РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Демографічні прогнози: поняття і види - Краєзнавство - Реферати - Каталог статей

Демографічні прогнози: поняття і види Бажання зазирнути у майбутнє — одна з людських рис. Тому спроби передбачення майбутньої чисельності населення сягають часів Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Зараз демографічні прогнози є невід'ємною частиною управління державою і приватним бізнесом. Використання електронної техніки і розквіт математично-статистичного моделювання, безумовно, були факторами зростання ролі демографічних прогнозів. Демографічний прогноз — це обґрунтоване передбачення головних параметрів руху населення та майбутньої демографічної ситуації: чисельності, статево-вікової, сімейної та інших структур населення, процесів природного, механічного і соціального руху населення . Прогноз ґрунтується на певних гіпотезах стосовно динаміки демографічних процесів і соціально- економічних умов життя населення. Проте сам термін «прогнозування населення» має декілька тлумачень. Різні класифікації прогнозів існують через різні методи прогнозування, контингенти прогнозів ( чисельність всього населення чи його структурних груп ), час, на який вони обраховуються, цілі, заради яких оцінюють майбутнє, та ін. З точки зору часу, прогнози, як правило, поділяють на короткострокові, середньострокові і довгострокові. Не існує універсальних обґрунтованих критеріїв визначення оптимально- го горизонту прогнозування для демографічних прогнозів. Демографічні явища характеризуються повільною мінливістю. Тому найбільш точними прогнозами вважаються 5 — 10 -річні прогнози, тобто короткострокові. Зрушення у рівнях народжуваності, що доведено емпірично, можуть відбутися, коли молодші покоління досягнуть дітородного віку. Практично це спостерігається кожні 25-26 років, що дорівнює довжині покоління (середньому віку матері при народженні дітей). Тенденції зміни смертності ще стабільніші. На відміну від процесів природного руху, міграції є більш мінливими, з коротшими циклами змін, і переважно вони складають основну проблему прогнозування. На думку Б. Урланіса, середньостроковим прогнозом вважається горизонт — 15 — 20 років, а довгостроковим — 30 — 50 років. А. Боярський висловлює іншу думку, вважаючи довгостроковим прогнозом прогноз на 20 років. Довгострокове і екст- радовгострокове прогнозування тісно пов'язані з аналізом глобальних проблем. Значну роль у розумінні й формулюванні глобальних проблем сучасності відіграла діяльність Римського клубу, провідне місце в доповідях якого займав аналіз демографічної, енергетичної, сировинної, продовольчої та екологічної проблем з точки зору перспектив розвитку людства. Безперечно, демографічні прогнози на період, що перевищує 15 -20 років, являють неабиякий інтерес. Проте зі збільшенням прогнозованого періоду послаблюється інерція та вплив стійких тенденцій розвитку. Тому такі прогнози за сутністю — прогнози-здогадки. Прогнозування населення на довгу перспективу має великий досвід помилок, що відзначало багато демографів (Б. Урланіс, А. Боярський, Д. Валентей, І. Венецький, О. Волков та ін ). З точки зору методології прогнозів, а саме використання математико-статистичних методів у прогнозуванні, найбільш розгорнуту схему типологізації прогнозів представив А. Боярський (див. мал.9.1.). Таким чином, з технічної точки зору всі методи прогнозування можна звести до екстраполяційних, що використовують засоби графіки і математичні функції (лінійні, показникові, параболічні , логістичні криві та ін.); експертних (евристичних), що базуються на компетентності та досвіді прогнозиста (екс- перта ) та його фантазії й здоровому глузді; аналогових, коли майбутня траєкторія розвитку одного об'єкта прирівнюється до минулої динаміки іншого об'єкта, який перебуває на вищому ступені розвитку. Всі ці методи спираються лише на досвід минулого. Прогнози населення можна також розглядати ще й за такими видами: екстраполяційні прогнози, в яких враховуються тенденції минулого і на цій основі робиться припущення про переймання їх у майбутньому; і концептуальні прогнози, що обґрунтовують бажану траєкторію демографічного розвитку і ту систему заходів, при реалізації якої даний розвиток можливий. Концептуальні прогнози потребують розробки гіпотез про нову форму кривої, її теоретичне обґрунтування, тимчасом як екстраполяційні прогнози базуються лише на емпіричних кривих. Ще одним повним і оригінальним визначенням прогнозу, з точки зору сфери застосування, на нашу думку, є визначення А. Романюка. Демографічне прогнозування може розглядатися як передбачення, моделювання і перспективний аналіз. Демографічний прогноз як передбачення народився зі спроби знайти закономірність еволюції населення. Дійсно, тривалий час вважали, що еволюція людського суспільства відбувалася за законами, подібними до законів фізичного світу; вченим того часу необхідно було відкрити ці закони і застосовувати в практиці (геометрична прогресія Мальтуса, логістична крива Пірла-Ріда). Для обґрунтування демографічного прогнозу як передбачення треба врахувати три теоретичні структури. Перша допускає існування загального закону народонаселення, друга — статистичних закономірностей і третя ґрунтується на ймовірній, або стохастичній концептуалізації демографічних подій. Соціальні процеси, на відміну від деяких природних процесів, еволюційні, неповторні, а отже, не завжди можуть бути передбачуваними. Надто часто непередбачувані події (поява такої хвороби як СНІД, аварія на ЧАЕС і т. п. ) руйнують соціально-демографічні тренди. У сучасному світі зміни відбуваються зі зростаючою швидкістю, і вони все більшою мірою викликані свідомим втручанням людини. І хоча соціальний процес невизначений і незакономірний, він проте не є хаотичним. У ньому наявні порядок і послідовність, зумовлені цілеспрямованою діяльністю людини. Окрім випадковості та необхідності, як у біології, соціальні процеси містять у собі волю людей, які намагаються формувати майбутнє за своїм бажанням. Випадковість, необхідність, воля — ось три елементи створення і руйнування, сталості і змін, адаптації і скостеніння. Випадковість примушує певну ситуацію розвиватися непередбаченим шляхом; у необхідність може потрапити якийсь фактор, що надалі визначає інші на макро- і мікрорівнях; воля замінює пасивні елементи на активних осіб, здатних виробляти і здійснювати конкретну програму дій. Таким чином, соціальний процес не є детермінованим, або результатом вільної волі, або абсолютної випадковості, скоріше за все він є поєднанням їх. Тому демографічний прогноз як передбачення є досить ймовірним. Другий тип демографічного прогнозування — моделювання, теж пройшов довгий історичний шлях. Зараз цей тип прогнозів використовують як аналітичний засіб для прийняття урядових рішень і в оцінці демографічної політики. Моделювання нейтральне щодо прогнозування: при побудові моделей не ставлять завдання передбачити майбутнє. Демографічне моделювання — це чисельність варіантів, з яких можна вибирати потрібний, враховуючи мету і технічну складність. Моделювання може бути «орієнтоване на процес» та «орієнтоване на ціль». У першому випадку моделі видають результат—наприклад, чисельність населення та його вікову структуру. Такі моделі використовують для оцінки результатів конкретної демографічної політики. У моделях другого типу спочатку встановлюють певну демографічну ціль, а потім проводять моделювання, щоб визначити оптимальне сполучення факторів, або шляхів, що ведуть до цієї мети. Такі моделі можуть бути «одноцільовими « і «багатоцільовими». Як великомасштабні та багатомірні конструкції вони вимагають надзвичайно складних режимів роботи ЕОМ , введення багатьох демографічних і соціально-економічних факторів, значної статистичної бази. Як правило, багатоцільові моделі з метою вивчення довгострокових наслідків взаємодії багатьох факторів є колективною працею демографів, економістів, соціологів, окремих відділів науково-дослідних інститутів. Одна з таких відомих моделей глобального розвитку людства побудована Медоузом, Форрестером та співробітниками Масачусетського технологічного інституту. Третій тип демографічного прогнозу — перспективний аналіз, являє собою складніше явище, ніж передбачення і моделювання, оскільки він включає не лише деякі спільні з ними елементи, але й певні специфічні риси. Метою вказаних прогнозів є головним чином, з'ясування демографічних тенденцій. В основі цієї концепції прогнозів лежить аналітична правдоподібність, вірогідність. Арґументи, наведені для обґрунтування прогнозних припущень, повинні бути переконливими як для професійних виконавців, так і для користувачів. Не можна випускати з поля зору той факт, що прогнозування є не лише суто теоретичним заняттям. Слід урівноважувати ощадливість з ефективністю, якість із своєчасністю. З одного боку, кількість аналізованих параметрів повинна бути зведена до мінімуму, щоб зменшити експлуатаційні витрати. З другого боку, відібрані параметри мають бути аналітично вартісними. З накопиченням фактів про ненадійність демографічного прогнозування прогнозисти усвідомили потребу обрахування декількох серій прогнозів, так би мовити — використання альтернативних припущень про розвиток демографічних процесів. Існують різні назви для позначення варіантів прогнозу: мінімальний варіант (песимістичний, слабкий); максимальний варіант (оптимістичний, сильний ), середній (реалістичний) варіант. Розв'язання будь-якої прогностичної задачі потребує з одного боку вибору методологічного підходу, а з іншого — розробки серії гіпотез. Гіпотези — це припущення найбільш вірогідних змін існуючих тенденцій, теоретичне обґрунтування майбутнього розвитку прогнозованого явища. Обрані гіпотези, як правило, зумовлюють використання того чи іншого методу прогнозування. Найпоширеніший метод обрання гіпотези базується на обґрунтуванні минулих тенденцій демографічних процесів і виявленні майбутньої динаміки за існуючою траєкторією. Така гіпотеза передбачає використання екстраполяційних методів. Більш складним є концептуальний підхід, який передбачає і обґрунтовує зміни існуючих траєкторій через певні вірогідності змін у соціально-економічній (екологічній, культурологічній і т. п. ) ситуації. Системний, комплексний, поведінковий підхід — загальнотеоретичні передумови прогнозування демоекономічних процесів. Методологія прогнозування населення, чи його певних контингентів, для країни в цілому і для її окремих регіонів не може бути єдиною через своєрідність національно-культурного та територіального розвитку. Таку специфіку враховують в економічній географії та економічній кібернетиці. Завдяки дослідженням, головним чином економгеографів школи Н. Баранського та сибірських вчених школи Г. Пру- денського, у науковий обіг ввійшло поняття «регіональних особливостей». Розвиток економічної кібернетики додав у демографічне прогнозування поняття «системних особливостей». Специфіка взаємозв'язку між прогнозуванням населення на національному і територіальному рівнях та системними і регіональними особливостями пов'язана з наступними ідеями: 1. Провідна ідея характеристики системних особливостей полягає в тому, що між частиною та цілим існує якісна неоднорідність. Ціле являє собою систему упорядкованої сукупності елементів, що взаємодіють між собою. Отже, країна виступає як ціле — органічна єдність районів. Район як частина країни — її підсистема. Проте він є самостійною системою для тієї упорядкованої сукупності частин, з яких складається. Системний аналіз, таким чином, складається з вивчення відношень взаємодії та підпорядкування між цілим і його частиною. 2. Ідея розуміння регіональних особливостей полягає в тому, що розбіжності можуть бути не лише між частиною та цілим, а й між певним числом частин. Тобто тут застосовуються правила середніх величин. Як зауважував А. Кетле, кожний район може бути врахований як член ряду розподілу. Ступінь своєрідності кожного члена розподілу виражається тим, наскільки його характеристики відрізняються від середніх величин. Тому збіг з середньою є явищем випадковим, оскільки саме середнє значення — поняття абстрактне і є лише тенденцією. Кожне відхилення від середньої -своєрідність. Тож, невелике відхилення від середньої є несуттєвим, а значні відхилення від середньої треба враховувати в практиці національного і регіонального управління. Райони — це типові одиниці, якщо їх розглядати у вигляді частини стосовно цілого, але вони індивідуальні стосовно один до одного. У першому випадку вони аналоги, у другому — унікуми. Ці дві властивості застосовують при характеристиці системних і регіональних особливостей. Системні особливості відрізняються від регіональних тим, що перші характеризують відмінності між двома сутностями, а другі — показують розбіжності існування в одній сутності. Ці особливості враховують і при прогнозуванні залежно від його макро- чи мікрорівня. Крім врахування особливостей попереднього розвитку демографічних процесів і територіальних відмінностей, при прийнятті гіпотез аналізують також чинники, що формували демографічні тренди у минулому, а також ті, які можуть з'явитися, чи залишитися у майбутньому. Демографічні процеси тісно пов'язані з економічними, соціальними, культурологічними, екологічними процесами. Такий зв'язок з бігом часу може змінюватися: одні процеси можуть визначати характер інших, а потім причина і наслідок можуть мінятися місцями. Джерела історичної демографії показують, що протягом тисячоліть динаміка чисельності населення визначалася епідеміями, війнами і станом сільського господарства, яке було основою існування традиційних суспільств. Тобто, динаміка населення визначалася економічним станом у суспільстві, охороною здоров'я, медициною і станом миру чи війни. Стан економічного середовища у суспільстві — це рівень розвитку продуктивних сил і кон'юнктурний стан економіки. У традиційному суспільстві першим складником було сільське господарство, що базувалося на ручній праці і тягловій силі тварин, а також неврожаї як тимчасові кон'юнктурні процеси. У сучасному суспільстві — це індустріальні та постіндустріальні продуктивні сили, а також циклічні чи структурні економічні кризи як тимчасові процеси. Потреба економіки країни в робочій силі стає визначальним фактором впливу суспільства на демографічні процеси. В аграрному суспільстві продовольчі проблеми формували необхідність багатодітності. Вже в індустріальному суспільстві ця проблема була розв'язана. Зараз системи пенсійного і соціального забезпечення знімають потребу мати багато дітей для забезпечення старості. Проте найсильнішим регулятором демографічної поведінки в сучасних розвинених країнах і , як бачимо, в країнах транзиції є економічна кон'юнктура, що викликає зростання чи падіння доходів через рівень зайнятості. Так, свідоцтвом впливу кон'юнктурних економічних процесів на демографічні процеси є класичний приклад зниження народжуваності в результаті економічної кризи 1929 — 1933 років у розвинених країнах. Народження дитини значною мірою впливає на сімейний бюджет. У вітчизняній та закордонній літературі є різні підрахунки, яким чином народження чергової дитини впливає на сімейний добробут. За підрахунками П. Саму- ельсона, поповнення сім'ї на одну дитину знижує душовий доход у 1,5 рази, а з народженням другої дитини душовий доход знижується ще на 1/4. Оскільки рівень споживання дорослого вищий, ніж у дитини, то вважають, що в однодітній сім'ї розміри витрат повинні збільшитися на 30%, а у дводітній — на 50 - 60%. Оскільки демографічні процеси тісно пов'язані з економічними, то існує точка зору, що у країнах, де вже відбувся демографічний перехід, демографічні характеристики мають коливальний характер і пов'язані з економічними циклами. Великі цикли, або хвилі, пов'язують з нерівномірністю нагромадження капіталу, викликаною пересиченістю певними ринками; розв'язанням певних економічних завдань і необхідністю пошуку нових; переходом від одного способу виробництва та споживання до іншого; нерівномірністю науково-технічного прогресу. Інша точка зору полягає в тому, що відбувається стійке зниження потреби в робочій силі протягом науково-технічної революції (Е.Араб-Огли). Економічне середовище (ринок праці) звужується, і відбувається паралельне зниження рівнів зайнятості та народжуваності. Вплив охорони здоров'я та медицини на демографічні процеси полягає в тому, що вони регулюють і обмежують шкідливий вплив оточуючого середовища на суспільство. При обґрунтуванні гіпотези про вплив цих чинників на демографічні процеси основною метою стає аналіз перспектив охорони здоров'я, медицини та з'ясування перспектив зростання очікуваної тривалості життя. Відомо, що у розвинених країнах, в Україні також, основними причинами смерті є серцево- судинні, злоякісні захворювання і травми. На відміну від інфекційних та паразитарних хвороб, з якими вже є розроблені засоби боротьби, вищезгадані хвороби є наслідком побічних дій сучасної цивілізації. Патогенна дія цих чинників проявляється у забрудненні води і повітря, хімічній шкідливості певних речовин, радіації, високих рівнях шуму і вібрації, нервових стресах, шкідливих звичках. Для боротьби з цими факторами смерті успішними є превентивні заходи, тобто профілактична медицина, яка в свою чергу потребує розвитку теоретичної (фундаментальної) медицини. Вплив культурологічних факторів може здатися несуттєвим стосовно попередніх двох факторів. Наприклад, більшість релігійних систем світу формувала у населення установку на багатодітність. Це мало свої історичні причини, оскільки протягом тривалого історичного періоду людство мало високі показники смертності. В нинішній час високі дитяча і доросла смертність залишилися позаду, проте світові релігії, поступово адаптуючись до нових реалій, все ще зберігають пронаталістсь- кий характер. Цей факт вказує на те, що культура, традиції формуються протягом тривалого часу і також протягом тривалого часу вони можуть змінюватися, адаптуватися до нових умов життя. Щодо прогнозування впливу культурологічних факторів на динаміку демографічних процесів, то на коротку перспективу їх вплив можна не побачити. Для довгострокової перспективи врахування цих факторів здійснюється опосередковано через групу факторів, що характеризують соціально-економічний стан суспільства. При розробці гіпотез на короткий термін прогнозу найчастіше прогнозні показники народжуваності, смертності, міграцій беруть за незмінні. Проте, при прогнозуванні на середньостро- кову і віддалену перспективу гіпотеза про незмінність відтворення населення може дати великі похибки, або взагалі виявитися хибною. Щоб цьому запобігти, прогнозист повинен враховувати структурні фактори, які викликані так званими процесами компенсації та амортизації. Процес компенсації виявляється в тому, що в результаті певних зовнішніх факторів, які протягом тривалого часу перешкоджали здійсненню визначених демографічних подій (як правило, народжуваності та шлюбності), у населенні поступово збільшується частка людей, у яких ці події в принципі можливі. Потім, коли зовнішня перешкода усувається, то такі події можна спостерігати відразу в багатьох людей, і відповідний показник різко зростає. Через певний час зі зменшенням контингенту осіб, у яких була можлива ця подія, показник знову знижується. Саме так, у результаті компенсації відбувається різке зростання шлюбності і народжуваності після закінчення тривалих воєн, економічних криз, тощо. У цей період відбуваються одруження, що у нормальних умовах були б розподілені протягом усього періоду років, охоплених війною, кризою та ін.; народжується багато дітей як у нових родинах, так і в тих, що існували до війни, але народження цих дітей були відкладені на післявоєнний (післякризовий) період. Після закінчення ж певного часу показники шлюбності і народжуваності повертаються до норми. Після короткострокової, шпилеподібної компенсації настає довготривалий процес (на термін, що дорівнює довжині 2 і більше поколінь), період амортизаційних хвиль. Якщо з якогось моменту помітно збільшилася народжуваність, то внаслідок цього через певний час у населенні зросте частка дітей, що потягне за собою зниження загального коефіцієнта народжуваності. Пізніше, коли діти, що народилися в період різкого підвищення народжуваності, самі досягнуть дітородного віку, знову можна буде спостерігати підвищення народжуваності, що знову призведе до збільшення питомої ваги дітей. Таким чином, значне збільшення народжуваності викликає її тривалі хвилеподібні коливання. В міру ж згасання цих коливань установлюється стійкий рівень народжуваності, який буде трохи нижчим, ніж у час первісного її сплеску, оскільки новому режиму народжуваності буде відповідати підвищений відсоток дітей у населенні. Цей приклад ілюструє згаданий процес амортизації. Явища компенсації й амортизації відбувалися в демографічній історії України після 2-ої світової війни. Зараз в Україні також можлива післякризова компенсація, пов'язана з переходом економіки країни до ринкових відносин, яку треба враховувати при прогнозуванні народжуваності. Література 1. АкимовА.В. Мировое население: взгляд в будущее / Рос. Акад. наук, Ин-т востоковедения.— М.: Наука, 1992.— 199 с. 2. Араб-Оглы Э.А. Демографические и экологические прогнозы. — М., 1978. 3. Басалаева Н.А. Моделирование демографических процессов и трудовых ресурсов.— М.: Наука.— 1978.— 87 с. 4. БахметоваГ.Ш. Методы демографического прогнозирования.- М.: Финансы и статистика.,1982.— 159 с., граф. 5. Бедный М.С. Демографические процессы и прогнозы здоровья населения. — М., 1972. 6. Боярский А.Я, Валентей Д.И., Кваша А.Я. Основы демографии. — М., 1980. 7. Венецкий И.Ґ. Математические методы в демографии. — М., 1971. 8. Венецкий И. Ґ. Статистические методы в демографии.- М, 1977.-208 с. с табл. 9. Волина Г., Вуколова С., Никитина С. Прогноз численности Российской Федерации до 2010 года. // Вопросы статистики № 10, 1997. - С. 67 - 75. 10. Геець В., Ревенко А. Соціально-економічна статистика та прогнозування // Статистика України.- 2000.- № 2.- С.14 - 17. 11. Демографические прогнозы / Сб. ст. Под ред. А.Г. Волкова.- М.: Статистика, 1973.- 167 с. с табл. 12. Демографические прогнозы. — М., 1973. 13. Демографические процессы и их закономерности / Под ред. А.Г.Волкова. — М., 1981. 14. Демографический энциклопедический словарь. — М., 1985. 15. Демографічні перспективи України до 2026 року. - К., 1999. - 55 с.: іл., табл. 16. Демографічна ситуація: сучасні проблеми та перспективи. З послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році» http://www.gmdh.net/pop/uarticle.htm 17. Єріна А.М. Статистичне моделювання та прогнозування: Навч. Посібник.- К.:КНЕУ,2001.-170 с. 18. Имитационные модели в демографии: Сб. ст. / Под ред. А.Г. Волкова.— М.:Статистика, 1980.— 207 с.,граф. 19. Курс демографии / Под ред. А.Я.Боярского. — М., 1974. 20. Медков В.М. Демография: Учебное пособие. — Ростов- на-Дону: «Феникс», 2002. — 448 с. 21. Методология демографического прогноза. — М., 1988. 22. Методы исследования. Демография: проблемы и перспективы. — М., 1986. 23. Миграция населения: прогнозы, факторы, политика. — М., 1987. 24. Модели демографических связей. — М., 1972. 25. Муромцева Ю.И. Трудовой потенциал Харьковщины (Статистическая оценка и прогноз) // Бизнес информ № 7—8, 2002.- C. 51-54. 26. Позняк О. Скільки нас буде у 2025, 2050, 2075 роках?: [Прогноз щодо чисельности населення України] // Дзеркало тижня. - 2001. - 15-21 груд. - С. 13. 27. Романюк А. Демографічний прогноз як передбачення, моделювання і перспективний аналіз // Демографические исследования.- К.: Наукова думка.- 1993.- Вып 17.- С. 70 - 90. 28. Романюк А.І. Демографічні студії: Вибрані праці / Ін-т економіки НАН України; Гол. ред. В.С. Стешенко.- К.: Ін-т економіки, 1997.- 303 с.: іл. 29. Руднєв С. А., Глушач Ю.С. Основи демографічної статистики. Навч. Посібник.- Харків, 1997.- 44 с. 30. Руднев С. А. Статистические методы прогнозирования демографических процессов.- Х.: ХГУ, 1991.- 36 с. 31. Рыбаковский Л. Л. Миграции населения: прогнозы, факторы, политика.- Отв. ред. Т. И. Заславская.- АН СССР. Ин-т социол. исслед.- М.: Наука, 1987.- 199 с. 32. Рыбаковский Л.Л. Методологические вопросы прогнозирования населения.- М.: Статистика, 1978.- 208 с. ил. 33. Социальная статистика: Учебник/ Под. ред. чл.-кор. РАН И.И. Елисеевой.- М.: Финансы и статистика, 1997. - 416 с. 34. Статистический анализ в демографии: Сб. статей / Под. ред. А.Г. Волкова.- М.: Статистика, 1980. - 165 с., рис. 35. Статистический словарь / Гл. ред. М. А. Королев.- 2-е изд., перераб. и доп.- М.: Финансы и статистика.- 1989.- 623 с.: ил. 36. Стефановський А. Деякі питання вдосконалення методики демографічного прогнозування і побудови таблиць смертності. // Демографічні дослідження.Вип 20.- К.,1997.- С. 70-80. 37. Стеценко С. Г., Козаченко И. В. Демографическая статистика: Учеб. пособие для эк. спец. вузов.- К.: Вища школа, 1984.- 407 с., ил. 38. Стеценко С. Г., та ін. Статистика населения.- К.,1993.- 254 c. 39. Экономическая статистика: Учебник/ Под. ред. Ю.Н. Иванова.- М.:ИНФРА-М, 1998.- 480с. 40. Brown Robert L. Introduction to the mathematics of demography ACTEX Publications , Winsted & Avon, Connecticut, 1991.- 230 p. 41. Craig H. Davis. Demographical Projection Techniques for Regions and Smaller Areas, Vancouver: UBS Press, 1995.- 116 p. 42. Plane David A., Rogerson Peter A. The Geographical Analysis of Population with Applications to Planning and Business, N.Y.: Wiley, 1994.- 105p.
1 2 3 4 5 Категория: Краєзнавство \| Добавил: Aspirant (15.06.2015)
Просмотров: 531 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: