РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Сучасна українська поезія Коломиї - Краєзнавство - Реферати - Каталог статей

ЗМІСТ Вступ Розділ І. Поет несподіваний, таємничий, не передбачуваний... Знайомство з Василем Рябим. Життєвий шлях поета. Збірка “Двері луни” Розділ ІІ. У його віршах звучить невимовна любов до України Зустрів з Ярославом Руданцем. Сторінки життя поета. Поетична збірка “Раїна”. Висновки Список використаних джерел. Додатки ВСТУП Якщо українці – нація поетів, то Коломия – один з осередків поетичної України. Родом з цих околиць коломийка. Скромність наших пращурів залишила нам імена коломийкарів, а їх мініатюрні, філософські, жартівливі, любовні шедеври. І числа немає тим куплетам... [14, с. 1] Я знайшла ці рядки в Інтернеті на одному із сайтів і вирішила саме з них розпочати розповідь – дослідження. Не знаю, чи комусь моє дослідження видасться таким же необхідним, яким воно є для мене. Головною причиною, яка мене переслідувала під час написання цієї роботи, стала відчуженість сучасних українських людей від книги. Я вважаю себе сучасною людиною. Яка має багато цілей і старається досягнути їх з усіх сил. Я всім цікавлюся, люблю все нове. Мене дуже образив і обурив факт, що лише одиниці можуть читати книги, насолоджуючись цим. Більшість моїх однолітків читають книжки лише тому, що їх заставляють робити це в школі. Своїм дослідженням я хотіла з’ясувати причин поганого ставлення молоді до літератури, а особливо до поезії. Адже у віршах можна знайти стільки нового, стільки цікавого і схожого з чимось із свого власного життя. Своєю роботою я хотіла заохотити хоча б деяких моїх друзів до поезії, до цього цікавого і нового світу поета. Адже вірші – це шедеври, пам’ятка і заповіт майбутнім поколінням. І забігаючи наперед, мушу сказати, що у мене це вийшло. Наша споконвічна земля Галицька багата й невичерпна на оригінальні таланти, джерела художнього слова, витоки животворчої духовної сили. Над нею завжди витає вільний український дух, невиснажливу силу якого успадковує, передає з роду в рід національна література, незнищенна скарбниця різножанрових творів красного письменства. [12, с. 3] Сьогодні в нас за плечима вже не один період відродження і становлення Української держави. Процеси йдуть важко. Від цього й справді гірко на серці у письменників, оскільки кризові явища боляче зачепили художню інтелігенцію, вичерпують її душевні сили. Це тим більше прикро, що українські письменники перші твердо встали проти гнобительської системи, їхній голос кликав українську гідність стояти з волю незалежність, за свободу слова й демократичні перетворення в Україні. В такій ситуації письменникові немає змоги реалізувати свій творчий потенціал на повну силу, внутрішня енергія витрачається значною мірою на налагодження буденних справ, далеких від процесу української літератури. І все-таки долаються негаразди й труднощі, інтенсивніше б’ється пульс творчої праці, незалежність молодої держави піднімає до життя нові обдаровані імена, додає снаги старшим. [12, с. 5] Для мене поет – це людина великого розуму, яка переживає труднощі й незгоди, як і будь-яка інша людина, але він може застерегти нас, порядити і допомогти нам своєю творчістю. Та ми чомусь відкидаємо літературу, вважаючи, що вона не є потрібною для нас. За все своє життя жодного разу не мала можливості поспілкуватися з поетом і точно не могла сказати, що спонукає цих людей писати. Можливо, деякі з них хочуть слави чи грошей, а, можливо, щоб віддати свій дар на потреби людям усього світу. Багато хто з жителів Коломиї навіть не здогадується про величезний вклад поетів рідного краю в історичний розвиток української літератури. Літературний клімат на території області мало чим відрізняється від атмосфери в Україні загалом. Час від часу, завдяки фінансовій підтримці спонсорів поки що досить стихійній, вийшла й виходить художні книжки, з-поміж них і такі, про які за “збільшовицької ери” годі було й помишляти. В Коломиї творять письменники різних авторських стиків і манер, естетично-художніх смаків, уподобань – від послідовних шанувальників традиційних творчих канонів – до загальних прихильників модерних виражальних заходів літературного творення. Себто, нові сучасні віяння не обминули стороною наш край. [12, с. 6] Прочитавши багато літератури про творчі процеси на Коломийщині. Я не раз натрапляла на проблеми, з якими стикалися поети мого рідного краю. Майже у кожному були проблеми з виданням своєї власної літератури. Мені було прикро, що наш світ не приймає, а відкидає справжні таланти і не дає їм вилитися на папері. Культурно-мистецька спадщина Коломийщини є чи не однією з найцікавіших, але, на жаль, і найменш вивчених сторінок в історії Галичини. Через Коломию, її школи та гімназії, у рідний час пройшли у великий світ мистецтва сотні поетів, письменників, художників, акторів. Доля поєднала з цим містом життя багатьох видатних людей. Щирий дар долі був величним і щедрим, але час по-рідному розпорядився тим набутком, бо згодом нам наказали знати лише одних, шанувати їх і вивчати у школах, а про інших, зганьблених і забутих ми крадькома вишукували скупі повідомлення в чужій епіскомерії. Були ще й треті, гнані світами, про яких дізнаємося лише тепер. Така реальність, з якою зіткнулися віч-на-віч наші сучасники у пошуках першоджерела, а зараз і об’єктивних тлумачень минулого. [3, с. 3] Але все мало свій початок. Неможливо передати словами і зрозуміти всю глибину страждань поетів, які не мали права друкуватись чи взагалі писати, тобто жити, адже для справжнього таланту – це відсутність повітря і приреченість на смерть. Треба пам’ятати, що основний поштовх до зародження літературно-мистецьких традицій як на Коломийщині, так і по всій Галичині, належить “Руській трійці” – Маркіяну Шашкевичу, Івану Вагилевичу та Якову Головацькому – студентам Львівського університету, які першими у краї видрукували народні пісні зрозумілими всім мовою і шрифтом, і цим вивели наше слово на сторінки газет й альманахів. Вони першими зважилися відкрито розпочати проповіді в церкві українською мовою, започаткували її вихід на широку аудиторію та сцену. Їх приклад повів за собою десятки інших послідовників. Вони першими піднесли галицькі проблеми на загальнослов’янський рівень, відкривши тим самим доступ нашій кільтурі до слов’янських культур. [3, с. 3] Та все звіювалось. Колись люди потай від влади зустрічались, шукали заборонені вірші, читали та обговорювали їх. А тепер, коли дозволено друкувати і читати все, що забажаємо, ми не хочемо, бо не модно. Дуже гарно і точно було написано про це в Інтернеті. Невідомий автор досить оптимістично дивиться на сьогодення з великою надією на кращі зміни по відношенню до літератури. Ось що він написав: “Настало ХІХ століття з його друкарнями й часописами, книжками й театрами. Відтоді ідуть до нас відомі поети й віршарі, що осідали в місті над Прутом, що гойдалися тут у колисках, сиділи за гімназійними лавками. Століття ХХ посилило поетичний розвій коломийців. Понищене репресіями, війною і заповнення чужинцями, місто над Прутом у 1950-ті роки знову сідлає своїх Пегасів. Через десятиліття з’являються такі нові імена: Я. Свищук, Д. Ужитчак, І.Стефурак, Я.Ясінський, Я.Ярош, Б. КравчукЮ В.Довірак. А за ними – ще новіші: Н.Стефурак, О.Бабій, В.Рябий, Я.Руданець, О.Слоньовська, М.Лазарук, М.Томенко, А.Кох та інші. І нарешті 1990-ті роки – роки сподівань і розчарувань, час відчутності цензури і відсутності коштів на видання книжок. [14, с. 1] Під час пошуку інформації для моєї роботи я, не жаль, не стикнулася з жодною науковою роботою про поетів мого рідного краю. Тому я не можу з точністю стверджувати чи казати про якісь дослідження поезії Коломищини. Та мушу з впевненістю сказати, що неодноразово натрапляла на книги – дослідження поетичного міста. Одним з таких дослідників є краєзнавець Степан Андріїшин, який дуже гарно і, на мою думку, точно сказав про на край: “Літературно-мистецька Коломийщина є унікальним явищем історії української культури”. І це справді так. Але, на превеликий жаль, як мені вдалося вияснити, література мого рідного міста є маловивченою. Більшість коломиян зовсім не цінують того доробку і того скарбу, який мають уже не одне десятиліття – поезія. Якщо деякі краєзнавці і пробували зібрати найбільше відомостей про літературну Коломию в одній книзі, то, мені здається, у них це погано виходило. Я сама не здогадувалась про такі кількість талановитих людей лише у моєму місті. А отже, мені здається, що одній людині важко зібрати всі відомості про всіх літераторів Коломиї. Малопомітні, маловідомі і, на перший погляд, прості письменники випадали з поля зору багатьох краєзнавців. Можливо, саме це наштовхнуло мене на те, щоб більше дізнатися про хоча б декого з таких поетів. Так як я вирішила дослідити не лише творчий, а й життєвий шлях двох найцікавіших і найтаємничіших для мене поетів Коломиї, то з самого початку я збирала все про письменництво мого рідного краю, а потім різну літературу, яка мала хоч якесь відношення до теми мого дослідження. Можливо, комусь здасться дивним те. Що я шукала інформацію про письменництво на Коломищині, але все, в тому числі і поезія, мало свій почато. Можливо, серед цього матеріалу я могла б знайти відповідь на питання. Що дуже мене цікавить: що заставляє поетів писати? Щодо літератури, яка безпосередньо стосується життя, творчості і характеру поетів, про яких я вивчала в цій науковій роботі, то вона мені була потрібна для того. Щоб скласти власну дужку про поета, як митця і як просту людину. Звичайно, однією літературою я не могла обійтися. Для цікавості моєї роботи мені потрібно було придумати і додати щось своє, що зацікавило б кожного. Так як я хочу стати журналістом, я вирішила сама познайомитися з кожним із двох поетів і поспілкуватись, зробивши цим самим маленьке журналістське розслідування. При зустрічі, чи навіть при телефонній розмові з поетом головним моїми методами були уважне слухання та запам’ятовування. Адже мені потрібно було написати і висловити мої враження та думки щодо почутого і побаченого. Я хотіла, щоб ті, хто читатиме чи слухатиме мою роботу відчували ті переживання, ту безнадійність і водночас величезну віру в те, що все вийде і що все буде гаразд. Але головним методом мого дослідження було описання і висвітлення вибраної мною теми через моє осмислення. Емоції та світосприйняття. Я хотіла, щоб кожен зрозумів необхідність мого дослідження так, як це розумію я. РОЗДІЛ ІІ. У ЙОГО ВІРША ЗВУЧИТЬ 2.1. Зустріч з Ярославом Руданцем Перше знайомство та спілкування з Ярославом Григоровичем Руданцем. Моє перше знайомство з цим поетом відбулося ще в ранньому дитинстві, коли мені було день 6-7 років. На одній з книжних полиць у мене вдома лежали дві зібочки, ще тоді невідомого мені поета Ярослава Руданця – “Вітер і вічність” і “Хвилина дощу”. Тоді я просто перечитувала вірші і не здогадувалась, що колись мені випаде шанс познайомитися з самим митцем. Моє перше уже свідоме знайомство з Ярославом Руданцем відбулося в рідній школі 29 листопада 2005 року. Я не знаю, чому саме життя і творчість цього поета я обрала для дослідження, але точно знаю, що цей поет заслуговує не лише на всеукраїнське визнання, а на щось більше і вище. Найперше, що зробив поет – це показав мені свою останню поетичну збірку, яка йому, та й не одному йому, видалася найкращою книгою. Найкращою тому, що за неї Ярослав Григорович Руданець був нагороджений літературною премією Марка Черемшини у Снятинському музеї 13 червня 2003 року. З першого погляду Ярослав Руданець нагадує звичайну пересічну людину, яку щодня можна побачити на вулиці. Але це лише з першого погляду. Я одразу помітила його щиру відданість поезії і талант, коли він лише взяв до рук своє останнє видання “Раїна”. В літературу прийшов справжній талант, якому пишніти та розцвітати, навіть унинішніх жорстоких умовах. Талант, що має тверді переконання. Широкий кругозір і тему. І це в одній площині з яскравими образами, барвистою мовою, що вільно ллється з-під пера, як життєдайний, дзюркотливий прозорий гірський потік. Мені одразу ж було зрозуміло, що він професіональний митець, який навіть досягнувши слави, не піднімає голову занадто високо. Адже він не розповідав і не хвалився безперестанку про себе і про свою творчість. Мені було дуже приємно, що він вислуховував мої думки хоча, можливо, вони були не повністю правильними. Моє перше дослідження вдало для мене закінчилось. Я отримала багато корисної і неоціненної інформації, як кажуть, “з перших уст”. Я справді впевнилась, що Ярослав Григорович – досить освічена і комунікативна людина. В мене склалося враження. Що він ладен допомогти кожному, його лише потрібно покликати. Він став для мене своєрідним ідеалом доброти, ввічливості і щирості. Погодьтеся, що в наш час таких людей дуже важко зустріти. У поета – громадянина існує кредо, заява – заклик: “Частина бути постає, мабуть, що не без прав. Ми на землі не просто. Нас вік собі обрав. А звідси, отже, і обов’язок перед кожним на землі. Перед Ярославом Руданцем – поетом багатожанровим і, безперечно, талановитим – особливий обов’язок і дуже добре, що він цей свій обов’язок перед читачем глибоко знає і усвідомлює. [4, с. 7] Ось як сам автор описав свої зобов’язання перед нами – читачами і передав повагу у своїй другій збірці “Хвилина дощу”: Як багато хвилин іде на буденщину і як мало хвилин на пізнання барв поетичних. Та знову йду на зустріч з Тобою, мій дорогий читачу. А ще відважуюсь постукати у двері до того, хто ніколи не читав вірші. Прошу не поспішати, прошу уважно вичитати “Хвилину дощу”, бо у неї – мій світ. [7, с. 2] Мені було дуже легко знайти спільну мову з автором і порозумітися. Він спілкувався зі мною лише півгодини, а вже був ладен допомогти мені чим тільки міг. Отже, я можу з впевненістю сказати, що Ярослав Руданець є дуже простою і доброзичливою людиною. Ярослав Руданець – непересічний поет, самобутній, з власним світобаченням й світосприйняттям, який завжди у русі й пошуку, якого все хвилює. Він не спостерігач, який лише фіксує дійсність. Він – фігура динамічна, громадянин, котрому болять проблеми української багато страдницької землі. І поет пише:”Це жах від рідного податись в сторону словчка, що як небо голубе. Як винести гіркотну ношу сорому за тих, хто зраджує тебе!” Ніби гімн проголошує Ярослав Руданець рідній мові. І це прекрасно. Бо поет добре знає, чого хоче його народ, а тому й сам глибоко переконаний у власній правоті. [4, с. 7] Пройшов тиждень від моєї першої зустрічі з поетом, і ми знову зустрілись. Він надав мені багато ново і цікавої інформації про себе і про свою творчість. Він дуже переймався моє роботою, метою цієї роботи і навіть моїм майбутнім. Кожне його слово вселяло в мене якусь величезну віру в себе і в свої сили. “Все те, що ви напишете буде правильним, бо це будуть ваші думки і ваше дослідження. Не бійтеся, а пишіть те, що ви думаєте і відчуваєте. Я вірю в те, що ваша наукова робота буде найкращою не лише в Коломиї, а й усій Івано-Франківській області. Хай допоможе вам Бог!” , - ці слова сказав мені Ярослав Руданець при нашій останній зустрічі. Можливо, якби він не сказав мені цього, я б не мала снаги для того, щоб продовжити свою роботу. Після моєї з автором розмови мені просто невимовно захотілося довести усьому світові, що я справді можу написати щось варте уваги. Спасибі за підтримку і віру в мене Ярославу Руданцю. Я постараюсь виправдати його сподівання. 2.2. Сторінка життя поета Звичайно, у кожної людини є своя доля. Яка заставляє робити людину ту чи іншу справу. Так, як і у випадку з Василем Рябим, на питання: що спонукає Ярослава Руданця писати? Я спробувала знайти спочатку відповідь у його біографії. Та, на жаль, я не знайшла нічого. Але, досліджуючи творчість поета, не можна випускати з поля зору його біографію. Тому до вашої уваги я пропоную найцікавіші, на мою думку, факти з життя Ярослава Руданця. Ярослав Руданець народився 17 червня 1953 року в селі Задубрівці Снятинського району Івано-Франківської області. Закінчив школу в рідному селі (1960-70). Вчився на верстатника в Коломийському ПТУ-10. (1970-71). З 1971 року Ярослав працює на Коломийському деревообробному заводі. Перші свої вірші опублікував у снятниській районній газеті (1969). Публікується в періодиці. Є автором пісенних текстів. Ярослав Руданець – керівник кітстудії “Коломийка”. [2, с. 46] Я довго шукала відповідь на питання, яке мене найбільше турбувало. І нарешті в одному з випусків газети “Вільний голос” я знайшла відповідь. Чому я пишу? Бо часом читаючи якусь збірку, не знаходжу там вірша, якого хотів би знайти. Отак, сідаю і пишу його сам, - розповідав про себе Я.Руданець, коломийський поет. Це дуже важливо – залишити у вічності свій слід, своє слово, свою думку. Може, тому так щиро звучать слова: ...Своєї головної ролі Не відкидаю на відтак. В тому й сутність людини, що кожна мить має бути творенням – краси, добра, себе самої. [1, с. 10] З цього невеличкого уривка інтерв’ю можна знову ж таки переконатися у тому, що автор, як ніхто інший із знайомих мені людей, усвідомлює свій обов’язок перед своїм рідним містом, своєю державою. Я вдячна Богу за те, що з його допомогою я змогла познайомитися і глибше пірнути в світ поезії цього добродушного автора. Часто, шукаючи необхідну літературу для своєї роботи, я натрапляла на різні інтерв’ю з автором, в яких поет детальніше розповів про деякі випадки і події свого життя. - Слава до мене прийшла на 45 році життя. Якщо це слова. Не гадав бути піснярем, бо треба мати, мабуть, відповідну освіту, а в мене лише диплом про закінчення профтехучилища в Коломиї. В рідному селі мене вже знали, як автора замітки про мамин труд в колгоспі, яку опублікувала газета “Ленінська правда”. А місті над Прутом на поч.. 70-х записався в літообєднання “Коломийка” при редакції газети “Червоний прапор” [9, с. 3] Мушу зауважити, що автор є досить відомим в Коломиї, а його вірш є доступним і легко зрозумілим для кожного. Та, не дивлячись на свою славу і право називатися справжнім поетом свого українського народу, його серце залишається таким же відкритим до кожної людини. Ярослав Руданець добре розуміє, що є люди, які заздрять і бажають йому зла, а й такі, о вміють тішитися чужими успіхами. До останніх, за моїм дослідженням, відноситься й сам автор. У жодній нашій розмові я не почула ні слова кривди. Ні слова заздрощів. Він щиро і правдиво говорить і описує все, що чує, бачить, думає. У своїй першій поетичній збірці “Вітер і вічність” автор зізнався де і коли саме у нього зародилася любов до поезії. “Живу і працюю в Коломиї. А народився й виріс у селі Задубрівці Снятинського району. Тут вперше відкрило свої чари поетичне слово, любов до якого мені прищепила вчителька рідної мови М.В. Коронюк. Найбільше до серця припали твори покутської трійці. В них черпаю снагу для своєї творчості”, - такі слова написав про себе Ярослав Руданець на початку свого творчого шляху. [5, с. 65] Знаючи біографію автора, я можу з впевненістю сказати, що Ярослав Руданець людина таланту. Він здобув освіту, яка не мала ніякого відношення до поезії. Свої твори поет почав писати в юному віці, хоча слова прийшли у досить зрілому. Не має ніяких сумнівів, що він писав для задоволення. Для того, щоб допомогти комусь, а не заради грошей. Говорячи про творчість поета, необхідно згадати про нагороди, які отримав автор за свою творчість, та про літературу діяльність поета. Ярослав Руданець – автор поетичних збірок “Вітер і вічність” 1992 р. “Хвилина дощу” 1993, “Раїна” 1999 р., “Раїна” 2003 р., ряду пісень, буклетів, публікацій в альманахах, газетах і журналах, ініціював з редакцією газети “Вільний глос” відновлення Коломийського літоб’єднання “Коломийка”, яке очолив 1995 року, член Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Т.Шевченка і літературного товариства “Плин”. За книгу “Раїна” (2003 р.) удостоєний літературної премії Марка Черемшини. [6, с. 4] Та не завжди письменнику було легко та весело на душі. Не один десяток віршів залишився ненадрукованим, адже неодноразово перед письменником поставала проблема фінансування. Не маючи змоги бути надрукованими, шедеври залишалися на полицях і припадали пилюкою. Дуже шкода, що по-справжньому талановиті люди змушені ламати голову, де взяти кошти, щоб видати збірку. Адже без спонсора не побачила б світу друга книжка поета “Хвилина дощу” видрукувана у тому ж коломийському видавництві “Світ” у 1993 році. Два роки – дві книжки. Це врожай неабиякий. Але боляче, що поетів благословляють до людей директори. [4, с. 7] І це справді так. Та дякувати Богу, що існують такі люди, які ладні допомогти справжнім талантам, талантам, які без їхньої допомоги можуть просто зникнути. Адже тисячі коломиян, і не тільки колотня, а й українців, які люблять та поважають справжню поезію, могли б не мати змоги сьогодні насолоджуватись творчістю Ярослава Григоровича. Сьогодні поет живе і працює в Коломиї, не полишаючи свого поетичного захоплення. Я, чесно кажучи, навіть не можу уявити скільки ще поетичних шедеврів криється в голові у поета. Але я точно знаю, що про цю людину, як про поета я буду ще довго згадувати і пам’ятати його допомогу та підтримку. У Ярослава Григоровича Руданця, як і в кожної людини є свої мрії та сподівання, і не лише поетичні, якими він поділився у газеті “Світ молоді”. “Мрію виховати трьох дочок, яких подарував Господь. А ще мрію, щоб нарешті вийшов у Коломиї, як багатьох містах області, літературно-мистецький альманах, якого шість років добивається літературне товариство “Плин”. Ну і щоб частіше в райгазеті “Вільний голос” з’являлися твори членів літоб’єднання “Коломийська”, яке ми відродили з редактором Віктором Тахтою при підтримці колишнього керівника редакції Ярослава Наргана. І мрію, аби на повну потужність запрацював деревообробний завод, де мене знають як робітника майже три десятиліття. [9, с. 3] 2.3. Поетична збірка “Раїна” При нашій першій зустрічі автор вручив мені свою найціннішу книгу “Раїна”, за яку, як в вже згадувала, він був нагороджений премією Марка Черемшини. Ярослав Руданець висловив своє побажання щодо цієї книги. Він хотів, щоб його творчість я вивчала на основі книги “Раїна”, адже це остання і найкраща його робота. Я не могла не виконати це прохання автора, адже мені самій здається щоб зрозуміти теперішній характер, стан та почуття поета потрібно вивчати останню книгу, яка найбільше викриває всі сторони та якості поета. Та перш за все я хотіла б пояснити читачам значення та трактування назви збірки “Раїна” так, як її розуміє сам автор. Історія назви цієї книги виявилася для мене дуже цікавою. Спочатку вважала, що Раїна – це ім’я ліричної героїні, якій присвячені вірші цієї збірки. Та я помилялася. За розповіддю самого поета раїна – це вид тополі, яку ще називають пірамідною. Цей вид відрізняється від інших за їхньою висотою, адже вони виростають дуже високими. Ось що розповів мені сам автор про свою працю: збірка віршів “Раїна” – збірка любовної лірики. У ній я розповів не лише свою любов до жінки. Я мав на мені описати щось більше і, можливо, деяких випадках навіть важливіше. В образі жінки я втілив всю Україну, а у своїх віршах виразив свою невимовну любок до неї”. Після цих слів я просто не могла написати і описати всі ті теплі почуття і всю ту ніжність, з якими він розповідав про любов до України. Я ще раз переконалася, що ця людина є справжньою людиною з великої літери. Я зрозуміла, що Ярослав Руданець є вірним сином матінки своєї України, адже так любити рідну батьківщину може лише справжній патріот. Ярослав писав. Дивлячись ввись, не оглядався, бо знав: окрім Всевишнього не допоможе ніхто. Були злети і падіння. Як у всіх. Не все відразу дається. Небо поезії хоче високого слова, а його знайти – треба присвятити цьому все життя до останнього подиху. Мешкаючи в Коломиї, на початку 90-х років зустрів лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка Тараса Мельничука, який, до речі, дослухався до всіх, хто хоч трохи володів пером. Саме він і підказав: “Треба шукати чогось свого, ход одного, але дивного образу. Благословляю на творчий пошук!” І зваживши на пораду майстра поезії, Ярослав Руданець невдовзі несподівано відкрив свою раїну (пірамідальну тополю) на Івано-Франківщині, проявився також як автор текстів понад 20 пісень, які виконують народний артист України Володимир Пірус, заслужений артист України Михайло Попелюк, інші співаки краю. Не заспокоюючись, він продовжує шукати свою, може, і негучну, але щиру, світлу ліричну струну... [6, с. 6] Такі щирі та світлі слова можна прочитати про Ярослава Руданця, взявши до рук його збірку ліричних віршів “Раїна”. Ця збірка – неабияка спадщина для майбутніх поколінь, адже вона вміщає чотириста три вірші – шедеври, у кожному з яких автор висловлює свої щирі почуття до України. Перший вірш цієї збірки “Шаную щастя” одразу ж привернув мою увагу і я не могла відірватися від книги; перечитуючи і насолоджуючись судовими, влучними словами автора. Він так точно описував свої почуття та емоції, використовуючи прості слова. Ярослав Руданець так уміло керую словами у віршах, як у спекотний день сонце управляє своїми променями, посилаючи їх рівномірно на землю. Мені хотілося б описати і висловити свої думки з приводу кожного вірша збірки “Раїна” та я боюся, що тоді моє дослідження стане надто довгою. Також боюся, що деякі мої думки можуть здатися комусь неправильними, адже це поезія, і кожен її сприймає по-своєму, отже у кожного буде своя думка. Ще одним дивовижним віршем цієї збірочки є вірш “Мить”. Серденько щемить, Хтось його хвилює – Благодатну мить Під дощем малює. Здається, що такі прості і відомі всім слова використав автор, а як милозвучно і прекрасно звучать ці рядки. Вірш “Поспішаймо кохати” я не могла обминути увагою, адже у ньому автор порушує проблему скороминучості людського життя. Поет доводить, що кохання – найкраще почуття у світі, а не спробувавши його, жаль вмирати. Хочем ми чи не хочем: З-під трави, з-під хреста Не розплющимо очі І кохані уста. ..Сад цвіте біля хати, В небі хмарка пливе. Поспішаймо кохати. Ще не пізно. Живем. У вірші “Раїна” автор називає тополю символом кохання і висловлює свою шанобливе ставлення до рідного дому. А закінчити свою розповідь – дослідження про Ярослава Григоровича Руданця я б хотіла віршем із збірки “Раїні”, який мені здався просто чудовим. Ним автор завершив збірку, а по рахунку він чотириста четвертим. Я міг не народитись Та народився все ж – Любов’ю нагордитись, Яка не має меж. Залюбленим і любим, Готуюсь в потім, Тут – під крислатим дубом. Свій залишаю слід. ВИСНОВОК Якщо українці – нація поетів, то Коломия – однин із осередків поетичної України. [14, с. 1] З цих рядків я розпочинала писати вступ до своєї науково роботи для того, щоб підкреслити значення свого міста в поезії, адже саме в ньому проживає велика кількість талановитих поетів. Хоча ми й небагато чули про них. Та це не тому, що вони погано пишуть, а тому, що не мають змоги видати і показати світу всі свої вірші. Так як я вже згадувала на початку своєї роботи, мені не зрозуміле ставлення деяких підлітків до поезії і взагалі до книги. Багато хто з моїх друзів цікавляться написанням моєї роботи, розпитували як її писати. Неодноразово я чула питання: А для чого вона тобі? Що ти хочеш довести чи дослідити за допомогою цієї наукової роботи? Вислуховуючи всі ці питання, я вирішила провести ще одне експериментальне дослідження. Воно полягло в тому, щоб зацікавити і переконати своїх друзів, на основі того матеріалу, що я використовувала у своїй роботі, в тому, що література – це скарб, який залишають по собі покоління, а поезія – це світ, який кожна людина може знайти в окремому вірші і зрозуміти по-своєму. І в мене це вийшло. Багато хто з них почав читати вірші, особливо тих авторів, про яких я писала в роботі. Другим завданням, яке я поставила собі, починаючи писати роботу, було вияснити що спонукує поетів (а саме В.Рябого Я.Руданця) писати. З мого дослідження зрозуміла, що Василь Рябий пише, бо не може не робити цього, адже хоче залишити своїм нащадкам пам’ять про себе і навчити їх чогось через книгу. Щодо Ярослава Руданця, то відповідь на своє питання я знайшла в одному із номерів газети “Вільний голос”. Ось, о з цього приводу сказав поет: “Я пишу, бо часом, читаючи якусь збірку не знаходжу там вірша якого хотів би знайти. Отож, сідаю і пишу його сам”. [1, с. 10] Досить неприємним для мене виявився той факт, що дуже часто у поетів не має коштів для того, щоб видати збірку. Але дякувати Богу, що знаходяться спонсори, завдяки яким ми можемо насолоджуватись віршами. Говорячи, наприклад, про Ярослава Руданця, хочеться подякувати тому, хто допоміг випустити збірку “Хвилина дощу”: Коломийському деревообробному заводу. Для своєї роботи – дослідження я просто інтуїтивно обрала двох поетів, творчість яких видалася для мене досить цікавою і зовсім різною. Спочатку я вирішила зібрати про них всю можливу літературу, а потім сама познайомилася з поетами, для того, щоб зрозуміти їхній характер та сутність. Хоча й Василь Рябий подарував мені книгу та порадив куди потрібно звернутися, щоб більше знайти про нього інформації, я розмовляла з ним лише по телефону. Хоча він відмовився зустрітися зі мною, що для мене було незрозумілим і неприємним, мені вистачило однієї телефонної розмови, щоб скласти своє враження про поета і описати його в своїй роботі. Василь Михайлович Рябий досить багатосторонній поет, адже пише він і рубої, і сонети, і хоку, і танки і шуслі, і паліндроми, і верлібри, і білі вірші. Хоча його вірші, на перший погляд здаються незрозумілими та н мають жодного смислу, я вбачаю у них щось нове, цікаве. Щоб зрозуміти вірш, його потрібно декілька разів перечитати, але зробивши і зрозумівши його, людина отримує море задоволення. З Ярославом Григоровичем Руданцем я зустрічалася два рази і декілька разів спілкувалися з ним по телефону. Він одразу погодився зустрітися зі мною і допомогти чим тільки зможе. З першого погляду, це – проста людина, але поспілкувавшись з ним деякий час, розумієш, що Ярослав Руданець – добра, чуйна й освічена людина. Його вірші можна розуміти по-різному, але не зрозуміти їх просто не можливо. Автор хотів звернути мою увагу на його останню книгу “Раїна”, адже за неї він був удостоєний премії Марка Черемшини. Ця збірка видалася мені найбільш цікавою і найближчою автору, адже, прочитавши її, можна судити про теперішній стан поета. Закінчуючи свою роботу я б хотіла ще раз наголосити на тому, що: “Наша споконвічна земля Галицька багата й невичерпна на оригінальні таланти, джерела художнього слова, витоки животворної духовної сили. Над нею завжди витає вільний український дух, невиснажливу силу якого успадковує, передає з роду в рід національна література, незнищена скарбниця різножанрових творів красного письменства”. [ , с. 3] СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Близнюк В. Поєднані краплини. // “Вільний голос”. – 1996 р. – листопад. Васильчук М. Коломийський азбуковник. Друкарство, журналістика, література. // Бібліографічний словник. – Коломия. // “Вільний голос” 2000 р. – 200 с. Васильчук М. Письменство на Коломийщині. / Друга половина 16 століття – 1939 р. Коломия. Народний дім. – 1993 р. – 180 с. Грушевський В. Пишу і прислухаюся до себе. Боюся знеособитися в слові. // “Прикарпатська правда” – Руданець Я. Вітер і вічність. Коломия. Світ. – 1992 р. – 64 с. Руданець Я. “Раїна” // Любовна лірика. Коломия. Вік. – 2003 р. – 230 с. Руданець Я. Хвилина дощу. Коломия. Світ. 1993 р. – 47 с. Рябий В. “Дверу луни” // Поезії, графічні композиції. Коломия, Плин. – 2002 р. – 64 с. Рябий В. Мелодія шукає босую ріку. // Світ молоді – 1999 р. – 16 липня. Рябий В. Варта трав. // Поезія. Вісім збірок. Буковинський журнал – Карпатський край. Чернівці – Ужгород. - 2004 р. – 238 с. Хільчук Я. Лауреат літературно премії // Літературна Україна. – 2001 р. 29 листопада. Яворове листя. Твори письменників Івано-Франківщини. Ясінський Я. Перелітні зіниці луни.// Огляд творчого доробку Василя Рябого. // Плин. Коломия. – 2004 р. – 36 с.
1 2 3 4 5 Категория: Краєзнавство \| Добавил: Aspirant (27.06.2015)
Просмотров: 932 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: