РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Смертність і тривалість життя населення - Краєзнавство - Реферати - Каталог статей

Смертність і тривалість життя населення План 1. Епідеміологічний перехід 2. Показники рівнів і структури смертності Вивчення смертності необхідне як для цілей наукових демографічних досліджень так і для суто життєвої практики, насамперед для органів охорони здоров'я і соціальної політики. Показники про смертність необхідні не лише для аналізу минулих демографічних тенденцій, а й для розробки демографічних прогнозів. Останні, як відомо, використовуються практично у всіх сферах діяльності: для планування розвитку житлових служб, системи освіти, охорони здоров'я, для реалізації програм соціального захисту, для виробництва товарів і послуг для різних верств населення. У демографії під смертністю розуміють процес вимирання поколінь і розглядають як масовий процес, що складається з одиничних смертей, які настають у різному віці. Людство весь час намагалося контролювати смертність, тому смертність — це перший з демографічних процесів, що був фундаментально вивчений і статистично описаний. Більш ніж 300 років тому сформувалися програма і методи вивчення смертності. Кожна епоха висувала свої завдання стосовно вивчення смертності, проте і зараз залишається актуальною проблема зниження рівнів смертності та виявлення резервів тривалості життя. Так, відомо, що тривалість життя на різних етапах розвитку людства значно відрізнялася від сучасної: у кам'яному віці вік смерті був — 20 — 30 років; в античності — 30 — 40 років, за часів капіталізму — 50 — 60. Першим, хто спробував науково визначити біологічну тривалість життя, був Френсіс Бекон. З того часу з'являлися різні теорії, що намагалися визначити питання про біологічну тривалість життя людини. Уяву про біологічні можливості подовження тривалості життя людини та кількісні гіпотези, що характеризують довголіття, найбільш аргументовано дає концепція обмеженої надійності організму ( автори Л.Гаврилов, Н. Га- врилова ). Згідно з цією концепцією , організм являє собою складну систему, безперебійна робота якої визначається вірогідністю безперебійної роботи всіх підсистем. Організм — багаторазово резервована система з високою надійністю, проте вплив на організм різних чинників може скластися таким чином, що вірогідність відмови всіх систем різко збільшується. Відбувається ланцюгова реакція ураження всього організму, як це буває, наприклад, при ракових чи інфекційних захворюваннях. В такому стані неспецифічної вразливості організм може загинути від зовнішньої чи внутрішньої причини. Автори цієї концепції винайшли ефект сходження в одній точці вікових компонентів смертності для різних популяцій одного біологічного виду. Тобто визначили видову тривалість життя, яка дорівнює 95+2 роки. Таким чином, причини смерті організму науковці розклали на дві великі групи — ендогенні й екзогенні (внутрішні й зовнішні). Ендогенні причини пов'язані зі спадковістю, уродженими хворобами, старінням та іншими біологічними процесами, що відбуваються в організмі. До екзогенних причин смерті зараховують усі зовнішні причини, що пов'язані з якістю життя людини. Смерть завжди є результатом дії двох цих причин. Епідеміологічний перехід Історичні зміни структури захворюваності і смертності з причин описує так звана концепція епідеміологічного переходу, висунута і розвинута в роботах ряду закордонних демографів і епідеміологів. Сам термін епідеміологічний перехід запропонований у 1971 р. американським демографом і соціал-гігієністом А. Омраном у статті «Епідеміологічний аспект теорії природного руху населення». Вихідна теза концепції полягає в тому, що актуальну смертність можна розкласти на ендогенну й екзогенну складові, зумовлені відповідно внутрішніми і зовнішніми впливами на організм людини, що ведуть до захворювань і смерті, визначаючи як її загальний рівень, так і смертність з тих або інших конкретних причин. Останнім часом у смертності стали виділяти не дві, а три складові: чисто екзогенні смертності, квазіендогенну смертність і чисто ендогенну смертність. При цьому під квазіендогенною смертністю розуміють смертність у результаті накопичених екзогенних впливів. Смертність від тієї або іншої конкретної причини є результатом спільної дії як ендогенних, так і екзогенних (у тому числі і квазіендогенних) факторів. Саме тому поділяти причини смерті на ендогенні й екзогенні можна лише з досить високою часткою умовності. Наприклад, французький демограф Ж.Л.Е. Буржуа-Піша (J.L.E. Bourgeois-Pichat), що був першим, хто почав поділяти причини смерті на ендогенні й екзогенні, відносив до числа екзогенних такі причини смерті, як хвороби органів дихання, інфекційні хвороби і травми, а до числа ендогенних — всі інші причини смерті при переважанні серед них хвороб системи кровообігу та новоутворень. Сутність концепції епідеміологічного переходу полягає у твердженні про радикальну зміну структури смертності з причин, коли на зміну переваги екзогенних причин смерті прийшла першість ендогенних і квазіендогенних. Початок цього історичного зрушення, тривалість якого перевищує одне сторіччя, фахівці відносять до середини XIX ст., хоча перші ознаки його з'явилися ще в XVIII столітті. Саме в середині XIX ст., як вважають фахівці, до дії загальних соціально-економічних факторів, породжених розвитком буржуазного суспільства, додалася дія деяких специфічних факторів, що впливають на здоров'я і тривалість життя людей безпосередньо і навіть певною мірою незалежно від рівня їхнього добробуту. Мова йде насамперед про нові санітарно-гігієнічні умови і нову роль медицини, що випливали з розвитку промисловості і науково-технічного та культурного прогресу, а також про деякі зміни екобіологічних умов. У цьому зв'язку згадуються зміни в особистій гігієні, оздоровленні середовища людей, а також успіхи в діагностиці, лікуванні і профілактиці різного роду інфекційних захворювань. Усе це дозволило різко зменшити смертність від епідемічних та інших інфекційних захворювань, що забрали в недавньому минулому мільйони життів. Одночасно це привело до збільшення частки тих, хто помирає від захворювань системи кровообігу і новоутворень. Саме цю радикальну зміну структури смертності з причин і називають епідеміологічним переходом. Виділяють чотири стадії епідеміологічного переходу, залежно від ролі причин екзогенної й ендогенної природи: «захворювання і голод», «пандемія інфекційних захворювань», «дегенеративні і професійні захворювання», «відкладені дегенеративні захворювання». На першій стадії були здійснені такі заходи, як введення в практику масових щеплень від інфекційних хвороб, широке застосування дезінфекції, санітарно-гігієнічний контроль за водою, їжею тощо. Усі ці заходи створили досить надійний заслін на шляху епідемій і скоротили смертність від інфекційних хвороб. У результаті різко зменшився рівень смертності, особливо дитячої, відбувається обмеження або навіть ліквідація смертності чи принаймні її періодичних підвищень від особливо небезпечних інфекційних захворювань, які мають характер масових епідемій або навіть пандемій (чума, холера, віспа і т.п.), а також голоду, помітно збільшилася тривалість життя. Початок епідеміологічного переходу поклали відкриття французького вченого, засновника сучасної мікробіології та імунології Л. Пастера (1822-1895 р.). Він створив вакцини проти сибірської виразки, сказу і розробив методи практичної вакцинації, а також асептики й антисептики. У найбільш передових країнах Європи і Північної Америки перший етап епідеміологічного переходу припав на кінець XIX початок XX ст, у більшості ж країн, що розвиваються, на середину XX сторіччя. На другій стадії епідеміологічного переходу знижується захворюваність і смертність з деяких інших причин екзогенного характеру, насамперед від таких інфекційних хвороб, як туберкульоз, шлунково-кишкові інфекції, дитячі інфекції та ін. Разом з тим на другій стадії починається зростання захворюваності і смертності від квазіендогенних причин, таких як хвороби системи кровообігу, новоутворення, які при цьому „молодшають», пересуваючись у значно молодший вік. Це зростання є результатом забруднення навколишнього середовища, що збільшується, через стрімкий і неконтрольований процес індустріалізації, а також пов'язаного з цим збільшення фізичних і психологічних навантажень, що ведуть до стресів і нервових зривів. Одночасно збільшується смертність від нещасних випадків, насамперед на виробництві. Третя стадія епідеміологічного переходу характеризується подоланням відзначених вище негативних наслідків процесу індустріалізації. Починається боротьба за охорону навколишнього середовища, за загальне оздоровлення середовища існування людей, умов їхньої праці та побуту; одним з основних критеріїв розробки нової техніки стає її безпека, відсутність або мінімізація шкідливого впливу на здоров'я і життя людей. Все більше число людей починає дотримуватись здорового способу життя, позбуватися шкідливих звичок, займатися спортом, правильно харчуватися та ін. Подальші успіхи профілактики і медицини зменшують не тільки захворюваність, але і смертність від багатьох причин. Як наслідок середня очікувана тривалість життя зростає, у тому числі збільшується і такий найважливіший параметр соціального розвитку, як середній очікуваний вік смерті від більшості хвороб. Четверта стадія епідеміологічного переходу почалася, як вважають, зовсім недавно, причому в основному в країнах з низькою смертністю і високою тривалістю життя. На цій стадії відбувається подальше зниження смертності як наслідок, з одного боку, поліпшення профілактики багатьох захворювань квазіендогенної і ендогенної природи, а з іншого, — прогресу в лікуванні уроджених захворювань, пов'язаних з генетичними порушеннями і вадами внутріутробного розвитку. Як результат, зменшується смертність дитяча та немовлят, а також смертність у літньому і старечому віці. На перших трьох стадіях епідеміологічного переходу найбільш істотно поліпшуються характеристики здоров'я і смертності дітей і молодих жінок, на четвертій — літніх і старих, особливо чоловіків. На четвертій стадії прискорено зростає поширеність хронічних хвороб, підвищується залежність здоров'я від профілактики. Що стосується факторів епідеміологічного переходу, тобто факторів, що впливають на рівень смертності і тривалість життя, то число їх надзвичайно велике. Відповідно існують їхні численні класифікації і різні аспекти впливів на здоров'я і тривалість життя людей. На залежність смертності від економічних, соціальних, культурних, соціально-гігієнічних та інших умов життя людей вказували ще автори XVII сторіччя (Г.Кінг) та XVIII сторіччя (Моо). У XIX сторіччі відмінності у смертності різних прошарків населення були вже широко відомі, проте стали предметом серйозних досліджень лише від кінця XIX сторіччя. Зокрема, дістали відомість праці Ж.Бертільйона (1897 р.) та Л.Герша (1920 р.) з вивчення диференційної смертності у містах залежно від рівня заможності населення. Серед факторів, що впливають на рівень смертності, виділяють такі:* Природний (екологічний) фактор. Більшість народів, крім кількісно численних, живуть у межах певної однієї географічної зони. Залежно від географічного середовища серед різних народів поширені неоднакові хвороби, причому деякі з них можуть істотно впливати на смертність. Природну зумовленість мають насамперед паразитарні захворювання. Географічно обмежені через особливості природних умов і окремі види непаразитарних захворювань. Так, у тих районах, де в їжі бракує йоду (наприклад, у Північній Італії), люди нерідко страждають ендемічним зобом; там, де у воді та їжі міститься надто багато цинку, підвищена захворюваність атеросклерозом, зайвий хром у харчових продуктах викликає схильність до цукрового діабету, висока доза свинцю у воді збільшує можливість занедужати раком шлунка. У той час як у боротьбі з багатьма інфекційними хворобами людству вдалося домогтися вражаючих успіхів, звівши деякі з них до мінімуму, з Африки стало поширюватися нове страшне захворювання — СНІД, що за його 100-відсотковий летальний результат і повне безсилля перед ним медицини нарекли чумою XX століття. Реально загрожуючи всьому людству, СНІД поки що виявляє себе серед різних народів дуже нерівномірно. Більше всього ним уражена Тропічна Африка, багато інфікованих у США (особливо серед негритянської частини населення). Значно менше хворих на СНІД у країнах Європи і Латинської Америки. В Азії до недавнього часу захворювання на СНІД були дуже рідкісними, але тепер його вогнища з'явилися й у ряді азіатських країн (у Гонконгу, Таїланді й ін.), причому в Азії він поширюється дуже швидкими темпами. Іноді вплив генетичного фактора може проявитися досить зненацька. Під час другої світової війни в країни Далекого Сходу були завезені нові лікарські препарати проти малярії. Однак незабаром виявилося, що в деяких хворих вони викликають важку форму анемії, будучи водночас для інших пацієнтів зовсім нешкідливими. Пізніше було встановлено, що негативна реакція була викликана наявністю в окремих людей не відомого до цього гена. • Крім природних і генетичних факторів (що зумовлюють поширення неоднакових хвороб у різних народів), на рівень смертності також впливають і соціально-економічні фактори, головним чином — рівень життя населення. Рівень життя визначають сукупністю параметрів: умови праці й побуту людей, рівень їх доходів та житлової забезпеченості, якість житлових умов та організації сфери обслуговування, забезпеченість якісними продуктами харчування, одежею, взуттям, організацією відпочинку та рекреації. Більш низькі показники повікової смертності і велика тривалість життя в народів, що живуть у багатих процвітаючих країнах, пов'язані також з достатністю і повноцінністю харчування, що є неодмінною умовою здоров'я людини. У більшості ж відсталих у своєму розвитку держав проблема харчування і дотепер не вирішена, і тому в багатьох країнах Азії й Африки періодично, а в деяких з них (наприклад, у Сомалі) досить регулярно трапляється голод. У цілому добробут робить дуже великий вплив на смертність і тривалість життя, що можна побачити з таблиці 4.1. Швейцарський демограф Л. Герш навіть увів у науковий обіг вираз „нерівність перед смертю». Однак усе-таки не слід думати, що добробут завжди однаково впливає на смертність. У народів, що знаходяться на досить низькій стадії культурного розвитку, які не освоїли ще ефективних способів боротьби з інфекційними хворобами і мають незадовільні (за сучасними уявленнями) санітарно-гігієнічні умови, фактор добробуту робить на смертність відносно слабкий вплив: епідемії, наприклад, не обходять на своєму шляху і багатих. • Визначена залежність має місце між смертністю і культурно-освітнім рівнем. Більш освічені люди в цілому раціональніше ставляться до свого здоров'я, більшого значення надають профілактичним заходам, прагнуть вести здоровий спосіб життя. Склалася навіть своєрідна диференціація хвороб у людей, що належать до різних соціальних груп. Люди із соціально просунутих груп частіше страждають від хвороб серця, гіпертонії, атеросклерозу, раку нирок і сечового міхура, а представники низьких соціальних верств більш піддані туберкульозу, сифілісу, алкоголізму, цирозу печінки, раку шлунка; пневмонії, бронхіту. На смертність певною мірою впливають і деякі елементи матеріальної і духовної культури, хоча, безумовно, у культурі будь-якого етносу набагато більше корисних і раціональних елементів, ніж шкідливих. Це пов'язано з тим, що традиційна культура протягом тривалого часу адаптується до конкретних умов існування народу. Досить великий вплив на смертність мають традиції вживання алкогольних напоїв. Засвідчено, що різні народи мають неоднакову реакцію на ці напої і відповідно різну схильність до алкоголізму. У народів, що живуть у районах вирощування винограду і давно займаються виноробством, алкоголізм трапляється рідше: за століття їхній організм виробив своєрідну захисну реакцію. Народи ж, які відносно пізно познайомилися зі спиртними напоями, такої захисної реакції не набули і при постійному вживанні алкоголю швидко спиваються. Така трагедія, зокрема, сталася з корінними народами Півночі Росії.* До політичних факторів смертності належать насамперед війни. Величина втрат у війнах у різні історичні періоди була досить різною. У багатьох первісних племен існувало неписане правило припиняти війну після першої крові. У стародавній час і за середньовіччя війни також не відзначалися великим кровопролиттям. Лише в останнє сторіччя жертви від воєн стали обчислюватися мільйонами і навіть десятками мільйонів. Під час війни люди гинуть не тільки безпосередньо від воєнних дій, але і від часто спалахуваних епідемій, від недоїдання і виснаження. Аж до першої світової війни велику смертність давали не втрати на полях боїв, а значне поширення під час воєн епідемій. А оскільки епідемії не знають державних кордонів, то вони перекидалися і на невоюючі країни, що приводило до підвищення смертності в народів, які не брали участі у війні. З прогресом людства показники смертності в різних народів трохи вирівнюються. Нині розходження в цих показниках не настільки істотні, як піввіку тому. Показники рівнів і структури смертності Для виміру смертності використовують систему показників. Найпершим і найпростішим з них є абсолютне число смертей. Статистичні органи збирають і публікують дані про число смертей за рік, а останнім часом і за коротші періоди часу. Першим відносним показником рівня смертності є загальний коефіцієнт смертності де m, — загальний коефіцієнт смертності; M- чисельність померлих за період часу Т; Р — середня чисельність населення за період часу Т; Т — період, за яким ведеться розрахунок . Як правило, розрахунки ведуть за період, що дорівнює одному року, тобто Т = 1. Тому формулу можна записати як : Динаміка загального коефіцієнта за ряд років дозволяє одержати найперше уявлення про зміни рівня смертності. Обмежуватися тільки даними про загальний коефіцієнт смертності було б неправильно, оскільки він є досить приблизним вимірником її рівня. На його величину надзвичайно сильно впливає статево-вікова структура населення. Крім того, величина загального коефіцієнта смертності залежить і від рівня народжуваності: за інших рівних умов чим вища народжуваність, тим вищий і загальний коефіцієнт смертності, оскільки стає більшою частка дітей у віці до року, смертність яких вища, ніж у якомусь іншому віці. Так, із таблиці 4.2 бачимо, що перші три місця за рівнем смертності посідають слабко розвинуті країні, а такі країни середнього розвитку як Україна, Росія, Латвія опинилися поруч із Чадом і Нігерією і одночасно посідають досить високі місця за рівнем смертності у світі. Отже, загальний коефіцієнт смертності в даному разі дає досить приблизну характеристику рівневі розвитку країни, проте звертає увагу на відмінності країн у віковому складі населення з причин високої народжуваності чи старіння, а також високої міграційної рухливості. Такі високо розвинуті країни як Австрія, Франція, США мають рівні смертності або вищі за світовий рівень, або досить близькі до нього, і саме в цих країнах відбувається досить активне старіння населення. Країни ж, які завершують рейтинг рівнів смертності мають високі рівні народжуваності, тобто молоде населення і певний приплив мігрантів (в основному мігрує населення також молодого віку). Вплив статево-вікової структури усувається насамперед використанням часткових коефіцієнтів смертності, тобто коефіцієнтів смертності для різних груп населення: для чоловіків і жінок, для міста і села, для різних етносів, тощо. Повікові коефіцієнти розраховують окремо для чоловіків і жінок як відношення числа смертей у певному віці до середньорічної чисельності чоловіків або жінок у цьому віці: де тх—повікові коефіцієнти смертності; Mx — числа померлих в інтервалі віку х ; Рх — середня чисельність населення (чоловіків або жінок) в інтервалі віку х. Також ці коефіцієнти розраховують для п'ятирічних вікових інтервалів. Аналіз повікових коефіцієнтів смертності дозволяє виявити розходження в рівнях смертності за окремими віковими групами (див. рис. 4.1). Серед повікових коефіцієнтів смертності особливе місце посідає коефіцієнт смертності немовлят, тобто показник, що вимірює смертність дітей віком до 1 року. Смертність у віці до року, з одного боку, різко перевищує смертність в іншому віці, крім найстарших. З іншого боку, величина дитячої смертності служить показником рівня соціально-економічного розвитку країни. Якщо відомі тільки загальні дані про числа народжених і померлих у тому або іншому році і не потрібна велика точність оцінки величини коефіцієнта смертності немовлят, то оцінку коефіцієнта дитячої смертності можна отримати за допомогою відношення числа померлих дітей до числа народжених у тому ж році. Однак така оцінка буде найбільш грубою і приблизною. До того ж, робити це можна тільки тоді, коли річні коливання як чисел народжених, так і чисел померлих невеликі. Якщо ж сусідні роки значно відрізняються один від одного щодо цього, то величина помилки оцінки може вийти за припустимі межі. У цьому випадку застосовують формулу Ратса: де m0—коефіцієнт смертності немовлят; M0 _ число дітей у віці до 1 року, що вмерли в даному році; N_j — число народжених у попередньому році; Nj — число народжених у поточному році (а і в — ваги, причому а + в = 1). Ваги а + в підбирають, виходячи з розподілу померлих дітей за місяцями першого року життя. Ратс визначав а = 2/3, в = 1/3. Ймовірність смерті зменшується з віком. Чим старша дитина, тим менша ймовірність того, що вона помре, не доживши до року. При цьому зі зменшенням рівня дитячої смертності відбувається зменшення частки дітей, померлих у попередньому році, і збільшується частка дітей, померлих у поточному році. У наш час значення вагових коефіцієнтів приймають рівними відповідно 3/4 і 1/4. Як бачимо з таблиці 4.3, у світі існує досить значна варіація рівнів смертності немовлят, до того ж цей показник зараз використовують і як узагальнюючу оцінку рівня життя населення, в крайньому разі, — стану медицини в країні. Найвищі рівні смертності немовлят мають найбідніші африканські країни, найнижчі рівні — передові за розвитком науки, медицини, економіки, країни Європи і Азії. Стандартизація коефіцієнтів смертності Величина загальних коефіцієнтів смертності залежить від структурних факторів, тобто від співвідношення чисельності чоловічого і жіночого населення, міського і сільського населення, та ін. Одним з найбільш вагомих факторів, що впливають на величину загальних коефіцієнтів, є вікова структура населення. Це також стосується загальних коефіцієнтів і для інших демографічних процесів. Тому для усунення впливу структурних факторів, використовують спеціальні і часткові коефіцієнти. Способом усунення впливу структурних факторів є стандартизація демографічних коефіцієнтів. Метод стандартизації був запропонований і вперше застосований в аналізі смертності англійським статистиком і демографом У. Фарром (W. Farr). Мета стандартизації полягає в тому, що реальні загальні коефіцієнти порівнюють з показниками певного умовного населення. Інтенсивність демографічного процесу в певному населенні (реальному або гіпотетичному) або його структуру беруть за стандарт. Потім для кожного з порівнюваних населень розраховують стандартизований загальний коефіцієнт (індекс), що показує, якими були б загальні коефіцієнти розглянутого процесу в даному населенні, якби інтенсивність цього процесу в ньому або його структурі були б такими самими, як і в населенні стандарту. При цьому, залежно від того, що саме беруть за стандарт (інтенсивність або структуру), застосовують різні методи стандартизації. Найпоширенішими тут є пряма стандартизація, непряма і зворотна. Представимо загальний коефіцієнт смертності для певного населення т = ^ як середню із часткових (повікових) ко- _ ефіцієнтів: , тоді загальний коефіцієнт смертності для стандартного населення можна записати як: . де Іт — індекс стандартизації. При прямій стандартизації стандартизований коефіцієнт смертності для даного населення матиме вигляд: Загальна формула розрахунку стандартизованого показника має вигляд: Таблиці смертності Таблиці смертності і тривалості життя — це числові моделі смертності, що служать для характеристики її загального рівня і вікових особливостей у різних групах населення. Вони являють собою систему упорядкованих за віком і взаємозалежних між собою рядів чисел, що у своїй сукупності описують процес вимирання певного теоретичного покоління з фіксованою початковою чисельністю (корінь таблиці). У демографії розрізняють таблиці смертності для реального й умовного покоління. Залежно від кроку часової шкали розрізняють повні (крок = 1 рік) і короткі (крок = 5 або 10 років) таблиці. Показники (функції) таблиць смертності поділяються на інтер- вальні і кумулятивні. Перші характеризують смертність на даному інтервалі віку, другі—за весь період життя до або після конкретного точного віку. Показники (функції) таблиць смертності пов'язані між собою визначеними співвідношеннями. До основних показників таблиць смертності зараховують (див. табл.. 4.4, повністю таблиці смертності і тривалості життя наведено в додатках) : за непрямим методом: та методом зворотної стандартизації, або методом очікуваної чисельності населення: 1. х—вік; залежно від різновиду таблиці смертності вік може бути представлений однорічним інтервалом, 5-ти, або 10 річним інтервалом. 2. Ix — число осіб, що доживають до віку х. Початкову сукупність доживаючих l0 виражають у десятковому обчисленні, тобто10 000, 100 000, 1 000 000 та ін. Як правило, за корінь таблиці смертності беруть сукупність у 100 000. Вважають, що це сукупність народжених одночасно. 3. qx — ймовірність померти в інтервалі віку від х до х + 1 років. Кожне qx являє собою ймовірність того, що людина, яка досягла точного віку х років, не доживе до віку х +1 рік. Ці імовірності розраховуються на основі відповідних повікових коефіцієнтів смертності реального населення. Саме на основі цих імовірностей потім розраховують всі інші показники таблиць смертності. 4. px — ймовірність дожити до наступного віку х+1 років. px є доповненням імовірності qx до 1 ,тобто рх = 1 — qx. 6. Lx — числа тих, хто живуть в інтервалі віку х, фактично це є середня чисельність тих, що живуть у віці х років: 5. dx — числа тих, хто помирає при переході від віку х до х + 1 років. Між показниками, наведеними в пунктах 3-5, існують наступні співвідношення: 7. Тх — загальне число людино-років майбутнього життя сукупності людей від віку х до максимального віку w років включно, або життєвий потенціал покоління. 8. ех — середня очікувана тривалість життя; характеризує, скільки років залишилося прожити особам, що досягли віку х років, за умови, що повікова смертність населення, покладена в основу побудови таблиці смертності, протягом усього майбутнього життя цього покоління залишиться незмінною. За сучасних умов розрахунок таблиць смертності, як коротких, так і повних, значно спростився і став набагато менше трудомістким, ніж раніше. Розроблено спеціальні пакети програм і електронні таблиці, що дозволяють усі процедури розрахунку таблиць смертності звести до простого введення її повікових коефіцієнтів і деяких інших параметрів. Прикладом таких пакетів є Mort-Pak, прикладом електронних таблиць — LTPOPDTH і LTMXQXAD з комплекту PAS1. Смертність за причинами смерті Смертність за причинами смерті є одним з головних об'єктів демографічного аналізу. Її вивчення дозволяє оцінити міру загрози того чи іншого захворювання для життя людей, ефективність заходів боротьби з ними, розміри шкоди, заподіюваної населенню різними причинами смерті. Досліджуючи смертність за причинами смерті, демографія допомагає виявити приховані резерви тривалості життя, здоров'я та його поліпшення. Іншими словами, мова йде про аналіз причин смерті, про аналіз структури смертності за причинами. Важливість цього аспекту аналізу смертності обумовлена тісним зв'язком причин, від яких помирають люди, з умовами їхнього життя і праці, з рівнем розвитку охорони здоров'я, із загальним рівнем соціально-економічного розвитку, нарешті, з поведінкою самих людей, з їхнім ставленням до власного здоров'я, до життя і смерті. Під причинами смерті розуміють хвороби, патологічні стани або травми, що призвели до смерті або сприяли її настанню, а також обставини нещасного випадку, що викликав травму зі смертельним результатом, або насильницької смерті. Причи- ну, за якою наступила смерть, встановлює відповідна медична установа або лікар. При цьому сучасна статистика причин смерті заснована на виділенні однієї провідної причини смерті. Згідно з сучасними правилами демографічної і медичної статистики, прийнятими у світі, початкова причина смерті встановлюється згідно з Міжнародною класифікацією хвороб, травм і причин смерті (МКХ). У наш час у світі діє МКХ 10-го перегляду, прийнята в 1992 р. В Україні за радянської доби Міжнародна класифікація хвороб у практиці нашої медичної і демографічної статистики ніколи прямо не застосовувалася. До середини 60-х рр. минулого століття використовувалася своя класифікація причин смерті. Лише з 1965 р. вітчизняна статистика стала враховувати причини смерті відповідно до їх номенклатури, заснованої на МКХ 7- го перегляду. МКХ переглядається і затверджується Всесвітньою організацією охорони здоров'я. У табл. 4.5 наведені назви основних класів хвороб і причин смерті за класифікацією МКХ. Показники смертності з причин обчислюють як загальні, так і повікові. Загальні коефіцієнти смертності з причин смерті обчислюють як відношення чисел померлих від визначених причин смерті до середньорічної чисельності наявного населення. На відміну від загальних коефіцієнтів смертності, їх розраховують не на 1000 населення, а на 100 000 населення. Загальні коефіцієнти смертності з причин смерті адитивні, тобто їх можна складати, оскільки їхні знаменники містять ту ж саму чисельність населення, а сума померлих від усіх причин, зрозуміло, дорівнює загальному числу померлих. Інакше кажучи, сума загальних коефіцієнтів смертності з причин смерті дорівнює загальному коефіцієнтові смертності. Загальні коефіцієнти смертності за основними класами причин смерті можуть залежати від розходжень у віковому складі померлих. У зв'язку з цим розраховують коефіцієнти, стандартизовані за віком прямим способом. При цьому для їх розрахунку Держкомстат застосовує Європейський стандарт вікової структури (табл.. 4.6). Стандартизовані коефіцієнти використовують, здебільшого, для порівняння рівнів смертності від окремих причин за різними територіями і за різні роки, оскільки це умовні показники, величина яких багато в чому залежить від обраного стандарту. Причому порівнювати стандартизовані коефіцієнти між собою можна тільки тоді, коли вони обчислені за одним стандартом. Повікові коефіцієнти смертності за причинами смерті обчислюють аналогічно до загальних як відношення чисел померлих від зазначених причин смерті у віці х років до середньорічної чисельності наявного населення даного віку. Із таблиці 4.7 бачимо динаміку трьох основних причин смерті населення України. Відомо, що у розвинених країнах, в Україні також, основними причинами смерті є серцево- судинні, злоякісні захворювання і нещастні випадки, отруєння і травми. На відміну від інфекційних та паразитарних хвороб, з якими вже розроблені засоби боротьби, вищезгадані хвороби є наслідком побічних дій сучасної цивілізації. Патогенна дія цих чинників проявляється у забрудненні води і повітря, хімічній шкідливості певних речовин, радіації, високих рівнях шуму і вібрації, нервових стресах, шкідливих звичках. Для боротьби з цими факторами смерті успішними є превентивні заходи, тобто профілактична медицина, яка в свою чергу потребує розвитку теоретичної (фундаментальної) медицини. Дедалі більшу загрозу для здоров'я й життя людей становлять такі нові чинники, як нові засоби комунікації (телебачення, комп'ютерні мережі обробки й трансляції інформації); техногенні впливи на біосферу; забруднення, в тому числі радіоактивне, природного довкілля; широке застосування хімічних консервантів у харчових продуктах; прискорення ритму життя, гіподинамія тощо. Вони підвищують ризик ураження людей як раніше відомими, так і новими, мало вивченими хворобами. Дедалі гостріше постає проблема зростання психічних хвороб і травматизму, а пошук ефективних засобів захисту людства від ВІЛ-інфекції стає дедалі невідкладнішим. Література 1. Андреев К.А. О таблицах смертности. Опыт теоретического исследования о законах смертности и составления таблиц смертности для России. — М., 1871. 2. Бедный М.С. Демографические процессы и прогнозы здоровья населения. — М., 1972. 3. Бедный м.С. Продолжительность жизни в городах и селах. — М., 1976. 4. Бень А. Втрачаємо мільйони людей. Без війн, голодомору, епідемій: [Парлам. слухання у Верховній Раді України «Демограф. криза в Україні: її причини та наслідки» // Голос України. — 2003. — 23 трав. — С. 2. 5. Библиография по проблемам народонаселения. — М., 1974. 6. Боярский А.Я. Население и методы его изучения. — М., 1975. 7. Венецкий И.Г. Математические методы в демографии. — М., 1971. 8. Вишневский А.Г. Воспроизводство населения и общество. — М., 1982. 9. Гаврилов Л.А. Популяционно-статистические подходы к изучению продолжительности жизни // Итоги науки и техники. Т.4. Биологические проблемы старения. — М., 1984. 10. ГавриловЛ.А., ГавриловаК.С. Определение видовой продолжительности жизни //Доклады АН СССР. — 1979. — Т.246. — № 2. 11. Гаврилова КС, Семенова В.Г, Гаврилов Л.А. Картотека данных по продолжительности жизни людей // Проблемы биологии старения. — М., 1983. 12. Демография поколений. Новое в зарубежной демографии. — М., 1972. 13. Демографічна криза в Україні. Проблеми дослідження, витоки, складові напрями протидії / НАН України; Ін-т економ. / За ред. В. Стешенко. — К., 2001. — 560 с. 14. Демографічна ситуація: сучасні проблеми та перспективи. З послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році» 15. Изучение продолжительности жизни: Сборник статей. — М., 1977. 16. Каган С.С. Нариси з теорії соціяльної гігієни. — Харків; Київ, 1932. 17. Казьмина О.Е., Пучков П.И. Основы этнодемографии. Учебное пособие. http://www.auditorium.ru/books/319/ index.html 18. Корчак-Чепурковский Ю.А. Влияние смертности в различных возрастах на увеличение средней продолжительности жизни // Изучение воспроизводства населения. — М., 1968. 19. Корчак-Чепурковский Ю.А. Избранные демографические исследования. — М., 1970. 20. Курно О. Основы теории шансов и вероятностей. — М., 1970. 21. Ливанова Э.М. Продолжительность жизни населения. — Киев, 1991. 22. ЛэмбМ. Биология старения. — М., 1980. 23. Медков В.М. Демография: Учебное пособие. — Ростов- на-Дону: «Феникс», 2002. — 448 с. 24. Методологічні рекомендації з питань статистики населення http://www.ukrstat.gov.ua/metod_polog/naselen/sn.htm 25. Народне господарство Української РСР у 1990 році: Статистичний щорічник. — Київ, 1991. 26. Народонаселение стран мира. Справочник. 1-е изд. — М., 1974. 27. Народонаселение стран мира. Справочник. 2-е изд. — М., 1978. 28. Народонаселение стран мира. Справочник. 3-е изд. — М., 1984. 29. Население мира. Демографический справочник. — М., 1989. 30. Населення України, 1992 рік: Демографічний щорічник. — Київ, 1993. 31. Новосельский С.А. Смертность и продолжительность жизни в России. — М., 1916. 32. Новосельский С.А, Паевский В.В. Таблицы смертности населения в СССР // Паевский В.В. Вопросы демографической и медицинской статистики. — М., 1970. 33. Пресса Р. Народонаселение и его изучение. — М., 1966. 34. Прибиткова І.М. Час жити і час помирати // Філософська і соціологічна думка. — 1989. — № 12. 35. Природний рух населення на Україні в 1986 — 1990 роках. Статистичний довідник. — Київ, 1991. 36. Проблеми соціально-демографічного розвитку та соціальна політика в Україні http://www.niss.gov.ua/book/strateg2 37. Продолжительность жизни: анализ и моделирование. — М., 1979. 38. ПтухаМ.В. Очерки по статистике населения. — М., 1960. 39. Россет Э. Продолжительность человеческой жизни. — М., 1981. 40. Россет Э. Старение населения — демографическая проблема XX века // Проблемы народонаселения: Сборник переводных статей. — М., 1977. 41. Смертність населення Української РСР за причинами смерті в 1986-1990 pp. — Київ, 1991. 42. Смертность и продолжительность жизни населения СССР. 1926-1927. Таблицы смертности. — М.; Л., 1930. 43. Сови А. Общая теория населения. — М., 1977. — Т.2. 44. Статистический словарь / Гл. ред. М. А. Королев.— 2-е изд., перераб. и доп.— М.: Финансы и статистика.— 1989.— 623 с.: ил. 45. Стеценко С. Г. та ін. Статистика населення.— К.,1993. 46. УрланисБ.Ц. Проблемы динамики населения СССР. — М., 1974. 47. Урланис Б.Ц. Эволюция продолжительности жизни. — М., 1978. 48. Шабуров К.Ю. Таблицы дожития и причины смерти // Модели демографических связей. — М., 1972. 49. Штемпель Д. Население мира в 2000 году: численность, рождаемость, продолжительность жизни. — М., 1988. 50. ШукайлоВ.Ф. К демоэкономической теории смертности // Экономика и математические методы. — М., 1978. — Т.14. — Вып.2. Эволюция продолжительности жизни. — М., 1978. 51. Behm H., Vallin J. Mortality differences among human groups // Biologicaal and Social Aspects of Mortality and Length of Life. Proc. Semin., Fiuggi, May 13—16, 1980. — Liege, 1982. 52. Brown Robert L. Introduction to the mathematics of demography ACTEX Publications , Winsted & Avon, Connecticut, 1991,230 p. 53. Chiang Ch.L Life table and mortality analysis // World Health Organization, 1978. 54. CIA — The World Factbook http://www.cia.gov/cia/ publications/factbook 55. Coale A.J., Demeny P. Regional model life tables and stable population. — Princeton, 1966. 56. Demographic yearbook. — 1974. — Vol.26. http:// www.gmdh.net/pop/uarticle.htm 57. Life tables for the Geographic divisions of the United States. 1959-1961 // Life tables 1951-1961. - Washington, 1965. - Vol.1.— № 3. 58. Preston S.H., KeyfitzN, Schoen R. Cause* of death. Life tables for national populations. — N.Y.; London, 1972. 59. United Nations. Age and sex patterns of mortality: model life tables for underdeveloped countries. — N.Y., 1955.
1 2 3 4 5 Категория: Краєзнавство \| Добавил: Aspirant (20.06.2015)
Просмотров: 1553 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: