РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Між лісами і горбами Кропивище лежить - Краєзнавство - Реферати - Каталог статей

Між лісами і горбами Кропивище лежить Люблю своєрідне село Люблю людей в селі, Щоб здоровенькими були Великі й малі. Далеко від річки Пруту заховалося між лісів і горбів невелике село Кропивище. З кінця в кінець його не побачиш, бо одна гора затуляє Іншу, а з південного і західного боків обгортають предковічні ліси. У Кропивиші мешкає понад п’ятсот шістдесят осіб, сто дев'яносто п'ять дворів. Є церква, музей, початкова школа, клуб, крамниця, їдальня для механізаторів, дитячий садочок, медпункт і олійниця. Недавно тут знайшли родовище газу, та все якось нема часу, щоб довести його до споживача. Є надія, що якийсь пан з Америки чи з Англії приїде і все зробить. Село старше за своїх сусідів Трач і Гуцулівку та чомусь не значиться на обласній мапі. Колись тут були заболочені місця. Росли осока й кропива. З часом болота висихали, залишились маленькі потічки, які течуть і досі впадають у більший потік Березівка. Село колись ділилося на дві частини - Кропивище і Волово. Назва Волово пішла від пасовиська панських волів. Пани змінювались, їхні маєтки переходили від батька до сина чи дочки. Може ще дехто з селян пам'ятає передостаннього пана Зарагевича. Колись це прізвище вимовляли з повагою, при його народженні й скасували панщину. Люди стали незалежні від пана, на честь скасування кріпацтва побудували нову церкву на краю села під лісом. Будували за свої гроші і пан половину своїх коштів уклав. Побудували серед села й хату, яку потім назвали школа, з Коломиї пан привіз учителя, щоб учив сільських дітей. Кілька років було два класи, пізніше школа стала чотирикласною. У селі давніше жило чотири націо-нальності: більшість українців, дві родини поляків - це поміщик і лісничий, дві родини євреїв і одна циганів. Пан бачив, що в селі людей більшає, а землі де в кого дуже мало, і став продавати свою землю, ту що подалі від фільварку, де Волово. Потім ще співали: "Ой, паслися панські воли цими берегами, тепер нема вже тих волів, лишень пани з нами". Люди кинулись купувати землю, приходили навіть з далеких гірських, сіл. Волово заселялося, і новосели жили в клопотах, як виплатити панові гроші за землю Тут розпочалася Перша світова війна, пан уклав половину грошей у банк, та вони пропали. Австрія розпалася, настала Польща, з такого удару пан Зарагевич заслаб. У могилу його остаточно довела пожежа фільварку. Хоронили дана всім селом, коло самої церкви. Після його смерті двір ніби осиротів. Керуючий загинув на війні, залишилась удова з сином і донею. Син був каліка, ходив з палицею. Уже після смерті матері він добудував новий фільварок. Закохався він у гарну дівчину Марію, яка служила в його сестри покоївкою. Хотів панич оженитися з нею, та панська каста не дозволила, щоб узяв сільську хлопку. Марія вийшла заміж за хлопця з Трача. У день її вінчання панич вийшов в сад, побачив весілля, упав на стежині й умер. Ось які були колись дівчата, що за ними паничі вмирали... Після смерті панича в селі співали пісню: Ой, служит в панськім дворі дівчина Марія, В неї панич закохався, й пропала надія, Вийшла заміж за іншого, якого кохала, Паничеві оженитись також побажала. Коли їхала до шлюбу в гарну літну днину, Він на неї подивився і вмер в ту ж хвилину. Була пісня й про Гомека з Трача. За ним, опришком, довго стежила польська поліція, і коли в селі грали виставу «Довбуш", поліція напала на його слід. Він забіг у зал, вискочив на сцену, і якраз тоді, коли Довбуш просив Дзвінку відчинити двері, а Степан Дзвінчук мав вистрелити, постріл і пролунав. Лишень упав не Довбуш, а Гомек. Поліціянти стягнули труп зі сцени, підняли наган, яким він застрелився, і пішли. Вистава була так і недограна. А про Гомера склали пісню: Чи чули ви, люди добрі, що за рух вчинився. Що у Трачі на виставі Гомек застрелився. У панському дворі господарював тим часом інший пан, зять Зарагевича. У нього було двоє дітей, син Орест І доня Кася Орест ходив до школи разом з сільськими школярами, правда сам не ходив, його бричкою привозив батьків кучер. У школі його любили, був дуже гарний і розумний. За Польщі вся Західна Україна, або, як її називали поляки, Малопольська, стала під білим орлом і біло-червоним прапором. Нас, українців, називали русинами, слова "Україна" вчителі не вимовляли, історію вели польською мовою. Лишень споминали про Русь, заснування Києва, про хрещення і княгиню Ольгу, про Десятинну церкву, як вона розвалилася... Та люди добивалися свого, українського, молодь гуртувалася в клубі, в читальні "Просвіти" був хор, ставили вистави. На початку 30-х років молодий пан, як і його тесть, став продавати тестеву землю, залишив тільки з десять моргів коло двору, а в Коломиї побудував двоповерховий будинок коло польського костелу. Старі люди казали: "Йой, якби пан подивився, як його зять маєтки спускає, то певно, тут би вмер. Мой, цей хитрий щось чує, що так все псує . А тут війна. Німеччина напала на Польщу, за два тижні Польщі не стало, західну частину окупували німці а східну половину української землі зайняла Росія. І з'єдналася Західна Україна зі Східною. Хоч пан був добрий для всіх селян та першої ж ночі, як розпалася Польща, його по-бандитськи хотіли вбити. Але не знайшли і стали грабувати двір. Пацю і доньку Касю від всмерті врятували служниці. Другого дня, крадучись ви людей, вони переїхали до Коломиї і слід їхній загубився. Настала радянська влада. Балакали, що на панськім дворі буде колгосп. Та не встигли його заснувати, як через рік знову війна. На цей раз німці напали на Радянський Союз. З приходом німців у селі, як і на всьому Прикарпатті, настав голод, людей силою забирали до Німеччини на каторжні роботи, люди звіріли. На Святий вечір у Кропивищі німецькі поліцаї розстріляли дві єврейські родини. У панськім дворі німці завели казарму, забирали хлопців до війська і ділили - кого в есес, кого в баудінг це по-теперішньому в стройбат. І ті хлопці будували дорогу з Кропивища до Трача. Важка то була праця, багато там поту й крові пролито. Та вийшла гарна дорога, по ти І досі курсують рейсові автобуси. Знову настала радянська влада, почали засновувати колгосп у панському дворі, людей силою затягували в колгосп, страхали Сибіром Було так, що одні в день страхали Сибіром, а Інші вночі смертю. Як тут бути? І все ж заснували колгосп Колгоспникам було тяжче, ніж їхнім предкам на панщині, бо предки працювали чотири дні на тиждень, а колгоспники щодня, навіть на свято чи в неділю. І так звикли, дехто ходив навіть з охотою, бо потім було вже й що вкрасти. Живилися колгоспним добром, хоч мізерна була платня за працю. Але ніхто не вмирав з голоду, з роками ставало легше. Стали будуватися, зводити будинки кращі, ніж зводили діди, покриті бляхою або черепом, зі скляними верандами, купували легкові авта, мотоцикли, автобуси стали їздити з Коломиї, їхали куди забажали, правда тільки по Союзу. А тим часом колгосп занепадав, панський двір розібрали на будови. Та був гарний двір, будинок одноповерховий, більш ніж на десять кімнат, були корівник на вісімдесяті, голів, конюшня десь на двадцять коней, свинарник, курник, стодоли великі, в одній стояла молотарка, друга стодола служила за шпихлір. Порядок І чистота були навкруги. А через десятки літ і колгоспного панування з панського фільварку це стало й сліду. Блукають тут хіба колгоспні коні та розкиданий тракторний парк. І ще медпункт, який часто замкнений. Але нема нічого вічного. Так і радянська влада не вічна, погасла без краплі крові. До влади прийшли демократи, на колгосп дивляться, як на тюрму, і розвалюють, а людям роздають землю і будують вільну Україну. Висипали могилу на тім місці, де вона колись уже була, щоб мандрівник міг зняти шапку й уклонитись. І живуть тепер у селі люди нібито й непогано. Ja; все ж чекають на щось краще. СЕло В КАРПАТАХ Багато сіл в Карпатських горах, Є і великі, і мал. Та про одне сказати хочу, Яке лежить на тій землі. Мов заховалось між горами. Гора заслонює гору. Село Кропивище зоветься, Уходить в сиву давнину. Такий поважний вік села, І дороге ж воно мені. Та жаль, чому то незначиться Село на мапі обласній. Колись мені здавалось гарне, Ніде гарнішого нема. Коли весною сади цвіли І зеленіла вся земля. Село не славилось нічим, Хіба то був там панський двір, Коли в жнива з'їжджались люди З далеких навколишніх сіл. Щоб заробить собі на зиму Хоч корець зерна чи муки. Щоб дітям було на кулешу Так турбувалися батьки. Тепер із двору нема й сліду. Пани у Польщу всі пішли, А двір, фільварок, як такий Сільські люди розтягли. Панське майно і лани В спадок Кропивищам дістались А в довжину села ланами Молоді люди будувались.
1 2 3 4 5 Категория: Краєзнавство \| Добавил: Aspirant (18.06.2015)
Просмотров: 406 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: