РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Село Нижнів – історія і сучасність - Краєзнавство - Реферати - Каталог статей

Село Нижнів – історія і сучасність НИЖНІВ - село Тлумацького району, Івано-Франківської, області розташоване на правому березі Дністра. В тому місці, де невеличка річка ТОВМАЧИК впадає в нього з півдня. Через село проходить автотраса Івано-Франківськ - Тернопіль. НИЖНІВ - знаходяться на відстані 30 км від Івано-Франківська і 21 км від районного центру м. Тлумача. Найближча залізнична станція в Івано-Франківську . Населення на 1 січня 1988 року становило 2650 чол. З географії Прикарпаття Нижнів відомий як пункт , біля якого Дністер починає врізатися в Дністровський каньйон або , як його називають на Україні, Дністровський яр. Назва села походить , очевидно , від того , що воно розташоване внизу по відношенні до горбастої поверхні навколиш-ньої місцевості. Точних даних про виникнення НИЖНЕВА немає , але на території села знайдено багато кремінних ( скребачки , сокири ), кам’яних (сокира ), бронзових (кельти ) знарядь праці , якими в давнину користувались люди , але це дає підставу твердити, що вже 5000 років тому тут були людські поселення. В 60 роках минулого століття біля дороги, що йде з Нижнева до села Кутище , було розкрито стародавній курган, в якому виявлено кістяк людини в сидячому положенні та досторичні знаряддя праці . Ці знахідки зберігались за часів австро - угорської імперії у Віденському центральному музеї . Нижнів мав важливе стратегічне значення —через Дністер проходив шлях на Прикарпаття. Влітку 1686 року тут переправилося польсько-литовське військоко, вирушаючи в похід проти турків. Починаючи із XVIII ст., нижнівські терени опанували римо-като-лицькі ченці. Польські магнати Яблоновські, власники Нижнева, запроси-ли у свій маєток отців Павлинів (Паулинів). Вони виділили для ченців ор-дену Павлинів найкращі земельні ділянки та щедро обдарували їх грішми й іншим дороговартісним май-ном. Одним із найбагатших фундаторів був Станіслав Яблоновський, за ініціа-тивою якого отці Павлини на початку XVIII ст. й розпочали у Нижневі свою діяльність. Раніше Яблоновські підтримали отців Павлинів у Ченсто-хові, надавши їм велику матеріальну допомогу для будівництва там кляш-тора. Теодор гр. Лягщкоронський-Куропатницький в "Географії Галіції (1786 р.) писав: "Нижнів - місто князя з Прусів Яблоновського, нинішнього каштеляна краківського. Був тут мо-настир і костел отців Павлинів, щедро обдарований батьком нинішнього кня-зя каштеляна краківського, князем воєводою Равським, який в Ченстохові отцям Павлинам багато фундушу зробив, каплицю, оздоблену мар-муром, поставив і уфортефікував один бастіон фортеці". Близько 40 років будували та оз-доблювали костел та монастирські приміщення. Розташований у вигідно-му місці, на південь від гостинця, що пролягав через Дністер на Поділля, монастир посідав велику земельну ділянку, урочище, що зараз називаєть-ся Кляштор. Монастир-фортеця зво-дився фундаментально. Збережені до-нині фрагменти мурованих стін ілюст-рують будівлі, товщина стін яких ся-гала одного метра. Кляштор був об-несений високим муром, за яким хо-валися всі монастирські споруди. Крім кріплень, отці Павлини спорудили довкола кляштора земляні укріплення в природно незахишених місцях монастирського пагорба. До південного боку кляшторної мурова-ної стіни прилягала стара брукована дорога, що прямувала з Нижнева че-рез Братишів, де був фільварок, Загі-р'я, Локітку — на Тлумач. Дорогою користуються до нашого часу, правда, бруківка збереглася вже дуже фрагментарн. Земляне укріплення здіймалося паралельно старій дорозі, Кляшторні приміщення були спо-лучені між собою таким чином, що створювали разом закритий просто-ровий комплекс: споруди обмежува-ли собою внутрішній прямокутний двір, витягнутий по лінії схід-захід. Центральний вхід до монастиря містився із східного боку, з боку кос-телу, інший вхід був з півдня мурова-ної стіни. До західної частини костелу були прибудовані житлово-госпо-дарські приміщення отців Павлинів. Очевидці згадують, що тут стояв дво-поверховий будинок, а посеред внут-рішнього двору бив фонтан. Центральною спорудою кляшто-ру був мурований костел. Костел дов-шою своєю стороною був витягну-тий по лінії схід-захід, вівтар містився у його західній частині. Розповідають, що під час особливо великих повеней, від яких страждав Нижнів, дністровсь-ка вода сягала рівня престолу. Зараз на місці вівтаря з ініціативи поляків поставлено хрест, дротом обведено риси костелу. За переказами, для за-мішування будівельного розчину ви-користовували курячі яйця, що нада-вали костельним стінам міцності. Під костелом містилася крипта, де було поховано фундатора нижнівського монастиря отців Павлинів Станіслава Яблоновського. Припускають, що тут же похована і пані Яблоновська. Роз-повідають про трагічну подію, що трапилася під час спорудження косте-лу: майстер (художник), який працю-вав на будівництві (розмальовував костел), зірвався з риштування і роз-бився. Поховали його у крипті косте-лу поряд із засновниками кляштору. Поховання здійснювали у металевих трунвах, які старожили бачили у часи воєнних та повоєнних лихоліть у 40-х роках XX ст. Кляшторний цвинтар містився на захід від монастиря. Отці Павлини проводили місійну діяльність, а також займалися госпо-дарством. Підтримувані матеріально магнатами Потоцькими, вони посіда-ли велику земельну власність. Ченці мали поле, городи, сіножаті, пасови-ща, сади, млин. Вони вели літопис сво-го монастиря, де скрупульозно та де-тально записували події, пов'язані з їх діяльністю. Літопис цей зберігається нині у Львівському Центральному Державному Історичному архіві. Монастирський літопис викорис-тав А. Шнайдер для підготовки ряду статей з історії сіл Прикарпаття, зок-рема, сусіднього з Нижневом села Ан-тонівки. Дослідник переповів історію, запозичену ним із монастирських за-писів ченців Павлинів: "Село Антоні-вка засноване в середині XVIII ст. тодішнім власником князем Ябло-новським на місці, яке кілька століть ніхто не наважлаався заселяти. Пам'-ятка кляштор) отшв Павлинів в Ниж-неві згадує: місце, де нині стоїть Анто-нівка, вкривалїнсолись-кургани й мо-гили невинних людей, забраних тата-рами в неволю і полеглих віл татарської помсти. 1594 р. на Покуття напали, татари, що йшли в Угорщину на допомогу туркам завоювати угорський край. Татарський похід рухався кількома кошами. Під Нижневом, на лівому березі Тлумачика, менший кіш чекав на прибуття підкріплення, що тим часом розійш-лося за здобиччю, на яку їм. однак, не всюди щастило. Над Дністром цей та-тарський загін зустрівся з польським кінним загоном ротмістра Яна Щуцького. Оточивши татар, що тяглися із здобиччю під Нижнів. він вирубав їх в пень. Звістку цю донесли татарам цигани, які перепроваджували їх че-рез Карпати до Угорщини. Дізнавшись про трагедію, татари, чинячи помсту за своїх полеглих товаришів, йдучи звідти далі під Тисменицю, вирубали на тім місці майже всіх забраних доро-гою в неволю селян та інших людей, від яких не сподівалися викупу. Мо-гили, де були поховані жертви на місці своєї смерті, кілька століть були у ве-ликій пошані в довколишніх селян, поки Антоній Яблоновський не поба-чив порослі бур'янами широкі ниви та землі, що лежали облогом. Він зак-лав на тому місці нову осаду і збуду-вав над Тлумачиком два млини, один з яких був відданий кляшторові отців Павлинів в Нижневі. З Нижнева через переправу мож-на було дістатися на протилежний бе-рег Дністра. Там, на лівому боці ріки, розкинулось урочище Козацький луг, з яким пов'язано чимало легенд з часів Козаччини. На правому березі, біля пе-реправи, над Дністром здіймається гора — урочище Пилипова круча — в цьому місці глибина ріки сягає п'яти метрів. Назву урочища виводять від імені козака Пилипа. З подіями часів Козаччини легенди пов'язують і на-зву урочища Підмогильське, що межує із Монастириком. На Підмо-гильському знаходяться дві високі могили: Тараса Бульби та Остапа Буль-би. За переказами, символічну могилу Тараса Бульби було насипано точно на-впроти монастирської церкви на Мо-настирику. Зараз на могилі Тараса Бульби стараннями п. Д. Лупипсіва по-ставлено хрест. На північ від могили Тараса Буль-би височить могила Остапа Бульби. Розповідають, що місцеві жителі під могилою Остапа Бульби знаходили церковне начиння, яке належало мона-стирю. Тут же, між урочищами Горо-дище і Могильне, в 1950-х рр. був знайдений скарб срібних арабських монет X ст., схований у глиняному гор-щику. Необхідно відзначити, що згаду-вані вище урочища — Городище, Монастирик, Підмогильське знаходяться на території, яку на старих картах Тижнева названо „Острів”. В Державному реєстрі пам'яток археології Івано-Франківської області нижнівське городище зареєстроване як пам'ятка Нижнів VIII. Городище відоме з XX ст. В 1918 р. його обсте-жував археолог Б.Януш, в 1987 р. — археолог Б. Томенчук. Городище Нижнів VIII функціонували в часи Киї-вської Русі. Воно складається з двох майданчиків. Урочище Монастирик розташоване на захід від Городища, в лісі. В науковий обіг це урочище досі не входило, хоча його наукову вартість переоцінити важко. На території Галицького князів-ства існувала велика кількість горо-дищ. Окремі з них відомі з літописів як великі центри-городи: це літописні міста Галич, Толмач (Тлумач), Тисме-ниця, Коломия. Галицькі монастирі, як і всі інші давньоруські монастирі, організовані поблизу городищ, були тісно пов'язані з ними, як і з власника-ми цих укріплених городищ. Це по-в'язане, в першу чергу, як з необхід-ністю захисту та авторитетного заступ-ництва (оборона, суд тощо), так і з еко-номічною підтримкою покровителів. Адже, переважно саме представники правлячої верхівки, заможних верств населення виступали фундаторами, опікунами та оборонцями монастирів. Прикладів такого 'заступництва в істо-ричній літературі є дуже багато (зга-даємо хоча б княжі монастирі Києва, Галича ). Фактично біля всіх городищ часів Київської Русі містилися поселення -супутники. Такими поселеннями -супутниками часто були і монастирі. Прекрасною ілюстрацією тези про монастир-сутгутник городища ХЇІ-ХШ ст. є нижнівський Монастирик, розта-шований поряд із Городищем. Одно-часно це є чудовий зразок викорис-тання природних вигод розташуван-ня урочища та їх поєднання із додат-ковими, штучними укріпленнями. З північної, північно-західної та півден-но-західної сторін Монастирика про-слідковано фрагменти валів. В півден-но-західній стороні вал витягнутий по лінії південь-північ. З півночі урочи-ще захищав Дністер: щоб потрапити на Монастирик з берега необхідно було подолати високу дністрову кру-чу, яка підноситься тут над водою до 120 м. Із сходу монастирський майдан оточував вал та глибокий яр. Для укріплення Монастирика, крім валів, ровів, ярів, були викорис-тані й інші додаткові види його зміцнен-ня. Так, в північно-західному куті май-данчик Монастирика підправлений тактїм-адшжи шо стіна його тут утво-рює відносно підніжжя кут (їлизько 110-115° (70°-65° до середини майдан-чика). Таку ж конструкцію простеже-но і в північно-східному куті Монас-тирика. Стіни його вирівняні до глад-кої поверхні. Городище сусідило з Монастириком з південно-східного боку останнього, а тому мало для нього водночас оборонне значення: це був додатковий захист. Природні яри, урвища; пагорби, провалини, як і штучні укріплення — все слугувало для захисі людей від можливої небезпеки. За розповідями місцевих мешканців, попід горбами на Монастирику та Городищіі є численні тунелі (печери), де в давнину ховались від ворога. Таку пров лину можна і зараз побачити із півде но-західної сторони Монастирика н далеко валу, де монастирська насипі дорога виходила на поле. На південь від дороги міститься майданчик, які дотепер називають Пасіка, Пасічне, переказами, тут ченці тримали пасіку — згадка про неї і залишилася в назві урочища. Народна традиція зберегла п’ять пісень про існування в Нижневі в X= XIII ст. монастиря. На жа якихось наземних споруд не збереглось, оскільки чернеча оселя була дерев'яною. Розповідають про деревяну монастирську церкву, яка нібіистояла на Монастирику. На початку XX ст. тут стояли дерев'яна каплиця: хрест на пам'ять про монастир тих часів. Письмових згадок про нього не знайдено, а отже, невідомими є сторінки історії цього нижнівськ монастирика. У XVIII ст. Нижнів привертає увагу польського магната Станіслава Яблоновського. Він фінансує будівництво нижнівського римсько-католицького монастиря. Хоча польського населення жило в цій місцевості дуже мало. 1740 року в селі створено римсько-католицьку парафію. У другій половині XVIII ст. західноукраїнські землі потрапляють під владу габсбурзької монархії. Та господарями багатьох сіл, в т. ч. і Нижнева, залишаються польські й українські пани. Кращі землі і пасовиська перебували в їхніх руках. ХVIII ст. селяни Нижнева не мали жодного морга лісу. Становище селян ще по-гіршувалося через відробітні дні, натуральні і грошові повинності на користь поміщика. В 40-х роках XIX ст. кріпаки Нижнівського маєтку щорічно зобов'яні були виконувати 12 259 тяглових і 3634 піших днів панщини, здавати до панського двору 168 корців вівса, 305 курей, 3050 яєць, 312 ліктів прядива. Вони платили також грошовий податок у формі домового, ґрунтового, бджільного та ін. Важкі відробітні натуральні й грошові повинності, свавілля визискувачів були причиною антифеодальної боротьби бідняцьких мас села. Так, у серпні 1824 року селяни Нижнева відмовилися відробляти поміщикові помічні дні, вимагаючи збільшити плату від 12 до 24 крейцерів. Поміщик сподівався власними силами приборкати селян, але марно. Він звернувся по допомогу до окружного комісара, який прибув у село з 7 солдатами й почав погрожувати селянам. Та їхні погрози й не вплинули, і до Нижнева викликали чималий загін війська. Заарештувавши трьох селянських ватажків і покаравши їх різками, пан добився того, що селяни вийшли на роботу. Наступні роки боротьба проти феодального гніту й свавілля поміщиків не припинялисяі. 1828 року селяни Нижнева виступають проти поміщика, який захопив частину їхніх земель і не повертав громаді. Особливо загострилася боротьба нижнівських селян напередодні скасування кріпосного права. Кріпаки намагалися повернути захоплену поміщиком землю. На початку травня 1846 року вони вигнали панських слуг, що орали поле, і заявили: «Ця земля буде поділена між нами, не маєте жодного права на неї!». Боротьба за землю тривала і в наступному році. Селяни зробили спробу силою повернути привласнене поміщиком пасовисько, вигнавши сюди на випас свою худобу. Та 110 австрійських солдатів зі зброєю в руках взяли участь у придушенні цього виступу. Ліквідація панщини в 1848 році не поліпшила становища селянства, воно залишилося майже без землі. Все це тримало його в напівкріпосницькій залежності від поміщика. Після скасування панщини в Нижневі на одну селянську душу припадало орної землі менше одного морга. Поміщик мав 1039 моргів. Луки, пасовиська, майже повністю залишились у його руках. У 1875 році нижнівському поміщикові належало 1634 морги лісу, а селянам — всього 9 моргів. Власника Нижнівського маєтку не задовольняв запроваджений після скасування панщини порядок землекористування, і він, підтриманий державною владою, продовжує збільшувати свої володіння за рахунок загарбань селянської землі. У травні 1862 року селяни вирішили повернути пасовисько, захоплене паном і здане в оренду. У визначений день вони вигнали на пасовище свою худобу. Орендар звер-нувся по допомогу до повітового начальника, той вдався до погроз, але селяни й не думали відступати. 20 травня до Нижнева прибуло 100 солдатів із Станіслава і 5 кавалеристів з Монастирського, вони розігнали худобу, а селян притягнули до відпо-відальності. Окружна комісія встановила, що за вчинену шкоду необхідно сплатити 1500 золотих ринських австрійською валютою. Крім того, «винуваті» мали компен-сувати витрати на комісію та екзекуцію. Як повідомляла газета «Слово», причинок селянського виступу були тяжкі злидні і безвихідь1. Минали десятиріччя, але соціально-економічне становище селян не поліпшува-лося. Щоб якось застрахувати себе від голоду в неврожайні роки, вони у 80-х роках XIX ст. організували громадську комору. Коли почалася перша світова війна, в районі Нижнева точилися запеклі бої. 12—13 лютого 1915 року в районі Єзупіль—Нижнів російські війська намагалися прорвати оборону противника, але зламали її тільки 20 лютого, зайнявши Нижнів. 25 лютого тут розмістився штаб корпусу 9-ї російської армії. На початку червня 1915 року село знову стало зоною воєнних операцій. Війна ще дужче погіршала становище селян. Багато хат та інших приміщень зруйнували або спалили, майже всю худобу реквізували австро-угорські війська, відступаючи з села. В лютому 1917 року жителі Нижнева разом з солдатами російської армії палко вітали звістку про повалення царизму в Росії. У селі відбувся мітинг солдатів та запрошених на нього селян. Вільно, без царів і цісарів, має жити народ — такий висновок робив кожний учасник мітингу. Про Жовтневу революцію жителі села дізналися від безпосередніх учас-ників революції і військовополонених, що поверталися додому. Про Великий Жовтень розповідав у селі уродженець Нижнева Е. С. Жебровський. Потра-пивши у Росію як полонений, він після перемоги Жовтня боровся за Радян-ську владу в м. Казані, у 1918 році вступив до більшовицької партії, зустрічався з В. І. Леніним, був особисто знайомий з Ф. Е. Дзержинським. Таємно виконуючи завдання військового командування Червоної Армії, Едмунд Станіславович кілька разів прибував до рідного села, роз'яснюючи трудящим перші ленінські декрети про мир і землю. З подіями в Росії і на Україні селяни пов'язу-вали і свої мрії про визволення. Та їх сподівання тоді не здійснилися. В листопаді 1918 року владу у селі захопили зунрівці, а в березні 1919-го вступили війська пан-ської Польщі. Всі заходи буржуазно-поміщицької влади спрямовувались на експлуатацію селян, їхнє національне й релігійне пригноблення. 1743 га кращих орних земель села належали поміщикові, церкві, монастирю і куркулям. Безземельні і малозе-мельні селяни змушені були від ранку до вечора працювати на поміщиків та курку-лів, щоб бодай трохи прогодувати себе, свою сім'ю. Та й працювати могли не зав-жди. Взимку знайти роботу було неможливо. Тільки в жнива селянин міг заробити кілька снопів за день. Працювали лише за 12 сніп. Частина селян наймитувала в поміщика й багатіїв за харчі та одяг. Похила хатка з земляною долівкою, малень-кими перекошеними віконцями, пошарпаною стріхою — такий вигляд мало житло нижнівського селянина. Ще й досі у селі пам'ятають, як жінки вранці ви-ходили на вулицю й дивились, над якою хатою піднімався дим, щоб взя-ти там вогню і розпалити у себе піч. Сірники, цей нехитрий предмет щоденної потреби, дорого коштували, тому їх розколювали, ділили на дві, а то й на чотири частини. Високі ціни були на сіль і гас, адже торгівля ними була монополією держави. Довгими осінніми і зимовими вечорами чаділи гасові каганчики. Вони ледь освіт-лювали запічок, де жінка пряла кужіль. З ранньої весни до пізньої осені селянин ходив босий. Одяг виготовлявся з тканини, виробленої хатнім способом. Ще гірше було з харчуванням, кукурудзяний малай і картопляні млинці дуже часто заміню-вали хліб. Цукор селяни споживали хіба що на великі свята. М'ясо, молоко й мо-лочні продукти вони змушені були продавати, щоб зібрати гроші для сплати понад десяти різних податків. Ні в Нижневі, ні в Тлумачі не було жодного лікувального закладу. Хворого доводилося везти аж до Станіслава, де плата за день перебування в стаціонарі ста-новила 4—12 злотих. Нескладна операція коштувала до 100 злотих. Трударі таких грошей на лікарню не мали. Отже, не диво, що масова смертність нестримно косила малих та дорослих. «Ціла Гуцульщина кричить рятунку й помочі», — писала одна з газет у 1932 році. «То край невгасаючої нужди»,— такі були й офіційні визнання в документах Станіславського воєводства. Крім соціально-економічного, українське населення зазнавало ще й національ-ного гноблення. В усіх державних установах заборонялась українська мова. Під час перепису населення місцева влада самовільно зараховувала частину українців до поляків. У 1921 році згідно з першим переписом, проведеним у Польщі, в Ниж-неві налічувалось українців — 2945, євреїв — 118, поляків — 1589 чоловік. У 1931 році (другий перепис) поляків зазначалось уже 2376, інших (українці та євреї не виділялись) — 2955 чоловік. Зазнавали утисків трудящі і щодо освіти. Перша школа в селі з'явилась у 1857році, але навчали тут німецькою або польською мовами. Свою рідну україн-ську мову учні вивчали лише як окремий предмет і з 2 класу . Коли дитина через важкі умови не відвідувала школу, її викреслювали з класного журналу. Буржу-азно-поміщицький уряд старої Польщі всіляко перешкоджав розвиткові освіти, в школі застосовувалися тілесні покарання, переважна більшість дітей селян виро-стала неписьменною. Навіть офіційна статистика свідчила, що в 1934 році 20 % жителів Нижнева були неписьменними. Так практично здійснювався закон про народну освіту. Трудящі не корились окупаційному режимові. Під впливом комуністів Тлумача, Буківної, осередків КПЗУ інших міст і сіл вони бойкотували антидемократичні заходи властей, організовували протиурядові демонстрації, страйкували. Характер-но, що в Нижневі робітники й селяни виступали спільно, об'єднуючись із тру-дівниками інших сіл. Прикладом цього може бути першотравнева демонстрація робітників Нижнівського і Олешівського вапняних заводів 1936 року. Того ж дня робітники обох підприємств, зібравшись, вишикувались у колону і, співаючи революційних пісень, пройшли через усе село5. Робітники вапняного заводу Нижнева, що належав фірмі «Пезет», у боротьбі проти експлуататорів були прикладом для інших трудящих села. Вони досить ак-тивно підтримували революційні виступи пролетаріату Західної України. Коли в 1936 році по всіх містах західноукраїнських земель пройшла хвиля страйків з вимогою підвищити заробітну плату, до них приєдналися й робітники Нижнів-ського вапняного заводу. 4 серпня вони відмовилися працювати, хоч і з'явилися на заводі. Даремно представник адміністрації намагався переконати робітників, що це питання буде вирішене, тільки-но вони стануть до роботи. Не вплинула і поява поліції на заводі. У тому страйку всі робітники виступили одностайно, жодного штрейкбрехера не виявилося. Добившись задоволення вимог, робітники приступили до роботи. Повстаючи проти гнобителів, трудящі Нижнева свої погляди звертали на Схід, де на оновлених просторах Радянської України розквітало вільне, заможне життя. Не випадково серед нижнівців можна було почути прислів'я: «Прийде час, що і в наше віконце загляне зі Сходу сонце». І сонце свободи зійшло-таки в незабутні вересневі дні 1939 року, коли Червона Армія взяла під свій захист братів і сестер Західної України, допомогла їм завер-шити боротьбу за своє соціальне і національне визволення.(^Коли стало відомо, що радянські воїни наближаються до Нижнева, трудящі села з квітами, червоними прапорами зібрались у центрі села Зі сльозами радості обіймали і цілували вони червоноармійців, щиро дякували їм за жадану волю. На зборах і мітингах, які виникали стихійно, кожен хотів виступити, щоб висловити свою вдячність армії-визволительці, Країні Рад. На загальних зборах села обрали селянський комітет, до якого увійшли бідняки й середняки. Він став справжнім органом народної влади. Комітет створив комісії для розподілу поміщицьких й монастирських земель та майна, їх склад затверджувався на загальних зборах. Радісним святом для нижнівців були вибори до Народних Зборів Західної України. Трудящі села одностайно взяли участь у голосуванні. В своїх наказах вони вимагали возз'єднання всіх західноукраїнських земель з Українською Радян-ською Соціалістичною Республікою — невід'ємною частиною великого Радянського Союзу. І те возз'єднання невдовзі здійснилось. Землі села — 1743 га, які до вересня 1939 року належали поміщикові, церкві й куркулям, держава передала тру-дящим. Пророчими виявилися безсмертні слова великого поета-революціонера Івана Франка: Зникнуть межі, що помежували Чужі між собою. Згорне мати до себе діти теплою рукою. Теплою, рідною рукою матері пригорнула до свого серця західноукраїнських трудящих Радянська Україна, велика країна соціалізму. Радянська влада подала щиру допомогу хліборобам. Вже 1940 року на нижнівських полях з'явилися перші трактори Тлумацької МТС. Машини стали найвірнішими помічниками селянина в будівництві нового життя. Та великою перешкодою у використанні машин була стара, приватновласницька межа. Об'єднати ті численні розрізнені смужки в один родючий колективний лан — таке завдання постало перед вільним селом. З жителями Нижнева зустрічався селянин з сусіднього села Буківної С. І. Сорока, який побував у складі делегації прикарпатських селян у колгос-пах східних областей України, а потім розповідав на зборах про свої враження. Взимку 1940 року в Нижневі народжується ініціативна група для створення сільськогосподарської артілі. Вона провела чималу організаційну роботу серед селян. Але артіль ще не була тоді утворена. На початку 1940 року в селі заснували комсомольську організацію. Її першими членами були діти колишніх бідняків і середняків: В. Т. Тащук, М. В. Сабат та інші. Комсомольці ставали активними агітаторами за соціалістичну перебудову села, за нову культуру й побут. За їх участю виник сільський клуб, здійснено низку важливих культурно-освітніх заходів. Уперше за багатовікову історію села всі діти почали навчатися в школі-семирічці рідною мовою. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення створювалися гуртки, які кожного вечора працювали в приміщенні школи та по селянських хатах. Навчалися грамоти, основ знань не тільки молоді, а й літні люди. Всі вони прагнули глибше збагнути сучасність, взяти активну участь у будів-ництві нового життя. В селі відкрили бібліотеку, до якої надсила-лися книги з східних областей України. При сіль-ському клубі вперше почали демонструвати звукові кінофільми, розгортали свою роботу різні гуртки художньої самодіяльності. Та радість і щастя визволеного народу несподі-вано обірвались. Почалася війна. Багато жителів Нижнева пішли до лав Червоної Армії, щоб захи-щати Вітчизну. З липня 1941 року гітлерівці окупували село. З ними приповзли сюди підлі прихвосні — україн-ські буржуазні націоналісти. Разом з гестапівцями вони чинили жорстоку розправу в селі. Розстрілювали без слідства й суду патріотів, примушували населення виконувати для них різні роботи. Страшний тягар ліг на село. Замовкли пісні, які ще недавно тут лунали. Крадькома виходили люди з хат, щоб обмінятися дум-ками, порадитись. Перші оголошення німецькою, польською і українською мовами вимагали від населення під страхом смерті цілковитого послуху й покори. Жителі села не корились окупантам і їхнім лакеям, всіляко саботували їх заходи. Організаторами опору ворогові були радянський активіст В. Т. Тащук і секретар комсомольської організації М. В. Сабат, які переховувалися в Ниж-неві. У своєму та навколишніх селах вони вели пропагандистську роботу, викривали ганебні цілі гітлерівців у війні. Під впливом підпільників селяни саботували різні повинності, не здавали сільськогосподарських продуктів і одягу. В. М. Казимирко та М. В. Іванів відмовилися виконувати примусові роботи, в партизанському з'єд-нанні С. А. Ковпака перебував Д. І. Пилипів. Окупанти й оунівці жорстоко переслідували сільських активістів. Першим від їх рук загинув Т. В. Тащук. У жовтні 1943 року ворогові вдалося вистежити й стратити разом з батьками Марійку Сабат. За опір окупантам були вбиті також Д. М. Пиварчук, О. П. Мисюга, В. І. Олійник, М. Ю. Міщанин, М. В. Іванів та інші патріоти. За період окупації гітлерівці знищили в Нижневі вапняний завод, 279 будинків (в т. ч. 102 житлові), розстріляли 64 чоловіка (крім тих, які були знищені в м. Тлу-мачі і Станіславі), вивезли до Німеччини 126 чоловік. Окупанти нещадно грабували населення, забрали багато хліба, худоби. 1 квітня 1944 року радянські війська вступили у Нижнів. Населення захоплено вітало своїх визволителів, подавало їм всебічну допомогу. За це фашисти жорстоко розправилися з жителями, коли знову зайняли село. На сміливий подвиг пішла тоді сім'я О. М. Рибки, яка з квітня до липня 1944 року переховувала пораненого радянського офіцера. Гестапівці арештували О. М. Рибку і жорстоко його катували, але патріот не видав пораненого. Життя офіцера врятували. Перед відступом фашисти вчинили новий кривавий злочин. Зігнавши в приміщення школи всіх чоловіків села, вони оголосили: коли загине хоч один німець, школу буде висаджено в повітря, вони розстріляли тоді кількох жителів. Жорстокий бій з ворогом за Нижнів розгорнувся 14 квітня 1944 року. Особливою сміливістю й муж-ністю ввдзначився командир батареї, гвардії стар-ший лейтенант Самойлов. Радянські воїни підпус-тили гітлерівців на дуже близьку відстань і потім відкрили по них вогонь з гвинтівок та автоматів Ворожа атака була відбита. На полі бою залишилось ШІизько 50 фашистських солдатів та офіцерів. 15 кві-тня 2-й мотострілецький батальйон продовжував бій за село. Командир роти лейтенант Махов зайняв оборону в будинках, що нижче від станції проти двоповерхового будинку, в якому засіли німецькі автоматники. Виконуючи наказ командира роти, лейтенант Мойсеєнко зі своїм взводом вибив фашистів з того будинку і зайняв новий оборонний рубіж. Ворог відкрив артилерійсько-мінометний вогонь. Смертельно поранений лейтенант Мойсеєнко з останніми словами звернувся до взводу: «Това-риші, тримайтесь!». На допомогу підійшла рота Махова, і відважні гвардійці від-стояли рубіж. Після запеклих боїв у травні—липні радянські війська перейшли у широкий наступ, і 25 липня 1944 року частини 13-го гвардійського стрілецького корпусу оста-точно визволили Нижнів. Відновлювали свою роботу сільська Рада, школа, клуб, бібліотека. Трудящі активно допомагали фронту, добровільно вносили кошти на будівництво авіаланки і танкової колони, передплачували 4-у воєнну позику, здавали державі сільськогосподарську продукцію. Близько 200 жителів села вступили до лав Червоної Армії, щоб громити ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни. 36 нижнівців полягли в боях за визволення Вітчизни, за свободу народів Польщі, Чехословаччини, Угорщини, під час штурму Відня й Берліна. З високими бойовими нагородами повернулися до села демобілізовані воїни: М. А. Куриляк, Д. Т. Павлів, Д. В. Ковалюк, М. Д. Віконський, В. П. Сабат та інші. Та й після війни деякий час недобитки буржуазних націоналістів жорстоким терором силкувалися загальмувати відновлення Радянської влади. Але їхні нама-гання виявилися марними. Трудящі села дали гідну відсіч бандитам, вони організу-вали винищувальний загін і, спираючись на допомогу влади, завдали нищівної поразки оунівцям. 1949 року в селі створили первинну партійну організацію. Своїм найважливі-шим завданням вона ставила організувати в селі колгосп. Селяни поступово пере-конувались в перевагах артільного господарювання, зокрема, вони пересвідчилися у цьому на прикладі першого колгоспу в області, відродженого в сусідньому селі Буківній. Навесні 1950 року в Нижневі засновано сільськогосподарську артіль ім. Б. Хмельницького3. Спочатку бракувало досвіду, не вистачало підготовлених кадрів. Та Радянська держава подавала колгоспникам допомогу коштами, техні-кою, фахівцями. На полях артілі працювали трактори і комбайни з МТС. Мо-лода артіль одержала 600 ц насіння і 40 тис. крб. державної позики. Зростало громадське господарство. В 1952 році артіль об'єдналася з колгоспом «Червоний партизан» с. Смерклева. Того ж року об'єдналися дві невеликі артілі — ім. Н. Круп-ської с. Діброви та ім. Кірова с. Золотої Липи—в колгосп ім. С. Кірова. 1955 року артіль ім. С. Кірова приєдналась до колгоспу ім. Б. Хмельницького. Так утвори-лося велике господарство — колгосп ім. Б. Хмельницького. Наступні роки стали періодом невпинного зростання колгоспного виробництва, поліпшення добробуту трударів села. Добре працювала ланка П. О. Пилипонько.. Ланкову обрано депутатом районної Ради депутатів трудящих. Споруджено триповерховий корпус середньої школи, клуби в селах Золотій Липі і Діброві, сільську пекарню продуктивністю 5 тонн хліба на добу, два будинки для спеціалістів та багато інших об'єктів. На честь 50-річчя Великого Жовтня в Нижневі за сучасними проектами зведено будинок культури, приміщення лікарні й дитячого садка. Працює в Нижневі 7 крамниць, в т. ч. три спеціалізовані, є своя пекарня, ков-басний цех, майстерні побутового обслуговування, фотоательє, два підприємства громадського харчування. Село має також відділення зв'язку та ощадну касу, що налічує вкладів на суму 200 тис. Перший випуск у місцевій школі відбувся 1950 року. На 1 липня 1969 року її закінчило близько 800 юнаків та дівчат, батьки яких за буржуазного ладу навіть не мали можливості навчитися читати й писати. Понад 100 випускників школи вже здобули вищу освіту, 120 — середню спеціальну освіту, їх можна зустріти на багатьох підприємствах країни, деякі працюють в рідному колгоспі. Кандидатами наук стали нижнівці Я. М. Сірак, Г. М. Сеник, Р. С. Турчин. У селі є також консультпункт Івано-Франківської заочної середньої школи. Чудові можливості ство-рені і для масового культурного дозвілля. Село має будинок культури, бібліо-теки з фондом 17 тис. книг. Є де збиратися дорослим і молоді. Багато громадян мають і власні бібліотеки. Жителі передплачують 2500 примірників різних газет і журналів. У селі відкрито спеціалізований магазин «Книги». Уродженцем Нижнева є кандидат економічних наук В. П. Огоновський. Він був редактором різних політичних видань, учасником громадянської війни. Трудящі села глибоко усвідомлюють, що все досягнуте — наслідок торжества великих ленінських ідей, мужньої боротьби радянських людей за щастя цього віками гнобленого краю. Вони шанують славні революційні традиції, героїзм старших поколінь. На центральній площі села споруджено пам'ятник односельчанам, які загинули в боротьбі з фашизмом та від рук українських націоналістів, пам'ятник великому поборникові дружби і єдності українського та російського народів Богдану Хмельницькому, ім'я якого з гордістю носить колгосп.
1 2 3 4 5 Категория: Краєзнавство \| Добавил: Aspirant (28.06.2015)
Просмотров: 510 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: