РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Балинці – моє село - Краєзнавство - Реферати - Каталог статей

Балинці – моє село. Балинці – село, центр сільської ради. Розташовані в долині річки Чорнявої, за 35км від районного центру. Населення – 1506 чоловік. Сільраді підпорядковані села Бучачки і Трофанівка. На території Балинців зустрічаються знахідки часів Київської Русі. За народними переказами, Балинці засновано у 13-14ст. Тоді село мало назву „Балканський хутір” (від слова „балка”). Це припущення підтверджується тим, що навіть і досі на околиці села збереглися рештки земляних укріплень, де знаходиться посуд тих часів. Перша письмова згадка про Балинці належить до 1462р. Село згадується й пізніше в 1483 та 1495рр. В цей час Балинці були власністю галицького судді. Масове закріпачення селян і загарбання земель феодалами призводило до зменшення селянських наділів. Якщо наприкінці 15ст і в середині 16ст селянський наділ у середньому становив Ѕ лану, то в 17ст. він зменшився до ј лану. 54% селянських господарств були малоземельні, а 21,8% - безземельні. У шляхетських і церковних маєтках панщина тривала до 5 – 6 днів на тиждень. Селян позбавили права виходу з громади. Крім панщини, вони сплачували різні грошові побори на користь феодала й держави. Важкий феодально-кріпосницький гніт доповнювався жорстокими національно-релігійними утисками. Польські феодали намагалися силоміць ополячити населення Балинців шляхом „навернення” їх у католицьку віру. З цією метою вони заснували у Гвіздці римсько-католицьку парафію, яка поширювала свій вплив і на Балинці. Але завдяки стійкості селян процес ополячування відбувався дуже повільно. У 1870р. з 1364 чоловік населення, яке проживало в Балинцях і Трофанівці, римо-католиків було лише 21 чоловік. Посилення соціального й національного гніту загострювало визвольну боротьбу трудящих. Під впливом агітації посланців Б.Хмельницького селяни Балинців гуртувались в озброєні загони. У 1648 році, коли селянсько-козацькі війська здійснювали похід на Львів, селяни Балинців разом з повстанцями інших сіл напали на маєток поміщика в селі Кулачківцях, спалили його , а майно розподілили між собою. З роками поглибився процес зубожіння трудящих, зросло число безземельних і безкінних господарств. У 40-х роках 18ст. на 465 дворів припадало лише 30 коней і 192 воли. Все це стало причиною нового піднесення класової боротьби. В 1743-1744рр через Балинці переходив загін Олекси Довбуша. Мешканці села охоче постачали опришкам продовольство, створювали їм умови для перепочинку, повідомляли про засідки ворога і розташування каральних загонів. За часів австрійського поневолення становище селян Балинців не поліпшилося. Крім важких феодальних повинностей, вони платили до 50% різних видів податків – на утримання церкви, сільського писаря, забудівлі тощо. Один лише поземельний податок поглинав у селян 10% їхнього прибутку. У 1809р селяни Балинців відмовилися відробляти панщину. У відповідь власниця села шляхтянка А. Анжинська вчинила над кріпаками масову екзекуцію. Не принесло селянам полегшення й скасування кріпосного права. Селяни втратили сервітути. Переважна частина земель залишилось у руках поміщика, церкви і куркулів. За переписом 1870р в Балинцях разом із присілком Трофанівкою проживало 1945 чоловік, їм належало 92 морги орної землі і лук, 158 моргів пасовищ, 7 моргів лісу. А тим часом поміщики Агопсовичі а також церква мали 598 моргів орної землі, 13 моргів пасовищ, 11 моргів сіножатей та 81 морг лісу. У пореформений період селяни виступали не тільки проти своїх поміщиків, вони вимагали від австрійських властей відкрити українські школи і бібліотеки для трудящих, вшановувати пам’ять видатних діячів української культури. Під тиском народних мас у 1852р Уряд змушений був дозволити Балинцях тривіальну (трикласну) школу з українською мовою викладання. Проте її відвідувало дуже мало селянських дітей. Про безпросвітну темряву населення свідчить той факт, що наприкінці 19ст. в Балинцях згнила через недогляд цінна бібліотека, зібрана покійним священником Никоновичем . Весною 1910р. на вічі в Балинцях селяни зажадали, щоб вибори до австрійського парламенту проходили на основі загального, прямого, рівного виборчого права при таємному голосуванні. Ставилась також вимога збільшити число мандатів для українців відповідно до кількості населення, утворити окрему національну курію. Віче вимагало, щоб „по громадах, де є більшість українців, були школи українські і не було б примусу польської мови”. В 1912р. трудящі села добилися відкриття чотирикласної школи з українською мовою навчання. Значною подією в Балинцях було спорудження в1914р. на кошти селян пам’ятника Т. Г. Шевченку. Ініціаторами цього стали: І. Корбутяк, М. Демчук, М. Рурак та І. Угринчук – учасники місцевого хору. За їх пропозицією погруддя Кобзаря купили за 360 золотих у Косовського різьбяра. Липи що ростуть тепер навколо пам’ятника, завезено в 1930р. О. Соколяном та М. Корбутяком із с. Сопова . Перша світова війна призвела до занепаду селянських господарств. Усіх чоловіків призовного віку мобілізували на фронт. В наслідок реквізиції для потреб війни зменшилася кількість робочої і продуктивної худоби. Територія Балинців перетворилася на арену жорстоких боїв між російськими і австро-угорськими військами, село кілька разів переходило з рук у руки. Від російських революційно настроєних солдатів селяни дізнались про події в Росії. Чоловіки, яких силоміць мобілізували до австро-угорської армії і відправили на фронт, добровільно здались у російський полон. Повернувшись додому, Г. М. Грицюк, Г.І. Качуляк, І.В. Проскурняк та інші розповідали своїм односільчанам про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, встановлення Радянської влади у Росії, про націоналізацію промисловості й передачу землі селянам. Розповіді про соціалістичні перетворення в Радянській державі мали значний вплив на селян і надавали їх виступам більшої рішучості. У 1918р. вони захопили і поділили між собою землю та майно поміщика Агопсовича, який утік до Гвіздця і повернувся до Балинців лише через півроку в супроводі війська. Селян-пропагандистів знову відправили до війська. І.М. Грицюка було засуджено до 3 місяців тюремного ув’язнення. З новим загарбанням Галичини панською Польщею в Баленцях ще більше зросла кількість малоземельних і безземельних селянських господарств. Посилився податковий тягар. Все це примушувало бідняків емігрувати за кордон у пошуках „кращої долі”. Але й там на них чекали лише злидні, безправ’я, голод і поневіряння. За роки польської окупації з території теперішньої Балинцівської сільської Ради виїхало за океан 75 чоловік. Колонізаторська політика буржуазного уряду Польщі особливо проявилася в спробах ополячування українського населення і, зокрема, учнівської молоді. Селяни Балинців рішуче виступали проти полонізації. 7 лютого 1927р. вони надіслали скаргу міністерству освіти і віросповідань у Варшаві, гнівно протестуючи проти полонізації української школи в селі, де мешкає 99% українців. Проте кураторія Львівського шкільного округу 20 листопада 1930р. прийняла рішення про запровадження в Балинцівській школі двомовного навчання, що фактично означало викладання всіх предметів (крім релігії й української мови) польською мовою. Нестача приміщень і вчителів, дуже низький матеріальний рівень життя призвели до того, що в селі майже половина дітей не відвідували школу і мало хто закінчував її. В 1938р. в Балинцях навчалося лише половина дітей шкільного віку. За всі роки панування польських окупантів тільки 2 уродженці села здобули вищу освіту і 7 чоловік середню освіту. Про медичну допомогу селянинові лишалось тільки мріяти, адже за візит лікаря чи обстеження треба було заплатити 5-7 золотих. Їх селянин міг заробити в пана працюючи більше тижня. Посилення соціального і національного гніту та політичного безправ’я викликало дальше загострення класової боротьби. Виступи балинцівских селян стали більш організованими і цілеспрямованими після створення 1922р. підпільного осередку КПСГ. Його очолив В.Ю. Корбутяк. Наступного року такі організації виникли в Трофанівці і Бучачках. Першими комуністами тут були: О.І. Качуляк, В. Каралаш Д.М. Лящук, П.В.Проскурняк та інші. Комуністи мали значний вплив на селянські маси. В згуртуванні й політичному вихованні населення Балинців, Трофанівки та Бучачків чимала заслуга комуніста В.Ю. Корбутяк. Він народився в Балинцях 1883р. в сім’ї бідняка. Змалку пізнавав злидні нестатки. Перед першою світовою війною емігрував до Канади звідти переїхав до США. За океаном він зв’язав свою долю з революційним рухом, брав участь у мітингах, демонстраціях, страйках. У 1920р.,повернувся до рідного села, привіз з собою твори К. Маркса, Ф. Енгельса та В.І. Леніна і відразу поринув у революційну роботу. На зборах селян, під час бесід з односільчанами він розповідав про міжнародне становище, економічний розвиток СРСР, про шляхи боротьби трудящих за їх соціальне й національне визволення. Під його керівництвом комуністи розвішували червоні прапори, вивчали революційні пісні, організовували Першотравневі демонстрації. 1 травня 1923р. понад 200 чоловік непомітно пробрались до Бучачків, звідки з червоними прапорами, музикою вирушили до містечка Заблотова, де відбувся мітинг. Це перше масове святкування надовго залишилося у пам’яті трудящих. Про В.Ю.Корбутяка Як організатора походу і мітингу в Заболотові стало відомо Гвіздецькому повітовому суду. Незабаром його заарештували. Коли Коломийський окружком КПЗУ, секретарем якого після звільнення став В.Ю. Корбутяк, вирішив урочисто відзначити 1 травня 1924р. в Заболотові, до нього одразу почали готуватись комуністи Балинців. Удень свята в селі відбулися збори трудящих, потім селяни з червоними прапорами і революційними піснями попрямували до Заболотова на святкову демонстрацію. Коли почався мітинг, десятки озброєних поліцаїв, прокладаючи собі шлях багнетами, кинулись до трибуни. Пролунали постріли. Та захопити прапор й арештувати організаторів демонстрації поліції на цей раз не вдалося. Вірним помічником комуністів була комсомольська організація, створена 1926р. Її спочатку очолював М.В. Проскурняк, а з 1929р.- М.М. Лящук. Комсомольці Я.В. Корбутяк, М.М. Яворська та інші проводили велику роботу серед молоді, розповсюджували революційну літературу. Вони закликали молодь бойкотувати вибори до польського сейму у 1928р. В 1933р. балинцівські комсомольці М. Лящук і Ю. Грицюк взяли активну участь в організації страйку сільськогосподарських робітників у маєтку поміщика Агопсовича. У грудні 1931 року до Балинців приїхав член ЦК КПЗУ, відомий український письменник Ярослав Галан. У клубі, де зібралося понад 300 членів місцевої організації „Просвіта”, він виступив з доповіддю „Боротьба українського народу за соціальне й національне визволення”. Оратор відзначив, що на перешкоді визвольної боротьби стоять українські буржуазні націоналісти, які вірно служать панівним класам. З особливою силою доповідач і виступаючі підкреслили спільність інтересів українського, російського і польського народів у боротьбі проти гнобителів. На зборах було викрито і затавровано наступ українських буржуазних націоналістів на скльробівський рух. Після другої доповіді Я.Галана про стан „Просвіти” і діяльність її керівництва, збори одностайно прийняли резолюцію, спрямовану на боротьбу проти польських окупантів та їх прислужників – українських буржуазних націоналістів і уніатів. Польсько буржуазно-поміщицький уряд відповів на піднесення революційної боротьби трудящих репресіями і судовими розправами. У вересні 1930 року на 2,5 року кинуто до в’язниці Я. Корбутяка . В 1934 році в Коломиї відбувся судовий процес. Обвинувачували 37 чоловік у революційній діяльності. Серед засуджених були комсомольці з Балинців – М.М. Лящук, С. Яв орський, М. Яв орська , М.Й. Демчик . У вересневі дні 1939 року було покладено край гніту, злидням і темряві. Селяни Балинців з перших днів визволення взяли активну участь у підготовці до виборів до Народних Зборів Західної України. Депутатом від Балинцівського виборчого округу було обрано колишню підпільницю, комсомолку М. Яв орську. Селяни одностайно вітали рішення Народних Зборів. Селяни Балинців, Бучачків, Трофанівки одержали безплатно понад 800 га землі, багато зерна, сільськогосподарського інвентаря та худоби. В Балинцях почала працювати українська школа. Відкрили клуб і бібліотеку. Селяни вперше побачили кіно. Прагнучи краще зрозуміти радянське життя, вони жадібно читали газети, збиралися вечорами у хатах, де вивчали Радянську Конституцію, слухали про Каїну Рад. Жителі Балинців обрали сільську Раду, її першим головою став М. Корбутяк Для кращого вивчення досвіду колективного господарювання на початку 1940 року в східні області республіки виїхала делегація селян Гвіздецького району. В складі делегації був і представник балинцівських селян О.Ю. Корбутяк. Повернувшись у село, він докладно розповів про економічні успіхи колгоспів, життя колгоспників. Влітку 1940 року організовано колгосп ім. Тимошенка. Ініціаторами створення його були активісти села. Головою обрали О.Ю. Корбутяка. На полях запрацювали трактори. Комбайни та інші сільськогосподарські машини, які надіслала Гвіздецька МТС. У колгоспі створили дві бригади, їх очолили О.І. Симотюк , М.С. Грабовецький. Але скористатись наслідками колективної праці селяни не змогли. 2 липня 1941 року до села вдерлися фашистські війська. Вони грабували селян і вивозили всі цінності до Німеччини. За найменшу непокору людей жорстоко карали, вбивали, кидали до в’язниці, відправляли в рабство до Німеччини. В селі було замордовано 40 чоловіків, 120 юнаків та дівчат вивезено на фашистську каторгу. Трудівники Балинців бойкотували заходи окупаційних властей – ховали від загарбників хліб, худобу. За антифашистку агітацію гітлерівці і їх прислужники – оунівці закатували брата В.Ю.Корбутяка Миколу і сина - комсомольця Ярослава. М. Кульчицького, який приховував віл фашистів худобу, кинули до в’язниці. Замордовано у катівні одного з перших сільських комуністів В’ю Каралаша. Билинці визволили від фашистів війська 1-го Українського фронту 27 березня 1944 року. В селі було відновлено Радянську владу. Розпочала свою діяльність сільська Рада. Відкрилися клуб, бібліотека, школа. Молодь призовного віку пішла до лав Червоної Армії, щоб добити ненависних фашистів. Понад 100 бійців не повернулися додому. За бойові заслуги 180 уродженців села удостоєні бойових нагород. Серед них зв’язковий командир батальйону І.О. Корбутяк. При форсуванні річки Шпрее він успішно вивів батальйон з оточення, за що був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня. Він має також орден Червоної Зірки, медаль „За визволення Праги”. Високої бойової погорди – ордена Слави 3-го ступеня – удостоєно снайпера І.С. Вирстюка, який брав участь у боях в Східній Пруссії. В перші післявоєнні роки трудівникам села доводилося працювати в умовах жорстокої боротьби проти українських буржуазних націоналістів. У грудні 1945 року оонівські бандити напали на Балинці і Трофанівку, спалили 10 хат і замордували селян О.В.Корбутяка, К. Корбутяк, І.Дячука, П.Грицюка, вчительку школи М.М. Максимчук, яка сімнадцятирічною пішла на фронт, брала участь у боях. Тієї ж ночі загинув від рук бандитів і її батько М. Максимчук. У 1946 році зграя буржуазних націоналістів розгромила сільський клуб. Однак селяни не злякалися оскаженілих виродків, а розгорнула проти них рішучу боротьбу. Сільська молодь і демобілізовані воїни створили винищувальний загін, який очолив М.А.Стефанський. спираючись на органи Радянської влади,селяни знешкодили бандитів. Восени 1945 року в Балинцях почала працювати земельна громада. Вона допомагала сільській Раді навести порядок у використанні громадських угідь, сприяла залученню широких мас трудівників до вирішення всіх господарських питань, відновлення колгоспу. Безкінним, бідняцьким господарствам , сім’ям інвалідів Великої Вітчизняної війни і вдовам надавали допомогу в обробітку землі. Роботу по відновленні артілі очолили комуністи. Вже наприкінці 1948 року в колгоспі об’єдналося 30 селянських родин. За господарством було закріплено 411 га землі. Перші успіхи сільського господарювання, масово-політична робота комуністів сприяла тому, що селяни дружно вступали до колгоспу. На кінець 1949 року колгоспна сім’я налічувала 264 господарств. В 1950 році в селі було завершено суцільну колективізацію і на цій основі ліквідовано куркульство – соціальну опору бандитизму. Того ж року колгоспи сіл Бучачків, Трофанівки, Балинців злилися в одне господарство – колгосп ім.Франка. Створена 1948 року партійно-кандидатська група переросла в 1950 році у територіальну партійну організацію. До її складу ввійшли комуністи колгоспу, школи й маслозаводу. В результаті зростання кількісного складу комуністів, їх політичної зрілості в січні 1952 році Балинцівську територіальну партійну організацію було розукрупнено на дві – сільську і колгоспну. Секретарем партійної організації колгоспу обрали члена партії з 1923 року О.І. Качуляка. Комуністи очолили усі найвідповідальніші ділянки виробництва і сумлінно ставилися до виконання своїх обов’язків. Завдяки активній діяльності партійної організації невпинно зростало артільне господарство. В 1956 році колгосп названо іменем В.Ю. Корбутяк. Артіль щороку добивалася виробничих успіхів, перевиконувала план продажу державі сільськогосподарської продукції. Провідними зерновими культурами тут стали пшениця, ячмінь, кукурудза, а з технічних культур – цукрові буряки й тютюн. У 1967 році колгосп виростив по32,3 цнт пшениці і 38цнт кукурудзи з гектара. Ланка комуністки М.О. Яремійчук одержала по 651,4 цукрових буряків з гектара. Ланкову удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці, а решту членів ланки нагороджено орденами й медалями. Наступного року ця ланкова вже виростила по 810цнт цукрових буряків. Послідовниці М.О. Яремійчук – ланки. Г.О. Джаман, Е.В.Качуляк зібрали по 623 і 615цнт цукрових буряків та 150цнт картоплі з гектара. Успішно розвивається тваринництво. В1969 році колгосп мав740 голів великої рогатої худоби, в тому числі 450 корів, понад 900 і 500овець. У 1967 році на кожні 100 га сільськогосподарських угідь одержано по 287цнт молока та по 95цнт м’яса. Продаж державі продукції тваринництва за останні 10 років зріс майже в 28 разів. Свинарка Н. Лесюк забезпечує середньодобовий приріст по 450 – 500, свинарка М. Стефанчак – по 540 – 550 грамів від кожної тварини. Добрих успіхів досягла М.П.Ферлей. у 1954 році по – 6528.Її удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Досвід М.П.Ферлей став надбанням доярок Г.І. Семенчик, Г.М. Джиголик та інших. У колгоспі запроваджено внутрішньогосподарський розрахунок планових завдань. Введення госпрозрахунку, вдосконалення організації праці сприяло піднесенні економіки колгоспу. Якщо в 1964 році грошові доходи колгоспу становили 512 тис. крб., то в 1968 році – 885 тис. крб. Неподільні фонди артілі зросли до 1млн. 235тис. карбованців. Зріс також машинний парк артілі. В 1968 році на полях колгоспу працювало 16 тракторів, 12 комбайнів, 15 автомашин, 3 картоплекопалки та бвгвто інших сільськогосподарських машин. В господарстві є пилорама, млин і олійниця. Економічний розвиток колгоспу став надійним джерелом невпинного росту добробуту й культурного рівня колгоспників. У минуле відійшли злидні, нестатки. В 1968 році колгоспниця М.П. Семенчик, яка працює в бурякосійній ланці Героя Соціалістичної Праці М.О. Яремійчука, заробила 678крб., 422кг пшениці, 390кг картоплі, 189кг цукру, 11цнт буряків. Колгоспниця К.Д. Максимчук одержала того ж року 564крб., 442кг пшениці, 390кг картоплі,179кг цукру, понад 10цнт буряка. Колишня селянка-біднячка виховала і вивела на трудовий шлях восьмеро дітей. Найстарша , Ганна – помічник бухгалтера колгоспу, Марія закінчила педагогічний інститут і вчителює в Обертині, Наталка і Ярина працюють на заводі, син Микола – шофер колгоспу, Дмитро служить у Радянській Армії, наймолодший Іван вчиться в Чернівецькому житлово-комунальному технікумі. Колгоспний лад докорінно змінив обличчя села. Тут споруджено понад 520 житлових будинків, їх вкрито бляхою, шифером або черепицею. Майже в кожній хаті є нові меблі, радіоприймач, швейні машини, велосипеди. Партійна і комсомольська організації приділяли велику увагу підвищенню освітнього й культурного рівня населення. В 1945 – 1951 роках в селі працювали гуртки по ліквідації неписьменності, якими керували вчителі школи. Змінився професійний склад населення. В селі працює 26 шоферів, 99 трактористів і комбайнерів, 12 агрономів, 13 зоотехніків і ветфельдшерів, 3 електрики. Крім того, тут живе 264 робітники і службовці, в тому числі 39 вчителів, 7 медпрацівників, 6 працівників культури, 18 працівників торгівлі. В Балинцівській середній школі навчається понад 500 учнів. Середню освіту за останні 13 років здобуло понад 524 чоловіка. 82 уродженці Балинців закінчили вуз. Серед них – 10 інженерів, 48 учителів. Три сини колишнього бідняка В.Д.Корбутяка – випускники університету. Один з них вчителює в Заболотові, другий – кандидат географічних наук, третій – математик. Тепер у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах навчається 76 чоловік. Жителі села користуються послугами чотирьох бібліотек. Пропагуючи книгу, культосвітні працівники широко використовують книжкові виставки, бібліотечні плакати, читацькі конференції, огляд літературних новинок, літературні диспути. На громадських засадах у колгоспі працює кабінет політичної освіти. Своє дозвілля трудівники проводять у сільському клубі, де є стаціонарна кіноустановка, гуртки художньої самодіяльності, духовий оркестр. Широкою популярністю в селі користуються ансамблі баяністів і домристів Балинцівської середньої школи. На районних та обласних оглядах художньої самодіяльності драмгуртківці села неодноразово здобували призові місця і нагороджувалися грамотами й преміями. Культосвітні заклади й самодіяльні аматори постійно користуються підтримкою й практичною допомогою жіночої ради. Створений нею хор жінок часто виступає з концертами перед трудящими Балинців та інших сіл району. В селі працюють три медпункти, пологовий будинок та колгоспний дитячий садок. Вже давно забули тут про епідемічні інфекційні захворювання, різко знизилась смертність серед населення. Велика увага приділяється в селі фізичній культурі. Всіх спортсменів об’єднано в товариство „Колос” . Популярними стали такі види спорту як:футбол, теніс, волейбол, лижі. Штангістів тренує тракторист колгоспу Д.І. Медведик, футболістів – механізатор М.Кульчицький. Трудівники Балинців створюють не лише матеріальні, а й духовні цінності. Міцно увійшли в побут нові звичаї й обряди. Цікаво відбувається в селі зустріч Нового Року. Аматори клубу й учні старших класів у новорічний вечір в маскарадних костюмах поздоровляють жителів села з Новим Роком і співають новорічних пісень. Дід Мороз і Снігурочка на санях розвозять і вручають подарунки почесним колгоспникам та передовикам виробництва. Для реєстрації одружень при сільраді відкрито кімнату щастя. В день весілля сюди приходять молоді. Їх супроводжують оркестр, гості, дружки, свідки й батьки. Лунають весільні пісні. Молодих вітають голова і секретар сільської Ради, секретар комсомольської організації. Молоді дають клятву вірності, обмінюються обручками. Після урочистої реєстрації шлюбу під звуки оркестру молоді виконують танець щастя і в супроводі гостей під звуки маршу повертаються додому, де відбувається весільний бал. Виросли нові трудівники – господарі своєї землі, передовики сільського господарства, свідомі будівники нового життя. Герої Соціалістичної Праці М. О. Яремійчук і М. П. Ферлей не тільки передовики виробництва, а й активні громадсько-політичні діячі. М.О. Яремійчук у 1955-1958рр. Була депутатом Верховної Ради УРСР, делегатом 23 з’їзду КП України, учасником ряду Пленумів ЦК КП України. Тепер М.О.Яремійчук – депутат Івано-Франківської обласної і Балинцівської Рад депутатів трудящих, член Івано-Франківського обкому і Снятинського райкому КП України, член правління республіканського товариства „Знання”. М.П. Ферлей – депутат Снятинської районної Ради Вони часто виступають перед трудящими з лекціями й доповідями, беруть активну участь у роботі колгоспної школи передового досвіду. Авторитетом серед населення Балинців користуються депутати сільської Ради. Добре працюють постійні комісії: сільськогосподарська, охорона здоров’я, соціального забезпечення, народної освіти, соціалістичної законності та ін. За їх ініціативою в селі на честь 100-річчя ленінського ювілею закладено парк, завершується будівництво середньої школи. Розпочато спорудження цегельного заводу, будинку культури. Ще кращими стануть Балинці у майбутньому. В.М. Василевський, Е.О. Качуляк, М.Ю.Пернеровський Кожне місто, містечко, село нашої області має свою неповторну історію, переважно невідому навіть більшості його жителів. Історія села Балинці Снятинського району Івано-Франківської області Балинці – мальовниче село Покутського краю. На території Балинець зустрічаються знахідки часів Київської Русі. За народними переказами Балинці засновано у XII-XIVст. Іноді село мало назву „Балканський хутір”(від слова ”балка”). Це припущення підтверджується тим, що навіть і досі на околиці села збереглися рештки земляних укріплень, де знаходили посуд тих часів. Легенда розповідає, що у XIII ст. на захід від Балинець існувало село Петровець. Коли монголо-татари ішли з Коломиї на замок Олешків вони зруйнували це село. Деякі жителі загинули, а деяким вдалося втекти. Рятуючись від ворогів, одні посилились зі гаєм, і там на півночі від поїла, в долині річки Чорнява перейшли банки і там заснували село Балинці. В середині XIV ст. ціле Покуття захопила Польща. Перша письмова згадка про Балинці належать до 1462 року. Село згадується і пізніше від 1483 та 1495 р. В цей час Балинці були власністю галицького судді. Доля судила пережити тяжке ярмо польської окупації. В кінці XV ст. середині XVI ст. 54 % селянських господарств були мало земельні, а 21,8% - безземельні. Панщина тривала три дні на тиждень у поміщицькому маєтку. Селян позбавляли права виходу з громади. Крім панщини, вони сплачували різні грошові борги на користь держави. Селянський наділ у XVII ст. становив ј лану. Важкий феодально-кріпосницький гніт доповнювався національними утисками. Польські феодали намагались силоміць ополячити населення Балинців. Посилення соціально – національного гніту загострив боротьбу трудящих краю. Під впливом агітації посланців Б.Хмельницького селяни Балинець гуртувалися в озброєнні загони. У 1648р., коли селянсько-козацькі війська здійснювали похід на Львів, селяни Балинець разом з повстанцями інших сіл напали на маєток лютого польського шляхтича, в селі Кулачківцях, спалили, а майно роздали селянам. В 1743-1744 рр. через Балинці, Кулачківці, Гвіздець переходив повстанський загін Олекси Довбуша. Селяни охоче допомагали опришкам. Вони постачали їм продовольство, створювали умови, повідомляли про засідки ворога і розташування каральних загонів. Цим самим вони карали польських магнатів. Зі смертю Довбуша погасла й зірка надії на волю для населення Галичини. В 1772р. за першим поділом Польщі Галичина ввійшла до складу Австро-Угорської імперії. Австрія панувала над усіма націями що входили до складу імперії. Важко жилося в Балинцях під тиском панщини, яка звела сільську людину до жалюгідного існування. У 40-х р. XVIII ст., більшість господарств села мали 465 дворів лише 30 коней і 192 воли. Крім важких повинностей, селяни платили до 50 видів податків – за будівлі, фруктові дерева, на утримання сільського писаря тощо. Один лиш поземельний податок забирав у селян 10% іншого прибутку. У 1809р. селяни Балинець відмовились виробляти панщину. За це власниця А. Анжинська вчинила над селянами масову екзекуцію. 1948р. позначився двома важливими подіями. Демократична революція змусила австрійський уряд скасувати панщину. В тому ж році постала в Коломиї окружна „ Руська Рада” ,а з нею підтримували зв’язок селяни Покуття. Вони доносили цій раді скарги про зловживання ненависної і жорстокої жандармерії та про податкові здирства „Руська Рада „ заступалася за знедолених селян перед австрійською адміністрацією. Село Балинці лежить в долині річки Чорнява, яка впадає до Пруту недалеко містечка Заболотів. Село невелике, його забудована площа становить яких п’ять квадратних кілометрів. Перед другою світовою війною тут жило 438 родин, яких 2000 душ. Село мало 850 гектарів орної землі,а дідич із сусіднього села Кулачкове ць мав на території Балинець 100 гектарів землі і фільварок. Змушений боргами, він продавав свою посілість у 1931 році. 70 гектарів і будинки купив у нього український адвокат Чернявський з Коломиї, 30 гектарів купили жиди з містечка з містечка Гвіздець, а решту купили поза місцеві українці. Селянам Балинець він не хотів продати через те, що вони бойкотували його млин. Адвокат Чернявський купив ту землю для своєї дочки, одруженої з агрономом Донілевичем, і Донілевичі господарювали там до приходу совєтської влади. Балинці межують з Бучачками , Трофанівкою і Кулачківцями. Фактично між ними ніякої межі нема, і сторонній людині здається , що це одне велике село. Балинці, Бучачки, Трофанівка належали до однієї парафії і мали одну спільну школу. Читальня „Просвіти” й товариство „Сільський господар” були засновані в Балинцях ще в 1894 році заходами пароха о. Тита Войнаровського і директора школи Василя Барнича. Перший був головою „Сільського господаря” довгий час , а другий головою читальні „Просвіти”. Директор Барни віддав 25 років свого життя праці піднесення культурного рівня і національної свідомості в Балинцях. Як любитель співу , він організовував і вишколив у Балинцях добрий хор . відомий на всю околицю .Отець Войнаровський був парохом від 1892 до 1907 року , коли був обраний послом до віденського парламенту. Завдяки праці цих двох народних діячів , село Балинці стало одним із найвідоміших сіл на Покутті і в Галичині. В той час засновано в Балинцях також споживчу кооперативну і кредитову спілку Райфайзенку. Споживча кооператива існувала з малою перервою від першої світової війни до приходу більшовицької армії в 1939 році. В 1902р. засновано в Балинцях гімнастичне і протипожежне товариство „січ”. Його організатором був небіж О.Войнаровського, а кошовим довгий час був Василь Корбутяк, який виїхав перед першою світовою війною до Америки. Звідки вернувся в 1921р. вже як вишколений комуністичний агітатор. Використовуючи важке економічне становище і настрої зневіри після програмної української визвольної війни та окупації Західної України поляками, він розгорнув широку просвоєтську агітацію і протягнув майже половину села Балинців та велику частину Прикарпаття до партії Село – Роб. Він був організатором великого першотравневого віче в містечку Заболотові в 1924р., яке закінчилось кривавою сутичкою з польською поліцією. Після того віча він ховався кілька місяців від польської поліції, яка його шукала, а потім утік на совєтську Україну. В 1928р., коли там починалася насильницька колективізація, він був арештований і ліквідований тими, за кого він так розпинався. В 1914р. с. Балинці величаво відзначило століття з дня народження Тараса Шевченка 16-го травня, в день скасування панщини в Галичині, відбувалося посвячення місця, де мала стати символічна могила Кобзаря. Головним промовцем на святі, в якому взяла участь велика маса народу, був письменник Василь Стефаник. Після посвячення місця закопано документи про те, хто почав справу будувати пам’ятник Шевченкові, і почалось сипання могили. Першу тачку землі висипав голова комітету директор Барни, за ним пішли інші. Вибух війни перервав дальшу працю, і могилу закінчили аж по війні, в 1928р. Зробили це члени читальні „Просвіти”, які також засадили могилу деревами і обвели дротяним плотом. На могилі мав стояти бюстом Шевченка, зроблений одним різьбярем з каменю, але польська влада заборонила ставити його, і бюст стояв у читальні аж до другої світової війни. Коли в 1939р. прийшла більшовицька армія, місцеві комуністи були таки зайняті творенням колгоспу і боротьбою з „ворогами народу”, що не мали часу поцікавитися пам’ятником Шевченкові. Закінчили могилу і поставили пам’ятник аж в 1943р. за німецької окупації. Відкриття і посвячення пам’ятника відбулося 27-го вересня 1943р. при великій участі народу з сусідніх сіл і з участю трьох священиків о. Михайла Киселя, пароха Балинець, о. Миколи Вонсуля, пароха Кулачковець, і о. Михайла Романчука пароха містечка Гвіздець. Відбулося це свято тоді коли над могилою Шевченка в Каневі гриміли гармати двох найбільших ворогів українського народу гітлерівської Німеччини й Москви, що билися за українську землю. Той пам’ятник стоїть у Балинцях і тепер. Після закінчення першої світової відновили працю в читальні „Просвіта”, споживчий кооператив і в товаристві „Сільський господар”. Крім того заснували нові товариства „Рідна школа”, „Відродження”, що вело антиалкогольну акцію, і гімнастичне товариство „Луг”. Головою якого був Стефан Войцехівський. Але „Луг” існував лише 3 роки. В 1927 р. польська влада заборонила його діяльність на тій підставі, що члени нібито виконують військові справи. Замість „Лугу” постало в Балинцях в 1930 році перше товариство молоді „Каменярі”. На рік раніше, ніж повітовий союз „Каменярі” в Коломиї. Кожне місцеве товариство було досить активне. При читальні „Просвіти” був драматичний гурток, який досить часто давав виставки не тільки в Балинцях, але й у сусідніх селах. Був також хор, диригентом якого був довгий час учень директора Барнича Микола Демчук. Читальня „Просвіти” власними силами давала кожного року в березні концерт на пошану Тараса Шевченка, а в травні – на пошану Івана Франка. В читальні часто відбувалися доповіді на різні теми, читальня придбала бібліотеку і передплачувала майже вісі українські газети. Крім того, було багато індивідуальних передплатників української преси, наприклад до села приходило 52 числа тижневика „Народна справа”, 12 чисел щоденника „Новий час” 22 числа „Громадського голосу”, понад 300 чисел журналу „Сільський господар” та інші журнали й газети („Каменяр”, „Дзвіночок”, тощо). Великий поступ зробило село на полі кооперації. Два роки після відновлення споживчої кооперації, її членами були вже майже всі громадяни села. Стали членами також дві жидівські родини, які жили в Балинцях, бо хотіли хотіли користуватися товаровою дивідендною, яку кооператива давала своїм членам відповідно до закуплених ними товарів (товаровий зворот). Клич „свій до свого” промовляв до людей так, що незабаром єдина в селі приватна крамниця збанкрутувала. А обороти кооперативу зростали з року в рік, і кожного року вона давала членам товарові дивіденди. Кооператива не тільки продавала своїм членам товари широкого вжитку, але також купувала в селян сільськогосподарські продукти, наприклад: кури, яйця, зерно і збували їх у місті через кооперативну мережу. Наші кооператори не боялися конкуренції з боку приватних торгівців збіжжям і відправляли до Центросоюзу у Львові або на призначене ним місце в якомусь іншому місті. Кооператива відкрила дві допоміжні крамниці (філії) – одну в містечку Гвіздці, поблизу крамниці польського „Кулка рольнічого”, яка згодом цілком занепала, і другу в Балинцях. В центральній крамниці працювали три крамарі, у гвіздецькій філії два, і балинецькій – один. Для своїх членів кооператива закупила машину для очищення зерна на насіння (трієр) і велику вагу для важення худоби. Душею кооперативи, яка 1938р. мала оборот 4000.000 золотих, був Петро Григорчук. Він мав закінчену середню освіту і весь час без перерви працював книг оводом кооперативи. З ініціативи споживчої кооперативи організовано в 1928 році районову молочарню з осідком у Балинцях, яка охоплювала 22 села з трьох повіті: Коломийського, Городенського і Снятинського .Завдяки вмілому керівництву, в Балинцях домоглися великих успіхів і здобули загальне призначення своїх і чужих. Масло, продуктова не в Балинцях, здобуло високу оцінку державних чиновників і переважно було експортом за кордон, завдяки чому члени одержували вищу ціну за доставлене молоко. Районівка добре стояла фінансово і збудувала гарний, просторий будинок з цегли, який був окрасою села і околиці. Запроваджено було також механізоване виробництво масла. Районівка затру днювала 16 робітників, крім 22 „кружівкарів”, які приймали від селян молоко і відокремлювали сметану, і 4 візників, які звозили сметану до центральні. В управі районівки працювали без перерви Петро Григорчук як книговод, учитель Іван Драган як касир та Іван Микитюк як діловод (справочник). Техніками які пройшли відповідний вишкіл, були Олекса Качуляк і Петро Драган. Важливу працю в селі вело товариство (кружок)”Сільський господар”, яке організувало різні сільськогосподарські курси. Перший курс відбувся в Балинцях восени 1928 року і тривав 14 днів. В курсі взяло участь понад 200 осіб з Балинець, Бучачок, Трофанівки. Викладали на курсі агрономи: Помалій, Дмитренко і Лех. У співпраці з районовою молочарнею товариство в 1934 році завело контролю молочності і закупило двох расових бугаїв для розмноження расової худоби. Організувало вишкіл також хліборобської молоді і влаштовували конкурси плекання телят, свиней і курей. Головами товариства „Сільський господар” були по черзі Василь Семотюк, Олекса Корбутяк, Семен Деделюк. Головою секції контролю молочності, яка була однією з найкращих в Галичині, був Олекса Корбутяк, а головним контролером був Володимир Садлінський. В 1937 році відбулася у Балинцях вистава расової молочної худоби, на яку прибули зі Львова голова крайового товариства „Сільський господар” д-р Михайло Холєвчук і представник Сільськогосподарської палати Косі ба, а також представники воєводівського уряду й Виділу повітового. Представники уряду призначили кілька нагород селянам за найкращий вигляд худоби, за найвищу молочність і за найкращу стайню і висловили місцевому товариству „Сільський господар” признання за добру працю.(Про виставку худоби в Балинцях є більша стаття в книжці „Сільський господар” у Львові, виданий УВАНОМ в Америці в 1970році). Активним було також товариство (кружок)”Рідна школа”, яке перевело в селі плебісцит за те, щоб вик ладовою мовою у місцевій школі була українська мова. Товариство щороку переводило збірки на потреби рідного шкільництва - з нагоди Різдва- коляду, Великодня- писанку, а крім того, основні збірки. Люди охоче жертвували на цю ціль. Головою місцевого товариства „Рідна школа” був увесь час Василь Семотюк. Було в селі і протиалкогольне товариство „Відродження”, яке шляхом голосування позбулося корчми з села. Т-во влаштувало виклади про шкідливість алкоголю і тютюну, які дали добрі наслідки. Головою товариства був Михайло Деделюк. Жіноцтво було організоване в „Союзі українок, який дав концерти на пошану Л.Українки, і влаштував конкурси куховарства та інше. Славою села було товариство молоді „Каменярі” засноване у 1930 році. За короткий час свого існування – польська влада заборонила його у 1936 році – товариство розгорнуло широку діяльність. Створило духову оркестру, яка складалася з 24 музикантів і виступала не тільки в Балинцях, але і в сусідніх селах. Оркестру вишколив колективний капельмейстер в австрійському війську професор Баран з Коломиї. При товаристві, до якого належала вся молодь села, було кілька секцій: футбольна, будування веж і вправ на поручнях і шахістів, якої головою був студент Михайло Максимчук. Його за совєцької влади арештували нкаведисти у Львові під час однієї облави і замордували в 1941 році. Товариство не тільки влаштовувало фізкультурні свята в Балинцях, але також виявляло своє вміння в сусідніх селах і виступала на повітових святах „Каменярів” у Коломиї і Косові. На повітовому святі в Коломиї товариство одержало бюст І.Франка в нагороду за вправи, які були визнані, як найкращі. У 1932 році делегація товариства у складі голови Михайла Деделюка і 8- членів, хлопців і дівчат, брали участь у відкритті пам’ятника І.Франкові у Львові. В селі було два шкільні будинки, звані „Нова школа” і „Стара школа”. За австрійських часів школа була 4-класова з шестирічним навчанням і трирічним доповняльним курсом. За польських часів школа була 7-класова, за совєтської влади 10-річна. В 1938 році мешканці Балинець відправили на вічний відпочинок двох своїх мешканців – о. митрата Войнаровського і директора Барнича. Отець Войнаровський як згадано на початку цієї статті, жив у Балинцях від 1892-1907рр., коли був порохом трьох сіл. Пізніше, протягом 4 років він був послом до Віденського парламенту. Отець Войнаровський полюбив село Балинці, утримував зв’язки з селом до самої смерті і в тестаманті записав кілька тисяч доларів на церкву в Балинцях. Коли жив у Балинцях збудував на місцевому цвинтарі родинну гробницю, до якої перевіз тлінні останки своєї дружини і мами, і де він також був похований. Але тимчасово його поховали у Львові, де він помер. Мешканці Балинець взяли масову участь у похоронах, щоб виявити вдячність за ту працю, яку отець митрат вклав у національне і культурне піднесення села, принесли на могилу урну балинецької землі і поклали вінок від громади. А вернувшись до дому створили комітет, очолений учителем Іваном Драгоманом, який мав завдання перевезти тіло покійного зі Львова до родинної гробниці в Балинцях заплановано це зробити в1940р., але війна й окупація Західної України совєтськими наїзниками перешкодили. З такою ж вдячністю провели мешканці Балинець на місце вічного спочинку свого улюбленого директора школи Барнича, коли він помер в Коломиї, проживши понад 80 років. Він також любив село Балинці, якому віддав багато років свого життя, і коли відійшов на емеритуру і переїхав до Коломиї, то втримував далі зв’язки з Балинцями. Поки міг, він кілька разів на рік приїздив до села і завжди говорив: „ Я жалую за Балинцями, за моїми учнями, з якими я прожив так довго”. Вдячні за його працю для села мешканці Балинець взяли масову участь у похоронах, разом із своїм хором та оркестрою. Обидві світові війни завдали селу великих утрат. На фронтах Першої світової війни загинуло понад 50 вояків австрійської армії з Балинець, а кільканадцять вернулось до дому інвалідами. На кінець список добровольців з Балинець, що служили в Українських Січових Стрільцях: Ілько Грицюк(впав на Маківмі), Михайло Грицюк, Андрій Грицюк, Олекса Гнатчук, Василь Гуцул, Петро Деделюк, Дмитро Деделюк, Михайло Каралаш, Дмитро Корбутяк, Олекса Корбутяк, Матвій Корбутяк, Іван Максимчук, Степан Микитюк, Петро Лящук, Михайло Пернеровський , Олекса Симотюк, брати Соколяти, Михайло Сиротюк, Михайло Стефанський (впав на Маківці), Василь Ферлей, Михайло Ферлей, Дмитро Формосяк(впав на Маківці). В боротьбу за українську державність в роки 1918-1920 впало 20 юнаків з Балинець, у складі УСС-ів та Галицької армії. Кожного року в день першого листопада громадяни села вшановують пам’ять героїв, що віддали життя за волю свого народу. В церкві збудовано символічну могилу з березовим хрестом а парох села о. Миндюк, при великій участі свідомих громадян, правив Богослужіння й Панахиду за упавши. Під час першої совєтської окупації Галичини від вересня 1939 до червня 1941рр. енкавидисти замордували 18 юнаків, переважно малолітніх. З них 15 замирдували в Станіславі, одного у Львові і 3 на Сибірі. Їх імена подані нижче. За німецької окупації були розстріляні суддя Василь Грицюк, на Україні, студент Дмитро Симотюк, с. Івана в містечку Красне селяни Михайло Матійчук, Петро Павлюк і Дмитро Драгун в Коломиї. В німецьких конц. Таборах загинули Іван Демчук (с. Семена) та Іван Сенюк з малолітнім сином. В 1940-1941рр. загинули з рук енкавидистів : брати Михайло, Василь і Дмитро Грицюки,(першого вбили при спробі арештувати, його братів на Сибірі , куди вони були вивезені з батьками); в Сибірі був розстріляний також Василь Ферлей, вивезений туди з батьками; у Станіславові були помордовані перед утечею совєтської влади: Павло Грицюк, Іван Грицюк, Василь Ферлей, Іван Олексюк с. Юрія, Іван Дубчак, Василь Романюк, Василь Симовоник, Михайло Корбутяк, Ілько Герасимчук. В тюрмі у Львові був замордований студент Михайло Максимчук. Після повернення большевицького наїзника, місцева міліція замордувала Михайла Пернеровського, батьки якого померли в Сибірі, і Василя Демчика, батько якого Іван загинув У німецькому концтаборі а мама і дід на Сибірі. Багато хлопців були засудженні на 10-15р. ув’язненя в концтаборах, багато родин вивезені були на Сибір. Одні там повмирали, іншим заборонено вертатись до рідного села. Ось скільки втрат і горя зазнало село Балинці від обох „визволителів” України.
1 2 3 4 5 Категория: Краєзнавство \| Добавил: Aspirant (20.06.2015)
Просмотров: 425 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: