РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: ІСТОРИЧНА ПОВІСТЬ БОГДАНА ЛЕПКОГО "МОТРЯ" - Література - Реферати - Каталог статей

ІСТОРИЧНА ПОВІСТЬ БОГДАНА ЛЕПКОГО "МОТРЯ" Простір і час взаємозалежні й взаємозумовлені. "Ми не знаємо жодного явища в природі, яке не посідало би частини простору і частини часу", — пише В.Вернадський. Інший дослідник С.Бабушкін, роз-глядаючи проблему: "Що пов'язує простір і час у мис-тецтві?", наводить слова Ж.Гюйо: "Спробуйте уявити собі час як такий? Ви досягнете цього лише тим, що уя-вите собі простір. Ви будете змушені розташувати пос-лідовні явища в одну пряму лінію, вмістити одне явище в одній точці лінії, інше — в другій. Одне слово, для то-го, щоб уявити собі час, ви викличете ряд просторових образів". Тому О.Ухтомський запроваджує в науковий обіг термін "хронотоп" на означення часопростору. Для світосприйняття художнього твору ним уперше ско-ристався М.Бахтін. На його думку, хронотоп — це "сут-тєвий взаємозв'язок часових і просторових відносин, художньо освоєних у літературі..." Злиття часопросторових прикмет "забезпечує естетично довершене цінніс-не пізнання людини й евіту". В основі ж написання будь-якого художнього твору на історичну тему лежать два фактори: фактор худож-нього вимислу і фактор правдивості зображуваного. Тому, відтворюючи становище Гетьманщини на початку XVIII ст., Б.Лепкий базує художній часопростір повісті "Мотря" на реальній історичній ситуації. І хоча хроно-логічні рамки змальованого обіймають 1706-1707 ро-ки, автор не обмежується лише цим періодом. Саме тому він прагне віддати належне усім 20-ти ро-кам гетьманування Івана Мазепи. Адже увійшов цей пе-ріод у історію як "періклів вік розвою України" (Ю.Іван-ченко) або як "золота доба" (Д.Дорошенко). Мазепа поклав край Руїні, яка остаточно знесилила Українську козацьку військову державу, стабілізував життя народу, дбав про освіту і культуру, розбудовував церкви, укріп-лював міста. То був час загального добробуту україн-ців. Відгомін його знаходимо в повісті у величезному хронотопі побутовості. Художній час тут, сказати б, буденний, з інтригами, конфліктами, дріб'язковими проблемами, він протяж-ний, нудотний, подекуди наближається до циклічного, прикмети якого, за М.Бахтіним, "прості, грубо-матері-альні, міцно зрослися з побутовими локальностями". І хоча у "Мотрі" немає повторення з дня на день одних і тих же дій, складається враження, що життя героїв ми-нає у незмінному ритмі. Інакше чим пояснити те, що Б.Лепкий аж у трьох розділах ("Ранком", "На фортеці", "Марія-Магдалина") описує життя-буття всього лиш од-нієї половини дня гетьмана і більше до цього не повер-тається? Виступають наперед і суто матеріальні потре-би. Наприклад, для генерального судді Василя Кочубея найголовніше смачно поїсти, випити й добре виспатися. Від його неспокійної молодості залишилася тільки ко-лекція зброї. Простір у цьому хронотопі має закритий характер. Основною його одиницею є двір (двір гетьмана у Києві і Бахмачі, генерального судді — у Ковалівці й Батурині). Використовуючи топос двору, Б.Лепкий продовжує традиції змалювання обмеженого простору (згадаймо про існування у літературі таких локальностей, як "за-мок", "салон") і констатує на тому, що у період Мазепиного правління значно поліпшилося становище ко-зацької верхівки. Хоч автор відтворює побут лише у ма-єтку гетьмана та генерального судді, розкуті, вільні дії старшин свідчать: з одиничного можна робити висновок про становище загалу. Особливе акцентування на дета-лях побуту. Так, у гетьманському палаці маємо і пухнас-ті перські килими, і шафи з мосяжними ґратками, і книжки, оправлені в білий пергамент, і золотий та сріб-ний посуд, і мистецьки оздоблені скатертини й фіран-ки. Але нагромадження речей для відтворення багатс-тва старшин недостатньо. Тому Б.Лепкий поєднує їх з природними реаліями. Величний дім Кочубея у Ковалів-ці оточують "сади, городи, пасіки й вітряки". "Як дале-ко оком кинеш — усе його — і земля, і люди, і навіть те небо, що зрошує поля дощами, і сонце, що, здаєть-ся, тільки йому й світить" (С.72). Простір сприймається як прекрасний художній світ, навіть навіює думку про ідилію. Але повідомлення про те, що "Любові Хведорів-ні всього було замало" (С.72), абсолютно руйнує її. Мотря теж підкидає ложку дьогтю: "Наскучили оці ба-гатства, похлібства, пустомельства, усі ви наскучили ме-ні... Усі!" (С.75), — заявляє вона Чуйкевичу. Справді, ідилія — це іконний образ ідеалу, що асоціюється зі щастям. Там, де немає щастя, зникає і вона. Буття стає тоскним і непривабливим. У подальшому переліку речей і предметів розкоші уже вчуваються іронія і біль. За зовнішнім блиском і процвітанням приховується внут-рішній занепад. І пишна садиба генерального судді сприймається не краще, як садиби у творах Оноре Бальзака, "самий вигляд яких наганяє нудьгу, мов най-похмуріші монастирі, найсіріші стіни, найсумніші руї-ни". Оте внутрішнє деградування виходило на прямий зв'язок з двома проблемами: 1) з участю України у Ве-ликій Північній війні (1700 - 1720), яка зовні нібито й не зачіпала інтересів Гетьманщини — боротьба велася за вихід Балтійського моря між Московщиною і Швеці-єю, та все ж вносила в елементи добробуту розлад. Ад-же Україна, будучи автономною державою у складі Московщини, мусила підтримувати її політику і всіляко допомагати їй; 2) з проблемою недержавності Гетьман-щини. Розібратись у ній Б.Лепкому допоміг В.Липинський, дружба з яким припала саме на краківський пері-од життя письменника. Коли ж заглянути у праці талановитого історика і звеличника героїчного минулого В.Липинського, то се-ред статичних причин української недержавності знай-демо: 1) невигідне географічне положення у Європі (би-тий шлях); 2) родючі землі, що постійно притягали до себе завойовників та вели до надзвичайно швидкої де-генерації громадянських інстинктів у людей; 3) "неуста-леність раси" — "повний брак патріотизму і зненависть до своїх власних земляків"; 4) "перевага в нашому ха-рактері емоціональності над волею і інтелігентністю". Таке трактування вічної залежності українців від своїх сусідів відповідає в історичному циклі повістей Б.Лепкого універсальній просторовій одиниці — степу, Саме поняття степу несе у собі відчуття волі, непев-ності і неприборканості. Воно є ознакою політичного безсилля народу. "На безмежних степах, ... де не розу-міли, що свобода лежить в обмеженні і в обов'язках, де кожний козак, осівши, хотів наслідувати шляхтича, бо це ж був його ідеал в часі мира, — тяжко було взагалі наладнати державне життя", — констатує В.Безушко. От і лепківський Мазепа, розглядаючи можливість до-сягнення самостійності Гетьманщини, доходить виснов-ку: "В тім-то й біда, що Господь посадив нас не між го-рами та між морями, а на велетенському суходолі, на безбережних степах... ...Степом назверх і всередині, бо наша душа теж степ. Степ — ворог держави" (С.186 — 187). Простір степу і непевний, тривожний час сприяють становленню величезного кризового хронотопу порога. "Час у цьому хронотопі, по суті, є миттю, яка наче не має тривалості і випадає з нормального протікання бі-ографічного часу"13. У Б.Лепкого поріг існує в тісному переплетенні з побутовим хронотопом. Пізнаються вони найчастіше через часопростір дороги. Чітке виявлення хронотопу дороги маємо в оглядинах гетьманом Києва, подорожі Чуйкевича у Ковалівку та генерального судді у Батурин. Цілісний простір Києва творить контраст до побуту у Мазепиному дворі. Він уже не настільки згущений, як в описі бенкету у гетьмана, не локалізований двором чи кімнатою. Хвалитися тут нічим: зустрічалися каліки і вбогі, вулиці подекуди вимощені деревом, а іноді трап-лялися ями і вибоїни. "Лампи світилися уночі тільки пе-ред гостинницями та заїжджими домами, хто що хотів, те й викидав на вулицю, а в днину не було кому спря-тати цього мотлоху. Київ був подібний до великого за-їжджого дому, в котрім годі завести лад, бо все хтось новий приїде і насмітить... Тільки розкішні церкви при-ваблювали до себе очі" (С.40). У топосах Києва бачимо ще дві протилежності, пов'язані з будовою фортеці на Печорську та з монас-тирським життям. Перша сприймається як маленька зо-на пекла, як прелюдія до трагедії Батурина, друга — як скромне, тихе, прижиттєве існування. Дані просторові сфери існують у творі автономно, вони є взаємно від-межованими, як і відмежоване життя різних верств на-селення. Саме тому головний герой зустрічає просторо-ві опозиції, що утворюють зону відчуження, відчуття якої Б.Лепкий спеціально підкреслює: "Не можна сказа-ти, щоб гетьман був вдоволений ладом, який на вули-цях бачив" (С.40), "закусивши губи і приказавши своє-му серцю мовчати, зближався він до цього нового пек-ла" (до Печерська. — Б.В.), "як їм тут тихо, як далеко від турбот і суєти житейської!" (С.48) — думав Іван Ма-зепа, входячи у монастирську браму. Розширюючи рамки топосів, автор досяг цілісності у висвітленні буття міста. За Б.Лепким, простір Києва — то єдність контрастів: добробуту і тяжкого життя, спо-кою і тривоги. Він не заходить у суперечність із загаль-ним становищем Гетьманщини на початку XVIII ст. І все ж хронотоп порога виявляється тут не так виразно, як на периферії. Адже у дорозі загону Івана Чуйкевича у Ковалівку та генерального судді у Батурин бачимо кон-кретні сутички з московським військом. Такий хід подій, з одного боку, виразно свідчить про посилення часової непевності, з другого — відповідає історичним даним про знущання Московщини над українцями, які перебу-вали під її протекцією. Часопросторову непевність у дорозі Кочубея підси-лює опір середовища (за визначенням Д.Лихачова), який спричинюється погодою, що перетворює шлях у болото й озерця. "Як попав туди повіз, то застрягав по осі, і треба було його витягати" (С.176). Погана погода виявляє своєрідну перепону рухові возам генерального судді. Вона оплакує його долю. У сонячній Ковалівці залишився Кочубеїв нетривкий спокій. Батурин стане місцем тривог і інтриг, тому дорога не пускає Василя Леонтійовича туди. Просторові об'єкти, як видно з вікна карети; викли-кають у героїв рефлексії над долею України, а іноді просто жахають, як, приміром, образ повішеного, на бі-лому черепі якого "сидів чорний ворон, чистив свій клюв до людської кості і, махаючи крилами, обривав і пускав з вітром останки чуприни" (С.177). Топоси глу-хих закутків Гетьманщини змушують читача сумніватися у Ті благополуччі і визнати, що нагадує вона "той корч, котрий підросте трохи, то його пообтинають, і він ніяк не може розвинутися у повний зріст" (С.176). Здавалося б, часопростір болю і турбота за майбут-нє України повинні на задній план відтиснути будь-які проблеми приватного життя. Але Б.Лепкий вирішує інакше: крізь загальний смуток пробивається і впевнено промощує собі дорогу кохання Мотрі і Мазепи. Це яск-раво видно при аналізі ієрархічної структури хроното-пів, які складають композиційну основу "Мотрі". Відправним пунктом дії є хронотоп бенкету на честь царя у Києві. Бенкет можна сприймати як апофеоз зус-трічі. Зустріч Петра І з козацькою верхівкою зумовлює виникнення хронотопу порога старшин, який підсилю-ється зустріччю з дідом-символом козацької слави. На цьому чітка пов'язаність хронотопів обривається. Але через певний час виникає уже інша взаємодія часопросторів, яка бере початок знову ж таки з бенкету, щоправда, уже на хуторі Кочубея у Ковалівці, де гене-ральний суддя вшановує українського рейментаря. Зус-тріч-бенкет у Ковалівці веде до метафоричного хроно-топу кольористих огнів, які, під свою чергу, "розгалу-жуються" на кольористі огні Кочубея й Іскри та кольо-ристі огні Мотрі й Мазепи. Перші знаходять своє про-довження у повісті "Не вбивай", другі детермінують по-рогову стадію у сім'ї Кочубеїв, яка знімається хроното-пом дороги Мотрі у монастир. У дорозі відбувається зустріч — викрадення дочки генерального судді. Викрадення поєднується зі знайомством з мельничкою та мельником і змінюється дорогою на Бахмач. З одно-го боку, дорога впливає на становлення ідилічного хро-нотопу, з другого - на хронотоп порога для Любові Хведорівни та Василя Леонтійовича. Розв'язка відбувається завдяки зустрічам і дорозі. Поруч і в тісній взаємодії з Мазепиною сюжетною лінією розвивається і лінія Івана Чуйкевича. Вона не так важлива, як гетьманова, і виражається у такій часопросторовій послідовності: дорога — зустріч — поріг. Як бачимо, автор почав повість з рішучої політичної ноти, акцентуючи на часопросторі Гетьманщини початку Великої Північної війни, а згодом повернув у зовсім ін-ший бік. Саме таким ходом дії він спробував нагадати читачеві, що є насамперед ліриком, отож його уяві тісно у межах історичної доби першої половини XVIII ст., вона здатна творити трохи інші комбінації часу і просто-ру. Цій меті підпорядкував він застосування символіки, яка насамперед стосується постаті Мотрі Кочубеївни. У інтерв'ю В.Безушку Б.Лепкий якось висловив дум-ку про те, що в образах Івана Мазепи і Мотрі маємо проекцію на одну й ту ж особу — українського гетьма-на". Тому, змальовуючи у зовнішньому сюжеті Мотрю як гетьманову кохану, він прагне в її образі втілити ідею незалежності: "Вона його свято, його надія, що прийде великий день Воскресення, коли на цілій Україні загра-ють воскресні дзвони і брат брата обійме і ненавидячі себе зустрінуться словами: брате, сестро! ми вольні, вольні!" (С.284). Мазепа ж — носій цієї ідеї. Уособлен-ням кращих патріотичних сил України виступає Іван Чуйкевич. Гадаю, що саме у повісті "Мотря" розгадка й завер-шення всього історичного циклу, прихований трагічний кінець Івана Мазепи. Гляньмо на розвиток подій, присвячених досягненню державності Гетьманщини, у наступних томах: "Не вбивай", "Батурині", "Полтаві", "З-під Полтави до Бендер", — і ми помітимо гармонію навіть у часопросторах. У "Не вбивай" іде якнайактив-ніша підготовка до розриву з Московщиною, її можна асоціювати з періодом усних і листовних розмов геть-мана з Мотрею. Хронотопи в обох випадках підпоряд-ковуються мотиву нудотного чекання. У "Батурині" ба-чимо першу спробу непослуху цареві, першу боротьбу і трагічне завершення її — знищення до тла гетьмансь-кої столиці. У "Мотрі" це відповідає жахливій зустрічі в негоду серед темної ночі Кочубеїв з донькою і запроторення її до монастиря. "Полтава" відтворює згурту-вання українських і шведських сил, планування ними нової боротьби, незначні бої та пекельні погодні умови, нарешті генеральну битву і трагічну поразку Кардових та Мазепиних військ. Це період відносного спокою. Уподібнення його з першою повістю епопеї віднаходи-мо у втечі Мотрі у Бахмач, що є виявом непокори бать-ківській волі і продовженням змагань за власне щастя, у підступних діях Кочубеїхи, яка прагне викрасти донь-ку і зганьбити гетьмана, та у сумному Мазепиному рі-шенні відпустити Мотрю до батьків. Акцентування уваги на хворобі дочки генерального судді наче нагадує: ідея незалежності уже частково підірвана. Знищений Батурин є свідченням цього. І хоч урешті настає одужання, воно є, по суті, тільки залікуванням того удару, який завдав козакам жахливий вигляд знівеченої столиці і подвоєнням прагнення боротьби за суверенність Украї-ни. Нарешті завершальний том "З-під Полтави до Бен-дер" нагадує останні сторінки "Мотрі". Герої змирили-ся з долею, їм довелося розпрощатися зі своїми бажан-нями і лише сподіватися, що у майбутньому вони все-таки здійсняться. Асоціювання Мотрі з ідеєю незалежності вимагає і своєрідного висвітлення її особистого часопростору. На початку першої частини повістевого циклу він подаєть-ся тільки як хронотоп порога. Бо ж в умовах загально-го добра і відносного спокою про суверенність держа-ви забувають. Простір думок старшин, уособленням яких є Кочубей, не виходить за межі речового багатст-ва, а символи минулої козацької вольниці — пістолі, панцирі, шоломи — заховано у його "святині". Не див-но, що Мотрі тісно у багатих світлицях. Для дівчини сонце є втіленням чистоти й істини, яка дається нелегко, але "що марне та кволе, що сонця бо-їться, перед вітром гнеться, хай пропадає" (С.94). Зір її часто прикутий до вікна. Живе Мотря на горищі, де вік-на дуже широкі. "З них видно геть далеко понад верхи дерев, аж на Полтавський шлях" (С.72). Вікно є симво-лом спілкування із зовнішнім світом. Життя на горищі контрастує з життям у нижніх покоях, як високі душев-ні пориви з ницими бажаннями власної вигоди (цікаво, що Кочубеїха ніколи не піднімається на горище). Дале-кий Полтавський шлях асоціюється з майбутнім. Спо-ріднені з Мотрею топоси сигналізують, що її справж-ність десь попереду, у мрії, а сьогодення, як і минуле, є лише примарністю існування: "Дихати не маю чим, чую кров, чую дим, тріщить в основах дім, валиться, а їм сниться весілля!" (С.113). Поріг показує відчуження Мотриної душі від того ча-су й простору, в якому вона живе. Відображає він кри-зу в житті дівчини, яка минає завдяки зустрічі з гетьма-ном, що відбувається у прекрасну, сонячну, наче вели-кодню, днину. Ця зустріч допомагає Метрі зрозуміти власні прагнення й ідеали і навіть докорінно переінак-шує її життя. Зустріч, зрештою, стає перщопоштовхом до становлення ідилічного хронотопу, який охоплює майже весь другий том "Мотрі". Ідилічний хронотоп виражається в особливій взаємо-дії часу і простору. Дія відбувається в одному місці — у гетьманському дворі у Бахмачі. Усе в цьому топосі є близьким і дорогим для героїв. Немає інтриг, зловмис-ників, насмішників. Тутешні люди розуміють закоханих і співчувають їм. У палатах Мазепи панують щастя й лю-бов. Тут немає побутових проблем, бо ж ідилія не знає дріб'язку. Вона дає розуміння того, що матеріальні ба-гатства — це ще не рай. Персонажі живуть у надзвичай-ному емоційному піднесенні, у ближніх вони бачать тільки прекрасне. Виявляється часова дихотомія "ко-лись-тепер": "Перше люди пересувалися перед нею (Мотрею. — Б.В.), як образи, стрибали, як кукли у вер-тепі, вона бачила їх поверху, не вдумуючися у їхню вда-чу, не питаючися, як вони чують і що собі думають. Тепер цікавилася всіма, навіть старим медиком" (С.307). Відродження Мотриної душі вимагає гармонії з при-родою: "минай скорше, зимо, розвивайтесь луги, розц-вітайтесь квітки, вертайте птахи з далеких країв, співай-те пісню радості й кохання..." (С.306). Простором для закоханих стає сонце, небо, зорі, мі-сяць. Превалює вертикальність над горизонтальними вимірами, бо герої витають у високостях, у мріях. Впа-дають в око світлова акцентація, паралель між людьми і небесними світилами: "Мотре, сонце моє!" (С.290, 306, 320). Невипадково свято душі наших героїв збігається з найбільшим зимовим святом — Різдвом Христовим. Ад-же з народженням Христа у людства зміцнюється надія на спасіння, а в закоханих — віра у визволення Украї-ни. І навіть зима не заходить у конфлікт з молодечими намірами героїв, свідченням чого погідні, гарні дні. Але тепло узимку нетривке, воно скороминуще, як і ідилія у взаєминах гетьмана і дочки генерального судді. На ду-ші залишається холод і біль, а "над Бахмачем гуділи вітри і мело снігом" (С.382). Руйнація ідилії зумовлена опором середовища — виникненням перешкод з боку Кочубеєвої сім'ї та хронотопом сновидінь, який вносить у надто повільну тривалість дії елементи тривоги. Сон — це "випадання з безупинного потоку часу, розмикання-його невблаганної неперервності" . У ньо-му з калейдоскопічною швидкістю можуть бути представ-лені фантастично сконцентровані чи розгорнуті варіації часу і простору, що провіщають кращі чи гірші ситуації й обставини. Сни ж у повісті Б.Лепкого "Мотря" спричине-ні однією проблемою — змаганнями гетьмана за суве-ренність України. Вона пов'язана з коханням героїв. Сновидіння Івана Чуикевича (озеро в ліску), на пер-ший погляд, не відбігає далеко від часу дії. Воно ніби-то є відображенням прагнень канцеляриста захистити від усіляких несподіванок кохану гетьмана Мотрю. Нас-правді ж перекидає місток у майбутнє, у час Полтавсь-кої битви, коли козакові доведеться боротися за честь і волю Гетьманщини. Про скорий крах Мотриних надій і гетьманських мрій щодо визволення рідної землі "повідомляє" сон дочки генерального судді у Бахмачі: "Ходила з гетьма-ном по облаках, шукаючи своєї зорі", її зоря "в без-вість покотилася... Темно..." Гетьманова "полум'ям спа-лахнула, півнеба загравою озарила і — згасла. Темно, аж чорно. Хитаються хмари під ногами, небо, як роз-бурхане море, ні йти по ньому, ні на землю вернути... Добре, що білі коні женуть. Чорні сани безголосо сунуться за ними... Мотрю якась зимна рука потягнула в сани, — женуть... Місяць, сонце, зорі — все таке ве-лике, жахливе, чуже — позасвітне.— Тпру! — і сани спинилися перед монастирською оградою..." (С.374). Топос зорі має подвійне значення. Він відображає до-лю людини і водночас ототожнюється з її мріями і дома-ганнями. Яскравість зорі вимірюється тим значенням, яко-го досягає людина в суспільстві, і величчю її прагнень. Те-мінь, чорнота, хмари, розбурхане море сигналізують про трагедію, безвихідь, крах надій. Білі коні з чорними сань-ми символізують біль і жаль, а монастирська брама є сво-єрідним знаком прощання зі світом. Справді, Мазепине намагання здобути Україні волю захопить багатьох, та все ж зазнає невдачі. Й ідея суверенності тривалий час не пробиватиметься назовні, хіба що жеврітиме десь у гли-бинах душ, мовби за стінами монастиря. Можна сказати, що художній хронотоп "Мотрі" відби-ває загальні естетичні та філософські уявлення автора про зображувану ним добу (початок ХУІІІст. на Україні) та проекцію її у масштаби майбутнього. Спрямований він на відтворення об'єктивних сторін життя, на аналіз пере-живань героїв. Цікаво, що Б.Лепкий не намагається дати широкого опису просторових одиниць, а просто називає їх, як це роблять у поетичному творі, залишаючи за чи-тачем право на найрізноманітніші асоціації.
1 2 3 4 5 Категория: Література \| Добавил: DoceNt (16.03.2016)
Просмотров: 524 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: