РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Первісні люди на території Івано-Франківщини - Краєзнавство - Реферати - Каталог статей

Найраніші сліди людського життя на території Івано-Франківської області походять із доби, яку наука назвала «старшою камяною добою». Почалася вона в нас від хвилини, коли північні льоди почали танути й уступати на північ. Люди того часу не знали ще ніяких металів, не вміли виробляти глиняного посуду, а з тим і варити страви, не вміли будувати хат і тому жили або в природних печерах, або під голим небом; одиноке їх знаряддя і зброя були каменюки, тільки згрубша обтовчені й сяк-так пристосовані до вжитку. Правда, людина старшої камяної доби мала вже за собою одне велике досягнення: вона вміла добувати й удержувати вогонь — а разом із тим відчувала деякі естетичні потреби, бо багато часу й сили витрачувала на украшування тваринних кісток карбованими орнаментами й рисунками. Останніми часами відкрито цілу низку стоянок старокамяної культури в Галичині. Куди частіше від слідів життя старокамяної доби, трапляються в нас знахідки з пізнішої доби, яку від уживаного тоді знаряддя з гладженого каміння прозвали вчені новокамяною або неолітом. Останки тогочасних осель (становища або стоянки), останки майстерень (точки), могили, цвинтарища. З познак нового побуту, що перейшов із кочівничо-ловецького на осіло-хліборобський, цікаві для нас — лопати й зернотерки, попередниці сучасних жорен, а там і пряслиці, що говорять про початки ткацтва. В парі з тим появляється глиняний посуд, зразу грубий й нефоремний, вироблюваний від руки, а згодом гарний, добре випалений й дуже вигадливо орнаментований. Жили тогочасні люди в копаних печерах, вузьких та довгих, або в землянках, вкопуваних у землю й покритих ріщам. В цю добу вперше виступає віра в позамогильне життя, а разом із тим пошана для покійників, що виявлялася в дуже дбайливих і різноманітних, щодо форми, похоронних обрядах. Люди попередньої, старо-камяної доби, не дбали про своїх покійників так само, як не дбають про них і звірята. Але тепер вони хоронять їх із шанобою та обдаровують усім, чим вони користувалися за життя, а що могло б їм пригодитися на тому світі. Покійників ховали різно. Часом клали їх горілиць, обвиваючи в деревляну кору, та висипували над ними кургани; то знов ховали їх у камяних скринях і зарівнювали над ними землю, та давали їм у труну камяні сокири; врешті ховали мерців у спільних гробницях при чому клали їх скорчених набік. Дуже часто посипали мерців червоною краскою, що потому осідала на кістках і тепер становить дуже своєрідну ознаку похоронного обряду тих часів. Крім ховання покійників цілими, в деяких околицях їх спалювали, а попіл і недогарки складали в умисне для цього призначений посуд (урни). Одна з цікавіших культур початку ново-камяної доби, є т. зв. надбужанська культура, після якої поширюється на українських землях дуже високо розвинута трипільська, прозвана так від с. Трипілля в Київщині, де найдено її найбагатші останки. Цвіла вона в нас у 2500—2000 р. р. до Христа. Межі її поширення простяглись від водозбору нижньої Десни на Чернигівщині по Галичину, Бесарабію та Румунію. Памятки тієї культури збереглись по землянках (із останками огнищ), де жили тогочасні люди, та в глиняних «точках», мабуть похоронного призначення. До особливо високого розвитку дійшло у трипільській культурі гончарство. Посуд зразу ліплений руками з нечистої і слабо випаленої глини, де далі стає багатший формами й орнаментикою, а виріб його удосконалюється. Виробляли посуд на місцях, а не привозили здалека, про що говорять збережені останки гончарських печей того часу. На так званих «точках», що були мабуть місцем похоронів і почитання покійників, знайдено крім попелу й недогарків з людських кісток безліч різноманітного посуду. Були там подвійні чашечки без дна (подібні до нинішних далековидів) та різної форми горщики, мисочки та кухлики. Всі украшені фарбованим орнаментом із хвилястих ліній та завитків. Крім посуду трапляються по таких «точках» глиняні статуетки, переважно жіночі, хоч тут і там трапляються статуетки чоловіків та тварин. Так орнаментика посуду, як форми статуеток говорять про високо розвинутий мистецький смак і хист людей із часів трипільської культури. Вчені думають, що трипільську культуру створило якесь західно-європейське племя, що жило життям осілих хліборобів і тут, на український землі, почало творити культуру, яка зацвіла пишним цвітом щойно в Греції. Вони думають, що це племя, це предки греків, що оселившись на якийсь час на Україні, мусіли згодом її покинути й заселити поберіжжя Малої Азії, острови Егейського моря й саму Грецію. Томуто й зовуть цю культуру — передмікенською від грецького міста Мікен в Арголіді, де вона дійшла до свого остаточного розвитку й досконалости. В Галичині збереглися памятки трипільської культури в Більчу Золотому над Серетом та Кошилівцях і Бучачі (гора Федір) на Поділлі. Для повної характеристики трипільської культури на землях галицького Поділля, може послужити нам велика промислова оселя того часу в Кошилівцях.В тогочасному гончарстві рівночасно вживали кілька відмінних способів виробу. Найдавніший посуд — полумиски, збанки, кухлі та амфори, ліпили від руки з сірої, змішаної з піском глини, а його орнаментика була жолоблена й невибаглива у формі. Кращим способом виробляється посуд блідо-помаранчевої краски шляхетний по формі і виконанні, покритий багатою орнаментикою в чорній, червоній і білій красці. Є там пляшки з ухом подібні до голови вола, мисочки оперті на людських ногах, посуд у формі птаха та інших тварин. Орнаментика, переважно складена з ліній, кругів, луків, завитків і рівноременних хрестів, має в собі й ростинні та тваринні, а навіть людиноподібні мотиви. Разом з безліччю гарних і виразистих статуеток, вся кошиловецька нахідка дає дуже вимовне свідоцтво рівневі усієї трипільської культури. Появилася вона в нас без попередження, блисла, мов метеор і згасла, чи то разом із племям, яке її створило, вимандрувала поза межі нашого краю. Деякі вчені думають, що племя, яке витворило на наших землях трипільську чи то «передмікенську» культуру, прийшовши сюди, виперло давніших мешканців на захід. Коли воно помандрувало собі на південь, то виперте відсіля племя первісних тубильців (автохтонів) зайняло назад свої оселі. І цьому то племеневі довелося пережити чи тільки започаткувати «добу металів» на нашій землі. Правду кажучи, не було в нас так званої «бронзової доби», що в краях багатих на зложжа мідяної руди, замінила камяну добу. Мідь, а за нею бронза (стоп міди з циною) появляється тільки в Карпатах, зокрема на території Івано-Франківської області. Чергова залізна доба, що в західній Европі обіймає останнє тисячеліття до Христа, й ділиться на старшу т. зв. «гальштатську» (від нахідок в гальштатському окрузі Австрії) та пізнішу «лятенську» (від назви одного з швайцарських озер, на якому найшли останки палевих будівель), почалася на Україні доволі пізно й припадає вже на такби сказати «історичні» часи, обняті писаними відомостями про наш край. Старшій, «гальштатській» культурі, відповідають у нас памятки збережені по скито-сарматських мешканцях нашого краю, що на них помітний вплив культури грецьких кольоній чорноморського й озівського поберіжжя. Згодом, у перших шости сторіччях по Христі, помічуємо характеристичні риси «лятенської» культури в памятках, залишених на нашій землі готами та східніми приходнями до нашого краю. Скарбницями памяток обох культур є могили та похоронні поля; із них найстарші зберегли нам знаряддя новокамяної доби впоряд з бронзовими та залізними. Памятки гальштатської культури трапляються на Подністрівю в Галичині: тут найдено цінні золоті скарби в ріці Збручі та в с. Михалкові (борщівський пов.) на Поділлі. Памятки лятенської культури стрічаються частіще в Галичині. Одні й другі походять із часів, що для їх прояснення маємо не тільки німу археольогічну старовину, але й дуже вимовні, закріплені письмом свідоцтва, а з них слід признати першенство — грецьким.
1 2 3 4 5 Категория: Краєзнавство \| Добавил: Aspirant (07.06.2015)
Просмотров: 865 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: