РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: АРХІТЕКТУРА РАННЬО¬СЕРЕДНЬОВІЧНОГО КРИМУ - Культура - Реферати - Каталог статей

АРХІТЕКТУРА РАННЬО-СЕРЕДНЬОВІЧНОГО КРИМУ АРХІТЕКТУРА РАННЬО-СЕРЕДНЬОВІЧНОГО КРИМУ Ще від часів Великого переселення народів у г. до Криму почали при-бувати різні народи, які з тих чи інших історичних обста-вин вимушені були кидати до-мівки своїх предків та оселя-тися в Криму. Це були готи, алани, гуни, нащадки таврів, скіфів і сарматів, хозари, бол-гари, а згодом — слов'яни, пе-ченіги, половці, вірмени та ін. Усі вони певною мірою зали-шили в середньовічній Таврії сліди своєї культури й мис-тецтва. Через це архітектура Криму, який був ніби мостом між Сходом і Заходом, зага-лом має строкатий характер. У ній перетинаються як давні традиції, що йшли від антич-ного часу, так і звичаї різних народів. Будівельна діяль-ність зумовлювалась політич-ною історією й етнічними катаклізмами. У середині III ст. в Крим вторглися готські племена — германці й алани, які зруй-нували більшість пізньоантичних поселень і городищ. Пам'ятками готської куль-тури стали святилища з риту-альними майданчиками (скеля Алігори). З навалою гунів (після 375 р.) загинула сто-лиця пізніх скіфів — Неаполь Скіфський. Мешканці степу, що залишились живими, пе-реселилися в гори (відомі як тавро-скіфи й сармато-алани) і проживали в невеликих сели-щах у складених з буту будин-ках з правильним розплану-ванням і потинькованими сті-нами (садиба в Кизил-Коба). Тим самим почалося формування так званих печерних міст. Візантія, як наступниця Римської імперії, прагнула за-кріпитися на узбережжі та в гірській частині Тавриди. За часів царювання Юстиніана І (525 — 565 рр.) триває від-будова укріплень Пантікапея та інших міст. Для захисту від кочівників у середині VI ст. створюється система так званих довгих стін, які за-хищали проходи (клісури) до родючих долин. Для оборони узбережжя зводяться фортеці Алустон (Алушта) й Горзувіта (Гурзуф). На зламі VI— VII ст. їх доповнює Сугдея (Судак). На випадок захоп-лення противником клісур у районах гірських річок Альма, Бодрак, Кача та Бельбек спо-руджуються замки й укріп-лення. Розташовані на високих, часто недоступних плато і ви-січені в скелях численні при-міщення господарчого, обо-ронного й культового призна-чення дали привід називати такі городища печерними міс-тами, хоча основна їх забу-дова була наземною. До сьо-годні збереглися залишки восьми таких міст. Найбіль-шими з них є Чуфут-Кале по-близу Бахчисарая, Ескі-Кермен за 25 км від Херсонеса, Киз-Кермен у середині гір-ської долини р. Кача і Мангуп на плато столової гори, що домінує над долинами в центрі південно-західного Криму. Площа території та-кого міста досягала 10—15 га. Менші печерні міста мали площу 1 — 2 га. У деяких міс-тах цього типу, крім вируба-них у скелях приміщень, збе-реглися залишки оборонних ст.ін і башт. Такою є кругла в плані з залишками фортифі-каційних стін башта Сюйрень, складена з добре оброблених кам'яних брил. Кожне місто мало до-сить міцну систему оборонних укріплень, за схилами гір споруджували міцні мури з напівкруглими й прямо-кутними в плані баштами, зі складними комплексами фор-течних укріплень біля брам і в найбільш доступних для напа-дів місцях та з численними ви-рубаними в скелі бастіонами й казематами. Місто мало сво-єрідне розпланування. Забу-дова концентрувалася в його передній частині, що приля-гала до комплексу оборонних споруд і міських брам. Тери-торія за житловими кварта-лами часто залишалася незабудованою. Від забудованої частини вона відокремлюва-лася внутрішньо міським му-ром. Ця територія могла слу-жити укриттям для місцевого населення на випадок воєн-ної загрози або загоном для худоби. Найранішим з печерних міст є Ескі-Кермен, розташова-ний на витягнутому з півночі на південь плато завдовжки до 1 км і завширшки в серед-ній частині до 200 м. Схили гори майже вертикальні. На плато до комплексу бастіонів, що охороняли ворота, вела звивиста дорога. Перед висі-ченими в скелі й увінчаними бойовою баштою воротами споруджено додаткову стіну — протейхизму. Стіни фортеці вимурувані з великих прямо-кутних блоків каменю на вап-няному розчині із забудуванням внутрішньої частини. По верхній частині стін, висота яких досягала 3,2 м, а тов-щина — 1,7 м, укладали великі блоки каменю, створюючи бо-йові майданчики, захищені па-рапетами. Стіни укріплювали також баштами та системою висічених у скелі казематів. Чи не найцікавішим з міст Тавриди є Чуфут-Кале, бу-дівництво в якому тривало протягом кількох сторіч. Спо-чатку тут розташовувалась аланська фортеця, а в XIV— XV ст. у місті оселилися караїми, які огородили свій ре-місничо-торговий посад сті-ною, внаслідок чого виникло нове місто, яке з XVI ст. по-чало вже називатися Чуфут-Кале. До V—VII ст. належать величні стіни, башти й брами фортеці. її товсті (до 1,5 м) мури складені з добре обтеса-них і ретельно підігнаних брил жовтуватого вапняку, викла-дених на вапняному розчині. За формою це нагадувало античну систему мурування. Блоки мали висоту 35 — 65, довжину — 100 см. Проїзд воріт перекритий півциркуль-ною аркою прогоном 3,5 м. Крім великих укріплених міст, були й численні фортеці, які згодом перетворилися в феодальні замки. Це Тепе-Кермен у долині р. Кача, Бакла поблизу річок Бодрак і Альма, Каламіта в гирлі р. Чорної та ін. Після розпаду Римської ім-перії деякі міста Криму, в тому числі Херсонес (у се-редні віки називався Хер-соном, Корсунем), підпада-ють під владу Візантійської держави. Розквіт міста при-падає на кінець V — VI ст., коли воно розширилося в за-хідному напрямку й була ство-рена могутня система укріп-лень, до якої входили форти-фікаційні споруди, відновлені за часів імператора Феодо-сія (379—395 рр.). Особливо добре була захищена південно-східна частина біля порту, де головну роль відігравала кругла башта діаметром 19,2 м, реконструйовані в 488 р. за наказом імператора Зенона разом з іншими му-рами й баштами. Перед південно-західною стіною збудо-вано протейхизму, з західного боку споруджено нову стіну з баштами. У подальшому укріп-лення Херсонесу неодноразово відбудовувались; їх ви-сота досягала 12 — 16 м, а тов-щина стін — близько 4 м. Техніка будівництва мурів спиралася на античні тради-ції. Чільний бік стін мурували з добре оброблених квадрів, чергуючи широкі й тонкі ряди каменю. Викладали їх на вапняному розчині із забутуванням. У середні віки Херсонес зберігав прямокутно-сітчасте розпланування. Античні традиції використовувались і в житловому будівництві: при-міщення групувалися навколо огородженого дворика. Як і раніше, дахи покривали плос-кою черепицею. Лише муру-вання стін тепер виконувалось на вапняному або глиняному розчині. Про забудову поселень VI—VII ст. свідчать садиби під Загайтанською скелею в Інкермані, розташовані яру-сами на чотирьох терасах. У межах кварталу садиби роз-ділялися східчастими прохо-дами. За відкритим з боку вулиці двором з тарпанами і зерносховищами, які вирубу-валися в материку, розташовувався прямокутний у плані житловий будинок розмі-рами 6,6x7,0 м. Житлові бу-динки часто зводили на муро-ваних цоколях, стіни викону-вали каркасними з сирцевим або глинобитним заповнен-ням, дах покривали черепи-цею. Перед будинком влашто-вували критий навіс, який став прообразом веранд, характер-них для кримських жител на-ступних епох. Захищаючись від варва-рів фортецями, Візантія на-саджує серед місцевого насе-лення християнство. У IV ст. виникли херсонеська й боспорська єпархії, а згодом, до початку VII ст. з'явилися гот-ська і судейська. У Тавриді розпочалося інтенсивне будів-ництво християнських храмів, у зв'язку з чим постала херсо-неська будівельна школа. На відміну від константинополь-ської школи, в якій у IX ст. сформувалася хрестово-ку-польна система, основним ти-пом херсонеської до X ст. були базиліки та зальні храми. Кілька базилік V—X ст. побудовано на східному, пів-нічному й західному бере-гах Тавриди. Це були тринавові у плані споруди з нар-тексами, покриті керамічною дахівкою по дерев'яних крок-вах. Цікавою була тринавова базиліка на горі Тепсень біля с. Планерського (Кок-тебель) — головний храм ве-ликого поселення, мешканці якого за культурним типом були дуже близькі до аланів і слов'ян. Тепсенську бази-ліку збудовано у VIII —IX ст. на місці більш ранньої бази-ліки VI ст. Довжина и — 37, ширина — 21 м. Ряди стов-пів з аркадою класично чле-нували внутрішній простір на три поздовжні ниви. З заходу до базиліки прилягав перекри-тий склепінням нартекс. Стіни вимурувані з тесаного каменю на вапняному розчині. Спро-щені форми капітелей, своє-рідні обломи архівольтів ар-кад і різьблених прикрас над вікнами, а також деякі особ-ливості застосування буді-вельної техніки свідчать про формування місцевої архітек-турної традиції. Низку великих церковних споруд базилікального типу відкрито археологічними роз-копками на південному узбе-режжі Криму. Одна з них розташовувалась у Партеніті, де у VIII ст. містився центр готської єпархії. Церква мала три пави й нартекс; стіни ви-мурувані з частково обтесаних кам'яних брил. Найбільшу ба-зиліку відкрито в Судаку. її вважають кафедральним со-бором Св. Софії Сурозької, яку будував перший єпископ Сугдеї Стефан. З наземних споруд Ескі-Кермена певний інтерес становить велика тринавова базиліка VI ст. Рештки численних споруд VI —IX ст., розкопаних за півтора сторіччя досліджень Херсонеса, збереглися до на-ших часів. Найцікавішими по-стають "Уваровська базиліка" (названа іменем її першого дослідника — графа О. Ува-рова), "Базиліка 1935 р." (тобто досліджена 1935 р.), баптистерій та хрещаті в плані храми "За містом " і "З ков-чегом". Найбільша за розмірами — "Уваровська базиліка" (кі-нець VI — початок VII ст.). Мабуть, це був головний храм міста — Св. Петра. Його дов-жина — близько 45, ширина — 21 м. Усередині базиліка чле-нована мармуровими коло-нами на три нави. На сході центральна нава закінчувалась великою напівкруглою в плані апсидою. На заході приля-гали широкий нартекс і екзо-нартекс. Нави перекривалися дерев'яними кроквами. По-крівля даху виконана з великої плоскої черепиці, яка за формою наближалася до антич-ної. Кам'яні стіни вимурувані на вапняному розчині з доміш-кою битої цегли — цем'янки. Художній ефект в оформленні внутрішнього простору бази-ліки створювали різнобарвні мозаїчні підлоги. Стіни все-редині оздоблені мозаїчними інкрустаціями та фресковим живописом. Велику базиліку оточували численні храмові споруди, завдяки чому ство-рювався ансамбль головного центру Херсонеса. Перед входом до базиліки розміщувався атрій, а поруч — центричний у плані баптис-терій, стіни якого збереглися до висоти понад 2 м. Він збу-дований з рядів квадратної в плані плоскої цегли-плінфи та рядів каменю технікою змі-шаного мурування (орик тіх-Іит), властивою візантійській архітектурній школі, що була відома ще з римських часів. Усередині баптистерію влаш-товано мармуровий басейн. Нижня частина стін обкла-дена мармуром, верхня розма-льована фресками. Цікавою була базиліка, роз-копана 1935 р. в північній час-тині Херсонеса. її споруджено в VI і перебудовано в X ст. Три нави розділялися колонадами з проконезького мармуру. Ко-лони були прикрашені різьб-леними капітелями. Підлога середньої нави вимощена мар-муровими плитами з античних саркофагів, повернутих деко-рованими площинами вниз. Ці плити, на яких з вели-кою майстерністю зображені античні боги, сцени подви-гів Геракла тощо, є чудовим зразком античного мистец-тва на північному узбережжі Чорного моря. Ззовні бази-ліка, як і всі інші споруди ві-зантійської доби, була майже не прикрашена; лише смуги цегли змішаного мурування пожвавлювали її суворі стіни. Крім базилік, у Тавриді бу-дувалося чимало невеликих зальних церков з прямокут-ними в плані молитовними за-лами та апсидами у вівтар-ній частині. З-поміж них ви-різняється так звана базиліка Крузо, яка в східній частині закінчується тетраконхом. Кілька десятиріч мирного життя перервалися в середині VII ст., коли основна частина Тавриди опиняється під вла-дою Хозарського каганату. З Приазов'я та Північного Кавказу в 2-й половині VII ст. на землі східного Криму пе-реселилися болгари й алани. Археологічні дослідження аулів тюрко-болгар засвідчу-ють три етапи розвитку протоболгарської хліборобської культури в межах хозарської держави. Стався перехід від напівземлянок до однокамер-них будинків, а від них — до двокамерних споруд (п’ятистінок) і садиб з огородже-ними дворами, що пов'язано із впливом мурованого будів-ництва Тавриди. У 1-й половині VIII ст. від-булася масова міграція мало-азійських греків з Візантії, де розгорнувся іконоборський рух. У Криму збільшилася кількість населення. Кілька печерних монастирів, які не мали укріплень (Качі-Кальйон, Челтер-Коба, Шулден, Інкерман та Успенський непо-далік Бахчисарая), виникли в IX—X ст. їхні келії та церкви були вирубані в скелях. Під-земні церкви відтворювали в скелі внутрішність християн-ського храму: апсиди та ко-лони, прикрашені різьбле-ними деталями, перед вівтарні огорожі тощо. Успенський мо-настир функціонував аж до XX ст. Найбільший монас-тир — Качі-Кальйон, де було п'ять печерних і три наземні храми, а господарчий комп-лекс складався з печер для ху-доби, величезного винороб-ного комплексу зі 120 тара-панами, які могли переробити 250 т винограду . Панування хозар у Тавриді закінчилося в середині X ст. Під натиском печені-гів і дружин київських кня-зів каганат перестав існу-вати. У середині XI ст. на історичну арену виступили половці, які протягом наступ-них десятиріч боролися з пе-ченігами за панування в сте-повому Криму. Після 1062 р. у Тавриду стали мігрувати вірмени, які згодом створили тут самобутню архітектурну школу. З прагненням Київської Ру-сі закріпитися на Чорному морі пов'язано кілька військо-вих походів у Тавриду, найвідоміший з яких здійснив князь Володимир у 988 — 989 рр. На землях Боспору було засноване Тмутораканське князівство, на стіл якого сів син Володимира — Мсти-слав. У центрі князівства бу-дується невелика тринавова чотиристовпна в плані церква, розкопана 1954 р. Б. Рибаковим. Пантікапей у X—XI ст. почали називати Корченим, який набув великого значення у зв'язках Криму з Київською Руссю. Напевно, тоді була побудована в Керчі церква Іоанна Предтечі, що добре збе-реглася до наших днів. За ти-пом це невеликий чотиристопний з нартексом однобаневий хрестово-купольний храм, збудований технікою змішаного мурування. Внут-рішні стовпи спираються па мармурові колони, увінчані коринфськими капітелями. Колони й капітелі походять з якоїсь споруди ранньовізантійської доби. Пластика фасадів э профільованими пі-лястрами та півциркульними нішами наближається до традицій візантійської архітек-тури X—XIII ст. Усередині краму частково зберігся фресковий живопис. Деякі дослід-ники вбачають у цих сюже-тах авторство Феофана Грека, який, як відомо, певний час перебував у Керчі. Починаючи з X ст., основ-ним типом церковної будівлі в Тавриді стає хрестово-куполь-ний храм. Таким у Херсонесі є храм на краю міста (будівля № 34), невеличкий храм біля огорожі саду (будівля № 21) та ін. Це були переважно шестистовпні церкви, побудовані вже дещо іншою будівельною технікою. Будівлі вимурувані з грубо обтесаного та колотого каменю на вапняному розчині без домішки цем'янки. Всере-дині вони прикрашалися лише фресками. Зводилися також простіші хрещаті в плані церкви, увін-чані куполом. Прикладами є збудовані в Херсонесі церква на місці сучасного Володимирського собору, так званий храм "З ковчегом", та храм "За містом", розташований на пагорбі з південного боку міста і прикрашений чудовими мозаїчними підлогами. Загалом у розвитку архі-тектури Криму з V до XII ст. провідну роль відігравало ві-зантійське зодчество, яке роз-галужувалося на численні про-вінційні школи. Особливості архітектури цих шкіл знач-ною мірою зумовлювалися місцевою традицією. Наочно це відбивалося в архітектурі житла, у забудові міст і се-лищ, у розвитку прийомів бу-дівельної техніки та в особли-востях архітектурних форм. У зодчестві Криму творчість місцевих народів наклала від-биток на характер херсонеської архітектурної школи. Разом з тим херсонеське зодчество, в традиціях якого перетиналися впливи ма-лоазійських і балканських країн та столичної візантій-ської архітектури, було важ-ливою ланкою в архітектур-них зв'язках народів Північ-ного Причорномор'я. Певну роль в архітектурі середньо-вічного Криму відіграли й ар-хітектурні зв'язки з Давньою Руссю, тісне спілкування з якою можна простежити на прикладах Херсонеса й Тмуторакані. Загальна оцінка періоду Роль і значення архітектури та будівництва в історії давнього населення важко пе-реоцінити. Адже від самого початку існування людини ро-зумної саме будівельна діяль-ність стає другою, після за-безпечення їжею, найзначнішою потребою. На теренах України маємо можливість простежити всі головні етапи становлення бу-дівництва й архітектури. При цьому слід мати на увазі, що цей процес не можна відри-вати від певної географіч-ної зони. Тобто особливості, пов'язані з етнічними озна-ками, мали другорядне зна-чення. Наприклад, землян-кові будівлі у своїй первинній формі (невелике заглиблення в землі) з'являються в Схід-ній Європі вже від доби піз-нього палеоліту і набувають у наступних культурах тих чи інших особливостей. Те саме стосується техніки де-рев'яного, зокрема зрубного, будівництва, найбільш яскраві сліди якого бачимо в пам'ятках бронзового віку і потім у лісо-степових племен раннього за-лізного віку та слов'ян. Тому до історії архітектури України безпосередньо стосується ар-хітектурно-будівельна діяль-ність усіх племен і народів, що колись населяли Східну Європу і так чи інакше поли-шили свої, хоч би й щонай-менші, сліди. Історичний процес розвит-ку архітектури не можна уявляти невпинним прогре-сом. Проте загальний на-прям його в масштабі ти-сячоліть був позитивним. Найбільш значущими в цьому відношенні були епохи піз-нього палеоліту, трипільської культури, бронзового, зокрема пізньобронзового, віку, пері-оду лісостепових скіфських і так званих пізньоскіфських племен, які мешкали на Ниж-ньому Дніпрі та в Криму. Особливо у зв'язку з цим слід підкреслити значення антич-ної культури Північного При-чорномор'я та ранньосеред-ньовічних міст Криму. Власне в Криму відбувся контакт найвизначніших європейських культур того часу — античної та візантійської, який поли-шив глибокі сліди в розвитку архітектури України наступ-них епох. Загалом можна сказати, що архітектура Київської Русі Ґрунтувалася певною мі-рою на двох основних напря-мах давніх архітектурно-бу-дівельних традицій Східної Європи — лісостепових і сте-пових племен І тисячоліття до н. є. — І тисячоліття н. є. та античних міст Північ-ного Причорномор'я, збага-чених у ранньосередньовічні часи візантійськими впли-вами (досить згадати нащад-ків античних міст Херсонеса, Пантікапея, середньовічного Корчева, Феодосії та ін.). У першому випадку це прин-ципи будування акрополів та "кінців", дерев'яні частокільні та зрубні фортечні системи, основи житло будування, де-рев'яні, насамперед зрубні, конструкції, спеціальні ре-місничі та виробничі будівлі тощо. У другому — традиції мурованого будівництва, пе-редусім культового. Останні тією чи іншою мірою майже безпосередньо мали прислу-житися архітектурі Київської Русі. Зокрема, не можна про-йти повз формування херсо-нсської будівельної школи з її базиліками та центрально-купольними храмами, а почи-наючи з X ст. — хрестово-купольними. Такі храми буду-валися не лише в Херсонесі, але і в інших містах Криму (згадаймо хрестово-купольну церкву Іоанна Предтечі в Корчеві).
1 2 3 4 5 Категория: Культура \| Добавил: Aspirant (09.07.2015)
Просмотров: 493 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: