РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Модуси наближень: Василь Стус і Валерій Шевчук - Література - Реферати - Каталог статей

Модуси наближень: Василь Стус і Валерій Шевчук У парадигмі шістдесятництва ці постаті, здається, найбільш віддалені. При рівнопокладанні цих двох імен виникає енергія відштовхування, яка сконденсована у площині метафізичній: одна модель художнього світу перебуває в процесі становлення, інша - чітко окреслена грізною силою небуття. "Пам'ять про закінчене життя іншого володіє золотим ключем естетичного завершення особистості. Пам'ять є підхід з точки зору ціннісної завершеності" (1-95) - писав М. Бахтін. Сьогодні можна стверджувати, що погляди В.Стуса на прозу В.Шевчука еволюціонували від захоплення до несприйняття. В листуванні ім'я прозаїка згадується зрідка. Спочатку Стус виявляє зацікавлення "...кортить почитати Шевчука (2 410), ...зрадів оповіданню Валерія "На вітрах" (2 - 108 ), далі висока похвала : "...у нього гарний розум" (3 - 41), потім - розчарування .... " якось, грішний, я ніколи надто не переймався його текстами" (2 - 377), і, врешті - решт гостра критика: "Прочитав у "Літературній Україні" оповідання В.Шевчука (зветься, здається, "Сивий". Воно трохи химеркувате, а ще більше - плитке. Небезпечна ж така стилістика: вона й душу може обмілити. (2. 404). В цій категоричній оцінці виявляється різнополюсність їх творчих манер. Стус сповідував лаконізм стилю. В роздумах над стилістикою М.Достоєвського, він зауважує, що "найкраща вона - по стендалівські - коли її немає, коли це стиль цивільного кодексу Наполеона.... Є лише лаконічність стилю, іншого епітету стиль просто немає (2. 471). Сам Валерій Шевчук підтверджував, що В. Стус не був у захопленні від його розлогої оповіді. Справді, на перший погляд, створені ними художні світи абсолютно неспівмірні, проте при пильному обсервуванні, освітленому пієтетом перед обома майстрами слова, можна прослідкувати типологічні паралелі на політичному, філософському, естетичному та художньому рівнях. Василь Стус і Валерій Шевчук майже одночасно розпочали свою літературну діяльність, входили в коло молодих київських інтелектуалів - шістдесятників. Після арештів серед інтелігенції у 1965 році виявили солідарність до ув'язнених, засвідчуючи тим свою безкомпромісність і вірність друзям. Михайло Осадчий відзначав, що серед небагатьох людей, які листувалися із політв'язнями його табору у Мордовії були Василь Стус і Валерій Шевчук. "Листи Шевчука сприймалися як невеличкі новели, їх зачитували. На початку сімдесятих доля розвела їх назавжди: кожному був рокований свій замкнутий простір. По суті вони розминулись в часі, оскільки був відсутній діалог, бо напувало безгоміння. У автобіографічних замітках "Сад житейських думок, трудів та почуттів" В.Шевчук писав: "У важкі сімдесяті роки, коли мене майже не друкували і я пішов у схиму, тобто зачинившись у келії чи в башті слонової кості, як її називають і продовжив там працювати як умів та міг" (5 - 68). В.Стус отримав "кабінети" із заґратованими вікнами, він писав у камері одиночці, в тюремному шпиталі, в п'яному гаморі "зеківського" гуртожитку. Перебуваючи у "Великій" і "Малій" зонах, обидва конституювали свою неприхильність до політики, проте створили антиколоніальні дискурси, не улягаючи канонам соцреалізму, чітко усвідомлюючи що культурі України загрожує імперська політика Центру. Та більш за все їх тривожила духовна ситуація в рідному краї. В дусі традицій, започаткованих С.Величком, П.Кулішем, Лесею Українкою, І.Франком, Є.Маланюком, В.Стус оприявнив гротескно — жалюгідні картини "веселого цвинтаря", "погару раю" "храму, зазналого скверни". Поет своєю чутливою душею вловив болючий нерв, що спричинив українську трагедію: наявність у національному характері індивідуалізму у його крайніх виявах: "Стенаються в герці скажені сини України, той з ордами ходить, а той накликає Москву". ("За літописом Самовидця"). У текстах В.Шевчука ця споконвічна проблема національного буття закодована в біблійних образах Каїна і Авеля, які уособлюють символіко-алегоричний зміст притчі про братовбивство. Письменник задумав описати "дорогу в тисячу літ". Осмислюючи "барокову" Україну, він звертається до міфологічних джерел і маніфестує своє надзавдання: створити "анти-Гоголя", як заперечення "малорусизму", - тієї естетики, яка подавала українську ментальність через екзотику не без насмішки. В.Стус вже не міг прочитати роман "Дім на горі", опублікований у 1986 році, але йому, напевно, імпонувала б і трагічна тональність оповіді, і майстерне відтворення прафольклору, зокрема демонології, і пишне буяння авторської фантазії та інтелектуальна глибина. Адже за свідченням В.Захарченка він не любив гопашної, шароварної України, зневажав хуторянщину і в мисленні і в творчості" (6 - 36). Тому й не терпів грайливо іронічних самопонижснь, бо вважав обов'язком митців відстоювати національну гідність, а сучасні прозаїки таки часто лили воду на млин великодержавних "зверхників". Через це схиляння перед системою падали на "землячків" присуди в дусі Шевченка - духовного орієнтира поета. "Стусова поезія вся наснажена Шевченковою думкою, його силою, його відвагою, його бунтом - вона вся дзвенить ними" - писав Богдан Рубчак у статті "Перемога над прірвою" (7 - 321). У романі В.Шевчука "Три листки за вікном" образ Т.Шевченка епізодичний, але в ньому закладено могутній потенціал протистояння національному нігілізму, який живився імперією. В світогляді В.Стуса і В.Шевчука є ще один момент дотику, це вплив на їх творчість знакової особистості в українській культурі - любомудра Григорія Сковороди, палкою прихильника волі найдієвішого архетипа національної ментальності, проповідника героїчного стоїцизму. В.Шевчук наголошує: Сковорода став для мене учителем життя. Стаття "Двоє слів читачеві" В.Стуса завершується словами: "Один з найкращих друзів - Сковорода." (8 - 13). Поет шукає співбесідника, розрадника у вселенських бідах. Очевидно, схожі екстремальні ситуації породжують і споріднені екзистенційні почуття.... В VI столітті, у Римі, магістер офіцій при дворі короля Теодоріха, Боецій був засуджений до смертної кари за орієнтацію на Візантію - берегиню культурних цінностей. В свої останні дні мислитель написав трактат "Втіха філософією", шукаючи істини, що підтверджувала б сенс його життя, бо муза Поезії лише поглиблювала його душевні страждання... Поезія В.Стуса - відкрита рана, а у філософських студіях він віднаходив цілющий бальзам вічних істин. Лектура поета, з огляду на життєву ситуацію вражає: Кант, Бердяєв, Гусерль, Гайдеггер, Камю, Сартр. Мов Сізіф із відомого есе Камю, поет піднімав важкий камінь своєї Долі, хоч життя спадало в "паділ". В його таланті було рідкісне і дивовижне поєднання глибокого аналітичного розуму і осяйної інтуїції. А талант - це спрага повнокровного буття і вищої справедливості. Листи В.Стуса засвідчують живий діалог із філософами. В них спостерігається безнастанний хід думок і утвердження в істині, яка й відзначила його духовну незламність. Василь Стус виріс у сім'ї, де шанували Бога. Дочка Д.Шумука після відвідин родини захоплювалась їх сімейною злагодою: "В їхній хаті сам бог живе" (9 - 85). В молоді літа прийшла віра в існування недогматичної ієрархії добрих і злих сил. Справжнім відкриттям стала есхатологічна філософія М.Бердяєва. "Бог не керує світом, а відкривається йому у вільній творчості людини. Творчий процес у своїй первинній чистоті спрямований на нове життя, нове буття, нове небо і нову землю" (10 - 257). Очевидно, це одкровення Бердяєва устійнювало переконання в призначення Поета. Дослідникам епістолярної спадщини поета важко стверджувати, які саме судження впливали на його світогляд, адже багато листів втрачено або перлюстровано. Із спогадів М.Хейфіца знаємо, що В.Стус уважно студіював Канта. Нам видається суттєвою у світоглядних пошуках поета думка визначного мислителя про те, що совісна людина повинна прагнути до Богоподібності. Кант розгорнув судження Августина Аврелія: заповнення душі поняттям Бога є одним із найважливіших принципів самозбереження всього живого. Читаючи Й.Гете, поет поринав у містичні світи Я.Беме і Сведенборга... Глибина поетової віри відкривається у листах до рідних: "Бог водить мною" (2 - 114), "Бог дав душу діткливу" (2 - ПО), "Бо доля немає мети - вона Господня воля" (2 - 387). Своєму сину заповідав "...бути чистим серцем, не грішити ні перед людьми, ні перед деревом, ні перед птахом. І тоді будеш як Бог" (2 249). Прекрасну мрію він вселяв у юне серце: "Любов - то, може, єдина справжня квітка, подарована людині Богом" (2 - 446). Велику насолоду і потік золотого натхнення дарувала В.Стусу поезія Рільке. Перекладаючи поетично - інтелектуальний шедевр "Сонети до Орфея" австрійського класика, український поет мав з ним сердечну гармонійність і мислительну погодженість. Схожий до хмари, струмить Світ безугавне, Все досконале спішить Впасти в прадавнє. Над походою віків Вільно і гоже Первісний лине твій спів Гомін твій Боже. Ще ми не взнали страждань, Ще не навчились кохань, Смерті глуха таїна Слідом чигає. І тільки пісня одна Благословляє У величній панорамі Всесвіту голос Орфея дарує надію на Вічність Буття і в цьому його висока Місія. В.Стус, висталюючи Дух, був свідомий своєї Місії в бутті нації, тому з таким іронічним сумом він прокоментував О.Вернадського, екстраполюючи його вчення про ноосферу на придушену тоталітаризмом суспільну свідомість: "якось навіть гріх вживати слово ноосфера до нашого неба" (2 - 477). І він міг так сказати, бо і у "вертикальній труні" вітав прихід віршів "як літніх дощів", прекрасних "як перо жар - птиці" і схилявся над "незлим і стражденним поетом лик Божий... Про виходи душі в трансцендентні простори писав у своїх спогадах про перебування у карцері Левко Лук'яненко. Євген Сверстюк свідчив: "У камері завжди відчували Бога " (12 - 195). На порозі вічності В.Стус не втратив здатності спостерігати і фіксувати феномени своєї свідомості, (стан редукції за Гусерлем). Він напише: "я вже теж Дух " (2 - 180) "Душа із себе вийшла, супроти себе стала " (2 - 472), і уроче "В мені уже народжується Бог". І в смерті він повертається до життя в голосі тихому, як вечірня молитва: Бог уседуші Уседуша —спів. Філософські пошуки Валерія Шевчука співмірні з теорією цілісної світобудови - синергетики. Ще лаоський мислитель Чжуан Дзи вважав, що єдине ці пронизує все. Мудрий цінує єдине. Ця істина відкривалась і святому Августину: Бог привів все до єдиного порядку, утворюючи Універсум. Бог - основна монада в теорії Г.В Лейбніца, саме він програмує буття всіх інших монад. В.Гумбольдт стверджував, що все народжене в душі є витоком єдиної сили. В.Шевчуку особливо імпонує теорія космогенезу християнського еволюціоніста Тейяра де Шардена, за якою людство - сфера Духа, життя свідомості концентрує високий рівень радіальної енергії, якою живиться світ. В текстах письменника Бог постає у своїх іпостасях: він Всевидячий і милосердний, увінчаний вінком звершених чеснот, Божественний Логос, Деміург - творець всього сущого; сам як дерево несмертельне. В. Шевчук осмислює співвідношення людської душі з Вічним Духом: "...людина існує лише для себе й для світу, котрий довкола, тут і тепер, а для минулого й прийдешнього, котрі утворюють певну єдність, цілісність. Власне це і є та Вічність, яку можемо означити словом Бог. Жодні духовні пошуки без поєднання з Вічним духом неможливі. Ось чому у своїй життєвій мандрівці людина підноситься до Вічності, тобто Бога. ... Можливо лише суто особиста потаємна розмова з ним" (13 - 56 ). Бог являється його героям, коли ті переживають найжорстокіші випробування - опиняються на межі між життям і смертю. В.Шевчук не залишає їх у страшні хвилини без тремтливого палахкотіння в їх душах свічі віри: "Олізар лежав напівмертвий. На порожньому ложі, розкинувши руки й ноги, наче розіп'ятий, наче птах у невиданому польоті. І тоді змилостивилася над ними вища сила..." (14-249). Батько пораненого молиться до Бога " який і став Богом, через те що страждав " (14-252). У Містерії Буття це шлях страдників.... "Головний мотив - людська душа перед вічністю неба" - вважав В.Стус. Творам В.Шевчука теж притаманна іманентна риса міфологічної свідомості - осягнення сенсу вічного протистояння Людини і Всесвіту. В поетиці творів обох авторів спостерігаються спільні етнокультурні міфологеми. Концептуальним є образ Дороги, в якому сконцентровано енергію пошуків сенсу людського життя: духовний вимір - хресний шлях на Голгофу. Фундаментальна константа міфосистеми В. Шевчука - Дім - постає в найрізноманітніших модифікаціях: отчий дім, дім - фортеця, дім - мрійників - "білі палаци хмар", дім - оселя родових легенд, дім розгорнута книга для репресованого поета. Осмілимось сказати, що в своїх листах В.Стус, відчуваючи "безпровинний і неспокутний" гріх перед дружиною і сином, оберігав душею свій Дім, сам залишаючись у "храмі болю". І В.Стус і В.Шевчук символом вічного повернення вважають Коло. Прорив у інобуття, в ірреальність їх герої найчастіше здійснюють у сні. Цей художній прийом, як відомо, широко використовували Т.Шевченко, Леся Українка, І.Франко. Врешті-решт, спільним є принцип герменевтичного кола: повернення до провідних мотивів, смислообразів, метафор з метою їх поглиблення і розпросторення. Митців поєднує орієнтація на кращі зразки світової літератури, бажання збагатити свою літературу довершеними творами. Це постійне дбання про духовну спадщину, про нові горизонти осягнень дійсності, це прагнення бути почутим у культурному контексті. Атмосферу шістдесятих років В.Шевчук художньо відтворив у повісті "Юнаки з вогненної печі". Епіграфом обрав слова із книги пророка Даниїла: "А той, хто не впаде і не поклониться, тієї хвилі буде вкинений досередини палахкотючої огненної печі". Про своїх друзів юнак роздумує: один здатен на героїчну безрозсудність, а інші - ні. І роль відіграє не ступінь рабськості, а закон природження. Із вуст героя звучить творче кредо письменника: " Моє призначення - вивчати мудрість світову, наближаючись до Бога " (15-216). Є у повісті епізод , в якому описано події, що відбулись у кінотеатрі Україна " під час прем'єри фільму " Тіні забутих предків " Сергія Параджанова: " Публіка стривожено гула , я побачив високого юнака із очима, що лискали мов ножі чи полиски меча, і з важкою нижньою щелепою - він щось говорив, різко ріжучи повітря. - Хто це? - спитав я . - Якийсь поет, - відповів приятель. Здається, його звуть Василь. " Так В.Шевчук означив особистість В.Стуса: Воїн і Поет М.Гайдеггер писав, що поет стоїть між Богом і народом. " Так залишаючись самим собою, зовсім самотній на своєму життєвому шляху, поет здобував для свого народу істину - сам за всіх, і тому здобував істотно" (16 - 207). У цілковитому сприйнятті "філософії самотньої свідомості", у свободі екзистенціального вибору як вищої життєвої цінності, у розумінні неповторності кожної людини, у вірі в своє духовне покликання полягає суголосність думок шістдесятників при всій розмаїтості форм їх вияву. Література 1. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. - М., 1979. 2. Стус В. Листи до рідних. / Твори. В 4 т. том 6 ( додатковий ) 1 кн. - Львів- Просвіта - 1997. 3. Стус В. Листи до друзів та знайомих. / Твори. В 4 т. том 6 ( додатковий ) 2 кн. - Львів: Просвіта. - 1997. 4. Павлишин М. Відлиги, література та національне питання: проза Валерія Шевчука / Павлишин М. Канон та іконостас — К., Час, 1997. 5. Шевчук В. Сад житейських думок, трудів та почуттів. Шевчук В. Стежка в траві. // у 2 т. т. 1 - Харків Фоліо, 1994 6. Захарченко В. Він переміг/ Не відлюбив свою тривогу ранню... Василь Стус - поет і людина. - К. 1993. 7. Рубчак Б. Перемога над прірвою / Василь Стус в житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників. - Смолоскип. - Балтимор - Торонто. - 1987. 8. Стус В. Двоє слів читачеві./ Вікна в позапростір. - К., 1992. 9. Шумук Д. Я також знав В. Стуса / Не відлюбив свою тривогу ранню К., 1993. 10. Бердяев. Смысл творчества. Опыт оправдання человека // Цит. за А.Гулыга. Русская идея и ее творцы. М., 1995. 11. Рудницький Л. Василь Стус і німецька література (Відношення поета до Гете і Рільке.) - // Василь Стус. - Смолоскип. - Торонто 1987. 12. Сверстюк Є. Базилеос // Не відлюбив свою тривогу ранню. - К., 1993. 13. Пивоварська А. Дім на горі. Розмова з Валерієм Шевчуком.// Сучасність - 1993.- №2. 14. Шевчук В. Птахи з невидимого острова — К., - 1989. 15. Шевчук В. Юнаки з вогненної печі - К., 1999. 16. Гайдеггер М. Навіщо поет? //Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки XX століття - Львів. 1996.
1 2 3 4 5 Категория: Література \| Добавил: DoceNt (21.02.2016)
Просмотров: 376 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: