РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Міжнародний тероризм у XX ст. - Література - Реферати - Каталог статей

Проклинають. Погро-жують. Стягують сили. Клянуться викоренити, за-хистити підвалини демо-кратії і плоди прогресу. Весь спектр безмірного шляхетного обурення, іс-теричного переляку й не-прихованої жадоби по-мсти, - все, що завгодно, крім одного: прагнення зрозуміти. Хто такі міжнародні терористи? звідки взяли-ся? чого хочуть? Ризикну стверджувати: вони похідне від нашої закоренілої у приземле-ності цивілізації, щось на кшталт виразкової крово-течі шлунка, що об’ївся й упився. Кров, як відомо, тече і чужа, і своя: терористи не щадять самих себе, і це не вкладається в голові все-світнього обивателя, який не тільки себе береже, а й не від того щоб підкріпити тваринний інстинкт само-збереження велемовною риторикою. Права і свобо-ди особистості, висока ціна людського життя - всі ці банальності буквально не сходять з язика. Чи давно ця ціна стала настільки високою на Заході? Нагадаю тільки один загальновідомий факт: ще вчора екрани всього світу переповнювали італійські, французькі, американські фільми, що з дивовижною одностайністю розповідали зовсім про інше: про трагічну боротьбу одинака з корумпованим суспіль-ством, про згубну атмосфе-ру кругової поруки, про нелюдські закони купівлі-продажу, які мають за ніщо цю особистість і її до-лю. Важко списати все це на підступні заміри світо-вого комунізму. Сьогодні факт забуто – і ні сліду здивування, жодного відчуття розри-ву. Потрібно усвідомити, що в розвитку нашої цивілізації відбувся рап-товий стрибок. Про нього начебто знають, але зна-чення його не розуміють і тлумачать шаблонно й пе-рекручено. Спробую по-своєму відповісти на запи-тання, чим викликаний згаданий стрибок, як від-бувся і до яких призвів наслідків. Це трапилося недавно і якось неприродно швидко. Жодної поступовості, нічого від неквапливості ево-люції. Лихий знак! Усе відбулося революційним шляхом, який сьогодні відкидають на словах і якому слідують на ділі з безглуздою готовністю. Зовсім раптово у плани, розрахунки й повсякден-ний побут переможно вторглася електроніка - і ривком перекинула людст-во в нову епоху, що її без тіні іронії і глузування на-звали епохою споживання. Головна риса епохи споживання - сплутаність і підміна понять, а її ос-новна прикмета - жахливе перевиробництво в ряді країн товарів і послуг. Наївній уяві це здається заповіддю невичерпного благополуччя. Усе раптом перемінило-ся. Недавню непевність витиснула масова ейфорія, а колишні страхи не те щоб зникли але зіщулилися і зблідли. І з новою енергією піднеслася переконаність у небувалій силі людини, у безмежжі її можливостей. Правда це вже була не зовсім її власна сила, і ма-ленька ця обмовка готува-лася незабаром призвести до великих і неоднознач-них наслідків. Так; тепер вона була не одна. Неждано-негадано вона обзавелася не стільки ретельним слугою, скільки могутнім і діяльним союз-ником. який усе найважче згоден був узяти на себе, украдливо нашіптуючи на вушко дитячу казку про блаженне дозвілля, про безтурботне майбутнє, схо-же на вічні канікули. І людина забула (тому, звичайно, що пам'ятала про це неміцно й без справ-жньої переконаності), що її доля на Землі - наполегли-ва робота над собою, а зовнішні успіхи - ніщо без внутрішнього дозрівання й розвитку, більше того: ве-дуть самі по собі, за врод-женою нашою схильністю зваблюватися й заносити-ся, до деградації і зіпсуття. Не завважила вона також, що новий союзник фактич-но пересмикує, що починає брати гору й нав'язувати їй свої ритми і концепції, владно вимагаючи при цьо-му повної самовіддачі й не даючи натомість нічого, що бодай трохи походило б на обіцяні полегшення й дозвілля. Що ж відбулося, не за видимістю, а насправді? Обдурена людина була втягнена в колесо прогре-суючого прискорення, що є ніби імперативом про-цесів, які відбуваються в електроніці, а лавина ма-терії, що мовби спонтанно множиться, поховала її з головою. Вона вже не ба-чила, не пам’ятала неба, не мала можливості зупи-нитися з власної волі або повернути назад, відчува-ючи тільки незліченні сту-сани від сутичок із ма-теріальними частками, твердіючи під градом цих стусанів і перетворюючись на таку ж частку, головне завдання якої - скріпити-ся й вистояти. Бути твердим, обкача-ним і швидким. Не відста-ти, обійти, більше вироби-ти, вигідніше продати - щоб можна було виробити ще більше і продати ще вигідніше. Навіщо? Бог зна. Ясно одне: відстанеш або затопчешся на місці - наваляться й зімнуть, і можна лише неухильно нарощувати кількість і збільшувати швидкість. Такий закон зростаючих прогресій. Чи багато залишається від людини в надрах лан-цюгової реакції? І що від-бувається з її людяністю, цим чудесним комплексом м'яких, поступливих і доб-рих властивостей, що відрізняють її під машини і тварини, коли повсюдно починає переважати праг-нення уподібнитися каль-кулятору і комп'ютеру, а нехитра предметність ба-жань досягає такої немуд-рої конкретності, у порів-нянні з якою матеріалізм і атеїзм минулого вигляда-ють мов справдешній і спа-сенний ідеалізм? У подібних антилюдських умовах ущільнюється й міцніє зовнішня складо-ва людини, її, так би мови-ти, шкаралупа – і знічу-ється й хиріє делікатне ядро що називають душею. Природа душі рухлива й летюча, їй буває тісно й тужливо в тілі, коли оживе хоча б зблиском пам'ять її Небесної Батьківщини, не дозволяючи людині піти без вороття в матерію й відкриваючи їй перспекти-ву її далекого майбутнього. Тим часом людина-шкаралупа, тверда іззовні й по-рожня всередині це плот-ська, земна людина у пря-мому і страшнуватому зна-ченні цього слова, позбав-лена безпосереднього по-чуття присутності в собі душі і її особливих, відмін-них від тіла властивостей і потреб. І хоча в мові й по-буті утримується за інерцією багато старих слів, зв'язаних із душею й ду-шевною роботою, хоча зву-чать вони настирливіше й гучніше, ніж колись (відо-мо: порожня діжка чутні-ша за повну) - вони вже не мають по суті майже ніякого реального покрит-тя, перетворюючись на об-ман і самообман, на безне-винні, а частіше розваж-ливі й корисливі теревені. Отже, функції тіла, йо-го потреби, навіть його збочення і примхи стають тепер природним центром уваги і предметом невси-пущих турбот. Життя все отут, воно не має вже жод-ної таїни, жодного надзав-дання й жодного мислимо-го продовження за остан-ньою рисою, якщо не вважати безособового продов-ження роду, а смерть не може уявлятися нічим ін-шим, як образливою не-справедливістю й погро-зою, що таїться в пітьмі, про яку краще не пам'ята-ти. Що ж, таке життя, єдине добро, намагаються, само собою зрозуміло, скрасити й полегшити, об-ставити максимумом зруч-ностей і забезпечити гарантіями політичної і юри-дичної властивості; саме тут таїться розгадка його високої ціни на забезпече-ному Заході. Ця ціна постала перед очима на весь зріст, тільки-но вивітрився у свідомості останній відгомін безсмертя душі. Любити себе і щадити, по-турати собі, як розпещеній дитині, сліпо вірити у свою унікальність і берег-ти цей скарб, як зіницю ока, - де проходить та невловна грань за якою подібне бережіння стає головною метою і єдиним сенсом існування? Жити легше зручніше й безпроблемніше - ось, чо-му віддаються сьогодні всі помисли й сили. Однак якось зовсім не помічають при цьому, що подібне прагнення плодить не-скінченну множину тур-бот, а сугуба турбота про свою особу парадоксаль-ним чином веде благопо-лучного зовні й доглянуто-го за видимістю індивіда до безкінечної внутрішньої слабості й залежності. Звідси психози і стреси, де-спотична влада реклами й потреба в постійних збуд-никах, звідси індустрія лікарських засобів, легка сугестивність і дитяча довіра до шарлатана та зна-харя, цілителя та екстра-сенса. Не варто також не-хтувати – чого на світі не буває! заступництвом ре-лігії; це називають сьо-годні духовним відроджен-ням. У хід ідуть обряди та дійства, освячення та мо-лебні, і дарма, що відбу-вається публічна профа-нація віри, яка відіграє тут жалюгідну роль магічного талісмана під невдач і лих, втрачаючи навіть віддале-ну подобу самозречення, праці й подвигу. От побіжний нарис, без якого було не обійтися, нинішнього західного і прозахідного суспільства, найпередовішого на землі, і вірний портрет його типо-вого представника й голо-вного героя моменту, праг-матика й закінченого его-їста, який свої нагальні інтереси ставить над усе, терпить інших лише тому, що без них йому не прожи-ти, примовляє гучні слова, не вникаючи в їх зміст, і тільки заради своєї безпе-ки або вигоди готовий до-кладати якихось зусиль і нести якісь витрати. І раптом виявляється, що є на світі люди іншого штибу, які наявність і май-бутнє душі вважають за істину не тільки на словах, чим нині нікого не зди-вуєш, а на ділі і всерйоз, і відповідно до цього роз-цінюють тіло не як єдине своє надбання, а як тимча-сове пристановище цієї са-мої душі й навіть певною мірою як в'язницю для неї. В’язень своєю в'язницею не дорожить - тому їм і не шкода тіла. Нерозумно й некорисно для нашого май-бутнього представляти їх дикими звірами або кровожерливими маніяками. Це люди ідеї, і їхня головна ідея попри всю свою про-стоту набагато вища й життєздатніша західного споживання. Праві вони чи ні - мова зараз не про те. А йдеться в нас про те, що нема - нічого дивного або невідповідного, якщо такі люди стануть нехтува-ти особистою безпекою або прагненням до комфорту, що віддадуть перевагу не відносним і в будь-якому разі тимчасовим полегшен-ням буття, а чомусь справді цінному і стійко-му: чомусь від вічності. Вічність, як відомо, завойовується благочестям і жертвою, - вони не вага-тимуться коли дійде до то-го зруйнувати в ім'я ідеї власне тіло, цю. у їхньому розумінні, темницю, й радісно випустити душу на волю, у кращий світ, в який вони, на відміну від нас, розважливих і боягуз-ливих себелюбів, вірять щиро і твердо. Конфузно для слуху звучить обурений лемент про збоченість таких лю-дей, ще конфузніше спроби пояснити їхню жер-товність жалюгідною мер-кантильністю або гіпно-тичною залежністю. А най-більш образливо полягає в тому, що ці зойки перше за всіх і голосніше за всіх ви-пускають ті, хто іменує се-бе християнами. Неначе Христос не говорив про те, що Царство Боже - не від світу цього. Неначе по існувало у християнстві подвижників, які відмовлялися від земних благ і умертвляли свою плоть, не було мучеників, які з упо-ванням і почуттям радісно-го звільнення йшли на ба-гаття і хрест. Одне це непорозуміння ясно показує, які ми сьо-годні бутафорські христия-ни, як витіснилася й підмі-нилася в нас віра вертким угодовством й обачним пристосовництвом. Однак же, можуть мені заперечи-ти, ці подвижники і муче-ники, ці тверді віруючі не були терористами і, крім себе, не вбивали й не замірялися вбити нікого іншого. А чи так насправ-ді? А незліченні пересліду-вання єретиків, релігійні війни й усі Варфоломіїв-ські ночі нашої рідної хри-стиянської цивілізації? А ненависть, дії інших релігій і вір? А духовенство, яке іменем Отця і Сина благо-словляло зброю на взаємне побиття мільйонів? Але нехай скажуть, що це історично обумовлені "втрати виробництва", ре-зультат нерозумної старан-ності й нездатності пра-вильно тлумачити Заповіді Господні. Будь ласка, па-нове святенники, що спо-руджують храми і служать показні й безсильні мо-лебні за мир між народа-ми, я наведу вам щось з цих Заповідей, і спробуйте витлумачити їх як-небудь інакше. Розгорнемо Ста-рий Завіт, священну книгу євреїв і християн, автори-тет якої ніхто не сміє запе-речити. Немає жодного сумніву, що ця велика книга сповнена найнепримиреннішої ненависті до всіх, кого сьогодні ухиль-но назнали б інакомисля-чими. І потрібно або виз-нати її правоту і слушність такого підходу - або, ба-жаючі бути послідовними у своєму нацифізмі, від-сахнутися і зректися її. "Я на них нагромаджу нещастя, зуживу стріли Мої на них. ...Надворі за-биватиме меч, а в домах - жах: як юнака, так і дівчину, і грудну дитину" (Втор. 32:23, 25). "Я вістря свого меча нагострю... відімщу Я своїм ворогам... Я стріли свої понапоюю кров’ю за-битого і бранця... (Втор. 32:41, 42). "...з тих народів, які Господь, Бог твій, дає тобі на володіння, не позоста-вши при житті жодної душі" (Втор. 20:16). "І побив Ісус весь край: гору... і узбіччя, і всіх їх-ніх царів, - не зоставив жодного врятованого, а кожну особу закляв, як на-казав був Господь. Бог Ізраїлін" (Єг. 10:40). "Так сказав Господь Саваоф... Тепер іди, і поб'єш Амалика і закляни усе, що його... І позаби-ваєш усе, від чоловіка аж до жінки, від дитини й аж до немовляти..." (1 Сам. 15:3). Подібні цитати можна множити без кінця. Чи це не екстремізм? Або навіть справжній терор, але не від вродженого звірства й дикості, не від невтримно-го прагнення руйнувати, а навпаки - від непримирен-ного поділу добра і зла іі остаточної постанови викорінити зло раз і на-завжди, зміцнити па землі добро і праве діло. От яка вона буває: тверда, по-слідовна, безоглядна віра, віра в дії. Ні, християни не зрек-лися Старого Завіту; вони попросту не читають його (як, втім, не читають і По-вий), обходячись особли-вим способом насмиканими і препарованими витягами. Тут є над чим замислитися, і наше невміння розуміти інших тісно зв’язане з не-здатністю відкрито дивити-ся на самих себе. Це не ви-правдання тероризму, - це пояснення неминучості йо-го появи (або чогось гіршо-го) у сформованих ненор-мальних умовах. Згубна сліпота вразила сьогодні, як ніколи ра-ніше, людину Заходу: вона втратила сприйняття ціло-го виміру. Викинута відцентровою силою на плоску поверхню буття, вона стрімко й на перший погляд переможно освоює цю площину. Однак нескінченно розповсюджу-ючись ушир, вона й сама непомітно для себе зроби-лася двомірною і плоскою. Двомірна істота, якщо на-очно представити таке, третього виміру (глибини, висоти) попросту не ба-чить. Люди трьох вимірів (у нашому випадку люди твердої і дійової віри), навіть найпримітивніші з них, їй незрозумілі, нез-багненні. Вона бачить у межах своєї площини тільки плоский зріз, що рухається упоперек спільної магі-стралі, бачить, якісь діри, що залишає по собі цей зріз, не здогадуючись, що третій вимір іде кудись у глибину й не вміє не діря-вити площину. І вона ніко-ли не зрозуміє, вона, така у власній уяві широка, і правильна, і толерантна, і начебто навіть гуманна, що може здаватися таким лю-дям у своїй нестримній поверховій активності, у своєму нахрапистому екс-пансіонізмі, що нав'язує всьому світу її спосіб мис-лення, її спосіб життя і її пріоритети, її плоскі, двомірні цінності, - може ціл-ком щиросерде здаватися таким людям диявольсь-ким розбещувачем, пород-женням й осередком світо-вого зла, у безкомпро-місній боротьбі з яким не шкода віддати це тимчасо-ве, це несправжнє життя.
1 2 3 4 5 Категория: Література \| Добавил: DoceNt (16.03.2016)
Просмотров: 380 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: