РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Писанкарство на Коломийщині - Культура - Реферати - Каталог статей

План 1. Вступ 2. Писанка – символ, конденсат певних уявлень у системі свята та обрядів. 3. Мовою древніх передань. 4. Писанковий розпис на Покутті. 5. Коломийські творці дивного, надзвичайного чудового мистецтва: а) Світлана Стадник б) Галина Пятничук 6. Легенда про писанку 7. Висновок Вступ Я писала писаночку кольори вкладала Щоби людям писаночка Радість дарувала Я хочу розповісти вам про диво-дивнеє українського народного прикладного мистецтва — писанку. Дивовижно гарні, прекрасні, барвисті, чарівні — і ще яких слів потріб-но дібрати, щоб змалювати всю ту красу, яка випромінюється з великодніх писанок. В сиву давнину людина жила в тісному зв'язку з довколишнім світом, який був наповнений дивами. Існуючи в гармонії з природою та за її закона-ми, людина дуже поетично сприймала її предмети і явища, оживляла їх у своїй уяві, віруючи, що й вони усі існують за власними законами, виповнені таємничою, могутньою силою. Живими ставали Земля, Вода, Вогонь, Сон-це, Зорі тощо. Не все в цьому світі було зрозуміле для людини: дощ, буря, посуха, блискавка, зима, весна, літо, осінь. Вони звідкілясь з'являлися, добре чи кепсько впливаючи на життя людини. Намагаючись знайти спільну мову з навколишнім світом, людина почала малювати знаки-символи, почала свій художній реєстр дивосилам природи. Такі малюнки-символи ми й бачимо на писанках, килимах, гончарних виробах, ювелірних прикрасах, вишивках та інших витворах народно-прикладного мистецтва. Традиційно писанки в Україні малювали цілу весну — від Колодія і до Зеленої Неділі. До кожного свята писанки мусіли мати свій колір і відрізня-тись візерунком. На Колодія малювали «сонечко», «зорі-ружі» на жовтому тлі. На Великдень яйця фарбувались переважно в червоний колір, на Зелену Неділю малювали різноманітні листочки в поєднанні з сонечком та квітами на жовтому тлі. На проводи та інші поминальні дні тар в писанках переваж-но було чорним, або темно-коричневим. Мені до душі припала писанка, адже йдучі нашим містом, не можливо не помітити витвір мистецтва, який чарує око, який захоплює подих. Це писанка! Гордість нашого міста, України, Європи, та взагалі всього світу! ПИСАНКА Писанка, яка з прийняттям християнства стала символом Христового Воскресіння використовується в релігійних обрядах і відіграє в них велику роль. Кожний предмет народного мистецтва, поряд з практичним призначенням в обряді, відігравав роль знака соціальних відносин, поскільки уособлював у собі єдність символічного і практичного змісту. Саме у традиційному фольклорному середовищі предмети завжди суть знаки, а знаки - суть предмети. Образно-символічний статус зумовлюється їх функціональним призначенням у семіотичній системі свята та обряду. При включенні в цю систему вони функціонують як "знаки", обрядові символи з певною семантикою, без неї - позбавляться цього символічного змісту, перетворюючись на звичайні ужиткові вироби. В залежності від актуалізації тієї чи іншої властивості, предмети набувають того чи іншого статусу. Писанка позначена найвищим семіотичним статусом, в ній знаковість, як символ оновлення життя, виражена максимально, а утилітарність - мінімально. Кожний предмет у семіотичній системі свята несе цілий пучок різних функцій, структурно пов'язаний між собою. Це практична, естетична, магічна функція соціальної і регіональної приналежності. Писанка виконує роль знака -символу, конденсату певних уявлень у системі свята та обряду. В обрядових діях писанка виявляє полісемантичну символіку, пов'язану перш за все з магічними віруваннями, що беруть свій початок з антропейної, карпогонічної, контактної, продуцируючої типів магії. Велика роль писанок в обрядах, що беруть свій початок у контактній магії, саме з цим пов'язаний звичай обміну писанками, як побажання щастя, здоров'я. Одного погожого весняного дня у супроводі храмового дзвону душу огортає радість вос-кресіння Господнього Сина. Цей дух радості переданий із глибини віків, коли пращури наші період пробудження природи пов'язували з народженням Весни і сходом Сонця, а день святкування назвали вони Великим. І, як ознаку цього, передали християнському Великодневі яйце, яке і є символом усього, що народжується. Як свідчить легенда, пер-ше яйце мало всередині не жовток з білком, а зародок цілого світу. І на це світотворче начало людина нанесла знаки-символи, що промовляють до нас мовою таємничих передань. А хто ж першим взяв до рук писачка? Відлунням тисячоліть звучить запитання нащадків, які, споглядаючи плід віків, прагнуть знайти ключ до розкриття його змісту. Мабуть, робота ця під силу могла бути тільки людям обраним, благословенним сонце-богом, наділеним всеобачним оком, що відчувало, розуміло і втілювало дуже глибоко. Йдеться про так званих «земних богів», що різними територіальними єдностями в Україні називалися по-різному: «волхви, ворожбити, мольфари, відуни, зілійники (зельники, травознави), кудесники, наузники, потворники, обавники тощо»1. А у покутсько-му краї знахарів і чарівників називали ще характерниками. З оглядки сучасного світосприйняття, розуміння релігії і віри, а також традиційної медицини важко судити про походження і підпорядкування цієї сили. Та беззаперечною залишається її справжня міць і велич. Бо, хоч залежно від певних суспільно-історичних умов різних часів «земні боги» і зазнавали вагомого утиску, вони й до сьогоднішніх днів — часу високого злету наукових і технічних звершень, часто-густо складають велику конкуренцію традиційній медицині. Продовжуючи думку про ймовірну першопричетність до писачка саме наділених зверхсилою, зокре-ма до зцілювання, людей, варто згадати, що і багато відомих рослинних мотивів «потрапило на писанки у зв'язку з їх лікувальними властивостями», як зазначив дослідник Михайло Скорик. З плином літ жінки-«замовниці» самотужки взялися за писачка, маючи вже готові взірці і символи давнини. І народжувалося ремесло, набуваючи локальних особливостей того чи іншого регіону. І стала писанка об'єктом вивчення і аналізу. Покуття — царина малодосліджена етнографами та мистецтвознавцями. Маловідомі покутські писанки. Сьогодні ж вони зазнають утиску всюдизнаною гуцульською писанкою, що заполонила перєдвеликодні ярмарки і вабить витонченістю виконання та грою яскравих кольорів. Віддаючи належне писанці карпатського краю, все ж охоплює біль через забуття того, що унікальністю і глибиною змісту теж заслуговує на увагу і пошанування. У 1987 році відкритий єдиний в Україні музей писа-нок. В ідею створення такого музею було покладено винахід консервації писанок, авторами якого є головний охоронець фондів музею Гуцульщини і Покуття Любомир Кречковський і реставратор Марія Боледзюк. Основу колекції, яка на ни-ні нараховує 2,5 тисячі писанок, складають твори Гуцульщини та Покуття. Крім цього, у нас є значна кількість творів з інших областей України, а також - з Бєларусі, Польщі, Канади. Спочатку музей розташували у Коломийській церкві Благо-віщення, пам'ятці архітектури XVI століття. Після повернення цієї споруди церковній грома-ді, виникла знову проблема з приміщенням. На нього ми че-кали рік. У щойно відремонто-ваному приміщенні вже побудовано експозицію. Головним чином через брак коштів, не можемо наразі зібрати більшу колекцію. І все ж колекція, якою ми володіємо, — це не-оцінима скарбниця культури нашого народу, джерело арха-їчних символів, палітра колористичних орнаментальних рі-шень. Зупинимося на писанках з Покуття, представлених у на-шій колекції. Від покоління до покоління передавалося мис-тецтво писанки: технологія, орнаментальні мотиви та їх сим-волічне значення. З плином ча-су орнаменти довершувалися, ускладнювалися, а то й зовсім видозмінювалися. Були роки піднесення і зане-паду. І тому тепер маємо та-кий орнамент, у якому велику перевагу надано рослинним мо-тивам, нескладному поділові, кольоровій гамі з обмеженим використанням барв. Широка смуга розпису надає писанці графічності. Особливо яскраво це можна простежити на писанці Снятинського району. Кожна писанкарка Снятинщини має свій стиль писання, свої улюблені кольори, орнаменти, поділ на орнаментальні площи-ни. Так, майстрині Ганна Білейчук, Марія Мартинюк з Трійці, Галина Лесюк з Іллінців, Євдокія Якубовська і Ганна Симовонюк з Тростянця віддають перевагу оранжевому або темно-жовтому, червоному і зеленому кольорам. Тло писанок від темно-коричневого до чорного. Орнаментальні площини запи-суються повністю, використову-ються два-три різні орнаменти. Це поєднання рослинних мо-тивів з геометричними. Серед рослинних орнаментів найбільшого розповсюдження набули «огірочки», «листочки», «фасульки», «квіточки», «вазо-ни», «колосок», «вербові гі-лочки», «смерічка», «дубовий листок». З геометричних — «ружі», «кучері», «вітрячки», «до-роги», «хрести» декількох ви-дів. Використовують також мо-тиви, які мають назви «заячі вушка», «баранячі роги», ріж-ки», «рибки», «безконечник». Проте, основним орнаментом є «хрест» — від простих зобра-жень до складних орнаменталь-них композицій з використанням декількох мотивів. Ось де бага-тство, уміння, фантазія майстрів. Мистецьке коло Коломиї, наче писанка, з кожним роком вбирає в себе не тільки традиції минувшини, але й писанковим безконечником розвивається в часі і просторі, збагачуючись новими, і молодими талантами землі Української. І в цьому колі молоді — сестри Світлана Стадник та Галина П'ятничук, писанкові барви яких полонять чарами затійливих орнаментів, символами доброї гуцульської і покутської магії легенд, в основі яких гіпотеза про те, що все починається з яйця... Світлана (П'ятничук) Стадник народилася в 1972 році в Коломиї. Після закінчення Дрогобицького педуніверситету учителює у рідній Коломийській ЗОШ №6, викладає у Коломийському інституті Прикарпатського університету і заочно навчається в аспірантурі Інституту педагогіки Академії педагогічних наук України. Дотичність до народних джерел відбулася завдяки улюбленій мамі — Галині Павлівні П'ятничук, яка на початку 90-х років дала своїм донькам печатки писанкового мережива. Далі відбулося знайомство з багатющою колекцією Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського. Більшість з них створені в характерних для Покуття червоних, жовтих, зелених барвах, на коричневому або вишневому тлі. На писанках Світлани Стадник є олені, коні, гілочки верби, церковки, хрести, свічки та інші елементи. Опанувавши орнаментику і символіку прикарпатської писанки, і майстриня розробила спеціальну програму для гуртків писанкарства, розраховану на три роки. І її учні, які працюють за цією програмою, завжди на конкурсах здобувають призові місця, про що свідчать нагороди Світлани: за плідну роботу з учнівською молоддю по відродженню народних ремесел та підготовку учасників обласних конкурсів юних писанкарів; за зайняте друге місце в обласному і конкурсі авторських програм; за плідну роботу з учнівською молоддю по відродженню народних і ремесел та підготовку учасників «Дитячого свята і писанки Галичини» та пропаганду народних ремесел, традицій та обрядів серед учнівської молоді; за вагомий внесок у підготовку та проведення творчого звіту майстрів мистецтв та художніх колективів Івано-Франківщини у Києві, присвяченого 10-й річниці Незалежності України; за участь у Першому Міжнародному фестивалі і етнографічних регіонів України «Родослав». Більше 10 років тому юна майстриня писанкового розпису здобула звання народної. В 2002 році Світлана Стадник стала членом Національної спілки народних майстрів України. Витворами серця, розуму і рук майстрині не раз мали щастя милуватися мешканці Івано-Франківська, Києва, Дрогобича, Трускавця, Коломиї, де влаштовувалися виставки Світлани як персональні, так і спільно з сестрою або ж у рамках різноманітних фестивалів, наприклад, знаменитого Гуцульського. Світланині учні постійно перемагають у районних, обласних, Всеукраїнських конкурсах, а в 2001 році мали зустріч з Президентом України, який разом з коломийськими школярами побував на відкритті Школи народних ремесел у Києві. А Світланина донечка Надійка розмальовує писанки ще з чотирьох років. Галина П'ятничук для самовираження у царині писанкарства мала ще сприятливіші умови, ніж її сестра, поза як її талант леліяла не тільки мама, але й Світлана. Як і старша сестра, Галина після закінчення Коломийської ЗОШ №6 вступила на інженерно-технічний факультет Дрогобицького педуніверситету, який закінчила у 2002 році. За насиченістю різноманітними конкурсами, виставками, нагородами тощо творча біографія Галини впритул наблизилася до Світланиної. З самого початку свого шкільництва вона - постійний учасник, - районних та обласних конкурсів, у яких завше була в числі призерів. Становище фаворитки Галина зберегла й надалі, коли згодом зі своїми творами вийшла на республіканську і міжнародні арени. Сьогодні власна колекція писанок Світлани та Галини нараховує більше півтисячі. А скільки з них подаровано добрим людям від щирого серця! Легенда про писанки Минув уже третій день, як помер Христос на хресті. Уже третій день журиться його мати Марія - не їсть і не п'є нічого. Жінки приходили до неї, хотіли потішити її, просили, щоб вона з'їла щось. Але Марія і далі не говорила, й нічого не їла... Однією з тих, що часто приходили до Матері Божої, була бідна Ганя. У неділю вранці, коли всі раділи, що Христос воскрес, Ганя взяла своє добро - кілька яєчок і пішла до Марії. - Маріє! Не плач, не сумуй, - просила вона. - Хіба ти не знаєш, що Твій Син воскрес? Не сумуй, а радуйся, Маріє! - Знаю, - відповіла Марія. - Мій Син з'явився мені у сні. Навколо нього була така ясність, що очі боліли від неї. Знаю, що мій Син воскрес. Дівчина дала Марії свій подарунок - кошик із яєчками. Сльози радості потекли з її очей і впали на яєчка. І дивне диво сталося. Де впала сльоза з її святих очей, там на яєчках зацвілі чудові квіточки, гарні метелики, ясні зірочки. Усі яєчка в кошику засяяли різними кольорами веселки! Марія зраділа і почала роздавати ті яєчка людям. - Радуйся! - казала вона кожному, коли подавала яєчка, - Христос воскрес! Христос воскрес! Коли вже яєчок не стало, вона з подякою віддала кошик дівчинці. Ганя взяла його і вийшла на вулицю. Раптом глянула у кошик, а він повний писанок. Зраділа дівчина бігла вулицями Єрусалиму і кожному, кого зустрічала, давала писанку: - Радуйтесь! Христос воскрес! Скільки Ганя не роздавала тих яєчок, а кошик в неї завжди був повний. Люди, яким вона давала писанки, несли їх далі, давали їх іншим і вітали словами: - Христос воскрес! Так за короткий час усі люди в місті знали, що Христос воскрес. На пам'ять про це диво пишуть в Україні писанки. А на Великдень дарують їх рідним і друзям і шанують, як великі скарби. Висновки Шукати матеріали для своєї наукової роботи я багато чого нового взяла для себе. Адже це магічне мистецтво зачаровує кожного гамою кольорів та дивними візерунками. Після знайомства зі Світланою Стадник, я зрозуміла, що хочу поринути у світ писанки. Я хочу сподіватися що це мені вдалося. Я знову і знову переконуюсь, що писанка це унікальне явище, яке потребує уваги та догляду. Ще мене тішить те, що у нашому місті, столиці Гуцульщини існує музей писанки, у вигляді яйця – найбільшої писанки світу. Отож писанку ми повинні шанувати, та передавати наступним поколінням, як знак добра, щастя та любові. Хто народ свій щиро любить, вірно землю хто кохає, в того серце золотою Писанкою завжди сяє. Використана література: „Великодня писанка” – Марина Верхова – „Книга-Вега”, Вінниця – 2002. „Народний дім” – 1’93 „Таємнича мова символів” – Писанки Світлани Стадник та Галини Пятничук – Фотоальбом. „Українознавство” – Календар – щорічник. Київ 2000.
1 2 3 4 5 Категория: Культура \| Добавил: Aspirant (08.07.2015)
Просмотров: 593 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: