РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Ю.А. ЦЕЛЕВИЧ –видатний діяч культури - Культура - Реферати - Каталог статей

Ю.А. ЦЕЛЕВИЧ – видатний діяч культури (1843-1892) Помiж визначних просвiтницьких дiячiв, культурно-громадських подвижникiв українського духовного вiдродження другой половини ХIХ ст. по праву слiд назвати Юлiана Андрiйовича Целевича. Народився вiн у с.Павельчi (нинi Тисменицький район) поблизу Станiслава (тепер Iвано-Франкiвськ) в сiм"ї священика. Навчався у Станiславi протягом 1853-1861 рр. Доля повела його шляхами просвiтництва та науки: за плечима залишилися стiни Львiвської духо вної семiнарiї; Львiвського унiверситету, де юнак слухав не тiльки богословськi виклади, а й лекцiї вiдомого тодi iсторика, згодом професора Вiденського унiверситету Генрiха Цайсберга. Засвоївши все найкраще зi скарбницi iсторiчної та фiлосовської думки, Ю.Целевич протягом 1866-1868 рр. студiював у Вiднi, дiставши глибокi знання вiд професорiв Ашбаха, Бiдiнгера, Єгера, Сiмонiя та iн. По закiнченнi унiверситету (1868) вiн учителює у нiмецькiй гiмназiї у Львовi, викладає у гiмназiї Станiслава (1871-1875), потiм переїжджає до Дьвова,мiста, яке було тодi не лише щедре на хлiб насущний для викладача української академiчної гiмназiї, а й н а осягнення ним високих та поважних ступенiв i титулiв. 1878 р. Ю.Целевич стає доктором фiлософiї, а за кiлька мiсяцiв до своєї кончини, вiн не доживши i до полудня вiку, на шостих загальних зборах Наукового Товариства iм.Шевченка був обраний головою цього Товариства. Ще за життя вченого вийшов у свiт упорядкований ним 1-й том, присвячений українському письменству, де були зiбранi значнi лiтературознавчої ваги матерiали: твори М.Грушевського "Громадський рух на Вкраїнi-Руси в ХII ст.". Т.Рильського "Студiї над основа ми розкладу багатства. Часть I", О.Кониського "Дитинний вiк Т.Г.Шевченка: крит.-бiогр. нарис", О.Колесси "Українськi народнi пiснi в поезiях Богд.Залєського: Лiт.-крит. студiя", О.Барвiнського "Про заснованнє i теперiшнiй розвиток товариства iм.Шевченка у Львовi." Коли ж з"явився 2-й том: "Записки НТШ" (Львiв,1893), на ньому було зазначено: "Незабутнiй пам"ятi Д-ра Уляна Целевича. Наукове Товариство iменi Шевченка". По смертi вченого у визначному масивi перiодики Львова, всiєї Галичини з"явилося повiдомлення про велику й безцiнну втрату для науки, зокрема iсторiї, всiєї культури, всього народу. "Дiло", "Учитель", "Правда", "Зоря", "Iлюстрований календар товариства "Просвiта" на 1894 р.", iншi часописи вмiстили посмертнi спомини про Ю.Целевича. 1917 р. , у 25-ту рiчницю вiд дня смертi видатного етнолога й iсторiографа НТШ планувало видати працi Ю.Целевича, що розпорошилися першопублiкацiями в "Дiлi", "Зорi", "Правдi","Шкiльнiй часописi". Втiм, тому зашкодив воєнний стан. Богдан Баркiнський мав намiр здiйснити задумане в 1922р., але не вдалося. I тiльки 1927 р. за ухвалою iсторико-фiлосовської секцiї НТШ видало окремо, як 15-й том, працю Б.Барвiнського пiд назвою "Д-р Юлiан Целевич: Його наук. дiяльнiсть на полi укр. iсторiографiї i етнографiї в свiтлi давнiших та новiших дослiдiв". Юлiан Целевич мав особливий нахил до культурницької працi. Ще за часiв вiденських унiверситетських студiй вiн захоплювався iсторiографiєю Закарпатської України. Задуми матерiалiзувалися у дослiдженнi "Дещо за поселеннє угорської України русинами i за унi ю церкви православної угорських русинiв з Римом" (1868), яке, до речi, вперше було написане живою українською мовою. Опрацювавши значну кiлькiсть джерел, переважно архiвних, працi А.Петрушевича, I.Шараневича, О.Калитовського, В.Лозiнського, Ю.Целевич пос тупово пiдiйшов до написання своєї капiтальної працi "Iсторiя Скиту Манявського враз з Збiрником грамот. листiв i деяких судових документiв, дотичних того монастиря" (Львiв,1887), вивчаючи iсторiю Скиту вiд 1611 до 1705 р. Ю.Целевич розкрив стан правосла вної церкви, показав багатоаспектну дiяльнiсть монастиря, в тому числi й просвiтницько-видавничу, подає цiннi матерiали до життєпису Iова Княгинського, про заснування Маняви, тощо. Неабияку наукову вартiсть i на сьогоднi становить друга частина видання Ю.Целевича - збiрник грамот та деяких важливих судових документiв, приватних листiв, що, з одного боку, має пряме вiдношення до iсторiї Скиту Манявського, а , з другого, є незаперечн им лiтературно-лiнгвистичним джерелом, яке зафiксувало й зберегло унiкальнi свiдчення духовної культури того часу. "Iсторiя Скифу Манявського" Ю.Целевича мала успiх серед iсторикiв, етнографiв, мистецтвознавцiв, лiтераторiв. Про неї писали захоплюючi резензiї О.Калитовський, М.Драгоманов, М.Пав- лик, Д.Дорошенко, Б.Барвiнський та iншi дослiдники. Iван Франко в рядi праць, зокрема, "Иоанн Вишенський (новые данные для оценки его литературной и общественной деятельности)", "Iва н Вишенський i його твори", "Нарис iсторiї українсько-руської лiтератури до 1890 р." та iнших, досить високо оцiнує iсторичнi нариси, а також монографiчнi дослiдження Ю.Целевича, особливо "Iсторiю Скиту Манявського". Найбiльшої популярностi серед науковцiв з-помiж усього написаного Ю.Целевичем набули розвiдки, есеї, iсторико-етнографiчнi нариси та окремi шкiци про галицьких опришникiв, з точки зору як соцiально-полiтичного та нацiонального явища. Особливої уваги варт i: звiт "Про Олексу Довбушука та єго попередникiв i наступникiв" (1882), розвiдка "Ще дещо про Олексу Довбушука та єго наступникiв (1888), великий iсторичний нарис "Дальшi вiстi про опришкiв ватаги: Олекса Довбушук i Василь Баюрак" (1890), фольклорно-етн ографiчний есей "Останнi iсторичнi вiстi про опришкiв ХVIIIт. а) Iван Бойчук, другий наступник Довбушука б) Ще деякi перекази й легенди про Олексу Довбушука" (1891). Пiзнiше пiсля смертi вченого, завдячуючи М.Павлику, цi працi увiйшли до своєрiдної iсторичної антологiї "Розвидки про народнi рухи на Українi-Руси в ХVIII ст.", з передмовою М.Грушевського. Простежуючи манеру письма кожного з дослiджень, переконуємося, що всi вони рiзнi за iсторико-документальним матерiалом, ступенем вкраплення у канву викладу живого ферменту, тобто свiдчень старожилiв, усних переказiв, легенд, притч, мiфiв, пiсенних зразкi в тощо. В останньому есеї спочатку переважає спокiйний оповiдний тон, що грунтується на iсторичних документах, архiвних свiдченнях, а далi, коли йдеться про Iвана Бойчука, у викладi переважає бiблiографiчнiсть. Для аргументацiї доказiв дослiдник наводить матерiали судових свiдчень, подає бiографiчнi вiдомостi про Iвана Варцаба, Стефана Зеленчука, Олексу Головчука. Затим нiби нашаровується етнографiчний зрiз: автор подає точнi описи життя й побуту, натури опришкiв, їхнiх звичаїв поведiнки у рiзних життев их ситуацiях. Наявний фольклорний елемент: спiванка ("Ой ви хлопцi, ви молодцi, ей сходiться Чорногорцi! Будем раду сполом мати, де пiдемо рабувати...", "Закувала зозуленька та межи лiсами, ой ходи ти Бойчуку, на здобич iз нами"). Ю.Целевич не побоявся о публiкувати "оголений" цифрово-статистичний матерiал (йде констатацiйний перелiк десяткiв iмен), вмонтувати як свiдчення повiдомлення тодiшньої пресиЮ висновки з протоколiв судових справ тощо. Остання праця була перекладена на польську мову В.Шопiнським. Посилання на авторитетнi працi Юлiана Целевича з рiзних галузей i напрямiв iсторiї, етнографiї, народознавства вiднаходимо у численних листах Iвана Франка до суспiльно-культурних, просвiтницьких дiячiв: М.Павлика, О,Кониського, М.Драгоманова, М.Грушевськ ого. Так лист до М.Павлика (вiд 12 листпада 1882 р. ) I.Франко з-помiж iнших публiкацiй вирiзняє "цiнну штуку Целевича о Добушу". У листi ( вiд 13 грудня 1884 р.) зi Львова до О.Кониського вiн називає серед авторитетних авторiв Ю.Целевича. У листi (вiд 2 3 вересня 1897 р.) до М.Грушевського Iван Якович звертає увагу останнього на публiкацiї в газетi про опришкiв, автором яких є "талановитий дослiдник Ю.Целевич". Увагу авторитетних iсторикiв, етнографiв привернула розвiдка Ю.Целевича "Дещо про поселення у горської України русинами i про унiю православної церкви угорських русинiв з Римом" (1868). У нiй пульсували смiливi думки пiдкресленi фактичними вiдомостями. Такий самий принцип бачимо i в iнших публiкацiях "Всюду добре, дома найлiпше" (1870), "Гетьман Полуботок" (1872). Iз джерелознавчих праць Ю.Целевича й досi маловiдомим є "Iсторичний причинок до нашої матирологiї i рицарської слави" (1880), "Чи було в Польщi невольниче пiдданство?" (1881), "Облога мiста Львова в р. 1672" (1883), "Перехiд козакiв через Покутє до Молда вiї в р. 1739" (1885), "Росiя i Китай i дещо про Кульджу" (1886), "Клопоти мiста Львова з кагалом жидiвським в половинi ХVII вiку i погром жидiв у Львовi 1664 року" (1886), "Три судовi розправи перед 150 роками" (1887), "Нiчний напад на дiм Маркiянового (М.Шашкевича) дiда о.Романа Авдиковського в Пiдлисеї" (1887) iншi студiї. Не меншою науковою сумлiннiстю й iсторико-етнографiчною точностю позначенi i етюди та нариси, якi свого часу автор друкував на шпальтах газети "Зоря", у календарi "Просвiти" тощо. Сьогоднi є усi пiдстави вести мову про непрохiдну цiннiсть праць Ю.Целевича з огляду на його внесок в українську етнографiчну, фольклористичну науку, взагалi в етнологiю. Студiюючи доробок вченого, знаходимо там причинки до демонологiї ("Закопанi грошi", "Зачарованi грошi", "Як горить скарб", "Нечистi мiсця", "Знахарi", "Ворожбити" i т.п.). Цiннi спостереження дослiдника мiстяться у записанiй ним збiрцi "Народнi перекази й легенди про Олексу Довбущуку". Працюючи над багатоаспектною темою опришкiвства, осягаючи цей соцiальний феномен синтетично, Ю.Целевич ретельно добирав для свого дослiдження не тiльки архiвний матерiал, а й першоджерельний - себто найцiннiше з рiки усної народної творчостi (пiсенно-пое тичний жинок рiзних жанрiв, казки, перекази, легенди, приказки, мiфи, повiр"я тощо). Творчо засвоюючи й переробляючи фольклорний фермент, трансформуючи його в iсторичний аналiтизм вiн як етнолог заохочував любителiв i шанувальникiв нашої бувальщини до зб ирання переказiв про О.Довбущука. Одним iз перших заклики Ю.Целевича реалiзував I.Огоновський, який 1879 р. на сторiнках "Правди" надрукував статтi та цикли власних записiв ("Дещо про гуцулiв", "Слова з Гуцульщини", "Спiванки з Гуцульщини"). Чимало фольк лорних матерiалiв зiбрали згодом В.Шухевич, Л.Витошинський, Ц.Бурачинська, Н.Кобринська, I.Охримович, М.Бучинський, В.Гнатюк, I.Франко, М.Павлик та iншi дослiдники й збирачi. Ю.Целевич пiклувався про перебудову просвiтницької дiяльностi в краї. За свiдченням В.Барвiнського вiн разом iз А.Вахнянином готував пiдручник української iсторiї для середнiх шкiл (однак рукопису в архiвах не виявлено). Серйозним з науково-просвiтницького боку й актуальним з огляду на нацiонально-полiтичну ситуацiю є ряд дослiджень Ю.Целевича про стан галицького шкiльництва, зокрема до часiв Йосифа П. У рядi нiмецькомовних монографiчних i популярних видань вчений доходи ть висновку, що з "тих шкiл не було i не могло бути в Галичинi великого хiсна",1 бо основною метою була "германiзацiя краю, а не просвiта народу". Для iсторикiв, краєзнавцiв певний iнтерес становить i така популярна книжка Ю.Целевича, як "Життє просвiтителiв слов"ян святих рiвноапостольних Кирила i Методiя" (1891). Як бачимо, Юлiан Андрiйович Целевич залишив науковцям, широким колам народознавцiв значну спадщину, яка повинна стати в наш час предметом сумлiнних дослiджень iсторикiв, мистецтвознавцiв, етнографiв. Маємо вiру й надiю, що постать цього вченого найближчи м часом займе належне мiсце в iсторiї вiтчизняної культури. Адже вивчати процес духовного вiдродження кiнця ХIХ ст. без нього - значить знову залишити на культурологiчному полi плями незнання, байдужостi до визначних синiв нашого народу. до його духовнос тi. Л I Т Е Р А Т У Р А Целевич Ю. Iсторiя Скиту Манявського враз з сборником грамот, листiв i деяких судових документов дотичних того монастиря. - Львiв: З друк. Т-ва iм. Шевченка, 1887. - 136, СХIХ с. ПРО Ю.А.ЦЕЛЕВИЧА Франко I. Зiбрання творiв: У 50 т. / Редкол.: Є.П.Кирилюк (голова) та iн. - К.: Наук. думка, 1980-1986. - Т. 27-44. Про Ю.А.Целевича див. "Показчик iмен до томiв". Качкан В.А. Українське народознавство в iменах: У 2 ч. Ч.1.: Навч. посiбник / За ред. А.З.Москаленка; Передм. А.Г.Погрiбного. - К.: Либiдь, 1994-1995. Про Ю.А.Целевича див. "Показчик iмен до томiв". Качкан В. Юлiан Целевич // Качкан В. Хай святиться iм"я твоє: Галицькi просвiтницькi дiячi, письменники, вченi - виходцi iз священиц. родин. - Чернiвцi, 1994. - С.86-94. Качкан В. Юлiан Целевич : Iст. портр. // Освiта. - 1993. - 22 квiт. Качкан В. Наш Юлiан Целевич // Прикарпат. правда. - 1993. - 24 берез. Шах С. Львiв - мiсто моєї молодостi. - Мюнхен: Християн. Голос, 1956. - 362 с. Про Ю.А.Целевича див.: "Поазбучний список iмен," С. 357. Целевич Юлiан (1843-1892) // Енциклопедiя українознавства: У 10 т. : Слов. частина / Наук. Т-во iм. Шевченка; Голов. ред. В. Кубiйович. - Париж; Нью-Йорк, 1984. - Т.10. - С. 3648. Целевич Юлiан (23.Ш.1843 - 24.ХП.1892) // Український радянський енциклопедичний словник: У 30 т. / Редкол.: Бабичев Ф.С. (голов. ред.) та iн. - 2-ге вид. - К., 1987. - Т.30. - С. 592.
1 2 3 4 5 Категория: Культура \| Добавил: DoceNt (26.11.2015)
Просмотров: 244 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: