РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Історія Вишивання. Рушники. - Краєзнавство - Реферати - Каталог статей

Історія Вишивання. Рушники. Рушничок Вишитий рушник на Україні - здавна неодмінний атрибут традиційних народних свят. Важливі події в житті народу ніколи не обходились без рушників. Вишитий рушник завжди був знаком гостинності, на ньому підносили дорогім гостям хліб-сіль; на рушниках приймали новонароджених, а також проводжали людину в останню путь. Під час будівництва нового дому рушниками піднімали сволок, а потім дарували їх будівельникам. Без рушників не обходилось і весілля. Рушник, на який ставили молодят, був запорукою вірності. Рушником зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливої, міцної сім'ї. Кожна молода дівчина готувала собі придане, вишивала багато рушників, сорочок, бо за їх кількістю, красою і складністю узору оцінювали працьовитість нареченої. Рушник дарувала мати сину в дорогу на щастя в новому житті. Його берегли як пам'ять про рідний дім, про дитинство. Однією з найпоширеніших в українських народних вишивках є техніка вишивання хрестиком, яка ґрунтується на лічбі. Вишивають хрестиком по рахунку ниток на тканинах полотняного переплетіння, по канві або контурах, позначених крапками. Можна приготувати канву з висмикнутих вздовж і впоперек ниток тканини, які утворюють квадрати. Вишиваючи хрестиком, треба слідкувати за рахунком ниток тканини. Помилка хоча б на одну нитку спотворить вишивку. Треба також слідкувати, щоб всі верхні стібки перетинали нижні завжди в одному напрямі. Вишивка — один із видів народного декоративного мистецтва; орнаментальне або сюжетне зображення на , , виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих . Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, тощо. Історія Зараз орнаменти для вишивки часом створюють за допомогою Історія вишивки дуже давня. Вишивки були відомі ще в 2 ст. до н.е. Великий вплив на характер вишивки мали ткані матерії. Про вишивку на білій сорочці українців є звістки - ст. візантійських письменників. Відомі рисунки по мініатюрах і на тієї ж доби. Ще в на існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати м і м. Про українські вишиванки згадують іноземні мандрівники - ст. Збереглися вишиванки з козацьких часів - ст. У - ст. центрами вишивання були на Чернігівщині, на Київщині, на Черкащині та інші. Вишивали у кожному селі, монастирях, дворянському, купецькому середовищі. У - ст. відкривалися навчально-кустарні майстерні, художньо-промислові артілі, великі спеціалізовані підприємства з вишивки. Срібна нашивна бляшка із антського скарбу 6-7 ст. н.е. Вважається зображенням людини у вишитій сорочці. Призначення Основне призначення вишивки — прикрашання одягу та інтер’єрно-обрядових тканин. Вишивали головні убори — очіпки, намітки, хустини, а також сорочки, кожухи, свитки, корсетки, киптарі, спідниці, рушники, скатертини тощо. Вишивальними матеріалами були тканини домашнього і фабричного виготовлення (вовняні, льняні, полотняні, перкаль, коленкор, батист, китайка, шовк, кумач тощо). Для гаптування використовували ручно-прядені і фабричні нитки: заполоч, біль, гарус, шовк та інші; металічні золоті й срібні нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер; металеві пластинки — лелітки, ґудзики, намистинки, блискітки, сап’янові стрічки, монети тощо. Традиційні орнаменти, стилі Народна вишивка відзначалася багатством і різноманітністю геометричних елементів (ромби, кола, хрести, хвилясті лінії води, горизонтальні знаки землі), зображенням тварин, птахів, рослин (дерево життя — верба, дуб, явір та ін.; листя, плоди, квіти; голуби, змії, коні, журавлі, качки тощо), людей із ромбоподібними тулубами, хрестоподібними головами. В Україні налічувалось близько 100 видів і технічних прийомів вишивання (, , , , , тощо). Композиційне вирішення української вишивки відзначається безмежною фантазією, колоритом. І все ж переважає стрічкова, букетна і вазонна композиції. Відповідно до етнографічних особливостей вишиванки виявляють чимало регіональних відмінностей. Притому українські вишиванки мають один спільний для всіх земель стиль, так що їх неважко розпізнати серед вишиванок інших народів — слов’янських і неслов’янських. Архаїчні зразки, звичайно одного кольору, відомі були на , й . Строго геометрична низь поширена на , , Полтавщині. Сильно стилізовані рослинні мотиви властиві для , Волині, Поділля, . Більше рослинного характеру, з натуралістичним і мальовничим трактуванням вишиванки Київщини і особливо Полтавщини. Мережка і загалом ажурні вишиванки відомі на Полтавщині, середньому Поділлі й . Кольори української вишиванки загалом відомі в обмеженій кількості й гармонійних сполуках. Найбільше уживані чорна і червона барва або чорна, гарячо-червона і тепла жовта. Часами долучаються до того, в невеликих площах, зелена й синя. Рідко вживають срібної, золотої і сірої нитки. Взагалі багатство барв збільшується з півночі на південь. Кожна вишиванка своєю технікою, композицією, мотивами й кольорами відповідає своєму призначенню. Спеціальні мотиви вживалися для чоловічих сорочок, інші — для жіночих і дитячих або для людей старших і молодших. Відмінні мотиви і барви для рушників та обрусів, для речей буденних, весільних і жалобних. Вишивка — це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних устремлінь, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо були своєрідними оберегами, що захищали людину від злих сил. Вагоме значення мала й кольорова символіка (червоний – любов, жага, світло, боротьба; чорний – смуток, нещастя, горе, смерть; зелений – весна, буяння, оновлення, життя тощо). Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості юнки. Література Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.— : Вежа, ; Николаева Т. Украинская народная одежда.— :Наукова думка, ; Тищенко О. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (13-18 ст.).— Київ, .
1 2 3 4 5 Категория: Краєзнавство \| Добавил: Aspirant (23.06.2015)
Просмотров: 746 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: