РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Біoетика. Біологічна концепціяетики і культурогенезу - Культура - Реферати - Каталог статей

“Біoетика. Біологічна концепція етики і культурогенезу” ПЛАН 1. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ БІОЕТИКИ ЯК НАУКИ 2. ВИТОКИ ТА ПРИРОДА БІОЛОГІЧНОЇ ЕТИКИ 3. ФІЛОСОФІЯ ЯК ОБ'ЄКТ БІОЕТИКИ ЛІТЕРАТУРА 1. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ БІОЕТИКИ ЯК НАУКИ Наприкінці XX століття людство усвідомило, що досягти істинного прогресу без високої моралі, моральних норм та правил неможливо. Вони конче потрібні не тільки для того, щоб захистити кожного окремого індивідуума — хворого чи здорового, дитину чи людину похилого віку, а й саме життя на Землі. Так народилася біоетика. Першу книжку, присвячену їй, як уже зазначалося, написав американський учений В. Р. Поттер у 1969 році під багатообіцяючою назвою "Біоетика — міст у майбутнє". Якщо вдатися до аналізу ролі біоетики сьогодні та уявити її у майбутньому, то в цій назві немає жодного перебільшення. Навпаки, це необхідний портрет майбутнього. Яке ж визначення біоетики, на наш погляд, є найбільш прийнятним? Біоетика або етика життя — це розділ прикладної етики, філософської дисципліни, що вивчає проблеми моралі насамперед стосовно людини та всього живого, визначає, які дії щодо живого з морального погляду є припустимими, а які — неприпустимими. Або іншими словами: біоетика — це органічне поєднання новітніх досягнень біологічної науки та медицини з духовністю. У сучасному суспільстві вона стала ознакою цивілізованості. Проблеми біоетики мають міждисциплінарний характер, до них причетні біологи, медики, екологи, філософи та правознавці, представники релігійних конфесій. Узагальнюючи наукові, суспільні, релігійні погляди, національні особливості, традиції, вони розробляють сукупність моральних принципів, норм і правил, яких необхідно дотримуватись у професійній діяльності. Найважливіші з них закріплюються відповідними законодавчими актами, знаходять відображення у міжнародних документах і конвенціях, деклараціях, хартіях. Ці принципи, норми та правила з часом змінюються відповідно до змін соціально-економічних умов суспільства, державної політики та громадської думки. Досить згадати, як еволюціонувала проблема абортів у різних країнах — від повної заборони до вседозволеності, незважаючи на непохитну і незмінну позицію християнської церкви, яка розглядає штучне переривання вагітності як припинення життя до народження. Церква засуджує не тільки аборти, а й ту етичну байдужість, легкість, з якою вони здійснюються, часто заради прагматизму і примітивного меркантилізму. Так, у США проблема абортів нерідко стає причиною протистоянь у суспільстві. Біоетика виникла не на голому місці. Їй передував тисячолітній досвід розвитку медичної етики та лікарської деонтології. Етичні норми і правила в медицині, вироблені ще Гіппократом, застосовуються і сьогодні, а його Клятва традиційно проголошується кожним, хто стає лікарем. "Канон науки про лікування", який створив видатний лікар Сходу, вчений-енциклопедист Авіценна (Ібн-Сіна), також містить чимало етичних принципів. До них, зокрема, належить вимога до лікаря зосередити зусилля на профілактиці хвороб, враховувати індивідуальні особливості та унікальність кожної людини. Видатні українські вчені та лікарі М. Максимович-Амбодик, Д. Самойлович, М. Пирогов, В. Образцов, М. Стражеско, Ф. Яновський, Д. Заболотний, О. Богомолець і багато інших не тільки неухильно дотримувалися високих етичних норм і принципів, а й розвивали та доповнювали їх. Вони застосували нові методи діагностики, лікування і профілактики лише після їх ретельного вивчення шляхом експериментів на тваринах, а часто і автоекспериментів. Їм було притаманне безкорисливе служіння людям, самопожертвування у виконанні свого обов'язку. Водночас на наших очах відбуваються зміни у самій медицині — вона поступово втрачає риси лікарського мистецтва, клінічного мислення і дедалі більше стає медициною технологій, досліджень, експериментів, клінічних випробувань. Сьогодні вже недостатньо дотримуватися звичайних принципів медичної етики і деонтології — підтримувати певні стосунки лікаря з хворим, його родичами та взаємини лікарів між собою. Сучасні проблеми — такі, як пересадка органів і тканин, стовбурових клітин, екстракорпоральне запліднення, використання для лікування ембріональних тканин, генна терапія, штучна зміна статі, застосування трансгенних організмів з метою отримання харчових продуктів і, нарешті, клонування тварин і людини, про що так багато говорять сьогодні навіть у парламентах та урядах розвинених держав, — дуже ускладнили стару тезу, сформульовану ще Гіппократом, — "Не нашкодь!". Діапазон лікарських втручань, або, як тепер кажуть, медичних технологій, неймовірно розширився, зросла їхня віддача у лікуванні різних хвороб. Проте разом з користю зріс і ризик. Лікарю нині часто не під силу розв'язати одвічну і дуже відповідальну та складну проблему "користь-ризик". До нових медичних технологій, що несуть багато невідомого та не завжди передбачуваного, слід додати деградацію навколишнього середовища внаслідок техногенних впливів, яка ставить під загрозу саме життя на Землі. Отже, бурхливий науково-технічний прогрес у галузі біології та медицини, зміна середовища проживання людини спричинили безліч нових проблем, які не вкладаються у традиційну медичну етику та деонтологію, їх коло значно ширше. Можна сказати, що біоетика є сучасним етапом розвитку медичної етики. Проте таке визначення буде неповним. Біоетика — то філософське усвідомлення нових можливостей медичної і біологічної науки та їх співвідношення з правами людини. Це також пошук шляхів подальшої гуманізації медицини, досягнення справедливості. Найважливіші біоетичні принципи не повинні залишатися тільки добрими намірами. Суспільство загалом і кожна людина зокрема зацікавлені в тому, щоб дотримання цих принципів регулювалося законом та жорстко контролювалося. Потребу повсюдного етичного контролю за проведенням медико-біологічних досліджень в Україні ще доведеться усвідомити. На превеликий жаль, в нашій країні біоетику інколи трактують як своєрідну вуздечку для лікарів і біологів, як стримуючий фактор. Це не так. Насправді біоетика в багатьох випадках не має права вето, водночас дотримання біоетичних принципів сприяє зміцненню авторитету біологічної і медичної науки та системи охорони здоров'я, їх тіснішому зв'язку з громадськістю. До того ж, відкритість ученого-експериментатора, лікаря, наукових закладів, лікарень не тільки підвищує їх відповідальність за свої дії, а й захищає права і гідність усіх діючих сторін, у тому числі лікарів і пацієнтів. Нерідко кажуть, що етика взагалі і біоетика зокрема — це для багатих країн, для заможних людей, а нам вона поки що не по кишені. Мимоволі виникає запитання: а скільки треба мати грошей у кишені, щоб бути моральною людиною, наскільки повинна бути наповнена державна казна, щоб у країні ці принципи домінували, стали нормою життя? Безумовно, заперечувати вплив економічного рівня життя на мораль суспільства було б неправильно. Однак прямого зв'язку між ними ніколи не було і немає тепер. Мабуть, тут більшу роль відіграють традиції, національні особливості, виховання. Залишимо філософам вирішувати, які чинники є визначальними у формуванні етичного рівня суспільства в цілому та окремих його членів. Очевидним є інше: відкладати дотримання моральних норм і правил у біомедичних дослідженнях і лікарській практиці до тих пір, поки не розбагатіємо, неприпустимо і навіть небезпечно для будь-якого суспільства. Такими діями ми просто свідомо консервуємо свою відсталість. Як же на практиці забезпечити впровадження біоетичних принципів? Зарубіжний досвід свідчить, що насамперед треба мати належну правову базу, яка б не тільки декларувала самі принципи, а й передбачала механізми контролю за їх здійсненням. Такої бази в Україні поки що не існує, її доведеться створювати. Проте чекати ми не маємо права. Тому слід використовувати окремі статті "Основ законодавства про охорону здоров'я". Кожен науковий проект, який передбачає дослідження на людині нових діагностичних засобів, нових медичних технологій, потребує біоетичної експертизи. Як правило, її здійснюють комітети з біоетики, які повинні функціонувати при всіх наукових закладах, де проводяться такі дослідження, а також в усіх лікувально-профілактичних установах. До складу таких комітетів входять не тільки найавторитетніші працівники цих установ, а й представники громадськості. Наше сьогодення ставить ще одне важливе завдання перед біоетикою — активно протистояти знахарству, так званому цілительству, відвертому шаманству, що набули в державі значного поширення і завдають величезної шкоди здоров'ю населення. Основним принципом, яким мають керуватися у своїй діяльності біоетичні комітети, є повага до життя та гідності людини (здорової чи хворої). В усіх випадках без винятку інтереси людини мають бути вищими за інтереси науки і суспільства, вона повинна бути надійно захищеною від народження і до смерті. Саме це положення часто викликає дискусії. Проте не може бути сумніву, що коли відбувається жертвування інтересами особистості заради будь-яких суспільних інтересів, то це прямий шлях до перетворення людей на гвинтики, як уже траплялося в нашій історії. У разі оцінки проектів, які передбачають використання експериментальних тварин, визначальною вимогою повинно бути гуманне ставлення до них. Саме воно віддзеркалює рівень організації біомедичного експерименту. Як приклад можна згадати ставлення до піддослідних тварин великого експериментатора-фізіолога І. П. Павлова. Його досліди на собаках, яких він оперував, і сьогодні можуть бути взірцем гуманного експерименту на тваринах. Він на власні кошти в Колтушах спорудив пам'ятник собаці. Інститути та окремі групи вчених, які беруть участь у проектах на здобуття міжнародних грантів, напевно, вже стикалися із ситуацією, коли їхнє замовлення без належної біоетичної експертизи взагалі не розглядається. Так, у США Конгрес заснував національний Комітет при Президентові країни. Саме цей Комітет розробляє систему державного контролю за дотриманням етичних норм і правил. Згідно з федеральним законом на місцевому рівні (Institutional Review Board — IRB) у складі комітетів, крім професіоналів, обов'язково мають бути правознавці, представники громадськості. Експертиза здійснюється за спеціальною процедурою і охоплює всі без винятку дослідження, які проводяться на людях. Закон наділив такі комітети правом відхиляти проекти і навіть забороняти проведення досліджень, коли виявляються порушення біоетичних норм і правил. У більшості європейських держав комітети з біоетики не мають права вето, їхні повноваження мають більше дорадчо-консультативний характер. Незважаючи на це, їх авторитет достатньо високий, щоб впливати на суворе дотримання біоетичних принципів у дослідженнях на людях, а також у клінічній практиці. Окрім того, високого рівня цій роботі надає "Конвенція про захист прав і гідності людини", яку прийняла Рада Європи ще в листопаді 1996 року. В країнах Східної Європи, де комітети з біоетики вже діють (Угорщина, Чехія, Польща), хоч і запозичується досвід інших країн, однак не копіюються існуючі там моделі, а формується власна практика, яка враховує національні особливості і традиції. Комітет ВООЗ узагальнив досвід діяльності біоетичних комітетів різних країн та різних рівнів і на цій основі розробив детальні рекомендації стосовно їх організації, функцій, прав та обов'язків. Останнім часом роботу в цьому напрямі розпочато і в Україні. Діють комітети з біоетики при президіях НАН та АМН України, підготовлено проект закону про біоетику та біоетичну експертизу, налагоджуються зв'язки з громадськістю, встановлено контакти з міжнародними організаціями, які опікуються цією справою, а також з комітетами окремих країн. Безперечно, це тільки початок. Попереду — повсякденна клопітка робота з біоетичної експертизи, біоетичними принципами ще належить оволодіти всім фахівцям, які працюють у галузі біології та медицини. Однак уже сьогодні виникає чимало труднощів, їх не уникнути і в майбутньому. Йдеться про те, що сама основоположна ідея біоетики — захист прав, свободи і гідності людини — є новою, до неї поки що не звикли не тільки медики та біологи, а й наше суспільство в цілому. Уже йшлося про розбіжності, що їх викликає також одне з основних положень біоетики, яке вимагає, щоб інтереси і благо окремої людини превалювали над інтересами науки та суспільства. Біоетика, насамперед, означає більшу відкритість діяльності наших установ — інститутів, лікарень і окремих осіб, розширення їхніх зв'язків з громадськістю. Нормою мають стати такі поняття і процедури, як біоетична експертиза протоколу наукового дослідження, добровільна інформаційна згода, конфіденційність, гуманне ставлення до експериментальних тварин, громадське обговорення біоетичних проблем тощо. Сьогодні, коли Україна стала членом Ради Європи, коли робляться рішучі кроки на шляху до інтеграції з європейською спільнотою, відкладати на майбутнє впровадження сучасних біоетичних принципів у дослідницьку та лікарську практику неможливо, насамперед тому, що це є однією з найважливіших ознак цивілізованості будь-якої країни. До того ж, країни — виробники лікарських засобів, медичних приладів, апаратів мають керуватися єдиними з країнами-імпортерами уніфікованими критеріями біоетичної експертизи. Тут не повинно бути подвійного стандарту, що, на превеликий жаль, нині інколи трапляється. Успіх цієї важливої справи, без якої неможливо розбудувати цивілізоване суспільство, залежатиме від ініціативи зацікавлених у ній людей. А зацікавленими мають бути всі — науковці, лікарі, діячі сфери охорони здоров'я, керівники наукових установ, зрештою, пацієнти — як хворі, так і здорові люди. Тому що біологічна етика — то справді найважливіший заклик XXI сторіччя, звернений до нового суспільства. 2. ВИТОКИ ТА ПРИРОДА БІОЛОГІЧНОЇ ЕТИКИ Серцевиною етичної свідомості є моральний вибір і відповідальність за нього. Моральний вибір - це не одноразовий акт, а процес перманентний. Звідси постійний пошук, сумніви, корекції, вічна боротьба з собою й вічне собою невдоволення. "Ситуація морального вибору" є надзвичайно тяжкою й відповідальною. Людина не завжди є вільною в своєму моральному виборі. Моральний обов'язок іноді вимагає повстати проти власної думки. А погодження з громадською думкою може набути рис конформізму і, навіть, аморальності. Більш того, сьогодні ми є свідками поширення моралізаторської демагогії. Сьогодні величезні успіхи наук медико-біологічного комплексу породжують низку складних проблем морального характеру. Нині дійшло до того, що людина почала розповсюджувати свій контроль на власну еволюцію і прагне не просто підтримувати себе, а покращати і змінити свою природу, спираючись на власне розуміння. Постає питання: а чи маємо ми право так робити і чи маємо відповідну кваліфікацію для цієї творчої ролі? Чи маємо ми моральне право експериментувати з майбутніми людськими істотами? Недивлячись на редукцію біоетичної проблематики до проблем біомедичного комплексу, в сучасних варіаціях предмет біоетики суттєвим чином розширюється. Перш за все, береться до уваги та важлива обставина, що біоетика так чи інакше пов'язана з традиційними принципами класичної етики і, одночасно, з реаліями сьогодення. Можна сказати, що початок власне біологічної етики поклали роботи А. Швейцера, в яких він тлумачить етику як безмежну відповідальність за все, що живе. В його етиці "благоговіння перед життям" немає поділу на вище й нижче, або - на більш цінне й менш цінне життя. Для глибоко моральнісної людини кожна форма життя є священою. З огляду на означену обставину виникає необхідність в екологічній етиці (термін часто тлумачиться як синонім біоетики), яка орієнтована на формування відчуття персональної та колективної відповідальності за стан біосфери перед сучасним та майбутніми поколіннями. Отже, якщо етика у витоках своїх була напрямком виключно антропоцентричним"), то з часом поняття моральності стало поширюватися на інші форми буття, зокрема сферу живого, а потім і на природу взагалі. Cучасна біоетика інтегрує в єдине концептуальне ціле елементи етики класичної та новітні тенденції, зініційовані екологією, медичною деонтологією та бурхливим розвитком біотехнологій. Складність біоетичного дискурсу, крім всього іншого, спричинюється необхідністю інтеграції й поєднання природничонаукової та соціогуманітарної культури. Між тим, біологічна етика зовсім не ставить за мету стримання або заборону новітніх біотехнологій, з якими пов'язується майбутнє цивілізації. Йдеться про необхідність скрупульозної й довготривалої експертизи, незалежного громадського контролю, аби визначити можливе й допустиме в їх розвитку, виключити негативні наслідки для людини й природного довкілля. Людина має право знати, що вона споживає, тому информація мусить бути відкритою й об'єктивною. Інтенсивний розвиток новітніх біотехнологій безумовно має відповідати вимогам сучасної біологічної етики. А поглиблене дослідження й популяризація її проблем є справою пріоритетною й обов'язковою для кожної цивілізованої держави. 3. ФІЛОСОФІЯ ЯК ОБ'ЄКТ БІОЕТИКИ Філософські узагальнення - невід'ємна складова будь-яких міркувань з приводу етичних аспектів медицини. У той же час, сама філософія, особливо її викладання, потребують серйозного аналізу в термінах біоетики. Філософія - не тільки корисний інструмент для формування гуманістичних стратегій лікування, але й заняття, яке само в собі є потенційно загрозливим для здоров'я. Відповідно, її викладання неможливо без застосування специфічного кодексу етичної відповідальності у межах системи філософської освіти. Як і яких філософів готують в Україні (на прикладі НаУКМА)? ЧИСТИХ!! Філософів для філософії. Філософів, які слухають переважно чисто філософські курси та майже нічого не знають про те, як живуть інші науки, не кажучи вже про інші сфери життя. Філософія замикається майже сама на собі, а в кращому випадку - в колі так званих "гуманітарних наук". Це - замкнене коло, колба, в якій вирощуються штучні (алхімічні) субстанції, які, окрім самих себе, практично нікому не потрібні. Абсолютно альтернативні думки з цього приводу у філософів з Гарварду - одного з найпрестижніших та найвпливовіших університетів світу. Усіх, хто зацікавився філософією, Гарвард одразу попереджує, що робочих місць для чистих філософів дуже небагато і слід бути готовим до пошуків професійного щастя в інших галузях (журналістика, право, письменництво, медицина, бізнес та ін.). Навіщо тоді цю філософію вивчати, якщо професію практично стовідсотково обирати треба бути все одно іншу? Відповідь є двоякою. По-перше, гарвардські філософи підкреслюють, що глибоке знайомство з філософською мудрістю дає можливість бути в обраній професії більш конкурентоздатним (завдяки набутому під час вивчення філософії більш широкому баченню проблем). Однак, зрозуміло, що однієї цієї обіцянки "більш широкого бачення" не достатньо. Потрібна низка заходів, щоб гарантувати цю широту. Гарвард говорить своїм студентам-філософам: "Масштаб та рівень узагальнення філософських пошуків нерідко дають чудову нагоду поєднувати вивчення філософії з вивченням якоїсь іншої дисципліни." Наполегливо рекомендується така форма спеціалізації, як "joint concentration" (що можна перекласти як "подвійна" чи "сумісна спеціалізація") у філософії та в якійсь іншій галузі. Не вважається поганим рішення паралельно з "graduate studies" (магістеріум чи аспірантура) у галузі філософії заробляти собі якійсь "primary degree" (ступінь бакалавра або - за нашою традиційною системою - спеціаліста) в іншій галузі. Ця подвійна орієнтація (філософія + якась інша дисципліна, причому далеко не завжди гуманітарна) зберігається і в змісті курсів, що пропонуються викладачами гарвардського департаменту філософії. Отже, ми маємо дещо відмінну від "Києво-Могилянської" модель філософської освіти. В НаУКМА - філософія сама в собі, філософія як досить абстрагована від зовнішнього світу духовно-спекулятивна реальність, у найкращому випадку - філософія як спосіб духовного само-вдосконалення. У Гарварді - філософія для інших наук і у зв'язку з ними. Філософія як окремий острів проти філософії як частини великого материка. Або ще гірше: мрійливість та нарцисизм проти цілеспрямованості та прагматизму. Вітчизняна "ізоляціоністська" модель філософської освіти, яка підштовхує студентів до вічного повернення до не менш вічних філософських питань, і, навпаки, відштовхує їх від активної комунікації з зовнішнім інтелектуальним світом сьогодення, має певні, нехай і віддалені, патопсихологічні конотації. Йдеться про такий кризовий психологічний стан, як ФІЛОСОФСЬКА ІНТОКСИКАЦІЯ. Тому без формування специфічної "біоетики філософської освіти" ніяк не обійтись! Література Кисельов М.М. Біологічна етика в системі практичної філософії // Практична філософія. – 2000. – №1. – с.166-174. Оноприенко Ю.И. Информационные аспекты этики. Перова О.Є. Аксіологічні орієнтації постнекласичної біології // Практична філософія. – 2003. – №1. – С. 82-88. Поттер В.Р. Биоэтика мост в будущее. – К.: Изд. Вадим Карпенко, 2002. – 216 с. Сидоренко Л.І. Сучасна екологія. Наукові, етичні та філософські ракурси. – К.: Вид. Парапан, 2002. – 152 с. Чешко В.Ф. Генетика, біоетика, політика: коеволюція культурно-психологічних парадигм сучасної цивілізації // Практична філософія. –2001. – №3. – С. 44-71. Чешко В.Ф., Кулиниченко В.Л. Наука, этика, политика – социокультурные аспекты современной генетики. – К.: ПАРАПАН, 2004. – 277 с. Шаронов В.В. Основы социальной антропологии. – СПб., 1997. Швейцер А. Культура и этика. – М.: Прогресс, 1973. – 340 с.
1 2 3 4 5 Категория: Культура \| Добавил: DoceNt (03.12.2015)
Просмотров: 365 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: