РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: О.С. Пушкін в дитячій літературі - Література - Реферати - Каталог статей

О.С. Пушкін в дитячій літературі Олександр Сергійович Пушкін (1799—1837) Хоча О. С. Пушкін нічого і не писав спеціально для дітей, його твори вже за життя поета були популярними серед ма-лих читачів. О.С. Пушкін був вихователем юнацтва. «Є зав-жди щось особливо благородне, лагідне, ніжне, благоухание й граціозне в усякому почутті Пушкіна»,— писав В.Г. Бєлін-ський. Поезія О. С. Пушкіна «допомагає чудовим образом виховувати в собі людину». Такого ж великого значення поезії Пушкіна надавав і М.Г. Чернишевський. Він вважав, що справжні поети, яким був і О.С. Пушкін, є керівниками людей. Читаючи їх твори, «ми привчаємось відвертатися від усього пошлого і поганого, розуміти чарівність усього доброго і прекрасного, любити все благородне; читаючи їх, ми самі стаємо кращими, добрішими, благороднішими» В дитяче читання увійшли вірші й казки О.С. Пушкіна. Лірика поета, в якій знайшли відображення його роздуми і переживання, актуальні проблеми того часу, навколишня дій-сність і визвольний рух, впливала на формування суспільної свідомості, підтримувала твердість духу в декабристів, засла-них у Сибір. Лірика, в якій поет створює образ передової лю-дини, протестанта і життєлюбця, оспівує дружбу, вірне кохан-ня, рідну природу, широко відома дітям. Добре знають вони вірш «Зима» (уривок з роману «Євгеній Онєгін»), «Зимо-вий вечір», уривки з «Осені», «Руслана і Людмили» та інші твори. Але найбільше близькі їм казки Пушкіна. Казки поет писав у зрілий період своєї творчості, хоча цікавився ними все життя. З захопленням слухав Пушкін казки своєї няні Орини Родіонівни, вивчав, збирав і запису-вав фольклор різних народів, а потім талановито використову-вав його у своїх творах. Так, у поемі «Кавказький бранець» знаходимо черкеську пісню, в «Бахчисарайському фонтані» — татарську, у поемі «Цигани» — молдавські пісні, а у віршах «Козак», «Гусар» та в поемі «Полтава» — мотиви україн-ського фольклору. У повісті «Капітанська дочка» Пушкін використовує багато приказок, прислів'їв, а також казку про орла і ворона, в якій народ віддає перевагу героїчній смерті перед рабським животінням. Поета приваблює не тільки реалі-стична основа народної творчості, а й її соціальний та мораль-ний зміст, життєрадісність, «веселе лукавство розуму народу», багатство думок, проста, яскрава мова. Особливо захоплювався Пушкін казками. У листі до брата він писав: «Що за розкіш ці казки, кожна є поема». Сам поет написав п'ять казок: «Казка про попа і наймита його Балду» (1830), «Казка про царя Салтана, про сина його славного й могутнього богатиря князя Гвідона Салтановича та про прекрасну царівну Лебедицю» (1831), «Казка про рибака та рибку» (1833), «Казка про мертву царівну та сімох богати-рів» (1833), «Казка про золотого півника» (1834). В основу більшості своїх казок поет поклав народну твор-чість. Так, для «Казки про царя Салтана...» він використовує народну казку «Косоручка», для «Казки про рибака та рибку» — «Жадібна баба», а для «Казки про мертву царівну...» - «Чарівне дзеркало». Проте казки О.С. Пушкіна — це не поетичний переказ народної творчості. П. Бажов писав, що в чаруючих красою і розумом казках Пушкіна ми бачимо «чудесний сплав, де народна творчість невід'ємна від особи-стої творчості поета». Незважаючи на талановитість Пушкіна-казкаря, багато сучасників поета (Є. Баратинський, М. Гоголь, І. Тургенєв та ін.) зустріли його казки негативно. Критики вважали, що Пушкін наслідує народну творчість, що за художніми якостя-ми його казки стоять нижче, ніж інші твори. Прекрасними за витонченістю, чудовими за змістом каз-ками Пушкіна захоплювався М. Горький. Вони вражали його глибиною думки, людяністю, ліризмом, чарівністю вірша, виразністю мови. У казках Пушкіна все змальовано просто, в дусі народних понять про мораль, в дусі народних симпатій і антипатій, їм властивий гуманізм, пошана до простих людей, прагнення до волі й щастя, оптимізм, але в них відчувається кошмар сучас-ності, хвилювання за майбутнє людей. Більшість казок Пушкіна має сатиричний характер, і са-тира в них ще більш соціальне загострена, ніж у народних. Наприклад, «Казка про попа і наймита його Балду» — це гостра сатира на попів. Жадібний піп шукає дешевого служника, який вмів би «і коні доглядати, і шить, і варить, і майструвати». Проте піп не тільки скупий, а й дурний, бо понадіявся на російське «авось». До того ж він ще й боягуз: тремтячи від страху, боячись розплати, він посилає Балду до чортів збирати оброк (скільки в цій сцені сатири!). Як і в народній творчості, в усіх казках О.С. Пушкіна сатирично змальовано і царів. Так, у «Казці про мерт-ву царівну та сімох богатирів» він створює образ жорстокої, пихатої вередливої і самозакоханої цариці, єдиною втіхою якої була розмова з дзеркалом: «Любе дзеркальце, скажи Та мій сумнів розв'яжи: Хто на світі наймиліший, Найгарніший, найбіліший?» Почувши, що вона «за людей усіх миліша, і рум'яніша, й біліша», цариця починає «сміятись та радіть! — і підморгу-вать очима, і поводити плечима», і крутитись перед своїм дзер-кальцем. Образ її подається в сатиричному плані. Сповнена чорних заздрощів, цариця наказує прислужниці своїй «завести ца-рівну в хащі» і живу покинути там «на поживу злим вовкам». Побачивши царівну живою, вона від люті вмирає. Сатирично змальовує О. С. Пушкін царя Дадона у «Казці про золотого півника». Дадон обмежений, дурний і лінивий, він царствує «лежма на боку». Його не можуть розбудити навіть тоді, коли державі загрожує небезпека: “Царю! Батьку милостивий! — Воєвода стогне сивий — Встань, велителю! Напасть!” — “Що таке? Заснуть не дасть! — Цар крізь позіхи до нього — Га? Хто там? Чого й до чого?” Цар дає розпорядження послати на схід війська, і лиш стих-ло все, Дадон знову «здрімався». Цар — сластолюбивий. Побачивши шамаханську царицю, він «перед нею зднімів» і забув навіть про смерть своїх синів. Дадон — брехливий, він не дотримує слова, даного стаpoму зорезнавцеві. Пушкін змальовує безславний кінець Дадона. «Казка про золотого півника» — це політична сатира. На-писав поет її в період загострення своїх взаємин з російським царем. У листі від 1834 р. він пише: «Не дай бог синові йти по моїх слідах, писати вірші та сваритися з царями... Батогом обуха не перебити». Натякає на це поет і в казці: звіздар почав було просити царя віддати йому шамаханську царицю, але той грізно закричав: « Одійди, як хочеш жить! » Дід почав був сперечатись, Та не з кожним слід змагатись: Цюкнув цар його жезлом. Просто в лоб. Упав мішком Бідолаха. О.С. Пушкін нещадно засуджує сваволю, деспотизм ца-рів, весь самодержавно-кріпосницький лад. Характерна і не випадкова кінцівка «Казки про золотого півника»: Казка—вигадка, проте Щось тут, браття, не пусте! «Казка,— як говорить поет,— добрим молодцям урок». Сатиричний образ цариці поет створює і в «Казці про рибака та рибку». Чим вище по соціальній драбинці піднімається зла баба, тим жорстокішою стає. Ось вона, стов-пова дворянка, б'є дбайливих слуг, «за чуба тягає», а чоло-віка, який робить їй стільки добра, зовсім не хоче знати. Баба на старого нагримала і на «стайню до коней по-слала». Ставши грізною царицею, вона поводиться ще жорстокіше. Навкруги неї стоїть «грізна сторожа, за плечима — списи та сокири». На діда вона і не глянула, Тільки гнати з очей його звеліла. Тут підбігли пани та бояри, Старого у шию заштовхали. А на дверях сторожа надбігла, Та сокирами ледь не зарубала. І в цій казці, як і в усній народній творчості, сатирично змальовані панівні класи. У народному дусі змальовує Пуш-кін і позитивні образи: Балду, трудівника діда, Царівну, Гвідона. Як і в народних побутових казках, поет показує мо-ральні переваги простого служника Балди над попом. Балда роботящий, він «працює за сімох»: Ще з ночі в нього все ходором ходить, Виоре нивку, заскородить, Піч затопить, усе заготує, закупить, Яєчко спече та сам і облупить. Балда сміливий, спритний і винахідливий, завдяки чому вийшов переможцем і в змаганні з чортами, забрав у них ту подать велику, за якою послав його піп. Працьовитий, добрий, розумний і другий позитивний ге-рой з казок Пушкіна — дід («Казка про рибака та рибку»). Кращими рисами характеру, притаманними людям з на-роду, наділяє О.С.Пушкін царівну. Вона гарна хазяйка: в теремі богатирів до ладу прибрала, «засвітила богу свічку, розпалила жарко пічку...». Богатирям вона пошану віддала: ... Низько в пояс уклонилась, Лагідно перепросилась, Що, мовляв, до них зайшла, Хоч непрохана була. Коли її пригощають, то від «зеленого вина відмовляється вона, пиріжок лиш розломила та шматочок відкусила». Царівна вміє щиро і вірно кохати. Коли семеро братів, молодців-богатирів, пропонують їй обрати поміж ними чоловіка, вона відповідає, що в неї є наречений — королевич Єлисей. Відповідь ії дуже нагадує відповідь сільської дівчини: «Ой ви, хлопці молоденькі, Братики мої рідненькі!.. Як неправду я повім, Божий гнів спаде на мене! Що чинить? Я ж наречена!» Царівні властиві кращі риси російської жінки: скромність, простота, сердечність, чуйність, любов до праці, вірність слову. Образ прекрасної царівни Лебедиці, яка є символом дівочої краси, оспіваної в народних піснях, створює Пушкін у «Казці про царя Салтана...». Своєю невиданою красою вона Денне світло затіняє, А вночі, як сонце, сяє,— Місяць у косі блищить, На чолі зоря горить А сама вона, як пава, Походжає величаво, Як розмову поведе — Наче горлиця гуде. Серед образів позитивних героїв у казках Пушкіна особ-ливо приваблює малого читача славний і могутній богатир князь Гвідон, який врятовує життя своє й матері. Гвідон ви-нахідливий, сміливий, має неабияку силу: Ломить він од дуба сук, У тугий згинає лук, Від хреста шнурок шовковий Натягнув на лук дубовий, Рівну гілочку зломив, Стрілку легку загострив І пішов пополювати, Дичину роздобувати. У казках Пушкіна тісно переплітаються фантастика з реа-лістичним змалюванням тогочасної дійсності. Реалістично змальований піп («Казка про попа і наймита його Балду»), цариця, взаємини між нею і царівною («Казка про мертву царівну»), «ветха землянка», в якій жили дід і баба («Казка про рибака та рибку»), але в усіх казках знаходимо і фанта-стичні образи, фантастичні перетворення: лебедиця перетво-рюється в дівчину, мертва царівна воскресає, білка золоті горішки гризе, золотий півник охороняє кордони держави, бісенята змагаються з Балдою та ін. Фантастиці Пушкін надає реалістичного обрису, навіть чортів поет змальовує так, що вони не лякають, а викликають сміх: Виринуло те бісенятко, Занявчало, як голодне кошенятко. Після змагання з Балдою бісеня зовсім знесилилось, воно, «висунувши язик, мордочку піднявши», прибігло, задихаю-чись, «мокре геть, лапкою втираючись». Письменник використовує зменшувально-пестливі імен-ники (бесенятко, кошенятко), виразні порівняння (сама вони, як пава; розмову поведе — наче горлиця гуде). Значне місце в казках Пушкіна займає природа. Інколи вона співчуває героєві. Так, у «Казці про царя Салтана...» «хвиля вільна водяна бочку винесла легенько і відлинула ти-хенько». Кілька разів змінюється стан моря в «Казці про рибака та рибку», воно по-різному реагує на капризи і ба-жання ненажерливої баби, засуджує її поведінку. Спочатку, коли дід прийшов до моря, воно злегенька задрало, коли при-йшов вдруге, скалаламутилось синє море, втретє — неспокійне сине море, а вчетверте приходить старий — почорніло синє море. Коли ж стара захотіла бути морською володаркою, щоб рибка золота була в неї на побігеньках, море сердито почало бушувати, піднімати розгнівані хвилі — ходять хвилі, і стогнуть, і виють. Як і в усній народній творчості, герої казок звертаються до моря, вітру, сонця, благають їх допомогти. Так, князь Гвідон просить «гульливу та швидку» хвилю морську не гу-бити його й матері, а викинути їх на суходолі. Королевич Єлисей, шукаючи свою наречену, розпитує у вітру, місяця, сонця, чи не знають вони, де царівна молода. І сили природи вступають у розмову з героєм: ясне сонечко дає йому пораду, білолиций, ясноокий місяць заспокоює, а вітер, «гордий во-лодар», допомагає знайти наречену. Надзвичайно проста, виразна і лаконічна мова казок Пуш-кіна, в них мало епітетів, метафор, порівнянь. У розповіді переважають іменники, дієслова. Наприклад, біс «під кобилу підліз, та натужився, та напружився, підняв кобилу, два кро-ки ступнув, на третім упав, ніжки простягнув” («Казка про попа і наймита його Балду»). Кількома словами Пушкін вміє намалювати портрет і роз-крити внутрішній світ свого героя. Так, наприклад, цариця з «Казки про мертву царівну...»: ...Молодиця, Що й казать, була цариця: І висока, і струнка, І розумна, і метка, Тільки дуже вередлива, Гордовита та злослива. Деякі казки О.С. Пушкіна за своєю композицією нага-дують народні, вони мають зачин: «Жив старий із своєю старою біля самого синього моря» («Казка про рибака та рибку») або «Десь-то, в тридев'ятім царстві, в тридесятім володарстві жив-був славний цар Дадон» («Казка про золотого півника»). У казках Пушкіна зустрічаємо і приказки та прислів'я. Так, царівна Лебедиця каже Гвідону, який збирається одру-жуватися, що жона не рукавиця, з «ручки жінку не змахнеш та за пояс не заткнеш». Часто трапляються в казках простонародні і книжні ви-слови: Воєводи не дрімали, Та ніяк не потрапляли: Ждуть із півночі, аж на — Лізе з півдня рать буйна... Мова героїв Пушкіна індивідуалізована, вона є одним із засобів їх характеристики. Так, мова вередливої злої баби («Казка про рибака та рибку») пересипана вульгаризмами. «Ой дурило ти, недотепа»,— кричить на діда зла баба («Каз-ка про рибака та рибку»). Не краща мова і розгніваної цариці («Казка про мертву царівну і сімох богатирів»), яка викрикує перед дзеркальцем: «Ах ти ж, капоснеє скло! Брешеш ти мені на зло». Нерідко О.С. Пушкін користується діалогом, що надає жвавості, динамічності сюжету, виразності мові персонажів, як, наприклад, розмова діда з золотою рибкою, з бабою, діа-логи між Гвідоном і царівною Лебедицею, Гвідоном і куп-цями («Казка про царя Салтана...») та ін. Ігровий, веселий ритм властивий значній частині казок Пушкіна (більшість із них написано хореєм). Казки О.С. Пушкіна мали і мають велике значення для розвитку дитячої літератури; він вперше створив казки гост-рого соціального змісту, в них немає нудного моралізування, яке було властиве тогочасним творам для дітей; вони вихову-вали і виховують любов до працьовитих, винахідливих, сміли-вих і мужніх, простих і скромних людей, ненависть до жорсто-ких, злих, підступних, нероб. Казки О.С. Пушкіна С.Я. Маршак називає скарбом для людини, яка зростає, бо вони сприяють всебічному вихованню дитини, сприяють вихованню людяності. З творами Пушкіна читачі не розлучаються ніколи. «У кожного віку — свій Пушкін. Для маленьких читачів — це казки. Для десятирічних — «Руслан...». В дванадцять-три-надцять років нам відкривається пушкінська проза, «Пол-тава», «Мідний вершник». В юнацькі роки — «Онєгін» і лі-рика. А потім і вірші, і проза, і лірика, і поеми, і драматичні твори, і епіграми, і статті, і щоденники, і листи... і це вже назавжди!». Творча спадщина великого поета —безсмертна. «Геніальний Пушкін — справжнє уособлення і символ ро-сійського національно-історичного буття. В його безприклад-ній творчій могутності, багатогранності обличчя, небувалій бурхливості розвитку виразилась блискуча обдарованість і могутня сила великого народу, що його породив».
1 2 3 4 5 Категория: Література \| Добавил: DoceNt (21.02.2016)
Просмотров: 550 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: