РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Пласт на Коломийщині 1911-1939 - Краєзнавство - Реферати - Каталог статей

Пласт на Коломийщині 1911-1939 План 1.Вступ. 2.Формування пластової організації. 3.Розвиток Пласту на Коломийщині: а)розвиток; б)свідчення пластунів-гімназистів про життя в Пласті; 4.Структура Пласту на початку її утворення . 5.Висновок. Вступ Молодість і краса, сила і жертовна любов до Батьківщини та ближнього, романтика та постійний рух уперед, пошук пригод та прагнення до самовдосконалення – такі вічні вселюдські ідеали знайшли теоретичне обґрунтування та живе практичне втілення у Пласті. Одним визначенням показати його суть та зміст неможливо. Це надзвичайно складне, багатозначне і понад часове явище. У більшості громадян Пласт асоціюється із патріотичною організацією для всебічного виховання молоді. Але цим його призначення далеко не вичерпується. Пласт – це ще оригінальний синтез філософсько-ідеологічних поглядів, унікальна педагогічна система та чітко окреслений спосіб життя. Український Пласт є складовою частиною світового скаутського руху, ґрунтується на його ідейних засадах та організаційних принципах, яким надано національного змісту. Сьогодні світовий скаутський рух нараховує близько 25 мільйонів молоді, об`єднаної у понад 150 національних організаціях різних країн. Виникнувши на початку 20ст. в Англії, скаутинг став однією з найпопулярніших молодіжних течій у світі і має багату історію. Українська скаутська організація Пласт діяла в Галичині у 1911-1930рр. та періодично на різних українських теренах до 1939р. Вона так само пройшла визначний шлях розвитку і стала важливою складовою частиною українського національного суспільного руху. Після ІІ світової війни пластовий рух був заборонений на рідній землі, але розгорнув широку діяльність в еміграції. З огляду на усе це, парадоксальним видається становище , коли кільком поколінням українців майже нічого не було відомо про існування своєї скаутської організації, яку радянська пропаганда визначила не інакше , як «буржуазно-націоналістичну та мілітарну». Та й світовий скаутинг в усіх академічних виданнях, написаних у межах визначених ідеологічних канонів, трактувався як «буржуазна педагогічна система», а іноді ще й з додатками типу «провійськова», «шовіністична» і навіть «фашистська». Натомість, запозичивши саме з нього деякі зовнішні атрибути, відбулося тотальне насаджування піонерського руху, який, на відміну від скаутського, був наскрізь політизований, оскільки мав служити поширенню компартійної ідеології. Останнє, до речі, взагалі суперечить міжнародним правовим нормам, якими забороняється втягувати дітей у будь-які політизовані організації. За новітньої доби національного відродження у числі перших визначних українських інституцій, заборонених радянським режимом, як от «Просвіта» чи «Рідна Школа», повернувся на рідну землю і Пласт. Він швидко опанував серця і душі тисяч українських юнаків і дівчат, здобув прихильність та повагу серед широкої громадськості. Цим Пласт ще раз довів свою велику життєву силу та засвідчив, що може стати вагомим чинником формування майбутнього Нації. Отже, стає зрозумілим значення наукових досліджень, де висвітлюється історія Пласту та різні теоретичні і практичні аспекти його виховної системи. Історіографічна спадщина скаутського руху в Англії, Франції, США, Німеччині та інших країнах є досить багатою та різнобічною. Вона нараховує сотні й тисячі наукових і популярних статей та книг як узагальнюючого характеру, так і тих, що висвітлюють різні сторони розвитку національних скаутських організацій в окремі періоди, в різних місцевостях тощо. З відомих причин в нашій історичній науці немає досліджень з історії Пласту, а рідкісні згадки про нього будувались лише з позиції гострого негативізму або ж боротьби різних політичних сил за багатосторонню спадщину та існуючий потенціал цієї організації. Та все ж маємо певні надбання в галузі історії Пласту. Вона почала писатись разом із його виникненням та становленням. Тож першими літописцями виступили засновники і організатори українського скаутського руху. Хоча головним завданням праць про Пласт у 20-х роках була розробка його теоретичних основ та системи їх практичного втілення, поряд з цим робилися узагальнення і щодо історичного поступу організації. Ми свідомо відійшли від усталених в історичній науці канонів, зробивши докладний аналіз пластової літератури 1912-1939рр. у спеціально присвяченому розділі, оскільки схильні розглядати її як безпосередній і вагомий аспект розвитку і діяльності пластової організації. Окремо обумовимо ще один момент. Оскільки історико-мемуарна та інша література, що виходила на українських землях та в еміграції, стала водночас і важливим джерелом дослідження, я бачила доцільним дати її синтезований історіографічний та джерелознавчий аналіз. З великого переліку таких матеріалів, що з`явилися в еміграції, в першу чергу згадаємо дві досить ґрунтовних статті про Пласт в «Енциклопедії українознавства» під редакцією В.Кубійовича, а також і десятки статей стосовно окремих його членів та різних напрямів розвитку організації. Майже всі інші дослідження носять історико-мемуарний характер. Загальновизнана першість щодо систематизованого викладу історії Пласту належить праці Северина Левицького, який протягом багатьох років очолював його в Галичині. Проте сам автор у вступі до свого «Українського Пластового Уладу в роках 1911-1945» зазначає, що «це спогади… як причинки до історії Пласту. Тим пояснюється всі можливі пропуски, нерівномірності трактування , а чи суб’єктивне висвітлення тих чи інших явищ, осіб чи деяких відтинків історії Пласту». Тож відповідно і мета праці полягала у тому, щоб «докинути власну цеглину споминів чи матеріалів для остаточного оформлення вже більше ніж півсторічної історії Пласту».с.5 Формування пластової організації Загальноприйнято вважати, що Український Пласт виник у 1911-1912рр. в Галичині. Це пояснюється тим, що тоді була створена скаутська організація власне українського національного спрямування, яка стала зародком усього наступного скаутського руху. Разом з тим, доречно зауважити , що молодіжні організації, які прагнули проводити свою діяльність відповідно до положень байденпауелівської теорії, виникли на українських теренах, що входили до складу Росії, ще раніше. Перша українська скаутська організація виникла у Галичині. Обставини та потреба в цьому визріли настільки, що майже одночасно у Львові було створено три незалежних один від одного осередки, які відповідають трьом напрямкам ідейно-організаційного розвитку довоєнного пластового руху. Їх ініціаторами та засновниками стали високоосвічені люди, ерудити та інтелектуали, палко віддані національній справі, не позбавлені також педагогічного таланту. Перші пагони українського скаутства були багатообіцяючими, тільки труднощі української історії не дозволили реалізувати весь існуючий потенціал, щоб ще до війни розвинутися у широкий рух. Умовно формування пластової організації поділяють на п’ять етапів. 1 ЕТАП: На заранні (1911-1920рр.) Перший пластовий осередок створив восени 1911р. студент політехніки Іван Чмола. До нього входили учні Академічної гімназії, Головної державної семінарії, Торгівельної школи, жіночої семінарії Українського педагогічного товариства, семінарії СС Василіянок та студенти університету. Тут панували сувора дисципліна і точність. Практичний вишкіл відбувався на околицях Львова. Ця пластова організація проіснувала близько року – до осені 1912р. і передавала свій невеликий досвід, а головне почин, Комітетові академічної молоді та січовій організації. Організатором другого осередку став син великого каменяра Петро Франко, що тоді вчителював. В грудні 1911р. він створив т.зв. пробний таємний гурток при філії Української академічної гімназії у Львові, куди ввійшли учні старших класів. Його діяльність проводилась на основі скаутського підручника Байден-Пауелла та польського автора Мелковського. В березні 1912р. він переріс у досить широку пластову організацію, що діяла до самої війни й нараховувала до 120 членів. Третій пластовий гурток Петро Франко заснував на початку квітня 1912р. в дівочій семінарії Українського педагогічного товариства у Львові, провід якого згодом передав учителям. Деякі з його членкинь належали і до гуртка І.Чмоли. З огляду на весь наступний розвиток українського пластового руху найбільше значення має діяльність третього осередку під керівництвом Олександра Тисовського. Він вважав, що «школа вчить, а не виховує» і цілком зрозуміло, що у своїх пошуках О.Тисовський зупинився на скаутській виховній системі. Так за згодою дирекції гімназії виникла організація, що ґрунтувалась на її принципах. Складений О.Тисовським перший план діяльності становив синтез загальноскаутської теорії та способу життя українського козацтва. 12 квітня 1912р. 40 активних членів склали першу присягу українських пластунів. Ця подія вважається днем народження Українського Пласту. 1913р. відбувся перший з’їзд представників пластових гуртків у Львові, по якому створили «Організаційний Пластовий комітет». Того ж року відбувся перший мандрівний табір (Чмола). 1914р. вибухає війна і багато пластунів стає до лав Українських Січових Стрільців. 1918р. Пласт пожвавлює діяльність, яку поширює також на центральні та східні частини України. 2 ЕТАП: Віднова Пласту (1920-1930рр.) Після упадку Української Держави Пласт відновлює діяльність спершу на західних землях, а згодом серед української еміграційної молоді в країнах західної Європи. У Пласті масово гуртується українська шкільна, селянська та робітнича молодь. Постають окремі Улади новацтва, юнацтва та старших пластунів під проводом Верховної Пластової Команди(ВПК). Організовуються мандрівні та постійні табори, починає виходити ряд пластових публікацій, зокрема офіційний пластовий орган «Молоде Життя». Діяльність Пласту постійно зростає. Це не подобається чужим властям, вони утрудняють працю Пласту, а згодом забороняють легальну діяльність пластової організації у 1928р. – на Волині, 1930р. – у Галичині. 3 ЕТАП: За існування своє і нації (1930-1940рр.) У цей час Пласт в Галичині працює нелегально під проводом конспіративного Пластового Центру. Діяльність ведеться через Комісію Верховних Осель і Мандрівок Молоді, «Рідну Школу» та журнал «Вогні». Польська влада карає за всі прояви праці Пласту арештами та висилкою до концтаборів в Березі Корт узькій (легальною пластовою організацією в цей час був Союз Українських Емігрантів у Празі). В часі творення Карпатської уніани СУПЕ і пластуни Закарпаття відіграли значну роль у творенні «Організації Народної Оборони», а також славної Карпатської Січі. У 1939р. почалась Друга Світова війна і Пласт пробує відновити діяльність на Україні, але німецька окупаційна влада не дозволяє, і Пласт змушений продовжувати нелегальну діяльність. 4 ЕТАП: Друга віднова Пласту. Великі завдання Після війни велика кількість українців залишилась поза межами України. Скупчення українців у переселених таборах Німеччини дали змогу відновити діяльність пластової організації, пластові гуртки в багатьох місцевостях з Головною Пластовою Старшиною і Головною Пластовою Радою в Мюнхені. З’являються пластові видання, а напередодні масового виїзду українців до заокеанських країн, укладається збірка пластових пісень «В Дорогу». Пласт починає діяти в країнах північної і південної Америки, Австралії, а також у західноєвропейських державах, де є більше число українців(Англія, Німеччина, Австрія, Франція і т.п.). 5 ЕТАП: Розквіт Пласту на нових місцях поселення Від 1950р. Український Пласт розвинув широку діяльність на нових місцях поселення – в Австралії, Аргентині, Канаді, Великобританії, Німеччині і ЗСА. У перші роки нового поселення існували також пластові організації у Бразилії та Тунісі, поодинокі гуртки діяли, а нині знов діють в Франції. Де діє Пласт, є однакова організаційна будова на Пластові Станиці, в поодиноких місцевостях, об’єднані в Крайовій Пластовій Старшині. Кожних два роки відбуваються крайові з’їзди для обговорення проблем і обрання проводу. В усіх місцевостях існують пластові домівки. В Австралії є дві пластові оселі, в Аргентині – пластовий дім…Пластові заняття відбуваються щотижня, літні та зимові табори (виховні спеціалізаційні) відбуваються у краях правильно. На теренах Канади та ЗСА проводяться теж міжкрайові вишколи: «Золота Булава», «Лісова Школа», «Школа Булавних», «Рада Орлиного Вогню». Усі крайові пластові організації об’єднані в Конференцію Українських Пластових Організацій, на яку збираються делегати усіх крайових ланок що три роки для узгодження напряму пластової праці та його осучаснення. Збори КУПО обирають Головну Пластову Булаву і Головну Пластову Раду. Головна Пластова Булава є лучником і дає напрям для всього Пласту. За її ініціативи виникла і діє Кадра Пластових Вихованців із Орлиним Кругом для виховників, новацьких і Скобиним Кругом – для юнацьких. Для них видаються журнали. Що 5 років відбуваються Ювілейні Міжкрайові зустрічі на терені Канади, Австралії, Німеччини і ЗСА, які збирають 1-2 тисячі пластової молоді, і дають можливість познайомитись. Для осучаснення пластової праці ГПБ скликає в міру потреби Пластові Конгреси. Другий відбувся в 1966-1971рр., третій розпочався в 1984р. Головний Пластовий Провід тісно співпрацює з українським шкільництвом, має зв'язок з ієрархіями Українських Церков, та має своїх капеланів і є в системі Світового Конгресу Вільних Українців як найвищого організаційного чинника українців поза межами України. Розвиток Пласту На Коломийщині 1920р. українці починають переходити від військового до мирного способу життя, хоча стан облоги ще тривав. У цей час починається відродження пластових осередків, які польська влада не реєструвала, але й не забороняла. Єдиною формою для їх існування при середніх школах була наявність опікуна. У вересні відновила свою роботу Верховна Пластова Рада (ВПР) як окрема секція (згодом комісія) УКТОДОМ. Її знову очолив О.Тисовський. Проте коли пластуни Львова запропонували йому взяти на себе обов’язки коменданта Пласту, він відмовився, мотивуючи це, як зазначає у спогадах, тим, що становище вчителя і державного службовця нібито не дозволяють належним чином нести весь тягар цієї праці. Натомість він запропонував кандидатуру свого брата Степана Тисовського, майора австрійської армії, який на той час займав посаду секретаря Товариства українських вдів і сиріт. Після ознайомлення з ідейними та організаційними засадами Пласту С.Тисовський дав згоду. Хоча в організації він був новою людиною, але з усією енергією та відповідальністю українського патріота взявся за працю і за короткий час встиг зробити надзвичайно багато для пластової справи. У цей перший повоєнний період діяльності Пласту – 1920-1923рр., коли йшло пристосування до нових умов польської окупації, розпочинається тривала боротьба за надання Пласту офіційно-правового статусу. І надалі вона розгорталась у трьох головних напрямках: 1.Організація Пласту як суто шкільної установи під пильним наглядом адміністрації навчальних закладів. 2.Утвердження діяльності Пласту під опікою УКТОДОМ. 3.Затвердження власного статуту Пласту як самостійної громадської організації. Був правда, ще один варіант: входження українського Пласту до складу польської організації гарцежів, для чого у її статут були внесені відповідні зміни. Але його відразу категорично відкинула українська сторона, бо в такому разі з інституції національно-патріотичного виховання молоді, Пласт перетворився б на засіб її полонізації. З огляду на загальне становище українства під Польщею найперспективнішим для Пласту було його існування під УКТОДОМ. Саме цей напрям наполегливо прагнули втілити в життя . Проте тут виникли численні перешкоди. Перш за все, слід зазначити, що статут УКТОДОМ, затверджений 28 червня 1918р., тобто за часів Австрії, головну мету своєї діяльності визначив як «охорона та опіка над дітьми та молоді української національності». Це ніби давало формальне право на ведення скаутських організацій. Проте саме навколо цього пункту, особливо після затвердження, без змін статуту УКТОДОМ Львівським воєводством у листопаді 1923р., точилися гострі дискусії, що переходили у пряме протистояння між прихильниками та противниками Пласту. У них були втягнуті не лише пластовий, а й український громадський провід, з одного боку, а з другого – польські владні структури – від повітових староств і поліції до міністерств внутрішніх справ та освіти і віросповідань. Про їх гостроту та перебіг докладно засвідчує велика кількість архівних матеріалів. Проблема діяльності Пласту під патронатом УКТОДОМ була дійсно складною. З одного боку, у листопаді 1922р. Львівська шкільна кураторія визнала права Товариства на ведення Пласту згідно з підручником О.Тисовського «Життя в Пласті». Та з другого – у його статуті організація Пласту конкретно не обумовлювалась. Виходячи з п.3-го статуту, УКТОДОМ мало право: «творити свої філії, кружки, й інші організації для опіки та виховання дітей та молоді». Отже, це давало формальну підставу для створення УКТОДОМ пластових відділів, які могли діяти при його філіях без окремого дозволу місцевої влади. Проте це суперечило польським законам про «стоваришення»(про організації), оскільки кожна з них мала бути окремо зареєстрованою. Таке протиріччя не було повністю розв’язане аж до заборони Пласту. Хоча в такий спосіб ціле десятиліття пластовий рух у Галичині зберігав свою самостійність, що давало підстави для постійних репресій проти нього. Перші кроки повоєнного Пласту у Галичині носили спорадичний характер. Спочатку діяльність відновлювалась у Львові. За наступних трьох років відбувається вже досить активний процес відродження не лише старих, але й створення нових осередків, головним чином при гімназіях «Рідної Школи», семінаріях СС Василіянок та інших українських навчальних закладах У Львові, Станіславові, Стрию, Рогатині, Золочеві. Відроджувався Пласт тоді і в Коломиї. Діяв він при Коломийській гімназії(тепер школа №1), та в українській школі ім. Т.Шевченка, відомому на той час центрі громадсько-політичного та культурно-освітнього життя краю. Їх організаторами та провідниками здебільшого виступали довоєнні члени Пласту, вчителі та відставні старшини української армії. Вони, як правило, залишались у ролі пластових виховників. В Коломийській гімназії Пласт вели різні професори. Вів Пласт Михайло Книш, Володимир Павлусевич (1887-1959рр.) – опікун пластового куреня ім. М.Вовчка. Середньошкільний учитель, поет і письменник. Під його проводом дівчата відбували прогулянки, які зміцнювали національне почування та підтримували український дух, заспокоювали товаристський гін серед молоді, шукання товариства серед ровесників. В тій гімназії вчилась тоді майбутня посадниця Маруся Бек. Відомий В.Павлусевич з кількох книжечок (збірка поезій «З Пісень Кохання»(1921р.), п’єс «Американка» (1928р.), «Добродій Людства» (1934р.) та лібрето до опери Барнича «Дівча З Маслосоюзу» (1936)). Також займався Пластом в Коломиї Роман Шипайло – викладав в гімназії математики й хор; військовик; спорт овець. Хлопчачі гуртки вели Степан Маціборка, Петро Китик, Дмитро Николишин, С.Михайлюк, Іван Стражник, Олекса Ковбуз та інші. У Коломиї було створено 13 і 19 пластові полки, опікуном яких був Петро Франко. При 19 полку існували медичний, художній та переплетницький гуртки. Правильні Пластові частини діяли згідно з вимогами підручників «Життя в Пласті» (це було обов’язково для всіх офіційно зареєстрованих частин). До другої чоти пластунів коломийської гімназії належали П.Стефуранчин, О.Радиш, Д.Павлюк, А.Федчук, Т.Романенчук, К.Гнатюк, М.Кукурба, Д.Михайлищук, Е.Котлик, Е.Дудик, М.Демедюк, П.Фроляк, Р.Кузик, Б.Геврич, Р.Козакевич, С.Федів, Ю.Ткачук, Д.Кочій, Т.Печерський, чотар Іван Мартинів, Ю.Букатович, Я.Микитюк, П.Ткачук, Д.Валіхновський, Я.Зайшлий, М.Наняк,С.Сатурський. З огляду на характер розвитку Пласту, який із самого початку намагався стати не лише самовиховною, а й самостійною громадською організацією. Велике значення мало виникнення інституту старшого пластунства, який пройшов складний шлях ідейного та організаційного становлення. Підстав для цього було багато й достатньо. До того ж із повоєнним відродженням Пласту до нього прагнула повернутись частина колишніх вояків, котрі закінчували навчання в гімназіях. Але вони могли зробити це лише у разі, коли б членство у Пласті не обмежувалось юнацьким віком. Зрештою, в самій організації відчувалась гостра потреба у допомозі старших, досвідчених та вишколених пластунів. Та серед багатьох чинників, що зумовили розвиток та діяльність Українського Пласту в Галичині, чи не найважливішим були його стосунки з офіційною владою. Крім загального стану польсько-українських відносин, чималий вплив на них мав і зовнішній фактор – Пласт вважав себе (і фактично, хоч і не формально, таким був)складовою частиною міжнародного скаутського руху. Цим не могли нехтувати польські урядові структури, тому вони були змушені приділяти Пласту більше уваги, ніж іншим молодіжним організаціям. Але це зовсім не означало будь-якої лібералізації щодо цього: сприйнявши Пласт як доконаний факт і вимушене зло, поляки усіляко намагались обмежити його діяльність, чи повністю її припинити, або зробити частиною державної шкільної системи. Однією з головних тенденцій щодо Пласту було намагання вищих структур позитивно, хоча й з багатьма обмеженнями, визначити правовий статус, з одного боку, а з другого – постійна гостра протидія з боку місцевої адміністрації. Воєводства, староства та поліція, шляхом переслідувань і репресій намагались його знищити. При цьому, як перші, так і другі у поглядах на Пласт не змогли позбутись комплексу, що це є організація «мілітарного характеру», бо, зрештою, самі польські гарцежі значною мірою були такими. 1-ші значні репресії та заборони на Пласт впали вже у 1922р. Усталений стосовно нього погляд як на «нове українське військо» з палицями замість рушниць давав можливість польській адміністрації використовувати будь який привід. Великого удару зазнав Пласт у середньошкільних закладах. Вже у березні 1922р. Львівська шкільна кураторія заборонила учням Коломиї (та Сокаля) належали до Пласту (а до польських гарцежів будь ласка).У травні за проведення нічного маршу знову терплять репресії коломийські пластуни. Ці факти викликали велике обурення серед громадськості. Проте у вересні та жовтні такі рішення прийняла шкільна влада вже щодо учнів Перемишля та Стрия, що потягнуло за собою арешти їх провідників. У серпні-жовтні за наказом трьох галицьких воєвод, староства почали збирати інформацію про існування та діяльність на території своїх повітів українських («руських», як зазначалось у відповідних документах) скаутських організацій. Безпосередньо цю роботу виконували органи поліції. Звіти останніх до староств, а тих у свою чергу до воєводств до того подібні, що може видатись, ніби вони писані однією рукою. Для них усіх характерна гостра антиукраїнська спрямованість. Так пластові осередки називались не інакше, як «таємні», «підпільні», «конспіративні», або навіть «терористичні» організації, які обов’язково мають «військовий» та «антидержавний» характер і навіть «можуть провести» або вже «готують збройні виступи». Мета їх діяльності визначалась як «залучення молоді до вишколу кадрів української революційної молоді». Такий характер донесень збігався і наступними роками, тому у їх правому кутку (там зазначалось у якій справі інформація), звичайно ставився такий «епіграф»: «Пласт – українська військова молодіжна організація», або «Пласт – прикриття для підривної діяльності українців». У зв’язку з цим у 1921р. розпочалась еміграція українських пластунів, які вступали до Пласту, в країни в яких жили, утворюючи свої автономні одиниці. Велика хвиля арештів прокотилася серед української молоді у жовтні-листопаді 1922р. Вона була викликана протестаційною акцією, пов’язаною із виборами до польського сейму. Тоді пластуни зазнали усієї гостроти репресій щодо нації, яка опинилась у меншості. Масові переслідування проводились у Коломиї (також у Львові, Сокалі, Станіславові, Стрию). Вони часто проводились жорстоким побиттям. Причини цьому були безглуздими. Так, наприклад, посвідчення різних пластових іспитів поліція сприймала як свідчення якихось підпільних ви шкільних курсів (особливо небезпечними були свідоцтва про іспити з пожежництва, з чого незмінно випливав висновок про підготовку до підпалів). Заарештовували і за проведення «підозрілих», тобто пластових, вправ тощо. Гострий удар репресій спрямувався проти пластового проводу. Вони мали на меті позбавити організацію інтелектуального потенціалу та залякати загал її членів. «…І поки громада цеголок була маленька, ніхто на неї не звертав уваги. Коли ж вона збільшилась, коли такі цеголки почали сипатись з усіх боків, з усіх навіть тих найглухіших кутків української землі, тоді чорні ворони почали на неї задивлятись з ненавистю, почали планувати знищення цієї мурованої праці. Захотілось їм показати свою силу, захотілось показати світові як от одним махом пера потрафлять знищити все те добре, що ті слабші власними руками здобули…» (Козацький Д. 1911-1939р.) Багато пластунів, перебуваючи в різних сотнях та полках, стали для маси вояцтва взірцем моральних чеснот із своєю незламною вірою в здобуття Української держави. Особливо багато їх було в 2,4,5 та 21 бригадах, в яких окремі відділи складались виключно з пластунів. Багато пластунів з Коломиї (ще із Станіславова, Самбора) були прийняті у старшинські школи… Багато пластунів було у тилових частинах та сотнях кінноти. Петро Франко відіграв велику роль в організації української військової авіації. За його пропозицією було створено Летунський Відділ УГА, який він спочатку і очолив… Надзвичайно важко, якщо взагалі можливо назвати реальну цифру щодо кількості пластунів в УГА. Дуже наближено, з урахуванням загального стану Пласту у ті роки, можемо сказати, що їх було на той час 450-600. Багато з них не повернулось. І гинули не лише від куль чи гарматного заліза, але також від тифу. Як пише Дмитро Кузик у своїх спогадах про шкільні роки у Коломийській гімназії за директора Мостовича: «По якомусь часі в гімназії заснована була пластова організація – цілий полк під проводом Мартинкова як сотника. Полк ділився на чотири сотні, сотні на чоти, а чоти на гуртки. Спочатку я був гуртковим , а пізніше мене призначили чотарем. Відповідні військові вправи робили ми не тільки на шкільному подвір`ї, але й у воскресінецьких лісах. Записували ми свої добрі діла, які треба було робити. Не вільно було нам не курити, ні пити алкогольні напої. То була дуже добра виховна організація. А що наш господар кляси Михайло Роздольський, найповажніший і найвпливовіший виховник у гімназії, своїм виховним хистом, часто може занадто холодним і стриманим, умів нашу клясу зробити найкращою в гімназії. Розв’язання Пласту. Не треба було довго чекати розв’язання Пласту, саме в тих часах і обставинах, зараз по війні з Польщею. Тоді небагато з нас створили тайний гурток, який відбував таємні сходини в гімназійній бурсі. Місце не було відповідне, бо по якомусь часі покликав мене директор Мостович як гурткового до канцелярії, де заявив , що поліція його повідомила , що ми заложили таємний пластовий гурток і відбуваємо сходини , де я є провідником гуртка і за це в першій мірі відповідальний. Директор порадив перестати і не наражувати нашої гімназії. Це перший раз, що я говорив з директором особисто. Я розказував йому, що пластові ідеї й напрямки потрібні й корисні для співжиття, для респекту до старших, для відданості Богу й Україні. По дальшій розмові він погодився робити старання в кураторії для відновлення Пласту при умові, що ми знайдемо іншого професора на опікуна Пласту, бо вчитель руханки Петро Франко, мовляв, не надавався на цей пост, бо був опікуном розв`язного Пласту. Я цього не оспорював, тільки обіцяв просити когось із поданих мені директором професорів на опікуна Пласту й подати йому до апробати. Та це не була легка справа й не пішло. Професори пам’ятали, що всіх їх колег, господарів кляси, де були скинені орли, кураторія звільнила зі служби, а також знали, що деякі хлопці люблять робити професорам прикрості, навіть своїм колегам. Жоден з них не погодився на цей почесний пост». Деякі свідчення про зміни настроїв у Шкільній Кураторії після заборони Пласту дозволяють зробити припущення, що якби ця справа вирішилась позитивно, вона могла б стати прецендентом для таких рішень і в інших гімназіях. Виконавчий відділ, а згодом і Пластовий центр, призначали своїх зв`язкових для окремих пластових осередків. Але налагодити сталі контакти в умовах нелегальності не вдалося і, отже, цей рух не зміг вийти на широкий шлях розвитку. У той же час щодо пластунів почастішали провокації, зокрема невідомі особи часто намагались розпитувати їх про свої переконання та прагнення. Згодом після цього, як правило, наступали арешти. Це змусило керівництво організації видати у грудні 1922р. «Пересторогу», яка наказувала «не зав`язувати розмови з незнайомими людьми, які довідують про ваші погляди і т.п.». У 1923р. справа Пласту опинилась, як кажуть, у «підвішеному стані». Поліція та староства бомбардували воєводства з вимогами про заборону Пласту, а ті, у свою чергу, домагались від міністерства внутрішніх справ та Львівської шкільної кураторії відповідних деректив. З початком 1924р. репресії проти Пласту посилились з новою силою. Певною мірою до цього спричинилось розпорядження міністерства внутрішніх справ від 12 січня, яким, крім загальних інформацій, від галицьких воєводств вимагалось завести «окрему форму донесень про діяльність організації Пласт у політичному напрямку». Збір її супроводжувався новими заборонами та переслідуваннями. При цьому чимало староств не без гордості повідомляли, як ліквідовували пагони організації у тих місцевостях, де вони щойно з`явились. Чимало фактів засвідчують про недбалість адміністрації у виявленні осередків Пласту. Для прикладу, вона повідомляла, що їх немає у тій чи іншій місцевості, а вони там досить активно діяли. Так бурхливий розвиток з одного боку і посилення репресій з іншого гостро висунули на порядок денний необхідність новими шляхами розвивати організацію. Перший верховний пластовий з’їзд відбувся 6 квітня 1924р. у Львові. Сюди прибуло 22 відпоручники пластових куренів. Головний зміст рішень з`їзду полягав у виробленні основних напрямів реформи Пласту. Свого роду офіційною реакцією на рішення з`їзду став лист Львівського воєводства до Окружної шкільної кураторії від 9 квітня, який був розісланий до інших воєводств і повітів. У ньому зазначалось, що УКТОДОМ «не може дати гарантію, що керівництво Пласту буде складатись з людей, не ворожих Польській державі», тому «легалізація існуючих пластових організацій є передчасною» і повинна бути відкладена до часу, коли український політичний табір не стане на грунт польської державності. Так надання правового статусу пов`язувалося з урегулюванням усіх польсько-українських відносин. Хоча справа Пласту не була вирішена, але його переслідування дещо припинилися. У травні 1924р. ВПК прийняла рішення, відповідно до якого пластові полки перетворювались на менші за чисельністю курені, що ставали головним організаційним осередком. У 1926р. був виданий правильник, яким остаточно унормовувались вимоги до пластового куреня. Завершити цей напрям реформи слід було до кінця 1926р. Але у деяких пластових частинах так і залишився старий поділ і навіть вживалась застаріла термінологія. Другим важливим аспектом реформування Пласту стало запровадження територіального поділу. Для поліпшення організації та контролю над пластовими частинами, посилення їх ініціативності та відповідальності ВПК розділило терен Галичини на шість округів (областей). Округ Коломиї звався Гуцульський. Для керівництва всіма справами в кожному окрузі обирались Окружні пластові ради (ОПР) зі своєю Окружною пластовою командою (ОПК), які складались із пластового проводу та представників філій УКТОДОМ. ОПК і ОПР ставали допоміжними органами ВПК. Важливим напрямом стало створення дівочого Пласту, тобто окремих частин із власними ідейними та організаційними засадами. У Коломиї існували в той час курінь ім. М.Вовчка та 13 пластовий курінь ім. Орисі Завісної. При 13 курені ім. О.Завісної існував гурток, до якого входили Наталка Стефанів, Стефа Михайлюк, Решетилевич, Ощипко, Маркевич, Дашкевич, Зєлик, Єндик. Зі спогадів Ярослави Дем’янчук-Томич… «Друга половина 20-х років – це час буйного розквіту пластового життя в Коломиї. Пластова ідея знайшла грунт в духовності середньошкільної молоді і старших кляс народних шкіл. Це було покоління, що в ранньому дитинстві переживало короткі, але повні надії місяці власної державності, що бачило її упадок і запам’ятало зв’язані з ним трагічні події. Нашу національну ідею різьбили і репресії польського окупанта, і стихійний гнів народу, і безприкладний героїзм Ольги Басараб. Ми зачинали розуміти, що на чергу тепер прийде наше покоління і що нам треба готуватися до нашого історичного завдання. До Пласту горнулися всі, що прагнули чогось кращого, ліпшого, що духом рвались до висот, що бажали щастя й волі своїй нації. Пластова ідея формувала і спрямовувала в одне русло їхні юнацькі пориви, вчила підпорядковувати справи-одиниці потребам нації. Адже в ім`я народу, для його визволення і майбутньої величі зобов’язувались пластуни «плекати силу і тіла і духу» і, забуваючи про власні, особисті справи – «щирити красу і щастя по всій Україні». Яким легким і бажаним став обов’язок праці над собою в світлі доброї мети: «Щоб нарід мій вольний могутній зростав!..» Тому коломийські пластуни куреня ім. Марка Вовчка радо і добровільно відкривали годину сну зо свого відпочинку, щоб щоденно вранці перед шкільною наукою на площі Народного Дому присвятити її на фізичні вправи, біг, легку атлетику, тощо під досвідченим проводом старшого пластуна Романа Шипайла. Напружувались м`язи при метанні кулею, ратищем, чи диском. Світилися очі і швидко проминала година. З пластовою піснею бадьоро виходили юначки з площі на бруковане подвір`я Народного Дому. «Гартуймо наш юнацький дух, юнацьке гасло воля й рух, ніщо нам лихо, ні пригоди» - котилося лунко коридорами. Ще хвилина-дві і тиша по клясах свідчила, що там іде серйозна праця. Опікун пластового куреня ім. Марка Вовчка професор Володимир Павлусевич, видатний педагог, ідейний громадянин, був зразком патріотизму, характерності і відданості в праці для молоді. Життєрадісний і товаристський , мав він дуже сильний вплив на молодь, не тільки пластову, а й середньошкільну. Як опікун пластової організації на терені «Рідної Школи» в Коломиї, був ініціатором і душею пластової постійної праці в гуртках, святочних імпрез, весняних та осінніх мандрівок на природу та інших починів , що оживляли наше пластове життя. З весною почали ми практичне пластування на природі. Найчастіше відвідували ми улюблену Воскресінецьку гору. З пластовою піснею на вустах виходили ми швидким кроком поза місто: «Гей пластуни, гей юнаки…» Безтурботний сміх і гомін котились вулицями села Воскресінці, надпрутянськими лугами. Ще тільки перевізник перевезе нас лодками через р. Прут і ми вже під горою. Нетерпеливо приспішуємо ходу , щоб скоріше вийти на наші улюблені місця. А навипередки з нами бігла пісня; вона несла вістку, що діти сонця і весни ідуть у гостину до «матері-природи». І мати раділа – щедро обсипала ласками своїх дітей, стелила їм під ноги сині килими пролісків серед трав, розсипала золото лотишу і звеселяла гостей пташиним щебетом. Пахуча черемха нагиналась розквітлими галузками до простягнених дівочих рук і протяжним шумом озивався ліс. На пластових заняттях і забаві швидко проходив день. І щойно, як червона заграва на небі показувала, що «ніч вже йде», ми збігали стежечками над Прут. Ще година ходу і вже Коломия: «Краю мій рідний, радій, не журися, ти у наші серця подивися… » Пластуни кожної хвилини готові стати на захист Батьківщини: «Підем в бій, всі, як стій, за красу, за нарід свій, гей, ви, йдем, йдем, йдемо – стяг побіди високо несемо». Де ви тепер, товаришки з пластового куреня ім. М.Вовчка? Скільки вас пережило воєнну хуртовину, а скільки – як незабутня курінна Олеся Томич – загинули в темних ворожих тюрмах? Згадайте нашу святочну ватру в день святого Юрія в Печеніжинському лісі. Згадайте і нашого дорогого виховника славного пластуна, професора Володимира Павлусевича, і до його могили на кнівлендському кладовищі пішліть свій пластовий привіт С.К.О.Б.» Важливою ланкою діяльності, що залишив по собі заборонений Пласт, стали його часописи. У пластових традиціях продовжували видання свого шкільного журналу коломийські гімназисти: у 1931-1934рр. вийшло 15 номерів. Друкували його на гектографі тиражем до 400 примірників. Кожен номер мав 24 сторінки, відзначався цікавим змістом та численними ілюстраціями. Виникнення та розвиток інституту старшого пластунства створили необхідні передумови для організації в Українському Платі найменших – хлопців (вовченят) та дівчат (лисичок) до 14 років, в улад новаків. Певною мірою його виникнення зумовлювалось існуванням відповідних аналогів в англійському скаутинг. Улад пластових новаків (УПН) найактивніше розвивався за перших років. 1927р. в 13 новацьких зв’язках та чотирьох окремих гуртках об’єднувалось 788 членів. Проте вони, головним чином , зосереджувались у кількох містах – Львові (14 гуртків та 130 членів), Стрию (відповідно 17 і 147), Золочеві (8 і 56), Коломиї (5 і 60), Бережанах (4 і 36). Але цей поступ можна вважати лише підготовчим періодом. З огляду на характер динаміки розвитку пластового руху визначити головні показники його організаційного поступу досить важко. Та все ж Пласт розвивався екстенсивним шляхом. Якщо число його членів серед шкільної молоді, напевно, досягає оптимального рівня, то серед робітничої, особливо сільської , зацікавлення організацією продовжувало швидко зростати. Про це свідчить той факт, що саме вона за останні роки головним чином поповнювала її ряди. Хоча у чисельному відношенні Пласт невпинно зростав, цей процес був далеко не ідеальний. Більшість тих, що досягла 18-річного віку і з різних причин не могла продовжувати працю в УУСП. Виключення з УПУ було відносно рідкісним явищем: фіксувалося 20-35 таких випадків річно. Мотивами для більшості з них, як засвідчують архівні матеріали, було вживання алкогольних напоїв (найчастіше пива) та паління тютюну. Набагато частіше залишали УПУ за власним бажанням. Траплялись, правда, і випадки, коли Пласт залишали через «занепад ідейної вартості» у його окремих частинах. Це особливо характерним було для тих з них, що знаходились під пильним наглядом шкільної влади. Так сама поліція заявила, що при приватній жіночій гімназії в Коломиї «Пласт діє у межах дозволеного», але «зацікавлення ним падає», учениці виходять з організації, мотивуючи, що «таким способом України не відбудуєш» і натомість переходять до «Просвіти», «Сокола», та інших товариств. Пластові осередки досить густою мережею покривали терен Галичини, проте їх розміщення були нерівномірними. Гуцульська округа була найменшою в УПУ, куди входили лише 8 пластових частин, тоді як до Верховинської належало 26. Як правило, пластові осередки активно виникали у тих місцях, де існували міцні українські інституції. Але траплялось і навпаки. В період легального існування Пласту в Галичині його провід постійно домагався затвердження власного статуту як самостійної громадської інституції. Це могло відкрити нові перспективи в його розвитку. Згідно з ним, терен діяльності організації «Товариство «Пласт» визначався як вся польська держава. На основі загальноскаутської теорії та практики у ньому формулювалась мета, засоби та форми діяльності, структура, членство в організації тощо. Звичайно, слід розвитку Пласту в Галичині міг бути значно вагомішим, якби не постійні переслідування та репресії з боку польської адміністрації. З середини 1924р. вони через вищевказані події стали менш гострими та брутальними, проте не припинились до остаточної ліквідації організації. Завдяки поліцейським репресіям, в українській громадськості посилювався погляд на Пласт як на організацію «небезпечну». Деяка частина молоді цьому піддалась, проте національно-свідомих юнаків та дівчат не лякала така «репутація» Пласту. З свідчень Василя Ніньовського: «На все життя закарбувалась в моїй пам`яті той суботній день 1929р., коли майданчик, де вправлялись пластуни, оточила польська поліція, закувала в кайдани вихователів Степана Маціборка й Петра Китика, а всіх інших розігнала прикладами гверів, розбурхавши в юних душах ще більшу ненависть до окупантів». Зі спогадів Бориса Мигаля: «Зміна десятиріччя двадцятих років на тридцяті був періодом загострення польської адміністрації взагалі, а в стосунку до української зокрема. Впровадження «наглих» судів, пацифікація, безконечна черга політичних процесів, активізація шкільної молоді(дехто називав це втягування української молоді в політику), були на порядку дня. Пам`ятаємо сконцентрування натиску на середні школи – розв’язання одних, позбавлення прав «принадності» інших, звільнення з праці, чи, щонайменше, переведення багатьох вчителів куди інде. У Коломийській гімназії під тиск потрапили вчителі Петро Франко, Дмитро Николишин, Ст.Михайлюк, Іван Стражник, Олекса Ковбуз – це тільки ті, що збереглися в пам`яті. За неучасть у святкуваннях десятиріччя Польщі та за на лежання до Пласту десяткам, а то й сотням учням знижена була оцінка з «поведінки» - «невідповідна», разом з усіма карними наслідками. Ясна річ, учні це бачили й знали, про це дбало підпілля переорганізованого ОУН. Рівночасно, асоційовано з політичною дійсністю, і, бодай здогадно, у причиновому зв’язку з нею, проходили деякі адміністративні внутрішні шкільні реформи. Мусіли йти заходи, щоб наблизити життя поодиноких шкіл до себе, що досі, головно на учнівському рівні, жили окремим життям, за традицією, виробленою ще за «небіжки Австрії» і скріпленою в перші повоєнні роки. То було впровадження шкільної самоуправи учнів, з однаковими «статусами» й цілями, заведення однакових одностроїв по всіх школах, нумерація шкіл тощо. Дивлячись із цієї точки, навіть основа реформи, розділення восьмирічної досі гімназії на три частини, мав позитивну сторінку для влади – частіше перегрупування кляс учнів, зменшення нагоди до витворення приязні і взаємодовір`я між ними». Діяв Пласт також в Коломийському районі. Ще перед першою світовою війною в селі Воскресінці заснувались «райфайзенка», потім «Коса Стефчика» та різні освітні товариства, як «Просвіта», «Рідна Школа», замість «Січі» приймав Пласт, потім «Луги», «Каменярі», а крім того, був і хор чи хори – мішаний і дівочий; театральний гурток, що давав вистави у стодолах, поки не було окремої зали, і навіть мовний гурток, що дбав про чистоту української мови від полонізмів. Зросла не тільки національна, а й політична свідомість, так що молоде покоління було свідоме свого поневолення чотирма окупантами українських земель – Польщі, Московщини, Румунії, і Чехословаччини. В селі Люча також діяв Пласт. Степан Николишин був членом об’єднаних українських педагогів і Пласту (головою місцевого відділу української стрілецької громади, першим заступником голови центрального проводу братства карпатських січовиків, звичайним членом НТШ). До останньої хвилини життя був активний і працював над докторською десертацією, яка друкувалась на сторінках «Нового Шляху». Таким чином, Український Пласт в Галичині (на Коломийщині, зокрема) у двадцяті роки зробив визначний поступ, перетворившись на організацію із стрункою та широко розгалуженою структурою. На цей складний та багатогранний процес впливає цілий ряд внутрішніх та зовнішніх чинників. Особливо великої шкоди пластовому розвою завдали постійні репресії з боку польської влади. Хоча Український Пласт за своєю чисельністю (навіть у відповідній пропорції до загальної чисельності українського населення Галичини) значно поступався скаутським організаціям інших країн, в організаційно-структурному відношенні різниця між ними була зовсім невеликою, та й вона була зумовлена лише підтримкою останніх з боку їх державної влади. Структура Організації На Початку Її Утворення У Пласт приймали дітей із 8 років. Молодь від 8 до12 років належала до так званого «уладу новаків». Щоб стати членом цієї організації необхідно було виконувати такі вступні умови: А)завжди і у всьому слухати свого впорядника; Б)сумлінно навчатись у школі, ніколи не оправдовуватись пластовими заняттями занедбання шкільних обов’язків; В)про кожну шкільну невдачу негайно повідомляли «впорядника», під час навчання не займатись нічим пластовим, хіба з дозволу професора; Г)в розмовах, вправах, забавах бути жвавим і веселими, але одночасно чемними і згідливими; Коли 6-8 новачків виявили бажання стати членами організації, «впорядник» починав з ними навчання, проводячи пластові сходини чи прогулянки. На перших сходинах новаків впорядник детально пояснював дітям вступні умови, вів з ними розмову про Україну, намагаючись викликати у них любов до свого народу. Пояснював їм значення пластової тайни, написавши на листочку, який предмет необхідно принести на наступне заняття. Вимагав, щоб про це ніхто більше не знав. Впорядник вчив дітей пластового маршу(2-4рази), проводив гру «Мовчанка». Таке заняття тривало одну годину. Коли дітям виповнювалось 12 років, вони переходили до «уладу прихильників», де вивчали пластові закони, здобували практичні і теоретичні знання, необхідні для здачі першого іспиту (проби), після якого вони ставали дійсними учасниками організації. Програма сходин «прихильників» - ознайомлення з будовою гуртка, детальне опрацювання обов’язків члена Пласту, показ та практичне в’язання двох пластових вузлів, організація гри Кіма (на запам’ятовування…), вивчення гімну, розгадування слів, виконання наказів і завдань на тиждень. «Прихильнику», щоб одержати «ступінь учасника» необхідно було здати перший пластовий іспит: 1.Заслужити 10 «+» за добре виконання пластових правил. 2.При грі Кіма запам’ятати 16 предметів з 24. 3.Добре розуміти і знати основний пластовий статут. 4.Вміти так швидко в'язати пластові вузли, щоби протягом 2,5 хвилини зв’язати їх 6 на довгій линві. 5.Знати життєпис діяча, ім`я якого носить курінь. 6.Знати знаки, які вживають під час вправ для взаємопорозуміння на відстані. 7.Побувати на двох одноденних прогулянках. 8.Знати основні правила гігієни і доброї поведінки. 9.Прочитати 10 українських історичних повістей, вміти співати національний гімн і декілька стрілецьких пісень. 10.Вміти напам`ять пластову присягу і гімн (співати). Після здачі іспиту пластун підписував складення ним «Пластунове слово честі», яке відправлялось до Верховної Пластової ради для реєстрації. «Пластун-учасник», щоб стати розвідником здавав другий пластовий іспит, який включав в себе: 1.Пластун повинен бути членом цієї організації не менше трьох місяців. 2.Заслужити 40 «+» за свою діяльність. 3.Вміти надавати першу медичну допомогу (при ослабленні, непритомності, сонячному ударі, вивиху, переломі. Вміти робити штучне дихання). 4.Знати азбуку Морзе. 5.Йти по сліду 0,5 км протягом 20 хвилин. 6.Пластовим кроком (спосіб почергового ходу і бігу) бігти без видимої втоми зі швидкістю 2 км за 15 хвилин. 7.Розпалити вогонь у полі за допомогою матеріалу, який є під рукою, двома сірниками. 8.На вогні зварити обід – суп, м'ясо та мучна страва. 9.Знати сторони світу при допомозі компаса, годинника, сонця і місяця. 10.За допомогою військової карти потрапити в невідоме місце, не збившись з дороги. 11.Вміти розкласти шатро. 12.Показати свій щоденник вправ за останній місяць. 13.Показати свою ощадну книжечку. 14.Знати діловодство вищих складових одиниць Пласту. Четвертий щабель підготовки – це «пластун-скоб», або «пластун першого класу». Для одержання цього звання необхідно скласти почесний іспит, предметом якого було все, що представляє практичну вартість в житті. Необхідно було вміти надати першу медичну допомогу в різних випадках, знати основи літакобудування, електромеханіки, пасічництва, куховарства, садоводства, вміти перекладати іншомовний текст, знати музику, геологію, звичаї і життя звірів, астрономію, вміти керувати човном і плавати в одязі, фотографувати, знати столярство, вміти їздити верхи і берегти майно від пожежі, орієнтуватися в місцевості і знати шевство, картографію, володіти прийомами боротьби і вміти стріляти (з кріса). До складання почесного іспиту допускались «розвідники», які представляли такі довідки і матеріали: 1.Про бездоганність пластової служби. 2.Ощадну книжечку із зекономленими грошима. 3.Опис самостійної прогулянки з накресленою дорогою. 4.Самостійно накреслити карту України. 5.Довіку про залученого до Плату нового члена. Найвищою почесною назвою була «Гетьманський Пластун Скоб», яка присвоювалась при здачі шести почесних іспитів, або за надзвичайної заслуги пластуна. За досягненням 18р. пластун переходив до «уладу старших пластунів». Це етап дальшої праці над собою і для блага суспільства. Наступний щабель пластової організації – «пластовий сеніорат», в склад якого входили старші люди, знавці Пласту. Їх завданням було нести молоді ідеї Пласту, сприяти її організації і вихованню… За заслуги пластун одержував відповідні нагороди: письмова подяка гуртка, куреня, похвальний лист Верховної Пластової Команди. Найвищою відзнакою був Срібний Архангел Мисаїл. За здійснені подвиги пластуни нагороджувались бронзовим та срібним хрестом. Ідеї Пласту не було притаманне застосування кари, і в звичайному розумінні цього слова її не було. Існувало лише засудження порушень «Пластового Слова Честі». У разі недотримання вимог Статуту пластун виключався з організації без права повернення в неї. «Учасники» й «розвідники» за три порушення пластових правил давали щораз виразніше пояснення, а за четверте – виключалися з організації. Член Пласту допускав порушення, коли: Не побачив, або не впізнав на вулиці того, кого потрібно було б впізнати; коли на сходинах не чув, про що говориться; Зробивши погано, оправдовувався, що не хотів; Зігрівшись, пив холодну воду, або приходив на вправи у невідповідному одязі; Пообіцявши зробити, забував про це; Записавшись до хору, не відвідував його репетиції; Спізнювався на сходини, до школи, на концерти; Багато часу віддавав одній справі, занедбавши інші; Під час пластових вправ не здавався переможцю, хоча бачив, що програвав; Сварився з кимось, не вітався зі старшими по віку, або не відповідав на привітання; У лісі лякав звірів, нищив посіви, не допоміг, бачачи необхідність, іншій людині; Ображався; Перебігав через газони, псував майно в школі чи установі; Занедбував шкільну чи домашню науку, не читав книжок; Не виконував наказу провідника, чотаря; Пив і курив, брав участь у легковажних розмовах; Легковажно наражався на небезпеку для свого життя; Нищив книжку; Входив у дім, не витираючи ноги, приходив у театр чи на концерт у невідповідному одязі, ходив у подертому одязі, не мився як слід, тримав у поганому стані книжки і зошити, не дбав про гарний вигляд своєї кімнати, не дбав про авторитет своєї школи, організації, народу; Одержавши кару, висловлював своє невдоволення цим, або обурювався, коли похвалу одержав хтось інший, а не він; Пластуну, який, склавши присягу, допустив порушення, оголошувалась догана, підписання ним карного протоколу (тобто, давав розписку), відчитання порушником карного формуляра на спільних сходинах всіх гуртків. На сходинах, до речі, і виключали із Пласту. За кожне допущене порушення була розроблена відповідна система громадського осуду. Школа офіційно не втручалась в життя Пласту. Все ж зв'язок між ним був – поганий учень не міг бути добрим пластуном, як і добрий пластун – поганим учнем. Пластові правила вимагали, щоб: 1.Учнів, які не встигали більше, ніж з трьох предметів, не брали в Пласт. 2.Члени Пласту, які не встигали більше, ніж з одного предмета, не могли безкарно перебувати в цій організації. 3.В час шкільного навчання пластова влада надавала 2 і більше тижнів примусової пластової відпустки для ліквідації шкільних заборгованостей. Також пластунам і пластункам давались завдання на літні канікули: Записувати етнографічний матеріал тієї місцевості, де вони перебували. Прочитати селянам найменше три українські книжки. Зробити 10 добрих діл ближнім. Описати точно окраїну села, пояснити вуличні назви. Подати статистику села; кількість населення, їх віросповідання, рід занять та ін. Зробити план могил українських січових стрільців. Описати церкву. Подати назви і віддалі до найближчих сільських місцевостей. Переписати всі пісні, в тому числі про УСС. Записати місцеві перекази і оповідання. Описати місцеві обряди та звичаї. Описати одяг селян та матеріал, з якого його виготовлено. Записувати, по змозі, кожного дня погоду. Сушити лікарські рослини та вивчати їх використання. Вивчити місцеві назви звірів та їх поведінку. Зібрати зразки мінералів, скал на даній території. Зібрати цікаві старі речі. Виконання цих робіт підтвердити обов’язково свідками із членів організації. Висновок Український Пласт – частина міжнародного скаутського руху, визначна національна громадська інституція, унікальна, без аналогів, виховна система. Він відіграв велику роль в ідейному , духовному та фізичному розвитку західноукраїнської молоді 1911-1939р. Виникнення Пласту в Галичині перед 1 Світовою війною зумовили своєрідні зовнішні та внутрішні чинники. Його вихованці взяли найактивнішу участь у перших національно-визвольних змаганнях новітньої доби. У 20-ті роки українська скаутська організація поширилась на Волинь та Закарпаття, а в Галичині цього часу досягла свого найвищого рівня розвитку. Через несприятливі історичні обставини вона не змогла пустити глибоке коріння на Буковині та Наддніпрянщині. У своїй діяльності Пласт використовував широкий арсенал форм та методів виховання молоді нової генерації. Її головний зміст становили фахово-пластовий вишкіл, культурно-освітня та економічна праця, громадська-патріотична та міжнародна діяльність тощо. Високого рівня досягли мандрівництво і таборування – головні напрямки пластування. Великим досягненням стало налагодження видання різноманітної пластової літератури та преси. Члени Пласту проводили активну та різнобічну нелегальну діяльність. Здобутки у розвитку Українського Пласту на різних відтинках могли б бути значно вагомішими, якби не постійна гостра репресивна політика з боку владних структур тих країн, у межах яких він діяв. Зрештою, внаслідок цього польська адміністрація і заборонила Пласт спочатку на Волині, а потім і в Галичині. І лише на Закарпатті, незважаючи на часті кризи, пластова організація продовжила своє існування аж до угорської окупації краю. Після заборони легальної діяльності Пласту його члени у нових формату напрямках продовжували розвиток ідейних та організаційних засад своєї організації. У міжвоєнні роки осередки Пласту виникли у всіх найбільших скупченнях української еміграції. Вони стали вагомим фактором її суспільного життя та відіграли помітну роль у пропаганді української справи на міжнародній арені. Практично кожен з окреслених напрямів розвитку Пласту може знайти глибшу і ширшу розробку в історичних дослідженнях. Особливу увагу звернемо нині на потребу докладного з`ясування діяльності та долі вихованців Пласту. Саме вони незабаром стали активними діячами та лідерами загальноукраїнського суспільного руху. Доля багатьох з них склалася трагічно. Сотні пластунів, ледь вирвавшись з польських в’язниць у вересні 1939 – червні 1941року, опинились в Сталінських таборах, оскільки саме на них разом з іншими діячами націоналістичного руху впав страшний тягар більшовицьких репресій. Український Пласт пройшов складний шлях розвитку, але він не був зганьблений ні яничарством, ні багато відступництвом. Тож його історія і традиції, здобутки, теорія та практика повинні бути поставлені на службу розбудови вільної та незалежної України. Використана література: Борис Савчук «Український Пласт 1911-1939р».Івано-Франківськ 1996р; Зеновій Книш. «Над Прутом у лузі».Торонто, 1962р. с.299-304; Коломия і Коломийщина. Збірник споминів і статей про давнє минуле. - Видання Комітету Коломиян – Філадельфія, 1988р. «З історії Української молодіжної організації Пласт; матеріали на допомогу педагогічним працівникам шкіл та СПТУ». Івано-Франківськ,1990р; Козіцький Д. 1911-1931р. ж. «Молоде Життя»1931р., ч.2, стор. 11; Журнал
1 2 3 4 5 Категория: Краєзнавство \| Добавил: Aspirant (03.06.2015)
Просмотров: 609 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: