Меню сайта
Категории раздела
Друзья сайта
Статистика
Онлайн всего: 4
Гостей: 4
Пользователей: 0
Главная » Статьи » Реферати » Краєзнавство |
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Демографічна політика
Демографічна політика План 1. Демографічна політика, її сенс і основні заходи 2. Демографічна політика в країнах світу Демографічна політика, її сенс і основні заходи Сучасна демографічна ситуація в Україні і в світі є складною. З метою подолання негативних демографічних тенденцій необхідна активна демографічна політика. Демографічна політика — це цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення. Вона покликана впливати на формування бажаного для суспільства режиму відтворення населення, збереження або зміни тенденцій у сфері динаміки чисельності і структури населення, темпів їх змін, динаміки народжуваності, смертності, сімейного складу, розселення, внутрішньої і зовнішньої міграції, якісних характеристик населення. Кожна країна має певну концепцію демографічної політики — систему визначень найважливіших цілей, задач і пріоритетів впливу на демографічний розвиток. У концепції формулюють найважливіші напрямки державної політики стосовно розвитку народонаселення до визначеного періоду. Концепція складає правовий та ідеологічний простір, у рамках якого можуть формуватися програмні документи з питань народжуваності і підтримки родини, здоров'я і тривалості життя, міграції та інших аспектів демографічного розвитку. Демографічна політика ґрунтується на комплексі різних заходів: економічних, правових, виховних і пропагандистських. До числа економічних заходів, спрямованих на стимулювання народжуваності, зараховують оплачувані відпустки і різні допомоги при народженні дітей, допомоги на дітей залежно від їхньої кількості, віку і складу родини — за прогресивною шкалою, різні позички, кредити, податкові та житлові пільги та ін.; на зниження народжуваності спрямовані заходи, що створюють переваги для малодітних родин. Адміністративно-правові заходи включають законодавчі акти, що регулюють вік одруження, розлучуваність, здійснення абортів і застосування контрацептивів, майновий стан матері і дітей у випадку розпаду родини, режим праці працюючих жінок і ін. Виховні і пропагандистські заходи спрямовані на формування суспільної думки, норм і стандартів демографічної поведінки, визначення ставлення до давніх і сучасних традицій і звичаїв відтворення населення, на політику планування родини (внутрісімейне регулювання дітородіння), на статеве виховання й освіту молоді та ін. Ефективність демографічної політики можна визначити як досягнення поставленої мети у короткий термін з мінімальними економічними витратами. Розрізняють загальну, генеральну та довгострокову ефективність . Необхідність проведення демографічної політики визнана практично всіма країнами світу, незалежно від демографічної ситуації і темпів зростання населення. Залежно від демографічної ситуації існує 2 основних типи політики: спрямована на підвищення народжуваності (типова для економічно розвинутих країн) і на зниження народжуваності (необхідна для країн, що розвиваються). Часто практичне здійснення демографічної політики пов'язане із труднощами як морально-етичного плану, так і нестачею фінансових засобів. І практично всі країни світу мають спільну мету будь-якої демографічної політики — зниження захворюваності населення та подовження середньої тривалості життя Демографічна політика в економічно розвинутих країнах здійснюється виключно економічними заходами і спрямована на стимулювання народжуваності. У багатьох європейських країнах впроваджується широкий комплекс заходів щодо стимулювання народжуваності, орієнтації сімей на двох і трьох дітей. У деяких країнах Західної Європи прийняті закони, які обмежують міграцію з країн Азії і Африки. Проведення демографічної політики в країнах, що розвиваються, з високими темпами зростання населення, особливо актуальне. Однак, її реалізація ускладнена нестачею фінансових ресурсів і часто обмежується лише декларативними заявами. Найчастіше цю політику взагалі не сприймають громадяни через традиції багатодітності, високого соціального статусу материнства і, особливо, батьківства. Уряди більшості мусульманських країн узагалі відкидають утручання держави в планування родини. В багатьох країнах, що розвиваються, реалізується політика, спрямована на зниження смертності і народжуваності. В країнах Азії (В'єтнам, Лаос, Камоджа та ін.) запроваджують заходи до подолання наслідків війни, допомоги сім'ям і розвитку системи охорони здоров'я з метою подальшого зниження смертності. Труднощі формування і реалізації соціально-демографічної політики, її недоліки приховують реальну небезпеку для стабільності соціальних відносин, загрозу граничної майнової поляризації громадян, поширення бідності. Якщо не запобігати цим негативним процесам, спостерігатимемо посилення таких явищ як розпад сімей, депопуляція населення. Демографічна політика в країнах світу Історія демографічної політики сягає часів глибокої давнини. Вона знайшла відображення в багатьох правових і законодавчих актах стародавності, особливо у випадках перенаселення країн або, навпаки, великих людських утрат. За середньовіччя, в умовах підвищеної смертності через війни й епідемії, деякі демографічні заходи, здебільшого стихійні, були спрямовані на збереження високого рівня народжуваності. У нові часи першою країною, де демографічна політика, що стимулювала народжуваність і одержала цілком виразне оформлення, була Франція. Потім таку політику стали практикувати й деякі інші країни Європи. Далі її почасти заступила політика, спрямована на стримування темпів приросту населення. Така ж зміна пріоритетів — залежно від фази демографічного переходу—була характерна і для новітнього часу. Найбільший розвиток і поширення демографічної політики маємо у другій половині XX ст., що зумовлене, з одного боку, настанням демографічного вибуху, а з іншого боку — демографічної кризи. Багато політиків і вчених побачили в ній чи не головний засіб стримування зростання населення в першому і його прискорення — у другому випадку. Багато уваги питанням демографічної політики приділяє й Організація Об'єднаних Націй. Під її егідою відбулися Всесвітні конференції з народонаселення: у 1954 р. (Рим), у 1965 р. (Белград), у 1974 р. (Бухарест), у 1984 р. (Мехіко), у 1994 р. (Каїр). У 1967 р. було створено Фонд ООН із заохочення діяльності у сфері народонаселення (ЮНФПА). З 60-х років ООН проводить систематичні опитування урядів із проблем політики стосовно народонаселення. їх обговорюють також на сесіях Генеральної Асамблеї ООН. У 1992 р. вони ввійшли в порядок денний Всесвітньої конференції з навколишнього середовища і розвитку. З окремих документів особливе значення має прийнятий у Бухаресті в 1974 р. «Всесвітній план дій у сфері народонаселення», який містить багато конкретних рекомендацій щодо здійснення демографічної політики. Потім на конференціях у Мехіко й особливо в Каїрі він одержав подальший розвиток із внесенням ряду принципових змін. Однак для того, щоб зробити демографічну політику по-справжньому ефективною і діючою, усіх цих постанов було недостатньо. Необхідні були і нові засоби її здійснення. Перший великий прорив тут відбувся на рубежі 50-х і 60-х років, коли вдалося одержати комбіновані контрацептивні засоби для внутрішнього вживання — гормональні таблетки, пігулки й ін., у подальшому все більш удосконалювані. Усе це призвело до того, що в 60-х рр. у світі відбулася справжня сексуальна революція, яка викликала найгостріші протиріччя в поглядах і відповідно полеміку і боротьбу думок. У першу чергу, вони торкнулися питання абортів. У християнському світі проти штучного переривання вагітності категорично виступила католицька церква. Ще в 1987 р. Ватикан видав спеціальну «Інструкцію» з цього приводу, а на Каїрській конференції 1994 р. знову висловився настільки ж різко. Проти абортів і взагалі планування родини виступає і більшість мусульманських країн. Усього ж у світі щорічно здійснюють приблизно 60 млн. абортів. Інформації про поширення демографічної політики в сучасному світі не завжди можуть бути зіставлюваними. Так, за одними даними, у розвинутих країнах різні форми контролю народжуваності застосовують близько 70% жінок репродуктивного віку, у країнах, що розвиваються, — 50%. За іншими даними, більш-менш активну демографічну політику здійснює приблизно половина всіх країн світу. За третіми, — лише з 1970 до 1993 р. число подружніх пар у країнах, що розвиваються, які використовували різні форми планування родини, збільшилося в 10 разів (з 40 млн. до 400 млн.), а число самих цих країн зросло до 130. За четвертими даними, кількість учасників планування родини до 2000 р. у Східній і Південно-Східній Азії перевищила вже 300 млн., у Південній Азії — 100 млн., у Латинській Америці — 75 млн. родин. Як бачимо, важко визначити, якою мірою ці відомості відповідають або суперечать одна одній; але в цілому вони свідчать про те, що поширення демографічної політики набуває усе більшого розмаху. У країнах, що розвиваються, які ще перебувають на стадії демографічного вибуху, основна мета демографічної політики полягає в зниженні коефіцієнтів народжуваності і природного приросту населення. Народжуваність зменшується в результаті популяризації і поширення контрацептивів, санітарної освіти, консультування з питань планування родини, пропаганди переваг малодітної родини, а також стимулювання малодітності за допомогою різного роду економічних і адміністративних заходів. Деякі країни не тільки дозволяють, але й усіляко вітають добровільну стерилізацію чоловіків і жінок. Найбільш яскравий приклад здійснення демографічної політики являють собою країни Азії, що розвиваються. Там вона охоплює переважну більшість жителів. У першу чергу це стосується країн з найбільшою чисельністю населення — Китаю, Індії, а також Індонезії, Пакистану, Бангладеш, Малайзії, Таїланду, Філіппін. Досить активну демографічну політику здійснюють також у країнах Латинської Америки та в деяких країнах Північної Африки. Однак в інших частинах світу, особливо в мусульманських країнах, вона поки що не одержала поширення. Про це можна судити, зокрема, за показниками застосування засобів контрацепції. За статистикою ООН, середній показник застосування контрацептивів для всіх країн, що розвиваються, дещо перевищує 1/2 (мова йде про кількість тих родин, які застосовують контрацептиви), а для найменш розвинутих — 1/5. Першим за цим показником є Китай (майже 85%). У Таїланді, В'єтнамі й Шрі-Ланці він сягає 65—75%, у Малайзії й Індії — 50—60%, у більшості країн Латинської Америки — 50—75%. На іншому полюсі перебувають країни Західної і Центральної Африки і деякі країни Південно-Західної Азії, де частка таких родин звичайно не перевищує 10%; в Афганістані вона складає всього 2%, а в Ємені — 7%. Одним з дійових заходів демографічної політики є законодавче підвищення віку одруження. Наприклад, у Китаї він був підвищений до 22 років для чоловіків і 20 років для жінок, в Індії — відповідно до 21 року і 18 років. Реально ж спостерігається ще більше «старіння» шлюбу, зумовлене тим, що значна частина молодих людей прагне одержати освіту, а потім здійснити професійну підготовку, сполучаючи її з трудовою діяльністю. Ще 15—20 років тому середній вік наречених у країнах, що розвиваються, складав 16—18 років, а до початку XXI ст. навіть в Африці він став перевищувати 20 років, в Азії ж і особливо в Латинській Америці «постарів» ще більше. Серед країн Азії, Африки і Латинської Америки є десятки невеликих за чисельністю населення (карликових ) держав, демографічна політика в яких спрямована в першу чергу не на зниження, а на збільшення природного приросту населення. У більшості економічно розвинутих країн, що вступили в стан демографічної кризи, демографічна політика має на меті підвищення коефіцієнтів народжуваності і природного приросту. У першу чергу це стосується країн Європи. Особливо активну демографічну політику до кінця 80-х рр. здійснювали країни Східної Європи. До числа основних її заходів належать: одноразові позички молодятам, допомоги у зв'язку з народженням кожної дитини — за прогресивно зростаючою шкалою, щомісячні допомоги на дітей, тривалі відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, переважне право на придбання квартири, на утримання дітей у дитячих установах. У країнах Західної Європи система заходів демографічної політики в цілому подібна, хоча, різниться розмірами різного роду виплат та інших пільг. Наприклад, одноразова допомога при народженні дитини у Великобританії на початку 90-х рр. складала— 25 фунтів стерлінгів, у Франції — 2600 франків, в Іспанії — 3000 песет. Щомісячні допомоги , що сплачують у Нідерландах — від 90 гульденів на першу і до 215 гульденів на восьму дитину. У Франції подібні щомісячні допомоги зростають з 500 франків на двох дітей до 3000 франків на шістьох дітей, причому їх виплачують аж до досягнення дітьми 16 років. У Швеції, приміром, держава збільшила оплачувану відпустку (з розрахунку 90% заробітної плати) з догляду за дитиною з 12 до 13 місяців (2 з них бере на себе батько) та місячну допомогу на дитину, що вже зараз складає 102 долари, запровадила безкоштовне дошкільне навчання для дітей 4-х і 5-літнього віку. Ефективність додаткового фінансування шведи довели на власному прикладі. Коли наприкінці 1980-х збільшили допомогу на дитину, рівень народжуваності в країні зріс до 14,5 %с, і Швеція піднялася на друге — після Ірландії — місце за цим показником серед членів ЄС. На початку 1990-х внаслідок економічної рецесії допомогу довелося урізати, і рівень народжуваності різко упав. У результаті Швеція закінчила десятиліття на останньому місці таблиці народжуваності ЄС — на 1 000 чоловік припадало лише 10 немовлят. Демографи вважають, що політику заохочення народжуваності і підвищення природного приросту найбільше ефективно проводять Франція і Швеція. Нині середній вік одруження у Європі складає 26,4 роки для чоловіків і 23,4 роки для жінок. В Італії, Швейцарії, Швеції для чоловіків він перевищує 27, а в Німеччині навіть 28 років. Для жінок у Франції і Швеції він перевищує 24, а в Німеччині, Швейцарії і Данії — 25 років. У США державна демографічна політика майже відсутня. Громадянам у цій сфері надана повна воля вибору. Допомога родині, як правило, має непрямий характер, у вигляді різних податкових пільг. У США, на батьківщині сексуальної революції 60-х років, особливо значне поширення одержали різні види контрацептивів. Однак «реабілітація» сексу спричинила за собою такі бурхливі дискусії, що буквально розкололи суспільство на ворогуючі угруповання. У першу чергу це стосується суперечки про заборону або легалізацію абортів, що у США то забороняли, то дозволяли — залежно від співвідношення сил лібералів і консерваторів. Література 1. 1997. Україна. Людський розвиток. Звіт. ПРООН.— К., 1997.- 88 с. 2. Боярский А.Я., Валентей Д.И., Кваша А.Я. Основы демографии. — М., 1980. 3. Вишневский А.Г. Воспроизводство населения и общество. История, современность, взгляд в будущее. — М., 1982. 4. Вітковський В. Українська трагедія 90-х: постановка проблеми // Універсум. - 2003. - № 3-4. - С. 3-5. 5. Волков А.Г. Семья как фактор изменения демографической ситуации //Социологические исследования. — 1981. — № 1. 6. Воспроизводство населения и демографическая политика в СССР / Под ред. Л.Л.Рыбаковского. — М., 1987. 7. ІузеватьшЯ.Н. Программы контроля над рождаемостью в развивающихся странах. — М., 1969. 8. Демографические процессы и их закономерности / Под ред. А.Г.Волкова. — М., 1981. 9. Демографический энциклопедический словарь. — М., 1985. 10. Демографическое развитие Украинской ССР. — Киев, 1977. 11. Демографічна ситуація: сучасні проблеми та перспективи. З послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році» http://www.gmdh.net/pop/uarticle.htm 12. Державі потрібна єдина демографічна політика: / Укрінформ. // Уряд. кур'єр. — 2003. — 27 трав. — С. 2. 13. Долишний М.И. Качество трудового потенциала. Социально-экономический аспект.— К.: Наукова думка.— 1986.— 230 с. 14. Дудар О.Ф. Нагальні проблеми ефективності координації заходів щодо протидії нелегальній міграції http:// mndc.naiau.kiev.ua/Gurnal/7.htm 15. Казьмина О.Е., Пучков П.И. Основы этнодемографии. Учебное пособие http://www.auditorium.ru/books/319/index 16. Комітет ВР з Нацбезпеки рекомендує уряду розробити єдину державну концепцію демографічного розвитку України // Молодь України. — 2003. — 23 трав. — С. 1. 17. Концепция демографической политики Российской Федерации на период до 2015 года http://demography.narod.ru 18. Максаковский В.П. Демографическая политика http :// geo. 1 September. ru/2001 19. Миграция населения: прогнозы, факторы, политика. — М., 1987. 20. МомотюкЛ.Є. Соціальні гарантії населення України // Наукові праці Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України. — 2003. — Вип. 1. — С.85-94. 21. Муромцева Ю.І. Соціальне партнерство як інструмент формування трудового потенціалу населення // Соціальне партнерство та його роль в становленні ринкової економіки в Україні. Збірник наукових праць.— X.: ХІБМ, 2000. — С. 147 — 152. 22. Население и трудовые ресурсы: Справочник / Сост. А.Г. Новицкий.- М.: Мысль, 1990.- 398 с. 23. ПіскуновВ., Ліскунов С. Сон демографічного розуму, або чи може етнодемографічна політика в Україні не враховувати інтересів українського етносу?// Урок української. - 2002. - № 8. - С. 6-9. 24. Проблеми соціально-демографічного розвитку та соціальна політика в Україні http://www.niss.gov.ua/book/strateg2 25. Руднев С.А, Глушач Ю. С, Муромцева Ю.І. Про деякі тенденції демографічної ситуації у Харківській області // Збірник наукових праць. Вісник Харківського державного університету № 404»98. Проблеми стабілізації та економічного розвитку. ч.3.- Х., 1998.- С.47 - 49. 26. Рыбаковский Л. Л. Миграции населения: прогнозы, факторы, политика.- Отв. ред. Т. И. Заславская.- АН СССР. Ин-т социол. исслед.- М.: Наука, 1987.- 199 с. 27. Сергієнко О. Бідність в Україні - теорії та реалії // Україна: аспекти праці. - 2003. - № 5. - С. 47-50. 28. Сонин М.Я. Развитие народонаселения: экономический аспект. — М., СССР: демографический прогноз. — М., 1990. 29. Стешенко В. Демографічна криза в Україні - криза національна // Україна. - 2003. - № 5. - С. 17-18. 30. Україна. Національний звіт з людського розвитку 2001. Сила суспільної взаємодії / Програма Розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН). - К.: СПД Савчина, 2001. - 113 с. | |
Просмотров: 1129 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0 | |