РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Українські народні обряди пов’язані з рослинами - Краєзнавство - Реферати - Каталог статей

Українські народні обряди пов’язані з рослинами Світ рослин життєво необхідний людині. Протягом тисячоліть багато рослин використовуються в найрізноманітніших сферах господарської діяльності, є незамінними продуктами харчування, цілющими оздоровчими засобами. Поряд з утилітарною функцією рослини займали значне місце в широкому комп-лексі традиційних вірувань, звичаїв і забобонів. Обряди і повір'я, пов'язані з деревами, травами, зіллям і квітами, доносять відгомін язичницьких уявлень наших предків про навколишню природу і базуються як на реальних, так і на уявних властивостях рослин. З утвердженням християнства ці властивості нерідко закріплювалися ритуалом освя-чення в церкві. Обрядові дії, пов'язані з рослинністю, відігравали важливу роль в календарних святах. Ці обряди мали забезпечити людині здоров'я, зміцнити добробут сім'ї, поси-лити плодючість землі й худоби, вберегти господарство від нечистої сили. Особливе місце займали рослини-символи у сімейних обрядах. Жодне весілля на Україні не обходилося без барвінку і калини, якими прикрашали коровай та вінок молодої. Рослинні мотиви та образи широко представлені і в українському фольклорі. Май-же в усіх жанрах усної словесності рослинна символіка є одним із важливих виражаль-них засобів. БАРВІНОК — вічнозелена трав'яни-ста рослина, листя якої зберігає зелений колір навіть під снігом. Живучість і вит-ривалість Барвінку, краса його цвіту оспівані в багатьох народних піснях. В ук-раїнському фольклорі це символ моло-дості, кохання та шлюбу. Вінком, сплетеним із Барвінку, прикрашали голову молодої на весіллі. На Бойківщині збирання Барвінку для весільного вінка супро-воджувалося ритуальними піснями і спеціальними обрядами, які мали забез-печити молодим щасливе подружнє життя. Разом з ягодами калини, колосками жита, васильками Барвінку прикрашали весіль-не дерево — гільце, використовували в ін-ших весільних ритуалах. ВАСИЛЬКИ в засушеному вигляді мають сильний стійкий запах, завдяки чому ця рослина дістала широке ритуаль-не застосування. Квіти Васильки клали за ікони в день Чесного Хреста (14 вересня за ст. ст.), ними прикрашали хрести у церквах. Цілющі властивості Василька відомі здавна. На Волині їх використовували як лікувальний засіб при високій температурі, від запою й перепою; з них робили купель для дітей при багатьох хворобах, зокрема жовтяниці; освяченими на Спаса (6 серп-ня за ст.ст.) Васильки обкурювали хворих. Вінки з освячених Васильки одягали на голову помер-лим дівчатам, ці ж квіти клали в труну. В народній поезії Васильки є символом свя-тості, чистоти, приязності. Вони згаду-ються і в купальських піснях: Та вроди, Боже, троє зіллячок: Перше зіллячко барвіночок, Друге зіллячко любисточок, Третє зіллячко васильочок. Барвіночок — для дівочок, Любисточок — для любощів, Васильочок — для запаху. ВЕРБА, опоетизована народом разом із калиною і тополею, не випадково заслу-жила на таку шану. Виростаючи біля річок, ставків, природних джерел, вона є ніби позначкою води на землі. Криницю завжди намагалися копати під Вербою: Де сріб-ліє вербиця, там здорова водиця. І на-справді, Верба була чудовим природним фі-льтром усіляких домішок, що містилися у водах. Вербову лозу традиційно використо-вували для зведення турлучних будівель, огорож, для виготовлення меблів, коши-ків та інших ужиткових речей; з вербової деревини здавна робили музичні інстру-менти. Верба відігравала й важливу ритуально-обрядову роль. За народними уявлення-ми, гілочки Верби, посвячені в церкві в остан-ню неділю перед Великоднем — вербну неділю, набували магічних властивостей. Освячену Вербу приносили в дім і вдаряли нею членів сім'ї, найчастіше дітей, при-мовляючи: Будь великий, як верба, а здо-ровий, як вода, а багатий, як земля. Вига-няючи вперше худобу на літне пасовище, її обов'язково вдаряли Вербою, щоб уберегти від хвороби та інших напастей. Освячена Верба зберігалася в хаті й широ-ко застосовувалася як лікувальний засіб чи як оберег. На Херсонщині її клали у воду, в якій купали хвору дитину, на Хар-ківщині запалювали гілочку Верби і обкурю-вали нею хворих на лихоманку. Побутувало повір'я, що в хату, де є Верба, не вдарить блискавка. Вважалося також, що Верба перепиняє дорогу в дім нечистій силі, особливо відьмам. В українському фольклорі Верба — це по-етичний символ дівчини або заміжньої жінки. Розлоге, похилене вербове гілля найчастіше асоціюється зі смутком і жа-лем: Висока верба, висока верба Широкий лист пускає. Велика любов, тяжка розлука Серденько зриває. ГОРОХ в українському фольклорі є символом сліз: Сльози, як горох, котять-ся; з ним пов'язували нещастя, біду. Тому в деяких районах хлопці й підлітки, що ходили на Новий рік по хатах, не домі-шували Горох до хлібних зерен, якими посі-вали. Молоді жінки уникали їсти його на-тще, аби не було гірким подружнє життя. Але, незважаючи на це, з Гороху готували як повсякденні, так і ритуальні страви й на-віть використовували як оберег. ДУБ здавна користується в народі гли-бокою шаною. Ще стародавні слов'яни влаштовували біля лісових велетнів обря-дові дійства, приносили жертви богам. У XIX ст. на Зелені свята влаштовували так званий гральний дуб (на Київщині — су-хий дуб). У центрі села, а іноді за околицею ставили довгу жердину з прикріпленим зверху колесом, прикрашали її травами, квітами, стрічками, обкопували невели-ким рівчаком. Довкола такого «Дуба» відбу-валися ігри, що супроводжувалися спеціальними піснями. Цей обряд символі-зував розквіт природи, початок літа. Оспіваний в народних думах та піснях дуб є символом молодого козака: Чом дуб не зелений? — Лист хмара прибила; Козак невеселий — Лихая година. Дуб і береза порівнюються з козаком та його матір'ю: Ой, дуб до берези Гіллям похилився, Козак своїй матусеньці До ніг уклонився. У весільних приповідках і побажаннях Дуб виступає символом подружнього жит-тя (Дарую два дубочки, щоб жили в парі, як голубочки), міцного здоров'я й довго-ліття молодих (Дарую дуби, що в діброві, будьте дужі та здорові). Коли народжу-вався син, батьки за народним звичаєм висаджували два жолуді, коли донька — висівали калинове зерня. КАЛИНА постає в українському фольклорі одним із найулюбленіших по-етичних образів, її завжди супроводжує епітет червона, що символізує жіночу кра-су, дівочу цноту. Із замилуванням писав про Калину Тарас Шевченко: Зацвіла в долині Червона калина, Ніби засміялась Дівчина-дитина. Поряд із барвінком Калина широко викори-стовувалася у народній обрядовості, зок-рема весільній: китицями Калини прикрашали весільний коровай, калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали гільце. Водночас схилена над водою Калина нагадує про смуток і журбу: Червоная калинонька На яр-воду схилилася... Там дівчина журилася Як і багато інших рослин, Калина поєднує в собі «красиве і корисне» (М.Т. Рильсь-кий). Калинові ягоди, кора, цвіт — випро-бувані ліки в народній медицині. МАК. Широко розповсюдженим було вірування в чудодійні властивості Мак як оберегу від лиходійства відьом, упирів та інших істот. Особливу силу, як вважалося, мав польовий Мак, зерна якого самі виси-палися з голівок, — так званий видюк. Як-що таким М. обсипати обійстя, то жоден упир чи злий дух не зможе зайти в нього, поки не збере і не порахує всі зернята. Щоб охоронити від відьми дійну корову, її обсипали Маком, освяченим на Маковія (1 серпня за ст. ст.) або на Спаса (6 серпня), примовляючи: Коли цей мак збереш, тоді від моєї корови молоко відбереш. На Волині, аби припинити засуху, вки-дали у криницю певну кількість зерен свяченого Маку. Мак використовували також із лікуваль-ною метою, переважно як снотворне. У фольклорі Мак є символом краси: Гар-на дівка, як маківка; Гарне, як мак го-родній. У піснях маків цвіт прирівнюєть-ся до швидкоплинного людського життя: Пройшов мій вік, як маків цвіт, Що вдень цвіте, а вночі опаде. Можна зустріти також поетичне порів-няння маківки з матір'ю— головою роду: Да нема цвіту, світлішого над маківку, Да нема роду, ріднішого над матінку. М'ЯТА широко використовується в народній медицині, займає почесне місце в народних піснях та обрядах, її незмін-ний епітет — кудрява. Як і калина, М’ята є символом дівочої краси й цноти. У фоль-клорі М’ята нерідко згадується поруч із ру-тою, утворюючи немовби одну рослину — руту-м'яту: По садочку ходжу я, ходжу, Руту-м'яту саджу я, саджу, Рута-м'ята да й не прийнялася, Родиночка й одріклася. М’ята відігравала важливу роль у весіль-ній обрядовості. За традицією, вінок для молодої та вінки для дружок плели з М’яти, барвінку і рути. ОСИКА вважалася нечистим, закля-тим деревом, оскільки на ній, за христи-янською легендою, повісився Іуда. Ця ж легенда пояснювала постійне, навіть у безвітря, тремтіння листя Осики. Тому з її де-ревини не годилося споруджувати оселі. Водночас Осика використовували як один із найбільш надійних оберегів від відьом, упирів тощо. Щоб уберегти молочну ко-рову від посягань відьми, в огорожу до-вкола обори встромляли осикові кілки. За допомогою осикової палички можна було також примусити відьму, що обернулася твариною, повернути свій справжній виг-ляд. Щоб упир не міг вийти зі своєї моги-ли, в неї вбивали осиковий кілок. Так само вважалося, що для припинення засухи в могилу самогубця треба вкопати кілок із Осики і полити його водою. З осиковою пали-цею можна було пройти вночі лісом, не остерігаючись нечистої сили. ПАПОРОТЬ — реліктова трав'яниста рослина, що ніколи не цвіте, розмножую-чись вегетативно. Проте, за народними повір'ями, в ніч на Івана Купала (24 черв-ня за ст.ст.) на коротку мить з'являється вогнена квітка Папороті Той, кому вдається зір-вати її, отримує чарівну силу, яка дає змо-гу знаходити заховані скарби, дізнаватися про долю людей, зцілювати хворих, ро-зуміти мову звірів і птахів. Проте нелегко заволодіти таємничою квіткою, яка росте в дрімучому лісі та охороняється нечи-стою силою. На сміливця чекають чис-ленні випробування, часом небезпечні для життя. Легенди про спробу здобути квітку Папороті послужили основою відомої по-вісті М.В. Гоголя «Вечір напередодні Івана Купала». Папороть вважалася улюбленим зіллям чортів та відьом. Тому на Гуцульщині, зокрема, існував своєрідний звичай бити папороть. Аби вона не сіялася в полі і не шкодила травам, її били палицею нав-хрест, потім це місце святили. ПОЛИН найчастіше використовува-ли як оберег від русалок, зустріч з якими вважалася особливо небезпечною в так званий Русалчин Великдень (наступний четвер після Зелених свят). Підстерігаю-чи перехожого за околицею села, русалка запитувала його: «Полин чи петрушка?» Якщо покажеш Полин, русалка зникне, якщо ж відповіси «петрушка», то вона може за-лоскотати насмерть. У народних піснях і приказках Полин має незмінний епітет гіркий і нерідко виступає символом нещасливого життя: Лучче мені, мати, Гіркий полин їсти, Аніж мені, мати, Із нелюбом сісти. РУТА —багатолітня рослина, квітки якої мають сильний і своєрідний запах, її цілющі властивості добре відомі в на-родній медицині. У народній поезії Рута супроводжують епітети: яра (тобто молода), крута, суво-ра, зелена. Рута або ж вінок, сплетений із неї, с символом дівування; образ зів'ялої, роз-топтаної, розсипаної Рути означає втрату дівоцтва. Іноді Рута символізує розлуку з милим, самоту, її жовтий цвіт провіщує нещасливе кохання: Зеленая рутонька, жовтий цвіт, Чому тебе, Іване, так довго ніт? ТОПОЛЯ. В народних піснях з Тополею порівнюється красива, струнка дівчина або заміжня жінка. Рубання Тополі, так само як і калини, символізує заручення та одру-ження дівчини: Тонкая, високая тополя: Чорнявая дівчина — то моя. Тонкую, високую зрубаю: Чорнявую дівчину кохаю. Широковідомий казковий мотив обернення дівчини в Тополю використав Т. Г. Шевченко в баладі «Тополя». У першій половині XIX ст. існував об-ряд водити тополю, який виконувався на Зелені свята. «Тополю» зображала вродлива дів-чина, вбрана в стрічки, зелень та квіти, її водили по селу у супроводі відповідних пісень: Стояла тополя Край чистого поля. Стій, тополенько, Стій, не розвивайсь, Буйному вітроньку Не піддавайсь. ЧАСНИК відігравав важливу роль як оберег від злих сил, а також у практиці народної медицини. Наділення Часнику чу-додійною силою значною мірою було зу-мовлене цілющими властивостями і своєрідним запахом цієї рослини. Часник вжи-вався для профілактики інфекційних за-хворювань, вважався добрим дез-инфікуючим засобом при хворобах ди-хальних шляхів. Свяченим Часником змащували на Великдень над очима, щоб мати здо-рові очі. Застосовували Часник і як протидію укусові гадюки. Здавна Часник використовувався у весільній обрядовості. У день весілля його вплітали у вінок молодої або зав'язували між її волоссям для охорони від усього злого. На Гуцульщині зубок Часнику постійно носили з собою дорослі і молодь, його прив'язували до руки або зашивали в со-рочку дитині. Напередодні Івана Купала Часником натирали вим'я корові, щоб відьма не могла відібрати молоко.
1 2 3 4 5 Категория: Краєзнавство \| Добавил: Aspirant (20.06.2015)
Просмотров: 521 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: