РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Музейні заклади м. Бердичева - Культура - Реферати - Каталог статей

Музейні заклади м. Бердичева. Роки становлення (1925-1933) 14 листопада 1926 року в м. Бердичеві пройшли урочистості з нагоди відкриття соціально-історичного музею.1 В цей день в прикрашеному гаслами і транспарантами музейному приміщенні на врочистих зборах музейної ради за участю представників партійних, профспілкових та державних установ і організацій виголошувались доповіді, зачитувались привітальні листи та телеграми від Української Академії Наук, музеїв Києва, Чернігова, Коростеня, Білої Церкви... Від імені окружного виконкому новостворений музей було оголошено музеєм імені Ф. Дзержинського, Близько ста присутніх оглянули музейні лабораторії та підземелля кляштору босих кармелітів. Так за звичним сценарієм радянських часів відмітив свій день народження музей, який за короткий час (разом зі створеним 1928 року заповідником) увійшов до числа найбільших музеїв довоєнної України. Безперечна заслуга в цьому належить першому директорові та науковому керівникові музею і заповідника (повна назва установ -Бердичівський соціально-історичний та економічний музей ім. Дзержинського та Всеукраїнський історико-культурний музей-заповідник) Т. М. Мовчанівського. Ідея створення в Бердичеві музею виникла ще 1925 року з ініціативи інспектора політосвіти Кошеля. Родом з Уманьщини, він же і запросив на роботу до музею свого земляка Т. Мовчанівського. Майже весь перший рік музей існував на громадських засадах, адже тоді Мовчанівський працював на основній роботі - зав. Окрархівом. Практичне вирішення питання зі створення музею було не з легких. Незважаючи на те, що Бердичів був значним торгово-фінансовим осередком царської Росії на зламі ХІХ-ХХ століть та, взагалі, містом з цікавою багатовіковою історією, раніше він свого музею не мав. Так що створювати його на “порожньому” місці було не простою справою. Після низки проектів під розташування музею було виділено будівлі колишнього монастиря босих кармелітів. З якими труднощами створювався музей, документально свідчить Мовчанівський: “... у березні 1926 року Музей спромігся роздобути під експозицію своїх матеріялів першу напівзруйновану кімнату. [...] В основу “однокімнатного” Музею лягли збірки й речі, фундовані робітниками Музею (штатом з 2 осіб) і цей примітивний музей почав перепускати відвідувачів з квітня 1926 року. З величезними труднощами Музей надалі роздобував кімнату за кімнатою, відвойовуючи майже кожну судовими процесами. Не дивлячись на повну відсутність асигнувань для ремонту та на величезну поруйнованість будинку і кімнат, звільняєму площу було кустарними способами пристосовано під Музейні експозиційні потреби”2 (тут і далі мову орігінала збережено). Так, крок за кроком, почалася музеєфікація монастиря босих кармелітів - одного з найцікавіших архітектурно-оборонних комплексів ХvІ-ХvІІІ ст. ст. на східних землях України. Основні його будівлі виконано в стилі барокко. Маріінський костьол збудовано у 1737-54 р. р,, а до його будівництва й оздоблення причетні іноземні архітектори Ян де Вітт, Г. Тарновський та художник В. Фредеріче. “Золотим” віком монастиря було xviii ст., коли він інтенсивно розбудовувався, а кармелітанська друкарня була широко відома в Україні та за її межами. В монастирських стінах зосереджуються великі цінності, коштовна бібліотека. Після польських повстань 1831 та 1863 років монастир зазнав цілий ряд репресій від російського уряду. В 1832 р. було закрито кармелітські школи, 1844 р. заборонено друкарню, 1866 р. скасовано і сам монастир. Попри те, що довгий час монастирські споруди використовувалися не за призначенням, монастир зберіг планування та вигляд основних споруд, хоча значна частина пам'яток знаходилась у катастрофічному стані. 7 жовтня 1925 року стан монастиря обстежувала місцева комісія, висновки якої були невтішними: “2. Становище цього історичного пам'ятника катастрофічне і ось чому: а) розвалюються стіни фортеці! та башти, б) повикидано й валяються гармати, в) позбивано й валяються фрагменти піпки, г) цегла середньовічних будівель піводами розвозиться міщанами, д) в склепах ті міщане добувають собі глину як будівельний матеріял і т. п.”3 Ситуація ускладнювалась ще й тим. що для нормальної музейної роботи з приміщень монастиря в першу чергу необхідно було відселити 14 родин, які там мешкали. Для вирішення цього питання Мовчанівський звертається у всі можливі інстанції - від місцевих до центральних. В доповідній записці до Укрголовнауки Мовчанівський писав: “...Музею, що розпочав працю по охороні кляштору доводиться постійно переводити боротьбу з мешканцями за санітарний стан двору, вести судові процеси й інш. Деякі мешканці тримають в приміщенні свиней, птицю й інших тварин, помиї виливають серед двору, або через вікна на стіни фортеці, влаштовують шкідливі для охорони будівель пщприємства (оцетова майстерня) рубають в кімнатах дрова й т. п. Окрім цього по соціяльному стану частина мешканців з'являється зовсім шкідливою для роботи Музея: так у Кармелітаці знаходять собі притулок контрабанда, проституція, уголовний елемент та нетрудовий. При костьолі перебуває явно ворожа Музею, групіровка костьольних причетників та “клікуш” [...] і в питанні передачі площі до Музею або архіву вперто відстоює “границі 72-го року”.4 Важко вирішувалось кадрове питання: “...Вся праця по організації Музея, концентрації експонатів, їх консервації, інспекторсько-інструктивній роботі та управленню двором з 5 будинків й инше, полягала на двох музейних робітників, що доводило нагрузки їх роботою до крайнього ступеня.”5 (З доповідної записки зав. музеєм Т. Мовчанівського до Окрінспектури Наросвіти). Позитивним рішенням у кадровій політиці було залучення до музейної роботи з 21 грудня 1925 р. давнього товариша Мовчанівського, завідуючого Максимівськоі трудшколою на Уманьщині Миколи Говядівського. Сприяли в роботі музею і створені з перших місяців його діяльності комітет музею в кількості 7 чол. та музейна рада, до складу якої входило 25 чол. Незважаючи на труднощі в становленні музею, він з перших днів відчинив двері для відвідувачів, які могли ознайомитись зі скромною експозицією щоденно, крім вівторка, з 17 до 20 години, а в неділю - з 11 до 15 години. Екскурсії проводились безкоштовно, трудове населення платило 5 коп., а нетрудове - 15 коп. Діти без супроводу дорослих до музею на допускались. Фундатори відвідували музей без оплати, Тут буде доречно сказати декілька слів про цих численних безкорисливих помічників музею. Ім'я кожної особи, яка внесла в музейний фонд будь-який експонат, заносилось в Книгу фундаторів музею. Самої книги серед архівних документів відшукати не вдалося, але в інших матеріалах зустрічається ім'я фундатора за № 358 і це, мабуть, не остання їх кількість. Фундаторами передавались до музею різноманітні матеріали, серед яких були і досить значні. Так, 10 травня 1926 року від мешканця Бердичева Є.Рудмана надійшло 64 примірники різних рукописів ХvІІІ-ХІХ ст. ст. польською та російською мовами, та ще декілька друкованих документів.6 З початку 1926 року музейна робота набула більшої інтенсивності. Постійними зусиллями працівників музею та його активу збільшилась кількість експонатів - станом на 1 квітня їх було в музеї 1200.7 В весняно-літній період було проведено ряд археологічних розвідок та обстежено 38 культових споруд, в яких виявлено 173 предмети музейної вартості.8 За цей час музеєм проведено 86 екскурсій з 2446 екскурсантами та було прийнято біля 3000 неорганізованих відвідувачів.9 Популяризації музею сприяли статті музейних працівників (“Що таке археологія”, “Археологічні досліди на Бердичівщині” тощо), які охоче друкували на своїх сторінках бердичівські газети. Одночасно музей готує документи, які характеризують кляштор босих кармелітів як визначну пам'ятку архітектури, складає опис стану збереження будівель та порушує клопотання про надання цьому архітектурному комплексу статусу державного заповідника. З цією метою до Бердичева запрошується крайовий інспектор по охороні пам'ятників матеріальної культури проф. Ф. Ернст, чиї висновки були вагомими аргументами на користь утворення архітектурного заповідника. Суттєве поповнення музейної збірки було зроблено за рахунок надходжень речей високої музейної вартості з панських маєтків, яких доволі багато було на терені Бердичівської округи. Протягом кількох років музей отримав унікальні експонати з с.Верхівня (маєток родини Ганських-Ржевуських), с.Погребища (маєток графа Ржевуського), с. Н.Чарторіі (маеток заст. міністра внутрішніх справ Росії генерала П.Оршевського, с.Круподеренців (маеток генерала Ігнатьєва), а також з панських маєтків сіл Турчинівки, Юзеровки та ін. Нові власники націоналізованого майна -державні установи, учбові заклади, кінотеатри, клуби тощо - під різними приводами неохоче співробітничали з музеєм, вдавалися до громіздкого бюрократичного листування, щоб уникнути передачі йому потрібних експонатів. Як приклад, наведемо ситуацію з пам'ятками, яка склалася в Н.Чарторії, де після громадянської війни в маєтку генерала Оржевського було влаштовано агротехнікум. В маєтку, крім палацу з залишками майна, великий інтерес викликала церква-усипальниця, де було поховано генерала. Інтер'єр цієї споруди було виконано за проектом історика мистецтва професора Київського університету А. Прахова, а ікони до мармурового іконостасу написав відомий художник М. Нестеров. На музейний облік речі в маєтку було взято в 1926 році, але справа залучення їх до музею тягнулася більше двох років, Власне, музей найбільш цікавили, згідно зі складеними списками, збірка художніх меблів, декілька картин з підписами художників та ікони роботи М. Нестерова. Про стан художніх цінностей після розташування в маєтку агротехнікума красномовно свідчать документи, які заслуговують на те, щоб їх навести з незначними скороченнями (стиль збережено): “До народного комісаріягу освіти (Укрнауці) 1 -го лютого цього року (1926 р. - О.М.) при огляді робітниками музею річей музейної вартости, що на території Волинського агротехнікуму виявилось слідуюче: Положення часовні: 1. Часовня зі склепом починає руйнуватись. Завдяки розхищенню водосточних труб в місцях стоку води, стіни тріскають, кірпичи обвалюються. 5. Образ роботи Нестерова, що в склепу цілком зруйновано й не відомо ким. Завдяки холоду, відсутности отоплення та побитим шипкам роспись на внутрішніх стінах часовні лускається й обсипається. 6. Станкові образи роботи Нестерова, що на стінах та іконостасі (кількість 12 штук), покрити інеем, Приміщення Агротехнікуму 1. Знаходиться 3 картини бувш. власника маєтку. Одна з цих картин знаходиться в сараї на горищі (“Парад Шарлемана” - 1879р.), в ній намальованим особам виколото очі. 2. Рами від картин попсовані. 3. Стільна мебля, яка мається в значній кількості й представляє з себе значну містецьку вартість, в більшості попсована, через недбайливе відношення до неї. 4. Вітражі на вікнах частково побито. 5. Марморова статуя (ночі) копія Мікель Анжело з відбитими частинами, 6. Марморовий різний камін з амурами теж нищиться через неогрядне відношення до нього та малювання по ньому химичним олівцем, Беручи все це на увагу, дякуючи неможливости охоронити всі цінності на місці, через некультурне відношення до них мешканців території Волинського агротехнікуму, а також завдяки відсутности коштів на організацію охорони, Окрнаросвіта та музей вирішили по можливості цінні речі перевести до музею й тим зберегти їх від дальнішоі руйнації й зробити їх доступними для огляду та вивчення широкими колами суспільства Бердичівщини. З цією метою 7.ІІІ.6.Р. робітники музею виїхали до Н.Чарторіі. На пропонування музейних робітників передати речі до музею, адміністрація технікума відмовила, мотивуючи це слідуючим: 1. потребою задовольнення естетичного почуття педперсонала та студентів агротехнікума; 2. відсутністю особистого відповідного розпорядження Наркомосу. Завідуючий музеєм Мовчанівський Секретар-лаборант Говядовський ”10 Коментарі тут, як кажуть, зайві. В результаті практичних кроків до збереження експонатів, речі частками почали надходити до музею. 25 серпня 1927 року на засіданні музейного комітету М. Говядовський доповів про наслідки відрядження до Н, Чарторіі та зазначив, що вивезено лише частину меблів, вітражів, 5 картин та деякі інші предмети. Ікони М. Нестерова лишились у Н.Чарторії “з-за рішучого протесту керуючого агротехнікумом”." Наполегливість музейних працівників з часом дали бажані результати - 1929 р. ікони М. Нестерова надійшли до збірки музею. Що стосується церкви-усипальниці, то всі запропоновані музеєм заходи по її охороні (кошти у розмірі 500 крб, на рік, оголошення споруди заповідником, планування відкрити екскурсійну базу у Н. Чарторіі) було зведено нанівець. Незабаром агротехнікум пристосував цю пам'ятку під свої господарські потреби. Тим часом аналогічна ситуація склалася в Погребищенській агрошколі, де під загрозою знищення опинились рештки збірки старовини та бібліотека графа Ржевуського. Розпорядження обстежити маєток надійшло до музею від Укрнауки: “Укрнаука одержала відомості, що за часи громадянської війни, в Погребищенській Агрошколі залишалася низка художніх творів, що належали колись приватним власникам. Таких речей було за 500 примірників і залишилося до 30 штук на стрісі школи, між іншим картини “Тріумф Венери - “Поклонение волхвов”, голянськоі школи, які без догляду і в небеспечному стані.”" 13 березня 1927 року до Погребищенськоі агрошколи терміново від'їзджають Мовчанівський та Говядовсь-кий. За декілька днів ними було оглянуто графську бібліотеку та підготовлено документи на її передачу до музею. Трьома підводами в 35 мішках було відправлено до музею Бердичева книжковий скарб - 3017 книг латинською, французькою, польською мовами різних європейських видань. Восени цього ж року до Окрвиконкому надійшли тривожні повідомлення з Верхівці, що “...в палаці бувш. графа Ржевуського знаходиться багато малюнків великої художньої вартости, як наприклад: копія в натуральний розмір з полотна Гвідо Рені “Рассвет перед восходом солнца”, яка в трьох місцях порізана. Один великий малюнок використовується як класна доска для слухачів Агрошколи, що розташована в палаці. Всього мається біля 10 малюнків і вони систематично нищаться.”" Окрвиконком дає розпорядження Мовчанівському виїхати до Верхівці й з'ясувати стан справи на місці. Після ретельного обстеження маєтку Мовчанівський в доповідній записці зазначив, що палац є цінною архітектурною пам'яткою, яку треба охороняти. Насправді палац руйнується, каплицю з родовим склепом Ржевуських агрошкола пристосувала під господарські потреби. З опитування колишніх робітників панського маєтку Мовчанівський дізнається, що в палаці було багато картин і опудал різних звірів. 1920 р. все цінне майно маєтку, за словами опитуваних, “було вивезено на “75 підводах” до м. Сквири.”" Чи було воно так - невідомо. Документальним свідченням є те, що на момент обстеження величезного палацу Мовчанівським, ним лише виявлено десять картин, троє люстер, одне опудало, мармурова ваза та незначна кількість меблів, що не мала художнього значення.15 Якимось чином частина речей з Верхівці опинилась у бердичівському кінотеатрі “Зоря”, де ставлення до них було не кращим. Передати будь-що до музею його адміністрація категорично відмовилась. Музею потрібно було вести тривале листування з Окрвиконкомом, Укрнаукою, Краєвою інспектурою по охороні пам'яток, звертатись до судової влади, щоб, нарешті, речі з кінотеатру залучити до музейної збірки. Ситуація з кінотеатром “Зоря” не була винятковою, з великими труднощами передавались речі музейного значення з Польського клубу та інших закладів. Значно збільшилась музейна збірка за рахунок вилучення майна з церков та костьолів, в зв'язку з їх масовим закриттям у 20-30 р.р. Експедиції по обстеженню культових споруд проводились щорічно, крім музейних працівників Бердичева в них інколи брали участь і фахівці інших музеїв. Так, восени 1928 р. до складу однієї з експедицій увійшов представник Лаврського заповідника експерт стародавніх тканинах М.І-Іовицька'6 Взяття на облік і вилучення предметів музейного значення проводилось за відпрацьованою схемою: після огляду культової споруди складався відповідний акт, в якому зазначалось, які речі відносяться до музейного фонду, а які передаються до музею. Відповідальність за доставку майна в Бердичів до певного терміну лягала на релігійну громаду. Таким чином, за короткий період часу було обстежено значну кількість культових споруд округи. Тільки під час однієї з експедицій 1928 року М. Говядовським було обстежено 38 церков Любарщини і взято на облік 144 пам'ятки. На жаль, збережені описи пам'яток є дуже стислими, в багатьох випадках відсутнє датування та точна назва твору, що обмежує їх використання в дослідницькій роботі. Речі високої мистецької вартості було залучено до музею з костьолів округи та в першу чергу з монастирського Марийського костьолу. На музейний облік в ньому було взято декілька сотен предметів серед яких, особливо цінним за окремим списком “А” рахувався 61 твір живопису, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва.17 Вилучення проводилось поетапно - з 1925 р. по 1931 р. - рік закриття костьолу. За цей час музей поповнив свій фонд цікавими експонатами: галереєю портретів монахів-кармелітів та портретом засновника монастиря Януша Тишкевича, розп'яттями зі слонової кістки та дерева, більше ніж 100 комплектами одягу священників, книгами друкарень Бердичева, Житомира, Львова, Вільно, Луцька та ін, Найдавнішою серед книг було видання 1556 року. Нову сторінку в історії музейного будівництва відкрито 8 березня 1928 року, коли рішенням РНК УСРР Бердичівський монастир босих кармелітів було оголошено Всеукраїнським державним історико-культурним заповідником. До його складу передавались майже всі монастирські споруди, а за його межами - цвинтар ксьондзів - кармелітів по вул. Леніна (площа 0,385 кв. га), старий цвинтар кармелітів по Бистрицькій вул. (площа 3,70 кв. га) та Триумфальна капличка по Садовій вул. (розмір 5м х 5м х 8м).'8 Організація нового музейного закладу почалася з великих труднощів: більшість будівель знаходилась у руйнівному стані, штат затвердили лише із завідувача заповідником (призначено Т. Мовчанівського) та прибиральника двору, разом з тим обсяг запланованої роботи був великим. Робота в заповіднику почалась з точного обліку та складання описів експонатів, їх консервації та підготовки для подальшого експонування. Шляхом кількох судових справ та адміністративних заходів до заповідника було повернуто цінні речі (меблі, книги), що раніш були вивезені з кляштору різними установами. Фонд заповідника на час створення налічував 1260 описів - це близько 5000 окремих експонатів, та лише незначна їх частина знаходилась в експозиції." Експозиційну роботу було розпочато з влаштування тимчасових, а згодом і постійної антирелігійної виставки, що з часом мала перерости в антирелігійний музей старого кляштору та католицизму. Справі організації нового музею Т.Мовчанівський надавав великого значення. В діловому листуванні з відповідними державними установами ним наголошувалось, що новий музейний заклад є єдиним такого профілю в СРСР, і пропонувалось надати йому статус Всесоюзного і влаштувати на терені монастиря великий антирелігійний музей “Червоний Ватикан”. Також пропонувалось для збільшення музейного фонду передати до Бердичева з інших радянських музеїв експонати, що стосувалися католицизму та відшукати і повернути майно кляштора, яке було вивезено у xix ст. до Москви, Петербурга та Києва. У 1870-х р.р. частину бібліотеки кляштора було передано до Київського університету, де вона використовувалась для написання “Летописи древних актов”. Окремі речі також було передано до Волинського музею. Треба сказати, що запропоновані заходи, направлені на створення в Бердичеві грандіозного антирелігійного музею, не у всьому знаходили підтримку центральних державних установ. Силами бердичівських музейних працівників музей старого кляштора та католицизму було розміщено в п'яти кімнатах та двох коридорах корпуса монастирських келій. До музейної експозиції було включено так звану “Тишкевичеву” захристію зі стінописами на легендарно-історичні теми з життя монастиря та вхід до його підземелля. Експозиційний матеріал було розгорнуто за схемою Мовчанівського, яка була розглянута науковими установами Києва, зокрема науковцями “Музейного містечка” в Лаврі. Як вже зазначалось, основна робота заповідника була направлена на антирелігійну діяльність. Головною метою вважалось повністю припинити релігійне життя на терені кляштора - закрити діючий Маріінський костьол та передати його заповідникові. Приміщення дольного костьолу з 1929 року використовувалось заповідником для кінолекторію, де демонструвались антирелігійні наукові та дитячі фільми. У 1928/29 р.р. заповідник відвідало до 25 тис. жителів Бердичева та навколишніх сіл. На початку 30-х років антирелігійна пропаганда заповідника та музею посилюється. Під час релігійних свят влаштовуються великі антирелігійні виставки. Так, за 20 днів роботи (З.І\/-23.ІУ.31 р.) однієї з таких виставок було проведено 115 екскурсій, з них українською мовою 48 екскурсій (1331 відвідувач), єврейською - 55 екскурсій (1521 відвідувач), польською - 7 екскурсій (222 відвідувача), російською - 5 екскурсій (121 відвідувач).20 Крім цього, до багатоьх установ направляються звернення з вимогою закрити костьол. Такі заходи привели до поставленої мети - 1931 року Маріінський костьол було закрито і передано до заповідника як екскурсійний об'єкт. Збільшення музейної площі ще більше вимагало коштів на ремонт будівель. Але ремонтні роботи на фінансувались і вони час від часу проводились зусиллями музейних працівників, яким складний ремонт був не під силу і, як зазначено в документах НКО, “...без деякого капітального ремонту, катастрофа заповідника неминуча.”2' Непоправної шкоди будівлям було завдано ураганом, що пронісся над Бердичевом 18 квітня 1928 року. З музейного флігеля було зірвано весь дах, полагодити його вчасно не вдалося; влітку почалися дощі і загроза загибелі багатьох експонатів стал очевидною. Для полагодження даху, що майже весь завалився, організовується “недільник” серед музейного активу. З огляду на критичну ситуацію, що склалася з ремонтом, заповідник звернувся до уряду УСРР про надання одноразової дотації на ремонт. Але з цієї ситуації вийшли іншим шляхом: окремі будівлі заповідника було здано в оренду бердичівським підприємцям-непманам тільки на умовах проведення ними ремонту. Це якоюсь мірою покращило ситуацію. Наприкінці 20-х років в ДІПРОМІСТІ (Державний інститут проектування міст) було розроблено нове планування Бердичева, що суттєво змінювало вигляд міста і загрожувало знищенням багатьом пам'яткам. Так, на місці стародавнього єврейського цвинтаря мали розбити парк. Музеєм піднімається питання про оголошення старої частини єврейського кладовища заповідником місцевого значення. Відповідну постанову президії було прийнято в 1929 році. Також під державну охорону було взято ряд архітектурних пам'яток Бердичева, Крім цього, на терені округи було оголошено заповідниками будинок синагоги кравців у Погребищах (мав республіканський статус) та археологічні пам'ягки Х-ХІІ ст. в селах Ягнятині та Карабчиєві Ружинського району.22 Хоча формальні рішення щодо охорони пам'яток було прийнято, але на практиці в багатьох випадках пам'яткоохоронні документи ігнорувались різними установами: “...За останні часи в справі охорони пам'яток культури на Бердичівщині трапились загрозливі випадки порушення існуючого охорончого законодавства. Так, місцевою райспілкою, на підставі загального по місту розпорядження Міськради, розібрано й вивезено металеві огоади, хрести з б. Кармелітанського цвинтаря, що входить до складу Заповідника. Вчинено це райспілкою без жодного відому та погодження з боку Заповідника чи Музею. За орієнтовними підрахунками вивезено Райспілкою з цвинтаря до 600 пудів металу.”23 Значних збитків завдало колекціям багатьох музеїв вилучення кольорових металів з іх фондів для потреб індустріалізації радянської країни. З цією метою 24. vi, ЗО р. було засновано центральну комісію при НКО в складі представника рудметалторгу Хирова й т.в.о. вченого секретаря Комітета охорони пам'яток культури Колтунова. В містах, де були музеї, було утворено відповідні комісії під головуванням директорів музеїв і представників Рудметалторгу. Місцеві комісії зобов'язали “...провести фактичну перевірку майна по музеях, звертаючи особливу увагу на такі речі, що можливо іх передати до Рудметалторгу; бронзові пушки старі, бронзові статуї, пам'ятники, дзвони по музейних церквах і інш., за винятком речей, що мають науково-історичне, або художнє значення.”24 Бердичівським музеєм в 1929/30 р.р. передано Рудметалторгу до 1000 пудів металобрухту.25 21 березня 1931 р., “йдучи на зустріч потребам Радянської промисловості”, музей ще раз переглянув свої фонди і виділив для передачі Рудметалторгу мідні хрести, підсвічники, дзвони, глечики з червоної міді - всього за списком 14 номерів.* Цього виявилось замало. За додатковим актом здаються десятки нових музейних експонатів, серед яких - мідний хрест з Н. Чарторіі, 45 мідних підсвічників Погребищанського заповідника, 5 мідних гармат Бердичівського монастиря.27 Дещо раніше, 9 березня 1930 р., на бердичівському заводі “Прогрес” було розбито та переплавлено великий кармелітанський дзвін." Музей сповістили, що його вага становить 2583 кгта ще кількох фрагментів вагу не встановлено. Тож, вірогідно, фактична вага дзвону була більшою, адже за метал музей мав отримати кошти, які планував витратити на ремонт, Гостра боротьба розгорнулася за відстоювання заповідником червономідного покриття куполів костьолу та двох дзвіниць, яке південно-західна контора “Стальзбут” планувала замінити на залізне.291 все це без погодження із заповідником (!), який звернувся до ВУЦВК, та у НКО з проханням заборонити міняти покрівлю архітектурних пам'яток. Відповідь надійшла з державного тресту “Металлом”, що “...питання безумовно буде розв'язане в напрямку заміни червономідної покрівлі на залізну.”30 Вилучення цінних експонатів з музейних зібрань проводилось й іншими шляхами. 1925 року в Радянському Союзі виникла Головна контора Держторгу СРСР по скупці та реалізації антикварних речей “Антикваріат”, діяльність якої завдала непоправної шкоди культурному надбанню країни. Сумнівними засобами, за рахунок маштабної реалізації культурних цінностей за кордон радянський уряд сподівався якоюсь мірою підняти економіку. 8 липня 1928 р. в М.Бердичеві працювала комісія Київської контори Держторга, яка (цит. мовою ориг.) “...осмотрела Бердичевский музей на предмет виявлення предметов, годных для зкспорта, причем представители Росторга признали таковыми: 1. Ковер тканный русской работы первой половины xix века большого размера. Оценка 250 р. 2. Кружка малая серебрянная немецкой работы конца xvi стол. 150 р. 3. Два бра бронзовых зпохи Людовика xv. 200 р. 4. Облачение католическое из материн зпохи Людовика xiv. 100 р. 5. Такое же облачениє зпохи Людовика xvi. 100р.”." Представники музею та Крайовий інспектор по охороні пам'яток культури професор Ф. Ернст заявили, що ці речі не можуть бути вилучені з музею для експорту. На жаль, подальший перебіг подій документально не простежується, Неоднозначне можна трактувати тісне співробітництво заповідника з Центральним антирелігійним музеєм (Ц.А.М., м. Москва), яке а основному базувалось на поповненні експонатами фондів московського музею. До Бердичева надходять “Наметки схемы, по которой следует отбирать зкспонаты для Ц.А.М.”, в яких в основному акцентується увага на матеріали з католицизму.32 Незабаром до Москви було відправлено декілька десятків експонатів, серед яких був одяг священиків, кришталевий кубок з монограмою, ікони “Воскресіння” та “Божої Матері Бердичівської”, книги та інші речі." На початку 30-х років Ц.А.М. звернувся до Бердичівського музею з пропозицією провести у 1932 році спільну експедицію по обстеженню костьолів України та вилучення з них речей музейного значення. Частину вилучених речей московський музей просив для себе, компенсуючи 50% затрат на експедицію." Чи реалізувалися ці плани в життя - виявити не вдалося. 1932 р. нависла загроза втрати унікального музичного інструменту - органа Марийського костьола, що його зажадав для своїх потреб 1-й Московський крематорій.35 Співпраця по обміну експонатами проводилась і з українськими музеями. Так, з Одеського історичного музею було отримано кераміку доби рабовласницького господарства в обмін на матеріали часів феодолізму. Подібні обміни проводились і з Харківським історичним музеєм та іншими музейними закладами. Але існуюча практика “міграції” експонатів, що тоді існувала, викликала і рішучий протест музейних фахівців. 1931 р. Археологічний комітет запропонував передати археологічні матеріали з Бердичівщини до центральних музеїв. З Бердичівського музею до комітету надходить красномовна відповідь: “...ВУАК намагається продовжувати стару великодержавну політику зростання культурних центрів за рахунок оббирання провінційних осередків. До того ж відмічаємо, що в Бердичеві існує краєвий державний Музей, Всеукраїнський історико-культурний Заповідник та Всеукраїнський антирелігійний, з історії католицизму, Музей - що характеризує значення Бердичева, як культурно-наукового осередку. Археологічних матеріялів з експедиції Бердичівським Музеєм не буде передано ні Київським ні Харківським Музеям.”36 З великим і різноманітним обсягом музейної роботи “боролися” лише декілька штатних працівників, робочий день яких сягав 12 годин, І це в той час, коли на нараді музейних робітників у Києві штат для округових музеїв було визнано в кількості 28 чоловік, а для районних - 13 чоловік, Але надходження нових експонатів до бердичівських музейних закладів зростало, що відповідно збільшувало й обсяг роботи. Станом на 1.Х.28 р. у музеї нараховувалось 8.280 експонатів, за цей же рік до музейного фонду надійшов 1391 новий експонат, що збільшило загальну кількість експонатів до 9.665 предметів, з яких в музейній експозиції було задіяно 2730 експонатів." Досить великою була музейна бібліотека, в якій лише 460 книг було впорядковано для роботи, а невпорядкований фонд налічував 6.300 примірників (з них близько 3.600 - стародруки, які вважались експонатами).38 Науковою інвентарізацією за рік було охоплено 1250 експонатів та занесено до каталогу 160 предметів.39 За цей же час музейними працівниками було проведено 259 лекцій та доповідей із залученням багатьох слухачів. Значний обсяг музейної роботи було б неможливо виконати без численних помічників музею й заповідника - фундаторів, кореспондентів-дослідників на селі, гуртків краєзнавства та охорони пам'яток старовини, Товариства друзів історичного музею (створено 1932 року). Методична допомога бердичівським музейним закладам надавалась музеями Києва та Житомира. За п'ять років з дня свого заснування музей виріс з “однокімнатного” у значний музейний комплекс, де під експозицію було вже відведено 18 кімнат, 4 кімнати займали лабораторії, фонди розташовувались у 3-х кімнатах. Музей католицизму розташовувався у 9 кімнатах, та ще 3 кімнати було відведено під фонди. Новостворений музей революції було розміщено у 5-ти великих кімнатах та 2-х коридорах. Під музейну канцелярію було відведено 2 кімнати. Взагалі, всі музейні заклади займали 42 кімнати." На цей час значні колекції мав відділ археології, що нараховував 2600 опрацьованих експонатів та етнографічний відділ - 700-812 експонатів.41 Художня галерея складалася з 405-415 творів мистецтва, серед яких були живописні полотна старих європейських майстрів.42 Видатні музейні експонати рахувалися окремо. З цієї категорії предметів музей мав 25 картин, ЗО тканин, срібних речей, стародруків, рукописів, фотографій, документів - 200 штук. Прикрас з археологічних розкопок - 600 предметів, та 75 оригінальних археологічних експонатів.43 У заповіднику до видатних експонатів було віднесено 120 тканин, 20 килимів та мережив, ікон написаних та витканих - 12, рукописів, документів та фотографій - 45.44 Музей революції мав унікальні картини, книги, документи, фотографії у кількості 200 штук.45 Можливо, на випадок евакуації чи іншого перевезення, музейні експонати обчислювались і вагою. На початок березня 1931 р. в музеї були експонати “...видатного наукового чи мистецького значення загальною вагою біля 25 пудів, для речей першорядного значення. Речей другорядного музейного значення загальною вагою біля 100 пудів. Решта речей в музеї третьорядного значення, що видатний наукової вартости не мають (наближена вага речей третього розряду біля 700 пудів),”" За п'ять років з музейними експонатами мали змогу ознайомитись близько 50.000 відвідувачів. За п'ять років існування музей досяг певних успіхів, але ряд обставин (а першу чергу обмаль працівників) привели його, як вважав Мовчанівський, до кризового стану. 14.11.30 р. Мовчанівський звертається до музейного комітету та окрінспектури наросвіти з проханням звільнити його від обонязків директора і залишити на посаді керівника наукової частини. Новим директором запропоновано призначити “авторитетного партійного товариша.”47 Незабаром такі кадрові зміни відбулися. З 20.111.30 р. директором музею та заповідника за направленням округового партійного комітету було призначено В. Височанського - викладача суспільствознавства в чуднівській школі.48 Одним з найбільших музейних віддлів був єврейський, який засновано 1928 р. 3. Кельманом. За короткий час було зібрано 1205 експонатів та влаштовано експозицію для відвідувачів, Інтенсивно проводились наукові дослідження: вивчався економічний стан єврейських ремісників на Бердичівщині, єврейське мистецтво, архітектура Бердичева та проводились наукові дослідження в галузі мовознавства. Постійні наукові контакти підтримувались з Одеським державним єврейським музеєм, Інститутом вивчення єврейської культури в Києві та з іншими науковими установами. Особливо плідні наукові дослідження розгорнулись у природознавчому відділі, який очолювала В. Ігнатьєва. Випускниця Волинського інституту народної освіти, вона деякий час працювала на курсах агробіологів при Києвській біостанції, згодом була рекомендована до аспірантури. Науковцями природознавчого відділу у 1932 році було виявлено значні поклади охри та каоліну в околицях с. Слободища на Бердичівщині. З практичною метою було запропоновано використовувати місцевий матеріал лакофарбовій фабриці в Бердичеві та іншому підприємству в Славуті, до яких сировина надходила з Кривого Рогу. Для остаточного вирішення цього питання в травні 1933 року В. Ігнатьєва разом з директором лакофарбової фабрики консультуються в Житомирі у старшого геолога розвщкової бази професора Бельського, який відзначив високу якість сировини і запропонував уточнити її запаси та хімічний склад.49 1933 р. з ініціативи В. Ігнатьєвої було закладено дослідні ділянки каучуконосних рослин, щоб виявити придатність Бердичівського району для промислового засіву цими рослинами. У своїх дослідах Ігнатьєва підтримувала наукові зв'язки з Науково-дослідним інститутом каучука та каучукодайних рослин." Але незабаром через матеріальну скруту дослідниця залишила роботу в музеї і повернулася у село до своїх батьків. 1931 року мережа бердичівських музейних закладів збільшилась за рахунок заснування відділом наросвіти політехнічного музею, відповідно до постанови ЦК ВКП(б) про початкову та середню школу. Цей музейний заклад мав сприяти вивченню учнями основних галузів виробництва та організації праці в соціалістичній промисловості та в господарстві. Музей відкрито для відвідувачів з 20 серпня 1932 року.5' Розташовувався він на терені заповідника. Окремою темою може висвітлюватись виставочна діяльність музейних закладів, яка не обмежувалась влаштуванням тільки антирелігійних виставок. Тут лише зазначимо, що влаштування та участь у різноманітних виставках було однією з постійних ланок музейної роботи. Виставки влаштовувалися як безпосередньо силами музею, так і приймалися “чужі” виставки, або ж надавалися окремі експонати для виставок в інших містах. У травні 1927 року музеєм демонструвалися матеріали археологічних розкопок 1926р. на Бердичівщині на Всеукраїнській археологічній виставці у Києві.52 Влітку 1929р. в Бердичеві було влаштовано пересувну художню виставку АРМУ (Асоціації Революційного Мистецтва України). Для поповнення музейної збірки було відібрано графічні твори художників В.Касіяна, І.Падалки, В.Стеценка та ін.53 Ряд творів українського іконопису Хvii-Хviii ст. було надано Всеукраїнському Товариству культурних зв'язків із закордоном, якому було доручено репрезентувати українське мистецтво на виставках у Німеччині." Заповідником було заплановано влаштувати весною 1930 р. виставку західноєвропейської художньої тканини й шитва. З кінця 20-х років в радянській історичній науці запанували вульгарно-соціологічні теорії, на основі яких почалася реорганізація в історичних та краєзнавчих музеях. 1932 р. експозицію бердичівського музею перебудовують за принципами матеріалістичної діалектики. З Сектору науки НКО до музею надходять вказівки, в яких він: "1. Вважає за правдиве подавання всього матеріяла з історичним[и] формаціями, подаючи всюду червоною ниткою клясову боротьбу, як основний чинник історичного процесу. 2. Давно пора все ліквідувати, всілякі археологічні, етнографічні і т.п. відділи.”55 Безперечно, такий підхід до музейної справи негативно вплинув на діяльність музею та загальмував його розвиток. Політична атмосфера, що склалася в той час, з тотальним пошуком “шкідників” та “ворогів народу не могла не зачепити і музейних закладів, 19.xi.31 р. на сторінках “Комсомольской правды” за підписом Бородіна було опубліковано статтю “Антирелигиозный заповедник, или Гнездо реакции”, де автор переконував читачів саме у другому. З приводу цього у Бердичеві протягом чотирьох днів працювала комісія ЦК КП(б)У, яка прийшла до висновку, що газетна публікація “від початку й до кінця є факт безвідповідального наклепу, а по суті шкідницького авторства.” Крім того, в документах зазначалося, що місцеві установи та організації не приділяють потрібної уваги музею, не проводиться вкрай необхідний ремонт музейних помешкань, в яких зовсім відсутнє опалення. Незважаючи на висновки комісії, певних позитивних зрушень у відношенні до музею не відбулося. На початку 1933р. Мовчанівський звільняється з роботи в музеї та заповідника і від'ізжає на лікування до Києва. До Бердичева він більше не повернувся. Отже, після того, як Мовчанівський залишив музей та заповідник, закінчився важливий період в розбудові та становленні музейних закладів в м. Бердичеві, в яких він працював з 1925 р. по 27 лютого 1933 р. (в 1925-30 р.р. - директором та вченим охоронцем, а до часу звільнення - керівником науковою частиною музею та вченим охоронцем заповідника). Основними підставами до звільнення були великі фізичні та моральні навантаження. За емоційно написаними Мовчанівським рядками, вбачається вкрай втомлена, нервово виснажена людина: “...Попередня крайня перевантаженість й виснаженість роботою, а особливо виключно важкі моральні умови роботи за останнє півріччя, остільки зруйнували стан мойого здоров'я, що відчуваю себе фізично й морально майже інвалідом.,,”57 Нестача штатних працівників приводила до того, що Мовчанівський весь свій час віддавав роботі в музеї і величезний пласт роботи проводив майже самотужки: “Персонально я переводив спроби врятувати становище за рахунок власної інтенсивної роботи по впорядоченню музею; але не дивлячись на те, що невикористання вихідних днів з'являється вже п'ятий рік системою, й робочий день сягає майже завжди до 15-16 годин на добу, - становище загальне не покращало.”58 Особливо багато сил та енергії віддав Мовчанівський дослідженням в галузі археології. Завдяки йому було досліджено Райковецьке городище - видатна пам'ятка давньоруської культури. Починав Мовчанівський з археологічних розвідок місцевості у 1926 році, а 1932 року його було призначено керівником Райковецької археологічної експедиції, організація якої вражає своєю маштабністю. До складу експедиції входили відомі радянські вчені - археологи; близько п'ятдесяти копачів відвозили землю вагонетками по прокладеним рейкам. Діяльність експедиції було зафіксовано на кіноплівку і фільм демонструвався на екранах багатьох великих міст, як досягнення радянської археології світового значення. В результаті розкопок було знайдено значний науковий матеріал, що складався з 3,5 тис предметів. Для подальшого збереження археологічної пам'ятки Мовчанівський порушив питання про вилучення ділянки Райковецького городища площею 2,5 га з системи землевпорядкування і з її подальшим перетворенням на видатний екскурсійний об'єкт цілої округи." Яких неймовірних зусиль вимагала подібна діяльність і в яких умовах проводилась експедиція, свідчить аркуш паперу з написом олівцем, який Мовчанівський передав директорові музею: “[..,] при обмежених коштах експедицію зовсім не забезпечено харчами. Одержання складом експедиції по 400 гр. хліба на добу не є вихід з цього важкого становища, відсутність крупи, цукру, олії тощо катастрафічно відбивається на всій роботі експедиції,,,”60 Хоч щоб якось покращити становище учасників експедиції з харчуванням, Мовчанівський пропонує виділити їй допомогу у вигляді цукрових виробів з відділу революції, які характеризували досягнення цукрової промисловості Бердичівщини. Раніш таку допомогу надавали 1-й трудшколі і як зазначив Мовчанівський, “...така передача експедиції цукрових виробів, що почали псуватися, не є щось нове і незвичайне.”61 На жаль, у біографії Т.Мовчанівського знаходимо факт з життя, коли він був змушений поступитися принципами пам'яткоохоронноі справи. Так, американський дослідник Тит Геврик звинувачує його в тому, що він, будучи науковцем Інституту матеріальної культури в Києві (до 1933р. -Інститут археології Української Академії Наук) разом з колегою К.Гончаровим провели дослідження Михайлівської церкви Золотоверхого монастиря, на основі якого інститутом було зроблено висновки не на користь історичної цінності пам'ятки. Тит Геврик зазначає, що “Це вимушене твердження дало радянській владі законну підставу ухвалити пляни щодо всього архітектурного комплексу Золотоверхого Михайлівського Монастиря. І, згідно з законодавством Радянської України з 1926 року, Нарком освіти Володимир Затонський дозволив після цього зруйнувати історичні пам'ятки.”" В роки Другої світової війни трагічна доля спіткала й музейні заклади на терені Бердичівского монастиря босих кармелітів, який “не раз піддавався бомбардуванням з повітря та артилерійським обстрілам. Від будівель лишилися в основному обпалені вогнем цегляні стіни.”63 За часів тимчасової німецької окупаційної влади музей в Бердичеві працював, але ці маловідомі сторінки його історії вимагають додаткового дослідження. Після війни музей повною мірою відродитися не зміг; значна рештка вцілілих експонатів потрапила до Житомира та, можливо, до інших музеїв. Практичні кроки, що робляться в сучасному Бердичеві щодо реставрації монастирського комплексу і відтворення музею, дають підстави гадати, що з часом в Бердичеві буде новий музей, гідний історії цього міста.
1 2 3 4 5 Категория: Культура \| Добавил: DoceNt (29.11.2015)
Просмотров: 576 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: