РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Функції одягу та їхня історична динаміка - Культура - Реферати - Каталог статей

Функції одягу та їхня історична ди-наміка Протягом усього свого розвитку одяг відтворював певну еволюцію світо-гляду окремої людини, нації, суспіль-ства: їхнє ставлення до різних навколиш-ніх явищ, формування й розвиток звича-їв, обрядів, вірувань тощо. Отож, ви-вчаючи одяг, можна простежити особли-вості духовної культури народу. Крім того, в одязі втілюються потяг людини до прекрасного, її художньо-естетичні погляди й смаки, що робить одяг ваго-мою частиною мистецтва. Отож дослідження такого виду мате-ріальної культури, як одяг, допомагає пізнанню й духовного світу народу. У процесі розвитку суспільства, зро-стання потреб людини змінювалися і вимоги до одягу; його функції з часом набували дедалі більшої складності, ба-гатогранності. Як відомо, найголовнішою вимогою щодо одягу, яка супроводжувала його з початку існування, був захист тіла люди-ни від негативних впливів зовнішнього середовища. Захисна функція безпосе-редньо пов'язана з географічними та клі-матичними особливостями конкретного району Земної кулі і створює необхідні умови для існування людського орга-нізму. Залежно від клімату окремих гео-графічних територій захисна функція на-бувала різного значення, що зумовлю-вало появу великої кількості видів та форм одягу, виконаних із різноманітних матеріалів. Так, у той же самий історич-ний період у країнах з різними кліматич-ними умовами одяг відмінний за своїм характером. Але треба зауважити, що навіть на відносно незначних за розміром терито-ріях одного кліматичного поясу залежно від місцевих кліматичних та географіч-них нюансів має місце й локальна специ-фіка в одязі. На прикладі України це легко простежити на народному безрукавному нагрудному одязі, локальна спе-цифіка якого, відбиваючи характер гос-подарської діяльності окремих груп українського народу, одночасно відпові-дала особливостям клімату. Цей вид одягу був поширений на всій території України, але в різних місцевостях він мав деякі відмінності. В гірських районах Західної України — це тепла коротенька безрукавка з хутра — кептар; у північних і північно-західних районах передгір'я — сукняна безрукавка — лейбик, бруслик тощо; на території Середньої Наддні-прянщини — легша, хоча і довша безру-кавка — керсетка і т. д. Для гірських районів Західної Украї-ни характерним літнім взуттям були шкі-ряні постоли, що надягалися на вовняні капчури. В той же час у північних лісо-вих районах носили личаки, плетені з кори дерева (лика), які відповідали міс-цевому ґрунту і клімату. Влітку на Серед-ній Наддніпрянщині здебільшого ходили босоніж, а в окремих випадках (примі-ром, на жнива) взували постоли з лика, які далі на південь замінювалися шкіря-ними постолами. Інша найдавніша вимога людини щодо одягу була тісно пов'язана з захис-ною і водночас відбивала світогляд пер-вісної людини, «допомагаючи» їй у бо-ротьбі з незрозумілими силами природи, «захищаючи» від злих духів, наврочень і т. ін. Це так звана оберегова (магічна, талісманна) функція, котра, переходячи протягом століть від покоління до поко-ління, набувала традиційно-побутових рис, втрачаючи своє первинне значення. Не вміючи пояснити явища навколиш-нього світу, людина часто наділяла окре-мі елементи свого побуту, в тому числі одяг, певними обереговими властиво-стями. Особливо стійкою ця функція була тому, що одяг безпосередньо пов'язаний з тілом людини, яке нібито є носієм або провідником магічної сили. Оберегова функція, що простежується в народному одязі протягом майже всієї його історії, свідчить про дуже давнє походження тих або інших елементів убрання, які зберігали її навіть до не-давніх часів. Для прикладу звернімося до україн-ських головних уборів XIX ст. Людина усвідомлювала, що саме «головою» вона розуміє навколишній світ та впливає на нього, в тому числі на свідомість, психіку, духовний світ інших осіб. Тому за допо-могою головних уборів вона прагнула за-хистити себе від уроків та інших чар зловмисних людей. Такими оберегами слугували, зокрема, дівоча стрічка або вінок із запашних рослин, складні форми жіночих очіпків. Особливі магічні власти-вості надавалися також українській на-родній сорочці, що одягалася прямо на тіло людини. їй приписували лікувальну силу, вона виступала обов'язковим еле-ментом убрання в багатьох обрядах. Так, люди вірили, що через сорочку можуть передаватися різні хвороби, лінощі або ж, навпаки, здоров'я, спритність тощо; сорочкою обгортали новонароджених, її вишивали на весілля, на смерть; із нею пов'язані не тільки сімейні, часом інтим-ні, обряди2, а й громадські традиції (наприклад, у білій сорочці жінки вихо-дили прокладати першу борозну). Магічними властивостями наділявся також кожух, який займав важливе місце в обрядовості, символізуючи родю-чість, багатство та щастя3. В кожух загортали немовлят, на ньому сиділи мо-лоді під час весілля, він був складовою частиною обряду пострижин, у кожусі навиворіт зустрічала молодого мати на-реченої тощо. Важливу оберегову роль виконували колір та орнаментика одягу, а також різноманітні прикраси, пояси та інші до-повнення. Уже на перших стадіях розвитку суспільства простежуються й естетичні вимоги щодо одягу. Прикрашаючи одяг, людина спочатку висловлювала свій не-свідомий потяг до прекрасного; з часом прикраси перетворилися на необхідний атрибут костюма, відбиваючи особливо-сті художньо-естетичних смаків народу. Отож естетична функція віддзеркалю-вала певний спосіб усвідомлення життя, навколишньої природи, збагачений люд-ським досвідом і перейнятий високою духовністю. Естетичні особливості одягу підпо-рядковані законам композиції, які ви-магають гармонійної єдності таких по-казників, як матеріал, форма, колорит та різні види оздоблення. За взірець можуть правити кращі комплекси тради-ційного вбрання різних етнографічних районів України. Якщо оберегова та пов'язана з нею обрядова функції народного одягу на-прикінці XIX — на початку XX ст. здебільшого втрачають своє давнє зна-чення, то естетична, переживаючи певні видозміни, й досьогодні успішно утвер-джує себе, що й робить одяг важли-вою частиною декоративно-прикладного мистецтва. Вже з виникненням родових общин, а згодом племен, що об'єднували спорід-нені родові общини та етнічні угрупування, в одязі з'являються етнічні озна-ки, які з часом набувають дедалі більшої виразності. Тобто можна говорити про етнічну функцію одягу. Загальновідомо, що в X ст. на основі консолідації розрізнених слов'янських племен — полян, сіверян, волинян, в'я-тичів — на території Південно-Східної Європи виникає могутня держава — Київська Русь. Судити про одяг цих пле-мен можна хіба що гіпотетично, проте, за аналогією з іншими видами матеріаль-ної культури, зразки якої є у розпоря-дженні археологів та істориків, припус-тимо, що він суттєво відрізнявся один від одного. В процесі утворення слов'яно-руської етнічної спільноти відбувалася і консолідація багатьох явищ культури. Так, на основі одягу давньослов'янських племен виник і давньоруський костюм, значною мірою несхожий на одяг сусід-ніх народів. Феодальне роздроблення і розпад давньоруської держави, різні історичні долі населення окремих її територій сприяли формуванню української, росій-ської та білоруської народностей (найінтенсивніше цей процес проходив у XIV—XV ст.), і приблизно з цього часу ці народності виступають як близькі між собою, але окремі етнічні одиниці. Від-повідно на основі одягу населення давньоруської держави йшло формуван-ня етнічної специфіки народного вбран-ня українців, росіян, білорусів. Пізніше, з утворенням нації, ускладнюється етніч-на специфіка народного одягу, який дедалі більше набуває національних ознак. Риси такої спільноти, як нація, виявляють велику стійкість відносно піз-ніших впливів і нашарувань, що у свою чергу відбивається на еволюції одягу. Усередині великих етнічних спільнот в їхньому одязі формуються специфічні регіональні й локальні ознаки, тобто костюм стає, так би мовити, знаком від-мінності населення однієї місцевості від іншої. Регіональні ознаки інколи поєдну-ються з загальнонаціональними, які ви-ступають символами відмінності націй. Архаїчні риси народного одягу, пов'язані з культурою стародавніх етнічних спільнот, у процесі розвитку нації чимдалі більше нівелюються. Проте окремі їхні елементи затримуються в одязі дуже довго, поскільки є складовими певних комплексів національного костюма. Це явище можна простежити на українському народному одязі, в якому на загальній основі виділяються регіо-нальні та локальні комплекси з дуже виразною своєрідністю крою, кольору, оздоблення, способів поєднання та но-сіння окремих елементів убрання тощо. Можна погодитися з припущенням Г. Маслової, що така складова части-на одягу східних слов'ян, як плетене взуття, сягає часів племінного побуту (знаряддя для її виготовлення було відо-ме за неоліту). Те ж саме можна сказати про незшитий стегновий одяг. Його назви «плахта», «поньова» означають по-лотнище тканини, плат, накидку, що зму-шує відносити цей тип убрання до тих давен, коли найпростіші його форми у вигляді шматка тканини мали різне при-значення. На формування й розвиток етнічної функції одягу впливають і етнокультурні зв'язки між народами від найдавніших часів до наших днів. Незважаючи на спільність багатьох елементів україн-ського національного костюма, локальні його різновиди зберігають яскраву своє-рідність, в одних випадках утримуючи в собі архаїчні ознаки, в інших — риси, що виникли у процесі етнокультурного взаємообміну з сусідніми етнічними гру-пами або народами. У процесі соціально-економічної ево-люції суспільства, з появою станів та майнового розшарування населення, з виникненням приватної власності розви-вається соціальна функція одягу. Він стає знаком розмежування суспільних верств, а також знаком станової належності. Звідси й соціально-економічна диференціація одягу, його кількісних та якісних показників. Панівні верстви під-креслювали за допомогою одягу своє привілейоване становище. У феодально-му суспільстві багатьох країн Європи, особливо за середньовіччя, регламента-ція одягу навіть передбачалася законо-давством: так, недворянам забороняли носити шовковий або оксамитовий одяг, убрання червоного кольору; довжина передків взуття, висота чоловічих голов-них уборів — усе було суворо регламен-товане. Крім певних законодавчих при-писів, на одязі відбивалося і матеріальне становище представників того чи іншого стану. У Давній Русі та пізніших державах, що утворювалися на її території, одяг боярства, а згодом дворянства суттєво відрізнявся від інших: використовували-ся дорогі привізні тканини, оздоблення коштовним камінням та іншими дорого-цінними прикрасами, кількість одягу в багатих була значно більшою тощо. Пет-ром І був виданий указ, що вводив для всіх станів, окрім духовенства та селян-ства, спочатку угорський, а потім німець-кий одяг. Але цей указ не поширився на всі околиці імперії. В Україні панівні стани (феодально-поміщицька знать, козацька старшина, дворянство тощо) також намагалися під-креслити свою матеріальну перевагу. Проте народний одяг, який не міг змага-тися з «панським» за вартістю, завжди промовисто свідчив про народну май-стерність, талановитість та винахідли-вість. При цьому одяг відбивав поділ селян на різні соціальні групи (держав-ні, поміщицькі, монастирські тощо). Від-мінності між станами виявлялися не лише у використанні неоднакових за якістю тканин та різних видів убрання (наприклад, бурнуси у багатих, кереї, свити у бідних), а й у самій кількості одягу. Багаті козаки мали по п'ять-шість і більше кожухів, у той час як селянин-бідняк не мав жодного або один старень-кий на всю велику родину. Це розшарування ще більше поглиби-лося у пореформений період, коли капі-талістичний спосіб виробництва значною мірою змінив соціально-економічні умо-ви життя та загострив протиріччя між різними верствами суспільства. Швидкий розвиток та концентрація промисловості, зростання кустарних промислів та від-хідництва сприяли збільшенню населен-ня міст. Розширюються культурні запити робітників і ремісників, у тому числі щодо одягу. В середовищі селянства від-бувається процес докорінної руйнації давніх патріархальних підвалин та визрі-вання селянина нового типу. В одязі селянства більш відчутним стає вплив міської культури, на селі з'являються промислові товари. Але давні традиції відступають тут набагато повільніше. Протягом усієї історії одягу на ньому відбивалися і статевовікові ознаки люди-ни. Статевовікова функція одягу по-в'язана не тільки з фізіологією людсько-го організму, а й із характером діяльності різних за статтю та віком людей і від-повідно — їхнім становищем у суспіль-стві. Приміром, чоловічі штани — це до-сить пізнє явище, походження якого, крім кліматичних причин, пов'язане з розвитком їзди верхи, а також орного способу обробітку ґрунту; такий зручний в роботі елемент жіночого народного костюма, як запаска-фартух, доводить причетність жінки до господарської справи тощо. Статевовікові особливості пов'язані також із народною етикою. Цікаво, що люди, котрі жили протягом того ж самого історичного відтинку, але належали до різних верств суспільства, інколи мали зовсім різні етичні уявлення, які відбивалися в одязі. Для української се-лянки, наприклад, навіть на початку XX ст. було великим гріхом зняти очі-пок і «засвітити» волосся, хоч, скажімо, для міщанки це давно було анахроніз-мом. Таким чином, одяг як одна з необхід-них умов існування людини виконує ряд функцій, найважливішими з яких є за-хисна, оберегова, обрядова, естетична, етнічна, соціальна, статевовікова. Залеж-но від призначення одягу найбільший наголос робиться на одну або декілька його функцій, інші ж стають другоряд-ними. Наприклад, у святковому вбранні переважає естетична функція, у весіль-ному чи поховальному — обрядова і т. ін. Поява нової функції або зникнення старої ведуть до зміни функціональної структури одягу в цілому. Особливо чітко простежується послаблення, а в деяких випадках і відмирання цілої низ-ки функцій одягу наприкінці XIX — в першій половині XX ст. у зв'язку з бурхливими змінами у побуті й світогляді українців. Це зумовило появу нових функцій одягу і привело до докорінної зміни самої функціональної структури та її емоційного забарвлення. Використана література. Матейко К. І. Головні убори українських се-лян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографіч-ний нарис. Київ, 1991. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбран-ня // Нар. творчість та етнографія. 1963. Нариси історії українського декоративно-при-кладного мистецтва. Львів, 1969. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, ево-люція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21—22, ч. 1. Бойко В. М. Українські народні традиції в су-часному одязі. Київ, 1970. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976. Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народ-ні художні промисли України. Київ, 1979. Жолтовський П. М. Український живопис XVII—XVIII ст. Київ, 1978. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.
1 2 3 4 5 Категория: Культура \| Добавил: DoceNt (27.11.2015)
Просмотров: 719 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: