РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Відтворення населення: поняття і сутність - Краєзнавство - Реферати - Каталог статей

Відтворення населення: поняття і сутність Головна особливість населення полягає в тому, що, незважаючи на постійні зміни його чисельності і структури, воно зберігається як населення, тобто самовідтворюється. Відтворення населення — це постійне оновлення його чисельності і структури в процесі зміни поколінь людей через народження і смерті. Сукупність параметрів, що визначають цей процес, називають режимом відтворення населення. Демографію визначають як науку про закономірності відтворення населення у суспільно-історичній зумовленості цього процесу. Для пояснення зміни типів відтворення сучасна наука використовує концепцію демографічного переходу. Проте, перша спроба оцінити динаміку чисельності населення і відповісти на питання, чи може Земля прогодувати усіх своїх мешканців пов'язана з ім'ям Томаса Мальтуса, що у швидкому зростанні населення вбачав згубні екологічні наслідки. Гіпотеза Т. Мальтуса Томас Роберт Мальтус вивчаючи роботи філософів і економістів попередніх епох дійшов висновку, що люди розмножуються швидше, ніж зростають засоби існування, і що якщо зростання населення нічим не стримувати, то кожні 25-30 років населення буде подвоюватися. Розвиваючи ці ідеї, він дійшов очевидного, на перший погляд, висновку, що плідність бідняків — головна причина їхнього жалюгідного стану в суспільстві. Свої погляди він анонімно опублікував у 1798 р. у роботі «Дослідження про закон народонаселення у зв'язку з майбутнім удосконалюванням суспільства». Усього за його життя вийшло 6 видань цієї книги. Т. Мальтус стверджував, що чисельність населення зростає в геометричній прогресії, у той час як харчові ресурси, необхідні для цього населення, — в арифметичній. Таким чином, рано чи пізно, як повільно би населення не зростало, лінія його росту перетнеться з прямою харчових ресурсів — арифметичною прогресією (на графіку — точка X), див рис.7.1. Коли чисельність населення досягне цієї точки, загальмувати його зростання можуть тільки війни, убогість, хвороби і людські негативи, вади (необхідно відзначити, що до цих способів боротьби зі зростаючим населенням, він ніколи не закликав, як про це досить часто пишуть трактувателі його теорії). В інших виданнях своєї книги Мальтус пропонував інші способи «гальмування» росту чисельності населення: безшлюбність, удівство, пізні шлюби. Перенаселення в концепції Мальтуса — не тільки лихо людства, але й певне благо, що змушує численних і ледачих від природи робітників через конкуренцію якісно трудитися за невисоку плату. Теорія Мальтуса з моменту виходу книги стала предметом гострих дискусій — одні критикували автора за негуманність ідеї, інші стали його прихильниками, побачивши в ній закон, притаманний будь-якій епосі. Послідовники Мальтуса в XX ст. — мальтузіанці та неомаль- тузіанці пояснюють бідність населення не рівнем розвитку продуктивних сил, а « законом природи», а соціально-економічну відсталість країн, що розвиваються, не економічною ситуацією в країні і світі, а винятково надмірним зростанням населення. Реально ж нині визначають, що помічена тенденція про зростання засобів існування, яке викликає негайне зростання народжуваності, на певному етапі переходить у прямо протилежну ситуацію — підвищення рівня життя веде до зниження народжуваності і не тільки до стабілізації чисельності населення, а навіть до абсолютного її зниження. Концепція демографічного переходу Сучасні погляди на динаміку чисельності населення відбиває концепція демографічного переходу. Теорія пов'язує особливості демографічного стану з економічним розвитком і соціальним прогресом залежно від 4-х стадій демографічного розвитку, що країни і регіони світу проходять у різний час (див. рис. 7.2). Існують різні версії стосовно авторства цієї концепції. Підвалини концепції демографічного переходу були закладені американськими демографами Уорреном С. Томпсоном та Френком У. Ноутстайном. Проте «Демографический энциклопедический словарь» віддає пріоритет французькому демографу Адольфу Ландрі, який увів у науковий обіг поняття «демографічного типу», поєднавши його з історичним контекстом. Цей термін дістав значного розповсюдження. У різні часи до концепції демографічного переходу зверталися Е.Россет (Польща), З.Павлик (Чехословаччина), П.Калат- барі (Німеччина), Л.Леві та Л.Андерсон (Швеція), а з-поміж демографів колишнього СРСР — А. Вишневський, О. Кваша, Я. Гузеватий. Єдність думок з усіх питань демографічного переходу нині відсутня. Спільним елементом різних модифікацій концепції демографічного переходу є періодизація демографічного розвитку, відповідна трьом найбільшим історичним етапам суспільного розвитку — суспільству привласнювальної економіки, аграрному та індустріальному суспільствам. У зарубіжній літературі найбільш поширена концепція раціоналізму. З нею пов'язані імена А.Ландрі, Ж.Буржуа-Піша (Франція), Ф.Ноутстайна, Д.Каугілла, С.Енке (США). Ця концепція утворює теоретичні засади схеми розвитку й завершення демографічного переходу в різних регіонах світу, використовуваної у демографічних прогнозах ООН. Її прихильники протиставляють свідоме обмеження кількості дітей у сім'ї, властиве міському індустріальному суспільству, ірраціональності репродуктивної поведінки індивідів у традиційному аграрному суспільстві. Індустріалізація істотно знижує рівень смертності, що підриває суспільну доцільність багатодітності й створює передумови для зниження народжуваності. Народження дітей стає цариною свідомого, раціонального вибору, а автономізація особистості визначає орієнтацію на малодітність. Як ключові чинники зниження народжуваності різні дослідники розглядають, крім індустріалізації, й інші — урбанізацію, емансипацію жінок, зростання доходів та рівня освіти тощо. Важливим елементом концепції раціоналізму є уявлення про гомеостатичне регулювання відтворення населення, відповідно до якого рівень народжуваності в кінцевому підсумку визначений рівнем смертності. З цього випливає висновок про універсальність демографічного переходу та його принципово єдину схему. Для суспільств з привласнювальною економікою (1 етап демографічного розвитку) характерні однаково високі коефіцієнти народжуваності і смертності і дуже незначне зростання чисельності населення. Коливання коефіцієнтів пов'язані з періодами підвищеної смертності, зумовленої відсутністю запасів продовольства, необхідних для виживання в екстремальні роки, війнами, епідеміями. Висока народжуваність була природною реакцією на високу смертність. У другій половині XX ст. подібна демографічна ситуація була характерна для племен мисливців і збирачів, що проживають у вологих екваторіальних лісах Амазонії та басейну р. Конго. 2-ий етап — стадія початкового зростання чисельності населення — характеризується збереженням високого коефіцієнта народжуваності, зниженням коефіцієнта смертності, зростанням тривалості життя і деяким збільшенням загальної чисельності населення. Зниження смертності пов'язане з переходом від полювання і збирання до землеробства і скотарства, тобто до виробничого господарства, що дозволило створювати запаси продовольства для екстремальних ситуацій — посух, повеней. Поліпшення продовольчого забезпечення створило умови для приросту населення. Головними факторами високої смертності були епідемії і численні війни. Багатодітність заохочувалася релігіями. Чисельність населення до початку нашої ери склала, за оцінкою, близько 200 млн.чол. Велика частина його жила на території сучасних Китаю й Індії, які і дотепер утримують першість за цим показником. Північ і захід Європи були заселені незначною мірою. Демографічні показники 2-го етапу характерні сьогодні для ряду країн Африки і Латинської Америки, що поки не змогли досягти рівня економічного розвитку, при якому коефіцієнт народжуваності починає знижуватися. Існуючі на сьогоднішній день високі темпи приросту населення в деяких регіонах (особливо в Африці) за умови напівнатурального господарства загрожують підірвати ресурсну базу країн і збільшити їхні проблеми. 3- ій етап — стадія сучасного зростання населення — визначається стабілізацією коефіцієнта смертності на низькому рівні і певним зниженням коефіцієнта народжуваності. Останнє пов'язане з індустріалізацією й урбанізацією, підвищенням рівня життя, зростанням витрат на виховання дітей, включенням жінок у суспільне виробництво, а також поширенням медичних засобів регулювання народжуваності. Проте, у цей період тенденція росту чисельності населення зберігається. Вона пов'язана зі вступом у дітородний вік поколінь, що народилися при високому коефіцієнті народжуваності. Наприкінці XX ст. на 3 етапі демографічного переходу перебувають головним чином країни Латинської Америки, де вже відбулися істотні зрушення в структурі економіки й у характері зайнятості, пов'язані з індустріалізацією. 4- ий етап — низький ступінь стійкості — характеризується зниженням і стабілізацією народжуваності та смертності, а також і чисельності населення. Першим регіоном, що вступив у цей етап демографічного переходу, була Європа. З 1990-х рр. демографічна ситуація 4-го етапу, крім Європи, була характерна для США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, а також Аргентини й Уругваю. Країни Південно-Східної Азії, у яких проводиться успішна демографічна політика, досягнуть цього у найближчі десятиліття XXI ст. У деяких країнах спостерігається скорочення чисельності населення; тут коефіцієнт смертності перевищує коефіцієнт народжуваності, і, відповідно, темпи приросту населення негативні. Часові інтервали між етапами та фазами демографічного переходу, співвідношення темпів зниження смертності та народжуваності залежать від конкретних соціально-економічних умов і визначають тривалість і масштаби прискорення зростання населення. Другий теоретичний напрямок в інтерпретації демографічного переходу ґрунтується на припущенні про відносну незалежність еволюції народжуваності від динаміки смертності. Він пов'язаний з іменами американських демографів К.Девіса і Дж.Блейка та австралійського демографа Дж.Колдуелла. Ці вчені вважали, що і народжуваність, і смертність детерміновані соціально-економічними умовами, проте механізм цієї детермінації для них різний. Дж. Колдуелл у 1976—1978 роках сформулював і розвинув концепцію демографічного переходу, ґрунтовану на таких тезах: • тип народжуваності економічно раціональний в усіх суспільствах і визначений типом сім'ї та природою економічних відносин у ній; • аграрна економіка ґрунтована на великій сім'ї, яка являє собою групу близьких родичів, об'єднану сумісною економічною діяльністю й спільними обов'язками; у такій сім'ї «чисті потоки благ» спрямовані від молодших генерацій до старших, що зумовлює економічну доцільність максимізації народжуваності; • індустріальна економіка позбавляє сім'ю функції головного економічного осередку суспільства, сім'я стає нуклеарною, а «чисті потоки благ» у ній змінюють напрямок, що визначає економічну доцільність бездітності; • водночас традиційна велика сім'я з притаманним їй типом народжуваності в принципі може адаптуватися до умов індустріальної організації суспільного виробництва; • демографічний перехід, отже, теоретично не є універсальним процесом, а його практична всезагальність (мається на увазі його поширення на країни, що розвиваються) є наслідком перенесення соціальної організації, способу життя й світогляду, сформованих у країнах Заходу, й це запозичення можливе, проте, лишень у рамках загального процесу індустріального перевлаштування суспільства. У країнах Східної Європи, включаючи колишній СРСР, найпоширенішою є концепція демографічного переходу як соціально зумовленого процесу зміни типів гомеостатичного регулювання відтворення населення. Її обгрунтування й підтримка здійснені у працях З.Павлика, А.Вишневського, П. Калат- барі. Основні засади цієї концепції такі. Продовження роду являє собою один з головних аспектів життєдіяльності будь-якого біологічного виду. Неперервність процесу відновлення генерацій передбачає тривале збереження відносно усталеної рівноваги між видом та довкіллям. Останнє забезпечується в рамках природних біологічних систем, до яких належать популяції цього виду. Вироблені природним добором гомеостатичні механізми, що забезпечують відносну стабільність популяції, достатньо ефективні у долюдському світі, за умов, коли сама місткість екологічних систем, як правило, впродовж тривалого часу залишається стабільною. З появою людського суспільства становище докорінно змінюється. Щоб людське суспільство могло існувати й розвиватися, має постійно підтримуватися внутрішня узгодженість різних аспектів його життєдіяльності, рівновага кожного з них з усіма іншими. Завжди існують об'єктивно визначені умови рівноваги між процесом відновлення й зміни генерацій людей та рештою процесів, що перебігають у суспільстві. Це — умови демографічної рівноваги. На різних етапах історичного розвитку існують різні, але кожного разу достатньо жорсткі рамки, в межах яких може встановлюватися зазначена рівновага; існують як демографічні, так і недемографічні обмеження. Вони не можуть бути розширені на певному етапі й за відповідного рівня економічного і соціального розвитку. Кожному рівневі розвитку суспільства відповідають певні типи демографічної рівноваги, які відображають міру контролю людини над природним і соціальним середовищем. Процес відтворення населення завжди відбувається на підставі самоорганізації, яка забезпечує додержання демографічної рівноваги. Цей феномен називають демографічним гоме- остазисом. На противагу тваринному світу, людина поводить себе керуючись культурними нормами, у результаті чого, відбувається саморегуляція розмноження людей, яка впродовж достатньо тривалого часу забезпечує підтримання об'єктивно необхідної рівноваги. Сукупність соціально-культурних регуляторів, під впливом яких демографічна поведінка людей забезпечує підтримання демографічної рівноваги, називають демографічним механізмом. І якщо певним етапам людської історії відповідають і певні типи демографічної рівноваги, то, у свою чергу, кожному типу демографічної рівноваги відповідає своя система соціально-культурних регуляторів, свій демографічний механізм. У своїй єдності типи демографічної рівноваги та демографічного механізму визначають історичні типи відтворення населення, адекватні історично конкретним економічним, соціальним та культурним умовам життя суспільства. На жаль, насьогодні ще не склалася загальновизнана теорія, що пояснювала б конкретні історичні типи соціально детермінованої демографічної поведінки, структуру й чинники формування типів відтворення населення. Історичні типи відтворення населення. За історичного підходу до типології відтворення населення основними критеріями його типів є соціально-економічні умови життя суспільства, а також демографічні відносини — специфічні соціальні відносини, що постають між людьми з приводу створення й збереження людського життя. Історично певний тип демографічної рівноваги сукупно з відповідним йому типом демографічних відносин разом характеризують історичні типи відтворення населення. А.Вишневський розглядає різні типи відтворення населення як послідовні етапи демографічної історії людства. Ці етапи відповідають уже згадуваним трьом головним етапам людської історії: суспільству привласнювальної економіки, аграрному та індустріальному суспільствам. Добре вивчені два головних типи відтворення населення — традиційний та сучасний, або раціональний. У демографічній літературі іноді використовують для позначення цих двох типів відтворення населення інші терміни: відповідно екстенсивний та інтенсивний типи відтворення населення. Крім них, існував, ймовірно, ще один, вихідний тип, що передував традиційному, — архетип відтворення населення, характерний для докласового суспільства, яке існувало за умов привласнювальної економіки. На цій стадії людської історії зміна генерацій людей вже перебувала під соціальним контролем, але царина дії останнього була істотно обмежена, демографічний механізм приводив відтворення населення у відповідність до можливостей природних екологічних систем, до яких усе ще належали первісні людські популяції. На зміну архетипу прийшов другий історичний тип відтворення населення — традиційний, що його іноді називають примітивним або доіндустріальним. Він панував у суспільствах, господарчою основою яких була аграрна економіка. Цей тривалий період історії характеризували низький рівень розвитку продуктивних сил, залежність людини від стихійних сил природи, незліченні епідемії, війни й спалахи голоду. Виникнення й розвиток сільського господарства та ґрунтованих на ньому економіки й форм суспільного життя істотно змінили умови народжуваності та смертності людей, розширили можливості зростання населення. Аграрному типу демографічної рівноваги відповідала своя система культурних регуляторів, що забезпечували підтримання цієї рівноваги. Демографічна поведінка людей регламентувалася традицією, зорієнтованою на незмінні, вспадковані за давніх-давен зразки, що не вимагали раціонального пояснення. Упродовж усього періоду панування аграрної економіки умови демографічної рівноваги залишалися незмінними. Залишався переважно однотипним і соціально-культурний механізм, що регулював демографічну поведінку людей. З переходом від аграрної до індустріальної економіки з радикальною зміною характеру залежності людини від природи виникають передумови для формування сучасного, або раціонального типу відтворення населення. Стрибок у розвитку продуктивних сил створив матеріальне підґрунтя для становлення нового типу демографічної рівноваги й зумовив необхідність приведення демографічного механізму у відповідність до нього. Традиційні екзогенні чинники смертності відходять у минуле, формується її новий історичний тип, установлюється принципово інший, ніж раніше, порядок вимирання популяцій. Це докорінно змінює умови підтримання демографічної рівноваги й спричинює трансформацію типу народжуваності. Докорінно змінюється вся система демографічних відносин, вони набувають активного й гнучкого характеру, який допускає широку свободу індивідуального вибору. Зростає економічність й усталеність демографічного процесу. Перехід від старого типу відтворення населення до нового охоплює тривалий історичний період, упродовж якого формуються умови нової демографічної рівноваги, а стара система демографічного регулювання переживає кризу. Нових якісних рис відтворення населення набуває тільки після демографічної революції. Демографічна революція являє собою докорінну якісну зміну процесу відтворення населення, розрив із старими методами демографічного регулювання. В процесі еволюції демографічних відносин людство пережило дві демографічні революції. Перша демографічна революція, що знаменувала зміну архетипу на традиційний тип відтворення населення, була нерозривно пов'язана з соціально-економічним переворотом, відомим під назвою неолітичної революції. Виникнення сільського господарства, нові методи його ведення й відповідні форми суспільного життя вимагали іншої просторової концентрації людей, а отже й значно більшої їх чисельності. Відбулися глибинні зміни і в організації приватного життя людей, їхньої праці, побуту, навчання, спілкування і як наслідок — і в умовах, за яких відбувалося народження й виховання дітей. Друга демографічна революція забезпечила перехід від традиційного типу відтворення населення до його сучасного типу. Вона визрівала кілька сторіч у процесі демографічного переходу, розпочатого в Західній Європі за доби зародження капіталістичних відносин у надрах феодального суспільства. Доба між Великими географічними відкриттями та промисловою революцією в Англії була перехідною і в суспільно-історичній, і в демографічній площині. Цей історичний період підготував перехід західноєвропейського суспільства з переважно аграрного й сільського у переважно індустріальне й міське. Таку ж роль він відіграв і в підготовці переходу до повсюдного й усезагаль- ного поширення сучасного типу відтворення населення. Цей перехід почався приблизно наприкінці XVII — в середині XIX сторіччя й не завершився на більшій частині планети ще й досі. Відбулися радикальні зміни в структурі причин смерті і в структурі демографічної поведінки, стрімко почала спадати неконтрольована екзогенна смертність і неконтрольована народжуваність, що й знаменувало початок другої демографічної революції. З початком демографічної революції асинхронність демографічного розвитку посилилася. Швидкість проходження населення через кожну з цих фаз, їх взаємодія між собою, послідовність їх поширення на різні соціальні групи в суспільстві залежать від багатьох конкретних історичних умов. Тому й сама демографічна революція відбувалася й відбувається в різних країнах і в різні періоди часу неоднаково. Отже, перша фаза демографічної революції — переворот у смертності, друга — переворот у народжуваності. Кожна з них відображає принципові якісні зрушення у системі соціального контролю над смертністю та народжуваністю й знаходить вираження у відповідних кількісних змінах — у зниженні рівня обох цих процесів. Як правило, друга фаза настає через деякий більш-менш тривалий час після першої. Впродовж цього самого часу дедалі меншій смертності відповідає так само висока народжуваність, у результаті чого зростання населення різко прискорюється навіть у порівнянні з тим пришвидшеним зростанням, яке часто-густо передує настанню демографічної революції. Це прискорення триває, доки не настане друга фаза демографічної революції. Тоді прискорення зростання населення припиняється, й мірою того, як зниження народжуваності «наздоганяє» зниження смертності, а іноді навіть «обганяє» його, зростання населення вповільнюється. По завершенні демографічної революції динаміка чисельності населення залежить уже від чинників, не пов'язаних з переходом до відтворення населення сучасного типу, вона починає підкорятися законам, властивим новому історичному типу відтворення людей. Різночасність початку й асинхронність розвитку обох фаз демографічної революції призводить до того, що впродовж відносно короткого часу назріває демографічний вибух, і населення переживає дуже швидке зростання чисельності, яка може збільшитися за сторіччя значно більшою мірою, ніж за всю попередню історію. Потужність такого вибуху може бути різною й залежить від конкретної ситуації, в якій здійснюється демографічна революція. Так, населення зарубіжної Європи збільшилося за XIX сторіччя від 160 до 295 млн чоловік (на 135 млн, або на 85%) і дало ще кілька десятків мільйонів емігрантів у Новий Світ. Демографічний вибух у Західній Європі припинився дуже швидко — на початку XX сторіччя — у результаті стрімкого падіння народжуваності. Проте сучасний світовий демографічний вибух, пов'язаний із здійсненням демографічної революції у країнах третього світу, досяг небувалої сили й перетворився на проблему глобального значення. Країни, що розвиваються, не знали ранніх стадій демографічного переходу. Він почався одразу, стрімким стрибком від старого типу смертності до нового, й у багатьох з цих країн рівень смертності сьогодні значно нижчии, ніж будь-де у XIX сторіччі. Друга ж фаза демографічної революції у цих країнах у кращому разі тільки почалася, та й то не скрізь. Тому перевищення народжуваності над смертністю досягає величезних розмірів. В окремих випадках демографічного вибуху може й не бути. Вибухові темпи зростання населення — явище тимчасове, вони зникають по завершенні демографічної революції, натомість інші її наслідки залишаються з людством назавжди. До них належить демографічне старіння населення. У процесі переходу до сучасного типу відтворення населення радикальних змін зазнає його вікова структура: частка молодших вікових груп неухильно скорочується, а частка старших збільшується. Цей феномен і називають демографічним старінням. Його головною причиною є зниження народжуваності. Старіння населення — одна з тих необоротних змін, які пов'язані з переходом до нового типу відтворення населення. Населення, яке пережило демографічну революцію, ніколи не повернеться до тієї вікової структури, за якої людство жило впродовж усієї своєї історії. Література 1. Араб-Оглы Э.А. Демографические и экологические прогнозы. — М., 1978. 2. Басалаева Н.А. Моделирование демографических процессов и трудовых ресурсов.— М.: Наука.— 1978.— 87 с. 3. Боярский А.Я. Население и методы его изучения. — М., 1975. 4. БоярскийА.Я., ВалентейД.И., Кваша А.Я. Основы демографии. — М., 1980. 5. Боярский А.Я. Режим воспроизводства населения и состав семьи // Проблемы демографической статистики. — М., 1966. 6. Буржуа-ПишаЖ. Стабильные, полустабильные населения и потенциал роста //Демографические модели. — М., 1977. 7. Вишневский А.Г. Воспроизводство населения и общество. История, современность, взгляд в будущее. — М., 1982. 8. Вишневский А.Г. Демографическая революция. — М., 1976. 9. Воспроизводство населения СССР. — М., 1983. 10. Демографические процессы и их закономерности / Под ред. А.Г.Волкова. — М., 1981. 11. Демографический энциклопедический словарь. — М., 1985. 12. Кваша А.Я. Проблемы экономико-демографического развития СССР. — М., 1974. 13. Медков В.М. Демография: Учебное пособие. — Ростов- на-Дону: «Феникс», 2002. — 448 с. 14. Никитенко В.В. Демографический анализ поколений. — М., 1979. 15. Пирожков С. И. Демографические процессы и возрастная структура населения. — М., 1976. 16. ПрибитковаІ.М. Основи демографії: Посібник для студентів гуманітарних і суспільних факультетів вищих навчальних закладів /.- К.: «АртЕк», 1997.— 256 с.: іл. 17. Россет Э. Старение населения — демографическая проблема XX века // Проблемы народонаселения: Сборник переводных статей. — М., 1977. 18. Статистический словарь / Гл. ред. М. А. Королев.— 2-е изд., перераб. и доп..— М.: Финансы и статистика.— 1989.— 623 с.: ил. 19. Стеценко С. Г., Козаченко И. В. Демографическая статистика: Учеб. пособие для эк. спец. вузов.- К.: Вища школа, 1984.- 407 с.: ил. 20. Таба Л. Взаимосвязи между возрастной структурой, плодовитостью, смертностью и миграцией //Демографические модели. — М., 1977. 21. Хольцер Е.З. Модель стабильного населения // Демографические прогнозы. —М., 1973. 22. Brown Robert L. Introduction to the mathematics of demography ACTEX Publications , Winsted & Avon, Connecticut, 1991,230 p.
1 2 3 4 5 Категория: Краєзнавство \| Добавил: Aspirant (03.06.2015)
Просмотров: 676 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: