РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Візантійська імперія - Культура - Реферати - Каталог статей

ПЛАН Вступ 3 1. Початок літературного синтезу храмового дійства: богословські побудови Максима, творчість Дамаскина, внесок Фотія в обгрунтування церковного віровчення і храмових ритуалів, самобутність Михайла Пселла 4 2. Розвиток агіографії, храмової поезії, естетики, музичної культури, храмового мистецтва 7 3. Місце Візантії в культурі світу ........................................................... 12 Висновки .................................................................................................. 14 Список використаної літератури ……………………………………… 15 ВСТУП Визначальною рисою духовного життя Візантійської імперії до середини VІІ ст. стало безроздільне панування християнського світогляду. Глибоку релігійність стимулювали тепер не стільки догматичні спори, скільки наступ ісламу, який вели араби, натхненні ідею "священної війни" і боротьбою з язичниками - слов'янами і проболгарами. Ще більш зросла роль церкви. Нестабільність життєвих підвалин, господарська і побутова невпорядкованість мас населення, убогість і постійна небезпека з боку зовнішнього ворога загострили релігійні почуття підданих імперії: стверджувався дух смиренності перед обставинами " земного світу", покірливого підкорення "духовним пастирям", безмежна віра в чудеса і знамення, у спасіння через самозречення і молитву. Стрімко збільшувалася кількість храмів, множилося число монастирів. Як ніколи раніше, розцвів культ святих, особливо поклоніння відомим лише в даній місцевості, окрузі, місті; на них як на "власних" небесних заступників покладалися всі надії. Поширення марновірств допомагало церкви панувати над розумами парафіян, множити свої багатства й укріплювати своє становище. Цьому сприяло і зниження рівня грамотності населення, крайнє звуження світського знання. Однак торжество теології, ствердження її панування за допомогою насильства приховували серйозну небезпеку - богослов'я могло виявитися неспроможним перед критикою іновірців і єретиків. Як будь-яка ідеологічна система християнство мало потребу в розвитку. Необхідність цього усвідомлювалася у вузьких колах церковної еліти, яка зберігала традиції високої релігійної і світської освіченості. Отже, літературний синтез церковних ритуалів, систематизація богослов'я ставали найголовнішою задачею для пропагування ідей християнства. 1. ПОЧАТОК ЛІТЕРАТУРНОГО СИНТЕЗУ ХРАМОВОГО ДІЙСТВА: БОГОСЛОВСЬКІ ПОБУДОВИ МАКСИМА, ТВОРЧІСТЬ ДАМАСКИНА, ВНЕСОК ФОТІЯ В ОБГРУНТУВАННЯ ЦЕРКОВНОГО ВІРОВЧЕННЯ І ХРАМОВИХ РИТУАЛІВ, САМОБУТНІСТЬ МИХАЙЛА ПСЕЛЛА Пошуки оригінальних філософських і богословських рішень почалися вже в другій половині VІІ в., хоча найбільш видатні праці в цієї сфері були створені в наступному сторіччі. Характерним у даному зв'язку є той факт, що на загальному тлі занепаду культури в середині VІІ в., за суттю, лише храмова література відчувала певний підйом: цього вимагали насущні інтереси правлячої еліти. Незалежно від того, що Максима Сповідника піддав гонінням сам імператор Констант ІІ, теоретичні шукання цього теолога відповідали потребам пануючого класу; без них була б неможливою поява "Джерела знання" Дамаскина. Основою богословських побудов Максима є ідея возз'єднання людини з богом (через подолання прірви між духовним і плотським) як возз'єднання першопричини всього сущого, цілого з його частиною. У сходженні до духовного активну роль Максим відводив самій людині, її свободній волі. Іоанн Дамаскин поставив перед собою і виконав дві основні задачі: він критикував ворогів правовірності (несторіан, маніхєїв, іконоборців) і систематизував богослов'я як світогляд, як особливу систему ідей про бога, створення світу і людини, визначивши її місце в земному і потойбічному світах. Компіляція (відповідно до девізу Дамаскина - "не люблю нічого свого") на основі аристотелевської логіки представляла основний метод його роботи. Він використовував і природничо-наукові уяви давніх мислителів, але ретельно відібрав з них, як і з догматів своїх попередників-богословів, лише те, що ні в якому ступені не суперечило канонам всесвітніх храмових соборів. За своєю суттю, творчість Дамаскина навіть за середньовічними мірками позбавлена оригінальності. Його літературні праці відіграли велику роль в ідейній боротьбі з іконоборством, але не тому, що містили нові доводи на захист традиційних уявлень і храмових обрядів, а завдяки усуненню з церковних догматів протиріч, приведенню їх у струнку систему. Значний крок вперед у розвитку богословської науки, у розробці нових ідей, що стосуються проблем співвідношення духу і матерії, вираження думки і її сприйняття, відносин бога і людини, був зроблений під час запеклих спорів між іконоборцями і іконопочитателями. Але в цілому аж до середини ІX в. філософи, богослови, літератори залишалися в колі традиційних ідей християнства. Ідейна боротьба епохи іконоборства, яка прийняла гостру політичну форму, поширення павліканської єресі викликали очевидну необхідність підвищення освіченості духівництва і представників вищих прошарків суспільства. В обстановці загального підйому духовної культури новий напрямок у науковій і філософській думці Візантії позначився у творчості патріарха Фотія, який зробив більше, ніж хто-небудь інший до нього, для відродження і розвитку наук в імперії. Фотій зробив нову оцінку і добір наукових і літературних праць попередньої епохи і сучасності, грунтуючись при цьому не тільки на церковне віровчення і храмові ритуали, але й на розуміннях раціоналізму і практичної користі і намагаючись за допомогою природничо-наукових знань пояснити причини природних явищ. Підйом раціоналістичної думки в епоху Фотія, що супроводжувався новим наростанням інтересу до античності, став ще більш відчутним у XІ-XІІ ст.ст. Однак, одночасно з цією тенденцією, як це дуже часто бувало у Візантії, розроблялися і поглиблювалися суто містичні богословські теорії, наприклад - ісіхазм. Мова йде про містика Сімеона Нового Богослова, який розвив тезу про можливість для людини реального єднання з божеством, з'єднання почуттєвого і розумового (духовного) світу шляхом містичного самоспоглядання, глибокої смиренності і "розумної молитви". Ще в часи Фотія ясно виявилися протиріччя в інтерпретації ідеалістичних концепцій античності між прихильниками Аристотеля і Платона. Після епохи тривалої переваги, що віддавалася візантійськими теологами вченню Аристотеля, з XІ ст. у розвитку філософської думки намітився поворот до платонізму і неоплатонізму. Яскравим представником саме цього напрямку був Михайло Пселл. При усьому своєму преклонінні перед античними мислителями і при всій своєї залежності від положень класиків стародавності, яких він цитував, Пселл залишався проте самобутнім ("артистичним") філософом, уміючи, як ніхто інший, поєднувати і примиряти тези античної філософії і християнського спіритуалізму, підкоряти ортодоксальній догматиці навіть таємничі дійства окультних наук. Однак, як ні обережні і митецькі були спроби інтелектуальної візантійської еліти уберегти і культивувати раціоналістичні елементи античної науки, гостре зіткнення виявилося неминучим: приклад тому - відлучення від церкви й осуд учня Пселла філософа Іоанна Італа. 2. РОЗВИТОК АГІОГРАФІЇ, ХРАМОВОЇ ПОЕЗІЇ, ЕСТЕТИКИ, МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ, ХРАМОВОГО МИСТЕЦТВА Загальний занепад творчої активності в "темні століття" з особою силою відбився на стані візантійської літератури. Вульгаризація, відсутність літературного смаку, "темний" стиль, шаблонові характеристики і ситуації - все це ствердилося надовго як пануючі риси творів літератури, створених у другий половині VІІ- першій половині ІX сторіччя. Наслідування античним зразкам вже не знаходило відгуку в суспільстві. Головним замовником і цінителем літературної праці стало чорне духівництво. Ченці часто були авторами житій. Агіографія і літургійна поезія вийшли на передній план. Проповідь аскетизму, смиренності, надій на чудо і потойбічне воздаяння, оспівування релігійного подвигу - головний ідейний зміст літератури цього періоду. Особливих висот візантійська агіографія досягла в ІX ст. У середині X ст. приблизно півтора ста найбільш популярних житій були оброблені і переписані видним хроністом Сімеоном Метафрастом (Логофетом). Занепад жанру позначився в такому (XІ ст.): замість наївних, але живих храмових описів стали панувати суха схема, шаблонові образи, трафаретні сцени життя святих тощо. Разом з тим житійний жанр, який незмінно користався широкою популярністю серед народних мас, впливав на розвиток візантійської літератури й у X, і в XІ ст.ст. Вульгаризація нерідко сполучалася з яскравою образністю, реалістичністю описів, життєвістю деталей, динамізмом сюжету. Серед героїв житій нерідко виявлялися незаможні і скривджені, котрі роблячи мученицький подвиг у славу бога, хоробро вступали у боротьбу з сильними і багатими, з несправедливістю, неправдою і злом. Нота гуманізму і милосердя - невід'ємний елемент безлічі візантійських житій. Релігійна тематика домінувала в цю епоху й у поетичних добутках. Частина їх безпосередньо відносилася до храмової (літургійної) поезії (церковні пісні, гімни), частина присвячувалася, як і агіографія, прославлянню релігійного подвигу. Так, Федір Студит прагнув опоетизувати чернечі ідеали і розпорядок монастирського життя. Відродження літературної традиції, яке полягало в орієнтації на шедеври античності й у їх переосмисленні, особливо помітним стало в XІ-XІІ ст.ст., що позначилося на виборі сюжетів, жанрів і художніх форм. Як у часи античності, епістолографія, що буяла ремінісценціями з давньої грецько-римської міфології, стала засобом яскраво емоційного оповідання, самовираження автора, піднімаючи його твори до рівня вишуканої прози. В цей період запозичаються сюжети і форми і східної, і західної літератури. Здійснюються переклади і переробки з арабської і латині. З'являються досвіди поетичних творів на народній, розмовній мові. Вперше за всю історію Візантії, починаючи з ІV ст., оформився і став поступово розширюватися з XІІ ст. цикл народомовної літератури. Збагачення ідейного і художнього змісту літератури за рахунок посилення народної фольклорної традиції, героїчного епосу найбільш наочно з'являється в епічній поемі про Дігеніса Акріта, створеної на основі циклу народних пісень у X-XІ ст.ст. На другий період приходиться також і розквіт візантійської естетики. Розвиток естетичної думки в VІІІ-ІX ст.ст. було стимульовано боротьбою навколо храмових культових зображень. Іконопочитателям довелося підсумувати головні християнські концепції образа і на їх основі розробити теорію співвідношення образа й архетипу, насамперед стосовно до образотворчого мистецтва. Були вивчені функції образа в духовній культурі минулого, здійснений порівняльний аналіз образів символічних і міметичних (наслідувальних), - по-новому осмислене відношення образа до слова, поставлено проблему пріоритету живопису в релігійній культурі. Найбільш повний розвиток одержало в ту епоху антикізіруючий напрямок естетики, що орієнтувався на античні критерії прекрасного. Відроджувався інтерес до фізичної (тілесної) красі людини; одержувала нове життя естетика еротизму, що засуджувалась релігійними ригористами; знову користалося особливою увагою світське мистецтво. Нові імпульси знайшла також теорія символізму, особливо концепція алегорії; стало цінуватися садово-паркове мистецтво; відродження торкнулося і драматичного мистецтва, осмисленню якого присвячувалися спеціальні праці. У цілому естетична думка у Візантії в VІІІ-XІІ ст.ст. досягла, мабуть, вищої точки свого розвитку, роблячи сильний вплив на художню практику ряду інших країн Європи й Азії. Кризові явища перехідної епохи у візантійській культурі були особливо затяжними у сфері образотворчого мистецтва VІІ-ІX ст.ст., на долях якого сильніше, ніж в інших галузях, позначилося іконоборство. Розвиток найбільш масових, релігійних видів образотворчого мистецтва (іконопису і фрескового живопису) відновилося лише після 843 р., тобто після перемоги іконопочитання. Особливість нового етапу полягала в тому, що, з одного боку, помітно зріс вплив античної традиції, а, з іншого боку, - все більш стійкі рамки здобував іконографічний канон з його стійкими нормами, яки стосувалися вибору сюжету, співвідношення фігур, їх поз, підбора кольорів, розподілу світлотіней та ін. Цьому канону в наступному будуть суворо слідувати візантійські художники. Створення мальовничого трафарету супроводжувалося посиленням стилізації, покликаної слугувати цілям передачі через зоровий образ не стільки людського лику, скільки укладеної в цьому образі релігійної ідеї. Досягає в той період нового розквіту мистецтво кольорового мозаїчного зображення. У ІX-XІ ст.ст. реставрувалися і старі пам'ятники. Відновлялися мозаїки й у храмі св. Софії. З'явилися нові сюжети, у яких знаходила висвітлення ідея союзу церкви з державою. У ІX-X ст.ст. істотно збагатився й ускладнився декор рукописів, різноманітними стали книжкові мініатюри й орнамент. Однак справді новий період у розвитку книжкової мініатюри приходиться на XІ-XІІ ст.ст., коли переживала розквіт константинопольська школа майстрів у цієї галузі мистецтва. У VІІ-VІІІ ст.ст. у храмовому будівництві Візантії і країн візантійського культурного кола панувала та ж хрестово-купольна композиція, яка виникла в VІ ст. і характеризувалася слабко вираженим зовнішнім декоративним оформленням. Велике значення декор фасаду придбав у ІX-X ст.ст., коли виник і одержав поширення новий архітектурний стиль. Поява нового стилю була пов'язана з розквітом міст, посиленням суспільної ролі церкви, зміною соціального змісту самої концепції сакральної архітектури в цілому і храмового будівництва зокрема (храм як образ світу). Зводилося багато нових храмів, будувалося велике число монастирів, хоча вони були, як правило, невеликі за розміром. Крім змін у декоративному оформленні будинків, мінялися й архітектурні форми, сама композиція будівель. Збільшувалося значення вертикальних ліній і членувань фасаду, що змінило і силует храму. Будівельники все частіше вдавалися до використання візерункової цегельної кладки. Риси нового архітектурного стилю проявилися й у ряді локальних шкіл. Наприклад, Греції X-XІІ ст.ст. властиве збереження деякої архаїчності архітектурних форм (нерозчленованість площини фасаду, традиційні форми невеликих храмів) - з подальшим розвитком і зростанням впливу нового стилю: тут також все ширше використовувалися візерунковий цегельний декор і поліхромна пластика. У VІІІ-XІІ ст.ст. оформилося спеціальне музично-поетичне церковне мистецтво. Завдяки його високим художнім цінностям, послабився вплив на церковну музику музики фольклорної, мелодії якої раніше проникали навіть у літургію. З метою ще більшої ізоляції музичних основ богослужіння від зовнішніх впливів була проведена канонізація лаотональної системи - "октоїха" (восьмиголосся). Іхоси являли собою деякі мелодійні формули. Однак музично-теоретичні пам'ятники дозволяють зробити висновок, що система іхосів не виключала звукорядного розуміння. Найбільш популярними жанрами церковної музики стали канон (музично-поетична композиція під час церковної служби) і тропар (навряд чи не основний осередок візантійської гімнографії). Тропари складалися до всіх свят, урочистих подій і пам'ятних дат. Прогрес музичного мистецтва привів до створення нотного листа (нотації), а також літургичних рукописних збірників, у яких фіксувалися пісні (або тільки текст, або текст з нотацією). Громадське життя також не обходилося без музики. У книзі "Про церемонії візантійського двору" повідомляється майже про 400 пісні. Це і пісні-ходу, і пісні під час кінних процесій тощо. З ІX ст. у колах інтелектуальної еліти наростав інтерес до античної музичної культури, хоча цей інтерес і мав переважно теоретичний характер: увагу залучала не стільки сама музика, скільки твори давньогрецьких музичних теоретиків. 3. МІСЦЕ ВІЗАНТІЇ В КУЛЬТУРІ СВІТУ. В історії світової культури Візантії належить особливе, видатне місце. У художній творчості Візантія дала середньовічному світу високі образи літератури і мистецтва, що відрізнялися шляхетною добірністю форм, образним баченням думки, витонченістю естетичного мислення, глибиною філософської думки. По силі виразності і глибокої натхненності Візантія багато сторіч стояла перед усіх країн середньовічної Європи. Пряма спадкоємиця греко-римського світу і Сходу Візантія завжди залишалася центром своєрідної і воістину блискучої культури. Якщо намагатися відокремити візантійську культуру від культури Європи, Переднього і Близького Сходу, то найбільш важливими будуть наступні фактори: У Візантії: - була мовна спільність (основною мовою була грецька); - була релігійна спільність (християнство у формі православ'я); - при всій багатоетнічності існувало етнічне ядро, що складалося з греків. Візантійську імперію завжди відрізняли стійка державність і централізоване керування. Це все, звичайно, не виключає того, що візантійська культура, впливаючи на багато сусідніх країн, сама підпадала під культурний вплив з боку як племен і народів, що населяли її, так і суміжних їй держав. Протягом свого тисячолітнього існування Візантія зіштовхувалася з могутніми зовнішніми культурними впливами, що виходили з країн, що знаходилися на близькій їй стадії розвитку, - з Ірану, Єгипту, Сирії, Закавказзя, а пізніше латинського Заходу і Древньої Русі. З іншого боку, Візантії приходилося вступати в різноманітні культурні контакти з народами, що стояли на значно більш низькій стадії розвитку ( візантійці називали їх "варварами" ). Процес розвитку Візантії був не прямолінійним. У ньому були епохи підйому й занепаду, періоди торжества прогресивних ідей і похмурі роки панування реакційних. Але паростки нового, живого, передового проростали рано чи пізно у всіх сферах життя, за всіх часів. Невичерпним джерелом культури була народна творчість. Під покривом традицій і стереотипів жив, діяв і пробивав собі дорогу новий, творчий початок. Візантійське мистецтво мало винятково велике значення. Широко використовувавши античну спадщину, візантійське мистецтво виступило сховищем багатьох його образів і мотивів і передало їх іншим народам. Особливо великим було значення візантійського мистецтва для країн, що дотримували, як і Візантія, православної релігії (Болгарія, Сербія, Древня Русь) і незмінно зберегали оживлені культурні зв'язки з Константинополем (імператорським і патріаршим дворами). Кращі твори Візантійського мистецтва знаходяться в Ермітажу, Луврі, Візантійському музеї (Афіни), монастирі св. Катерини (Синай), Британському музеї (Лондон), Музеї образотворчих мистецтв імені О.С. Пушкіна, колекції Дембартон Оокс (Вашингтон). ВИСНОВКИ Що залишила Візантія у спадщину людству? Безумовно, головне її досягнення в галузі мистецтва - створення цілісного комплексу храмового дійства. Візантійські Батьки Церкви розробили символіку іконописання і будівництва храму, а зодчі - його форми. Художники наповнили церкви мозаїками, іконами і фресками, ювеліри - богослужбовими предметами і судинами, ткачі - дорогоцінними тканинами, вишивальниці - вишивками тощо. Все це жило під час богослужіння. Пильно дивився на тих, що моляться, Христос з головного купола. Кожен предмет мав свій священний зміст, зрозумілий тільки в цьому східно-християнському середовищі. Хор співав акафіст (хвалебну пісню) на честь Богоматері, де вона називалася Небесними Сходами й Купиною Неопалимою, і в розписах церкви з'являлися сходи, за якими сходили і піднімалися ангели. Отже, незважаючи на своє зникнення, Візантія внесла величезний вклад у розвиток світовий культури. Її основні принципи розвитку і напрямку культури перейшли до сусідніх держав, і характерно те, що середньовічна Європа розвивалася на основі досягнень останньої. Візантійську імперію, з повним правом можна назвати "другим Римом", тому що її внесок у розвиток Європи й усього світу нічим не поступається самій Римській імперії. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛИТЕРАТУРИ Артемов В. В. Всемирная история: вопросы и ответы. - М.: Инфра-М, 1996. - 560 с. Історія української та зарубіжної культури: Навч. посібник / За ред. проф. С. М. Клапчука, В. Ф. Остафійчука. - 2-е вид., стереотип. - К.: Вища школа, 2000. - 326 с. Культурология / Под ред. А. Н. Марковой. - М.: Логос, 1999. - 350 с. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Підручник. - Львів: Каменяр, 1992. - 166 с. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник / За ред. проф. М. М. Заковича. - К.: Знання, 2000. - 622 с.
1 2 3 4 5 Категория: Культура \| Добавил: DoceNt (24.11.2015)
Просмотров: 771 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: