РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Історія села Саджавка - Краєзнавство - Реферати - Каталог статей

Плине час. Минають роки і століття. Люди живуть на землі: вирощують хліб, зводять будинки, ростять дітей, співають пісень. Все це складає історію народу. Як не забути її? З цього приводу великий патріот України Іван Огієнко сказав: «Бережімо все своє рідне, щоб не винародовитися, щоб не забути свого народу, з якого ти вийшов. Бережіть свою віру, звичай, свою мову і тим збережете національну істоту свою». Особливо дорога нам пам’ять про тих героїв, які стали символом боротьби за волю України. Серед них – відомий на весь світ Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера – теоретик і практик національно-визвольного руху, організатор боротьби українців проти польських, гітлерівських і московських окупантів у 1920-1950-их роках. Слово «бандерівець» стало символом незламного борця за свободу, а самого С.Бандеру називають загостреним мечем нашої нації. Символічно, що саме 2008 року, який проголошений на теренах нашого краю Роком Степана Бандери, його ім’я очолило список найпопулярніших українців в одному з наймасштабніших телевізійних проектів загальнонаціонального телеканалу «Інтер» - «Великі українці». І лише ганебна фальсифікація результатів голосування з боку україножерів відсунула цю достойну постать на третє місце. Ідеї і справи Степана Бандери знайшли своїх активних послідовників і серед моїх земляків – жителів великого підгірського села Саджавки. Воно розкинулося на лівому березі Пруту в підніжжі Гуцульського Бескиду, на межі Надвірнянщини і Коломийщини. Зараз тут проживає біля 3,5 тис. чоловік. Саджавка – одне найдавніших поселень на території Покуття, вперше згадується в історичних документах 1400 року. Історія мого села з найдавніших часів до наших днів висвітлена в експозиції Саджавського шкільного краєзнавчого музею, який працює з 2003 року. Чільне місце тут посідає історія національно-визвольного руху на саджавській землі, прапором якої декілька десятиліть був Степан Бандера. До речі, слово «бандера» у перекладі з іспанської мови означає «прапор». Слова С.Бандери про те, що «Україна, з уваги на своє геополітичне розташування, може тільки власними силами здобути й втримати свою незалежність», мої земляки-саджавчани у період буремних визвольних змагань середини ХХ століття доводили власним прикладом і ціною власного життя. Уже в період польської займанщини (1920-1930-ті рр..) у Саджавці спостерігалося помітне національно-культурне відродження. Тут активно діяли осередки патріотичних товариств «Просвіта» (голова – Сидір Бобикевич, згодом – Василь Андрушко), «Січ», «Союз українок». Зведено дві читальні «Просвіти», навколо яких гуртувалася майже вся молодь, що прагнула збагатитися знаннями про свій народ. Аматорські гуртки, створені при читальнях, давали театральні вистави не лише в Саджавці, але й у Делятині, Коломиї, Надвірні. У 1929 р. сільські патріоти з товариства «Рідна школа, відстоюючи право навчати дітей рідною мовою, відкрили в селі приватну школу, яка проіснувала чотири роки і була закрита польською владою. У 1937 р. в Саджавці виникає осередок Товариства радикальної молоді ім.М.Драгоманова «Каменярі», головою якого обрано Онуфрія Томащука. У цей період широку діяльність розгорнули в нашому селі підпільні осередки УВО та ОУН. Під їх проводом виростало покоління молодих, ідейних патріотів – націоналістів, переконаних послідовників ідей Євгена Коновальця і Степана Бандери «За двадцять років, всупереч польській окупації, Саджавка національно дозріла й завдяки своїм національно-громадським установам, а зокрема УВО й особливо ОУН, досягла високої національної свідомості, а в Надвірнянськім повіті була безконкуренційно найсвідомішим українським селом», - писав у своїх спогадах «Саджавка над Прутом» (журнал «Гуцульщина» №1 за 1985 рік) Михайло Сербенюк, голова Гуцульського Товариства ім. Юрія Переможця в Канаді, уродженець нашого села. Із встановленням радянської влади в 1939 р. у Саджавці заборонено діяльність усіх національних товариств, обидві читальні «Просвіти» перетворено на клуби. Однак спроби нової влади заборонити ходити в неділю до церкви, організувати колгосп і осередок комсомолу цілковито провалюються, незважаючи на більшовицькі погрози. У 1940 р. в Саджавці падають перші жертви сталінських репресій. Заарештовано члена ОУН Якова Михасюка, який гине в надвірнянській тюрмі. Органами НКВС схоплено молодого науковця і письменника, саджавчанина Івана Давидяка (1906-1941). Роком раніше він закінчив Краківський університет і здобув звання магістра філософсько-історичних наук. До арешту встиг написати біля 10 книг, готував до захисту докторську дисертацію. Іван Давидяк був знищений сталінським режимом за свою книгу «Сила чи розум?», у якій на основі реальних фактів писав, що в СРСР проводились масові вбивства народу. Книга ця була видана у Львові в 1939 році. У музеї історії Саджавки є фото- та писемні документи про життя цього талановитого саджавчанина. У 2006 році, коли саджавська громада відзначала 100-річчя з дня народження І.Давидяка, на прохання нашого музею архів Івано-Франківського обласного відділення Служби Безпеки України передав нам на вічне зберігання цінні документи, які стали експонатами музею. Це особистий паспорт Івана Давидяка, виданий йому польською владою в 1926 р., грамоту про закінчення ним підофіцерської школи польського війська та деякі інші документи. На жаль, родичів у Івана Давидяка зараз в селі не залишилось. Найбільш повно і різноманітно висвітлено в експозиції Саджавського краєзнавчого музею історію визвольних змагань на території рідного краю в період Другої Світової війни та післявоєнної боротьби Української Повстанської Армії. Під час радянсько-німецької війни в Саджавці створюється спільно з жителями сусідніх сіл Самооборонний Кущовий Відділ (СКВ). Восени 1943 р. загони СКВ з участю саджавської боївки ОУН здобули без жодного пострілу місто Десятин. Багато юнаків із Саджавки поповнили військово-вишкільні курси в таборах УПА. 12 добровольців з нашого села у складі дивізії»Галичина» брали участь у боях під Бродами в 1944 р. Деякі з них ще живі, доля закинула їх за океан – у США і Канаду. Три роки наш музей веде з ними листування, в результаті якого колишній саджавчанин, а зараз житель Нью-Йорка Іван Тороус вислав на адресу музею цінні фотодокументи. Вони розповідають про перебування наших земляків, вояків дивізії «Галичина», в італійському таборі для військовополонених в м. Ріміні, а також про подальшу їхню патріотичну діяльність в Англії, США, Канаді. Крім того, Іван Тороус вислав нам велику колекцію нагрудних пропам’ятних відзнак, випущених українською діаспорою в Америці для відзначення дат національного календаря. Цю колекцію він збирав усе життя. Відвідувачі музею історії Саджавки завжди з хвилюванням знайомляться з розділом експозиції «Зродились ми великої години». Тут багато писемних, речових, фотодокументів про учасників визвольних змагань на території Саджавки в 1940-50-их роках. Всього понад 140 жителів нашого села брали активну участь у цій жорстокій боротьбі з московськими окупантами. Багато з них воювали у сотні УПА ім. Колодзінського, яку очолював уродженець сусіднього села Іванівці Михайло Москалюк псевдо «Спартан» (1921-1950 рр.). Ще на початку Другої Світової війни він пройшов добрий старшинський вишкіл у складі Дружин Українських Націоналістів та українського батальйону «Соловейко», очолюваного Романом Шухевичем. У 1941 році брав участь у встановленні української влади у Львові та був свідком проголошення там 30 червня 1941 р. Степаном Бандерою, Ярославом Стецьком та іншими керівниками ОУН-Б відновлення Української держави. Пізніше М.Москалюк боровся проти ворогів на Поліссі, був важко поранений, втратив око, і в 1943 р. повернувся до рідного села. Тут він створив сотню бойовиків УПА, кількістю близько 300 стрільців, взявши собі псевдонім Спартан (від імені 300 мужніх спартанців, які у глибоку давнину в нерівній боротьбі всі до одного загинули, захищаючи свою батьківщину). Сотня Спартана біля 40 разів була у ворожому оточенні, багато втрачала, але кожного разу швидко відновлювала сили і продовжувала успішно вести важку боротьбу. Партизанський командир добре дався взнаки червоним окупантам, і вони порозвішували оголошення, що за голову Спартана дають півмільйона рублів. Однак ще декілька років Спартан був невловимим. Лише 2 лютого 1950 р. карателям завдяки зраднику вдалось оточити будинок Москалюків, під яким був розташований схрон повстанців. Спартан не здався ворогам живим, він загинув разом із своєю дружиною Ольгою та ординарцем Прокопом Рибчуком. А зрадник невдовзі був страчений за вироком окружного трибуналу УПА. У Саджавці, в сотні Спартана, короткий час перебував і майбутній відомий український письменник Дмитро Павличко. Про це він розповів під час відвідання нашого музею в 2004 році, залишивши такий запис у Книзі відгуків про музей: «В Саджавці я був 1945 року як воїн сотні Спартана. Я бачив свого сотенного один раз. Він вирвав од мене зброю: «Іди до школи! Ми загинемо, а ти повинен жити! Не забудь, де ти був. Ти був у сотні Спартана!». Сьогодні я знову зустрівся зі Спартаном. Діти-екскурсоводи розповіли мені про своє село –від доісторичних часів до нині. Добре, що є в Україні Саджавка, є така школа, є майбутнє нашої держави. Серце моє стискається від пошани до цих людей… 21 травня 2004 року. Д.Павличко». Напевно, найціннішим експонатом з історії визвольного руху є обгоріла книга П.Куліша «Чорна рада», яку приніс до музею старожил села, колишній «просвітянин», а згодом станичний УПА Михайло Андрійчук (1910-2008 рр.) Ця книга – німий свідок трагедії, що сталася весною 1947 року біля Саджавки. Тут високо під вершиною гори Діл, за Прутом був повстанський бункер. Дев’ять саджавських повстанців були несподівано оточені підрозділами НКВС і загинули, обороняючись. Але спочатку знищили книги та документи, щоб не дістались ворогу. Пізніше односельчани прийшли на місце трагедії і знайшли цю обгорілу книгу. Багато матеріалів зібрали також юні краєзнавці музею про легендарного саджавського повстанця Василя Пеньківського (псевдо «Сич»), який був референтом у сотні Спартана. Уже через декілька днів після його трагічної загибелі в 1947 р. у лісі Березина на селі зазвучала народна пісня про цей останній бій боївки Сича «У Саджавці, в Березині», Згодом цю пісню підхопили жителі багатьох навколишніх сіл і містечок, звучить вона і тепер. Уже в роки незалежності вдячні саджав чани спорудили на місці загибелі Сича капличку. Музейний мартиролог полеглих повстанців-саджавчан нараховує 81 прізвище. Тут же знаходяться відомості про 6 односельців, які були вбиті або замучені під час облав НКВС, 5 воїнів УПА з інших регіонів, які загинули на території села, 11 родин партизанів, які були вивезені в Сибір і там загинули. Героїчну справу учасників збройних змагань продовжили ті саджав чани – послідовники ідей Степана Бандери, які не побоялися виступити проти тоталітарного режиму в 1950-1980-их роках. Серед них – найбільш помітна постать Володимир Андрушко - дисидент, політик, літератор. Він народився у свідомій саджавській родині 1929 року. З молодих років належав до юнацької сітки ОУН. У 1952 році вивісив жовто-блакитний прапор на Чернівецькому університеті, в якому тоді навчався. Запідозрений у націоналістичній діяльності, був виключений з університету, але йому вдалося закінчити Станіславський педінститут. Вперше заарештований режимом у 1959 р. за націоналістичну антибільшовицьку агітацію, багато років відбував покарання у мордовських таборах разом із Левком Лук’яненком. Вдруге арештований 1981 року, засуджений на десять років суворого режиму. Після звільнення з ув’язнення в 1987 р. активно включився у національно-визвольний рух, був головою Української Республіканської партії на Буковині. Написав книги «Здобудеш Українську державу…», «Кривавий засів». Нещодавно представлений Надвірнянською районною радою до присвоєння звання Герой України. У розділі музейної експозиції «Саджавка сучасна» висвітлено також життєвий і творчий шлях письменниці-новелістки, саджавчанки Галини Христан – члена Національної Спілки письменників України. У своїх книгах «Я вернусь», «Білий острів» вона правдиво розкриває тему героїчної боротьби своїх земляків за волю України, за ті ідеї, які пропагував Провідник української нації Степан Бандера. Наш шкільний музей – то жива історія рідного краю. Я переконаний, що всі, хто його відвідав і перейнявся героїчною боротьбою саджавчан, збережуть в душі хвилюючі заповіді для патріота України: Низько вклонись пам’яті незламних борців за волю України. Збережи для наступних поколінь цю історичну пам’ять. Перекажи своїм рідним та знайомим, як боролись герої. Люби свою Батьківщину так, як любили вони. Пам’ятай, що вони пожертвували найдорожчим – своїм життям – за волю і незалежність України.
1 2 3 4 5 Категория: Краєзнавство \| Добавил: Aspirant (17.06.2015)
Просмотров: 457 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: