Воскресенье, 19.05.2024, 07:19
Главная Регистрация RSS
Приветствую Вас, Гость
Меню сайта
Категории раздела
Архітектура [235]
Астрономія, авіація, космонавтика [257]
Аудит [344]
Банківська справа [462]
БЖД [955]
Біографії, автобіографії, особистості [497]
Біологія [548]
Бухгалтерській облік [548]
Військова кафедра [371]
Географія [210]
Геологія [676]
Гроші і кредит [455]
Державне регулювання [154]
Дисертації та автореферати [0]
Діловодство [434]
Екологія [1309]
Економіка підприємств [733]
Економічна теорія, Політекономіка [762]
Економічні теми [1190]
Журналістика [185]
Іноземні мови [0]
Інформатика, програмування [0]
Інше [1350]
Історія [142]
Історія всесвітня [1014]
Історія економічна [278]
Історія України [56]
Краєзнавство [438]
Кулінарія [40]
Культура [2275]
Література [1585]
Література українська [0]
Логіка [187]
Макроекономіка [747]
Маркетинг [404]
Математика [0]
Медицина та здоров'я [992]
Менеджмент [695]
Міжнародна економіка [306]
Мікроекономіка [883]
Мовознавство [0]
Музика [0]
Наукознавство [103]
Педагогіка [145]
Підприємництво [0]
Політологія [299]
Право [990]
Психологія [381]
Реклама [90]
Релігієзнавство [0]
Риторика [124]
Розміщення продуктивних сил [287]
Образотворче мистецтво [0]
Сільське господарство [0]
Соціологія [1151]
Статистика [0]
Страхування [0]
Сценарії виховних заходів, свят, уроків [0]
Теорія держави та права [606]
Технічні науки [358]
Технологія виробництва [1045]
Логістика, товарознавство [660]
Туризм [387]
Українознавство [164]
Фізика [332]
Фізична культура [461]
Філософія [913]
Фінанси [1453]
Хімія [515]
Цінні папери [192]
Твори [272]
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная » Статьи » Реферати » Культура

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Принцип колегіальності в медицині
Саме медицина в кращих своїх моральних зраз-ках і намаганнях концентрує й наочно уособлює кон-цептуальні принципи та засади професійної колегі-альності, тобто фахової взаємоповаги, порозуміння та водночас вимогливості до практичної роботи лікарів заради інтересів хворого. На важливості шанобливого ставлення лікаря до знань та навичок більш досвідче-ного колеги наголошує Гіппократ у своїй класичній "Клятві". Цей постулат лікарювання красномовно за-уважено й у "Факультетській обітниці" молодих вітчиз-няних лікарів перед початком самостійного шляху. Варто зазначити, що принцип колегіальності загалом ґрунтується й проголошує повагу до будь-якої думки в процесі надання медичної допомоги (скажімо, під час консиліуму), незалежно від офіційного статусу лікаря. Власне, консиліум — то не обов'язково зіткнення про-тилежних міркувань трьох-чотирьох спеціалістів або якийсь формальний акт чи процедура.
Вельми цікавим нам здається уривок зі спогадів славнозвісного академіка Миколи Дмитровича Стра-жеска. Він згадував історію видатного клінічного від-криття — одного із перших прижиттєвих діагнозів тромбозу вінцевих судин, тобто перших щаблів учен-ня про інфаркт міокарда та ішемічну хворобу серця ще в період, коли не застосовувалась ЕКГ. Цей епізод М. Стражеско наводить, розповідаючи про свого вчи-теля, генія світової терапії, професора Василя Парме-новича Образцова.
"Звичка в Образцова була така. Прийшовши до терапевтичного відділення в Олександрійській лікар-ні (нині Центральна міська клінічна лікарня в Києві у районі Бессарабського ринку — Авт.), він в інтерна насамперед запитував, скільки є нових хворих, на що вони хворіють, і відразу йшов до них. Одного разу він наблизився до пацієнта, який потрапив до лікарні з приводу жорстокого болю в ділянці груднини. Сві-домість його була потьмарена, пульс майже не про-мацувався. Образцов сів напроти, почав спостеріга-ти, потім досліджувати, слухати. Він запитав інтерна: "Як ви гадаєте, що у хворого?" Той, як кажуть, бовк-нув: "Ревматизм груднини". Образцов примружив лі-ве око (це була його манера) й продовжував сидіти біля хворого, нічого не кажучи. Скепсис на його об-личчі проглядався чітко.
Начебто про себе я зауважив: "А може то заку-порка вінцевих артерій серця?". Образцов крутнувся здивовано, подивився на мене й сказав: "Ви, мабуть, вгадали".
Запам'ятаємо цю дивовижну височінь колегіаль-ності. Великий лікар погодився з думкою молодшо-го колеги. Відтак, у клініці В. Образцова справді па-нували товариськість, пильна увага до припущень і наукових осяянь. Отже, маємо діагностичний успіх на тлі колегіальної згуртованості!
Таким чином, колегіальність у медичному колекти-ві є одним із наріжних принципів, які регулюють вза-ємостосунки між співробітниками. Колегіальність — це співробітництво і єдність, довіра й взаємоповага у вирішенні складних питань діагностики, патології та лікування хворих.
На жаль, у клінічній практиці зустрічаються непо-одинокі випадки прикрого нехтування даним профе-сійним принципом з боку як лікарів, так і середнього медичного персоналу. Частіше колегіальність пору-шують деякі молоді лікарі-кар'єристи, які в гонитві за "авторитетом" чи зиском поступаються принципами добропорядності щодо товаришів по роботі. Не може бути ніякого виправдання таким лікарським вислов-люванням, як, наприклад: "Вам встановили помилко-вий діагноз", "Вважайте за щастя, що потрапили на лікування до мене" тощо. Свідоме чи навіть легко-важне, випадкове паплюження професіоналізму ко-леги шкодить і справі, й пацієнтові. Адже чи буде від-відувач такого лікаря й надалі вірити в медицину?
Напевно, ні. Отже, штучні методи самореклами й ствердження свого "авторитету" згубні хоча б тому, що будуються на аморальній основі.
Натомість вслухаємося у формулу відомого хірурга-гуманіста Поділля Людвига Івановича Малиновсько-го, яку наводять у книзі "Лікарі-вінничани" О. Голя-ченко й В. Чорний. Л. Малиновський, який збудував у Вінниці губернську земську лікарню й оперував безліч разів, не брав із хворих жодної копійки. Ха-рактеризуючи свою хірургічну діяльність, він якось зауважив: "Оскільки я неодноразово мав щастя до-магатися одужання, правда, як виняток, при захво-рюваннях, які колеги оцінювали як безнадійні, то й не відступлю від звички оперувати всіх у межах ана-томічної досяжності й не таких, що агонізують".
Зверніть увагу на те, що, незважаючи на винят-кові хірургічні перемоги, Л. Малиновський не ганить колег ...
Становлення авторитету лікаря — це тривалий і копіткий процес, що потребує витримки, самовдо-сконалення й навіть самопожертви. Згадаємо відомо-го лікаря-інтерніста, засновника провідної російської терапевтичної школи, окрасу світової науки Сергія Петровича Боткіна. Любові й поваги колег та хворих він домігся виснажливою працею. Врешті-решт, вона призвела до тяжкої "ангіни пекторіс" у видатного лі-каря й передчасної його смерті. Та жодного разу він не поступився своїм обов'язком.
Взірцевим було ставлення професора С. П. Бот-кіна до молодих колег. Це доводить його промова на урочистому акті у Військово-медичній академії 7 грудня 1887 р. "День, коли держава й суспільство приймають у своє середовище нових співробітників на загальну користь, — зазначив С. П. Боткін, — увін-чується публічними урочистими зборами всіх членів академії, її учнів, її почесних членів й почесних гос-тей, з участю близьких і рідних вихованців. За дав-ньою академічною традицією, конференція академії доручає одному із професорів виголосити промову з цього приводу. У цьому році таку честь надано мені.
Маємо перед собою молодих товаришів, які роз-починають практичну діяльність, стоячи перед сус-пільством, де будуть працювати нові сили, я набрався сміливості викласти перед високоповажним зібран-ням загальні основи клінічної медицини, що склалися в мене ...".
"Молоді товариші... Нові сили ... Високоповажне зібрання ..." — Так звертається С. П. Боткін до юних колег ...
Вельми цікавими в сенсі унормувань моральності лікаря в колективі нам здаються роздуми відомого львівського вченого-онколога професора Анатоля Іва-новича Гнатищака. У статті "Психологія основ хрис-тиянського світогляду, зокрема етики" (Медична га-зета України. — №7 — 8. — 1997) він пише: "Створення позитивного світогляду відбувається через страждан-ня, життєві невдачі, вимагає широкої самокритики, на які повинна опиратися віра. Христос вимагає без-межної любові до Бога й обмеженої до самого себе...". Такий альтруїзм, почуття самопошани, дотримання свого слова, обіцянки, відповідальність за сказане і зроблене — все це обмежує і навіть виключає саму думку чинити зло. Анатоль Гнатищак зазначає: "Прав-дива, щира і висока повага до людей, намагання жи-ти за принципом правди, добра, краси і любові до ін-ших вимагає жертовності й сильної волі, до чого не всі здатні. Провідною психічною настановою для вті-лення етичних норм у повсякденне життя є вміння бачити себе збоку, сократівське "пізнай_самого_себе", і самопожертва Сократа має щось спільне із самопо-жертвою Христа, хоча Сократ дуже любив життя, але не більше, ніж честь та правду".
Нам здається, що це істотні штрихи до портрета самого Анатоля Гнатищака. І тут вбачається христи-янський погляд на особистість лікаря в суспільстві, на повагу до інших, домінанти честі й правди, які є неодмінним підґрунтям самоповаги.
Все на користь хворого — ось провідний тезис клініки. Із цього випливає положення, що ретроспек-тивне не завжди можна оцінити: правильність при-значень, які були зроблені хворому іншим лікарем. Кожний лікар у встановленні діагнозу або у виборі призначень виходить із конкретних обставин, оцінки ним особливостей індивідуальності хворого і багатьох інших чинників. У випадках із історії хвороби, які ви-даються на руки пацієнтові, лікар переважно буває змушений писати (з метою запобігання психічній травмі, а також збереження лікарської таємниці) по-м'якшений діагноз або навіть свідомо неправильний (коли мова йде про пухлини або деякі інші захво-рювання). Через це читати медичні документи, які написані іншими лікарями, треба з розумінням, не порушуючи при цьому принципів колегіальності і ме-дичної етики. Наведемо повчальний приклад таких дій лікарів. Ці дані вивчені одним із авторів посібни-ка і наводяться вперше. Восени 1939 р. письменник М. О. Булгаков, лікар за фахом, захворів на важкий нефросклероз. Хвороба мала несприятливий перебіг. Його консультували професори О. Герке, М. Рапопорт, доктори М. Захаров й А. Арендт. Ось їхнє резюме: "Громадянин Булгаков М. О. страждає на початкову стадію атеросклерозу нирок з явищами артеріальної гіпертензії й потребує 3-місячного лікування в під-московному санаторії із застосуванням фізіологічних методів лікування, дієтичного харчування й відповід-ного піклування."
Це обережне висловлювання — "початкова ста-дія" — було вжито, гадаємо, не випадково. Учасники консиліуму розуміли: М. Булгакова вочевидь заціка-вить їхній запис, і вони, аби зберегти надію на оду-жання, знайшли менш бентежний варіант висновку. То була "свята неправда" й водночас прояв колегі-альності.
Регель називав спроби скинути з рахунка все, що зроблено іншими, "недорозвинутим напруженням принципу" і вважав, що таке явище властиве недозрілим особистостям. Саме у вмінні оцінити зроблене попередниками він вбачав моральну зрілість кожної людини.
Малодосвідчених лікарів необхідно вчити, лікар-ські помилки потрібно обговорювати і виправляти, але все це повинно відповідати вимогам лікарської етики. Навіть досить авторитетний лікар має терпи-мо ставитися до думки іншого лікаря, а у разі по-треби ввічливо пояснити хворому причину відміни раніше призначеного медикаментозного препарату і заміни його іншим, доцільність дообстеження, приз-начення нових діагностичних процедур. Апломб, са-молюбство, зарозумілість, небажання зрозуміти ко-легу шкодять як самому лікарю, так і медицині.
Порушення принципу колегіальності — неповага до думки колеги, дискредитація його авторитету в очах хворих — несумісне з професійною честю.
Значення принципу колегіальності підвищується завдяки розвитку медичної науки і техніки, постій-ному ускладненню задач діагностичного пошуку.
Категория: Культура | Добавил: Aspirant (02.07.2015)
Просмотров: 570 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: