РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Коломия - місто над Прутом - Культура - Реферати - Каталог статей

Коломия - місто над прутом Місто Коломия розташоване на південному заході України на лівому березі річки Прут і належить до найдавніших галицьких поселень, її стародавня історія, особливо долітописна доба, сягає у глибину тисячоліть. Археологи виявили на околицях сучасного міста пам'ятки, які підтверджують, що майже 6 тисяч років тому на цій місцевості жили племена відомої три нільської культури. Перша літописна згадка про Коломию належить до 1241 року, хоча вік міста є значно більшим. Навіть розгадку походження назви міста шукають у глибині періоду індо-європейської єдності. Археологічні знахідки підтверджують, що Коломия починалася з військової фортеці, яка в середині XII століття була збудована на високому лівому березі річки Чорний Потік. Це був перший укріплений центр первісної Коломиї, який охороняв головний сухопутний шлях - Берладcьку дорогу, що вела з Європи через Галич на Нижній Дунай, де впиралася в тодішні кордони Галицької держави, її західна частина й донині зберегла в місті свій колишній напрям і з давних пір відома серед коломийців під назвою Стара дорога, а навпроти фортеці, як і в кожному давньоруському місті, був торговий майдан, що й сьогодні називається Старий ринок. Але згодом, у середині XIII століття, під час монголо-татарської навали, майже всі давньоруські міста перестали існувати. Тоді ж, у 1259 році, коли монгольський воєвода Бурундай зажадав від Данила Галицького зруйнувати всі галицькі укріплення, була спалена й Коломийська фортеця. Невдовзі новий укріплений центр виник поблизу теперішньої ратуші. Ця місцина в історичних джерелах мала назву Старий двір, а в документах за 1411, 1448 та 1517 роки про нього уже йдеться як про оборонний замок. Але часи змінилися на гірші, усередині XIV століття галицькі землі захопила Польща і вже від того часу чужинці не покидали коломийських вулиць, вони стали господарями замку. На їхнє замовлення добиралися кольори першого міського герба (1395 рік}. Переважно їхні інтереси захищало надане містові в 1405 році Магдебурзьке право. V той час у місті розвивалися ремесла, відкривалися цехи й майстерні, започатковувалися нові ремісничі професії: ткачі, сідлярі, золотарі, солодовники, олійники, пивовари. Містові було надано низку важливих привілеїв, зокрема право на торгівлю, на соляний склад, на власну вагу. Коломия славилася своєю торгівлею з найдавніших часів. Масове виробництво солі сприяло виникненню великої кількості торговців сіллю, яких називали "коломийцями". Магістрат одержав дозвіл відкрити кілька власних цехів і майстерень, атакожзбирата на потреби міста податки з кількох навколишніх сіл. Покуття, рівно як і Коломия, знаходилося на границі із Польщею, Угорщиною та Волощиною і постійно було ареною не тільки міждержавних конфліктів і грабіжницьких нападів, але й об'єктом меркантильних стосунків. У1411 році місто з усім Покуттям поляки продали на 25 років молдавському Господареві Олександрові з умовою, що він виступить на боці Польщі проти Угорщини. З тих міркувань, згодом, Коломийський замок кілька разів дарували молдавським воєводам. 15 вересня 1485 року у Коломиї було укладено міждержавну угоду між польським королем Казимиром IV Ягеллончиком і молдавським Господарем Стефаном III Великим. У 1490 році Коломийський замок не встояв перед 10-тисячною армією повстанського ватажка Івана Мухи. Але напади чужинців, що розпочалися на початку XVI століття та особливо почастішали у першій половині XVII століття, спричинили велику руїну. З 1498 року турки і волохи, зруйнувавши місто, підійшли аж до Польщі. Відтоді вони майже щороку, а то й кілька разів на рік спустошували Коломийщину. У 1502 і 1505 роках Коломию спалили, горіла вона і в 1513, 1520, 1531 і 1594 роках, але повністю, незважаючи на героїчний опір коломийців, місто було спалене в 1589 році, а населення або забране в ясир, або знищене. Тоді ж був зруйнований і Домініканський монастир, вибудований у КІЗ році над самим Прутом на захід від теперішнього Студентського парку, а всі його мешканці були вирізані або повішані на хрестах монастирського цвинтаря. У 1612 році татари і волохи тричі нападали на Покуття, в 1618 - чотири рази, а в 1621 та 1624 роках - по два рази. Найбільше потер пала Коломийщина. через яку татари за цей час проходили 24 рази. Коломия тоді була тричі спалена й зруйнована! За повідомленням галицького історика Дениса Зубрицького Коломия в той період була зруйнована і горіла понад дев'яносто разів. Після такої руїни, місто потрібно було відбудовувати заново. Починаючи з другої половини 1620-х років, Коломия була перенесена далі на північ, на територію теперішнього середмістя. Новий замок був збудований на пагорбі, де сьогодні знаходиться ЗОШ №1. Навколо замку був викопаний глибокий рів з водою, висипаний високий земляний вал з баштами, а також збудовано три підвісні мости. На новому місці було відбудовано Домініканський монастир, велику ринкову площу з дерев'яною ратушею посередині, польський та єврейський цвинтарі. Згодом ^ місто поступово забудовувалося і навколо центру; знову виникли нові ремісничі майстерні й цехи, було започатковано гончарство, млинарство, ґуральництво. Особливого розвитку набула торгівля. Коломия віддавна стояла на перехресті великих торговельних шляхів з Європи через Галич на Дунай, а : також на Київ, Угорщину, Чехію. Торговий транзит сприяв розвиткові коломийської торгівлі. Це особливо помітно; скажімо, на кількості пекарів. Якщо взяти до уваги, що торговельні валки, що проїжджали через місто, могли мати й до трьохсот возів, то стає зрозумілим, чому, наприклад, у Коломиї в 1565 році було 150 пекарів, тоді як у Белзі тільки 34, Холмі -52, Львові - 53, Кам'янці -63. Важливим заняттям для коломийців було видобування солі в передгірних селах: у 1565 році в місті було 50 зваричів солі, а також велика кількість торговців сіллю мали урядовий захист. Будь-яким купцям заборонялося під загрозою втрати товару обминати Коломию, або торгувати десь по селах. Подібні привілеї мала Коломия на торгівлю сіллю, а також на право користування на ярмарку лише власною вагою. У 1772 році після першого поділу Польщі, покутські землі разом з Коломиєю відійшли до Австрії. Ця подія позначилася на житті міста. Від Коломиї відійшли села, податки з яких зона використовувала на власні потреби. Згодом Коломия була адміністративне віднесена до Станіславівської округи і частково втратила свої колишні функції повітового центру. До 400-річної полонізації додався новий, австро-німецький вплив, і на околицях міста стали виникати німецькі колонії. Згодом у Коломиї уряд будує шість військових казарм і порохові склади. У місті концентрується велика кількість війська, діє до 70 карних загонів для боротьби проти народних виступів. У 1811 створюється Коломийська округа, межі якої збіглися з межами колишнього повіту. Перехід під австро-німецький протекторат був для Галичини (в тому числі і для Коломиї) вигідним з кількох причин. По-перше, невдовзі почали впроваджувати реформи з підняття економіки краю, зароджуватися акціонерні та приватні підприємства, перші місцеві видобувні, лісопильні та цегляні промисли. Особливий етап у розвитку Коломиї почався після вступу в дію у 1866 році залізничного сполучення, а також залізничних гілок місцевого значення. По-друге, цей період започаткував національне відродження на Коломийщині. У 1830 році серед передової коломийської інтелігенції твердо сформувалася думка про нагальність потреби відродження української мови, культури, народних традицій, звичаїв. Цьому особливо сприяли погляди М.Шашкевича, Я.Головацького, І.Вагилевича, авторів збірки "Русалка Дністрова" (1837 рік), ідеї якої знаходили в Коломиї найпалкіших прихильників і однодумців. Той період заклав основи громадсько-політичних і культурно-мистецьких традицій у Коломиї, започаткував зародження першого в Галичині театру (1848 рік) ї читальні (1848 рік]. Скасування панщини в Австрії (1848 рік) сформувало в Коломиї національно-патріотичне середовище - Коломийську окружну Руську раду на чолі з педагогом і першим меценатом М.Верещинським. У 1864 році в Коломиї була відкрита друкарня М.БІлоуса, в 1865 році стала виходити перша газета "Голос народний", а в 1867 році започатковане книговидання. Після тривалого домагання у 1861 році відкрили гімназію, в 1875 році -гончарну школу, в 1894 році - школу деревного промислу та кілька загальних початкових шкіл. У 1875 році українці закріпили тут філію Товариства "Просвіта1', а в 1895 році -"Коломийський Боян". У ХІХ столітті місто дало дорогу багатьом поетам, письменникам, публіцистам, художникам, артистам, композиторам, співакам. Вони і вивели згодом Коломию на рівень визначного культурно-освітнього та мистецького центру Галичини. Початок XX століття знаменував вагомий поштовх до національного відродження. Б Коломиї з ініціативи отця Йосафата Кобринського будується Народний дім, відкривається українська державна гімназія (директор Софрон Недільський), влаштовуються Січові свята, у травні 1914 року відкривають пам'ятник Тарасові Шевченку. Новим нещастям для Коломиї стала Перша світова війна, яка принесла у місто розруху, голод, людські жертви. Російські війська, які 15 вересня 1914 року захопили Коломию, одразу ж зруйнували пам'ятник Т.Шевченку, заборонили видання українських газет, журналів, книг, закрили всі бібліотеки й книгарні. На околицях міста точилися важкі й тривалі бої, і Коломия тричі переходила з руку руки. Коли у Львові 1 листопада 1918 року проголосили Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР), то одночасно українські військові захопили владу і в Коломиї. У місті почала діяти Старшинська школа, було сформовано Гуцульський курінь, 24-й полк ім. гетьмана Петра Дорошенка, 36-й полк ім. гетьмана Івана Мазепи, кінну сотню ім. Юрія Федьковича, які влилися до УГА. Згодом поляки, порушивши угоду з Антантою щодо 100-тисячної армії Галлера, яку надіслали з Франції спеціально для боротьби з більшовиками, використали її проти УГА, прорвали фронт і повалили ЗУНР. 24 травня ! 919 року до Коломиї несподівано увірвалися румуни, а 19 серпня 1919 року знову вступили поляки, які вже на довгих 20 років заволоділи і Коломиєю, і Галичиною. Упродовж 1919-1939 років громадсько-політичне життя в місті було досить активним. У Коломиї працюють "Маслосоюз", "Народна торгівля", "Покутський союз", "Центробанк", "Покутський господар" І місто стає другим після Львова центром Галичини, діють українські партії, товариства, громадські організації; виходять до 50-и українських газет, з'являються сотні книжок, брошур, листівок і плакатів. У Коломиї була започаткована перша українська енциклопедія "УСЕ" в 3-х томах, створений музей Гуцульщини. У 1939-1941 роках з приходом Червоної армії у житті коломийців відбулися не лише докорінні соціальні зміни, але й політичні. Сталінський режим, проводячи широкомасштабний наступ проти всього українського національно-патріотачного життя, заарештовував сотні провідних українців міста й околиць, яких або засудили, або знищили, а їхні родини вивезли до Сибіру. Зазнали переслідувань представники польської, німецької та єврейської меншин. Під час німецької окупації (1941-1944 р.р.] місто знемагало від постійних облав і розстрілів. Чимало українських патріотів і єврейського населення було жорстоко знищено, третина Коломиї спалена. 28 березня 1944 року радянські війська без особливих боїв звільнили Коломию від німецьких окупантів. Місто поступово піднімалося з руїни, поверталося до життя. Але знову сталінська система далася взнаки і значну частину місцевої інтелігенції енкаведисти заарештували, а їхні родини вивезли до Сибіру. Особливо постраждала греко-католицька церква. У Коломиї та навколишніх селах діяла широка мережа підпільної ОУН, яка дала історії низку яскравих імен національних героїв ОУН і УПА. У повоєнні роки на базі колишніх дрібних майстерень виросли підприємства деревообробної, машинобудівної", металообробної та будівельної промисловості. З'явилися нові вулиці, Коломия значно виросла й розширилася. Під час перебудови, в місті розпочався процес національного відродження. З 1988 року почало діяти культурологічне товариство "Поступ", у 1990 році було відроджено гуманітарну гімназію та професійний театр, повернули містові Народний Дім. Десятки тисяч людей зібрав у Коломиї перший Всесвітній Собор Духовної України (1990). Місто одне з перших провелозміну назв вулиць. Сучасна Коломия - місто обласного підпорядкування, у якому діють дві музичні і одна художня школа, три училища, п'ять коледжів, два інститути, чотири музеї, драматичний театр. Місто має дві власні літературні премії, три видавництва, 70 тисяч населення. В наші дні Коломия залишається єдиним в Україні містом, в якому від 1996 року на громадських засадах видається 14-и томна "Енциклопедія Коломийщини", головним редактором якої є відомий літератор і гуморист Микола Савчук. МУЗЕЙ ГУЦУЛЬЩИНИ ТА ПОКУТТЯ Мальовниче Прикарпаття, як відомо, з давніх-давен славиться за межами України своїм неповторним самобутнім мистецтвом. В експозиції Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського представлені всі його види. Чільне місце серед них займають різноманітні зразки різьби по дереву, особливо різьби площинно-геометричної, тригранне-виїмчастої та рельєфної, якими прикрашали житлові і культові споруди, архітектурні деталі, меблі, сільськогосподарські знаряддя, культові та побутові предмети, музичні інструменти тощо. Тут широко демонструються численні вироби художньої обробки металу, рогу та шкіри, виготовлені в різні часи майстрами Гуцульщини технікою гравірування, інкрустації, гарячого та холодного кування, плетіння, жирування - це, як правило, речі хатнього вжитку, прикраси для одягу, деталі збруї, зброя. Привертають увагу речі господарське-побутового призначення: лускоріхи, кресала, стремена, люльки, кептарі, кожухи, чоловічі торбини, пояси-череси, святкові пояси та постоли, які відзначаються вишуканими формами та оригінальним лаконічним декором. Визначне місце в експозиції музею посідають писанки - мініатюрний шедевр народного мистецтва з багатою історією, традиціями, повір'ями, твори народного живопису - розпис на склі та дерев'яні ікони, які були популярними серед жителів Карпат не тільки як культові речі, а й як декоративно-мистецькі твори. Серед експонатів, представлених у музейній експозиції, високохудожні твори династії Шкрібляків, Корпанюків, Горбових, Волощуків, Ілюків, Кахнікевичів, В.Девдюка, М.Медвідчука, І.Семенюка, О.Бахматюка, П.Кошака, С.Харінчука, Г.Василащук, Г.Герасимович, Г.Вінтоняк, І.Антонюка, В.Гуза, М.Тимкова, В.Кабина, Д.Шкірбляка, П.Цвілик і багатьох інших талановитих митців. У музеї народного мистецтва, Гуцульщини та Покуття щомісяця відбуваються виставки найрізно-манітнішої тематики не тільки з України, а і з різних країн світу. Музей сприяє науковому пізнанню, національному утвердженню, прищеплюючи високі естетичні смаки та уподобання. Життєдайна сила писанки, її неповторна краса, багатство орнаментальних композицій і, зрештою, звичаї та обряди, пов'язані з нею, лягли в основу побудови експозиції новозбудованого в Коломиї єдиного в світі Музею писанки. Архітектурна споруда виконана у формі яйця-писанки як оригінальної і своєрідної реклами музею, колекція якого нараховує понад десять тисяч творів цього декоративно-прикладного виду народної творчості. Для нас, українців, писанка - не тільки символ життя, добра, надії, це ще й магічний, оберіг нації, її філософії та культури, езотеричний зміст якої нині важко осягнути. Своїми витоками писанкарство сягає сивої давнини та відбиває уявлення наших предків про навколишній світ. Таємниця яйця - зародка життя, як і таємниця світового дерева, тисячоліттями викликала найрізноманітніші асоціації, була одним із найбільших див для людей в усі часи. Це давне і вічно молоде мистецтво увібрало в себе художню вивершеність, багатство сюжетних композицій, неповторність кольорових гам. Серед найважливіших і найстаріших писанкових символів було Сонце, -джерело життя, оновлення та надії. Кожен регіон України має своє характерне поєднання барв і композицій, укладених віками у певну систему інформаційних кодів, які сьогодні читаємо як орнамент, зачаровуючись його багатством та неповторністю, трактуючи писанку твором мистецтва. Проте історичний та моральний аспекти цього прадавнього символу людства залишаються на сьогодні маловивченими. У наш час розвиток писанкарства відбувається за рахунок урізноманітнення власних манер творців, їхня фантазія видозмінює мотиви і форми, відшліфовуючи до ювелірності техніку писанкового письма. І на просторі мистецьких фантазій, залишається осторонь те чисте і глибокозмістовне джерело, з якого народилась писанка. Поверненню до духовних витоків, їхньої мудрості і сили слугує єдиний у світі Музей писанки.
1 2 3 4 5 Категория: Культура \| Добавил: Aspirant (02.07.2015)
Просмотров: 478 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: