РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Методика вокально-хорової роботи з учнями - Культура - Реферати - Каталог статей

Методика вокально-хорової роботи з учнями З першого заняття необхідно приділяти увагу співацький позиції. Першокласники мають засвоїти, що під час співу належить стояти (сидіти) прямо, не вигинаючись, не сутулитися; руки опустити (покласти на коліна); голову тримати вільно (не закидаючи назад). Нижня щелепа і підборіддя не повинні душити на горло. Правильна посадка впливає на якість звучання голосу. Закинута догори голова надає голосу горловий характер. Зігнута спина, закинуті нога на ногу, розслаблений корпус є причиною безбарвного звучання хору. На якості звуку відзначається також положення обличчя і рота. Мускули обличчя мають бути ненапруженими, спокійними, рухи рота – вільними. Дітям треба постійно нагадувати про співацьку позицію. Щоби їм постійно не надоїдали ці правила, треба вибрати ключове слово. Наприклад: «Діти, давайте будемо артистами, приготуймося до виступу». Учні зразу починають поправляти осанку, виконувати всі правила співацької позиції. Не менш важлива є робота над диханням. Розрізняють три типи дихання: ключичне ( верхньореберне), грудне,діафрагматичне (нижньореберне). Для співу неприпустимим є ключичне дихання (під час такого типу дихання діти піднімають плечі). У шкільній практиці використовується комбінований тип дихання, при чому у молодших учнів переважає грудне дихання, а у старшокласників – діафрагматичне. Та головне, щоби діти дихали природно. Ритм дихання у співі відрізняється від звичайного спокійного дихання, коли вдих і видих рівні у часі. У співі вдих швидкий, а видих набагато довший, оскільки він має відповідати довжині співацької фрази. Занадто великий вдих («перебір» повітря) веде до форсованого, напруженого звучання голосу і неточної інтонації, бо надмірне повітря душитиме на голосові зв’язки. Діти не повинні робити надто великого вдиху, під час якого повітря душить на голосові зв’язки і м’яке піднебіння, створюючи фальшивий спів. Вдих і видих мають бути спокійними і плавними у піснях наспівного характеру – при повільному та помірному темпі; у піснях жвавих – при нюансах від піано до мецо-форте дихання береться коротко, але точно у часі; характер вдиху і видиху обумовлений характером звуку; не можна допускати в’ялого дихання, яке знижує якість звуку, позбавляє його тембру; неприпустимим також є поривчастий вдих з різким підняттям плечей і грудей. У роботі з молодшими школярами не слід вдаватися до складних і незрозумілих термінів. Найкраще на практиці показати правильне і неправильне дихання. Діти самі мають можливість перевірити правильність співацького дихання, поклавши долоні обох рук дещо вище пояса, щоб відчути нижні ребра. Проте, вправи на дихання без співу не досягають своєї мети. Співацьке дихання виховується у процесі співу, а критерієм правильного співацького дихання може бути тільки співацький звук. Уже на першому занятті учні вчаться брати дихання за диригентським жестом і співати так, щоб дихання вистачило до кінця слова. Виробити спокійний глибокий вдих допомагає відчуття, наче нюхаєш квітку, а розвинути навичку економного видиху – спів за диригентським жестом учителя, з затримкою дихання перед початком співу. Дихання для співака є джерелом сили звуку і всіх його відтінків. У поєднанні з діяльністю артикуляційного апарату енергійне дихання обумовлює «опертий звук», тобто зібраний, компактний. Отже, вироблення правильного співацького дихання є ключовою навичкою у навчанні учнів виразного співу. Зі співацьким диханням тісно пов’язане звукоутворення, що виникає внаслідок змикання й розмикання голосових зв’язок. Їхнє коливання і повітря, яке проходить між ними, утворюють звукові хвилі, від кількості коливань яких залежить висота звуку: чим вона більша, чим коротша хвиля коливань, тим звук вищий і, навпаки: чим кількість коливань менша, чим довша хвиля коливань, тим звук нижчий. Щоб співацький голос звучав рівно по всьому діапазону, необхідно виробити мікстове його звучання – плавний перехід від грудного до головного. Розпочинати виховання голосу належить з примарних (найзручніших ) звуків, поступово розширюючи діапазон вгору і вниз. При цьому м’язова установка плавно переноситься з примарних звуків на сусідні. Ще Михайло Глінка писав: «За моєю методою потрібно спочатку вдосконалювати натуральні ноти (тобто такі, що беруться без будь-якого зусилля), адже, удосконаливши їх, мало-помалу потім можна обробити й довести його до можливої досконалості і решту звуків». Звукоутворення у першокласників пов’язане з вихованням наспівного, протяжного звучання. Досить часто учні переносять навички розмовної мови на спів, звідси – промовляння тексту пісні в її ритмі. Тому, належить прищеплювати учням навик «вести» звук, наче смичком по скрипці. Зміцнювати й розвивати голос допомагає атака звуку – перехід голосового апарату від дихального стану у співацький. Це початковий момент роботи голосових складок і дихання. Розрізняють такі види атак: · Тверда, при якій голосові складки щільно змикаються до початку видиху; вона шкідлива для голосових м’язів, тому не придатна для голосоутворення; · М’яка атака – момент змикання голосових складок майже збігається з початком видиху, який незначно випереджає нещільне закриття голосової щілини. Такого щільного змикання й напруження голосових складок, що спостерігається під час твердої атаки, немає. Закриття голосової щілини збігається з моментом початку звучання, призвуки не виникають. М’яка атака може бути різною, залежно від ступеня змикання (зближення) голосових складок; · При дихальна атака – змикання голосових складок значно відстає від початку видиху, тому перед звуком вчувається шум повітря, що видихається (при дихання). Спів за такої атаки часто супроводжується сиплим призвуком, оскільки змикання голосових складок у цьому випадку має найменший ступінь і відбувається втрата повітря. Атака звуку допомагає зміцнювати і розвивати голос. Особливо корисна м’яка атака, яка сприяє утворенню спокійного, м’якого звуку. Спокійний, плавний диригентський жест, що показує вступ, допомагає почати спів у м’якій атаці. Демонстрація учителем професійного звучання чинить на учнів емоційний та естетичний вплив. Вокально професійний, красивий, виразний звук у учителя легко сприймається учнями. У дітей з’являється бажання відтворити почуте, бажання співати. Однак учні копіюють не лише позитивні якості, а й негативні. Тому звучання голосу педагога бути повноцінним за основними якостями академічного звучання; не мати недоліків (горловий, носовий призвук, форсування); максимально наближатися до характеру звучання дитячих голосів. Отже, ілюстрація потрібної якості звуку має здійснюватися на близькому, округленому, рівному, достатньо опертому високому за позицією і красивому за тембром звучанні. Дуже корисні для дітей конкретні уявлення. Наприклад: порівнювати звук з ніжною квіткою ( звук утворити обережно, без поштовху – інакше пелюстки з квітки опадуть), або з склянкою молока, яке обов’язково проллєш, якщо ставитимеш з поштовхом. Те саме відбувається і зі звуком: він наче розплескується і втрачає свою природну красу. Досягненню свободи звукоутворення, умінню регулювати силу звуку, виконувати динамічні відтінки сприяє вправа на філіровку звуку - від піанісимо до форте і поступовий спад до піанісимо. У хорі В. Соколова порівнювали цей засіб виразності з морським приливом. Вимова, манера промовляти слова – дикція – є найважливішою умовою виразного співу. Дикція залежить від артикуляції – роботи органів вимови: нижньої щелепи, губ, язика, м’якого піднебіння, глотки. Основне завдання учителя у молодшому хорі – звільнити учнів від напруги нижню щелепу, навчати «вести» звук (виробити наспівність голосних, правильне їхнє формування). Вимога чітко вимовляти слова часто сприймається неправильно: вони починають скандувати слова і втрачається наспівність. Тому ці навички формуються одночасно: досягаючи наспівності голосних, слід домагатися чіткої вимови приголосних у кінці слів, фраз, речень. Є таке прислів’я: голосні у співі таки довгі, як ріка, а приголосні короткі, як берега. При навчанні треба спочатку речення правильно, ясно і чітко проказати, а потім проспівати, щоби в учнів виробилася гарна дикція. Найлегше співається голосна «а» і приголосні «л», «д», «м», «н». Надзвичайно зручним і легким для співу є склад «ля», тому широко вживається для розспівів у народних піснях. Цей склад вимовляється так: тверде «л» і м’яке «а». Приголосна «д» полегшує тверду атаку звуку. Глухі приголосні «т», «п», «б» у поєднанні з голосними корисні для вироблення чіткої атаки звуку. Спів із закритим ротом – це фактично спів на приголосному «м». Голосні звуки утворюються внаслідок вільної течії повітря рото-глотковим каналом, де звук, утворений голосовими складками, збагачується характерними обертонами, які дозволяють розрізняти голосні. Саме тому кожний з них потребує відповідного положення язика, щелеп, рота, губ. Текст і музика є одне нероздільне органічне ціле, вони доповнюють одне одного і дають можливість слухачеві зрозуміти художні образи музичної мови композитора. Хорошої, ясної, виразної подачі тексту треба ґрунтовно вчитеся. Крім дикції, важливим засобом виразності при виконанні хорового твору повинна бути ще міміка. Блискучі очі, оживлене обличчя – це додаткові засоби для досягнення більшого враження. Маска байдужості, скутість, напруженість виразу обличчя свідчать про те, що виконуваний матеріал важкий, непосильний, незрозумілий. Співак ра сцені – це актор. Вираз його обличчя повинен відповідати характерові виконаного твору. Хорові навички групуються у два розділи – стрій і ансамбль. Уміння вистроїти хор, зробити його звучання чистим і виразним – завдання надзвичайно складне. Хоровий стрій можна порівняти з добре настроєним інструментом. Хоровий стрій забезпечується унісоном окремої партії (всього хору), єдиною вокальною манерою формування голосних і приголосних звуків, швидкою реакцією на диригентський жест. Стрій покращується у процесі «вспівування», поглибленого і тривалого вивчення музичного твору. Стрій забезпечується емоційним настроєм хористів. Іноді причиною нечистого співу є незручна для даного хору тональність, яка спричиняє напруження. Треба якомога частіше пропонувати дітям співати без супроводу, по пам’яті (прослухавши музичну фразу декілька разів). Такий прийом активізує музично-слухові уявлення. Нерідко діти неохайно інтонують тільки через неувагу до коротких звуків, особливо якщо вони припадають на ненаголошені склади. В цих випадках чується «напівінтонування». На це треба звертати увагу і проспівувати мелодію в уповільненому темпі на голосну «а», «о», «у» тощо, або з закритим ротом, іноді затримуючись на окремих звуках чи переходах. Ансамбль хору полягає в узгодженості, злагодженості хорового звучання. Ансамбль буває динамічний, ритмічний, темповий, дикціонний, тембровий. Хорові диригенти по різному відносяться до розспівування в хорі. Наприклад, В. Соколов пише: «Як правило, вокально-хорові вправи називають розспівуванням хору, але це визначення не зовсім точне. Розспівуванням хору у буквальному розумінні цього слова можна назвати вправи, що даються хору, щоб приготувати чи, як кажуть, «розігріти» хор для репетиційної роботи, перед виступом на концерті. Ще правильніше під розспівуванням розуміти самий процес підготовки хору до роботи. Є. Лобачова вбачає у розспівуванні хору регулярне тренування голосового апарату співаків-хористів, основане на продуманій, правильно побудованій системі вправ, що сприяє найшвидшому набуванню й закріпленню вокально-хорових навичок. Розспіванки – вокально-хорові вправи для формування початкових навичок володіння співацьким голосом. Вони сприяють розвитку музичного слуху, пам’яті, ритму, співацького дихання, артикуляції, дикції. Завдяки ним відпрацьовуються різні види звуковедення, навички унісонного та ансамблевого співу. Під впливом вокально-хорових вправ позитивно розвиваються психічні процеси, емоційна сфера та особистісні якості, грамотнішим стає мовлення та розвивається розуміння виразності музичної мови. Розспівування хору відбувається протягом семи-п’ятнадцяти хвилин перед початком занять. Починати роботу в хорі ліпше з постановки голосних звуків. Найзручніша «а». У процесі розучування пісні закладається фундамент музичної культури дітей – розвивається увага, слух, пам’ять, збагачується емоційно-образна сфера. Для дітей молодшого віку необхідно добирати одноголосні твори, приємні на слух, виразні в музичному відношенні, написані в зручній теситурі. В подальшій роботі бажано включати до репертуару одноголосні твори з елементами двоголосся, нескладні двоголосні пісні та хори. При доборі репертуару приділяють увагу текстам, уникаючи в них великої кількості шиплячих звуків, мовних заточень, складних складосполучень. Коли твори розучують на слух, це допомагає розвивати музичну пам’ять, активізує процес роботи. Вивчення творів на слух корисно на будь-який стадії становлення колективу. З молодшими школярами можна розучування пісні проводити як гру в папугу. Вчитель співає фразу , а діти як папужки повторюють. Цей прийом допомагає дітям у формі гри вчитися слухати і точно відтворювати фрази з пісні. За наявності складних місць у творі краще попрацювати над ними окремо, перед розучуванням. Свідомому їх сприйняттю допоможуть нотні плакати. Працювати слід у повільному темпі. Широкі та складні для інтонації інтервали проспівують, зупиняючись на кожній ноті окремо, використовуючи різні штрихи. Особливої уваги потребують мелодійні звороти, фрази, які повторюються з невеликими змінами. Педагог звертає на них увагу учнів, проспівує окремо обидва варіанти. Музичні фрази, які звучать у високій теситурі, краще засвоюються, якщо працювати над ними в транспорті, а потім поступово по півтонах повернутись у тональність оригіналу. Складні в ритмічному відношенні місця теж потребують окремої роботи над ними. Спочатку їх приплескують у долоні, простукують у різних темпах, промовляють на окремі склади, проспівують у ритмі на одній висоті. З метою активізації репетиційного процесу заслуговують на увагу такі прийоми роботи: спів вивчених творів за фразами «ланцюжком», або за вказівкою керівника; приспівування окремих фраз внутрішнім слухом; спів із чергуванням звучання всього хору і окремих співаків; спів за фразами, мотивами, реченнями «ланцюжком». Складним і важливим моментом у роботі хору молодших класів є розвиток гармонійного слуху. Головним у роботі над хоровим багатоголоссям є поступове сприйняття співаками звучання кількох голосів, уміння на цій основі тримати свою партію, зберігаючи її інтонаційну чистоту. Підготовчий період розпочинається з роботи над ритмічними канонами, ритмічним двоголоссям, використовуючи при цьому різні тембральні забарвлення. Вивчені одноголосні пісні виконують ніби на два голоси, умовно поділивши дітей на дві партії. Корисно працювати над піснями, у яких один з голосів звучатиме у вигляді «педалі». У дітей молодшого віку характер звучання голосів майже однаковий. Тому їх поділ на голоси носить умовний характер. У повсякденній роботі над вправами голоси міняють місцями, що сприяє однаковому слуховому розвитку всіх співаків. Працюючи над розвитком гармонійного слуху та навичками співу на два голоси, слід обов’язково використовувати наочність. Краще, коли голоси записані різними кольорами. Всі ці прийоми сприяють упевненості у виконанні. Кожен керівник хору, набуваючи досвід роботи з хором, виробляє свою систему прийомів, які забезпечують швидке засвоєння твору, що розучується, і виразне виконання його на концерті. Крім того, кожен хоровий твір вимагає від хормейстера пошуку нових прийомів і способів роботи з хором. Одночасно диригент хору, опрацьовуючи твір керується педагогічними принципами формування хорової техніки, а саме: систематичності, послідовності, доступності. Успіх в вокально-хоровій роботі залежить також від творчих елементів в роботі, від новизни і постійного пошуку нових методів і прийомів, від емоційного настрою вчителя, який передається учням. Література, яка використовувалася для написання реферату: · О. М. Коломоєць. Хорознавство. · Л. О. Хлєбникова. Методика хорового співу у початковій школі. · Д. Е. Огородников. Музыкально-певческое воспитание детей в общеобразовательной школе. · Г. П. Николаева. Учите детей петь. · В. Попов, Л. Тихеева. Школа хорового пения. · Т. Е. Вендрова, И. В. Пигарева. Воспитание музыкой. · К. А. Юр’єва, Н. І. Міщенко. Музично-ритмічні хвилинки та розспіванки для дітей.
1 2 3 4 5 Категория: Культура \| Добавил: DoceNt (27.11.2015)
Просмотров: 1394 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: