РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Система музичного виховання Д. Кобалевського - Культура - Реферати - Каталог статей

Система музичного виховання Д.Кобалевського Розглянемо найістотніші аспекти концепції Д.Кобалевського. Мета музичного виховання на його думку – формування музичної культури як невід’ємної частини духовної культури особистості. У музичній естетиці під музичною культурою суспільства слід розуміти єдність музики та її соціального функціонування. Це складна система, що об’єднує музичні цінності, усі види діяльності щодо їх створення, збереження. Відтворення, поширення, сприймання і використання; суб’єктів такого виду діяльності з їх знаннями, уміннями і навичками; відповідні заклади з їх матеріальною базою, що забезпечують цю діяльність. Музична культура особистості характеризується тим, якою мірою вона здатна засвоювати музичні цінності. На думку Д. Кабалевського, музичну культуру особистості визначають любов до музики і розуміння її в усьому багатстві форм і жанрів; особливе "відчуття музики", що спонукає сприй-мати її емоційно, відрізняючи хорошу музику від поганої; уміння чути музику як змістовне мистецтво, що несе в собі почуття і думки людини, життєві образи й асоціації, здатність відчувати внутрішній зв'язок між характером музики і характером виконання тощо. Отже, під музичною культурою особистості розуміють її індивідуальний соціально-художній досвід у сфері музичного мистецтва, зміст естетичного, цінніс-ного, особистісного ставлення до музики. На відміну від Е. Жак-Далькроза, К. Орфа і 3. Кодая, Д. Кабалевський вважав, що в основі музичного виховання лежить активне сприймання му-зики. "Лише тоді музика може виконати свою естетичну, пізнавальну і виховну роль, коли діти навчаться по-справжньому чути її й роздумувати про неї, — підкреслював педагог. — Справжнє, відчуте і продумане сприй-мання музики — основа усіх форм прилучення до музики, тому що при цьому активізується внутрішній духовний світ учнів, їх почуття і думки. Поза сприйманням музика як мистецтво взагалі не існує". Учні мають учитися сприймати музику в будь-якій формі спілкування з нею, під час співу, гри на музичних інструментах, у процесі власне слухан-ня тощо. Д. Кабалевський підкреслював важливість хорового співу для форму-вання музичної культури школярів. Увесь процес навчання співу має спри-яти активному, зацікавленому і творчому ставленню учнів до музики. Поступове набуття виконавської майстерності й збагачення загальної музи-чної культури дітей стають передумовами їх прагнення до досягнення, навіть при масовому музичному вихованні, рівня справжнього мистецтва. "Кожен клас — хор! — ось ідеал, до якого має спрямовуватися це прагнення", — писав педагог. При цьому для дітей не повинно існувати жодних правил і вправ, відо-кремлених від живої музики, що вимагають заучування і багаторазових повторень. Протягом усієї роботи має панувати захоплююче мистецтво Досягненню мети музичного виховання підпорядковане й вивчення му-зичної грамоти, яку Д. Кабалевський розуміє значно ширше — як музичну грамотність, тобто здатність сприймати музику як живе й образне мистец-тво, народжене життям і нерозривно пов'язане з ним. Засвоєння нотної грамоти не є самоціллю і повністю підпорядковане виховним завданням. Розглянуті концептуальні підходи до музичного виховання визначили методичну новизну створеної під керівництвом Д. Кабалевського шкільної програми з музики, її особливістю є, насамперед, тематична побудова, що дало змогу об'єднати усі види музичної діяльності дітей (спів, вивчення музичної грамоти, гра на музичних інструментах, Імпровізація, ритмічні рухи під музику, власне слухання тощо) на одному уроці. Цілісність уроку досягається за рахунок єдності усіх складових елементів, оскільки в осно-ву його побудови покладені не різні види діяльності, а різні грані музики як єдиного цілого. Це дає змогу вносити в урок будь-які контрасти, необ-хідні для підтримування уваги учнів, створення творчої атмосфери. Фор-мування музичної культури — основа уроку, його зміст, який може мати різне художньо-педагогічне втілення, адже нескінченно різноманітним є музичне мистецтво і життя, яке воно відображає. Запропонований принцип тематизму, як і вся музично-педагогічна кон-цепція, проростає з музики і на музику опирається, природно пов'язує музику як мистецтво з музикою як шкільним предметом. Теми програми мають музично-естетичний, а не тільки навчально-музичний характер і від-кривають реальну можливість досягнення цілісності та єдності навчально-го процесу не лише в межах одного уроку, а й протягом чверті, півріччя,' навчального року і всього навчального курсу. Ці теми — своєрідні етапи розвитку музичного сприймання школярів. Зміст і логіка тематизму визна-чаються особливостями розвитку художнього мислення дітей, накопичен-ням практичного досвіду, можливостями усвідомлення зв'язків музики з життям. Вокально-хоровими, музично-ритмічними та іншими практичними навичками учні оволодівають у тісному зв'язку із засвоєнням конкретної теми. Таким чином, принцип тематизму виступає важливим вихідним поло-женням, на якому вибудовується шкільна програма. Наступною особливістю програми є її орієнтація на попередній життє-вий і музичний досвід учнів, який, поступово збагачуючись, дає змогу на-копичувати, розвивати і закріплювати набуті музичні враження. Відправ-ними точками виступають пісня, танець і марш — головні типи (жанри) музики, найбільш поширені, прості й доступні дітям. Як основа усієї музи-ки взагалі, пісня, танець і марш дають змогу об'єднати велике музичне мистецтво з музичними заняттями у школі, зробити процес навчання емо-ційно привабливим і захоплюючим. Вони стають надійними містками, яки-ми учні не споглядальне і теоретично, а безпосередньо, через власне сприй-мання і виконання, можуть увійти до будь-якої царини музичного мистец-тва. Ідеї Д. Кабалевського відкрили реальний шлях до вирішення таких основоположних проблем музичної педагогіки, як виховання інтересу до музики, захоплення нею; визначення основи музичного виховання, його мети і завдань; досягнення цілісності уроку музики всупереч традиційному дробленню його на малопов'язані між собою частини (спів, музична грамо-та, слухання музики тощо); подолання суперечностей між змістом і струк-турою навчання, розриву між декларацією високих ідей та конкретним змістом програми тощо. Вони покладені в основу методичної системи, зда-тної практично забезпечити розкриття загальнолюдських цінностей у му-зиці й на цій основі сформувати духовну сферу особистості. А це якісно новий етап розробки проблем музично-творчого розвитку дітей. У науково-му вирішенні цих проблем полягає основа тієї наступності, що пов'язує програму Д. Кабалевського з пошуками Б. Асаф'сва, П. Блонського, Н. Брюсової, Н. Гродзенської, С. Шацького і В. Шацької, Б. Яворського, накопиченим передовим педагогічним досвідом. Як цілісна система, музично-педагогічна концепція Д. Кабалевського веде:* від вузької мети (музичного розвитку — в старих програмах) — до мети у широкому культурному контексті: формування духовної культури;* від музики як засобу навчання — до музики як джерела і предмета духовного спілкування;* від викладання музики як шкільного предмета (науки) до викладання музики як мистецтва, як частини духовної культури людства;* від змісту предмета "Музика" як суми знань, умінь і навичок — до змісту як живого художньо-педагогічного процесу, як художньо-педагогі-чного спілкування;* від ототожнення процесу сприймання музики лише з одним видом діяльності (слухання) — до сприймання як основи музичного виховання;* від вузькосоціальних завдань, пов'язаних з формуванням навичок слухання музики, співу по нотах, хорових навичок — до завдань цілісно-особистісного розвитку людини;* від загальнодидактичних принципів, формально перенесених на урок музики — до принципів педагогіки мистецтва, зумовлених інтонаційно-об-разною природою музики;* від програми, в основі якої лежить репертуарний принцип — до про-грами, що проростає з музики і на музику опирається, органічно поєднує різноманітний матеріал і види діяльності;* від стихійного накопичення музично-слухового досвіду — до ціле-спрямованого формування цього досвіду як прообразу художньої культу-ри. Називаючи програму Д. Кабалевського новаторською, підкреслимо, що не всі її положення є новими. Зокрема, висунута Д. Кабалєвським ідея пер-шооснови трьох сфер музики значно раніше знайшла своєрідне відобра-ження у поглядах С. Людкевича, який виділяв пісню, танець і марш як фун-дамент складних форм вокальної та інструментальної музики. Однак саме Д. Кабалевському належить заслуга у педагогічному осмисленні й методи-чному втіленні цієї ідеї, що покладена в основу його концепції. Не новим є й тематичний принцип побудови навчальної програми — він уже багато століть використовується у програмах з математики, фізики, історії, зустрічався і в деяких програмах з музики. Проте новаторство Д. Кабалевського виявилось у тому, що він відкрив такий зміст і логіку тематизму, який виходить з музики і особливостей її засвоєння й оволодіння дітьми, зробив високе музичне мистецтво доступним і зрозумілим шко-лярам. Музикант-педагог опирався на досвід вітчизняної школи, теоретичні розробки, виділяючи, насамперед, праці Б. Асаф'єва, В. Шацької, Н. Гродзенської. Однак, взята у цілому, програма вказує на принципово нові на-прями у музичній педагогіці. Методична система д. Кабалевського виступає вінцем му-зичної педагогіки XX ст., оскільки увібрала ідеї його попередників і ґрун-тується на міцному методологічному фундаменті сучасних наук: музикознавства, педагогіки, психології, соціології тощо. Методичні та методологічна проблеми навчання і виховання школярів. Провідним завданням музичної педагогіки є художньо-творчий розвиток дітей. Учитель має розвинути чутливість учнів до музики, ввести їх у світ краси й добра, відкрити в музиці животворне джерело людських почуттів і переживань. Великого значення у цьому процесі набуває вміла і цілеспрямована навчально-виховна робота у загальноосвітніх школах. На її якості позначаються проблеми, пов’язані з пошуком ефективних шляхів, визначення кінцевої мети, завдань і методів музичного виховання дітей, вибором конкретної навчальної програми тощо. Методологія будь-якої науки включає різні рівні наукових знань. Загальна методологія характеризується системою знань узагальнюючого, універсального рівня. Методологія, музичної педагогіки є системою знань про основи теорії музичного навчання і виховання, принципи і способи дослідження музично-педагогічних явищ. Другою проблемою є сприйняття музики. Функції найдосконалішого мистецького твору реалізуються лише за наявності відповідної культури художнього сприймання. Мистецтво справді виховує лише тоді, коли воно дидактичне, не моралізує, не проповідує, а я в живих художніх образах відтворює багаті й несподівані колізії життя і часу. Музика виступає способом цілісного виховання духовного світу особистості, а не лише художнього чи естетичного виховання. Методологічно важливим для музичної педагогіки є ставлення до художнього образу як багато прошаркового явища, яке у різний час може бути сприйняте по-різному навіть одним і тим самим слухачем. Чи більшу цінність має музика для особистості, тим повніше активізується естетичне сприймання. Тому музичне сприйняття має супроводжуватися переживанням цінності твору, бути ціннісним за своєю природою. Творча активність художнього сприймання прямо пропорційна складності музичного твору, різноманітності й повторності музичних вражень, мірі доступності й трудності сприймання. Також суттєвим для музичного навчання є методологічне положення про необхідність між особистісного контакту вчителя й учнів. Вміння вислухати учнів, стати на їх позицію, вважати її такою ж самоцінною, як і свою власну – є необхідною умовою занять музикою, створення творчої атмосфери на уроці. Поза особистісним спілкуванням між учителем і учнями така атмосфера виник туни не може. Музикознавці, вказують на важливий методологічний орієнтир музичного виховання – навчити дітей розумінню музики як мистецтва інтонованого смислу, що функціонує у загальній системі естетичних ставлень. Учитель з перших кроків має орієнтувати дітей на осмислення інтонаційно-пластичних витоків музики, самостійну інтерпретацію її художнього світу. Важливою метрологічною проблемою музичної педагогіки розкриття співвідношення об’єктивного і суб’єктивного у музичному сприйманні. Вчителеві слід довірливіше ставитися до емоційних вражень учнів, спиратися не тільки на музичні знання а й на широкі життєві та художні асоціації. Нав’язування школярам певної інтерпретації музичного твору, нерідко чужої їм, призводить до зниження активності музичного слуху. Отже індивідуальність музичного сприймання – об’єктивна необхідність, пов’язана з особистісним смислом. Музичне сприймання не може бути наслідком засвоєння певної суми знань. Не можна нав’язувати учневі конкретний образ, не порушивши законів художнього сприймання. Неможливо “вкласти” в учня особисте ставлення до музики, як неможливо відчувати “за нього”. Важливим чинником впливу мистецтва на учнів є створення умов для самостійного відкриття ними естетичних цінностей творів, а не тільки адаптації до усталених цінностей. Рівність між учнями на уроках музики має досягатися не за рахунок одноковості знань і вмінь для всіх, а завдяки виявленню унікальності кожної дитини. Наголошуємо на необхідності нерозривної єдності музичного навчання – виховання як органічного зв’язку знань, умінь і навичок музичної діяльності з одного боку, та осягнення естетичної суді музичного мистецтва – з іншого. Музика і діти – ось що має спрямовувати педагогічну творчість учителя. Учень повинен цікавити вчителя не як суб’єкт музичної діяльності, а як особистість з її інтересами і запитами. Найбільшою проблемою методики музичного виховання є розвиток музичного слуху. Запропонована програма ґрунтується саме на художньому інтонаційно-образному розумінні музичного слуху, тобто на здатності сприймати музику як змістовне мистецтво. При цьому пропонується така логіка розвитку музичного слуху дітей: розвиток музичного слуху відбувається від виховання музичного слуху в широкому значенні до музичного слуху в вузькому значенні, через їх взаємовплив і взаємозв’язок до повної єдності; на початкову етапі особливо важливий зв’язок музичного слуху з іншими сенеорними і сенеомоторними здібностями; штучне роз’єднання зорових, рухових та інших відчуттів гальмує розвиток музичного слуху; основою для розвитку звуковисотного слуху в школярів є формування методичного слуху як узагальненої музичної здібності; показником рівня розвитку музичного слуху в школярів є здатність змістовно сприйняти суто інструментальну музику (без зовнішньої програмності). Розгляд методологічних і методичних проблем музичного навчання і виховання школярів виявляє тісний взаємозв’язок цих проблем, залежність ефективності педагогічної діяльності від розуміння вчителем теоретичних основ музично-виховного процесу. Висновок Ефективність музичного виховання школярів залежить від особистості вчителя, його світогляду і професійної підготовки педагогічного балансу і майстерності, високого рівня інтелекту і душевної чуйності. Він повинен не лише любити музику, а й уміти зацікавити нею дітей, знати і розуміти її в значно більшому обсязі, ніж хоче навчити цього своїх вихованців, бути поінформованим у питаннях педагогіки і психології, естетики і мистецтва, постійно збагачуватися новими знаннями. Учителю слід пам’ятати, що оволодіння музичними знаннями не є самоціллю, а є необхідним дидактичним засоби музичного навчання, розвитку їх інтересу до музики, формування естетичного ставлення до неї. Педагогічна концепція Д.Кобалевського увібрала в себе досягнення світової і вітчизняної педагогіки і вирізняється науковою обґрунтованістю, підпорядкованістю гуманістичним ідеалам, спрямованістю на формування музичної культури особистості засобами музики як невід’ємної частини її духовної культури. Основою музичного виховання є активне, зацікавлене музичне сприймання. Головний зміст навчання і виховання за системою Д.Кобалевського полягав в засвоєнні особливостей музичного мистецтва, в формуванні музичного сприймання, в хоровому співі. Головними засобами навчання і виховання було: досягнення цілісності уроку музики, активізація музичного мислення, зв’язки музики з життям, акцент на три головні сфери музики – пісню, танець і марш. Життєвість і перспективність, створених на основі метисної системи Д.Кобалевського, програм полягає у тому, що вони відповідають розбудов чим процесу у школі, дають змогу подолати стереотипи застарілого педагогічного мисленні. Повною мірою використати передовий педагогічний досвід, урахувати регіональні традиції, забезпечити формування музичної культури школярів на основі української національної культури. Список використаної літератури: Д.Кобалевський “Виховання розуму і серця”. Москва, “Просвіта” 1984 р. Д.Кобалевський, Є.Б.Абдунін “Музика в навчальних класах. Москва. “Просвіта” 1985 р. О.Я. Ростовський “Методика викладання музики у початковій школі”. Тернопіль “Навчальна книга – Богдан” 2000 р. З.Бервенецький, Л. Хлобникова “Виховувати музичну культуру” Київ. “Радянська школа” 1989 р. Д.Кобалевський “Про трьох китів та інші цікаві речі”. Київ. “Музична Україна” 1973 р. Г.Панкевич “Мистецтв музики”. Москва. “Знання” 1987 р. Я.Ростовський “Педагогіка музичного сприймання” Київ. “ІЗМН” 1997 р. Г.Падалка “Учитель, музика, діти” Київ “Музична Україна”. 1982 р.
1 2 3 4 5 Категория: Культура \| Добавил: DoceNt (22.11.2015)
Просмотров: 469 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: