РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Культура рідного краю (Городенківщина) - Краєзнавство - Реферати - Каталог статей

Культура рідного краю (Городенківщина) План Історичні події на території міста Городенки Театральне життя Музичне життя 1. Історичні події на території міста Городенки У доісторичних часах Городниця, село положене над сплавною рікою, Дністром, була знаним і важливим торговельним та адміністративним осередком для цілої околиці. Ті часи описав прекрасно д-р Я.Пастернак у праці ГОРОДЕНЩИНА В БЕЗОДНІ ВІКІВ. Там подано, що Городниця була осідком одного з тиверських князів. Як і чому той центр в Городниці перейшов до Городенки, поки що не досліджено ні археологічно, ані історично. Сталося це в часи, коли вага і значення водних торговельних шляхів почали поступатися місцем також шляхам сухопутнім для торговців, а передовсім війська: тоді Городниця ступнево відступала місце Городенці, яка мала догідніші природні умови для сухопутних сполучень. Чи тими шляхами маршували також римські легіони, поки що невідомо. Правда, що римський цісар Траян в 107 р. по Христі підбив був і опанував провінцію Дакію на теренах теперішньої Мадярщини; мав він побудувати укріплення для охорони перед нападами в околицях Дністра, так звані Вали Траяна. Але таких укріплень над Дністром, зокрема в околицях Городниці не виявлено. Римські легіони, мабуть, ніколи не переходили Карпат, але певно згаданими водними і сухопутними шляхами користувалися римські купці і по них залишилися знахідки, зокрема римські монети на терені Городенщини. Найстарший наш літопис Нестора “Повість временних літ”, подає, що в 993 році київський князь Володимир Великий пішов походом на Хорватів. Прадавнє плем’я Білих Хорватів замешкувало тоді Галичину, а в тому і Городенські землі, де стикалося з племенем тиверців і тоді ті землі увійшли в склад Київської держави Володимира Великого. В ХІІ столітті Городенка належала до галицького князя Ярослава Осьмомисла (володів 1152-1187) і, очевидно, опісля вона була в складі Галицько-Волинської держави до 1340 року, бо скоро потім ті землі в 1350 році опанувала Польща за польського короля Казимира. Але по переході під польську владу Городенська земля – з іншими українськими не мирилася з чужим пануванням. Почалися визвольні змагання з успіхами і невдачами. Боротьба велась і проти Польщі і Мадярщини, а часом і проти литовських князів – проти всіх, хто ті землі поневолював. У ХІV столітті постало Молдавське господарство, до володінь якого входили й землі пізнішої Буковини, а яке підносило свої претензії і до сусіднього Покуття в Галичині. Почалися війни між Польщею і Молдавією, а на пограниччі, якраз на землях Снятинщини і Городенщини, скріпилися заворушення селян проти польських панів, що до приєднувався дехто і зі своєї шляхти. Молдавські господарі підтримували ті рухи. В 1489 р. селянське повстання під проводом Дмитра Мухи в силі 9 тисяч повстанців опанувало Снятинщину, Городенщину і розбиваючи опір поляків, дійшло під Галич, а навіть Рогатин. Муха походив мабуть з Молдавії. Але повстання не мало успіху. Поляки розбили повстанські сили над Дністром. Зараз у 1491 р. пішов на Покуття молдавський воєвода Стефан Великий і зайняв Снятин, Городенку, Галич. Теж пізніше на цих теренах були повстання, велися війни зі змінною долею часом аж під мурами Львова. Місцеве населення сприяло Молдавії, яка вживала книжної, руської мови, а її населення складалось і з українців, які вживали живої української мови. Молдавія мусила піддатися під турецьку опіку, а тоді почала підупадати. Претензії на Покуття відновив войовничий господар Петро Радиш, який під Обертином 22 січня 1531 р. зустрівся з польським військом під проводом коронного гетьмана Яна Тарновського і він цього дня розбив молдавську армію. Пізніше були також спроби підбити Покуття, але без успіху. З часом кордон між Польщею і Молдавією устійнився на лінії, яка пізніше ділила Галичину від Буковини. Ще дотепер на тій межовій лінії, на полях села Серафинці, стоять високі кургани, на яких польські магнати утримували сторожу, що голосила про появу ворога. Для оборони польська влада і пани будували замки в Городенці, Чернелиці, Обертині, Золотому Потоці. Універсали гетьмана Богдана Хмельницького і його перемоги над польськими збройними силами розбурхали народні маси також в Галичині. Вибухли повстання проти польських вельмож (загони Семена Височана), які нищили їх і їхнє добро. В 1648 році селяни Городенки та околиці зруйнували і спалили замок Яна Стжємовського, а народний гнів нищив панів і в околиці. В 1655 році Хмельницький обложив вдруге Львів вже на спілку з московськими військами. Тоді поляк й татари почали нападати на козацькі і московські полки. Під кінець того року частина татарської орди пішла під Городенку і там якийсь час пустошила околицю – люди втікали в ліси, яри та інші сховища. Таких татарських нападів на Городенщину було багато. У 1711 р. відбувся Учнівський собор монастирів (в Уневі, повіт Перемишляни), на якому було досить ігуменів і там згадується і про монастир в Городенці. Був це собор уніатських монастирів. У 1668 р. Городенка дістала від польського короля магдебурзьке право, що давало місту деяку самоуправу. У 1760 р. Стефан Потоцький (Каньовський) побудував в Городенці римо-католицький костел, а кілька років пізніше церкву Пресвятої Богородиці. Обидві будівлі в бароковому стилі і дотепер в доброму стані. В костелі є портрет фундатора, - у церкві при бічних вівтарях чудові різьблені антиподії із 17-го віку, робота митця іконостасу у церкві св. Миколая в Бучачі, Василя Семигінівського, відомого маляра-різьбаря зі Львова. Театральне життя В культурному житті кожного народу театрі відігравав велику роль не тільки як розкривка, а як школа патріотичного виховання, що його передавалося тисячам слухачів живим словом зі сцени. У нашому народі театр був спеціально тим пробудите лем, - тією рушійною силою, вчителем і провідником, що пробудив і підніс свідомість, патріотизм і любов до рідного слова, пісні, танку, та вивів наше театральне мистецтво на світову арену. Золотими буквами записані імена наших корифеїв сцени, як Садовський, Сакса ганський, Заньковецька, чи світової слави співаків, як Крушельницька, Менцінський, Ми шуга і багато інших, що силою свого таланту будили свідомість, вщіплювали в серця любов, патріотизм і пошану до свого та своєю жертвенністю і працею зробили більше для свого народу, ніж високо амбітні, але не все щасливі у своїх діях політичні діячі. Городенка числилась театральним містом. Як довго сягає пам’ять, сюди дуже часто заїздили наші театри, а їх було декілька, так, що не раз один театр виїздив, а другий приїздив. Всі чільні актори, співаки й танцюристи побували на городенській сцені. Всі театри, починаючи від театру Стадника чи Заграви з незабутніми митцями як Рубчакові, Рубчак, Бенцаль, обоє Стадники, Ковачева, Борисоглібська, Блавацький і інші – аж до зовсім незначних бідненьких театриків, що з бідою пробивалися в житті своїми дуже низької якості виставами, мали в Городенці запевнену касу. До театру ходили всі – і багаті і бідні, інтелігенція, міщани й селяни, старі й молоді на перші, другі чи треті місця, зайцем, чи контрамаркою, мешканці міста і довколишніх сіл. Великими ентузіастами нашого театру були євреї, що громадно приходили на всі вистави театру. 4. Музичне життя Услід за великими містами Західно-Українських Земель, Городенка відіграла також немалу роль в музичному житті. Головним мотором цього життя були хори, в яких скупчувались одиниці, що цікавилися співом і музикою та бажали причинитися до росту хорових та взагалі музичних організацій. Перше товариство, що поставило собі за ціль плекати музичне і театральне мистецтво було Т-во “Боян” в Городенці. В початках існування цього товариства відчувалась нестача правдиво професійних музик. Був у той час Городенці справді професійний музика, який закінчив віденську консерваторію як скрипаль і диригент оркестру, Северин Левицький, але він був на посаді диригента симфонічного оркестру у фабриці цукроварні в Городенці, і не включався в українське життя, хоч завжди підкреслював своє українське походження. Та він не відмовлявся від співпраці з українськими хоровими партитурами чи оркестровками, як до нього зверталися. Хоч інструментальна музика була мало розвинена в Городенці, проте хорове мистецтво процвітало. В самій Городенці було аж 6 хорів: “Боян”, гімназії, “Рідної Школи”, “Міщанської Родини”, Читалень “Просвіти” на Фільварковому і Монастирському Кутах та Галу зівки. Єдиним інструментальним ансамблем в Городенці був оркестр при театрі Романа Макогонського при читальні просвіти на Фільварковому Куті, а музиканти рекрутувалися з оркестру Котиківки, Серафинець і Стрільба. Керівником цього оркестру був Степан Семенюк. Крім самого міста Городенки були ще в повіті 22 Читальняні хори, що їх обслуговували 14 диригентів. Мистецький рівень хорів залежав переважно від здібностей диригентів, та їх кваліфікації. Репрезентативним хором в Городенщині був безперечно хор “Боян”, що в ньому брали участь переважно інтелігенція, студенти і міщани, а також більше заавансовані співаки з підміських читальняних хорів. Диригентами в хронологічному порядку були: Михайло Білик, Микола Станецький, Іван Василишин, Роман Сербинський, Степан Семенюк. Ядро хору творили дві родини – Багницьких і Станецьких. Зі солістів виділялися: Зеня і Мирося Багницькі – сопрано, Марта й Міндора Багницькі – альти, д-р Юліян Новицький – кол. соліст львівських хорів “Бандурист” і “Сурма” та Кирило Бицкало – тенор, та інші. Другим хором щодо мистецької вартості був учнівський хор гімназії “Рідної Школи”. Диригентами його були: проф. Барни (брат Ярослава), проф. Остпа Цепинський, проф. Михайло Бачинський, проф. Іван Василишин і Степан Семенюк, що зорганізували чоловічий хор “Шістнадцятка”. Традиція хорового співу плекалася від самого початку існування гімназії. Найвищий мистецький рівень хор досягнув за диригування проф. Барнича. Щороку гімназія влаштовували свято свого патрона Т.Шевченка і хор виконував більшу частину програми. В програмі були також точки інструментальні, дві сестри Оксана і Дарія Бахталовські, як піаністки, і Степан Семенюк, як скрипаль-соліст. Хор при Т-ві “Міщанська Родина” існував тільки тимчасово, коли треба було відсвяткувати якусь річницю товариства. Організатором і диригентом такого хору був дяк Микола Станецький, а після його смерті дяк Блонський.
1 2 3 4 5 Категория: Краєзнавство \| Добавил: Aspirant (15.06.2015)
Просмотров: 498 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: