РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Народні композиційні прийоми ство-рення комплексів одягу; способи поєд-нання та носіння комплексів убрання. Особливості оздо - Культура - Реферати - Каталог статей

Народні композиційні прийоми ство-рення комплексів одягу; способи поєд-нання та носіння комплексів убрання. Особливості оздоблення одягу різних регіонів України Для традиційного костюма характерна наявність усіх життєво важливих склад-ників, котрі об'єднувалися у функціо-нально та художньо довершений ан-самбль, який побутував тільки в даній місцевості. При цьому народні майстри використовували всі можливі матеріали залежно від призначення одягу. Крім того, важливим засобом, що узгоджував усі елементи композиції, була орнамен-тація. Орнамент органічно з'єднувався з тим чи іншим елементом убрання, який він прикрашав, розвивав якийсь худож-ній образ на різних деталях костюма, вносив загальну композиційну рівно-вагу. Оздоблення кептарів. Закарпаття Особливу роль у композиційній ціліс-ності класичних форм українських комп-лексів одягу, їхніх локальних варіантів відігравали головні убори, прикраси, поя-си, взуття. Крім того, етнографічні комп-лекси будувалися на характерних для да-ної території художньо-композиційних принципах, певній естетичній системі. Це проявлялося у виборі виду одягу, його матеріалу, крою, пропорцій, оздоб-лення, способів носіння тощо. Народні майстри виконували свої вироби творчо, не копіюючи одне одного, створюючи розлогу палітру костюма кожного ре-гіону. Базуючись на антропологічних особ-ливостях місцевого населення, компози-ція костюма узгоджувалася не тільки з зовнішніми ознаками (будовою облич-чя, кольором очей, волосся, зачіскою, статурою), а й із постановкою фігури, манерою рухатись тощо. Органічне злит-тя найтиповіших антропологічних особ-ливостей із костюмом, цілісність цього образу й створили етнографічні типи українців: подолян, наддніпрянців, гуцу-лів, слобожан і т. д. Особливості оздоблення одягу різних регіонів України. Наостанок доцільно коротко підсумувати вищесказане в ре-гіональному аспекті, що слугуватиме повторенню та закріпленню матеріалу. Почнемо з Полісся. За характером декорування одягу воно ділиться на дві частини: правобережну (Центральне й Волинське Полісся) та лівобережну (Східне Полісся). На Центральному й Волинському По-ліссі пануючим видом декорування було ткання, на Східному — вишивка і ткан-ня. Колорит тканих і вишитих прикрас стриманий, переважала монохромність (червоний колір — на Центральному і Волинському Поліссі, білий — на Схід-ному). Побутувала також і двоколірність (червоний із чорним, білий із червоним), яка на початку XX ст. витіснила моно-хромність. Основною технікою вишивання на Східному Поліссі було настилування, а на Центральному і Волинському — зани-зування, котре імітувало ткацтво. Вишив-ка визначалася графічною чіткістю узо-ру, високою майстерністю виконання. Переважав геометричний орнамент: восьмипелюсткові розетки, ромби, три-кутники, а також сильно геометризовані рослинні мотиви. Щодо верхнього суконного одягу, то він прикрашався досить скромно — за допомогою шнурів та нашивок із сукна. В оздобленні одягу Середньої Над-дніпрянщини головне місце належало вишивці. Вбрання правобережної і ліво-бережної частин цього регіону також мало певні відмінності. Оздоблення традиційного одягу. Наддніпрянщина На Лівобережжі переважала моно-хромія — вишивка білими, сірими чи під-синеними нитками. Найпоширенішою вишивальною технікою було настилуван-ня, поєднане з ажурним вирізуванням, яке підкреслювало і відтіняло білу ви-шивку. Орнаментальні мотиви — геомет-ризовані, рослинні, рідше зооморфні. На Правобережжі побутували двоколір-ність — червоного і синього — та ба-гатоколірність (із початком XX ст.). Техніки вишивки — набирування, ме-режка, траплялося вирізування. З кінця XIX ст. набула поширення вишивка хрестиком, виконувана червони-ми і чорними бавовняними нитками. Змінилися й орнаментальні мотиви: міс-це геометричного та геометризованого рослинного орнаменту заступило натура-лістичне зображення троянди. В оздобленні безрукавного і верхньо-го плечового одягу значну роль відігра-вала аплікація бавовняним оксамитом — плисом. Кожухи оздоблювали вишивкою чи шкіряною аплікацією. У декоруванні одягу Поділля прева-лювала вишивка низинкою, яку викону-вали одним або двома кольорами (черво-ним і чорним). Були поширені також настилування та вирізування. Орна-мент — переважно геометричний. Великою кількістю оздоблень (ви-шивкою і шнуркуванням) визначався кожушаний та суконний одяг. У півден-но-західній частині Поділля, крім того, широко застосовувалися аплікація та вовняні китиці. На Півдні України, заселеному вихід-цями із Середньої Наддніпрянщини та Поділля, зберігалися способи оздоблен-ня одягу, характерні для цих регіонів. У зв'язку з бурхливим розвитком про-мисловості тут швидше, ніж будь-де в Україні, поширювались у селянському побуті фабричні тканини, змінювалися крій та декорування одягу. На популяр-ній у цій місцевості сорочці «до талійки» традиційне розміщення орнаменту від-сутнє. Часто трудомістку ручну мережку заміняли покупним мереживом. На Півдні України раніше, ніж в ін-ших регіонах, набула поширення полі-хромія у вишивці чоловічих та жіночих сорочок. Верхній одяг майже не декору-вали. Багатством і різноманітністю оздоб-лення одягу вирізнялися Карпати. Вели-ку роль тут відігравала вишивка, поши-реними були ткання та аплікація. Ко-лорит — монохромний, двоколірний і поліхромний з перевагою червоного та чорного кольорів. На Буковині одяг вишивали, крім вовни, кольоровим бісером, срібною або золотою ниткою та металевими пластин-ками — лелітками. Завдяки цьому дося-галася особлива привабливість одягу. В регіоні панувала вишивка низин-кою, побутували також хрестик і вишив-ка по брижах. Орнаментальні мотиви — переважно геометричного характеру: ромби (часто з відрогами), трикутники, ламані криві, похилі хрести та ін. Засто-совувалися і локальні вишивальні тех-ніки — городоцький, кручений шви тощо. Надзвичайно мальовничо прикрашав-ся суконний і хутряний одяг. При цьому вживалися різноманітні способи: вишив-ка, шнуркування, аплікація шкірою і сукном та ін. Художні особливості традиційного одягу Слобожанщини виразно відбива-ють давньослов'янське коріння місцевого населення, а також тривалі українсько-російські етнокультурні взаємозв'язки. За наявності спільної загальноукраїн-ської основи тут простежуються й ви-разні локальні варіанти: у ткацтві, ви-шивці, формоутворенні, опорядженні тощо. Поряд із тканим орнаментом і ви-шивкою одяг густо прикрашався нашив-ками з тканини, мережива, тасьми, пря-дива. Колорит оздоблення соковитий, яскравий, із переважанням червоного кольору. В жіночих сорочках зберігався давньослов'янський крій — з видовже-ними вузькими рукавами, з акцентом декору на вузькій частині рукава. Виши-вали їх різнокольоровою вовною, гару-сом — технікою дрібного хрестика, дво-бічним швом і гладдю, доповнюючи нашивками зі стрічок, позументу, срібної бахроми. Яскраво декорувався й поясний одяг, особливо поньови, різноманітні сара-фани, які побутували поруч із запасками, плахтами тощо. їх прикрашали апліка-цією з парчі, плису, кумачу. Нагрудний одяг — нагрудники, душогрійки, коф-ти — рясно декорували швами, оборка-ми, мереживом. Взаємопроникнення культур відби-лося й на головних уборах. Тут були відомі майже всі варіанти східнослов'ян-ських жіночих головних уборів: хустка, повойник, кокошник, ковпак тощо, які по-різному об'єднувалися, завершуючи локальну своєрідність комплексів. Те ж стосується й зйомних прикрас.: буршти-ну, коралів, фанатів, дукатів та ін. На закінчення слід додати, що межі побутування регіональних комплексів українського одягу, так само як і межі історико-етнографічного районування, є певною мірою умовними. Виходячи з цього реконструювати той чи інший комплекс убрання у «чистому» вигляді можна хіба що теоретично. І це цілком природно, поскільки в реальному житті діяло багато чинників, котрі сприяли взаємопереплетенню традицій виготов-лення, оформлення та носіння одягу — як на територіях, перехідних від одного регіону до іншого, так і в районах етніч-но мішаного порубіжжя. А головне є те, що все багатобарв'я локальних комп-лексів репрезентує різні грані одного визначного феномена — українського народного вбрання, невідривного від на-ції, котра його породила. Використана література. Матейко К. І. Головні убори українських се-лян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографіч-ний нарис. Київ, 1991. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбран-ня // Нар. творчість та етнографія. 1963. Нариси історії українського декоративно-при-кладного мистецтва. Львів, 1969. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, ево-люція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21—22, ч. 1. Бойко В. М. Українські народні традиції в су-часному одязі. Київ, 1970. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976. Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народ-ні художні промисли України. Київ, 1979. Жолтовський П. М. Український живопис XVII—XVIII ст. Київ, 1978. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.
1 2 3 4 5 Категория: Культура \| Добавил: DoceNt (02.12.2015)
Просмотров: 446 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: