РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Художня кераміка Коломийщини - Краєзнавство - Реферати - Каталог статей

Художня кераміка Коломийщини ПЛАН І. Вступ Кераміка як вид ДПМ. Художні особливості, матеріал і техніка виконання. ІІ. Коломия – центр гончарства. ІІІ. Школа гончарна (ШГ) Заснування ШГ. Учні та випускники школи. Участь ШГ у всесвітніх виставках. ІV. Майстри сучасності Коломийщини. Родина Кахнікевичів. Випускники Косівскього техніку народних художніх промислів. V. Використана література. VІ. Додатки. Кераміка як вид ДПМ. Народна кераміка — старовинний здобуток культури, який був одним з поширених способів використання природних багатств. Багатовіковий досвід перетворення сирого матеріалу у вжиткові і художні речі передавався з покоління в покоління. В гончарних виробах, створених руками окремих майстрів, втілені і відображені уподобання народу. Професійні навики ху-дожні прийоми поколінь майстрів стали традицією. Розвиток народної кераміки був тісно зв'язаний з суспільно-економічними умовами життя населення. Виготовлення керамічних виробів зосереджувалось в районах, багатих на поклади високоякісних гончарських глин. Розвинув-шись в процесі примітивного виробництва побутових речей, народна ке-раміка в умовах натурального господарства у своїх кращих зразках відо-бразила важливі сторони життя, культури і побуту народу, його творчі здібності та естетичні уподобання. Характерно, що у формах і орнаменті народної кераміки поєднувались форми і орнамент суміжних галузей ми-стецтва — художнього скла, дерева, металу тощо. Кожному художньому виробу народні майстри надавали таких форм, які відбивали народне ро-зуміння доцільності і краси, в яких проявились національні традиції, що склались і існували протягом століть. Справжнім творцем мистецтва завжди був народ. Основоположником всякого мистецтва, за висловом О. М. Горького, були «гончарі, ковалі, ткачі, каменярі, теслярі, зброярі, малярі, кравці, взагалі ремісники, люди, чиї художньо виконані речі радують наші очі і прикрашають музеї». Українська народна кераміка розвивалася в тісному взаємозв'язку з керамікою інших слов'янських народів. У кращих її формах і орнаментах знайшла відображення боротьба народу за своє соціальне і національне визволення. Українська народна кераміка є цінною культурною спадщиною, яку треба вивчити і кращі прогресивні елементи і традиції якої по-винні бути використані в радянському декоративно-прикладному мисте-цтві. Розглядати та оцінювати традиції необхідно з точки зору того, ін-тересам якого класу вони служили, бо в класовому суспільстві національні традиції мають класовий характер. Художні особливості, матеріал і техніка виконання. Обробка глини почалася в неоліті, про що свідчать фрагменти виробів, що зустрічаються на стоянках, поселеннях, городищах та могильниках того часу. Пам'ятки керамічних виробів столітньої, а то й тисячолітньої давності, що збереглися в З'Шлі, у комплексі інших археологічних пам'яток є важли-вим історичним джерелом для пізнання і вивчення культури і побуту населення. Вони становлять важливий матеріал для обгрунтування різних наукових висновків і є показником культурного рівня племен і народів, показником піднесення і занепаду їх культури в певних суспільно-еконо-мічних формаціях. Виготовлення глиняного посуду виникло з обмазування плетених або дерев'яних посудин глиною, щоб зробити їх вогнетривкими. При цьому скоро знайшли, що формована глина служить для цієї мети і без внутріш-ньої посудини. Основним видом декорування посуду є підполивний розпис, для якого вживаються підполивні керамічні фарби або розчини солей і барвних окси-дів металів. Спосіб підполивного розпису полягає в тому, що після першого випалювання сирівки (разівки) посуд розписують, після чого вкривають його поливою і випалюють вдруге. Керамічні підполивні фарби — це неорганічні фарби, змішані з вогне-тривкими оксидами або солями деяких металів. Найчастіше народні гончарі вживають для цього різноколірні земляні глини: лімонітову глинку («червень», «охра», «охра»), каолін («побілка», «побіл», «фаянсова глина»), болотну руду («рудка», «чорна земля»), а також дві фарби з металу— «ко-вальську циндру» (відходи при куванні заліза) і «мідянку», «зелень» (мідь). Червень дає червоний колір, побілка — білий, рудка — чорний, ковальська циндра — чорний, мідянка — зелений. Земляні фарби мололи на жорнах. Найдавнішою фарбою для розпису глиняних виробів є охра. її вжива-ли гончарі вже в часи трипільської культури. В повідомленнях про розкоп-ки так званих трипільських площадок не раз згадується про знахідки охри, якою трипільці розмальовували свій посуд і. мабуть, житло. Простий посуд гончарі розписують за допомогою квачика (пензлика) в курячого пір'я або ганчірки, дерев'яним ножем, краєм якого роблять граві-рований («ритий») орнамент. Фон розпису майже скрізь народні гончарі покривали коричневою або білою, рідше зеленою фарбою. Розпис найчастіше виконували білою, корич-невою, зеленою, рідше чорною (східні області України) фарбами. Розписаний і поливаний посуд випалюють двічі, після чого розсортовують його. Після охолодження при легкому постукуванні посуд повинен давати чистий дзвінкий звук, якщо він «хрипить», то в ньому є тріщини. Гончарі лічили свої вироби на сотні, десятки, копи та штуки. ІІ. Коломия – центр гончарства. Гончарство на Коломийщині розвивалося з давніх давен. Його розвиткові спри-яла наявність багатих покладів високоякісних гончарських глин. Уже в XVI столітті Коломия вважалася визначним гончарсь-ким центром. 1627 року в Ко-ломиї працювало 7 майстрів, а в 1661 році — королівським указом було затверджено цех генчарів. Коломийські гончарі того часу виготовляли посуд, кахлі для облицювання печей,; котрі збували на буковинських! на молдавських ринках. Уже в XVIII столітті коломийські гон-чарі застосовували підполивний розпис. Незважаючи на подібність до косівської, коломийська кера-міка мала свої чітко виражені: особливості: тут частіше засто-совувався ріжковий розпис, своєрідним було трактування орнаментальних мотивів і сю-жетних сценок. Художнім виробам характер-ні стилізовані рослинні та гео-метричні мотиви: листочки, га-лузки, крапки, кривульки, ко-лові та спіральні лінії, розписані зеленими та темно-коричневими фарбами на тонованому ясно-му тлі, або біло-зеленими фар-бами на темному тлі. Композиція творів проста, складалася з невеликої кількості моти-вів, легко розташованих на по-верхні виробу. У другій половині XIX століття коломийське генчарство сягнуло високого рівня розвитку, вироби гончарів продавалися далеко за межами краю, кори-стувалися великим успіхом на різних виставках. У кінці XIX століття коломийське гончарство занепало. Якщо 1875 року було 200 гончарів, 1897-47, а 1901 року – лише 30 і то приневолених перекупниками. ІІІ. Школа гончарна (ШГ) Державна (від!886 — крайова) гончарна школа. Заснована 7 грудня, а відкрита 14 грудня 1875. Від 1893 містилася у спеціально збудованому приміщенні (архітектор Висксвич) па теперішній вул. М. Верещинського, 59. Уряд виділив з бюджету 4000 кор. па придбання необхідного обладнання для ШГ і доручив к-кій владі підшукати відповідне приміщення для нового навчального закладу. Перший керівник і вчитель школи (1875-81) Г. Бехер з м. Відня ігнорував традиції гуцульського гончарства, використовуючи західноєвропей-ські гончарні форми, зразки орнаментики та ін. Наступним управителем ШГ (1881-83) був архітектор Т. Сікорський, який використовував як матеріал місцеву глину, а в оздобі виробів не цурався місцевих мотивів. Основою кожної композиції, особливо на мисках, тарелях, збанках, де-коративних виробах, служили переважно прості геометричні схеми, до яких учні вплітали рослинні й зрідка анімалістичні мотиви. Людські постаті й архітектурні мотиви траплялися не часто. Т. Сікорський вимагав від учнів знань основ декоративного мистецтва різних часів і народів. Коли керівник розрахувався з ШГ, то уряд відповідним документом за ч. 8571 від 10 травня 1883 закрив державну ШГ, погодившись передати устаткування школи па баланс крайової влади. Після різних не-узгоджень між центром і краєм міська влада доручила к-кому гончареві К. Славінському охороняти ШГ з її майном, а той своїм коштом навчав майбутніх гончарів у школі. Першого травня 1о8о крановий уряд таки перетворює к-ку ШГ на крайову і призначає її керівником (1886-90) викладача образотворчого мистецтва Кґ В. Крицінського. Він водночас і викладав рисунок, а Кароль і Тадеі Славінські навчали точення, формований та випалювання гончарних виробів. Новий дир. звертає увагу як н; професійну майстерність учнів, так і на їхній загально освітній рівень, вдається до традиційних гуцульським орнаментів і місцевих мотивів. У цей період НІГ досягла свого найбільшого розквіту, а число учнів досягло 601 Для поліпшення методичного та наукового рівня цього навчального закладу створили спеціальний комітет. В. Крицінський, мотивуючи свій рішенець тим, що зросли обов'язки дир. і він не може одночасно справлятися з обов'язками у Кґ і в ШГ. Новим дир. (1890-1914) призначили хіміка-технолога зі спеціальною освітою кераміка О. Клімашевського. Тоді ж учителем рисунку, став працювати відомий маляр С. Дачинський, вчителем кахлярства, поливання і випалювання — С. Скрипничув вчителем точення і формованім — А. Коструб'як. До програми навчання внесено такі предмети, як хімія, керамічна технологія, арифметика, книжкова, промислова і купецька справи, кахлярство, кладення печей. Відтоді й з'являються в к-ких оселях гарні, різні за формою орнаментами білі кахляні печі. Значно розширено програму декоративного малювання, малювання з натури, працю над композицією, вивчення барвників і технологію х вживання. Водночас розширено шкільне приміщення (1891-92), придбано нове обладнання для випалювання Шробів. За наполяганням С. Дачинського значно спрощена шкала розпису кахель і посуду (зведено до застосування переважно зелених і жовтих тонів при темно-брунатних контурах рисунку). На виробах учнів того періоду бачимо всі можливі мотиви і побутові сцени, що їх вживали відомі нар майстри. Вперше за історію ШГ її дир.. О.Клімашевський поїхав у наукове відрядження до Австрії, Угорщини й Німеччини вивчати досвід виготовлення керамічних виробів на відомих керамічних ф-ках та в гончарних школах. Наслідком такої подорожі стало введення в ШГ навчального курсу для випалювання дренажних рурок і дахівки, а також розпочато курс для гончарів і челядників. Від 1894 вчителем рисунку коротко стає архітектор Л. Бехер. але скоро його замінив Д. Кжичковськніі. Змінювалася і навчальна програма, яку тяжко було опанувати. У 1894 ввели новий предмет моделювання, який вів знаний у Галичині фахівець 3. Дзбанський, а наступного року його замінив скульптор К. Лущевськнй. У 1896 ШГ отримала новий статут, відповідно до якого при школі організовано вечірні та недільні курси для гончарів старшого віку. Створено також 3 відділи: заводова школа з цілоденним навчанням та 3-літнім курсом; челядничо-майстерський; стрихарський курс для майстрів цеголень, ф-к дренажних рурок і дахівок з цілоденним навчанням і 1-3-місячшІми курсами; недільні й вечірні курси для челядників, гончарів і кахлярів з вечірнім навчанням двічі на тиждень і денним щонеділі. У 1899 ШГ опанувала техніку майоліки, яку доти ніхто з Галичині не застосовував. Сам дир. школи О. Клімашевський читав учням спеціальний курс, ілюструючи його відповідними матеріалами. К-ку майоліку виготовляли відливною, тобто рідку масу кольорової глини наливали у форми, а відтак при гемпературі 1100-1500° вироби випалювали в спеціальній печі-муфті. (До ШГ приймали дітей, яким виповнилося 13 років, яті закінчили пар. школу з добрими оцінками та фізично надавалися до ремісничої справи. Термін навчання — З роки. При навчальному закладі був інтернат, в якому за помірну плату утримували бідніших учнів. К-ть учнів хиталася від 3-х до 50-ох, хоч не було там жодної сільської дитини з К-ни. У 1898 ШГ закінчили тільки 3 учні, в 1899 - 3 учні, 1900 - 3 учні, 1901 - 3 учні, 1902 - 5 учнів, 1903 - 3 учні, а 1903/04 н. р. третього курсу взагалі не було. У 1910/11 н. р. в ШГ набували знань 27 учнів. До Першої світової війни освіту в ШГ отримало 340 осіб, або 70% тих учнів, що навчалися в ній. А 1900-го року на Світовій виставці в м. Парижі (Франція) ТТГГ експонувала свої дві великі золочені вази, таці, тарелі, збанки, чаші та ін. вироби, оздоблені гуцульським орнаментом, за що отримала срібну медаль. Високо поцінували творчість к-ких гончарів і на Політехнічній виставці у м. Львові (1902), на яку вони подали майоліку, декоровану орнаментом у стилі модерн. Серед випускників ШГ такі відомі укр. гончарі, як брати Білоскурські, П. Кошак, К. Санойца, С. Патковський, М. Рощиб'юк, Г. Цвілик та ін. При ШГ був музей гончарних виробів. Тепер вироби учнів ШГ зберігаються в КМНМГП, а приміщення ШГ заселяють власники-коломийці. Участь школи гончарної у всесвітніх виставках Велику роль у всеохопному поширенні українських народних традицій на професійне мистецтво Галичини кінця XIX століття відіграла Всесвітня виставка у Парижі 1900 року. Український відділ галицького павільйону став першою репрезен-тацією українського мистецького стилю. Тут були представлені майже всі галузі художнього виробництва в єдиному комплексі: мета-леві вироби, кераміка, меблі. Найповніше було представлено керамічне професійне мистецтво, репрезентоване Коломийською гончарною школою, керамічною станцією у Львові та підприємствами Івана Левинського, Коломийські майстри виставили майолікову вазу-амфору, миску й тарелі із зображенням гуцула та гуцулки. У польському відділі виставки було представлено українську народну кераміку, серед якої виділялися вироби Олекси Бахматюка з Косова. Твори Коломийської гончарної школи було нагороджено дипломом (фонди Коломийського музею Гуцульщини та Покуття). З 1900 року в мистецтво Галичини увійшов новий європейський стиль, відомий під назвою «сецесія». Дуже відчутні ці впливи у 1900—07 роках — так звана гуцульська сецесія. У 90-х роках XIX століття в Галичині для архітектурної оздоби будинків використовували плитки з орнаментальними народними мотивами. Важливими осередками виготовлення облицювальної плитки та панно була Коломийська гончарна школа, що орієнтувалася в основному на гуцульські орнаментальні традиції та кераміч-на станція при Львівській політехніці. Одним із перших, хто використав національний колорит в орна-ментиці облицювальної плитки, був Ю. Лебіщак (1873 1927). За основу рисункових композицій ним взято елементи народних укра-їнських Орнаментів — ромби, хрести, стилізоване колосся пшени-ці, соняшник, мотиви вишивки, виконані в коричневих, жовтих, зелених та білих кольорах. 1901 року Товариство керамічних закладів «Дзевульський і Ланге» у Варшаві оголосило міжнародний конкурс для художників Російської імперії та інших словенських країв на створення візе-рунків для керамічних плиток. У Варшаву було надіслано 129 праць з Польщі. Росії, Галичині, Австрії. Жюрі відзначило працю, виконану за українськими моти-вами, під назвою «Коломия». 1904 року на виставці мод у Відні виставкові зали було прикра-шено виробами гончарної школи в Коломиї. На початку XX століття в Зноймі (Німеччина) було відкрито cпеціальну фабрику, що займалася виготовленням продукції “під Коломийщину”. Родина Кахнікевичів. Тернистий шлях пройшло коломийське гончарство протягом своєї історії — то занепадало, то відраджувалося знову. Вагоме місце у продовженні та розвитку традицій народної КОЛОА.ИЙСЬКОЇ кераміки займає творчість родини Кахнікевичів — батька Василя і двох його дочок — Надії та Марії. Майже сім десятиліть Василь Кахнікевич присвятив улюбле-ній спразі. Його творча біогра-фія нерозривно пов'язана з періодом відновлення коломийського гончарства. Народився Василь Кахнікевич, січня 1917 року в Коло-миї, Е добре знаній гончарсь-кій р< дині Марії Білоскурської та Федopa Кахнікевича. Це їх ужиткові вироби продавалися на всіх базарах Станіславщини і за її режами. З-поміж сорока трьох коломийських гончарів Білоруські та Кахнікевичі виділялися високою майстерністю випалювання. У їх майстернях з цим мистецтвом знайоми-лися відомі гончарі, зокрема Григорій Цвілик і Михайло Рощиб'юк. Кахнікевичам, як власне й усім народним майстрам, нелегко було жити й творити. Вироби збували на базарах за безцінь, лише б заробити на прожиток. Василь Кахнікевич пройшов складний життєвий шлях. Уже з п’яти років призвичаївся до гончарства — допомагав бать-кам місити глину, а десятиріч-ним хлопчиком став за гончар-ний круг, тоді з-під його рук вийшли перші мисочки те гор-нятка. Лише 1948 року він повер-нувся 3 Сибіру до Коломиї і продовжив займатися улюбле-ною справою. Увесь творчий процес проходить в основному в майстерні. Старовиною віє від гончарної печі власної конструкції майст-ра, від гончарного круга, який у сім'ї Кахнікевичів є символом, фамільним набутком, бо дочки продовжують традицію родин-ного гончарного ремесла. Во-ни за короткий час зуміли пе-рейняти у батька навики цієї ро-боти. Одні з небагатьох, Кяхнікевичі створюють свої вироби від початку до кінця самі, зберіга-ючи традиційну технологію, яка починається від власноручного приготування матеріалу. Кожен виріб має спочатку обсохнути, потім до нього при-робляють деталі: ручки, вушка. Після першого випалу ви-роби покривають поливою і знову випалюють, тоді вони от-римують свій золотаво-корич-невий колір з багатьма відтін-ками: від темно-коричневого до червоного. Деякі вироби не поливані, а виконані в терако-ті. Різниця у тонах залежить не від поливи, а від часу перебування в печі — ефект досягає-ться лише вогнем. Кахнікевичі володіють бага-тим арсеналом прийомів на-родного декорування. Вони зберігають не лише традиційні для стародавньої коломийської кераміки декор, процес вироб-ництва, але й асортимент, який існував у Коломиї з давніх-да-вен. Це різних розмірів миски, баньки, друшляки, бабники, кулешники, макітри, тарілки, гор-нятка — словом усе, в чому варили їжу, з чого їли і пили в кожній домівці. З перших днів існування (1981) Коломийської філії Іва-но-Франківських художньо-ви-робничих майстерень Спілки художників України, гончарні/ вироби Кахнікевичів репрезентували місто як осередок гончарсва а Республіканській виставці в Києві. 1983 року Кахнікевичам були присвоєні звання Народних майстрів. Деякий час майстри працю-вали у художньо-виробничих майстернях агрофірми «Прут». У Кахнікевичів немає творів, спеціально зроблених для му-зеїв, — усі вони вжиткового призначення і саме тим цінні. Важливою їх особливістю є відчуття форми, яке йде від діда-прадіда. Вони несуть кра-су, в якій в єдине ціле органіч-но поєднані форма, декор і функція. Це привернуло увагу широкого кола спеціалістів та наукових працівників. Твори родини Кахнікевичів зберігаються в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини і Покуття, Львівсько-му та Київському музеях на-родної архітектури та побуту Полтавському музеї кераміки. Випускники Косовського технікуму народних художніх промислів. Відрадним є те, що у наи/б-ЛФ-9ЯІСТІ з багатими, культурними, зокрема гончарними традиціями, при заводоуправлінні будівельних матеріалів відкрито цех майоліки. Його очолюють здібні фахівці, випускники Косівського технікуму народних художніх промислів, які про-довжують традиції коломийсь-кого гончарства в сучасних творах, що знаходять викорис-тання в побуті і сучасному ін-тер'єрі Одним із відомих професій-них майстрів був уродженець Коломиї, член Спілки художників Тарас Матейчук, який працював в Івано-Франківському художньому фонді України. Творчість Тараса Матейчука формувалася під впливом гу-цульських народних майстрів, мистецтво і слава яких розій-шлася далеко за межі Гуцульщини і Покуття. Під час навчання у Косівському технікумі народних ху-дожніх промислів Тарас Матей-чук особливо захоплювався де-коративною скульптурою і керамікою, котрі згодом стали до-мінуючими в його творчості. Гостросюжетні, динамічні і пластичні скульптури художни-ка пов'язуються з психологічним трактуванням образів. Твор-ча фантазія митця полягає в розкритті народної теми в не-великих за розміром скульптурних композиціях, виконаних в теракоті. Вони розкривають життя народу, важливі історичні події, часто пов'язані з літера-турними героями та фолькло-ром. Художниця Лариса Цибульська, також випускниця Косівського технікуму, після деякої пе-рерви знову повернулася до ке-раміки. Тепер вона виготовляє невеликі сувернірні форми та жіночі прикраси. Творчість Ла-риси Цибульської характерна цікавим підходом до відрод-ження традицій коломийської кераміки: нові форми, інтер-претації орнаменту — основна риса майстрині.
1 2 3 4 5 Категория: Краєзнавство \| Добавил: Aspirant (16.06.2015)
Просмотров: 685 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: