РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Соціальна діяльність князя Острозького - Культура - Реферати - Каталог статей

„Соціальна діяльність князя Василя Острозького ” У розв’язанні гострих соціальних проблем, що нині стоять перед українським суспільством, все більшого значення набуває відродження і розвиток благодійної діяльності різних організацій та установ, громадських об’єднань і приватних осіб. Благодійність — давня національна риса українців, що має чітко виражений етичний аспект. Однак ми вважаємо, що її аналіз, сутність, функції та структуру слід розглядати в тісному взаємозв’язку з категорією благо, якою позначають "все те, що задовольняє матеріальні і духовні потреби людини, приносить їй насолоду та задоволення. Благами будуть перш за все ті предмети, які є корисними і необхідними для життя людини: їжа, житло, одяг." [1]. Вони створюються, як і вся культура та цивілізація, працею людей, за що вони отримують заробітну плату, яка є також матеріальним благом людини. Незважаючи на це, є ще і такий вид праці, за яку людина не отримує платню, причому виконує її добровільно, без примусу, не розраховуючи, а що я за це матиму. Таких людей, які безкорисливо надають допомогу іншим, називають добродійниками або доброчинцями, а сама дія, якою створюються ці блага, називається благодійною. У словнику української мови подано ряд слів-синонімів (доброчинність, доброчинство, добродійство, добродіяння, благодіяння), які мають однакове тлумачення: "надавати допомогу, сприяти комусь у чомусь." Це поняття позначається в нашій мові не одним словом. "Українці завжди опікувалися старими та немічними, вдовами, сиротами. Сильний допомагав слабшому. Великі справи робили разом. Чуйність, ніжність у взаєминах між людьми викликали захоплення у мандрівників, які приходили до нас із далеких країн..." [2]. У книзі І.І. Миговича "Соціальна робота" підкреслено, що "благодійність - це вияв цілеспрямованої уваги до людей, які з різних причин не можуть власними силами забезпечити собі хоча б мінімальні умови існування (на відповідному загальному рівні цивілізованості суспільства), надання їм посильної допомоги в збереженні й організації своєї життєдіяльності, підтримання їх матеріально і духовно. Це соціальне явище має у нашій країні свою історію, традиції й особливості, ознайомлення з якими становить не тільки пізнавальний інтерес, але й практичну значущість для тих, хто працює у соціальній сфері або має намір зайнятися цією роботою [3]. Благодійність, як і милосердя, давня загально людська моральна категорія. Вона виникла в часи формування основних соціальних інститутів, як діяльне прагнення викликати у людей здатність до співчуття, співпереживання, гуманізм, альтруїзм, волонтерство. Літературні пам'ятки Київської Русі розповідають про благодійні вчинки наших далеких передків. Запроваджуючи християнство на Русі, князь Володимир закликав людей турбуватися про свого ближнього, відноситися до нього з благодійністю. Провідний історик України М.Аркас писав, що Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, прагнули розвинути благодійництво, надавали йому організованого характеру. Наприклад, князь Ярослав Володимирович заснував сирітське училище, де опікував і утримував 300 юнаків, а князь Володимир Мономах склав заповіт своїм дітям про їх соціальну поведінку [4]. Найбільшого благодійного розквіту Україна досягла в XVI-XVII століттях, коли великого поширення набули православні братства, створені у містах Львові, Острозі, Києві, Галичі, Кременці, Луцьку, Вінниці та в багатьох інших містах. Вони відкривали школи, православні церкви, лікарні, бібліотеки, друкарні. Більшість обов'язків у братствах люди виконували безкоштовно, на добровільних засадах. Пріоритет першості мало найстаріше Львівське братство, яке було створено у 1439 році. Саме у ці часи сходить зоря великого доброчинця, палкого патріота української землі князя Василя-Костянтина Острозького з міста Острог. На власні кошти князь Острозький засновує друкарню, запрошує до себе у місто Острог науковців і освітян, друкаря Івана Федорова і з їх допомогою у 1581 році видає "Острозьку біблію". У цій же друкарні згодом виходять твори полемістів Василя Суразького, Герасима Смотрицького, Христофора Філарета, а також посібник для вивчення слов'янської й грецької мов "Буквар". Князь створив школи у Турові, Слуцьку, Володимирі-Волинському, а в 1576, вперше на Україні, засновує Острозьку академію. Першим її ректором став Герасим Смотрицький — український поет. Зі стін Академії вийшли видатний гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, вчений Мелетій Смотрицький. Приклад Острозької академії через десятиліття наслідує Києво-Могилянський колегіум, школи нового типу, які з'являються в Харкові та Чернігові. Благодійництво, маючи духовну, моральну основу, реалізується у вчинках і діях інших патріотів української нації. Християнська віра, що проповідує любов до ближнього, спонукає своїх віруючих і до багатьох інших благородних і доброчинних вчинків. Так, завдяки доброчинності і меценатству видатних людей України XVII століття була створена Києво-Могилянська академія, біля колиски якої стояла українська патріотка Галка Гулевичівна. Вона з любові до українського народу подарувала свою власну садибу на Подолі, щоб збудувати там приміщення для школи й шпиталю для бідних людей. 15 жовтня 1615 року вона привселюдно допустила до оволодіння садибою ченців. Школі Київського братства велику благодійну допомогу надавав гетьман Сагайдачний, який заповів частину свого маєтку Київському братству з вимогою, щоб з доходів запросили вчених з Греції і вчили діток православних і виховували студентів учених на вічні часи [5]. Розквіту Києво-Могилянської академії значною мірою сприяв видатний просвітитель, культурний і церковний діяч Київський митрополит Петро Могила, який домігся відкриття шкіл-філіалів Академії у Кременці, Воскресенському монастирі та Вінниці. - Петро Могила давав кошти на утримання бідних студентів, звів для них гуртожиток, який призначався "перед усім для найбідніших вихованців, круглих сиріт і таких, які ще змалку залишились без батьків і родичів своїх"[6]. Могила передає Академії усе своє багатство: 6 сіл, власні будинки, дорогоцінний посуд, свою бібліотеку . Мов найдорожчий скарб — Києво-Могилянську Академію, школи, храми, бібліотеки — прийняв від своїх видатних попередників великий Іван Мазепа і невтомно примножував і збагачував їх. У 1701 році на клопотання Івана Мазепи російський уряд надав київському колегіуму назву "Академія" з правом вищого навчального закладу. За власні кошти І. Мазепа побудував у 1690 - 1696 рр. на території Академії величний Миколаївський собор, будинок лаврської друкарні, звів навколо Києво-Печерської лаври кам’яний мур. І робив це він не тільки для свого увічнення, але й для уславлення України, її державності та культури, для утвердження духовності народу [7]. А як розвивалося благодійництво на Закарпатті? Не дивлячись на матеріальні труднощі, знаходились такі сили, які прагнули хоч трохи полегшити становище найбільш знедолених верств народу. Серед них —письменники, вчені краю О. Духнович, О. Павлович, Е. Фенцик, І. Сільвай, О. Митрак та інші. Особливо великої уваги заслуговує вчений і громадський діяч М. Лучкай. Ставши інспектором Ужгородської шкільної округи, він не тільки безкоштовно надавав допомогу школам, але і безкорисливо захищав учителів. Незадовго до смерті (3 грудня 1843 р.) вчений-славіст європейського масштабу М. Лучкай заповідає після його смерті продати його будинок, а гроші роздати вдовицям та бідним сім’ям. Чисто з благодійних міркувань на захист народних шкіл Верховини виступали О. Духнович, сім’я Волошинів, педагог і вчений Іван Чургович та багато інших. В середовищі народних мас, особливо на селі, благодійну діяльність здійснювали сільські громади, які згуртовували селян у боротьбі за свої права, допомагали збіднілим селянам, вирішували різні конфліктні ситуації. Із форм благодійної роботи на селі найбільш поширеними були: толока — колективне виконання громадою села термінової роботи одиноким, бідним, хворим; супряга — допомога погорільцям та багато інших форм благодійності. Досить розповсюдженою на Закарпатті була форма взаємодопомоги "на обробіток". Її застосовували переважно жінки, виконуючи по черзі польові роботи — день в однієї, день у другої. Толокою виконували й громадські роботи: будівництво і ремонт церков, шкіл, доріг, мостів тощо. В очах громади трудова допомога була почесною справою. Толока, як правило, проходила в піднесеному настрої, в дусі трудового змагання, з піснями, жартами. Особливо в таких формах як "піроскуби", "лущення кукурудзи", "кидання вальок" (саману) та й багато інших. Який висновок можна зробити? По-перше, основний тягар соціальної роботи на селах здійснювався громадськістю. Громада несла відповідальність за всіх її членів, особливо за убогих, жебраків, волоцюг. Керівники громади мали організовувати притулок убогим, старцям, а також збіднілим сім’ям односельців, допомогти погорільцям, проявити турботу про сиріт і вдів, знайти опікуна для сиріт. По-друге, слід відмітити, що значну благодійну діяльність проводили на Закарпатті монастирі, церкви. Крім релігійної і просвітницької діяльності монастирі (Мукачівський) розвивали різного роду ремесла, садівництво, городництво, надавали притулок і допомогу старцям, осиротілим, потерпілим від лиха. Ми не можемо не відзначити, що велике соціальне значення мали благодійні повчання церков і монастирів, індивідуальна робота з віруючими. Було правило, що праця в свята вважалася гріховною. Церква засуджувала дармоїдство, розпуту, пияцтво. На празниках (храмові дні) біля церков влаштовувалися безкоштовні обіди, обдаровування старців, калік. По-третє, історія України і нашого закарпатського краю багата досвідом благодійної роботи та різноманітними її формами. Все це цінне і в наші дні. Сьогодні організовуються різні благодійні товариства, фонди, об’єднання, сімейні і приватні благочинні організації. Активну роботу в цьому напрямі ведуть профспілки, Український фонд культури, Дитячий фонд, ради ветеранів воєн, праці, інвалідів, національно-культурні товариства. В ній, як колись, беруть участь і релігійні організації. Благодійництву все більшу увагу приділяють нові комерційні структури, підприємці [8]. Однак при всій високій оцінці громадської опіки, все ж акти благодійності повинна організовувати держава. І тут потрібна виважена соціальна політика держави. Література та джерела 1. Філософський словник. За редакцією академіка В.І. Шинкарука.-К.,1986.-С.58. 2. Доброчинність в Україні: минуле, сучасність, майбутнє.-К.,1998.-С.3. 3. Цит. за: Мигович І.І. Соціальна робота (вступ до спеціальності).-Ужгород,1997.-С.48. 4. Аркас М. Історія України-Русі.-К.,1993.-С.40-44. 5. Грушевський М. Історія України.-К.: ”Либідь”.-1992.-С.115. 6. Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія.-К.,1991.-С.66. 7. Цит. за: Зозуля О.Я. Києво-Могилянська академія. Методичні рекомендації.-К.,1991.-С.38.
1 2 3 4 5 Категория: Культура \| Добавил: Aspirant (01.07.2015)
Просмотров: 670 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: