РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Сучасне ковальство на Україні - Культура - Реферати - Каталог статей

Зміст Вступ. І. З історії розвитку художнього ковальства в Україні. Ковальство – одна з найважливіших ремесел матеріальної культури. Історична довідка з художньої обробки металу. Сучасне ковальство на Україні. ІІ. Творчий пошук та вибір теми. IІІ. Технологічна частина. ІV. Економічна частина. V. Охорона праці та техніка безпеки. VІ. Висновок. VІІ. Список використаної літератури. VIII. Ілюстрований матеріал. Вступ Могутність України немислима без формування духовної незалежності суспільства. В нас, українців, є багатющий духовний і моральний потенціал, який зосереджено в українській традиційній культурі. Україна – одна з багатьох країн світу своєю народно-мистецькою культурою, що впродовж багатьох віків набула світового значення. Із здобуттям Україною незалежності значно зріс інтерес до проблем вітчизняної історії, пробудження свідомості українства, виховання прихильності до народної традиції у повсякденному житті. Понад десять років тому Україна отримала від історії шанс, реалізувати який зможе тільки тоді, коли в процеси державотворення включиться нова генерація молоді, що готова взяти на себе відповідальність за гідне майбутнє Батьківщини. Саме тому виховання молоді, повернення її до власної культури, моралі є першорядними в утвердженні та розбудові української державності. Щоби по-справжньому пізнати свій рідний народ, необхідно вивчати його історію, мову, культуру. І не тільки культуру створену талановитими архітекторами, художниками, музикантами, але й ту, що впродовж багатьох століть творилася і плекалася в народному середовищі, передавалася від покоління до покоління, розвивалася і зберігала свої стійкі риси, які ставали традиційними. Ця традиційна культура тісно пов’язана з природними умовами, способом життя, діяльністю. Народне образотворче і декоративне мистецтво своїми коренями сягає глибокої давнини. Декоративно-прикладне мистецтво – одне з найбільш розширених і доступних видів мистецтв. Цим глибші його знання, тим досконаліший і результат роботи і вільніше використання цих можливостей в різних технічних прийомах для вирішення художньо-композиційних задач. Ковальство – одне з цінніших, найважливіших ремесел матеріальної культури. Має свою багатовікову історію. З часу своєї появи залізо служило для виготовлення інструментів, обробки дерева, каменю та інших матеріалів, а також для виробництва холодної зброї та прикрас. Через відсутність достатньої кількості речових доказів для порівняльного аналізу і технічних можливостей металографічного аналізу серед істориків того часу домінуючим було твердження про норманське походження кованих виробі на Русі. Більш систематичне обстеження металу ковальства знаходимо в таких працях вітчизнаних істориків – І. Крип’якевича, Я. Ісаєвича, етнографів А. Бурзана, І. Франка. З цих джерел ми дізнаємось, що на Україні людина оволоділа металом близько п’яти тисяч років тому. Дослідження мідних виробі трипільських майстрів свідчать, що вони зроблені руками досвідчених ковалів. Початок залізного віку на Україні, тобто винайдення і освоєння заліза співпадає з початком скіфської епохи (VІІ-VІст. до н.е.). З часу своєї появи залізо служило для виготовлення інструментів, обробки дерева, каменю та інших матеріалів, а також для виробництва холодної зброї та прикрас, тому залізо (метал) можна віднести до матеріалів, які вироблялися для створення не тільки утилітарних, а й художніх творів. Як художній матеріал залізо поряд з деревом, каменем, глиною, та дорогоцінними металами відносяться до основних зображальних засобів людини. Його використовували як у чистому вигляді, так і в поєднання з іншими матеріалами. Археологи нараховуються близько 150 видів предметів виконані ковалями. В період до ХІІІст. Нараховувалися до 16 спеціальностей майстрів по металу: замочники, колечники, дровники, ножівників, та інших, які діставали свої назви від назв предметів, що їх вони виготовляли. Древньоруські ковалі володіли всіма прийомами вільного ковальства, зварювання, термічної обробки, чорної пайки міддю. При тому технічному рівні все це вимагало від майстра високого професіоналізму, так як відрізнити сорт сталі можливо тільки по кольору і характеру іскор, або злому, а ступінь нагріву при куванні, гартуванні і зварюванні – по кольору (на око). Коваль-ремісник, був не тільки виконавцем який володіє всім комплексом технічних і виробничих знань і навиків, але й творцем, винахідником конструкцій і форми виробів, включаючи і їх художньо-декоративні якості, які в древньо-руських виробах нерозривно злиті з функціональними і утилітарними особливостями виробів. Треба відмітити, що вироби ковалів не тільки ті, які служили прикрасами костюма (перстні, пряжки, защіпки, браслети) або прикрасами кінської зброї, алей: оковки, петлі на малі та великі скрині, дверні замки, мечі, шести, бойові топірці, різноманітні побутові знаряддя, і інші металеві ковані вироби за своїми високими художніми якостями сучасники мистецтво знавцями відносяться до області декоративно-прикладного мистецтва і розглядаються як художній твір. Незважаючи на те, що ковалі вузьких спеціальностей (ювеліри, замочники і т.д.) продовжували удосконалювати технікою кожний в своїй області. При виробництві ювелірних та декоративних виробі появлялись і отримали подальший розвиток накладні штампи. Замочники стали виготовляти окремі деталі замків холодним способом. Появилися спеціальні інструменти: напильники, тиски, зубила. Розвивалась і техніка пайки (відмінна від чорної) і поступово замочники відділилися від ковалів, що поклало початок новій сфері промисловості, діставшій свою назву значно пізніше, слюсар – від німецького слова “shigen” – замок. Основні прийоми вільного ковальства, відомі з глибокої давнини, збереглися до наших днів – це прості операції: витяжка, усадка, рубання, пробивка отворів, згинання, скручування, зварювання, насікання машонку. Всі ці операції виконувалися ручником на наковальні, використовуючи її окремі частини, або з приміщенням допоміжних інструментів: зубила, пробійника і т.д. При цьому кожне коваль знав особливості обробки різних сортів сталі, численні хитрощі і секрети; відомі іноді тільки йому самому. Технологічне і художнє освоєння металів ознаменувало великий поступ в розвитку людської цивілізації. Недаремно історичні епохи називають - епоха міді, бронзи, заліза. Однак хронологічне і територіальне поширення цих металів було нерівномірним, залежно від природних умов і ступеня розвитку народів. У І тис. до н. е. простори нинішньої України (степ і лісостеп) заселяли скіфські та сарматські племена. У художній обробці металу скіфські майстри досягли великої вправності. Відома своєрідна трактовка анімалістичної пластики (декоративні платівки, прикраси, навершя) - так званий звіриний стиль. Класичним зразком цього стилю є золота платівка, що рельєфно зображує оленя та хижих звірів знайдена в кургані Куль-Оба поблизу Керчі(ІV ст. до. н.е.). Сармати для оздоблення зброї та побутових речей виготовляли різноманітні прикраси з міді, бронзи і заліза, часто вдаючись до поліхромної інкрустації кольоровим склом та коштовним камінням. Браслети, сережки та підвіски з дорогоцінних металів вони збагачували вставками з гранату, рубіну. Блискучою мистецькою вартістю наділені золоті та срібні вироби, виготовлені в грецьких причорноморських колоніях. Сюди, насамперед, слід віднести всесвітньо відомі вази, оздоблені карбованими сюжетними сценаріями, золоту пектораль з Кам'яної Могили неподалік Нікополя і т. ін. Таким чином, твори металопластики, що походять з сучасної території України, виготовлені на зламі епох, засвідчують про зменшення відставання скіфських, сарматських та інших металообробників в опануванні технічних та художніх засобів виразності порівняно із майстрами-спадкоємцями давніх цивілізацій. Однак різниця у художніх рівнях металообробки ще зберігалася майже до кінця І тис. Це легко виявити, порівнюючи художню обробку металу стародавніх слов’ян з ювелірним мистецтвом. Художнє металообробництво досягло високого розвитку в епоху Київської Русі. За соціальним станом металообробники Київської Русі були професійними міськими ремісниками або княжими людьми, що жили при дворі. Вивчення ювелірної справи потребувало не лише багато часу для опанування, а й відповідного обладнання та матеріалів. У ті часи, коли кожний шматок металу був на рахунку, металообробники, а тим більше ювеліри, входили до ремісничої еліти. Поряд з місцевими майстрами працювали й іноземці. Орієнтуючись на унікальні металеві вироби Сходу давньоруські майстри разом з технічними прийомами виконання засвоювали форми, композиційні схеми й окремі елементи декору, що цілком природно для середньовіччя. Широкі браслети зі срібних платівок виконані гравіюванням і ченню, на них зображені цікаві магічні сцени - гусляр, танок дівчини з воїном, орнаментальні мотиви. Унікальним твором XII ст. є срібна з позолотою чаша (Чернігів),виготовлена дифуванням, оздоблена карбуванням, гравіюванням і ченню. Її багате орнаментування містить у медальйонах батальні та побутові сцени оточені рослинними візерунками. А плетиво восьмикутних зірок заповнене фігурками фантастичних звірів. Давньоруські майстри використовували техніки литва з бронзи у кам'яних, глиняних формах або за восковою моделлю. Цими способами виготовляли великі предмети (дзвони, світильники-хороси, посудини-водолії), менші речі (фігурні позолочені булави), чимало дрібних виробів: змійовики, хрестики, образки, енколпіони, ґудзики, персні і т.д. Українське художнє металообробництво XIV-XV ст. розвивало й збагачувало традиції Давньої Русі. Працювали ковалі, ливарники, бляхарі, ювеліри та ін. Але з цього періоду збереглося дуже мало пам'яток. Насамперед згадаймо найдавніший твір монументальною ливарства - дзвін 1341р. зі львівського собору св. Юра. Він має просту невибагливу форму. Його дещо витягнутий корпус оперізує стрічка графічного напису - єдина прикраса, котра водночас засвідчує: дзвін виготовив Яків Скора. У XV ст. виникають міські цехи різних металообробних ремесел, поширюються нові типи виробів(гармати, годинники, дверні замки і т. ін.). Залежно від типологічних груп металевих предметів розрізняли слюсарів, шпорників, стременників і замочників. Вони часто співпрацювали з ковалями, виготовляли деталі архітектурного обладнання, ковані скрині тощо. У металообробництві XVII-XVIII ст. набуло поширення виробництво масштабних декоративно-монументальних творів, часто пов'язаних з архітектурою. Це литі дзвони, ювелірні вироби, царські ворота, окуття престолів, шати ікон і великі оправи євангелій ливарної і ковальсько-слюсарної роботи. Невеликих і середніх розмірів металеві предмети, що нерідко були справжніми творами декоративно-прикладного мистецтва, виготовляли ювеліри-золотарі, ливарники, ковалі, конвісари та ін. Найвизначнішим осередком ювелірства у XVT-XVIT ст. був Львів. Львівські золотарі виготовляли всі можливі коштовні речі, починаючи від посуду і закінчуючи дрібними прикрасами. Серед шляхтичів і заможних міщан особливим попитом користувався так званий львівський пас. Це широкий шкіряний пасок, суцільно вкритий срібними або золоченими платівками прямокутної форми. На застібках часто подибуємо фігурні сцени з міфологічними постатями, зображеннями лицарів і королів. Народні майстри художньої обробки металів, яких ремісники зневажливо називали "партачами", працювали у найдоступніших галузях: ковальстві, бляхарстві, дрібному ливарництві та ювелірстві. Більшість з них залишалися селянами, тобто займалися ремеслом у вільний від обробітку землі час. Художні вироби народного ковальства не були чисельними й переважно стосувалися обладнання будівель (хрести, дверні клямри, клямки, ручки тощо), окуття возів, саней, скринь і т.д. Ужиткова ковальська продукція: сокири, коси, серпи, сапи, підкови переважно виготовляли без прикрас. Окуття скринь, навпаки, було "лицем" посагу молоді. Таке окуття мало традиційний набір конструктивних (нарізники, скріплювальні штаби, завіси) та декоративних накладних елементів (спіралі, квіти, птахи). За період багатобічного існування художня обробка металу пройшла значну еволюцію, зазнала розквіту і занепаду. Але на щастя, залишилося бажання людини відроджувати традиції та створювати красиві і корисні речі з металу. Інтерес до художньої обробки металу не послабився, і сьогодні, коли промисловість масово випускає різні металеві вироби, кращим доказом того є бажання людей різних професій не тільки оволодіти секретами обробки металу, але й своїми руками попробувати виготовити той чи інший виріб. Сьогодні поширюється попит на художні предмети і підвищуються вимоги до художньої якості виробів, які прикрашають побут людей. Декоративно-ужиткове мистецтво - це велика область мистецтва, яка служить для художнього формування матеріального середовища, створюваного людиною. Народне ювелірство побутувало на Подніпров'ї та Слобожанщині, зважаючи на багатовікову традицію ношення у святковому одязі дівчат і жінок великої кількості прикрас - насамперед хрестиків, намист, браслетів, сережок. Сільські і міські народні ювеліри виготовляли свою продукцію з дорогоцінних металів невисокої проби, а коштовне каміння замінювали різнобарвними скельцями, їм було добре відомі ливарництво у глиняних формах, імітація, гравіювання нескладних візерунків, штампування, золочення амальгамою тощо. Найпоширенішим виробом був хрест. Майже всі чоловіки, жінки і діти носили, зокрема, гладенькі натільні хрестики, оздоблені гравіюванням. Великі литі хрести виконували з міді, білого сплаву або срібла на подобі складного ажурного плетива, прикрашували скельцями та гравіюванням. Штамповані хрести, найчастіше із рельєфним зображенням будь-якого святого, виробляли на Київщині. Сережки найчастіше виготовляли без підківок (кульчики) - овальне з розширеним передом, до якого приплавлювали різноманітні розетки. Дрібне художнє ливарництво з латуні у селах Гуцульщини вирізнялось своєрідним декораційним стилем, джерела якого, мабуть, сягають поганських часів. Однак достовірно датовані речі походять лише з першої чверті XIX ст. Гуцульські майстри лиття, кування, у глиняних формах виробляли численні ужиткові предмети: зброю, сокири, скриньки та ін. Славу гуцульському художньому металу невідомі і відомі майстри, а то й цілі родини, наприклад Датчаки, Медвідчуки, Федюки. Художнє ковальство в наш час стало дуже поширене і має великий попит в порівнянні із деревом, за рахунок довголіття. Ковальство має спільні з іншими видами народної творчості традиції розвитку. Однак, якщо ткацтво, народна кераміка тощо через наявність легкодоступної сировини існували і розвивалися порівняно рівномірно, то ковальство переживало в ньому плані певні труднощі. В 50-60-х роках ковальське ремесло вважалося одним і тих видів народного мистецтва, яке в результаті науково-технічної революції, спрямованої на повну механізацію трудових процесів, повинно було зникнути. Помітне зацікавлення художнім ковальством на Україні постерігається лише наприкінці 70-х років. При виконанні монументальних розмірів решіток у фойє Київської філармонії художник, майстерно проковуючи кожний листочок, вдало співставляючи їх за масою, конфігурацією і напрямком, добивається динамічного звучання загальної композиції. Вертикальні площини решітки завершують букети квітів. Завдяки вдало застосованому вазоновому мотиву, характерному для українського народного мистецтва, досягнуто органічного поєднання композиційного вирішення решіток з ракоподібною формою прийомів. Поряд із традиційними способами ковальської обробки заліза, автор сміливо і в той же час дуже тактовно застосовує нові технічні засоби – автогенне різання, електрозварювання. Сліди від електродуги на поверхні металу і шви автогенного різання активно включає в пластичне вирішення творів, досягаючи нового звучання традиційного матеріалу. Значним центром розвитку художнього ковальства на Україні став Львів, місто багатовікових традицій цього ремесла, що знаходять своє сучасне втілення в роботах таких художників, як О.П. Лучинський, С.І. Морозко, В.М. Качмар і інші. Важливим напрямом у розвитку традицій художнього ковальства на Україні є комплексні роботи по реставрації архітектурних споруд минулих віків, які проводяться науково-реставраційними виробничими майстернями Києва і Львова за проектами, розробленими інститутом “Укрпроектреставрація”. Завдання, яке стоїть перед ковалями-реставраторами, вимагає точного відтворення аналогічних зразків того чи іншого стилю. Для цього необхідне детальне вивчення секретів старих майстрів, що дає можливість тонкого проникнення в їх мистецтво. Прикладом застосування технологічних прийомів середньовічних майстрів є решітки на оглядових отворах-бійницях міського арсеналу у Львові, виконані у вигляді ромбовидної сітки з прутів квадратного січення, з’єднаних способом просилювання. Двері історичного музею у Львові увінчані декоративною решіткою, виготовленою з прутів круглого січення із застосуванням плавно гнутих спіралей, з’єднаних між собою кільцями-хомутами і шишками, що було притаманне для ренесансного художнього ковальства. В цих роботах відчутне творче переосмислення особливостей історичних стилів в поєднанні з утилітарною і естетичною функцією реставрованих споруд і цілих ансамблів на рівні вимог їх сучасної експлуатації. В історії декоративно-прикладного мистецтва і зодчества є чимало прикладів практичного виконання ковалями художніх задумів архітекторів чи художників. Однак це явище здебільшого носило характер пасивного перенесення проекту, оскільки виконавці не могли до кінця перейнятися ідеєю твору, а проектанти, в свою чергу, були далекі від тонкого відчуття металу, його пластичних можливостей. Співпраця сучасного художника і коваля носить новий характер: автор проекту, сам орудуючи ковальським інструментом, на практиці втілює свій задум. А майстер-коваль при цьому вносить свіжий елемент в застосування доцільних прийомів чи засобів збагачення пластичної виразності. Саме завдяки такій практиці проходить живий процес засвоєння і безперервного розвитку народного ковальства як джерела розвитку професійного мистецтва. Тільки там. Де є місце для творчого використання багатовікових народних традицій народного мистецтва, в поєднанні з високим професіоналізмом, створюються високохудожні зразки національного мистецтва, забезпечуються духовні потреби народу. Сучасними майстрами широко використовуються декоративні можливості просічного заліза, що здавна відоме в народному ковальстві. Воно служить для оздоблення предметів побуту: коминів, підвіконників, дахів, водовідвідних труб, воріт і присадибних огорож. Прості у виготовленні, доступні для виконання, необхідні в господарстві вироби з просічної бляхи є одним із сучасних народних художніх промислів, який переживає своє відродження. Збереження його традицій особливо помітно в тих центрах і місцевостях, де ще живуть і працюють майстри, переважно похилого віку, які можуть передати свої знання молодому поколінню. Як бачимо, на Україні, багатій не тільки давніми традиціями в галузі художнього кування, а й виразними його локальними особливостями, є реальна можливість не тільки відродити цей важливий вид народної декоративної пластики, а й розвинути її кращі надбання. Приступивши до вирішення творчої композиції, слід пам'ятати, що краса кожного предмету залежить від характеру і призначення, і від того в якій степені художник зуміє художніми засобами визначити свій задум. Обираючи тему мене дуже зацікавило ковальство.– Виготовляючи предмети, завжди потрібно мати на увазі, для чого він призначений, і у зв'язку з тим і визначити характер, форму виробу. Його характер складається з окремих частин і деталей, пошук необхідних співвідношень частин. Приступивши до пошуку загальних співвідношень реальних форм предмету перш за все, я визначаю загальну висоту і ширину предмету, а потім знаходжу величини до двох основних співвідношень. При пошуку правильних співвідношень, частин для даного виробу визначаю, що буде являтися головним, а що другорядним в композиції - конструктивна деталь, орнаментальна форма. Працюючи над композицією виробу я подаю декілька ескізів згідно даної теми, та вибираю найхарактерніший, де виражена сучасне ковальство на Україні. Щоб оволодіти художньою майстерністю потрібне знайомство з слюсарною і ковальською справою. Ці і інші технологічні знання поможуть вільно володіти інструментами, добре вивчити властивості матеріалу, його переваги і недоліки. Оскільки завдання передбачає виконання кованих підсвічників, то я подаю процес виготовлення виробу. 1. Вибір та заготовка матеріалу, прутковий матеріал квадратного перерізу, полоса стальна, заклепи, бляха. 2. Розрізання матеріалу на необхідні розміри складових. Розрізання можна робити вручну ножовкою для різання металу та механічно ріжучим диском. 3. На листі паперу (картону) в натуральну величину малюю набір до каміну з усіма складовими, тут розраховую місця розрізів, згинів і переношу на заготовку. 4. Лінії розрубів надсікаю зубилом, щоб після нагріву вони були видимі. Нагрівши метал майже до білого кольору можна розтягнути його до певної ширини чи довжини і розрубати. 5. Виготовлення окремих частин за технічним малюнком. 6. Коли всі елементи проковані проводиться зварювання окремих деталей та зачищення. 7. Проводиться зборка виробу за допомогою зварювання та заклепування. 8. Свердління отворів, посадка заклепок та зачищення слідів зварювання. 9. Зняття окисної плівки з виробу, яка утворилась в наслідок нагрівання. 10. Зняття ерозійного покриття за допомогою крейцовочних металічних щіток. 11. Ґрунтування готової решітки 12. Завершення роботи ремеслами тонкого шару фарби (покриття виконується чорною матовою фарбою). Небезпека в роботі: І. Травмування уламками металу. II. Опіки розігрітим металом. III. Травмування при роботі несправним інструментом. IV. Отруєння газами при несправній витяжці горна. Техніка безпеки перед початком роботи І. Одягніть спецодяг (фартух або халат) II. При рубанні металу треба одягти окуляри. III. Перевірте стан інструментів індивідуального користування, розкладіть їх по порядку. Перевірте, чи є в наявності необхідні кліщі для утворення заготовок різних січень. IV. Перевірте лещата (губки лещат повинні бути щільно прикручені). V. Перевірте справність горна, чи є добра витяжка газів. Під час роботи І. Оберігайтесь розігрітого металу, будьте обережні під час перенесення заготовки від горна до ковадла. II. Працюйте в рукавицях. III. Проковану деталь охолоджуйте в холодній воді, щоби запобігти опіків. IV. При рубанні металу користуйтесь зубилом довжиною не менше 150 мм. V. Розігріті деталі беріть тільки кліщами, які формами своїх губок підходять до профілю заготовки. VI. Міцно закріпіть обробляючу деталь у-легата. Ручку лещат опускайте плавно, щоби не отримати травму рук. VII. Роботу виконуйте тільки справними інструментами. VIII. Щоби запобігти травмам слідкуйте щоби: а) поверхня молотків, кувалд була випуклою, а не збитою; б) інструменти (напилки та ін., які мають загострені кінці хвостовиків, були забезпечені щільно прилягаючими ручками встановленої форми, без розколів та тріщин); в) при роботі напилком пальці повинні знаходитись на поверхні напилка. ІХ. Не перевіряйте якість оброблюваної поверхні. Після закінчення роботи І. Вимкніть електродвигун. Прочистить горнову решітку від згорілого вугілля (шлаку). II. Приведіть у справне положення інструменти (зніміть на молотку та зубилі). III. Добре приберіть робоче місце. IV. Відходи металу кладіть у спеціальний ящик. Висновок В час розквіту і в часи розбрату та боротьби за волю український народ досяг високої духовності, матеріалізованої у видатних творах мистецтва архітектури, малярства, музики, пісні, літератури, у предметах ручної художньої праці. Вироби народних умільців все частіше використовуються населенням в побуті, сприяють вихованню і гуманного ставлення до предметів старовини. В наш час мистецтвознавча праця набуває надзвичайної ваги. Від нас великою мірою залежить нині, щоб юні серця молодих громадян досконало опанували не тільки мови інших народів, але відкрили для себе велич і красу рідної прамови, що тається в образах писанок, килимів, вишивок, гончарства, ковальства. Сьогодні художній метал розглядається як важлива художня цінність. Художній метал – показовий вид мистецтва, що доніс до нас розвиток орнаментальної, графічної, живоносної культури народу. Потрібно віддати належне призабутим традиційним центрам, де налагоджується навчання нового народного ремесла, організовуються виставки-ярмарки робіт декоративно-ужиткового мистецтва. Міністерству культури варто більш помірковано витрачати всі скупі бюджетні кошти, що виділяються державою на культуру, щоб збагатити, а не занедбати пам’ятку високого мистецтва – музей Гуцульщини. Нехай наша праця не буде тільки коротким оглядом минувшини. Тож збережімо і примножуймо історичну спадщину. Список використаної літератури Антонич С.А., Захарук-Чугай В.Д., Станкевич М.Е. Декоративне прикладне мистецтво.-Львів, 1992. Боньковська С.М. Ковальство на Україні (ХІХ-поч. ХХст.).-К., 1991. Долинный С.Д. Кружева из металла.-К., 1991. Техника художественной эмали, чеканки и ковки.-М., 1986. Снайдер Т.А. Основы художественной обработки металла. – Минск, 1960. Юсипов З.И. Ручная ковка. – М., 1984. Тищенко О.Р. “Історія декоративно-прикладного мистецтва України (XIII-XVIII ст. )”.-К., 1992
1 2 3 4 5 Категория: Культура \| Добавил: DoceNt (21.11.2015)
Просмотров: 510 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: