РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Юридична деонтологія. Правова соціалізація особи юриста - Культура - Реферати - Каталог статей

Юридична деонтологія. Правова соціалізація особи юриста Взаємозумовленість культури й освіти очевидна. Важливим напрямом у розвитку України як правового суспільства є підготовка юристів з високою загальною та професійною культурою, здатних до філософського осмислення цілісності людського буття і його культури. Отже, йдеться про сучасну філософію освіти і соціалізацію юриста як суб'єкта культури. Важливо зосередитись на філософ" правової освіти. Поняття, філософія правової освіти передбачає і забезпечує розуміння прояву глобалізації держави і права у світі, сприйняття діалогу правових систем завдяки розширенню гуманітарно-світоглядних полікультурних орієнтацій, розвитку правової творчості з метою неухильного утвердження верховенства права як прав людини, формуванню - у підсумку особистості планетарного типу. Філософія правової освіти неминуче передбачає утвердження природних та моральних норм у позитивному праві, сприяє повсюдній рецепції Європейського права. Проблему соціалізації юриста як суб'єкта культури можна пов'язати з опануванням ним історичних традицій розвитку права як соціокультурного феномена. Як відомо, соціалізація - це процес залучення індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення й розвиток як цілісної особистості на основі засвоєння нею елементів культури і соціальних цінностей. Професія юриста - одна з найдавніших у людському суспільстві. У давньому суспільстві функції правотворчості здійснювали досвідчені й найбільш авторитетні старійшини, жерці, «волхви», служителі релігійного культу, пізніше - духовенство (єпископи, священики). Згодом виникла потреба в окремій групі людей, які б займалися правотворчою діяльністю, охороною громадського порядку, тлумаченням правових норм, розв'язанням різноманітних конфліктів та суспільних проблем. Ґрунтовна підготовка юристів розпочалася в VI ст. у Римі. Римські юристи Гай, Модестин, Павел, Папініан, Ульпі-ан - перші у світі творці правознавства, які продовжили розвиток державно-правових концепцій Давньої Греції, Давнього Риму. Наприкінці XI ст. початку XII ст. центром розвитку юриспруденції став університет у Болоньї (Італія). Головна увага у вивченні права приділялася тлумаченню (глосам) кодифікації Юстиніана, особливо дигест (звідси й назва -школа глосарів). Аналогічний підхід спостерігався і в інших університетах (у Падуї, Пізі, Парижі, Орлеані). Вибрані глоси усієї школи видані в середині XIII ст. Аккурсіусом. Пізніше, у Римі виникли школи коментаторів. Коментатори (постглосатори), які заступили глосарів у XIII-XIV ст., головну увагу приділяли тлумаченню самих глосів, а також виявляли значний інтерес до вчення римських юристів про природне право. Виходячи з ідеї «природи речей», вони трактували природне право як вічне й розумне, обстоювали його пріоритет і верховенство над позитивним правом [157, с. 42-43]. Римське право і сьогодні вивчається у багатьох університетах, а його рецепція поширена у деяких державах. На основі римського права виокремилися англосаксонська, мусульманська, романо-германська світові правові системи. Вони відповідно зумовили такі види права: живе або природне (духовно-моральне) право; позитивне право. Зазначимо, що романо-германська система права найбільш консервативна. Досвід правової практики свідчить, що вона спрямована в основному на букву закону, тобто на догматичність без урахування духу права. Така система права характерна і для України, яка успадкувала від тоталітаризму соціалістичне право. В Україні початкові знання у галузі права надавали монастирі Києва, Чернігова, Галича, Луцька. У 1661 р. засновано Львівський університет у складі чотирьох факультетів - філософського, юридичного, медичного, теологічного. Це перший університет в Україні, де здійснювалася підготовка юристів. Нині підготовкою юристів займаються академії, університети, інститути, інші навчальні заклади. Правові знання набувають майбутні спеціалісти багатьох професій. Без фахівця-юриста не може обійтися жодна галузь народного господарства, апарат державного управління, місцевого самоврядування, не кажучи вже про законодавчу владу чи приватні структури. Проте юристів в Україні все ще не вистачає. Практика свідчить, що їх потрібно майже у 3-4 рази більше. Особливо гостру потребу у кваліфікованих юристах відчувають органи внутрішніх справ. Відсутність їх у цій сфері негативно позначається на правовому регулюванні суспільних відносин. Якісні зміни юридичної освіти в Україні передбачають насамперед духовно-моральну кореляцію, процеси трансформації живого і природного права у позитивне право, розвиток модерного європейського права, подолання деяких негативних тенденцій юридичного позитивізму. Орієнтація на нові реалії загальносвітового розвитку дає змогу наповнити підготовку українських юристів стандартами міжнародної освіти. Програма «Освіта (Україна XXI століття)» спрямована на впорядкування, систематизацію юридичної освіти на міждержавному рівні, оскільки настав час узгодити національні освітянсько-правові проблеми з міжнародними досягненнями і на основі діалогу культур європейської цивілізації виробити орієнтири сучасного міжнародного юридичного спілкування. «Замкнена» система юридичної освіти гальмуватиме національний розвиток у XXI ст. і у правовому полі призведе до серйозних проблем щодо встановлення цивілізованого правопорядку. Отже, для соціалізації юриста як суб'єкта культури насамперед потрібно поєднати сучасні міжнародні тенденції безперервної освіти. Наразі культуротворчу функцію щодо особистості покликане насамперед виконувати родинне середовище, у якому виховується майбутній юрист. Родинне середовище закономірно впливає на соціалізацію майбутнього юриста. Тут важливі два взаємозумовлені процеси: професійна та духовно-моральна соціалізація. У першому випадку, коли батьки чи інші члени сім'ї є юристами, дитина мимоволі проймається юридичним, правовим почуттям. Другий випадок характерний тим, що батьки своєю поведінкою, сімейними традиціями виховують духовно-моральну особистість, яка знайде себе у будь-якій професії. Обидва випадки однаково важливі, позаяк йдеться про формування людини як творця і суб'єкта культури. У соціалізації юриста важливу функцію виконує загальноосвітня школа. По суті вчитель виступає першим координатором, порадником учня у виборі професії. У Законі України «Про освіту» від 23 травня 1991 р. (ст. 28, 29) зазначається, що «загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу і суспільство. Для розвитку здібностей, талантів дітей створюються профільні класи, спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об'єднань. Особливо обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочення (стипендії, направлення на навчання та стажування до провідних вітчизняних та закордонних освітніх, культурних центрів)». Загальноосвітня школа закладає підвалини професійної соціалізації учня. Регулювання процесу соціалізації здійснюють навчальні програми. Упродовж навчання засвоюється соціальний досвід, формується емоційно-ціннісне ставлення до діяльності. Особливо впливає на соціалізацію учня індивідуальний підхід та диференційоване навчання. Адже ефективно і раціонально організований навчальний процес у середній школі істотно впливає на навчання у вищій школі, підвищує рівень професійної соціалізації майбутнього фахівця-юриста. Закон України «Про освіту» орієнтує на безперервну освіту. Адже вивчення основ правознавства у десятому класі ще не гарантує знання учнями юриспруденції. Для цього потрібні спеціалізовані юридичні класи, гімназії, ліцеї, коледжі. Причому набуття юридичних знань вимагає наскрізної програми з юриспруденції: шкільної та позашкільної. Шкільна юридична програма повинна давати учням розуміння суті регулювання правовідносин у суспільстві і спонукати їх до посильної участі в ньому через учнівське самоврядування. Позашкільні навчальні заклади розширюють знання з основ правознавства. Це можуть бути учнівські юридичні центри як за місцем розташування шкіл, так і за місцем проживання учнів. Програма юридичних центрів має пов'язуватися з програмами для абітурієнтів. Випускники таких центрів повинні вміти глибоко аналізувати закони, бути обізнаними з нормами міжнародного права, знати закономірності природного права. Ґрунтовну юридичну підготовку дають малі юридичні академії. Цілеспрямована робота досвідчених науковців зі старшокласниками забезпечує належну підготовку до вступу у вищий навчальний заклад. Негативним є те, що вступні іспити на юридичні факультети університету проводяться за завищеними вимогами, які відсутні при викладанні курсу основ правознавства у школі. Тому нинішні абітурієнти змушені відвідувати позакласні чи позашкільні довузівські навчальні заклади або вдаватися до послуг репетиторів. З метою ефективної реалізації безперервної юридичної освіти доцільно поєднувати такі підходи, як інтеграція, диференціація, діалог культур. Суть інтегрального підходу полягає у вивченні різних навчальних дисциплін з позицій права, наприклад, історії України - з позицій історії держави та права, історії зарубіжних країн - з боку історії держави та права зарубіжних країн, суспільствознавства - з погляду філософії права та ін. Це дасть змогу розширити юридичний світогляд, формувати юридичне мислення учнів. Деякі предмети доцільно вивчати у контексті інтеграції з культурологією, що позитивно впливатиме на формування культури майбутнього юриста. Наприклад, вивчення географії спрямоване на формування елементів національної, економічної, інформаційної та інших культур, вивчення літератури сприяє підвищенню рівня політичної, інтелектуальної, духовної культури тощо. Тобто вивчення навчальних дисциплін у спеціалізованих юридичних школах дає змогу зрозуміти право як загальносвітовий культурний феномен. Адже у навчальному процесі учні засвоюють, що право функціонує на засадах національної та світової культур, на діалозі самих культур. Вплив національної культури на соціалізацію юристів здійснюється через поєднання нових аспектів культури із загальнолюдськими культурними цінностями. У такий спосіб постає можливість зрозуміти соціально-психологічні механізми впливу правової культури на суспільне життя української нації, отже, і юриста як її представника. Замовчування суперечностей розвитку національних культур призводить до порушення збалансованості духовного життя між різними націями. Адже у культурі відображається і закріплюється соціально-особистісна якість творчої праці людини. Саме феномен культури дає змогу органічно поєднувати матеріальне виробництво з працею самої людини як суспільної істоти [139, с. 255, 258]. Феномен культури активізує соціалізацію учнівської молоді, дає їй змогу окреслити перспективу майбутнього. Довузівська (шкільна) юридична підготовка має суспільне значущу мету - підготувати випускника до вступу у вищий навчальний заклад з юридичного профілю. В Україні з'явилися правничі коледжі, які відповідають вимогам ступеневої освіти. Вони забезпечують підвищену підготовку молоді до подальшого навчання в університеті. Адже заняття у правничому коледжі ведуть науковці, висококваліфіковані працівники правоохоронних органів. У коледжі (як і на перших курсах юридичних навчальних закладів) є змога розпочати ґрунтовну дослідницьку, пошукову діяльність. Студент коледжу, отримавши на першому курсі тему наукового дослідження, працює над нею протягом усього періоду навчання. Результати дослідження відображаються у різноманітних рефератах, виступах на конференціях, курсових роботах, статтях і завершуються захистом дипломної роботи, а згодом й магістерської дисертації. З кожним роком матеріал дослідження поповнюється науковими відомостями з різних галузей права, які узагальнює на останньому курсі філософія права. Така творчо-пізнавальна діяльність студента у вищій школі позитивно впливає на формування його професійної культури. Проте процес соціалізації студентів-юристів у вищій школі потребує систематичного регулювання. Професійна соціалізація студентів юридичного профілю — це фактично правова соціолізація. Вона залежить не тільки від знання національних галузей права, а й від рівня оволодіння тими гуманітарними дисциплінами, які формують власне світогляд. Йдеться про філософсько-правові, історико-правові дисципліни та європейське право. Для розвитку юридичної освіти та підготовки юристів в Україні важливе значення має створення відповідних кафедр європейського права. Це зумовлюється тим, що Україна у майбутньому має намір вступити до Європейського Союзу, що вимагає включення у навчальні плани викладання основ європейського права студентам-юристам. Отже, правова соціалізація юриста, це - віддзеркалення діалектики його становлення як особистості, усвідомлення службового обов'язку, вироблення почуття правової та моральної відповідальності. Правова соціалізація (професіоналізація) відзначається активним засвоєнням правових норм, розумінням громадянської цінності прав, умінням користуватися правовим інструментарієм у практичній діяльності. Однак сьогодення вимагає від юриста знань не тільки позитивного, а й природного права, творчого поєднання духовних, моральних та позитивістських норм. Активна правова соціалізація розпочинається з усвідомлення юристом власного «я», свого місця у соціумі, з оволодіння навичками застосування своїх правових знань на практиці. Цей перший етап правової соціалізації тісно пов'язаний з виконанням службових обов'язків. Службові обов'язки скеровують юриста до конкретизації у використанні засвоєних правових норм, до усвідомлення необхідності і корисності власних професійних дій. Це формує у нього переконання в цінності права. Загалом службові обов'язки є головним засобом професіоналізації юриста. Сумлінне виконання ним службових обов'язків виявляється у позитивних діях, спрямованих на охорону прав і свобод громадян. Важливим структурним елементом професійної соціалізації юриста є формування почуття відповідальності. Усвідомлення необхідності відповідальності за власні вчинки перед державою та суспільством має запобіжне значення, застерігає юриста від застосування необдуманої примусової сили держави, що виявляється у санкціях кримінальних, цивільних, адміністративних та інших норм. Почуття правової та моральної відповідальності — необхідні стимулятори правомірної поведінки юриста. Ж. Тощенко з цього приводу зазначає, що вихідним пунктом у соціалізації особистості є аналіз реального стану свідомості, її тенденцій, суперечностей розвитку. Але саме опанування знаннями суперечностей вказує і на шляхи виходу з певної правової ситуації, напрям до справжньої соціалізації людини [139, с. 231, 236]. Отже, почуття правової і моральної відповідальності активізують професійну свідомість правника, скеровують його на свідоме розв'язання суспільних суперечностей, які виникають у його практичній діяльності. Професійна свідомість юриста, сформована у процесі соціалізації, знаходить вияв також у його пропедевтичній культурно-виховній діяльності. Це торкається загальнокультурного правового виховання громадян, водночас виявляє компетенцію юриста з питань культури тлумачення закону. Як зазначає А. Жалінський, результати правового тлумачення пов'язані з можливістю обмеженого чи розширеного роз'яснення громадянам закону із застосуванням певної аргументації. У рамках юридичної діяльності тлумачення не тільки враховується, а й використовується у діалектиці становлення правника як спеціаліста. Ігнорування результатів тлумачення у правових процесах розглядається як обмеження права на юридичний аналіз справи [67, с. 162-163]. Крім цього, знижується можливість здійснити культурно-правове виховання учасників юридичного процесу. Доцільно розглядати правову соціалізацію у культурологічному вимірі. Адже юрист, виконуючи службові обов'язки, органічно поєднує функції знавця букви і духу права, духовно-морального наставника, політолога, психолога-педагога, економіста, актора та ін. Зрозуміло, що це вимагає засвоєння певних видів культур, розкриває творчий потенціал юриста, сприяє його реалізації у суспільстві, підносить рівень та міру включення культур у правове середовище. Але у діяльності юриста існують певні домінанти. Наприклад, як домінуючі виступають використання та застосування правових норм. У таких випадках виявляються специфічні особливості юриста, можливо, й однобічні чи обмежені дії, що свідчать про низький рівень професійної культури. Тому ефективність правової соціалізації юриста як суб'єкта культури передбачає гармонійність, всебічність, тобто наявність максимальної сукупності професійних функцій. Так чи інакше суспільні процеси пов'язані не лише з феноменом права. Тому методологічне значення вміщує розуміння права як загальнокультурного феномена. Існують форми професійної соціалізації, до яких належать різні соціальні інститути, державні, громадські, кооперативні організації, засоби масової інформації, бібліотеки, неформальні групи тощо, їхній вплив має постійний або тимчасовий характер і взагалі сприяє професійному станр-вленню та інтелектуальному розвитку юриста. Зрозуміло, що процес професійної соціалізації складається з певних циклів, етапів, періодів, що залежить, як правило, від життєво-службових ситуацій. Тому ймовірна поява десоціалізації і ресоціалізації. Але вони мають різну природу та причини їх виникнення. Можна вести мову про закономірні і випадкові (синергетичні) циклічні процеси. Але кожен такий цикл, безумовно, має певне підґрунтя і безслідно не минає у професійній діяльності юриста. Це, передусім, позначається на виконанні службових обов'язків та різних функціональних діях. Наприклад, юрист через життєві обставини відмовляється від займаної керівної посади і починає виконувати менші за обсягом, а часом й малознайомі службові обов'язки. Проте набутий раніше досвід здебільшого допомагає у виконанні нових обов'язків. Тоді десоціалізація юриста - ефективне, позитивне явище у службовому становленні. В окремих випадках десоціалізація є негативною: понижений у посаді керівник не може виконувати вимог нового керівника, який раніше був його підлеглим. Таке явище впливає на моральний стан усього юридичного колективу. Зауважимо, що процес професіоналізації відбувається під соціальним контролем, який діє як один із регуляторів юридичної соціалізації, як стабілізатор суспільних відносин. У правовій соціалізації, як вважається, вагомим соціальним контролем виступає природне право. Саме з природного права розпочинається розуміння норм поведінки, формування позитивного права. На вимогах природного права побудовані міжнародні конвенції про права людини, дитини та ін. Видається можливим вважати соціальним контролем й позитивне право, яке «пройшло» відповідне визнання суспільством. Зокрема, найбільш визнаними нормами позитивного права в Україні є норми Конституції. Тому процес правової соціалізації так чи інакше відбувається під впливом (контролем) конституційних норм. Найкращі здобутки юридичної практики в Україні також позитивно впливають на правову соціалізацію юриста. Користуючись принципом аналогії, юрист має змогу звіряти свої професійні дії з цими здобутками, використовувати їх на практиці. Отже, правова соціалізація юриста як суб'єкта культури — це складний і багатогранний процес. Він залежить від багатьох суб'єктивних та об'єктивних чинників. На соціалізацію юриста впливають усі види культур, умови його життєдіяльності, трудовий шлях, характер обраної спеціалізації, сімейний стан, атмосфера в сім "і, місце проживання, перебування в соціальних групах та ін. Культура виступає своєрідним каналом правової соціалізації. Тому філософія освіти становить світоглядно-ціннісне підґрунтя правової соціалізації юриста, розуміння ним права як національного і загальносвітового культурного феномена. Список використаної літератури Алексеев А. И., Ястребов В. Б. Профессия - прокурор: Введение в юридическую специальность.— М.: Юрист, 1998.-144с. Алексеев Н. Н. Основы философии права.- СПб.: Лань, 1999.-256 с. Алексеев С. С. Право: азбука - теория - философия: Опыт комплексного исследования.- М.: Статут, 1999.- 712 с. Амосов М. Суспільство: оптимальність і розумність // Україна: Наука і культура.- 1996.- Вип. 29.- С. 6-34. Анисимов С. Мораль и поведение.- М.: Мысль, 1985.-155 с. Арнольдов А. И. Человек и мир культуры: Введение в культурологию.- М.: Изд-во МГИК, 1992.— 240 с. Белый А. Символизм как миропонимание / Сост., вступ, ст. и прим. Л. А.Сугай.- М.: Республика, 1994.- 528 с.-(Мыслители XX в.). Блюмкин В., ГумнщкийГ., Цырлина Т. Нравственное воспитание: Философско-этические основы.- Воронеж, 1990.- 125 с. Борее Ю. Б. Эстетика: Изд. 2-е.- М.: Политиздат, 1975.-399 с. Бохенькт Ю. Духовна ситуація часу // Вісник Національної академії наук України .- 1997.-№ 11-12.-С. 71-76. Букреев В. И,, Римская И. Н. Этика права: От истоков этики и права к мировоззрению: Учеб. пособ.- М.: Юрайт, 1998.-336 с. Венгеров А. Б. Теория государства и права.- М.: Юрист, 1996- 168 с.-Ч. 2: Теория права.-Т. 1. Венгеров А. Б. Теория государства и права.- М.: Юрист, 1997- 152 с.-Ч. 2: Теория права-Т. 2. Вичев В. Нравственная культура руководителя / Пер. с болг.- М.: Политиздат, 1988.- 158 с. Вопленко И. Н. Правовая символика // Правоведение.- 1995.-№4-5.-С. 71-73. Воробьев Г. Г. Твоя информационная культура.- М., 1988.-303 с.
1 2 3 4 5 Категория: Культура \| Добавил: DoceNt (24.11.2015)
Просмотров: 361 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: