РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Етика наука про мораль - Культура - Реферати - Каталог статей

“Етика наука про мораль” План Предмет етики Етика як філософська теорія моральності. Етика — наука про мораль: її природу, сутність, специфіку, роль і місце в розвитку людини. Вона вивчає особли-ва сферу людської діяльності, її закономірності та прояви в історичній практиці людей, у моральних поглядах, у структурі моральної свідомості. Етика не створює моралі. Остання виникає й розви-вається у співжитті людей як спосіб міжлюдських відно-син. Особливість цих (моральних) відносин полягає в тому, що в них суспільна сутність людини виражена в потре-бі співпричетності з іншим, суспільством, реалізується без-посередньо у ставленні до іншого як до людини, визначає мету моральних відносин і відповідні їй засоби досягненні. Тому з часів Аристотеля моральні відносини виокремлюються в їхній своєрідності як міжлюдські, визначаються як відносин безпосередньо між людьми на відміну від виробничих, правових тощо, в яких відношення людини до іншої, суспільства опосередковане виробництвом продукту, законом і т. п. Духовний характер моральної діяльності розкривається і в її продукті — моральних цінностях, які не мають родового вираження й не піддаються моделюванню, змінам подібне до правових законів) із зовні. Моральні цінності «оплюють внутрішній світ людини, виражений у суспільному житті, визначаються як неписані закони, виникають безпосередньо в моральній діяльності людей як її про-ект— справжня спільність — людяність Спадкоємне розвиваючись, моральні цінності становлять основу моральної діяльності з її загальнолюдському змісті. Таким чином, у моральних цінностях виражена специфіка моральної діяльності, її смисл для людського розвитку, всеісторичний характер моралі. Все це свідчить, що мораль є родовою діяльністю людини, внутрішньо властивою процесові еволюційного розвитку людства. Розглядаючи моральність у и практичному значенні для людського способу ставлення до світу в цілому, вира-жену в моральному спілкуванні здатність людини співвід-носити себе з іншими людьми, керуючись поняттями ганеб-ного або гідного людини, ми покладаємо в основу аналізу уявлення про міру людяності, маючи на увазі міру суспіль-ного розвитку людини. Прояви моральності в життєдіяль-ності конкретних індивідів визначаються як доброчесність, порядність, людяність. Тобто критерієм нашої оцінки є судження про природу людини та своєрідність її прояву в моральній діяльності. Такі знання здобуваються з моральної діяльності та вироблюваних у ній цінностей. Наприклад, прагнення ста-ти доброчесним, яке виникло в результаті умовиводів, не-достатнє ні для його здійснення, ні для розуміння того, що і як слід досягти. Потяг стати доброчесним залишається потягом і спроможний служити лише сентенції про те, що добрими намірами вимощена дорога в пекло. Тільки реалізуючись у ставленні до іншого як до людини, здатність «до такого акту е сутнісною силою людини, силою, завдяки г якій можливість, виражена в прагненні, стає реальністю. ?В цьому можна переконатися й на такому прикладі. Всі .прагнуть любові. Та головною умовою для здійснення прагнення є становлення певних моральних відносин. Побачити .в іншому особистість, людину в її індивідуально-неповторному прояві і є способом формування сутнісної, творчої сили, що породжує почуття любові. Ці міркування мають однобічний характер і не перед-бачають розкриття генезису любові, їхня мета полягає в тому, щоб підкреслити, що етичні знання здобуваються з живої тканини моральних відносин, залежать від розумін-ня, яке своїми коренями сягає основи внутрішнього світу людини, її почуттів і переживань і відкривається в мо-ральній діяльності. При розв'язанні таких завдань учені здобувають знання про моральність. Отже, етика не просто відображає свій предмет, а через характер згадуваного розуміння є вираженням і продовженням моральної діяль-ності. Вчений мусить розуміти моральність і осмислювати її, розкривати її загальнолюдський сенс і конкретно-історич-ний зміст, прагнути до істини про моральність і розпізна-вати її через умонастрої своєї епохи, спиратися на знання про природу, сутність людини та відтворювати історично-конкретні періоди розвитку й прояву моральності у внутрішньому світі Походження етики —не єдиний аргумент на користь її -належності до філософії,,пряма спорідненість із якою про-стежується через предмет етики та способи його пізнання. Світоглядний рівень філософського знання про стосунки людини зі світом реалізується етикою з допомогою аналі-зу моральності – сфери їхнього дійсного прояву у взає-минах живих, конкретних, цілісних індивідів. Загальне тут розкривається через індивідуальне, сутність специфічно людського ставлення до світу постає в безпосередності її існування. Найвищий, філософський рівень узагальнення знань про людину дістає в етиці практичне, життєве підтвердження. З боку змісту філософської теорії, вираженого в системі взаємозв'язаних понять, істинність даної теорії вивіряєть-ся тим, наскільки їх відбиття в етиці співвідносне з «мо-вою» моральності, тобто підтверджується моральним жит-тям людей. Прикладом сказаного може служити ситуація, що суттєво позначилася на розвитку естетики та етики. Йдеться про однобічний розвиток філософської теорії в бік раціонального. Раціоналізм у тлумаченні пізнання, забуття ін-шої його сторони— сенсуалізму на ділі означав дедалі більший відхід від розгляду людини в багатстві її відносин зі світом, концентрацію уваги на пізнанні світу, безвідносно до того, хто пізнає. Піддаючи сумнівові достовірність знань, здобутих із людського чуттєвого досвіду, раціона-лізм у своєму розвитку поширюється й на сфери людської культури, в тому числі на етику й естетику. В естетиці це означає висування на передній план ра-ціонального характеру художньої творчості, в етиці 4-абсолютизацію раціональних мотивів і принципів мораль-ної діяльності. Набуті на цій основі теоретичні знання не відповідали тим уявленням, котрі виникали з досвіду есте-тичної й моральної діяльності, не відтворювали специфіку художніх і моральних цінностей, не давали уявлення про особливості естетичної й моральної свідомості, її структур-ного вираження. Зауважимо, що філософські категорії не піддаються уточненню їхніх значень ситуаціями повсякденного життя. Водночас на рівні їх реалізації в естетиці й етиці це ви-являється цілком можливим. Там, де цілісність взаємо-відносин людини зі світом, осягнута на рівні загального й виражена мовою філософії, розкривається в конкретному аспекті її вияву, й виникає зріз, у якому філософські ка-тегорії, конкретизуючись через етичні категорії, виходять на один із аспектів життя, схопленого у його цілісності,— моральний — і підтверджуються або відкидаються в своїй суті. Дане спостереження послужило ґрунтом для розуміння однобічності філософського раціоналізму як учення про «останні основи буття та пізнання», а також осмислення природи причин, що виявилися в абсолютизації одного з аспектів — теоретичного, доведеного до межі. Поглинувши цілісність людського буття й пізнання, вказаний аспект перекреслив і власну вірогідність. Виражений у системі взаємопов'язаних понять зміст філософської теорії реалізується у способах аналізу мо-ральності й становить методологічну основу етичної на-уки. Будучи, отже, сферою практичної філософії, її кон-кретним, етика ніби вивіряє філософські знання, абстракт-но-конкретні за своїм характером. Слід зауважити, що в своєрідній ролі, яку етика відіграє в філософії – вивіря-ти її ідеї про людство через їх реалізацію у взаєминах між людьми, – й полягає гуманістичний смисл етики, який визначає її роль у системі філософських знань. У цьому зв'язку хотілося б звернути увагу на те, що при обговоренні нового підручника з філософії (Введение в философию: В 2 ч. М., 1990), зокрема щодо міркувань про поворот її до людини, гідне повернення етики в лоно філософії розглядалося як умова гуманізації, останньої2. Висловлені провідними філософами судження з цього пи-тання мають надзвичайно актуальне значення як для кар-динальної перебудови філософії так і для розвитку етики. Протягом досить тривалого періоду етика спрямовує свої зусилля на звільнення від рамок, які сковують її роз-виток і в які вона була втиснута філософським раціоналіз-мом. Таким чином, не без участі філософії, що ще раз свід-чить про найбезпосередніший їхній (етики й філософії) зв'язок, етика потрапила в лещата редукціонізму — «на-укового методу» так званих «точних наук», втративши при цьому підстави для розрізнення етичного знання й моральної свідомості, критерії для визначення моральних ціннос-тей, їхнього сенсожиттєвого для людського розвитку ха-рактеру. Етика випадає з системи філософських наук у процесі зміни акцентів у розумінні науковості теорії, що значною мірою було пов'язане з наступом редукціонізму. Закріп-люється її належність до наукових дисциплін. Таке пере-творення етики мало серйозні наслідки для її розвитку. Моральна діяльність є способом існування суспільної сутності людини, способом її безпосереднього вияву в люд-ській чуттєвій діяльності. Філософський раціоналізм, абсолютизуючи раціональне й виключаючи з нього роль і зна-чення почуттів у розвитку людини та її пізнанні, визначив одномірний підхід до моральності. Викривлене, однобічне уявлення про неї, зумовлене її раціональним обґрунтуванням, безвідносністю до духовних почуттів, обмежувало ро-зуміння специфіки моральності. В результаті співвіднесе-ний зі здоровим глуздом раціональний характер мотивів і принципів моралі виявився зведенням моральної діяльності до поведінки. Виражена в моральному способі існування суспільна сутність людини втратила чіткість зображення, перестала проглядатися у ставленні до іншого як до людини, в фор-муванні людяності. Реалізація в безпосередності взаємо-відносин між людськими, суспільними індивідами постала не як духовна, людська чуттєва діяльність, регульована почуттям обов'язку, совісті, гідності, а як поведінка, що відповідає приписам, нормам, правилам, котрі в найкра-щому випадку були зумовлені здоровим глуздом. Таке вирішення питання про своєрідність моральності послужило підставою для розгляду моралі як простого об'єкта, застосування методу редукціонізму в етичних до-слідженнях моральності, спроби розчленування останньої на формалізовані частки, вимірювані кількісно. Тепер не-доступні редукціоністському поглядові моральні почуття обов'язку, совісті, честі, гідності розглядаються як етичні категорії, тобто як такі, в яких відображені наукові знан-ня про моральність. Отже, моральні почуття, цінності по-стали не як результат певним чином здійснюваних відно-син між людьми, узагальнений у цьому процесі й закріп-лений у системі категорій моральної свідомості, цінностях, а як продукт мислячої голови. Положення про те, що ети-ка створює категорії, відображаючи (теоретично пізнаючи) виражені в поведінці особистості її суспільні якості, по суті означало ототожнення етичних знань і моральної свідомості, раціоналізацію останньої. Розглянуті стосовно Особистості взагалі або ж стосовно її поведінки взагалі суспільні якості та властивості як фундамент етичних ка-тегорій могли бути виведені тільки з позаморальних дже-рел, якими виступали праця, економічні відносини, класова належність, потреби суспільства, їх і пропонувалося усві-домити людям через систему категорій, тобто з допомогою етики, щоб керуватися таким чином сформованими умо-глядними мотивами в своїй поведінці. Посередництво етики, котра взялася виразити мораль-ність мовою так тлумаченої наукової теорії, по суті, спо-чатку передбачало умоглядний характер моральної свідо-мості, що цілком природно при виведенні моралі із поза-моральних джерел. Втрата предмета дослідження дістала" вираження і в тому, що мораль визначалася як сукуп-ність норм, вимог, приписів, поставлених суспільством пе-ред особистістю відповідно до виникаючих у його розвитку потреб. Таким чином мораль наближалася до права, а то й ототожнювалася з ним через тлумачення її регулятивної функції в плані приборкання індивідів. Поряд із зазначеною тенденцією в естетиці й рідше в етиці, позначуваній «гносеологізмом» і орієнтованій на пі-знавальний характер категорій, розвивається тенденція розглядати етику як нормативну науку. Ш своїй основі да-не питання пов'язане з вивченням специфіки моральної свідомості. Одначе внаслідок указаних вище змін етика вивчає норми, вимоги, приписи моралі з метою подальшо-го впливу на процеси їх засвоєння людьми та реалізації в поведінці у відповідності з інтересами суспільства. В нор-мах, приписах, вимогах, поставлених перед особистістю, ^тика формулює потреби суспільства. У своєму граничному вираженні дана тенденція позна-чилася у тлумаченні етики як науки про етикет. Такий «спад» етики пов'язаний з тим, що норми моральності, втрачаючи свій стрижень, загальнолюдський смисл, пов-ноту та об'ємність у вираженні моральності, формалізую-чись, стають засобом маніпулювання свідомістю людей, який випливає з позаморальних джерел, що привнесені стереотипами, котрі виражають реальну моральність пев-них соціальних сил. Різні за своїм конкретним змістом, за своєю сутністю, ці явища, в яких відтворюються реальні зміни в мораль-ності, виникають не з вини етиків. Разом із тим розуміння суті цих змін, їх відповідне відображення в етичних знаннях становить основу для критичного аналізу знань про моральність.
1 2 3 4 5 Категория: Культура \| Добавил: Aspirant (07.07.2015)
Просмотров: 1252 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: