РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Статево-вікова структура населення - Краєзнавство - Реферати - Каталог статей

Статево-вікова структура населення Статева структура населення У загальному плані стать — це сукупність генетичних, морфологічних і фізіологічних особливостей організму, що забезпечують статеве розмноження. Стосовно до людини стать розглядають як комплекс тілесних (генетичних, морфологічних і фізіологічних), репродуктивних, поведінкових, соціальних, соціально-психологічних і психологічних ознак, що детермінують особистісний біологічний і соціальний статус людини як чоловіка або жінки. Останнім часом виникла тенденція розрізняти т.зв. біологічну і соціальну стать. При цьому останню часто називають словом «гендер» (від англійського Gender -рід), розуміючи під цим сукупність соціальних ролей, що чоловік або жінка відіграють у суспільстві. На противагу цьому «біологічну» стать називають просто «статтю». На підставі ознаки статі будується найважливіша демографічна структура — статева структура (склад) населення. Статева структура (склад) населення — це розподіл населення на чоловіків і жінок. У демографії використовують наступні характеристики статевої структури: 1. визначення абсолютних чисельностей чоловіків і жінок; 2. розподіл чоловіків і жінок за віком; 3. співвідношення статей у всьому населенні й в окремих вікових групах. Наприклад — співвідношення чисельності населення за статтю, або коефіцієнти маскулінізації та фемінізації (відповідно це кількість чоловіків, яка припадає на 100 або 1000 жінок, і навпаки, число жінок — на 100 (1000) чоловіків). Статева структура населення залежить від спільної дії трьох факторів: від т.зв. вторинного співвідношення статей (від співвідношення чисельностей хлопчиків і дівчат серед народжених живими), від диференційної смертності, тобто від розходжень смертності чоловіків і жінок у різному вікі, і від статевих (гендерних) розходжень в інтенсивності міграції. Перший фактор (вторинне співвідношення статей) є практично незмінним і однаковим для всієї людності, отже, вирішальна роль належить диференціальній смертності і тендерним розходженням в інтенсивності міграції, які залежать від дії соціально-економічних умов. У демографії й статистиці населення розрізняють первинне, вторинне і третинне співвідношення статей. Під первинним співвідношенням статей розуміють співвідношення числа чоловічих гамет (зародків) до числа жіночих при заплідненні. Раніше вважалося, що це співвідношення дорівнює приблизно 125-130 чоловічих зародків на 100 жіночих. Максимальні оцінки первинного співвідношення статей сягають 170 на 100, але звичайно вони нижчі. У будь-якому випадку прямі виміри первинного співвідношення статей нині неможливі. Безсумнівним залишається лише той факт, що на другому місяці вагітності число чоловічих ембріонів перевищує число жіночих. У будь-якому випадку дія цих факторів формує вторинне співвідношення статей. Вторинне співвідношення статей—це співвідношення хлопчиків і дівчат серед народжених живими. Воно є фундаментальною біологічною константою і дорівнює приблизно 105-106 народжень хлопчиків на 100 народжень дівчат, або, іншими словами, на кожну 1000 немовлят завжди припадає приблизно 512 хлопчиків і 488 дівчат. Одним з перших це явище описав Дж. Граунт. Він установив, що співвідношення між числами хлопчиків і дівчат серед немовлят (точніше кажучи, серед хрещених у лондонських приходах) дорівнює приблизно 14 до 13, або 108 до 100. У XVIII-XIX ст.ст. вторинне співвідношення статей аналізували такі вчені, як І. Зюсмільх, П. Лаплас, Данило і Христофор Бернуллі й ін. Хоча вторинне співвідношення статей є постійною величиною, все-таки існують певні відхилення у цій величині, пов'язані з дією окремих факторів. Зокрема, хлопчиків більше серед народжених у шлюбі, ніж серед позашлюбних дітей. Частка хлопчиків серед народжених зменшується разом зі зростанням віку матері і порядкового номера народження. Наприклад, у матерів у віці до 20 років на кожні 100 дівчат припадає 130 хлопчиків, а в матерів у віці 38-42 року — всього 90. Третинне співвідношення статей — це пропорція чоловіків і жінок у репродуктивному віці або в інших вікових групах. На відміну від первинного і вторинного, третинне співвідношення статей сильно коливається залежно від особливостей повіко- вої диференціальної смертності та міграцій. Третинне співвідношення статей разом із вторинним належать до сфери інтересів демографії, оскільки від них залежать характеристики відтворення населення й окремих демографічних процесів. Вони впливають на рівень актуальної і майбутньої шлюбності, на показники народжуваності і смертності. Вікова структура населення Вік є другою найважливішою демографічною характеристикою. Вік — це період від народження людини до того або іншого моменту її життя. Вимірюють вік у роках, місяцях (на першому році життя), тижнях (на першому місяці життя), днях і годинах. Демографічні події завжди настають у тому або іншому віці. При цьому частота їхнього настання змінюється з віком, або, інакше, є його функцією. Тому в демографії вік використовується як найважливіша характеристика будь-яких демографічних подій. У цьому випадку говорять про вік смерті (і відповідно про середній вік померлих), про вік одруження (і відповідно про середній вік одруження), про т.зв. дітородний вік і т.д. Інформація про вік окремих людей на момент спостереження дозволяє будувати вікову структуру населення, а знання про вік настання тих або інших демографічних подій дають можливість аналізувати як ці процеси, так і відтворення населення в цілому, з'ясовувати їх особливості і закономірності на різних стадіях життєвого циклу людини. У демографії вік, як уже сказано, вимірюють часом, що минув з моменту народження. Дані про вік одержують під час переписів населення, спеціальних обстежень, а також при поточній реєстрації народжень, шлюбів, розлучень, смертей та ін. Відповідно до міжнародних методичних рекомендацій, про вік людини дізнаються через точну дату народження або через вказівку повного числа років стосовно останнього дня народження. Віковою структурою населення називають розподіл населення за віковими групами і віковими контингентами. Інформація про вікову структуру населення необхідна для дослідження багатьох соціально-економічних і демографічних процесів. Знаючи особливості вікової структури населення в той або інший період часу, можна будувати досить обґрунтовані припущення про майбутні тенденції народжуваності і смертності, інших демографічних процесів, відтворення населення в цілому. Знаючи ці особливості, можна також оцінювати ймовірності виникнення тих або інших проблем в економічній і соціальній сферах, прогнозувати попит на ті чи інші товари або послуги, результати виборів у тому або іншому регіоні і т.ін. Для побудови вікової структури населення звичайно використовують однорічні і п'ятирічні вікові інтервали. Іноді, щоправда, набагато рідше, вікову структуру будують на десятилітніх вікових інтервалах. Однорічна вікова структура — це розподіл населення за наступними віковими групами: 0 років, 1, 2, ..., 34, 35, ..,, 89...W років. w — це якийсь граничний вік, яким закінчується розподіл населення по однорічних вікових групах. П'ятирічна вікова структура будується за наступними віковими групами: 0 років, 1-4 років, 5-9 років, 10-14 років,..., 35-39 років, ..., 80-84 роки, ..., 100 років і більше. Це так зване стандартне вікове групування, що застосовується в міжнародній демостатистичній практиці, зокрема, у публікаціях ООН. Це необхідно для забезпечення порівнюва- ності результатів різних досліджень. Десятирічна вікова структура будується за віковими інтервалами: 0 років, 1-9 років, 10-19 років, 20-29 років» ..., 60-69 років, ..., 100 років і більше. Для оцінки загальних структурних зрушень у віковій структурі застосовують також інше групування: 0-14 років, 15-59, років, 60 років і більше, що показує співвідношення в населенні чисельностей і часток дітей, дорослих і старих. Очевидно, що найкращі можливості для демографічного аналізу надає однорічна вікова структура, яка дозволяє групувати вік відповідно до конкретних наукових або практичних цілей і завдань. Крім вікових груп при аналізі вікової структури залежно від конкретних цілей виділяють також т.зв. вікові контингенти. Віковий контингент — це група осіб, об'єднаних як загальним для них віком, так і певною соціально-економічною або іншою ознакою. Вітчизняна статистика виділяє цілий ряд груп, склад яких визначається як фізіологічними так і соціально-економічними особливостями людей. У числі таких вікових контингентів можна назвати: ясельний (діти у віці 0- 2 роки), дошкільний (діти у віці 3-6 років), шкільний (діти і підлітки у віці 7-15 років), працездатний (чоловіки у віці 16-59 років і жінки у віці 16-54 року), репродуктивний (дітородний, фертильний) (жінки у віці 15-49 років), призовний (чоловіки у віці 18-50 років), електоральний (виборчий) (чоловіки і жінки старші 18 років) і т.д. Крім знаходження абсолютних і відносних чисельностей вікових контингентів, для аналізу в демографії застосовують і показники навантаженості — співвідношення окремих частин населення між собою та іншими частинами населення. Одними з таких показників є показники демографічного навантаження на працездатне населення W— узагальнена кількісна характеристика вікової структури населення: де Шд , Wn , Wh — коефіцієнти навантаження особами до- працездатного віку, особами пенсійного віку і непрацездатними віковими контингентами; Р16-55(60)- населення працездатного віку (жінки від 16 до 55 років і чоловіки від 16 до 60); Р0-15- населення допрацездатного віку; Р55(60)+- населення післяпрацездатного віку. Однією з узагальнюючих характеристик вікової структури населення є середній вік населення. Середній вік населення визначають як середню арифметичну зважену шляхом ділення загального числа людино-років (сума добутків значень віку на чисельність населення в даному віці) на загальну чисельність населення. Розрахунок можна проводити також виходячи із даних про чисельність населення за віковими групами; тоді значенням віку вважають середину інтервалу. Приклад розрахунку в таблиці № 3.1. Крім середнього віку, розраховують медіанній вік населення, який розділяє все населення на дві однакові частини: одна молодша медіанного віку; друга — старша його. Звичайно вікову структуру будують і розглядають одночасно зі статевою структурою населення. У цьому випадку її називають статево-віковою структурою населення; вона демонструє розподіл чисельностей кожної статі за віком і співвідношення статей у кожнім віці або в кожній віковій групі. Для наочного і загального представлення вікової і статевої структур населення будують т.зв. статево-вікові піраміди. Статево-вікова піраміда являє собою двобічну гістограму розподілу населення за віком, причому з одного боку графіка зображують жіноче населення, а з іншого боку — чоловіче. Вертикальна вісь гістограми являє собою шкалу віку, виражену в одно- або п'ятирічних інтервалах, починаючи від 0 років і закінчуючи граничним віком або відкритим віковим інтервалом. Загальна чисельність населення відповідної статі і віку або його частка в усьому населенні або в населенні конкретної статі, зображується у вигляді горизонтальних смуг, площа яких (або довжина у випадку рівних інтервалів) пропорційна названим показникам. З метою порівняння різних населень і одержання порівняльної інформації про їх вікову структуру піраміди будують, не лише за абсолютними даними, а й користуючись частками чисельності певної статево-вікової групи у всьому населенні, беручи загальну чисельність населення за 100, 1000 або 10 000. Отриману в такий спосіб діаграму було свого часу названо пірамідою через її зовнішній вигляд, оскільки число осіб у старшому віці звичайно було меншим, ніж у молодшому. Сьогодні ж у країнах з низькою народжуваністю форма діаграми розподілу населення за статтю і віком зовсім не нагадує піраміду. Статево-вікова піраміда зображує стан населення на певний момент часу (на момент перепису або на 1 січня), тобто по суті є ніби зупинкою в безперервному процесі відтворення населення. Тому за порівняльною довжиною смуг можна судити про вплив процесів народжуваності і смертності на вікову структуру населення (причому протягом багатьох десятиліть), а також про майбутні тенденції відтворення населення і про можливі перспективи зміни його чисельності в майбутньому. Якщо, наприклад, за якийсь рік і період часу число народжених помітно відрізнятиметься в той або інший бік від сусідніх, то на статево-віковій піраміді це відіб'ється у вигляді виступу (якщо число народжених більше, ніж у сусідні роки), або прогалини (якщо це число відповідно менше). І ця деформація, відбиваючи показники щодо осіб старшого віку, збережеться протягом практично цілого сторіччя, поки не вимре зазначена сукупність народжених. Важливим аспектом використання статево-вікових пірамід є аналіз взаємозв'язку вікової структури і відтворення населення. Наприкінці XIX ст. шведський демограф А. Зундберг увів у науковий обіг поняття прогресивного, стаціонарного і регресивного типів вікової структури. Названі вони були так через те, що при прогресивній віковій структурі населення кількісно збільшується, при стаціонарній — не змінює своєї чисельності, а при регресивній — зменшується. Відрізняються вони один від іншого частками дітей у віці 0- 15 років і літніх осіб у віці 50 років і більше (табл. 3.2) : На засаді цього групування Зундберг відкрив загальний закон народонаселення, згідно з яким питома вага чисельності групи батьків завжди постійна (50%). Цим типам вікової структури відповідають типи вікових пірамід, запропоновані у 30-і рр. XX ст. німецьким статистиком Ф. Бургдерфером. Прогресивній віковій структурі (молоде населення) відповідає правильна піраміда; діаграма, що зображує стаціонарну вікову структуру, нагадує дзвін; регресивній віковій структурі відповідає фігура, названа урною. Ці фігури зображені на рис. 3.2. Сказане вище можна проілюструвати на прикладі статево- вікових пірамід населення України. Так, аналізуючи вигляд статево-вікових пірамід України у 1959 — 2001 роках (рис. 3.3) можна сказати, що Україна пройшла всі три фази від розширеного (1959 рік) до простого, і нарешті, звуженого (2001рік) відтворення. Основа піраміди 2001 року звужена, що вказує на регресивний тип відтворення населення внаслідок різкого зменшення народжуваності. Спостерігаються деякі «прогалини» у вікових групах 30-34 років і 55 — 59 років, що пояснюється низькою народжуваністю у 40-х роках (період 2-ої світової війни) та 60-х роках, коли кількість народжень була малочисельною через малочисельні групи жінок 20 — 25 років, (фертильного віку), оскільки їх народження припало на час війни, або відразу після неї. Також «прогалини» у вікових групах 30-34 років можна пояснити міграційним відтоком молоді, який почався в період транзиції. Починаючи з вікових груп 55 і старші спостерігаємо значну диспропорцію між чисельністю жінок і чоловіків, внаслідок меншої тривалості життя чоловіків, майже на 11 років; жінки в цих вікових групах переважають. Втрати чоловічого населення внаслідок 2-ої світової війни, які можна простежити на всіх пірамідах, чітко виділяються і на піраміді 2001 року у вікових групах населення старше 70 років, перевага жінок тут становить 100 — 200%. Отже, в результаті зниження народжуваності, яке відбувалося як у перехідний період, так і в післявоєнні роки, відбулося старіння населення Зменшення демографічного навантаження на працездатне населення, вказує на майбутнє зменшення працездатного та фертильного контингенту і також негативно впливає на формування рівня життя населення. За допомогою статево-вікових пірамід можна досліджувати й інші демографічні та соціально-економічні явища. Старіння населення Під старінням населення, або демографічним старішанням, розуміють збільшення частки літніх і старих людей в усьому населенні. Старіння населення є результатом тривалих демографічних змін, зрушень у характері відтворення населення, у народжуваності і смертності та їхньому співвідношенні, а також, частково, міграції. Розрізняють два типи старіння населення: • Старіння знизу, що є результатом зниження народжуваності. • Старіння зверху, що є результатом збільшення середньої тривалості майбутнього життя, зменшення смертності в старшому віці за умови низької народжуваності. Слова „знизу» і „зверху» вжиті тут у зв'язку з особливим графічним способом зображення вікової структури населення. Зниження народжуваності приводить до звуження основи піраміди, а зниження смертності в старшому віці — до розширення її вершини. Процес старіння населення став об'єктом уваги статистиків і демографів наприкінці XIX — першої чверті XX ст. Дослідження демографів (А. Боярський, Ж. Буржуа-Піша, А. Сові, Е. Коул, та ін.) показали, що населення старіло за рахунок зниження народжуваності, тобто мало місце старіння знизу. У наш час у розвинутих країнах Заходу і Японії ситуація змінилася. Народжуваність тут є низькою або дуже низькою. При цьому завдяки досягненням медицини різко знизилася смертність у літньому і старечому віці, отже, тривалість життя зросла і продовжує зростати за рахунок саме цієї причини. У цих умовах на місце старіння знизу прийшло старіння зверху. У нашій країні ситуація зовсім інша. Населення продовжує старіти знизу, через те, що народжуваність, як і раніше, знижується, а смертність у старшому віці практично не зменшується, тривалість життя не зростає, залишаючись низькою порівняно з усіма розвинутими країнами і навіть деякими з тих, що розвиваються. Як критерій для оцінки демографічного старіння використовують частку в населенні осіб старше 60 років. Відповідно для виміру старіння населення використовують спеціальні шкали, базовані на зазначених значеннях віку. Якщо за критерій беруть вік 60 років, то застосовується шкала Ж. Боже-Гарньє — Е. Россета (табл. 3.3.). Якщо за критерій беруть вік 65 років, то застосовується шкала демографічного старіння ООН. Відповідно до неї, населення з часткою осіб у віці 65 років і більше, меншою за 4%, вважають молодим, якщо ця частка менша 7%, то населення перебуває на порозі старості, а якщо вона дорівнює 7% і більше, то населення вважають старим. Старіння населення породжує нові вимоги до соціального забезпечення і медичного обслуговування літніх і старих людей. Збільшення їхньої частки на тлі скорочення чисельності економічно активного населення веде до росту демографічного навантаження, створює додаткові труднощі в їхньому пенсійному забезпеченні. Облік тенденцій і наслідків демографічного старіння є однією з найважливіших задач соціальної політики. Процес старіння населення є результатом передусім зниження народжуваності та збереження її впродовж тривалого періоду на рівні, що не забезпечує навіть простого відтворення поколінь. В економічно розвинених країнах до цього додається вплив зростання середньої тривалості життя населення. Істотною протидією старінню населення цих країн є міграція, оскільки приїжджає в основному, молодь. В Україні ж, як і в більшості країн з перехідною економікою, міграція посилює вплив низької народжуваності, а помітного зростання середньої тривалості життя населення, особливо старшого віку, не спостерігається. Нині питома вага осіб у віці 60 років і старше в загальній чисельності населення становить 21,4% і є однією з найвищих у світі. Якщо вікова піраміда міського населення характеризується більш-менш рівномірним розподілом допрацездатних, працездатних і післяпрацездатних контингентів, то у віковій піраміді сільського населення чітко виділяються 2 групи — покоління людей, які народилися у період короткочасного піднесення народжуваності середини 80-х рр., і покоління народжених у середині 30-х рр. Вища порівняно з міським населенням частка дітей серед селян дає підстави сподіватися на деяке омолодження сільського населення у майбутньому. Найбільш «старим» (частка осіб віком 60 років і старше в загальній кількості населення перевищує 24%) є населення Вінницької, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей (див. рис. 3.4). До другої групи (частка складає 22,924 увійшли Донецька, Житомирська, Кіровоградська, Луганська та Хмельницька області. До третьої групи (21,7-22,9 належать Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Тернопільська, Харківська області. До четвертої групи віднесено Автономну Республіку Крим, Волинську, Івано-Франківську, Одеську, Миколаївську, Херсонську, Львівську, Чернівецьку області та м. Севастополь (рівень старіння складає 19,3-21,7%). Найбільш «молодим» (частка старших осіб складає 15,5-19,3%) є населення Закарпатської, Рівненської областей та м. Києва. Але якщо демографічна молодість західних регіонів зумовлена відносно високою народжуваністю, то в Києві основним чинником є постійний міграційний приплив молоді. Література 1. 1997 Україна. Людський розвиток. Звіт. ПРООН.— К., 1997.- 88 с. 2. Боярский А.Я. Режим воспроизводства населения и состав семьи // Проблемы демографической статистики. — М., 1966. 3. Буржуа-Пиша Ж. Анализ населения в процессе его стабилизации //Демографические модели. — М., 1977. 4. Волков А Г. Измерение и анализ демографических процессов. Демографические коэффициенты // Вестник статистики. — 1981. — № 1. 5. Демографический энциклопедический словарь. — М., 1985. 6. Казьмина О.Е., Пучков П.И. Основы этнодемографии. Учебное пособие. http://www.auditorium.ru/books/319/ index.html 7. Козлов В.И. Динамика численности народов. — М., 1969. 8. Курило П.А. Демоэкономическое изучение качества населения (статистический анализ по материалам Украины ).- Автореф. дис. канд. экон. наук.- К.,1992.- 24 с. 9. Курс демографии: Учеб. пособ. для студентов экон. спец. вузов / А.Я. Боярский, Д.И. Валентей, А.Г. Вишневский и др.: Под ред. А.Я. Боярского.- 3-е изд. перераб. и доп.- М.: Финансы и ситатистика, 1985.- 391 с. 10. Методологічні рекомендації з питань статистики населення. http://www.ukrstat.gov.ua/metod_polog/naselen/sn.htm 11. Народонаселение. Энциклопедический словарь. — М., 1994. 12. Население и трудовые ресурсы: Справочник / Сост. А.Г. Новицкий.- М.: Мысль, 1990.- 398 с. 13. Пирожков С.И. Демографические процессы и возрастная структура населения. — М., 1976. 14. Підсумки Всеукраїнського перепису населення 2001 року. ttp://www.gmdh.net/pop/ustat5.htm 15. Природний рух населення на Україні в 1986 — 1990 роках. Статистичний довідник. — Київ, 1991. 16. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року: /Повідомлення Державного комітету статистики України. // Статистика України. — 2002. — № 4. — С. 77-85. Экономическая статистика: Учебник/ Под. ред. Ю.Н. Иванова.— М.:ИНФРА-М, 1998. — 480с. 17. Россет Э. Старение населения — демографическая проблема XX века // Проблемы народонаселения: Сборник переводных статей. — М., 1977. 18. Социальная статистика: Учебник/ Под. ред. чл.-кор. РАН И.И. Елисеевой.— М.: Финансы и статистика, 1997.— 416 с.: ил. 19. Статистический словарь / Гл. ред. М. А. Королев.— 2-е изд., перераб. и доп.— М.: Финансы и статистика.— 1989.— 623 с.: ил. 20. Стеценко С. Г., Козаченко И. В. Демографическая статистика: Учеб. пособие для эк. спец. вузов.- К.: Вища школа, 1984.— 407 с., ил. 21. Стеценко С. Г. та ін. Статистика населения.— К.,1993.— 254 с. 22. Стешенко В., Піскунов С., Піскунов В. Старіння населення України: стан, етнічні особливості, перспективи. // Демографічні дослідження.Вип 20.— К.,1997.— С. 125 — 146.
1 2 3 4 5 Категория: Краєзнавство \| Добавил: Aspirant (15.06.2015)
Просмотров: 1302 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: