РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Формування української народності - Краєзнавство - Реферати - Каталог статей

Формування української народності Формування української народності, що почалося в глибині століть, тривало і в XIV—XV ст. Але умови цього процесу над-то ускладнилися. Українські землі захо-пили різні держави, що мали відмінні від українців мову, релігію, культуру та істо-ричні традиції. Проте між окремими час-тинами Південне-Західної Русі-України розвивалися економічні, політичні, куль-турні зв'язки. Українська народність формувалася на землях Київського, Переяславського, Чернігово-Сіверського князівств, Буко-вини і Закарпаття. В XV—XVI ст. терито-рія розселення українців поширилася на південний схід, на Нижнє Подніпров'я, Побужжя, лівий берег Дніпра. Термін «Україна» поширюється з Наддніпрян-щини на всі українські землі, витісняю-чи попередній «Русь». Ця назва фігурує в офіційних документах, художніх тво-рах, народних піснях. З XIV ст. з'явила-ся назва «Мала Русь». Вперше її вжито в грамотах останнього галицько-волинсь-кого князя Юрія-Болеслава II, який ти-тулував себе - «король всієї Малої Русі». Згодом термін «Мала Русь» здебільшого вживався в офіційних документах. На-род же називав себе русинами — слово, утворене від «Русь». (Так само називали-ся й білоруси. Росіян у ті часи називали московитами). Однією з найважливіших ознак народ-ності є мова. В XIV—XVI ст. на основі міс-цевих південних діалектів, внаслідок спілкування з мовами сусідніх народностей склалася українська мова. З XIV ст. вона стає по суті сучасною українською мо-вою. Наприкінці XVI ст. робилися спроби наблизити книжну мову до живої народної української мови. У XIV—XV ст. культура України розвива-лася в складних умовах. Роз'єднаність українських земель, іноземне гноблення, спустошливі турецько-татарські напади -все це гальмувало процес становлення ук-раїнської національної культури. Але й за таких умов культурний розвиток не при-пинився. Українська культура розвивала-ся на засадах вітчизняних традицій попе-редніх віків, вбираючи в себе ідеї євро-пейського Відродження. Самобутність культурного життя Украї-ни XIV—XV ст. зумовлена тим, що народ із втратою державності був приречений вик-лючно на роль виконавця чужої волі, поз-бавлений можливості вільно розвивати свої інтелектуальні та творчі здібності. За таких обставин енергія українського на-роду спрямовувалася на доведення своєї життєвості через національну культуру. Людські взаємини, побут, православна ві-ра визначили коло суспільних та культур-них інтересів. Школи існували при монастирях, церквах, але виникали і в маєтках деяких феода-лів. Учителями були дяки. Навчалися діти грамоті, молитвам, церковному співу. Ок-ремі українці здобували освіту в школах Польщі, Чехії, Німеччини. Наприклад, син ремісника з Дрогобича Юрій Котермак (Дрогобич) закінчив Краківський універ-ситет, потім перейшов у Болонський уні-верситет (Італія), де здобув ступінь доктора, викладав астрономію й медицину, в 1481— 1482 pp. був ректором університету. В Римі вийшла книга Ю.Дрогобича «Прогностична оцінка 1483 року». Автор подав багатий матеріал з астрономії й географії. Зокрема, зробив першу в друкованій літературі спро-бу визначити географічну довготу міст Ук-раїни. Ця книга - перша видана за кордо-ном наукова праця українського автора. Усна народна творчість представлена казками, легендами, переказами, прит-чами. До нас дійшло багато обрядових пісень: Бодай пану у дворі страшно, Як нам в полі сонце зайшло. Сонце зайшло - ми ще жнемо, При місяці снопи носимо, При зіроньках копи кладемо, Опівночі додому йдемо, На світанні вечеряємо. Удень білий знову йдемо... Бодай пана громи вбили, Як ми ручки потомили. Зберігалася традиція літописання. У ли-товсько-білоруських літописах містяться цінні дані з історії українських земель. Характерна особливість літописів — наяв-ність «повістей»—вставок, що наближають-ся до художніх творів. Цікавими пам'ятка-ми українського літописання є Короткий Київський та Короткий Волинський лі-тописи, створені на зламі XV- XVI ст. ано-німними авторами. У цих творах значне міс-це відведене висвітленню боротьби укра-їнського народу проти турецько-татарсь-кої навали, оспівуються ратні подвиги кня-зя К.Острозького. Автор порівнював його з Антигеном, полководцем Александра Ма-кедонського, навіть з біблійними героями. Значної популярності набули перекладні твори світської літератури: «Александрія» (про Александра Македонського), «Тро-янська історія», «Ізмарагд» (збірка повістей та повчань), ірландська повість про Таудаля-лицаря, в якій описано фантастичну ман-дрівку в потойбічний світ. Центрами книгописання були монастирі, що збирали під своїм дахом переписувачів, художників, проповідників, музикантів, учених. Серед книг тієї далекої доби — «Євангеліє» зі Спаського Красносільського монастиря в Луцьку, «Євангеліє» диякона Спиридона, «Київський псалтир» того ж автора. Найвидатніша пам'ятка XIV ст. — «Київський псалтир», оздоблений майже 300 мініатюрами з алегоріями, пейзажами. Книги XIV ст. писалися на пергаменті. В XV ст. пергамент замінив папір. Архітектура й образотворче мистецтво Ук-раїни розвивалися на самобутній народній основі. У цей період церковні впливи дещо витісняються світськими елементами. В неспокійні часи XIV-XV ст. боротьби з та-тарами розвивалося головним чином обо-ронно-замкове будівництво. Кам'яні замки здебільшого споруджувалися на Правобе-режжі, у Східній Галичині, на Північній Буковині, Закарпатті (Луцьк, Володимир, Острог, Львів, Кам'янець-Подільський та ін.). Навколо тих міст, де не було багатих покладів каменю, а лісу вистачало, зводи-лися земляні й дерев'яні укріплення (Чер-нігів, Новгород-Сіверський, Путивль та ін.). Навіть культові споруди пристосову-валися до оборонних цілей. Найвизнач-ніші з пам'яток архітектури цієї доби - церкви-твердині у селі Сутківці на Поділлі, Зимненський Успенський монастир на Во-лині, церква Богоявления в Острозі та ін. Більшість монастирів обносилася міцни-ми мурами. Застосування вогнепальної зброї вплину-ло і на структуру твердинь. У XV ст. вежі будувалися так, що виступали за лінію му-рів і мали квадратну або п'ятикутну форму. У живопису подекуди з'являлися еле-менти світського характеру. В образотвор-чому мистецтві панував релігійний живо-пис - іконопис. Українські малярі продов-жували візантійські живописні традиції. У найбільших містах України - Львові, Перемишлі, Луцьку— існували оригіналь-ні живописні школи. У XV ст. виник укра-їнський іконостас. Так, українські май-стри на чолі з Андрієм розписали фреска-ми Ягеллонську каплицю в Любліні, Вислицьку колегіату та інші культові спору-ди у Польщі. Основою музичної культури була пісенна народна творчість. Тексти й мелодії скла-дали переважно народні поети, компози-тори - кобзарі, бандуристи, вони ж були і виконавцями. Кобзарі оспівували героїч-ну боротьбу народу з турками, татарами, іншими поневолювачами. Народними інструментами були бандура, кобза, гудок, волинка, бубни, сопілка, дудка, в Карпатах - трембіта. Великого поширення на-був танцювальний жанр — гопак, козачок, їхні мелодії були надзвичайно популяр-ними. Джерелом театру були народні ігри. У той період розвивалося таке явище в історії театру, як діяльність скоморохів — співаків, музикантів, танцюристів, клоу-нів, фокусників, акробатів. Осілі скоморо-хи виступали під час свят. Мандрівні об'єд-нувалися у ватаги й переходили з місця на місце, відвідуючи й деякі інші країни. Скоморохи грали на майданах, на ярмар-ках просто неба, обходячись звичайними ширмами, за якими вони переодягалися. Вже їхній зовнішній вигляд - короткополий одяг (що вважалося гріхом), маски, «бісівська» поведінка, не кажучи про зміст їхнього мистецтва, спрямованого проти церкви й феодалів, — викликали незадо-волення держави і світських феодалів. Руїна Києва в 1240 р. призвела до того, що київські митрополити перебралися до Во-лодимира Суздальського. Галицько-во-линські князі домоглися створення окремої Галицької митрополії, яка протрималася до кінця XIV ст. Москва, що набирала все більшого впливу, без порозуміння з патрі-архом на соборі 1448 р. обрала свого мит-рополита, поклавши початок незалежній Московській державі. Литва з великим незадоволенням ди-вилася на церковну залежність від Мос-кви своїх українських і білоруських про-вінцій. Ольгерд добився висвячення для Литви митрополита Кипріяна, але той не-забаром утік до Москви. Остаточне роз-межування митрополій відбулося після утворення незалежної московської цер-кви і висвячення на Київську митропо-лію Григорія Болгарина (1458 р.). У ре-зультаті всі українські й білоруські землі надалі залишилися підпорядковані царгородському патріарху. Резиденція митро-полита київського, галицького і всієї Русі розташовувалася здебільшого у Вільно. У Литві православна віра спочатку була панівною, державною. За Ягайла, який прийняв католицьку віру, це становище кардинально змінилося. Але вже в 30-х роках XV ст. обмеження щодо православ-них були скасовані. Незважаючи на це, становище православної знаті Великого князівства Литовського погіршилося. Тому частина князів і бояр Чернігово-Сіверщини перейшла на бік Москви. Інші поступово покатоличувалися, аби мати доступ до керівного становища в польсь-ко-литовській державі. Серед причин занепаду православної церкви в литовській Україні було падін-ня авторитету митрополита, якого призна-чав переважно сам князь. На посаду єпис-копа висували здебільшого представників світської знаті. Ставши єпископом, такий шляхтич часто зовсім не переймався цер-ковними інтересами, зберігав світські звички, інколи єпископами ставали цілком негідні з моральної точки зору люди. Великої шкоди церкві завдавав пат-ронат світських людей над церквами й мо-настирями. Магнати, у володіннях яких були церкви й монастирі, розглядали їх як свою власність. Становище віруючих ус-кладнювалося, коли вельможа-патрон пе-реходив з православної віри в іншу. Дезорганізована церква не могла підтри-мувати українські духовні традиції, збері-гати українську мову, народність в умовах наступу полонізації та покатоличення. Культурне життя українських земель в той період перебувало під постійною загро-зою заборони й викорінення. Багато цін-них пам'яток загинуло. В цей період укра-їнський народ втратив державу, йому загрожувала повна асиміляція. Культура України середньовіччя була проміж-ним етапом між культурою Київсь-кої держави й культурою національ-ного пробудження XVII ст. В ній пере-хрещувалися проміння духовності Сходу й Заходу.
1 2 3 4 5 Категория: Краєзнавство \| Добавил: Aspirant (20.06.2015)
Просмотров: 289 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: