РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Сучасні свята Незалежнї України. Великодні свята - Краєзнавство - Реферати - Каталог статей

“Сучасні свята Незалежнї України” “Великодні свята” Стан культури України в сучасних умовах. Авангардизм. Після завоювання незалежності в культурі та мистецтві України стверджується плюралізм, сама думка про можливість існування якого у тоталітарному суспільстві була ірреальною. Пануючим стилем у житті суспільства стає авангардизм, який інтерактивно насаджується творчими угрупованнями, як свого часу партія насаджувала соцреалізм. Високий рівень політизації суспільства привів до того, що в галузі літератури найбільшого поширення набула публіцистика. Великого авторитету набуває в світі міжнародний конкурс піаністів ім. Горобіца, який засновано у Києві. Розвиток театрального мистецтва пов’язаний з новаторськими пошуками режисерів Романа Віктюка, Бориса Макварка, які отримаи світове визнання. Р.Віктюк починав у Львові, згодом створив власний театр у Москві (спектаклі “Мадам Батерфляй” за п’єсою американського драматурга Хуанга та “Лоліта” за романом В.Набокова). Україна перетворилася на визнаний центр хореографічного мистецтва, тоді як за радянської влади це була прерогатива Москви, Ленінграда та хіба що Пермі. З 1994 року в Україні проводиться міжнародний фестиваль імені уславленого французького танцюриста українського походження Сержа Лифора (худ. керівник Паризької Гранд Опера). Далеко за межами України стали відомі імена Інни Дорофєєвої та Вадима Писарєва. Невиданих успіхів за роки незалежності досягла українська естрада, яка заснована на національних музичних та пісенних традиціях та широко користується українською мовою, про що не можна було мріяти в роки формування “єдиного радянського народу з російською мовою міжнаціонального спілкування”. Великою популярністю користуються у молоді та людей старшого покоління Софія Ротару, Таїсія Повалій, Ірина Білик, В.Зінкевич, А.Кудлай, І.Попович, П.Зібров, Л.Сандулеса, Іво Бобул і молоді виконавці Руслана та ін. До всеукраїнських фестивалів естради відносяться “Таврійські ігри”, “Червона рута” та ін. Кожен регіон України також має свої власні фестивалі, які відрізняються своєю оригінальністю та неповторністю. У Криму, наприклад, щорічно проводиться “Свято Нептуна”. У цьому масовому заході приймає участь здебільшого молодь, яка за давніми традиціями переодягається у різні морські істоти. Головним персонажем у цьому дійстві виступає Цар морів – Нептун, а супроводжують його чарівні русалки. На казковому човні вони припливають до берега, де на них чекають тисячі людей, які хочуть прийняти участь у фестивалі. В образі Нептуна та тих, хто його супроводжує можуть бути різні естрадні артисти, групи, зірки України та інших країн, які розважають молодь до ранку. Святкове дійство закінчується грандіозним парадом феєрверків, в якому приймають участь всі регіони країни. Щодо Івано-Франківського регіону, тут є незчислені культурно-масові заходи та різні колективи, створені за період незалежності держави. Вже п’ять років проходить дитячий фестиваль “Карпатські соловейки”, міжнародний фестиваль “Бойківська Ватра” багато років спортивне свято “Ніка”, “Прикарпатська красуня”, “Пані Прикарпаття”, свято вшанування кращих підприємств міста “Тріумф” та інші. Керівники влади області та міста піклуються про виховання сучасної молоді, але молодь не завжди розуміє про цінність нашої культури, яка накопичувалась багато століть. Як висновок можна зазначити, що Післявоєнний період української культури був неоднозначним. Він проходив в умовах боротьби за Незалежність, за право на художню творчість без ідеологічного контролю та обмежень. Досягнення незалежності через фінансові та інші негаразди не дозволяє використати можливості нового державного стану України для розвитку Національної культури. 2. Великдень Наші предки від сивої давнини вшановували сили природи, поклонялися Сонцю, Вітру, Воді, Землі... Їхня багатюща духовна культура створила своєрідну багатогранну міфологію. Немало науковців сьогодні стверджує, що саме на її грунті народилася міфологія Грецька. Весна приносила цілу низку свят: пробудження Матері-Землі, Вербицю, Навський та Рахманський Великодні і нарешті – Великдень Сонячний. Цьому прадавньому святу передувало ще одне, не менш цікаве за змістом та формою. Свято Вербиці. Зараз воно зветься Вербна неділя. Вербою ночами били того, хто запізнювався на ранкове богослужіння, при цьому примовляючи: Не я б’ю – верба б’є...”. Нині християнська церква використовує це свято за тиждень перед святкуванням Паски, та як відомо, Паска щорічно змінює дату святкування – з березня по травень, - і у зв’язку з цим верба втрачає свою унікальну роль першовідкривача весни, бо в квітні-травні розпускається вже багато рослин. Одночасно втрачається й пісенне забарвлення свята, бо за християнськими канонами йде передпасхальний піст з його забобонами на веселощі та співи. А це вже втрата не лише форми, а й сакрального значення свята. Між тим, цей звичай був відомий ще давнім римлянам, які перейняли його від етрусків. Сьогодні у зв’язку з ототожненням Великодня з Паскою енергетику нашого прадавнього свята втрачено... Великдень святкується у нас з V тис.ліття до н.е. А ще раніше склалися унікальні його обряди та звичаї, якими спочатку вшановувалися спочатку спочатку Місяць, а потім Сонце та похідні від них – початок нового року. Аграна магія, вшанування Предків тощо. Біблійна ж назва Великодня – Пасха (песах) почала запроваджуватись в колі тих народів, які прийняли християнство, з 325 р. Великдень – це свято сонячного календаря, яке визначається весняним рівноденням та відповідним положенням головних сузір’їв сонячного зодіаку. Наші Великодні свята тривають протягом цілого місяця, а початок Великодніх свят, саме Великдень, припадає на день, коли світло перемагає темряву, День – Ніч, Весна – Зиму, Тепло – Холод. Зазвичай святкувати Великдень саме в неділю введено порівняно недавно від часу запровадження семиденного тидня. Символом воскресіння природи було проросле зерно жита, яке вирощували в хаті з часів Стрітення, а потім, а потім, обіклавши великодніми крашанками, виносили на вулицю, під яскраве сонце освячувати. Крашанки фарбували у сім кольорів райдуги, на писанках виписували сонячні знаки. Великодні бабки пеклися високими, бо вони символізували потяг до сонця, всього живого... Для звеличення цього свята народ створив велику кількість пісень, веснянок, які своїм корінням сягають силою давнини. Великдень здавен мав громадський аспект, бо в ньому брали участь всі – від дітей до дорослих. Християнство ж в усі часи боролося з прадавніми звичаями добре розуміючи що без руйнації прадавніх вірувань і свят годі сподіватися на перемогу своєї релігії. Отже Великдень приходить до нас лише у день весняного рівнодення, а не тоді, коли це визначили пророки чужого народу, порушивши астрономію й календар. Тож наші предки ніколи не були “Рабами Божими”, вони були Онуками Дажбожими. Може, й справді досить ганьбити свій прадавній чесний рід!
1 2 3 4 5 Категория: Краєзнавство \| Добавил: Aspirant (26.06.2015)
Просмотров: 335 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: