РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Міграція населення - Краєзнавство - Реферати - Каталог статей

Міграція населення Міграція — це просторове переміщення населення територією відносно місця проживання з перетином адміністративних меж, з поверненням до постійного місця проживання або без повернення. Міграція населення історії відома з давніх-давен. Завдяки міграції утворилися такі країни, як США, Австралія, Канада. З початку ХХ ст. почалося зменшення частки міграції у збільшенні кількості населення цих країн, хоча вона залишається ще досить значною. Так, частка міграційного приросту населення США у 80-ті роки становила 30 %, Австралії — 45 %. Процес просторового переміщення населення характеризується багатоаспектністю, через що міграції досліджуються різними науками, зокрема соціологією, економікою, географією, статистикою, етнографією та ін. Один із перших дослідників міграційних процесів — англійський вчений Є. Г. Равенштейн (1885 р.). На матеріалах Великобританії та Північної Америки він встановив одинадцять міграційних законів і правил. Найважливіші з них полягають у тому, що: «1) найбільше міграцій здійснюється на невеликі відстані; 2) чим більший територіальний центр, тим більшим є його притягувальний вплив; 3) кожному міграційному потоку відповідає свій контрпотік; 4) зростання великих міст більшою мірою зумовлюється міграцією населення, ніж природним приростом; 5) масштаби міграції збільшуються з розвитком промисловості та торгівлі й особливо з розвитком транспорту; 6) економічні причини міграції є визначальними» [42, с. 103]. Міграційні рухи населення характеризуються великою різноманітністю як з точки зору просторово-часових ознак, так і стосовно причин, якими вони обумовлюються, та їхніх соціально-демографічних характеристик. Тому в літературі зустрічаються різні підходи до класифікації міграційних рухів. Згідно з одним із підходів пропонується виокремити типи, види, форми, причини та стадії міграцій. Розрізняють два типи міграції населення: міжнародну (міждержавну, зовнішню) і внутрішню (внутрішньодержавну). В контексті міжнародної міграції використовують поняття імміграції та еміграції. Перший термін означає в'їзд у країну, а другий — виїзд з країни. Виходячи з цього відповідних осіб називають іммігрантами та емігрантами. Внутрішня міграція означає переміщення населення з одного населеного пункту до іншого в межах однієї країни. Це можуть бути міграційні потоки за напрямками: місто — місто, село — село, село — місто, місто — село. Обидва типи міграції залежно від часу перебування в місці в'їзду охоплюють такі види: Переселення — «поділяється на незворотну міграцію, пов'язану із зміною постійного місця проживання і часто зі зміною громадянства, та постійно-тимчасову міграцію, обмежену певним часовим періодом на новому місці (в новій країні), інколи досить тривалим (за визначенням ООН, «довготерміновими» (постійними) мігрантами вважаються люди, які виїхали на термін 1 рік і більше)» [42, с. 104]. «Сезонні міграції здійснюються на термін кілька місяців, але не більше року зі зворотним обов'язковим поверненням на місце постійного проживання. Як правило, сезонна міграція відбувається з метою тимчасової роботи в галузях із сезонним ритмом потреб у робочій силі: сільське господарство в періоди посівних та збиральних робіт, рибальство, сфера послуг, будівництво та ін. Своєрідним різновидом (формою) сезонної міждержавної міграції є кочівництво, яке було значно поширене у світі в минулому і збереглося дотепер переважно у Західній Африці й на Близькому Сході... Маятникова (човникова, прикордонна) міграція — це щоденний (рідше щотижневий) переїзд з місця постійного проживання до місця роботи чи навчання в іншому населеному пункті» [42, с. 105]. Окремим видом міграції є епізодична, тобто переміщення населення, пов'язані з діловими поїздками, відпочинком тощо. Такі переміщення, як правило, нерегулярні і можуть здійснюватись в різних напрямках. Своєрідним сучасним видом міграції є вимушена міграція. Такі переміщення населення обумовлюються переважно політичними та екологічними причинами. «У зовнішній міграції вирізняють ще один особливий вид — нелегальну (незаконну, підпільну) міграцію. При цьому нелегальні мігранти — це особи, які в пошуках роботи в'їжджають в іншу країну як нелегально (наприклад, із Мексики до США незаконно перетинають кордон близько 1 млн чол. щорічно), так і на законних підставах (за приватними запрошеннями, як туристи тощо) з переходом на незаконне становище та нелегальне працевлаштування. З другої половини 70-х років спостерігається небувале збільшення кількості нелегалів. Визначити реальні розміри цієї міграції практично неможливо» [42, с. 105]. За формою міграційні рухи поділяються на суспільно-організовані й неорганізовані. Перші здійснюються за підтримки держави або різних громадських структур. Неорганізовані переміщення сприяння з боку держави не мають. Міграційні рухи населення можна класифікувати також за причинами. Основними причинами є економічні, соціальні, культурні, політичні, етнічні (національні), релігійні, расові, військові, демографічні (об'єднання сімей). Найбільш поширеною є економічна причина міграції, що пов'язано з пошуками нового місця роботи (в іншому регіоні країни або за її межами). Слід зазначити, що й ті мігранти, які переміщуються на нові території з інших причин (політичних, етнічних тощо) і мають працездатний вік, теж поповнюватимуть ринок праці в приймаючій країні. Особливе місце серед причин міграції населення належить якості навколишнього природного середовища, яка є однією з визначальних умов якості життя та стану здоров'я населення. Численні дослідження доводять тісний зв'язок захворюваності населення із забрудненням природного середовища та вплив останнього на територіальні переміщення населення. Проте розрізненість таких досліджень і відмінності в методичних підходах перешкоджають їх широкому практичному використанню. У науковому аналізі процес міграції поділяють на три стадії, які відрізняються своїм характером. Перша стадія — це «прийняття рішення мігрувати, правильність якого, якщо воно відбувається в умовах вільного вибору, а не шляхом примусу чи насильно, значною мірою залежить від всебічної правдивості інформації про нове місце, де потрібно буде жити і працювати, а також про шляхи переміщення. Друга — це безпосереднє територіальне переміщення, яке може здійснюватися завдяки державі та різним громадським структурам або виключно самостійно за рахунок власних коштів і можливостей, на свій страх і ризик. Третя — це стадія адаптації, або приживання, мігрантів до нового місця проживання та працевлаштування і відповідно їх ефективної роботи» [42, с. 106]. Спеціальні дослідження закономірностей міграційних рухів населення на різних етапах розвитку суспільства (від доіндустріального (аграрного) до постіндустріального) виявили відмінності в інтенсивності й напрямках цих рухів. Була сформульована так звана концепція «міграційного переходу» (автор В. Зелінський). Згідно з цією концепцією, в міру змін у соціальному та економічному розвитку в міграції спостерігається п'ять етапів (табл. 16). Наведена модель дає лише загальне уявлення про розвиток міграційного руху як складової загального суспільного розвитку. Стосовно окремих країн він може значно відрізнятися за тривалістю конкретних етапів і формами міграційного руху. Міграції суттєво впливають на демографічну ситуацію. Вони тісно взаємопов'язані з відтворенням населення. «Міграційна рухливість детермінована певними подіями життєвого циклу людини, наприклад, закінченням навчального закладу, початком або завер- шенням трудової діяльності, службою в армії тощо. Демографічний цикл — укладання шлюбу, народження дітей, припинення шлюбу та інші події — становить важливу частину життєвого циклу. Тому демографічні параметри — статево-вікова структура, шлюбний стан, кількість дітей у сім'ї та їхній вік — помітно впливають на міграційні процеси, вони є одним з істотних критеріїв виокремлення груп населення у вивченні міграцій» [33, с. 106]. Міграційні потоки впливають і на трудові ресурси, на ситуацію на ринку праці. Крім кількісних змін вони обумовлюють обмін трудовими навичками, досвідом та знаннями, сприяють розвитку особистості. У процесі міграції формується певне розміщення трудових ресурсів на конкретній території, змінюючи тим самим співвідношення попиту і пропозиції робочої сили. Характер впливу міграції на демографічну ситуацію і трудові ресурси визначається кількісним та якісним складом мігрантів. Наслідки міграції населення слід оцінювати з позицій випускаючої (сторона виїзду) та приймаючої (сторона в'їзду) сторін. Важливе значення з точки зору впливу на трудовий потенціал має професійно-кваліфікаційна та статево-вікова структура мігрантів. Наприклад, з одного боку, виїзд фахівців за кордон (на постійне чи тривале перебування) має позитивні наслідки, оскільки у країні, яку вони залишають, звільняються робочі місця, що дуже важливо за умов безробіття. З іншого боку, це має негативні наслідки через те, що свій творчий потенціал висококваліфіковані спеціалісти реалізують в іншій країні, тим самим збільшуючи національне багатство останньої. За даними багатьох вчених США, численні дослідження та розробки наукових програм значною мірою здійснювалися за участі емігрантів з країн СНД. За даними статистики, в Україні кількість мігрантів становить близько 5 млн чол., в тому числі 70-90 % — працездатне населення. За часовою ознакою близько третини загальної кількість мігрантів припадає на постійних, половина — на тимчасових і приблизно п'ята частина — на маятникових. Певне уявлення про міграцію населення України дають матеріали, наведені в табл. 17. Характерно, що починаючи з 1994 р. в Україні спостерігається негативне сальдо міграції, причому перевищення кількості вибулих над кількістю прибулих відбувалося практично в усіх регіонах України. Але найбільші показники негативного сальдо міграції були в До- нецькій та Луганській областях. У подальшому тенденція негативного сальдо зберігалася, але кількісно в 2000 р. порівняно з 1995 р. воно скоротилося вдвічі. Література 1. Аналитические обозрения Центра комплексных социальных исследований и маркетинга. — Сер. «Социология». — 1996. — Вып. 56. 2. Архангельский В. Н. Демографическая политика: цели, принципы, приоритеты. — Саранск, 2000. 3. Афанасьев И. Кем будут управлять украинские лидеры в XXI веке?// Персонал. — 2001. — № 2. 4. Брисов В. А. Демография: Учебник для вузов. — М., 1999. 5. Валентей Д. И., Кваша А. Я. Основы демографии. — М., 1989. 6. Валентей С., Нестеров Л. Человеческий потенциал: новые измерения и новые ориентиры // Вопр. экономики. — 1999. — № 2. 7. Власюк О. С., Прирожков С. І. Індекс людського розвитку: досвід України. — К., 1995. 8. Гозулов А. Перепись населення России 1999 года // Вопр. статистики. — 1997. — № 3. 9. Демографические процессы и их закономерности / Под ред. Д. И. Валентея. — М., 1991. 10. Демографическое развитие и становление рынка труда Республики Беларусь: Сб. трудов. — Минск, 1996. 11. Демография: настоящее и будущее. — Саранск, 2000. 12. Демография. Современное состояние и перспективы развития / Под ред. Д. И. Валентея. — М., 1997. 13. Жилкина Т. Семейная политика и формы помощи семье. Зарубежный опыт// Международная экономика и международные отношения. — 1994. — № 1. 14. Закон України «Про Всеукраїнський перепис населення» від 19 жовтня 2000 р. 15. Злоказов И. А. Демографическая ситуация и демографическая политика в ФРГ. — М., 1989. 16. Котлер Ф. Основы маркетинга. — М., 1992. 17. Кузнецова Е. В. Индекс человеческого развития и тенденции его изменения в России и зарубежных странах // Вопр. статистики. 1999. — № 2. 18. Курило І. О. Про демоекономічну оцінку трудового потенціалу населення та деякі проблеми його відтворення в сучасних умовах // Зайнятість та ринок праці. — К., 1998 — Вип. 7. 19. Курс демографии /Под. ред. А. Я. Боярского. — М., 1985.
1 2 3 4 5 Категория: Краєзнавство \| Добавил: Aspirant (18.06.2015)
Просмотров: 1106 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: