РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Моральне і національне виховання творчості і діяльності М. Коцюбинського, Л.Українки, Г.Лубинця, С.Русової, Г. Сковороди, В. - Література - Реферати - Каталог статей

Моральне і національне виховання творчості і діяльності М. Коцюбинського, Л.Українки, Г.Лубинця, С.Русової, Г. Сковороди, В.Сухомлинського Михайло Михайлович Коцюбинський (1864—1913) — видатний український письменник і педагог. Протягом 11 років працював учителем на Вінничині. Займаючись педагогічною діяльністю, ретельно вив-чав педагогічну літературу. Вів систематичні спостере-ження за учнями, враховував у роботі їх індивідуальні особливості, не допускав механічного заучування нав-чального матеріалу. На заняттях використовував наочні посібники, проводив екскурсії до лісу, річки. Велико-го значення надавав трудовому вихованню дітей і мо-лоді, вважав за необхідне привчати їх до трудової ді-яльності на користь суспільства. Значну увагу М.Коцюбинський приділяв народним учителям. У статті "Шкільна справа" виступав за по-ліпшення складу вчителів, за створення належних умов для їхньої праці. Вважав що, в педагогічних навчаль-них закладах треба розширити загальноосвітню і спе-ціальну педагогічну підготовку майбутніх учителів, створити умови для самоосвіти, відкрити педагогічні бібліотеки. Твори М.Коцюбинського для дітей сповнені глибо-кого соціального змісту і мають велике виховне значен-ня. Тематика їх різноманітна: невтішні наслідки непра-вильного сімейного виховання ("Подарунок на імени-ни"), сила і значення розумної поведінки людей ("Дві кізочки", "Івасик і Тарасик"), любов дітей до праці ("Де-сять робітників"), негативний вплив на дітей поганого оточення ("Маленький грішник") та ін. Творчість М.Коцюбинського і нині має велике освітнє і виховне значення. Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) (1871—1913) — видатна українська поетеса, пропаган-дист передових педагогічних ідей. У низці своїх статей гостро критикувала систему народної освіти в царській Росії ("Голос однієї російської ув'язненої"), вважаючи, що ця країна нагадує необмежену за розмірами Бастилію, де панують "голод, неос-віченість, злодійство, лицемірство". Тогочасна школа переважно мала такий вигляд: невеличке приміщення без елементарних умов, низький рівень підручників, не-великий термін навчання, тяжкі умови праці вчителів (нарис "Школа"). У 19 років Леся Українка написала для своїх мо-лодших сестер підручник "Стародавня історія східних народів", який було опубліковано вже після її смерті, уклала збірники "Дитячі ігри, пісні та казки Ковель-ського, Луцького та Новоград-Волинського повітів", "Народні мелодії". Вона навчала своїх молодших бра-тів і сестер, а також дорослих людей Волині та дітей у Єгипті, коли перебувала там на лікуванні. Видатна поетеса обстоювала право на навчання ді-тей українців рідною мовою, виступала за поліпшення політичних прав і матеріально-побутових умов народ-них учителів, водночас висуваючи високі вимоги до них: "Якщо вчитель... добрий, освічений, то й учні знають те, що потрібно знати... "Ідеал кращого вчителя вона змалювала в образі героя-патріота Антея ("Оргія"), який говорив своїм учням, що після закінчення школи тре-ба ще багато вчитися, багато читати, торувати шлях у науку, ніколи не зазнаватися, не зупинятися на досяг-нутих успіхах, удосконалювати себе. Тимофій Григорович Лубенець (1855—1936) — ві-домий український педагог, методист, громадський ді-яч. Закінчив Чернігівську учительську семінарію, три-валий час працював народним учителем у сільських школах, викладав у Київській гімназії, 12 років був ди-ректором народних училищ Київської губернії. Обирався головою правління Спілки допомоги нужденним учням початкових шкіл, став засновником єдиного в Росії То-вариства дитячих садків. Читав лекції на учительських курсах у містах України. Працював викладачем педа-гогіки і методики, був деканом педагогічного факуль-тету на Київських вищих жіночих курсах. Ще в дореволюційний період Т. Лубенець написав і видав до ЗО підручників і книг для учнів початкових шкіл та методичних посібників для вчителів ("Книга для первоначального чтения в школе и дома", "Хрестоматия для первоначального чтения и письменных упражнений", "Письменные самостоятельные работы в начальной шко-ле" та ін.). Головна його педагогічна праця — "Педагогічні бесіди", а також книги "Про наочне викладання", "Зернинка" (для читання в молодших класах). Серед за-боронених царським урядом його книг — "Граматика" (український буквар), "Читанка" та "Загальнокорисний задачник". Чимало статей Т. Лубенця присвячено актуальним педагогічним проблемам: поширенню грамотності в на-роді, методиці навчання грамоти й арифметики. Він обґрунтував психолого-педагогічну необхідність навчан-ня дітей у школах їх рідною мовою. Характерними рисами народної школи вважав: прин-цип народності в освіті й вихованні, навчання рідною мовою, вивчення історії народу, знання природних ба-гатств батьківщини і свого краю, зв'язок навчання з життям, підготовку дітей до трудової діяльності та ін. Виступив за запровадження в країні загального навчан-ня, поширення освіти серед дорослого населення, роз-виток ініціативи вчителів та підвищення їх педагогічної майстерності. Т.Лубенець залишив багато цінних порад з різних питань діяльності школи й учителя: розвиток інтересу дітей до навчання та їх пізнавальних здібностей; вели-ке значення художнього читання та проведення бесід за змістом твору; широке і вміле використання наоч-ності у навчанні; активізація методів навчання та різ-них вправ самостійної роботи учнів; розвиток спосте-реження учнів удома і в школі. Педагогічна спадщина Т.Лубенця й у наш час не втра-тила свого значення й заслуговує на творче використан-ня, насамперед у роботі вчителів початкових класів. Софія Федорівна Русова (1856—1940) — активний громадський діяч, перша жінка педагог-теоретик в Україні, письменниця. Першим кроком у педагогічній діяльності Софії Русової було створення разом із сестрою Марією у 1871р. у Києві першого Фребелівського дитячого садка для дітей простих людей. Згодом він перетворився на осере-док української національної культури: у вечірні го-дини тут збиралися члени аматорського драматичного гуртка. На початку своєї діяльності Софія Русова пише низ-ку статей, присвячених життю і творчості видатних письменників, філософів, діячів культурно-освітньої ни-ви. Особливої уваги заслуговує видана окремою книж-кою праця "Страннік Григорий Саввич Сковорода. Біографіческий очерк", в якій вона намагається виокре-мити моральне кредо Г.Сковороди як предтечі укра-їнської філософської думки. У подальшій своїй діяльності Софія Русова зосеред-жується на педагогічній творчості. Вона пише підруч-ники, видає "Український буквар", "Початкову геогра-фію", підручники французької мови. На сторінках журналу "Світло" широко представ-ляє здобутки передової світової педагогічної думки, вис-вітлюючи педагогічні погляди Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г.Песталоцці, Ф.Фребеля, Л.Толстого, П.Лесгафта, робить ог-ляд педагогічних журналів. Головну увагу спрямовує на опрацювання суспільних, філософських і психолого-педагогічних засад, на яких мала б будуватися на-ціональна система освіти і дошкільного виховання. На її думку, центральним у розв'язанні проблеми школи й освіти є питання про вчителя. У статті "До сучасного становища народного вчителя" вона стверд-жує, що тільки досвідчений, щасливий, незалежний у правовому та економічному становищі вчитель буде ко-рисним і для учнів, і для їхніх батьків, і для суспіль-ства. Софія Русова вважала, що школа й освіта повин-ні запозичувати прогресивні світові здобутки і водно-час створювати свою власну систему навчання на на-ціональному грунті, враховуючи передусім потреби свого краю, національні особливості та історичні традиції, зокрема традиції братських шкіл. Найбільш плідний період у діяльності Софії Русової припадає на час її роботи в Центральнії Раді в період УНР і пов'язаний з переїздами в Кам'янець, Вінницю та інші міста. У цей час вона разом з іншими діячами на державному рівні опрацьовує й очолює практичне здійснення програм розвитку національної системи ос-віти, підготовки національних педагогічних кадрів, організації педагогічних видань та ін. У першому номері часопису "Вільна українська школа" від Коміса-ріату освіти Софія Русова друкує програмну статтю "На-ціоналізація школи". Водночас готує й видає книжки, підручники: "Нова школа", "Перша читанка для дорос-лих для вечірніх та недільних шкіл", "Початкова гео-графія та методика початкової географії", "Дошкільне виховання", "Позашкільна освіта", "Нова школа соці-ального виховання" та ін. Вона вважала, що концепція національної освіти має вибудовуватися передусім на засадах сучасних положень психології та педагогіки про закономірності та умови розвитку дитини, про методи навчання й виховання, найдоцільніші для певного віку. Особливого значення у розвитку дитини надавала рід-ній мові, аргументовано формулювала один із засадничих принципів навчання, а саме: навчання у школах і дитячих садках мусить здійснюватися рідною мовою. Висловлювала вона свої думки і стосовно структу-ри школи. На її погляд, навчання у початковій школі має тривати 4—5 років. Принципово важливе значення у вихованні й нав-чанні дітей Софія Русова надавала мистецтву, спершу національному, а згодом і світовому. На її думку, все виховання має бути пронизане мистецтвом, естетичним сприйняттям, емоціями. Перебуваючи в еміграції (1921—1940), вона працю-вала над підручниками і посібниками для студентів, майбутніх працівників дошкільних закладів, шкіл та дитячих притулків для українських дітей. У Празі ви-йшли її книжки "Теорія педагогіки та основи психо-логії", "Дидактика" та ін. Григорій Савич Сковорода (1722—1794) — видат-ний український педагог, поет, мандрівний філософ, представник етико-гуманістичного напряму вітчизня-ного просвітництва. Навчався в Києво-Могилянській академії, поглиблював знання за кордоном. Повернув-шись на батьківщину, викладав піїтику в Переяславсь-кій семінарії, згодом — у Харківській колегії. Після звільнення з колегії Г. Сковорода до кінця життя за-лишався мандрівним філософом і вчителем. Свої педагогічні погляди він виклав у діалогах, вір-шах, байках, притчах, листах. Проблемам виховання присвячено його притчі "Благодарний Еродій", "Убо-гий Жайворонок", "Байки Харківські". Вихідними і ви-значальними в системі педагогічних поглядів Сковороди є ідеї демократизму, гуманізму, народності та патріо-тизму. Ідеал людяності — мета всього його життя, а також і мета виховання. Г. Сковорода вважав, що у ви-хованні треба зважати не на соціальне становище ді-тей, а на їхню природу, нахили, інтереси, обдарован-ня. Будучи прихильником принципу народності у ви-хованні, він обстоював думку, що воно має відповіда-ти інтересам народу, живитися з народних джерел і збе-рігатися в житті кожного народу, висміював дворянсь-ко-аристократичне виховання, плазування перед усім іноземним. На його думку, мета виховання — підго-товка вільної людини, гармонійно розвиненої, щасливої, корисної для суспільства, людини, здатної жити і бо-ротися. Провідне місце у всебічному розвитку відводив розумовій освіті, яка допомагає людині пізнати себе, навколишній світ, суть щастя. Він обстоював рідну мову в школах, радив вивчати граматику, літературу, мате-матику, фізику, механіку, музику, філософію, медици-ну та інші науки. Особливу роль у всебічному розвит-кові особистості Сковорода відводив формуванню її мо-ральних якостей, зокрема таких, як любов до вітчиз-ни і праці, людяність, дружба, правдивість, чесність, скромність, сила волі, почуття людської гідності. Значної уваги Г, Сковорода надавав фізичному ви-хованню людей, вважав, що вони мають бути "тілесно здорові". Фізичне виховання, згідно з ним, повинно починатися ще до народження дитини і полягати в здо-ровому способі життя батьків, у турботі про матір у пе-ріод вагітності й вигодовування дитини. Фізичному ви-хованню дітей сприяють праця, вправи, режим і від-починок, розваги, загартування організму. Він також дбав про естетичне виховання, яке має облагороджу-вати людей, допомагати їй у житті та праці. Засобами естетичного виховання повинні бути поезія, музика, на-родні пісні, краса природи, образотворче мистецтво. Першими вихователями дитини Сковорода називав батьків. Зневажливо ставився до тих "напівбатьків" і "напівматерів", які передоручають виховання своїх дітей ін-шим, порівнював їх із зозулями, що підкидають яйця в чужі гнізда. Вирішальну роль у вихованні він відводив школі, вчителям. Обстоював думку, що школа має бути доступною для всіх, з безплатним навчанням, розробив низку дидактичних і методичних положень. Стверджу-вав, що усвідомлювати істину найкраще самостійно, че-рез власну активність. У процесі навчання треба врахо-вувати нахили і здібності дітей, їх вікові та індивідуаль-ні особливості. Він радив правильно дозувати навчаль-ний матеріал, викладати його доступно, ясно, точно, ви-користовувати наочність, пов'язувати теорію з практикою, навчання з життям. Високо цінував такі методи навчан-ня, як лекція, розповідь, розмова і бесіда. Цікавими є його думки про читання книжок і виписки з них. У вихованні Г. Сковорода пропонував такі методи, як бесіда, роз'яснення, поради, приклади, радив вихо-вувати не тільки словом, а й ділом, переконанням, прив-чати дітей критично аналізувати свої вчинки, дотри-муватися суворого режиму, уникати надмірностей. Він належно оцінив працю вчителя, висував до нього ви-сокі вимоги, зокрема до його знань, благородства, лю-бові до дітей, до своєї справи. Вчитель повинен бути прикладом для інших в усьому, вміти володіти голо-сом, викладати "прилично, тихо й без крику". Василь Олександрович Сухомлинський (1918—1970) — видатний український педагог, засновник гуманістич-ної, новаторської педагогіки. З 1948 по 1970 рік — ди-ректор Павлиської середньої школи. Кандидат педаго-гічних наук, член-кореспондент АПН СРСР. В.Сухомлинський — автор низки педагогічних праць: "Серце віддаю дітям", "Народження громадяни-на", "Як виховати справжню людину", "Павлиська се-редня школа", "Сто порад учителеві", "Батьківська пе-дагогіка" та ін. Загалом він написав 41 монографію, по-над 600 наукових статей. Педагогічна спадщина В.Сухомлинського багатопла-нова. Вона зазнавала певної еволюції, постійно збага-чувалася, поглиблювалася. Хоча він жив і творив у за-стійні часи, ставлення до його діяльності та ідей не змі-нилося. Його педагогічна концепція високогуманна і демократична, органічно поєднує класичну і народну педагогіку. Особливу увагу В.Сухомлинський приділяє школі як осередку культури. Проте цю роль, на його думку, вона може виконати лише за умови, що в її діяльності пануватимуть чотири культи: Батьківщини, Людини, Матері й рідного Слова. Педагогічну спадщину великого педагога пронизує ідея проектування людини. Для того щоб педагогіка ви-конувала таку функцію, вона має спиратися на психо-логічні знання, відійти від емпіричних узагальнень, у досягненні цілей навчання й виховання використову-вати цілепокладання, моделювання, технологію активного перетворення педагогічної дійсності. Головною ме-тою, якої має прагнути виховання, є всебічний розви-ток особистості. Його можна досягти залученням її до різних видів діяльності, постійним і планомірним фор-муванням пізнавальних здібностей. Важливим напрямом усебічного розвитку особис-тості, який необхідно враховувати при її проектуван-ні, є розумове виховання. В.Сухомлинський вважав, що розумове виховання потрібне людині не тільки для пра-ці, а й для повноцінного духовного життя. Бути розум-ним повинен і математик, і тракторист. Тому в проце-сі навчання дітей треба спонукати до самостійної пізнавальної діяльності, до самоосвіти. Цю роботу слід починати з малих літ, формуючи в дітей допитливість, тоді навчання для них не стане тягарем. На його дум-ку, дитина не може бути щасливою в школі, якщо їй там погано. Одна з його фундаментальних, ідей звучить так: навчання повинно бути радісною працею. Важливим аспектом педагогічної спадщини В.Сухо-млинського е її гуманізм. Виховання гуманізму й лю-дяності повинно стати одним із завдань діяльності Шко-ли і вчителя. Вони мають виявлятися в таких якостях і рисах особистості, як талант доброти, потреба в слу-жінні людям — радість самовіддачі. Особливе місце має посісти почуття любові до матері і лицарське ставлен-ня до жінки. На його думку, той, хто вміє любити ма-тір, любитиме і батьківщину, і людство. Школа повинна любити дитину, тоді й вона полюбить школу. Без лю-бові і поваги до учнів розмови про гуманність і людя-ність безпідставні. Значне місце в педагогічній системі В.Сухомлинсь-кого відведено проблемам трудового виховання школя-рів. На його думку, учні мають брати участь у найріз-номанітніших видах праці: навчальній і продуктивній, короткотривалій і тривалій, платній і безплатній, руч-ній і механізованій, індивідуальній і колективній, у май-стернях і в полі. У статті "Гармонія трьох начал" він писав: "Трудове виховання — це, образно кажучи, гар-монія трьох понять: треба, важко і прекрасно". Важливу роль В.Сухомлинський відводить естетич-ному вихованню підростаючого покоління, вихованню красою. Він пропонує використовувати красу природи, красу слова, музики і живопису. Педагог має не тіль-ки навчити дитину знати і розуміти мистецтво, а й сфор-мувати в неї потребу милуватися природою і творами мистецтва, навчити творити прекрасне, насолоджува-тися прекрасним, створеним власними руками. Значної уваги у своїй практичній діяльності і в тео-ретичних пошуках В.Сухомлинський надавав пробле-мі дитячого колективу. Новаторським можна вважати його положення про гармонію суспільних та індивіду-альних потреб у структурі особистості. Якщо в радянсь-кій педагогіці йшлося про підпорядкування особистих інтересів колективним, суспільним інтересам, то він вніс уточнення у це формулювання: не підпорядкування, а гармонія інтересів. В.Сухомлинський вважав, що професія вчителя є особливою, близькою до науково-дослідної. Педагог має аналізувати факти, передбачати наслідки виховного впливу, інакше він перетвориться на ремісника. Хороший педагог, на його думку, по-перше, пови-нен любити дітей, відчувати радість від спілкування з ними; по-друге, має добре знати свій предмет; по-тре-тє, добре знати педагогіку і психологію; по-четверте, досконало володіти методикою викладання навчального предмета. Григорій Савич Сковорода (1722—1794) — видат-ний український педагог, поет, мандрівний філософ, представник етико-гуманістичного напряму вітчизня-ного просвітництва. Навчався в Києво-Могилянській академії, поглиблював знання за кордоном. Повернув-шись на батьківщину, викладав піїтику в Переяславсь-кій семінарії, згодом — у Харківській колегії. Після звільнення з колегії Г. Сковорода до кінця життя за-лишався мандрівним філософом і вчителем. Свої педагогічні погляди він виклав у діалогах, вір-шах, байках, притчах, листах. Проблемам виховання присвячено його притчі "Благодарний Еродій", "Убо-гий Жайворонок", "Байки Харківські". Вихідними і ви-значальними в системі педагогічних поглядів Сковороди є ідеї демократизму, гуманізму, народності та патріо-тизму. Ідеал людяності — мета всього його життя, а також і мета виховання. Г. Сковорода вважав, що у ви-хованні треба зважати не на соціальне становище ді-тей, а на їхню природу, нахили, інтереси, обдарован-ня. Будучи прихильником принципу народності у ви-хованні, він обстоював думку, що воно має відповіда-ти інтересам народу, живитися з народних джерел і збе-рігатися в житті кожного народу, висміював дворянсь-ко-аристократичне виховання, плазування перед усім іноземним. На його думку, мета виховання — підго-товка вільної людини, гармонійно розвиненої, щасливої, корисної для суспільства, людини, здатної жити і бо-ротися. Провідне місце у всебічному розвитку відводив розумовій освіті, яка допомагає людині пізнати себе, навколишній світ, суть щастя. Він обстоював рідну мову в школах, радив вивчати граматику, літературу, мате-матику, фізику, механіку, музику, філософію, медици-ну та інші науки. Особливу роль у всебічному розвит-кові особистості Сковорода відводив формуванню її мо-ральних якостей, зокрема таких, як любов до вітчиз-ни і праці, людяність, дружба, правдивість, чесність, скромність, сила волі, почуття людської гідності. Значної уваги Г, Сковорода надавав фізичному ви-хованню людей, вважав, що вони мають бути "тілесно здорові". Фізичне виховання, згідно з ним, повинно починатися ще до народження дитини і полягати в здо-ровому способі життя батьків, у турботі про матір у пе-ріод вагітності й вигодовування дитини. Фізичному ви-хованню дітей сприяють праця, вправи, режим і від-починок, розваги, загартування організму. Він також дбав про естетичне виховання, яке має облагороджу-вати людей, допомагати їй у житті та праці. Засобами естетичного виховання повинні бути поезія, музика, на-родні пісні, краса природи, образотворче мистецтво. Першими вихователями дитини Сковорода називав батьків. Зневажливо ставився до тих "напівбатьків" і "напівматерів", які передоручають виховання своїх дітей ін-шим, порівнював їх із зозулями, що підкидають яйця в чужі гнізда. Вирішальну роль у вихованні він відводив школі, вчителям. Обстоював думку, що школа має бути доступною для всіх, з безплатним навчанням, розробив низку дидактичних і методичних положень. Стверджу-вав, що усвідомлювати істину найкраще самостійно, че-рез власну активність. У процесі навчання треба врахо-вувати нахили і здібності дітей, їх вікові та індивідуаль-ні особливості. Він радив правильно дозувати навчаль-ний матеріал, викладати його доступно, ясно, точно, ви-користовувати наочність, пов'язувати теорію з практикою, навчання з життям. Високо цінував такі методи навчан-ня, як лекція, розповідь, розмова і бесіда. Цікавими є його думки про читання книжок і виписки з них. У вихованні Г. Сковорода пропонував такі методи, як бесіда, роз'яснення, поради, приклади, радив вихо-вувати не тільки словом, а й ділом, переконанням, прив-чати дітей критично аналізувати свої вчинки, дотри-муватися суворого режиму, уникати надмірностей. Він належно оцінив працю вчителя, висував до нього ви-сокі вимоги, зокрема до його знань, благородства, лю-бові до дітей, до своєї справи. Вчитель повинен бути прикладом для інших в усьому, вміти володіти голо-сом, викладати "прилично, тихо й без крику". Олександр Васильович Духнович (1803—1865) — найвизначніший представник культурно-освітнього ру-ху на Закарпатті, письменник, один із перших профе-сійних учених-педагогів у Західній Україні. Автор пер-ших на Закарпатті народного букваря "Книжица чи-тальная для начинающих", підручників з географії та історії "Краткий землепис для молодых русинов", з російської мови "Сокращенная грамматика письменного русского языка". Написав також перший у Західній Україні підручник з педагогіки "Народная педагогия в пользу училищ й учителей сельских". Обстоював ідею народності виховання. Важливою оз-накою народності вважав мову, виступав за те, щоб у школах Закарпаття викладання велося рідною мовою, щоб там було створено систему виховання відповідно до історичних і національних традицій народу. Особ-ливим засобом такого виховання має бути народна піс-ня, що пробуджує і розвиває любов до рідного краю. Мета виховання, на його думку, — формування грома-дянина і патріота. Для цього слід розвивати задатки, закладені в людині природою, і відповідно до них роз-вивати її розумово, морально й фізично. О.Духнович наголошує на вихованні молодого покоління в дусі працьовитості, бо людина, вихована поза працею, є тя-гарем для суспільства. Він обґрунтував важливі дидактичні вимоги: вели-кого значення надавав наочності, використанню різних натуральних речей, малюнків, карт тощо; у процесі нав-чання радив порівнювати предмети, вказуючи на їх спільні та відмінні ознаки, аналізувати наведені при-клади; виступав проти заучування незрозумілого мате-ріалу; наголошував на доступності знань для учнів, ура-хуванню їх вікових та індивідуальних особливостей, за-стосуванню для міцності знань різних видів повторен-ня. Цінними є його поради і щодо організації процесу навчання: практикування на уроці групової роботи уч-нів, умовно поділених на три групи залежно від рівня розвитку здібностей. О.Духнович був переконаний, що успіх навчальної ді-яльності значною мірою залежить від учителя, тому ви-сував до нього такі вимоги: учитель повинен мати справ-жнє покликання до педагогічної діяльності, добре зна-ти предмет, який викладає, бути високоморальною лю-диною, володіти ефективною методикою викладання, вміти підтримувати дисципліну. Вважав, що педагог не повинен обмежуватися навчальною діяльністю в школі, а має бути активним поширювачем знань серед мас. Великого значення надавав вихованню дітей в сім'ї, наголошуючи, що батьки є першими вихователями своїх дітей, вони повинні підготувати їх до майбутньої трудо-вої та громадської діяльності. Батьки в усьому мають давати своїм дітям добрий особистий приклад, готува-ти їх до навчання в школі й цікавитись їх навчальною діяльністю. Важливе місце серед українських культурно-освітніх діячів ЗО—40-х років XIX ст. посідають члени гурт-ка передової західноукраїнської молоді "Руська трійця”. Борис Дмитрович Грінченко (1863—1910) — відо-мий український письменник, лексикограф і педагог. , Упорядкував "Словарь української мови", за який йо-му було присуджено премію. Усе своє життя віддав Грінченко освіті рідного народу. Боровся за створення народних шкіл з українською мовою навчання, сам нелегально вчив школярів і дорос-лих за власним рукописним підручником "Українська граматика до науки читання й письма", який було ви-дано тільки в 1907 р. У статті "Народні вчителі і українська школа" Б.Грінченко зазначав, що на той час навчального і літературного матеріалу було вдосталь, щоб розпочати навчання українською мовою. Він підготував також читанку "Рідне слово" — одну з перших книг для читання українською мовою. У своїх підручниках про-пагував культ народної педагогіки як умову виховання, вмістивши у них багато народних казок, оповідань. У художніх творах ("Екзамен", "Непокірний", "Ук-рала" та ін.) Б.Грінченко змалював життя та працю кра-щих учителів сільських шкіл, а також висміяв тих, хто перешкоджав їм у роботі. Іван Якович Франко (1856—1916) — видатний укра-їнський письменник і педагог-науковець. У його спад-щині — понад сто наукових, публіцистичних та худож-ніх творів з питань педагогіки. У статтях "Народні школи і їх потреби", "Великі діяння пана Бобжинського", "Освіта народу Галичини", "Педагогічні невігласи" та інших гостро критикував не-доліки тогочасної народної школи та реакційну полі-тику австрійського уряду в галузі освіти. Боровся за створення шкіл, які були б тісно пов'язані з життям та інтересами народу. Поєднання навчання з працею, широка освіта, використання найкращих надбань люд-ства, всебічний розвиток мислення та інших психічних процесів дитини — такі завдання він ставив перед шко-лою, навчанням і вихованням. Мета, завдання і зміст освіти та виховання, на його думку, полягають у -тому, щоб забезпечити правильне розумове, фізичне і моральне виховання учнів, навчити їх правильно мислити, а це можливе лише за умови, що навчання здійснюватиметься рідною мовою учнів, яка має величезне значення у вихованні любові до рідного слова, його краси і чарівної милозвучності. Важливим засобом такого виховання дітей має бути народна твор-чість і художня література. Великого значення І.Франко надавав ролі вчителя. Вважав, що той, хто хоче бути вчителем, не маючи по-кликання до педагогіки, лише завдає шкоди вихован-ню підростаючого покоління. Хороший учитель має за-воювати довіру дітей, уникати шаблону й одноманіт-ності в навчанні, розвивати в них самостійність думки і дії, прищеплювати кращі моральні якості, виховува-ти любов до праці та людей праці. Вчитель повинен мати не тільки теоретичну підготовку, а й володіти практич-ними навичками (столярне, токарне, швацьке ремесло), добре знати сільське господарство. Для вчителя, який самовіддано працює на ниві народної освіти, потрібно створювати сприятливі умови. І.Франко дав чимало цікавих порад щодо вихован-ня дітей у сім'ї. На його думку, найважливішим є вплив батьків на дитину у ранньому віці. Потрібне тверде ке-рівництво дітьми з боку батьків, формування їхніх мо-ральних якостей і норм поведінки; батьки повинні роз-вивати в дітей прагнення до пізнання природи й жит-тя. Особлива роль у сімейному вихованні належить ма-тері. У статті "Жінка-мати" він зазначав, що мати без-посередньо відповідає перед суспільством за вихован-ня дітей; вона має створити всі умови, щоб діти росли здоровими й здобули правильне моральне виховання. Проте не можна покладатися лише на матір, батьки-чоловіки теж повинні дбати про виховання дітей, між батьками й дітьми має бути взаєморозуміння. Василь Олександрович Сухомлинський (1918—1970) — видатний український педагог, засновник гуманістич-ної, новаторської педагогіки. З 1948 по 1970 рік — ди-ректор Павлиської середньої школи. Кандидат педаго-гічних наук, член-кореспондент АПН СРСР. В.Сухомлинський — автор низки педагогічних праць: "Серце віддаю дітям", "Народження громадяни-на", "Як виховати справжню людину", "Павлиська се-редня школа", "Сто порад учителеві", "Батьківська пе-дагогіка" та ін. Загалом він написав 41 монографію, по-над 600 наукових статей. Педагогічна спадщина В.Сухомлинського багатопла-нова. Вона зазнавала певної еволюції, постійно збага-чувалася, поглиблювалася. Хоча він жив і творив у за-стійні часи, ставлення до його діяльності та ідей не змі-нилося. Його педагогічна концепція високогуманна і демократична, органічно поєднує класичну і народну педагогіку. Особливу увагу В.Сухомлинський приділяє школі як осередку культури. Проте цю роль, на його думку, вона може виконати лише за умови, що в її діяльності пануватимуть чотири культи: Батьківщини, Людини, Матері й рідного Слова. Педагогічну спадщину великого педагога пронизує ідея проектування людини. Для того щоб педагогіка ви-конувала таку функцію, вона має спиратися на психо-логічні знання, відійти від емпіричних узагальнень, у досягненні цілей навчання й виховання використову-вати цілепокладання, моделювання, технологію активного перетворення педагогічної дійсності. Головною ме-тою, якої має прагнути виховання, є всебічний розви-ток особистості. Його можна досягти залученням її до різних видів діяльності, постійним і планомірним фор-муванням пізнавальних здібностей. Важливим напрямом усебічного розвитку особис-тості, який необхідно враховувати при її проектуван-ні, є розумове виховання. В.Сухомлинський вважав, що розумове виховання потрібне людині не тільки для пра-ці, а й для повноцінного духовного життя. Бути розум-ним повинен і математик, і тракторист. Тому в проце-сі навчання дітей треба спонукати до самостійної пізнавальної діяльності, до самоосвіти. Цю роботу слід починати з малих літ, формуючи в дітей допитливість, тоді навчання для них не стане тягарем. На його дум-ку, дитина не може бути щасливою в школі, якщо їй там погано. Одна з його фундаментальних, ідей звучить так: навчання повинно бути радісною працею. Важливим аспектом педагогічної спадщини В.Сухо-млинського е її гуманізм. Виховання гуманізму й лю-дяності повинно стати одним із завдань діяльності Шко-ли і вчителя. Вони мають виявлятися в таких якостях і рисах особистості, як талант доброти, потреба в слу-жінні людям — радість самовіддачі. Особливе місце має посісти почуття любові до матері і лицарське ставлен-ня до жінки. На його думку, той, хто вміє любити ма-тір, любитиме і батьківщину, і людство. Школа повинна любити дитину, тоді й вона полюбить школу. Без лю-бові і поваги до учнів розмови про гуманність і людя-ність безпідставні. Значне місце в педагогічній системі В.Сухомлинсь-кого відведено проблемам трудового виховання школя-рів. На його думку, учні мають брати участь у найріз-номанітніших видах праці: навчальній і продуктивній, короткотривалій і тривалій, платній і безплатній, руч-ній і механізованій, індивідуальній і колективній, у май-стернях і в полі. У статті "Гармонія трьох начал" він писав: "Трудове виховання — це, образно кажучи, гар-монія трьох понять: треба, важко і прекрасно". Важливу роль В.Сухомлинський відводить естетич-ному вихованню підростаючого покоління, вихованню красою. Він пропонує використовувати красу природи, красу слова, музики і живопису. Педагог має не тіль-ки навчити дитину знати і розуміти мистецтво, а й сфор-мувати в неї потребу милуватися природою і творами мистецтва, навчити творити прекрасне, насолоджува-тися прекрасним, створеним власними руками. Значної уваги у своїй практичній діяльності і в тео-ретичних пошуках В.Сухомлинський надавав пробле-мі дитячого колективу. Новаторським можна вважати його положення про гармонію суспільних та індивіду-альних потреб у структурі особистості. Якщо в радянсь-кій педагогіці йшлося про підпорядкування особистих інтересів колективним, суспільним інтересам, то він вніс уточнення у це формулювання: не підпорядкування, а гармонія інтересів. В.Сухомлинський вважав, що професія вчителя є особливою, близькою до науково-дослідної. Педагог має аналізувати факти, передбачати наслідки виховного впливу, інакше він перетвориться на ремісника. Хороший педагог, на його думку, по-перше, пови-нен любити дітей, відчувати радість від спілкування з ними; по-друге, має добре знати свій предмет; по-тре-тє, добре знати педагогіку і психологію; по-четверте, досконало володіти методикою викладання навчального предмета.
1 2 3 4 5 Категория: Література \| Добавил: DoceNt (10.12.2015)
Просмотров: 324 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: