РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Українці на Заході - Краєзнавство - Реферати - Каталог статей

Українці на Заході Населення України складає 48 млн. 416 тис. чоловік. України – багатонаціональна держава. В ній мешкають представники понад 100 національностей та народностей. Українці – основне населення держави – є одним з найчисельніших народів Європи та другим за чисельність слов’янським народом. У власній державі українці складають близько 73 відсотків усього населення. Після українців найбільшою групою українського народу є росіяни – понад 11 млн. чоловік. Третьою за чисельністю національною групою близько 0,5 млн. чоловік є білоруси. Поляки налічують в Україні понад 200 тис. чоловік. Крім них в Україні проживають такі національні меншини: молдавани румуни, болгари, греки, татари, гагаузи, угорці, цигани та татари представлені в Україні, в основному, двома етнічними групами – казакські татари і кримські татари. Проте багато українців проживають за межами України: у США, Канаді, Франції, Великобританії і Німеччині та ін. У Сполучених Штатах мешкає близько 740 тис. українців, які здебільшого працюють кваліфікованими робітниками, службовцями, юристами, вчителями, лікарями, управлінцями, у сфері обслуговування. Понад половини з них проживає у штатах Пенсільванія, Нью-Йорк, Каліфорнія. Чверть українців – американського походження, що посилює їхню мовну і культурну асиміляцію. Мовою предків розмовляє лише п’ята частина українського народу. За добробутом вони перебувають трохи нижче середнього рівня. Але з кожним новим поколінням прибутки українців зростають, що пояснюється поступовим збільшенням серед них представників престижних професій. Попри обмеженість у коштах, українська громада країни утримує суботні і недільні національні школи, де молодь здобуває освіту і знання про освіту і культуру народу до якого вона належить. У США українська діаспора відродила Наукове товариство імені Т.Шевченка, яке діяло Львові. У 1873-1939 роках, відкрили американські відділення Української вільної академії, заснували Український науковий інститут при Гарвардському університеті. Серед українців наука вчених зі світовим ім’ям – Тюрколог Омелян Пріцак, літературознавець Юрій Тевельов, історик Роман Шпар люк та інші. В усіх місцях компактного проживання українців діють хорові танцювальні колективи, працюють талановиті митці, скульптори. Видається близько 100 українських газет і журналів, працюють видавничі центри, зокрема “Пролог”, “Смолоскип”, “Рідна школа”. Найвідомішими громадськими організаціями українців є Український конпресовий комітет Америки, Українсько-американська координаційна рада, Ліга американських українців. Крім того, діють політднів об’єднання різноманітної спрямованості. Більшість українців – емігрантів у США – вихідці із Західної України. Тому серед українських церков в Америці є найбільше поширені Українська католицька церква та Карпато-руська католицька церква візантійського обряду, православні об’єднані в українську церву православну у США, яка має автокефальний статус. За радянської системи контакти між ук5раїнською та її американською діаспорою були обмежені. В УПСП штучно формувалася психологія настороженості щодо українців з діаспори, підозрілості до них як до потенційних пропагандистів націоналізму. Після здобуття Україною незалежності всі перешкоди на шляху контактів українців, що живуть на різних континентах, були усунені. Нині чимало дослідників вивчають історію української імміграції в Канаді. Останнє десятиріччя виявилось досить "врожайним" на статистичні публікації, наукову літерату-ру и історичну публіцистику, з яких постає образ українсько-го переселенця, збагачений новими рисами. Історія української еміграції по Канади досить чітко поділяється на три періоди, започатковані трьома хвилями пе-реселенського руху: мас з 1891 р. до початку першої світової війни, міжвоєнна доба, період після другої світової війни. Якщо в першій хвилі виразно переважали соціально-еконо-мічні мотиви, в другій - більшою мірою спостерігалося по-єднання соціально-економічних і політичних причин, то в третій - політичні мотиви домінуючі. В цілому ж українська еміграція представляла переважно трудящі верстви і була досить масовою. Історичні дані свідчать, що на етапі "чистої" трудової емі-грації в період першої хвилі переважало безземельне або малоземельне селянство з відсталих національних окраїн Австро-Угорщини та царської Росії. Нерозвиненість економіч-них структур і промисловості, залишки феодалізму та крі-пацтва породжували надлишок робочої сили, який і ставав джерелом масової еміграції. Отже, у першій хвилі переселення брали участь ;3дебіль: того пауперизовані маси селянства, а також частина місь-ких ремісників та напівпролетарів. До таких же категорій трудящих в другій хвилі долучались значні контингенти службовців, інтелігентів та учасників збройних формувань, ще емігрували з політичних мотивів. На третій період емігра-ції припадають найрізноманітніші верстви населення - робіт-ники, селяни, службовці, інженери, вчителі, військополонені тощо, тобто багато з тих, хто у вирі війни був примусово вивезений до Німеччини і опинився у повоєнний час в табо-рах для "переміщених осіб". Вони (небезпідставно) побою-валися повертатися на батьківщину через сталінську полі киту геноциду. Були серед них і ті, хто співробітничав з ні-мецькою владою на тимчасово окупованій фашистами тери-торії України, а також учасники збройної боротьби проти Радянської влади на західноукраїнських землях. Істотною особливістю, що позначалася на інтенсивності еміграції, була відсутність української державності до першої світової війни і Жовтневої революції в Росії. Період україн-ської державності у формі УНР був надто нетривалий й не привів врешті-решт по суверенності України. У міжвоєнні часи українські землі 6vun поділені між різними державами. Українська Радянська Соціалістична Республіка в рамках СРС1 поступово втрачала всі ознаки суверенітету, Західна Україна увійшла до складу Польщі, Північна Буковина — Ру-мунії, а Закарпаття - Чехословаччини. Еміграція з цих територій відновилася у 20-ті pp. й тривала в основному до почат-ку Великої депресії 30-х рр. 3 території СРСР, після об'єднан-ня в ньому всіх українських земель, еміграція, у її класич-ному вигляді, фактично припинилася, внаслідок тоталітар-ного режиму, що панував у нашій країні. Вище вже зазначалося, що мотивами до переселення ви-ступала низка факторів, які часто-густо перепліталися або ж переростали один в інший. Та найголовнішими були со-ціально-економічні причини, що спонукали великі маси лю-дей полишати батьківщину й шукати кращої долі в далеких краях. Деякі дослідники пояснювали розвиток переселен-ського руху бажанням просто побачити новий світ, спробу-вати застосувати в ньому свої сили або ж відповіддю на агі-таційні рекламні заклики агентів транспортних компаній. Очевидно, така аргументація небезпідставна. Але визначали процес суворі економічні закони – надлишок робочої сили в одному місці, наприклад, на Україні, стимулював її "пере-качку" до інших країн, де існувала в ній потреба. І українська еміграція в широкому контексті - частина світового міграційного процесу, що особливо прискорився на рубежі XІX-Х ст. У Канаді налічується більше 1 млн. чоловік, які визнають свою цілковите або часткове українське походження. За чисельність українська громада – п’ята. Більшість половини українців мешкають у провінціях Онтаріо, Манітобі, Альберті, Британській Колумбії, Саскачевані. Здебільшого вона працюють службовцями, юристами, лікарями, вчителями, зайняті у промисловості, на транспорті, будівництві. Особливу роль українці зіграли у розвитку канадського сільського господарства. Канадці українського походження здобули відомість у науковому, політичному. Культурному, мистецькому, спортивному житті. Зокрема, Роман Гнати шин став генерал-губернатором країни, тобто представником англійської королеви. Українці були одними із ініціаторів руху за багатокультурність Канади, концепцію якою висунув сенатор українського походження Павло Юзик. На основі цієї концепції з 1971 р. уряд здійснює політику багато культурності, що полягає у збереженні мовної та культурної своєрідності національних меншин. Серед віруючих українців Канади найбільше греко-католиків (уніатів). Інші – римо-католики, протестанти і православні. Найчисленнішим громадським об’єднанням українців є Конгрес українців Канади. До нього входять найактивніші релігійні та політичні організації діаспори. Товариство об’єднаних українських канадців займається переважно культурно-просвітницькою роботою. У Канаді розташовується також штаб-квартира Світового конгресу вільних українців. Великою популярністю в української громади користуються “кредитові спілки”, утворені для надання допомоги українцям при розв’язанні різних життєвих проблем. Активно діють молодіжні організації – Пласт, Організація демократичної української молоді. Культурне життя українців Канади охоплює найрізноманітніші види мистецтва – співи, танці, живопис. Для вивчення рідної мови, історії, культури створено мережу суботніх або вечірніх “рідних шкіл”. У деяких місцях компактного проживання українців у державній школі викладається їхня рідна мова. Науковими центрами українознавства стали університети Оттави, Торонто, Саскачевана, Альберти. У країні виходить десятки україномовних видань. Союз українців у Британії вважає, що кількість україн-ців там на середину 80-х pp. становила 35 тис., чоловік. У доповіді ж, представленій парламентові державним секре-тарем з питань освіти й науки лордом Свонном (березень 1985 p.), зазначалося, що українська громада тут має при-близно 20 - 30 тис. чоловік, включаючи—дітей—від—мішаних шлюбів29. Загалом у країні зафіксовано понад 70 місцево-стей компактного проживання українців: такі міста, як Манчестер (4 тис.), Ноттінгем (2 тис.), Бредфорд (2 тис.), Лон-дон (1,5 тис.) і т. д. У 1947р. інтерновані в Італії українці у більшості своїй за контрактом були перевезені на роботу до Великобританії, в ній залишилася невеличка громада українських католицьких священиків і студентів-богословів. Мешкали вони поблизу Рима, де роз-ташовані Український папський коледж, Українська молод-ша папська семінарія та Український католицький університет. Українська діаспора у Великій Британії невелика – близько 30 тис. чоловік. Українці зайняті в основному фізичною працею, але серед молоді зростає інтелектуальний прошарок. Українська діаспора у цій країні особливо швидко зростала під час і після Другої світової війни. Іммігрували переважно чоловіки, які брали шлюб з українками, що створило проблему убезпечення наступного покоління українців від асиміляції. Основним українськими організаціями є Союз українців у Британії та Об’єднання українців у Великій Британії. Попри несприятливі умови українці підтримують осередки культурного життя – хори, танцювальні ансамблі, бібліотеки, музеї, спортивні гуртки та ін. Серед газет найпоширенішою є “Українська думка”. Велику роль у збереженні української етнічної групи відіграють автокефальна православна та Українська греко-католицька церква. Одним з важливих осередків духовного життя українців є лондонська філія римського Українського католицького університету. Українці Великої Британії не одностайні у політичних поглядах, підтримують різні політичні орієнтації. Найактивнішими залишаються осередки організації українських націоналістів. Поряд з Англією другою західноєвропе2йською державою де проживає численна колонія українських поселенців, за-лишається Франція. З урахуванням природного приросту та еміграційних процесів на середину 50-х pp. тут налічувалося до 4Стис. осіб. Згодом ця цифра дещо зменшилась й стабілі-зувалася на рівні 25 - 30 тис. Більшість осіб українського походження у Франції (як і в інших країнах поселення) наро-дилася Блідну діаспорі і значною мірою втратила національ-ні ознаки. 20 % серед них - промислові робітники, 5 - шахтаpi, 15 - фермери, 10 - зайняті у сфері торгівлі, 15 - люди віль-них професій, 10 - студенти й учні. Решта 25 % включає домо-господарок і малих дітей. Крім фермерів, українці у Франції, як правило, сконцентровані у містах чи на їхніх околицях. У Франції українці та їхні нащадки, яких налічується близько 20 тис. чоловік. не проживають компактно. Зокрема в Парижі і центральних районах країни мешкає близько 6 тис. українців, у північних (Лілль, Рубе, Ам'єн і т. д.) - майже 4 тис., у північно-західних (Руан, Еврі, Кан, Мон-девіль) - 1,5 тис., у східних (Нансі, Страсбург, Верден, Тіонвіль і т. д.) - 6,5 тис., у південно-східних (Ліон, Сент-Етьєн, Клермон-Ферран, Гренобль, Діжон) - до 6 тис., у південно-західних (Бордо, Тулуза, Лімож і т. д.) - понад 2 тис. Невеликі поселен-ня українців розташовані також у західних та південних райо-нах Франції. Українська громада не відноситься до заможних, більшість і представників – робітники, шахтарі, фермери. Четверта частина – дипломовані спеціалісти і студенти. Причому частка останніх постійно зростає. На початок 90-х років у Франції було лише 2 підприємців, що належали українцям. Щоб уникнути цілковитої асиміляції, українська етнічна група під орудою. Українського центрального громадського комітету у Франції створила мережу шкіл для вивчення рідної мови. У Сорбонському університеті Парижа створено факультет, д готують фахівців з української мови. У Франції діють наукові осередки української громади. Найвідоміші з них – європейське відділення Наукового товариства ім.. Т.Швченка, розташоване у паризькому передмісті Саралі. Тут видається “Енциклопедія українознавства”. У Франції діє ряд відомих українських культурних закладів – бібліотека ім.. Симона Петлюри, Архів української еміграції, відділення Українського вільного університету. Користуються популярністю українські аматорські хорові й танцювальні ансамблі. За релігійною приналежністю більшість української громади – греко-католики. Серед політичних об’єднань найпомітнішим є Провід українських націоналістів – мельниківців. Українці в Німеччині після приходу до влади Гітлера і аж до весни 1945р. гро-мадське життя українців в Німеччині суворо контролювалося нацистським режимом. Воно концентрувалося передусім: навколо цілком лояльних до німецьких властей організа-цій - Українського національного об'єднання (УНО) та про-гетьманської Української громади. Невеликі числом українські колонії знаходились у між-воєнний період й на території ряду інших держав Західної Європи, де також виникли відповідні організаційні структу-ри й налагодилося громадське життя поселенців. Так, ук-раїнські студенти в Женеві (Швейцарія) об'єднувались у то-варистві України, Римі (Італія) - у товаристві Зарево, Льєжі й Лювені (Бельгія) - у Національному союзі українських сту-дентів16. Значну інформаційно-пропагандистську і політич-ну діяльність розгорнули в Італії - Є. Онацький, в Бельгії -Д. Андрієвський, в Англії - В. Кисілевський, В. Коростовець і Є. Ляхович і т. д. Однак урядові кола західноєвропейських країн, за винятком Німеччини й, частково, Італії, мало ці-кавились українськими справами, зокрема, політичними, планами українських емігрантів. Зрештою, останнім так і не вдалося привернути до себе серйозну увагу з боку полі-тичної еліти Заходу. Важким випробуванням для української еміграції в Євро-пі стала друга світова війна. "Націонал-соціалістичний режим у Німеччині і в окупованих німцями частинах Східної Євро-пи, - констатувалося в одному з повоєнних емігрантських видань, - викликав поруч з воєнними подіями - побільшен-ня (і раптові зміни в соціальній структурі). Велика кількість українців потрапила до Німеччини, як "переміщені" особи (Verschleppte Personen, Displaced Persons, "ді-пі"), або як примусово виве-зені на працю, або як примусово евакуйовані родини. Так, по-різному, відбувався вихід українців на нову скитальщину, що після капітуляції Німеччини формально поча-лася 8 травня 1945 року". Точних даних про кількість українців, яких кінець другої світової війни застав на території Німеччини, немає. За дея-кими даними, тільки стосовно західнонімецького терену можна вести мову про цифру в майже 1 млн 19. Більш-менш достовірна статистика щодо українців у Німеччині почала вестися після того, як у листопаді 1945 р: на першому з'їзді української еміграції Західної Німеччини в Ашафенбурзі створено її Центральне представництво (ЦПУЕ). У будь-якому випадку вже у перші повоєнні місяці основ-на маса українців повернулась на батьківщину. Разом з тим певна їх частина, насамперед з політичних міркувань, а точні-ше, бажаючи уникнути репресій з Тюку сталінського режиму, залишилась у західних окупаційних, зонах Німеччини. Вони перебували головним чином у таборах для біженців та переміщених осіб. За даними НПУЕ, наприкінці 1946р. на території Західної Німеччини знаходилось 177 тис. україн-ців, у тому числі в американській зоні - 104 тис., в англійській -54 тис., у французькій - 19 тис. У трьох західних окупацій-них зонах Австрії їх проживало 29 тис.20 Близько 15 тис. ук-раїнців, переважно колишніх солдатів дивізії СС "Галичина", інтернованих наприкінці війни англійцями, було розміще-но у таборах в Італії. Саме ця маса осіб українського походження, яка після війни залишилася в Німеччині, Австрії та Італії, послужила резервуаром як для поповнення українських колоній в інших країнах Західної Європи, США, Канаді і країнах Пів-денної Америки, так і для формування нової української діаспори в Австралії. Переселення-зумовлювалося важки-ми умовами проживання в таборах, невизначеністю правово-го статусу їх мешканців, а відтак - і подальшої долі, господар-ською розрухою перших повоєнних років, що породжувала масове безробіття й робила перспективи на майбутнє при-марними. Тоді виїхало близько 25 тис. чоловік, насамперед в Англію, Бельгію, Францію22. Незнач-на кількість українців віком до 40 років емігрувала до Брази-лії, Венесуели, Австралії, Канади. В наступні два роки спосте-рігається активізація" виїзду українців із Західної Німеччини, свідчить про те, що з лютого 1947р. по сі-чень 1949р. в Англію виїхало понад 13 тис. осіб, у Канаду - майже 10 тис., у Бельгію - 9 тис., в Австралію - 4 тис., у США -2 тис. і т. д. Загальна цифра українських переселенців в 1945 -1950рр. досягла майже 150 тис. чоловік2. Через деякий час кількість етнічних українців, що залишилися на території Західної Німеччини, стабілізувалась й становила на кінець 50-х pp. 17 тис. У 80-ті роки загальна кількість українців та їх нащадків у Федеративній Республіці Німеччини подавалася зарубіжни-ми авторами в межах 20 тис. Із них майже 9 тис. (44 прожи-ває у Баварії, 3,5 тис. (18 - у землі Баден-Вюртемберг, 3,3 тис. (16 - в землі Гессен, 1,5 тис. (7 - у землі Північний Рейн-Вестфалія, стільки ж - у Нижній Саксонії, по кілька сот - в землях Гамбург, Бремен та ін. Переважна більшість (80 працює в промисловості й будівництві й лише 5 % займається сільським господарством. Протягом першого повоєнного п'ятиріччя завершився в основному і процес переселення українців з Австрії. Якщо у 1948 р. їх тут мешкало ще 12 тис., то в 1950р. вже тільки 4 тис. Нині в Австрії проживає близько 5 тис. осіб українського походження - одна тисяча у Відні й кількісно менші гpyпи - в Зальцбургу, Інсбруку, Граці, Клагенфурті тощо. Українське населення в Німеччині становить близько 20 тис. чоловік переважно зайнятих у промисловості та будівництві. Українська громада намагається зберегти національну мову і культуру. У країні діє Український вільний університет Український технічно-господарський інститут. Однак останнім часом мовна і культурна асиміляція українців посилилася. Для того, щоб уберегти від неї молоде покоління, українцями створено товариство “Рідна школа”. Незважаючи на труднощі, українське культурне життя в ФРН є досить активним. Крім українських вузів, діють відділення Наукового товариства ім.. Т.Г. Шевченка, літературні і мистецькі об’єднання, українські видавництва. Суспільно активна частина української групи об’єднана у Центральне представництво українців у Німеччині. До переломових дат в культурному житті української громади ФРН належить травень 1963 p., коли було створено Товариство Допо-моги Українській Науці (Arbeits- und Fцrderungsgemeinschaft der UkrainiWissenschaften, e. V.), яке з дотацій німецьких урядів в Бонні і Мюнхені запевнює фінансову базу діяльности трьох інституцій — УВУ, УТП і НТШ. Заходами цього Товариства в 1963 році створене) у Мюн-хені Дім Української Науки, в якому помістились названі три інституції. Таким чином, поруч традиційного вже громадського осередку україн-ського життя в Мюнхені на Дахауерштрассе 9, українська громада отримала новий центр. На чолі Дому стояла Кураторія Товариства, очолена міністеріяльним референтом баварського соціяльного мініс-терства, Йоганнес Маурером. Наукову діяльність всіх трьох інституцій координує Наукова Рада з кожночасним її головою. Створення духового центру українського життя в ФРН розгорну-ло нові можливості для діяльности названих трьох інституцій та пожва-вило наше культурне життя взагалі. Наукова Рада заплянувала низку видань, серед них — історія української літератури, філософічний словник, німецького-український словникової праці молодших наукових сил шляхом уділювання стипендій. Так в 1964 р. признано три цілорічні стипендії і дві чвертьрічні; в 1965 р. — п'ять цілорічних й одну піврічну. Одначе, цей стипендійний фонд через недостатню ефективність роботи скоро вичерпався. Більшість віруючих українців – греко-католики. Серед політичних організацій найактивнішими є осередок Організації українських націоналістів, Братство колишніх вояків. Українські політичні активісти брали активну участь у керівних органах Антибільшовицького блоку народів – об’єднання різних організацій антикомуністичного спрямування. У Німеччині друкуються українські періодичні видання, найвідомішими з яких є газета “Шлях перемоги” та “Християнський голос”.
1 2 3 4 5 Категория: Краєзнавство \| Добавил: Aspirant (21.06.2015)
Просмотров: 523 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: