РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Розвиток Музики на Україні у XVII-XVIII - Культура - Реферати - Каталог статей

Як відомо, кінець XVI — перша половина XVII століття йшли під знаком національно-визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти й покатоличення, проти турецько-татарськпх на-бігів. Козацько-селянські повстання під проводом С. Наливайка, Т. Федоровича, Д. Гуні та інших були тими спалахами, які відбивали хвилі невдоволення й протесту трудового селянства. Вершиною кон-фліктних зіткнень широких мас з іноземними поневолювачами була селянська війна 1648—1654 років під проводом видатного сина укра-їнського народу, талановитого полководця Богдана Хмельницького. Вона завершилась дуже вагомим історичним актом — возз'єднанням України з Росією, яке мало величезне значення для дальшого істо-ричного розвитку українського, російського і білоруського народів. У першій половині XVIII століття українські землі залишались роз'єднаними, вони входили до складу різних держав: Росії, Польщі, Туреччини і Угорщини. Протягом століття велась боротьба за визво-лення Правобережної України, яка завершилася в кінці XVIII віку возз'єднанням її з іншими українськими землями. Це мало велике прогресивне значення в житті народу, сприяло роз-витку економіки і культури. Разом з тим, відбувалось дальше класове розшарування суспіль-ства; розподіл вільних земель поміщикам, козацькій старшині, мо-настирям, з одного боку, і покріпачення селян, з другого боку. Це викликало хвилі протесту, повстанські рухи гайдамаків та опришків. Велику роль у суспільному й культурному житті українського народу відіграли братства, які виникли наприкінці XVI століття. Це — товариства, організації, що об'єднували прогресивних і най-більш освічених та свідомих представників інтелігенції та інших верств міського населення. В силу історичних умов братства гуртувалися навколо церковних парафій, хоч були майже цілком світськи-ми організаціями. У їх програмі — боротьба за рідну мову, розвиток письменства, освіти й культури, за православну віру. Велика історич-на роль братств у організації широкої сітки шкіл, у тому числі ви-щих учбових закладів — колегіумів, зокрема Львівської школи (1587 р.), Острозького і Київського колегіумів (1580, 1632). Згодом Київський колегіум указом Петра І реформовано в «Академію наук вольних» (1701 р.), яка стала центром науки і культури не тільки південно-східного краю Російської імперії, а й усіх східнослов'ян-ських народів. Цей заклад щороку відвідувало близько однієї тисячі учнів як з України — діти козацької старшини, духівництва, рядо-вих козаків, міщан,— так і з Росії, Білорусії, Молдавії, Сербії, Чор-ногорії, Болгарії та Греції. У Київському колегіумі навчалися ви-значні вчені й письменники, видатні діячі освіти й культури — Л. Барановпч, І. Галятовський, Є. Славинепькиіі, С. Полоцький, Г. Сковорода, Ф. Прокоповпч, А. Ведель та багато інших. Дуже важливу роль відіграли братські школи й колегіуми у роз-витку музичної культури. Тут треба відзначити передусім таку деталь. Керівництво братств розуміло, що боротьба проти покатоли-чення повинна вестися у різних формах. Завоювати симпатії мас можна і через красивий, багатоголосний спів. Співи були органічною і невід'ємною складовою частиною вихо-вання дітей у школах. Навчали хоровому (нотному) співу, музич-ній грамоті. У вищих школах учні проходили хорову практику, осно-ви композиції тощо. Добре поставлене музичне виховання у брат-ських школах першої половини XVII століття сприяло дальшому розвитку професіонального музичного мистецтва. Багатоголосний спів зароджується ще наприкінці XVI століття. Вже у січні 1591 року Львівське братство вітало київського митро-полита дванадцятиголосним хором. Основним жанром тогочасної фахової музики був партесний кон-церт. Це — багатоголосний одночастинний хоровий твір. Слово «партесний» походить від латинського pагtes, що означає спів за парті-ями з нот. Поряд з концертом розвивалися й інші жанри: кант, псальма, одноголосна пісня з інструментальним супроводом. Відомо також з курсу музичної літератури попереднього року, що великого розквіту набувають на Україні у XVI—XVII ст. думи та народні пісні: ліричні, жартівливі, танцювальні, історичні. Між згаданими жанрами існували зв'язки. На кант і псальму впливала народна пісня, кант, в свою чергу, впливав на партесний концерт. Народні ліричні пісні набувають популярності не лише в Україні, але й поза її межами. Про високий рівень музичного мистецтва свідчить ви-дана у Вільно 1677 р. "Граматика мусикійна" киянина Ми-коли Дилецького — відомого педагога і композитора. Турбота козацької держави щодо розвитку музичного ми-стецтва проявилася навіть у тому, що в 1652 р. Богдан Хмельницький підписав універсал про утворення музичного цеху в Лівобережній Україні. На Запорожжі існували спеці-альні школи, які готували професіоналів "вокальної музи-ки і церковного співу". Вчитися сюди їхали з усієї України. Вагомий внесок у розвиток музичного мистецтва зро-била Києво-Могилянська академія, в якій вивчалися му-зика, хоровий спів, були організовані хори, оркестри. Чи-мало випускників академії стали видатними співаками, ке-рівниками хорових колективів, композиторами. Вершин тогочасної музичної культури досягли хорові твори Артемія Веделя, Максима Березовського, Дмитра Бортнянського, котрі також (крім Д. Бортнянського) були випускниками академії. Ці твори поєднали традиції східно-слов'янської релігійної музики і народної пісенності з ви-соким професіоналізмом. Хорові концерти А. Веделя, ке-рівника хорів академії і Харківського колегіуму, написані на церковні тексти. Але сучасники вважали їх "театраль-ними", такими, що не відповідали духу релігійної музики. Одним із творців українського хорового стилю у духовній музиці був М. Березовський (1745—1777). Він узагальнив досягнення вітчизняної та західноєвропейської хорової му-зики у хорових духовних композиціях. Його твори виріз-няються вишуканістю й художньою досконалістю ("Літур-гія", "Причасні вірші"). Найзначнішим досягненням ком-позитора є жанр хорового концерту ("Не отвержи меня во время старости"). Відомим осередком музичної освіти була Глухівська спі-вацька школа. У школі навчали гри на різних музичних інструментах, готували співаків для Придворної капели. Звідси вийшов видатний український композитор Дмитро Бортнянський (1751 — 1825), який був реформатором цер-ковного співу, диригентом. Навчався в Італії. Написав опе-ри "Креонт", "Алкід", "Квінт Фабій". Повернувшись з Італії, став управителем Придворної капели в Петербурзі. У його творчій спадщині переважа-ють концерти. Духовна музика Д. Бортнянського звучить у церквах багатьох країн світу. Певним підсумком більш ніж 200-літньої традиції ство-рення духовних пісень в Україні стало видання "Богогласника" (Почаїв, 1790—1791 рр.). Збірник містить 250 віршів з нотами. Інструментальна музика не досягла такого рівня, як хо-ровий спів. До здобутків інструментальної музики XVIII ст. належить "Концертна симфонія" Д. Бортнянського та "Українська симфонія" Є. Ванжури. Одним із зачинателів української фортепіанної музики був О. Лизогуб — композитор і піаніст, виходець з козаць-ко-старшинського роду, що був на Чернігівщині та Полтав-щині. Йому належать варіації на теми українських народ-них пісень "Ой у полі криниченька", "Ой ти, дівчино" та ін.
1 2 3 4 5 Категория: Культура \| Добавил: Aspirant (01.07.2015)
Просмотров: 1000 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: