РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Драматургія - особливий вид літератури - Культура - Реферати - Каталог статей

Мистецтву загрожували два страховиська: митець, що не був майстром, і майстер, котрий не був митцем. А.Франс. Коли запитати любого зустрічного перехожого, що таке драматургія, то я думаю, що кожен зможе відповісти, що це окремий вид мистецтва, який „живе" у театрі. Хтось скаже більше, а хтось, можливо менше... Але я переконана, що мало хто розуміє, яку роль відіграє драматургія у житті суспільства. Які ж методи, манера і стиль притаманні цьому виду мистецтва ? Думаю, що драматургія це щось невід'ємне від людського життя. Адже стиль нашого життя дуже схожий на стиль драматургії. Драматургія - особливий вид літератури, що має діалогічну форму і призначена для сценічного втілення. Отже, драматургія – це життя на сцені персонажів, які оживають у п'єсі і відтворюють реальне життя, яке сповнене суперечностями і конфліктами. Кожна створена п'єса драматургом – це і є реальність, і для створення п'єси потрібно дуже багато талановитих людей: автор літературного тексту, драматург, сценарист, актори, модельєри, декоратори, постановники, музиканти, багато закулісних працівників, а також режисер. Ми ніколи не замислювались, що наше життя на світі, це в деякій мірі теж театр, а актори в ньому - це люди. Але у житті, немає сцени і створених персонажів, бо це є насправді. А от у мистецтві – це теж саме життя, що фіксує автор і передає глядачеві. І для людей є дуже важливим не тільки матеріальний світ, а й духовний. Адже, у реальному житті ми від часів Адама і Єви живемо із конфліктом у цьому світі, так само і в драматургії, де основою є також конфлікт. Спосіб ображення дійсності - це сценічна дія, яка тісно пов’язана з ритмом, а ритм у драматичній виставі - це рівень її дійового напруження. Ритм сповнює, супроводжує всю дію п'єси, змінюючись разом з нею. Театральна вистава нагадує людський організм: вона наповнена „кров'ю" (дією), яка циркулює, стверджуючи життя. Драматичне мистецтво-це особливий вид мистецтва, який гармонійно поєднує в собі злагоджену роботу багатьох людей. Для того, щоб існувало драматичне мистецтво, необхідна головна “дійова особа" - людина. Людина - взірець, з прикладу її життя буде створено драматичний твір-п'єсу. Людина-актор, котра передасть, перевтілиться в даний образ, донесе слово до другої людини-глядача, людина-музикант, котра передасть настрій даної п'єси і на кінець – людина-режисер, котра має найвагомішу роль у театрі. А чи є у режисера якась особлива наука ? Нічого цього режисер не має... В наш час режисер – довірена особа драматурга, його заступник на сцені, посередник між ним і глядачем. Осягнувши задум письменника, режисер пропонує свою концепцію п'єси і здійснює її. постановку, тобто, перетворює п'єсу на виставу. Для того, щоб відобразити дійсність у драматургії – це здатність і вміння створити постановочний (режисерський) задум. Тобто, конкретно-образне бачення обраної п'єси, втілити у сценічну форму і здійснити його на сцені. Робота режисера, його манера, повинні поєднати зусилля усіх творців вистави для розкриття ідеї, що лежить в основі п'єси. Режисером може бути тільки та людина, що вміє по-своєму прочитати п'єсу й по-новому осмислити її; митець, який, маючи свій погляд на життя, свої прагнення, ідеали, свою мету, свій стиль, здатний все це втілити у виставі. Режисером може бути тільки той, у кого є що сказати людям – нове, важливе, вагоме. Що необхідне для того, щоб драматичний твір ожив на сцені? 1. Мистецтво режисури і драматургії є невіддільне від натхнення. Режисер повинен навчитися перетворювати вимисли драматурга й плоди власної уяви разом з творчою працею актора у виставу. 2. Режисура і драматургія - це уміння режисера прочитати і „зробити" п'єсу, тобто перевірити її композицію, надати їй необхідної для сценічного втілення форми. 3. Метод знання і розуміння логіки дійового процесу, побудова вистави режисером так, щоб кожна наступна дія випливала з попередньої. 4. Мистецтво режисера включає і метод артистичної техніки; розповісти акторам п'єсу коротко і стисло, конкретно і образно, виділивши при цьому найістотніше. 5. Метод найвищого прояву етики режисера-це результат колективної роботи-ідейно наснажений, ретельно продуманий, чітко організований спектакль. Талант дипломата, енергія полководця, сміливість винахідника, культура педагога, розум ученого і чуйність медсестри-ось основний метод режисерської етики. Митець, якого не хвилює дійсність, ніколи не досягне правдивого її зображення. Способом драматичного мистецтва - є відобразити, притаманними йому засобами дійсність, розкрити її найістотніші сторони висловити своє ставлення до зображуваних явищ. Драматургія тісно пов'язана із театром, п'єсою, виставою. Театр прагне дати глядачеві уроки життя, пояснити його мету і зміст, прославити його або осудити. У кожного театру свій стиль, але суспільне призначення любого театру вимагає від нього: 1). чіткої і ясної ідейної позиції; 2). народності; 3). безперервного зв'язку з життям та літературою; 4). сценічної правди та реалізму; 5). твердих етичних та естетичних принципів; 6). творчого колективу; 7). художнього ансамблю. Вистава починається з мрії. Мрія – це п'єса, втілення сподівань режисера, актора і глядача, першооснова існування театру, фундамент його діяльності. Мрія породжує діяння. Воно дає реальні наслідки: обирається п'єса, складається репертуар. Репертуар - обличчя театру, афіша-паспорт творчого колективу. Правильно і різноманітно складений репертуар - шлях до серця глядача, зростання колективу. Театр повинен ставити перед собою великі й складні репертуарно-художні завдання. Проте, вони мусять відповідати його творчим і матеріально-технічним можливостям. „Накидатися" ж на п'єси, можливо й найкращі в усіх відношеннях, не маючи ні відповідних виконавців, ні належних виробничих та сценічних даних, безглуздо. Виходячи зі своїх можливостей, театр має показувати п'єси письменників-класиків, твори сучасних прогресивних драматургів, але життєвий досвід і театральна практика настійно доводять, що головною рушійною силою нашого мистецтва є п'єси, які відображають передові ідеї сучасності. „Театр, що не увібрав у себе душу свого народу, своєрідність пейзажу рідної країни, драматичні долі його людей, їхні радощі і горе, театр, в якому не б'ється пульс соціального життя, пульс історії - не має права називатися театром", - це слова Федеріко Гарсіо Лорка. П'єса - літературний твір, написаний у формі діалогу дійових осіб і призначений для показу на сцені; її зміст - суспільне життя, взаємозв'язки людей, їхні думки, почуття. Конфлікти, що виникають між людьми, допомагають розкрити їхню сутність шляхом, мовної зовнішньої (фізичної) і внутрішньої (психологічної) дії. Театр відображає життєві процеси. На сцені, як і в житті, відбувається безперервна боротьба. Немає боротьби - немає дії, немає театру. Боротьба в п'єсі виникає як наслідок конфлікту. В результаті конфлікту, тобто зіткнення ідей, характерів і настроїв, народжується дія - вісь п'єси. Душа драми - ідейний конфлікт. Сутність драматичного конфлікту полягає в боротьбі нового зі старим, передового з консервативним, причому нове, що народжується здебільшого перемагає. Драматичний конфлікт - наслідок іноді ледь відчутних протиріч, які закономірно розвиваючись, призводять до неминучих зіткнень між дійовими особами, і розкривають у реальній життєвій боротьбі характери людей та їхні ідейні позиції. Ідея втілюється у виставі тільки у дійовій боротьбі, тільки в системі подій, тільки у конфлікті, що розкриває людину. Простежити, як у п'єсі зароджується конфлікт, як він розвивається і, нарешті, завершується, вивчити пружини конфлікту, - означає збагнути саму серцевину п'єси, зрозуміти її побудову і рух. Конфлікт у п'єсі невіддільний від сюжету, фабули, інтриги, понять споріднених і щільно пов'язаних. Сюжет - кістяк п'єси, події, що послідовно розвиваються, стиснутий до краю зміст; він відображає життєві протиріччя, об'єднує головні конфлікти драми і, отже, є її каркасом, стрижнем, який фіксує увагу глядача. Сюжет - це долі дійових осіб, їхнє життя, їхнє зростання. їхні суперечності їхні характери. Без сюжету, без події, без дії, мистецтво театральної драматургії неможливе. Сюжет щільно пов'язаний з фабулою, яка надає стрункості й послідовності розвиткові драматургічної розповіді. Фабула - зовнішня дія п'єси, канва, схема її руху, логічний розвиток подій у їхній часовій послідовності, оголена низка фактів, коротка позбавлена будь-яких барв, розповідь про певні події. Інтрига - особливо напружений і заплутаний розвиток сюжету в драмі, низка подій, що викликають особливий інтерес. Етапи розвитку сюжету: 1) експозиція; 2) зав'язка; 3) розвиток; 4) наростання; 5) кульмінація; 6) спад; 7) розв'язка. Більшість п'єс починається з вступної частини, яка знайомить з життєвими обставинами, де герої драми мають діяти. У цій пояснювальній, вступній частині - експозиції - основна дія ще не розгортається, тут підготовляються події, відбувається знайомство з дійовими особами, формується сюжет. Окремі п'єси починаються прологом і закінчуються епілогом, що створює подобу обрамлення драми. З них можна дізнатися про минуле дійових осіб, побачити майбутнє, перспективу. Пролог та епілог - часті супутники інсценізацій. П'єса починається з зав'язки. Зав'язка - вихідний пункт сюжету і його перший крок, „зав'язування" конфлікту, поштовх до початку боротьби, сигнал до основної дії. Зав'язка несе в собі ситуацію - „ключ сюжету", суму фактів, умов і обставин, з яких народжується драматичний конфлікт, починається головна дія п'єси. Діставши в зв'язці поштовх, сюжет починає свій шлях розвитку (загострення боротьби протилежностей), переживає наростання, проходить ряд етапів драматичної боротьби, ударів та контрударів по лінії головної дії, що приводить до найвищої точки напруження - кульмінації - того переломного моменту, коли загострення суперечностей досягло апогея, всі сюжетні лінії затягнуті в драматичний вузол, який розв'язати здається неможливим, його необхідно розрубати. Спад - драматургічний прийом, що нагадує ситуацію після бурхливої боротьби - несподіване затишшя; злам дії, що дає відпочинок, і дає можливість, полегшено зітхнути. Але це тільки перепочинок. Конфлікт знову загострюється, дія набуває особливої стрімливості й енергійно наближається до кінця - настає розв'язка. Розв'язка - подія, що завершує драму, закінчує конфлікт, внаслідок припинення боротьби, не завжди буває в самому фіналі п'єси. Часто за нею дається кілька сцен, де показується перспектива життя й діяльності героїв, прогноз розвитку суспільного явища, що випливає з подій, які сталися на очах у глядача. Така класична побудова п'єси використовується у драматичному мистецтві, а розвиток суспільного життя породжує необхідність пошуків різноманітних методів, форм і засобів художньої передачі (відображення) дійсності. Одним Із найважливіших способів у драматичному мистецтві є перевтілення актора у сценічний образ, його гра, передача змісту словом втілення задуму режисера, Люди прагнуть встановити зв'язок між собою. Це може бути мова жестів, знаків, зображень, але найважливіший, головний засіб спілкування - звукова мова. Слово - надійна зброя оратора, письменника, дипломата, громадського діяча, а також актора. Слово - міст між окремими людьми, між народами і державами. Вимовлене однією людиною, воно впливає на іншу, примушує весь її психофізичний апарат сприймати сказане і відповідно відгукуватись, відповідати, реагувати. Ця властивість людської мови робить її основою взаємовідносин окремих людей, стає суттю і засобом творчої діяльності театру. Драматургічний твір визначається діалогом - словесним обміном дійових осіб. Словесна дія - один з найважливіших елементів сценічної дії. Слово впливає або на розум людини (логічні докази) або на уяву, збуджуючи зорові уявлення. Вимовлене слово породжує потік думок, почуттів, асоціацій і реакцій. Природа акторського таланту перетворює почуте і сприйняте слово на конкретний факт, на художній образ і передає своє бачення глядачам засобами сценічної дії - рухом, мімікою і, головним чином, мовою, словом. Словесна дія, сценічний діалог - могутній засіб впливу актора на партнера, а через нього на глядача. Від того, як промовить на сцені своє слово дійова особа, що вона в нього вкладе, що за ним приховав автор, які думки актора - виконавця супроводжуватимуть це слово, - у прямій залежності від усього цього складуться враження, настрій і реакція глядача. Тому для театру - і особливо драматичного - вирішальне значення має слово і його зміст - як його зрозумів актор, як доніс до глядача і як, нарешті, сприйняв його глядач. Роль, над якою працює актор, - це слова героя п'єси, якими він бореться за поставлену мету. Ці слова виражають думки, почуття, прагнення і сподівання; в цих словах приховані події і конфлікти, ідеї і характери, образи і цілі, обставини і причини боротьби - все життя людей, що діють у п'єсі. І робота над роллю - це передусім робота над текстом. „Театр - це актор, і театральне мистецтво, це передусім акторське мистецтво", - сказав В.Т.Немирович-Данченко. Актор - центральне, провідне начало вистави, маг і чародій, цар і володар сцени! „Чудова посада бути на Землі людиною !" Але, мабуть, ще більш висока, складна і відповідальна „посада" - бути творцем людини - показувати людину, розкривати її характер, внутрішнє життя, - бути актором. Щоб стати актором необхідно мати талант, спостережливість, вразливість, пам'ять, темперамент, фантазію, уяву, смак, розум, відчуття внутрішнього і зовнішнього ритму і темпу, музикальність, щирість, безпосередність, самовладання, винахідливість, сценічність. Аде, цього мало. Талант - це праця, це З відсотки натхнення і 97 відсотків праці. Тай цього не досить: важливо, куди і як спрямовано талант. Талант актора - поєднання пристрасті, інтелекту, техніки і природної здатності до перевтілення - вміння зобразити іншу людину. Для справжнього таланту необхідна гідна оправа. Ця оправа - всі різноманітні і могутні сили театру. “Драматургія - хліб театру. Немає п'єси - немає театру. Ніякі сурогати не в силі замінити основу основ опору театру – драматургію”. В.О.Неллі. Література: 1. І. Кочерга. „Радість мистецтва". Київ. „Мистецтво". 1973 р. 2. І. M. Колесник. „Про естетичні здібності людини". Київ. „Мистецтво". 1966 р. 3. Д. Т. Вакуленко, „Сучасна українська драматургія", Київ. „Наукова думка". 1976 р. 4. В. О. Неллі. „Про режисуру". Київ. „Мистецтво". 1977 р.
1 2 3 4 5 Категория: Культура \| Добавил: DoceNt (22.11.2015)
Просмотров: 401 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: