РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Історія виникнення паперу та книгодрукування - Література - Реферати - Каталог статей

“Історія виникнення паперу та книгодрукування” Винахідниками паперу були китайці. І це не випадково. По-перше, Китай уже у сиву давнину славився книжковою премудрістю і складною системою бюрократичного управління, котра вимагала від чиновників постійної звітності. Тому тут завжди відчувалася потреба в недорогому і компактному матеріалі для письма. До винаходу паперу в Китаї писали або на бамбукових дощечках, або на шовку. Але шовк був завжди дуже дорогим, а бамбук - дуже громіздким і важким. (На одній дощечці поміщалося в середньому 30 ієрогліфів. Легко уявити, скільки місця повинна була займати така бамбукова "книга". Не випадково пишуть, що для перевезення деяких творів потрібен був цілий віз.) По-друге, одні тільки китайці довгий час знали секрет виробництва шовку, а паперова справа саме і розвивалася з однієї технічної операції обробки шовкових коконів. Ця операція полягала в такому. Жінки, які займалися шовківництвом, варили кокони шовкопряда, потім, розклавши їх на рогожу, опускали у воду і перетирали до утворення однорідної маси. Коли масу виймали і відціджували воду, виходила шовкова вата. Однак після такої механічної і теплової обробки на рогожах залишався тонкий волокнистий шар, що перетворювався після просушування на лист дуже тонкого паперу, придатного для письма. Пізніше робітниці почали використовувати браковані кокони шовкопряда для цілеспрямованого виготовлення паперу. При цьому вони повторювали вже знайомий їм процес: варили кокони, промивали і подрібнювали до отримання паперової маси, нарешті, висушували листи, що вийшли. Такий папір називався "ватяним" і коштував досить дорого, оскільки дорогою була сама сировина. Природно, що врешті-решт постало питання: чи можна папір робити тільки з шовку або для приготування паперової маси може підійти будь-яка волокниста сировина, у тому числі й рослинного походження? У 105 р. такий собі Цай Лунь, важливий чиновник при дворі ханьського імператора, приготував новий сорт паперу із старих риболовних сітей. За якістю він не поступався шовковому, але був значно дешевшим. Це важливе відкриття мало величезні наслідки не тільки для Китаю, але і для всього світу - вперше в історії люди одержали першокласний і доступний матеріал для письма, рівноцінної заміни якому немає і до сьогодні. Тому ім'я Цай Луня по праву входить до числа імен найбільших винахідників в історії людства. У подальші століття до процесу виготовлення паперу було внесено декілька важливих удосконалень, завдяки чому він почав швидко розвиватися. У IV столітті папір абсолютно витіснив з ужитку бамбукові дощечки. Нові досліди показали, що папір можна робити з дешевої рослинної сировини: деревної кори, очерету і бамбука. Останнє було особливе важливо, оскільки бамбук росте в Китаї у величезній кількості. Бамбук розщеплювали на тонку лучину, замочували з вапном, а одержану масу виварювали потім протягом декількох діб. Відціджену гущину витримували в спеціальних ямах, ретельно розмелювали спеціальними билами і розбавляли водою до утворення клейкої кашкоподібної маси. Цю масу зачерпували за допомогою спеціальної форми - бамбукового сита, закріпленого на підрамнику. Тонкий шар маси разом з формою клали під прес. Потім форма витягувалася і під пресом залишався тільки паперовий лист. Спресовані листи знімали з сита, складали в кіпу, сушили, розгладжували і різали за форматом. З часом китайці досягли високого мистецтва у виготовленні паперу. Впродовж декількох століть вони, за своїм звичаєм, ретельно зберігали секрети паперового виробництва. Але в 751 році під час зіткнення з арабами в передгір'ях Тянь-Шаню декілька китайських майстрів потрапили в полон. Від них араби навчилися самі робити папір і протягом п'яти століть дуже вигідно збували її до Європи. Європейці були останніми з цивілізованих народів, які навчилися самі виготовляти папір. Першими це мистецтво перейняли від арабів іспанці. У 1154 році паперове виробництво було налагоджено і в Італії, в 1228-му - в Німеччині, в 1309-му - в Англії. У подальші століття у всьому світі папір дуже поширився, поступово завойовуючи все нові і нові сфери застосування. Значення його в нашому житті настільки велике, що, на думку відомого французького бібліографа А. Сіма, нашу епоху можна з повним правом назвати "паперовою ерою". Спроби розмножити текст не рукописним, а механічним способом здійснювалися ще з давніх часів. Так в Ассіро–Вавілонії з`явились глиняні таблички з текстом та малюнками за допомогою випуклих глиняних форм. Печатні штампи для тиснення малюнка та текста були відомі і в інших країнах стародавнього світу. На початку VIII ст. н.е. в Китаї з’явилася ксилографія ( спосіб друку за допомогою дерев`яних кліше). До цього китайці друкували за допомогою плит з каменю. У 1392 році, за півстоліття до появи книгодруку в Європі, корейці навчилися відливати шрифт з металу. До нашого часу збереглися стародавні корейські книги, віддруковані металічними (мідними) літерами. Китай являється також батьківщиною паперу, винахід якого мало важливе значення для розвитку книгодруку. Над винаходом книгодруку працювали одночасно в різних країнах Європи. У 1440-1445 рр. німецький винахідник Йоганн Гутенберг винайшов рухомі металічні літери та друкувальний станок. Але все одно тираж друкованої продукції, як правило, не перевищував 300-400 екземплярів. внаслідок недосконалості техніки та матеріалів для виготовлення друкарських форм та через недостатню кількість шрифтів книги не рідко приходилося друкувати окремими частинами: розбирали використані плити для відтиску перших листів та використовували їх повторно, а це займало чимало часу. Європейські печатні книги, що вийшли до 1 січня 1500 року, називаються інкунабули – від латинського слова “incunabula”, що означає в переносному смислі “колиска”, - тобто книги, що знаходяться у колисці книгодрукування. Вирізняльними особливостями інкунабул являються їх великий формат, відсутність титульного листа; усі прикраси в інкунабулах робились від руки. Книгодрукування розповсюдилось в Європі з величезною швидкістю. У 1468 році друкарський станок з`явився у Чехії, в 1469 році – у Нідерландах, в 1470 році – у Франції, в 1476 році – в Англії та Польщі. Перші друкарні на території нашої країни заснували Іван Федоров і Петро Мстиславець. 1 березня 1564 р., коли Іван Федоров і Петро Мстиславець видали свій славнозвісний “Апостол”, вважається днем народження книгодрукування на Русі. Правда, і до цієї дати в Москві працювала “анонімна” друкарня (збереглись шість книг віддрукованих у ній). Але досі не визначено, хто керував цією друкарнею, коли саме й за яких обставин вона виникла. Федоров був одним із найосвіченіших людей свого часу. Він багато знав і вмів. Володів декількома мовами, розумівся на військовій техніці. Неоціненним є і його внесок у розвиток російської і української культури, вітчизняного книгодрукування та видавничої справи. Нам невідомі ні рік, ні місце його народження. Невідомо також, де він вивчав інженерні науки і друкарське мистецтво. Не розгадані причини, що спонукали його, заснувавши у Москві друкарню й видавши там “Апостола”, переїхати у Литву, а потім на Україну. Але відомо, що до Львова він прибув у зрілому віці досвідченим друкарем. Відомо, що в організації друкарської справи йому допомогли не багаті, а городяни, люди середнього достатку. Тут, у Львівській друкарні, 15 лютого 1574 року, І. Федоров закінчив друкувати “Апостол” тиражем близько тисячі примірників. Цього ж року вийшов і його “Буквар” – перший вітчизняний підручник. Зі Львова першодрукар переїхав на Волинь, до Острова де видав “Новий завіт” і повторно “Буквар”. Тут вийшла “Біблія”, найбільша за обсягом і найдосконаліша за поліграфічним рівнем його робота, та перше у нашій країні окреме видання поетичного твору “Хронологія”. На Україні Іван Федоров вперше застосовує оригінальний, невідомий ще в Європі спосіб друкування двома фарбами. Іван Федоров обезсмертив своє ім’я не тільки тим, що запровадив книгодрукування на Русі. Своєю діяльністю Федоров підвів підсумок у тогочасному розвитку різних ремесел – монетної справи, ливарництва, різьби по дереву, друкування на тканинах. Він дав поштовх новому напрямку застосування цих ремесел. 5 червня 1997 року був виданий Закон України „Про видавничу справу”, який визначає загальні засади видавничої справи, регулює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб’єктів видавничої справи. Відповідно до Конституції України цей Закон покликаний сприяти національно-культурному розвитку українського народу, громадян України всіх національностей, утвердженню їх духовності й моралі, захисту прав та інтересів авторів, видавців, виготовлювачів, розповсюджувачів і споживачів видавничої продукції. У Законі держава заохочує підготовку виготовлення і розповсюдження друкованих видань державною мовою та мовами національних меншин, що проживають в Україні Ні для кого не секрет, що останніми роками українська видавнича справа занепала, а замовлення на художню та навчальну літературу надходить Росії. Чому ж така велика держава як Україна змушена друкувати свої книжки за кордоном? Невже ми не в змозі самі себе забезпечити літературою? Адже ми маємо велику кількість видавництв, які за радянських часів випускали велику кількість книжок, велику кількість спеціалістів у галузі поліграфії. Усім відомо, що нещодавно Президент України та Верховна Рада обговорювали питання щодо внесення зміни до Закону України „Про видавничу справу”, вирішували подальшу долю української книжки. Цю зміну все ж таки внесли до ст. 27 Закону України „Про В. с.”, її викладено у такій редакції: „збирання та використання адміністративних даних, які характеризують динаміку та тенденції у видавничій справі”. Та чи внесло це рішення щось конкретне у реальне життя? Книжки як замовлялися у Росії так і замовляються, звісно, бо замовлення за кордоном коштує дешевше ніж у рідній країні. Та чи не сором те, що книжку українською мовою друкувала московська друкарня? Хоч у Законі й сказано про важливість книги, її сприяння національно-культурному розвитку нашого народу, та все одно поки ми не відродимо справжню українське джерело духовності, книгу, доти ми не піднімемо рівень своєї культури. Проблема книги особлива і актуальна саме зараз, бо цивілізація дала нам нові технології збереження та розповсюдження інформації, що й так знизило рівень використання книг. Незважаючи на це, книги залишаються основним джерелом мудрості та духовності. Час і практика довели людству, що ніщо не приносить такого духовного задоволення та насолоди як книга. Вона була і залишиться універсальним і невичерпним джерелом знань.
1 2 3 4 5 Категория: Література \| Добавил: DoceNt (08.02.2016)
Просмотров: 965 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: