РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Освальд Шпенглер (1880— 1936) - Культура - Реферати - Каталог статей

Освальд Шпенглер (1880— 1936) Німецький учений історії і математики Освальд Шпенглер (1880— 1936) прославився як автор культурологічного бестселера «Захід Європи» (1914), що витримав в короткий термін більше тридцяти видань. Секрет успіху книги, насиченої величезною кількістю ідей і символічних образів, що відносяться до самих різних областей знання, — від математики до релігії, від фізики до міфології, — пояснюється перш за все живою художньою уявою автора, здатною об'єднати тисячі розрізнених фактів в цілісну пластичну картину. У Шпенглера немає довгих наукових міркувань, якими заповнені твори Канта і Гегеля, — він філософ-художник, історик-портретист, культуролог-естет. По-своєму, не зважаючи на загальноприйняті трактування понять, Шпенглер розробив смислові опозиції «природа — культура», «механізм — організм», «простір — час», «доля — причинність», «ставшее— що стає». Початкове поняття Шпенглера, узяте з європейського романтизму, — «життя» як повнота, різноманіття переживань. Щось первинне, але що ніяк не зводиться до монотонного біологічного існування. Життя — творчий порив в майбутнє. Вона не задовольняється ніякими рамками, межами і постійно хоче перевершити сама себе. Життя лише частково і символічно виражає себе в культурі — в людських віруваннях, образах, архитектурньгх спорудах, соціальних установах. Життя — глибше і багатше за культуру. Подібно до Ніцше, Шпенглер називав «життям» звільнену від моральних оболонок «істину», реальність, свободу духу, прагнучого до безмежного розширення, здатність ризикувати, грати. Шпенглер ніде не посилається на Данільовського, хоча відомо, що він читав його книгу і багатьом йому зобов'язаний. Шпенглер обговорює ті ж питання, що і Данільовській: про дискретний характер історії, про долі і своєрідність великих культур, про причини їх розквіту і загибелі. Його цікавить первинне світовідчування кожної культури, з якого він виводить все багатство її конструктивних і символічних форм. Кожна культура — одне з можливих рішень проблеми людини. Людина — відкрита, вільна, незавершена істота. Він постійно стоїть перед вибором, запитуючи себе і Бога про долю і сенс життя. По Шпенглеру, це навіть не питання, а відчуття невимовного і трагічного контрасту між свідомістю миру, що став, закінченого і такого, що явив в просторі, і відчуттям що стає, вислизає від всяких визначень і всякої оформленное™ внутрішнього світу людського «я». Цей контраст народжує в душі «тугу» по світу, захоплення його завершеністю, красою і одночасно страх перед світом. Жадання, спонукаюче організм до експансії і проникнення в світ, — це життя. Але розчинення в світі, фізичне твердження в нім є смерть. З цього подвійного світовідчування народжується імпульс до творчості культури, в якій людина одночасно і завойовує мир, і захищається від нього. Культура — антитеза життя — виникає з прагнення до самовираження колективної душі народу. Народившись на тлі певного ландшафту, «душа культури» вибирає свій «першосимвол», з якого, як з ембріона, формуються потім всі її органи і тканини. Вона прагне виразити себе в архітектурних, художніх, мовних, політичних, філософських формах. Як про людину потрібно судити не за його словами, а по манері, інтонаціям і жестам, так і культуру слід вивчати по її «звичці», виразним формам. У такому підході виражається романтичне і антипросвітницьке розуміння культури. Культура, по Шпенглеру, не тотожна розуму. Вона виникає з культивування «такту» і «ритму». Вона нагадує музику, звучну в душі, що творить. Разом з тим, прагнучи до остаточного завершення, культура виразно виражає себе не в науці і філософії, а в «жорстких» формах архітектури, техніка, ідеології, в тому, що Шпенглер називає «цивілізацією». Шпенглер рішуче пориває з традицією просвітницького гуманізму, що ототожнює культуру з сумою вимовлених ідей. Йому властива «недовіра» до слова, до ідей. Адже Ніцше і философы-програматики показали, що інтелект є лише знаряддя «волі до влади». Вже популяризували ідеї Маркса про те, що розум є лише інструмент «класової волі». Чи так можна довіряти розуму? Культура — це не розум, а техніка, біржова гра, промислові монополії, державна система. При цьому філософія, наука і мистецтво теж, звичайно, входять в культуру. Мистецтво дає особливо багато для її розуміння. Але до нього, як і до філософії, слід відноситися не як до виразу «вічно прекрасного», «вічно істинного», а як до мови, форми певної культури. Подібно до Гете, який хотів відтворити цілу рослину з одного листа, Шпенглер прагне відтворити культуру з її «пра-душі», «першосимвол». Антична грецька душа, народившись на тлі пересіченого замкнутого простору гір, островів, півостровів, вибирає своїм першосимволом одиничне прекрасне тіло. Тілесність, образність, зорова оформлена характерні для свідомості греків. Дійсність розпадається для них на окремі плотський сприймані згустки матерії, атоми, які лише унаслідок їх трохи не видно оку. З атомів складаються дерева, камені, душі людей. Самі ідеї схожі на атоми і називаються одним з ними словом «сома». Ідеї — тілесні, як і боги. Для греків, строго кажучи, неможливий ідеалістичний світогляд. На відміну від античної аполлоновской душі, європейська «фаустовская» душа, народившись на безкрайніх просторах Північної Європи, ототожнює себе з чистим, безмежним простором. Її мотив — спрямованість удалину, в нескінченність. Ця душа здатна «отмыслить», виключити з картини миру все тілесно-відчутне і видиме: фарби, лінії, звуки. Але вона не може виключити первинних інтуїцій простору і часу. Образ Божества зливається у європейських філософів-пантеїстів з образом Природи. Бог європейців — невидимий, вічний, нескінченний, всесильний. Бог є ідея, а не плотський образ. Звідси, по Шпенглеру, жорсткість, догматизм етично-релігійних кодексів європейців, їх релігійна нетерпимість. У греків, на відміну від європейців, не було релігійного фанатизму. Їх система вірувань була ліберальною, розмитою. Важливо було дотримувати релігійні обряди, поводитися благочестиво, вчасно приносити жертви. Словесно сформульоване «кредо віри» нікого не цікавило. Якщо антична етика зображає окрему людину як тіло, атом серед атомів, то західна — має на увазі особу як суспільну і історичну особу, як діючий центр соціуму. Для європейського умонастрою характерний рух до соціалізму. Адже в основі соціалізму лежить турбота «про дальній» і майбутній, а не про ближньому і сьогоденні. Європеєць більше живе не «тепер і тут», як аполлоновский грек, а у минулому і майбутньому. Звідси — глибокий і всепронизывающий історизм європейської культури, якому ми зобов'язані археологією, астрономією, історією, збирачем старизни, мемуарами і сповідями. Ностальгія про минулому і мрія про прекрасне майбутнє — характерні риси європейського мистецтва. Наліт старизни ушляхетнює предмет в очах європейця. Вихід з миттєвості життя, увага до ходу часу символізується широким розповсюдженням годинника. Час приносить гроші. Його можна міняти, продавати, купувати, втрачати, використовувати. Подібної психології часу не зустрінеш у грецьких героїв. Виступаючи, як і Данільовській, проти «европоцентризма», Шпенглер все-таки визнає за європейською людиною одну перевагу. Європейця — інтелігента і філософа — не може задовольнити культура з одной-единственной точки зору. Він прагне охопити їх все в одному уявленні, визнаючи при цьому унікальність кожній. Цей .взгляд, названий пізніше «модернізмом», на відміну від класицизму, що визнає лише одну систему істин, Шпенглер називає коперниканской революцією в історичній науці. Історія не повинна більше «обертатися навколо Європи», як Сонце не повинне обертатися навколо Землі. «Я бачу замість монотонної картини схематичної усесвітньої історії... — писав Шпенглер, — феномен безлічі могутніх культур, що розцвітають із стихійною силою на лоні свого рідного ландшафту. Кожна з них додає своєму матеріалу — людству — власну форму, володіє власною ідеєю, пристрастями, відчуттями, своїм власним життям, волею, власною смертю. Існують розцвітаючі і старіючі культури, народи, мови, істини, боги, ландшафти, подібно до того, як існують молоді і старі дуби і пінії... але не існує старіючого людства. Існує множина в якнайглибшому сенсі відмінних один від одного скульптур, живопису, математик, фізик, кожна з своєю строго обмеженою тривалістю життя, кожна... має своє власне цвітіння і плоди, свій власний тип зростання і смерті. Ці культури, організми вищого порядку зростають з піднесеною безцільністю, подібно до квітів в полі». Відзначаючи жвавість, яскравість і пізнавальну цінність культурології Шпенглера, треба відзначити, що його філософський-світоглядна основа ще строкатіша і еклектична, чим у Данільовського. Шпенглер у дусі неокантианцев проводить жорстку межу між історією і природою, при цьому історію він ототожнює з живим, таким, що стає, тимчасовим, процесуальним, органічним, а Природу—с мертвим, таким, що став, вічним, статичним, просторовим і механічним. Але ця дихотомія груба і бездоказова. Культуру Шпенглер вважає цілком історичним явищем, яке не можна аналізувати за допомогою природничонаукових методів і понять. До неї непридатні принципи причинності, оборотності в часі, збереження енергії, а також поняття числа, закону. Закон — антиисторичен. Природу можна підводити під закон, вимірювати і розкладати. Історію ж і її феномен — культуру — слід творити і співпереживати. Культура визначається в своєму русі не законом, а долею. Осягнулася вона не розумом, а образною інтуїцією. Порівняльна морфологія рослин, по Шпенглеру, — найближчий аналог для порівняльної морфології культур. Будучи переконаним в унікальності кожній з культур, Шпенглер відстоював тезу про їх «взаимонепроницаемости». Теза ця спростовується перш за все власною книгою Шпенглера про культури, що давно пішли в небуття. Як відмітив М. М. Бахтін, багато особливостей культури можуть правильно зрозуміти і по гідності бути оцінений не її творцями і безпосередніми учасниками, а віддаленими нащадками. Так, люди XX в. більше знають про античну культуру, чим самі стародавні. В результаті зіткнення культур в кожній з них виявляються такі глибини, про які самі вони могли навіть не підозрювати. Осмислення доль чужої культури допомагає краще зрозуміти і себе, своє майбутнє. Без діалогу культур немає історії, немає розвитку.
1 2 3 4 5 Категория: Культура \| Добавил: DoceNt (03.12.2015)
Просмотров: 395 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: