РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: ДЖЕРОМ ДЕВІД СЕЛІНДЖЕР - Література - Реферати - Каталог статей

Письменник, який, не належачи бітничеському авангарду, ду-ховно йому певною мірою близький, Джером Девід Селінджер народився 1 січня 1919 року в Нью-Йорку. Його батько Сол був єврейським торговцем м'ясними продуктами та сиром, імпорту-вав яловичину з Європи, мати була ірландкою, католичкою. Можливо, цей іудейсько-кельтський дуалізм і вплинув на його своєрідний світогляд. Адже однією з важливих рис характеру є суперечливість. Те, що він був напівєвреєм, викликало серйоз-ний внутрішній конфлікт, зумовлений не так релігією, як соціаль-ним статусом,— в ті часи був поширений расизм проти євреїв. Селінджер мав старшу сестру Доріс, дітей виховувала мати в дусі методизму. З батьком у Селінджера були прохолодні стосунки. Сол бажав, щоб Девід заробляв великі гроші, мав певну роботу з високим соціальним статусом, також він хотів, щоб Девід про-довжив сімейний бізнес, а це майбутнього письменника зовсім не приваблювало. У Нью-Йорку минуло дитинство, він мешкав з західного боку Манхеттена, там минули його перші шкільні роки. Селінджера ви-гнали з кількох приватних шкіл, через те що він не хотів навчатися. Далі він вчився у військовій школі «Веллі-Фордж» в штаті Пен-сільванія, тоді ж починав писати. Це було його бажання там учи-тися, бо він хотів жити окремо від батьків. Однокласники згадують, що для нього було звичним бути в центрі уваги, він був дуже ком-панійським, умів розповідати веселі історії й анекдоти, але коли йшлося про гулянки з випивкою, він, як правило, не брав участі. Селінджер був капітаном фехтувальної команди. Потім разом з батьком хлопець побував у Польщі,— там він знайомився зі специфікою морських перевезень м'ясних продук-тів. Це мало його цікавило, та поїхав він охоче. Проте отримав дуже неприємні враження від скотобоєнь, після чого твердо ви-рішив цим не займатись. Огида до м'ясного бізнесу вилилася в те, що він став вегетаріанцем. Під час поїздки він знайомиться з єв-ропейською культурою і вивчає німецьку мову. Після цього Селінджер прожив десять місяців у Відні, потім повернувся до Америки, в коледж Урсінус, але вже серед року втратив інтерес до навчання. Він не хотів навчатись у вищій шко-лі (Ivy Leage) через її снобізм та тому, що був євреєм. Певний час майбутній письменник відвідував літературні курси при Колумбійському університеті, що їх вів Віт Барнетт, ре-дактор журналу «Сторі». Він казав, що Селінджер сидів в остан-ньому ряду й дивився у вікно майже до кіпця останнього семестру. Лише під кінець хлопець ожив, тоді він написав «Підлітки», пер-ше оповідання (коли йому був 21 рік), яке Барнетт вирішив опу-блікувати в «Сторі», що було певним ризиком, адже в оповіданні не було нічого особливого. Селінджер не раз казав своїм друзям, що колись він стане великим письменником. Увесь цей час він продовжував писати. Потім він плавав в Індію та Карибським морем на шведському лайнері «Кунгсхольм», де організовував дозвілля туристів, і не припиняв писати оповідання для журналів та університет-ських збірок. У 1942 році Селінджера призвали до армії, де він прослужив два роки. Він брав участь у Другій світовій війні у складі дванад-цятого піхотного полку четвертої дивізії. Серцева аритмія зроби-ла письменника непридатним для піхоти, але в армії він знаходив-ся з початку мобілізації, а в 1944 році він у складі союзних військ брав участь у висадці на узбережжя Нормандії, був зв'язковим, служив у контррозвідці. На фронті було нелегко, і у 1945 році майбутній класик американської літератури потрапив до шпита-лю з нервовим зривом. Пізніше він з презирством ставився до В'єтнамської війни й глузував з хлопців, які вербувалися. Гір-кий і трагічний досвід воєнних років відіграв велику роль у фор-муванні його як письменника. У Німеччині він одружився з функціонеркою націонал-соціалістичної партії Сильвією, але невдовзі вони розлучились — він ненавидів нацистів так само сильно, як вона ненавиділа євреїв. 1945 рік був роком найбільшої творчої активності письменника, оповідання друкувались одне за одним. Цього ж року виходить у світ роман «Над прірвою у житі», який через кілька місяців по-сів перше місце в списку американських бестселерів. На той час з'явилися майже всі найвідоміші оповідання Селінджера, що уві-йшли до збірки «Дев'ять оповідань» (1953). Після гучної популярності, викликаної виданням роману, ав-тор вирішив переїхати до Нової Англії, де й придбав собі заміський будинок в Корніші, неподалік від річки Коннектикут, штат Нью-Гемпшир. Його дім знаходиться досить далеко від сусідів, за містом. Другою його дружиною стала Клер Дуглас (молодша за нього на п'ятнадцять років), у 1955 році, тоді ж він написав «Френні». Вони жили в Корніші. У 1955 році у них народилася донька Маргарет, пізніше — син Метью. Селінджер виявився непоганим батьком, зачаровував дітей своїми оповіданнями, але письмен-ницька діяльність, спосіб життя автора псували відносини в ро-дині. У цей час він пише кілька повістей про родину Гласів і, не завершуючи цикл, покидає літературу назавжди, вважаючи, що слава дуже йому шкодить. Він живе у своєму будинку, до най-ближчих сусідів кілька миль, відгородившись від навколишнього світу, відмовляється давати інтерв'ю, і запобігає всім спробам підняти завісу його приватного життя. Значну роль зіграло в цьо-му і його захоплення східними релігіями — буддизмом та індуїз-мом, що добре помітно в останніх повістях. Проте вони не по-вністю полонили його, хоч були найбільш стійким його захопленням, стверджує дочка автора. Певний час він цікавився саєнтологією, але невдовзі покинув її, також він цікавиться гоме-опатією, проводячи за заняттям нею більшу частину дня. У 1966 році Селінджер розлучився з Клер і жив кілька місяців з вісімнадцятилітньою Джойс Мейнард, яка пізніше стала пись-менницею й 1998 року видала книгу спогадів (вона ж продала його листи, проте вони були викуплені Пітером Нортоном і бла-городно повернуті автору). Потім певний час зустрічався з різни-ми дівчатами (зокрема з Елейн Джойс). Схоже, що Селінджер намагався завжди тримати побіля себе юність,— теперішня його дружина Колін, колишня гувернантка його дітей, на п'ятдесят ро-ків молодша за нього. «Над прірвою у житі» Цей твір, над яким автор, як стверджують критики, працював під час війни, є центральним у прозі Селінджера. Дії роману від-буваються в переддень 1949 року, і перед нами постає Америка 50-х років, тобто повоєнного часу, настроям якого відповідає психологічна атмосфера роману. Друга половина 40-х років в іс-торії США — це період «холодної» війни. Американська реаліс-тична література переживає кризу. Лозунгами дня стають корис-толюбство, споживацтво, прагнення до егоїстичного комфорту. У цій атмосфері штучного оптимізму з'являється роман Селін-джера, який зробив свого роду переворот у громадській свідомос-ті. Герой Селінджера першим звинуватив Америку в лицемірстві, самовдоволенні, розпусті. Письменник вибирає форму роману-сповіді, найбільш експресивну з усіх можливих романних форм. Сімнадцятирічний Голден Колфілд, головний герой оповіді, пере-буваючи на лікуванні в санаторії для нервово хворих, розповідає про те, що з ним трапилося близько двох років тому, коли йому було шістнадцять. Автор знайомить читача з героєм у момент гострої моральної кризи, коли зіткнення з навколишнім світом ви-явилося для Голдена нестерпним. Зовнішньо цей конфлікт зумов-лений кількома обставинами. По-перше, після багатьох попереджень Голдена відраховують за неуспішність з Пенсі, при-вілейованої школи,— на нього чекає нерадісний шлях додому до Нью-Йорка, тим більше, що його було виключено з трьох ін-ших коледжів з тих же причин. По-друге, Холден оскандалився і як капітан шкільної фехтувальної команди: через неуважність він залишив у метро все спортивне знаряддя своїх товаришів, і ціла команда змушена була повертатися до школи ні з чим. По-третє, Холден сам дає підстави для складних взаємин з товариша-ми. Він дуже сором'язливий, уразливий, часто буває просто гру-бим, розмовляє глузливо-поблажливим тоном з товаришами. Однак Холдена понад усе пригнічують не особисті обставини, а дух загального обману й недовіри між людьми, що панують у США. Його обурює відсутність елементарної людяності, на-вкруги він бачить обман і лицемірство. Брешуть і в привілейова-ній школі в Пенсі, заявляючи, що виховують сміливих" і шляхет-них юнаків, хоча насправді — самозакоханих егоїстів і циніків, переконаних у своїй перевазі над оточенням. Спортивні ігри, що ними захоплюються в школах, стають для нього символом по-ділу суспільства на сильних і слабких «гравців». Герой тяжко страждає від безвихідності, приреченості всіх його спромог збу-дувати своє життя по справедливості й щирості в людських сто-сунках, від неможливості зробити її осмисленою і змістовною. Вчитися для того, щоб зробитися пролазою, заробляти купу гро-шей, їздити на роботу на машині, грати в бридж,— таким уявля-ється Голденові життя більшості забезпечених американців,— це не для нього. Звідси його самотність, внутрішня ізоляція від навколишнього світу, повний розлад із суспільством щодо го-ловних життєвих цінностей, небажання прилаштовуватися під цей рівень. Голден, якому лише шістнадцять, ще не встиг звикнути до неписаних законів, що регулюють відносини людей в умовах соціальної нерівності. Він дуже хворобливо переживає перехід від світу дитячого демократизму у світ встановленого серед до-рослих майнового розподілу; мріє рятувати дітей від прірви подорослішання. Більш за все в житті герой боїться стати таким, як усі дорослі. Саме цей бунт і привернув увагу всієї читаючої Америки, яка сприйняла роман як засудження соціальної апатії й бездумного конформізму. Особливо модним став роман серед молодшого покоління читачів («втрачене покоління»). У той час бітники виступили за розкріпачення від влади речей, власності, і Селінджер створенням образу Голдена Колфілда випередив їх. Його герой почав, як і бітники, із заперечення і максималізму, але, на відміну від них, на цьому не зупиняється. Рух роману — це повільне звільнення героя від поверхневого ставлення до жит-тя. Два дні .й дві ночі, що їх Голден проводить після втечі з Пенсі в Нью-Йорку, відіграли величезну роль у формуванні його як осо-бистості. Сутенерство, проституція, відверте насилля, що з ними зіштовхується Голден, відкривають йому такі реалії світу, порів-няно з яким усі його попередні біди здаються зовсім незначними. Разом з тим «широкий світ» дає можливість зустрітися з багать-ма людьми, які мають багато привабливих рис. Випадкові зустрі-чі з попутницею в потязі, бесіди з Фібі впевнюють Голдена в хит-кості позиції «тотального нігілізму». Він стає терпимішим і розсудливішим, у людях він починає знаходити й цінувати при-вітність, щирість і вихованість, вчиться розуміти життя, і його бунт набуває логічного завершення: замість втечі на захід Голден і Фібі залишаються в Нью-Йорку, бо тепер Голден упевнений, що втікати завжди легше, ніж залишатися і відстоювати свої гу-маністичні ідеали. Він ще не знає, яка особистість вийде з нього, але він уже твердо впевнений, що людина сама жити не може. Роман Селінджера є твором з непростою тематикою. Він на-повнений складною символікою, тонкими ледь помітними моти-вами, де ліризм оповіді поєднується з гумором, де сумну тональ-ність різко змінює радісна й навпаки, де перед нами відкриваються складна й багатогранна система образів з тонким психологізмом у зображенні внутрішнього світу головного героя і його ставлення до інших персонажів. Усе це ставить повість «Над прірвою у житі» на рівень світових шедеврів XX століття. Імена головних персонажів мають тісний зв'язок з їх характером та їх роллю у творі, вони значущі, несуть у собі прихований зміст, що дає змогу краще зрозуміти персонажа. Характер Голдена, його ідеали, переконання — все це відби-вається на його імені, що має тісний зв'язок з його особистіс-тю — особистістю неординарного підлітка, з його своєрідними поглядами, з його хворобливою і, здається, незвичною психікою, що став такий близький безлічі читачів у всьому світі. Ім'я «Гол-ден» («hold» — стримуватись) вказує на те, що він утримується від входження до суспільного життя, не сприймає всю фальш і облуду світу, який його оточує, проте не бунтує, а тільки стри-мується, щоб не стати одним із тих, кого він ненавидить; втілює не бунт, а лише неприйняття світу, правил гри, які той нав'язує кожному,— лицемірства, облудності й фальші. Інше значення слова «holden» — той, що приховує,— характеризує ще одну Голденову рису — певну замкнутість у собі, прихованість. Серед дорослих, серед більшості друзів, навіть у своєї дівчини Саллі Гайс, він не знаходить порозуміння, тому свою головну мрію він довіряє тільки Фібі. Прізвище — Колфілд (Caulfield) — розкладається на дві частини. Слово «caul» має пряме відношення до теми дитинства в романі; означає мембрану, що захищає за-родок від механічних ушкоджень і створює умови для його розви-тку. Тут бачимо пряму метафору ідеалу Голдена — бути ловцем у житі, захищати дітей від жорстокості дорослих, від брудної лай-ки на стінах школи, рятувати їх від прірви подорослішання. Друга частина (field — поле) теж викликає асоціацію з його мрією, з полями жита. Ім'я й прізвище разом створюють стислий, але цілком точний портрет персонажа, де вказані його основні риси та поривання. В іменах інших персонажів теж втілені риси Голдена, через його ставлення до них, через символіку їх образів. В образі Фібі найяскравіше втілюється любов Голдена до ді-тей. В імені Фібі можна знайти різні значення. Слово phoebe давньоанглійською та грецькою значить сяюча, що співвідноситься з її функцією просвітлення настрою Голдена в романі; також означає маленького птаха (чибіса), для якого характерний по-стійний рух, як і Фібі, тендітна, постійно в русі — танцює, смієть-ся, пише історії, говорить про своїх друзів. Фібі сяє, мов світило, в житті Голдена, даючи йому справжнє щастя, вона завжди в його думках, впливає на його рішення, утримуючи його від необдума-них вчинків. Саллі Гайс є обмеженою світською людиною, з якою Голден зустрічався, коли навчався в Пенсі. Він каже, що звик думати, ніби вона розумна, бо вона знає чимало про театри та літературу, але коли минуло достатньо часу, він побачив, що це не так. Та й після цього він був закоханий у неї, хоч і пам'ятав про свої справжні почуття, коли відчував раптовий потяг до неї. її прізви-ще — Гайс — вказує на обманний туман (haze), що символізує те, як Голден нітиться під її поглядом, як вона затуманює його свідомість. На образі Фейс Кавендіш розкривається ще одна грань харак-теру Голдена. Іноді він намагається виглядати дорослим, і куріння символізує його намагання здаватися старшим, а прізвище «Фейс» визначається, як підсолоджений жувальний тютюн, не пов'язано з курінням Голдена. Ім'я Фейс (Faith) виражає віру Голдена в те, що він може виглядати дорослішим. Прізвище Джеймса Касла відбиває його високі ідеали. Він не-мов перебуває в замку, підносячись над своїми лицемірними од-нолітками. Він відмовляється взяти назад свої слова за будь-яких умов і вчиняє самогубство раніше, ніж його змусять це зробити. Джеймс виплигує з вікна, немов зі свого замку високих ідеалів. Джеймс Касл також має відношення до мотиву падіння, що пронизує всю повість. Смерть Касла викликає паралель з по-ступовим падінням здоров'я Голдена. Ім'я Еклі, вуграстого придурка, якого не приймають у товари-стві, звучить схоже на вигуки ouch (зойк болі), ecch та аск (ви-гуки огиди). Ім'я повністю відповідає характеру персонажа, вка-зує на його головні риси, на те, яку реакцію він може викликати. Він і Голдена дратує, але водночас Голден жаліє його — на його прикладі він вказує на фальш, що панує у Пенсі. Голден захоплюється Карлом Льюсом, головним чином через його інтелект — він має найвищий IQ у Вутонській школі. Голден вважає, що це єдине, що в ньому варте уваги. Прізвище Luce іспанською означає «світло». Знання — світло, незнання — тем-рява. Це найкраще характеризує Льюса й ставлення до нього Голдена. Ім'я одного з негативних персонажів, Вард Стредлейтер, теж добре характеризує його. Прізвище цього героя перегукується зі словом straddle (широко розставляти ноги), що добре змальо-вує його вдачу, нахабність і самовпевненість. Як бачимо, більшість основних персонажів мають імена, які багато про що можуть сказати: їхній характер, звички, став-лення до них оповідача і, через нього, самого автора. Цікаво, що кожне покоління молодих американців по-своєму сприймало книгу Селінджера — через нігілізм до утвердження гуманістичних ідеалів. ОСНОВНІ ТВОРИ: «Над прірвою у житі», «Дев'ять оповідань», «Френні». ЛІТЕРАТУРА Орлова Р.Д. Сэлинджер // Краткая литературная энциклопедия: в 9 т.— Т. 7.— М., 1975.— С. 300—301.; 2. Галинская И. Л. Философские и эстетические основи поэтики Дж. Д. Сэлинджера.— М.,1975.
1 2 3 4 5 Категория: Література \| Добавил: DoceNt (13.03.2016)
Просмотров: 457 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: