Реферат на тему Внесок українських хіміків у науку - Хімія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему Внесок українських хіміків у науку. Зміст Вступ ..................................................................................................…................. 3 Дослідження із загальної та неорганічної хімії на Україні. ................……. 5 Відкриття українських хіміків у сфері органічної хімії. ......................….... 9 Вивчення фізичної хімії. ......................................................................…...... 13 Розвиток біохімії у наукових центрах України. Дослідження хіміків-біологів. ……………………………………………….16 Розвиток досліджень із колодної та аналітичної хімії. Хімічна технологія. .……………………………………………………….....19 Висновки .................................................................................................................… 21 Використана література ............................................................................................ 23 Вступ Розвиток хімії є результатом складної, надзвичайно різноманітної за формами наукової творчості, яка відбувалася протягом багатьох століть. Хімія цікава багатством ідей, що викладені у сміливих гіпотезах, строгих теоріях і точних законах, та багатством різних людських доль. Ми живемо у світі речовин, вони оточують нас всюди. Зміни, що відбуваються у живому організмі: народження, розвиток, старіння – все це супроводжується різноманітними перетвореннями речовин. Хімічні перетворення використовувались людиною ще у доісторичні часи, про які майже не збереглося письмової пам’ятки. Існували у ІV ст. до н. е. “хімічні теорії”, які були межею між міфом та наукою. Багато секретів “таємного мистецтва” єгипетських жерців стали відомими грецьким філософам і вченим, серед яких: Ф. Мілетський, Анаксимандр, Геракліт Ефеський, Анаксагор, Демокріт, Платон, Аристотель. [8, 349]. Першими знаннями, пов’язаними з хімією, були відомості про властивості різноманітних матеріалів, які накопичувались у ремісників, а також інформація про одержання речовин і їхню дію на організм людини. Природничі знання ґрунтувалися на вченні Аристотеля, а в роботах тодішніх дослідників реальне тісно перепліталося з фантастичним, коло зацікавлень в основному, замикалося на описі живого світу і явищ природи. З середини І тисячоліття до н. е. відомою стає алхімія – мистецтво перетворення металів у золото з допомогою “еліксиру мудреців” чи “філософського каменю”, на пошуки якого алхіміки витратили багато століть. Алхімія внесла значний вклад у лабораторну майстерність і техніку одержання багатьох чистих речовин. Алхіміками був підготовлений ґрунт для вивчення хімічних сполук і їх застосування у медицині та практичному житті. У ХVІ столітті пройшла корінна перебудова алхімії. Розвивалась ятрохімія – напрямок науки, що прагнув поставити хімію служінню медицині. У ХVІІ ст. розвивалась пневматична хімія – “хімія газу”. У кін. ХVІІ - поч. ХVІІІ ст. Виникла теорія флогістону, яка вперше пояснила окисно-відновні процеси. Вчені, які дотримувались цієї теорії вважали, що наука повинна служити розвитку промисловості. [6, 183]. Період ХVІІІ ст. є часом відкриття кількісних законів, які стали основою розвитку різних напрямків хімічної науки. У ХІХ ст. було відрито вчення про електрони і радіоактивність, різні теорії валентності. Це століття для хімічної науки відзначається дослідженням класифікації хімічних елементів, яку систематизував у періодичну систему російський хімік Д. І. Менделєєв. Розвивалась також неорганічна хімія та сформувалась органічна. У ХVIII ст., коли активізувалися дослідження з природознавства, почали викладати цей предмет у навчальних закладах, зокрема і на Україні – у Київській академії. У кін. ХІХ – поч. ХХ ст. самостійні розділи галузей хімії було виділено у окремі науки: фізична, аналітична та біохімія. 1. Дослідження із загальної та неорганічної хімії на Україні. Для формування хімії як науки на Україні необхідні були центри, якими стали університети: Львівський (1661), Харківський (1805), Київський (1834), Новоросійський в Одесі (1865), де проводилося багато досліджень у сфері хімії. Серед інших навчальних закладів важливими для розвитку хімічних наук були також Львівський політехнічний (1884) і Харківський технологічний (1885) інститути. [4, 283]. Щодо Львівського університету, то довгий час питаннями, пов’язаними з хімією тут не займалися і тому початки планомірних хімічних досягнень на Україні припадають тільки на 19 ст. На базі університетів діяли товариства природодослідників. Існували і багатопрофільні об’єднання вчених. Таким було Наукове товариство ім. Шевченка (м. Львів). До складу Товариства входила математико - природнича секція, у виданнях якої друкувалися праці з хімії на українській мові. У 1905 р. у виданнях секції І. Я. Горбачовським вперше були викладені основи української хімічної термінології, яка повністю відповідала тодішнім вимогам. У 1919 р. створено Академію наук України. Першим президентом Академії став Володимир Іванович Вернадський (1863 – 1945) – видатний природодослідник, мінералог і кристалограф, один із основоположників геохімії і біогеохімії. [3, 47]. В 1918 Вернадський вже був всесвітньо признаним авторитетом в своїй галузі і у нас продовжив дослідження початі раніше, зокрема вивчення геології діяльності живих організмів, тобто питання біогеохімії. Тут Вернадський прийшов до висновків про хибну думку про “паразитичну роль” життя, яке ніби тільки живиться соками Землі та сонячними проміннями і вводить поняття циклічних хімічних елементів, концентрація яких у вигляді корисних копалин здійснюється і за допомогою біомаси. Перший науковий центр досліджень із неорганічної хімії знаходився у Харківському університеті. Засновником такого центру був Василь Назарович Карабін (1773 – 1842) – меценат, організатор, винахідник. Зокрема, ним створена оригінальна піч для сухої перегонки деревини, спосіб покращення видобутку селітри, відкрито креозит. В Одесі існувала, одна із чотирьох в Російській імперії, радіологічна лабораторія, яку у 1910 р. організував Євген Самойлович Бурксер (1887 – 1965), пізніше відомий український геохімік. Основні його дослідження відносяться до геохімії гірських порід та гідрохімії; займався вивченням будови і фізичних властивостей метеоритів. [3, 36]. Є. С. Бурксер створив лабораторії, у яких під його керівництвом проводилось вимірювання радіоактивності атмосфери, вод, мінералів України і Кавказу. В Одеській області народився С. І. Вольфович (1896 –1980), він працював в Московському інституті народного господарства. Основні роботи присвячені технології виробництва мінеральних добрив і неорганічній хімії. Розробив промислову схему одержання калійних солей, технологію одержання концентрованих фосфорних добрив. А також методи одержання комплексних добрив, різноманітних сполук фосфору та фтору. [4, 67]. Із вчених, які народилися на Україні, але працювали за її межами, слід згадати Ісака Ілліча Китайгорського (1888 – 1965). Народився він у Кременчуці, вчився у Києві. Основні роботи Китайгорського присвячені хімії силікатів. Ним було розроблено методи виробництва нових типів скла, зокрема піноскла і надміцного штучного каменю, створено новий клас склокристалічних матеріалів – ситали. Сформулював правило упаковки молекул в органічних кристалах. [3, 54]. Він є автором книги по технології скла – “Теорія склоутворень і методи виготовлення скла” (1935) та “Технологія скла” (1939). Відомими хіміками - неорганіками, які працювали у ХХ ст. і займалися практичними дослідженнями із неорганічної хімії були також Ю. В. Гагаринський, К. Б. Яцимирський, Ч. В. Коропецький. Ю. В. Гагаринський (1915 – 1976), народився у Полтавській області. Працював на підприємстві хімічної промисловості в Україні. Основні праці присвячені вивченню термодинамічних властивостей галогенідів, оксидів та інших сполук урану, а також кристалічних структур неорганічних сполук і хімічних зв’язків у них. Один з перших застосував метод ядерно – магнітного резонансу для вивчення електронної структури та хімічних зв’язків у неорганічних сполуках. [9, 684]. Із 1966 р. на Україні під керівництвом К. Б. Яцимирського почалися роботи із біонеорганічної хімії. [3, 86]. К. Б. Яцимирський народився у Вінницькій області, закінчив Середньоазіатський інститут. Працював в Інституті загальної та неорганічної хімії на Україні, а з 1969 р. – в Інституті фізичної хімії, одночасно викладав у Київському університеті. Основні праці вченого присвячені хімії комплексних сполук, зокрема термохімії, застосуванню спектральних і радіоспектроскопічних методів для визначення структури і параметрів хімічного зв’язку в координаційних сполуках. Вивчав закономірності будови та властивості комплексних сполук перехідних металів і лантаноїдів у водних і неводних середовищах. Крім того, запропонував метод визначення константи стійкості комплексних сполук. Ч. В. Коропецький (1932 – 1988), народився у Вінницькій області. Працював на Подільському механічному заводі, пізніше в Інституті фізики твердого тіла. Розробляв методи одержання і вивчення високочистих металів та сплавів, досліджував хімію поверхні металів та сплавів, розробив комплексні методи одержання металів високої степені чистоти. У Львівському університеті досліджували кристалічну будову і властивості інтерметалевих сполук (І. Е. Гладишевський), в Ужгородському і Чернівецькому університетах вивчали хімію твердого тіла. Неорганічна хімія як наука на Україні сформувалась у XIX – XX ст., українськими хіміками - неорганіками були досліджені методи одержання та вивчення різних класів речовин. Найстаріша з хімічних наук – неорганічна хімія – і зараз розвивається дуже динамічно. За кількістю новітніх ідей, генерованих в останні роки, неорганічна хімія поступається лише фізичній хімії, залишаючи далеко позаду електрохімію, органічну хімію, квантову хімію та інші хімічні науки. Досягнення сучасної мікроелектроніки неможливі без новітніх неорганічних матеріалів, що були одержані завдяки досягненням неорганічної хімії за останні десятиліття. Багато нових неорганічних матеріалів з надзвичайними властивостями використовується в космічній, ядерній, військовій техніці. Загалом всі сучасні досягнення у “високих технологіях” стали можливими значною мірою саме завдяки розвитку неорганічної хімії та дослідженням вчених – неорганіків. Професор Л. В. Писаржевський створив електронну теорію будови молекул і зробив видатний вклад у теорію хімічних реакцій. Академік В. О. Плотнікова є основоположником теорії хімічних та електрохімічних процесів в неводних розчинах. Член-кореспондент АН УРСР В. О. Ізбеков першим у світі почав систематично вивчати процеси в розплавлених солях, професор В.В.Удовенко заклав основи хімії важливого класу координаційних сполук d-металів. [1, 25]. На сучасному етапі для розвитку власне неорганічної хімії основою залишається створення нових структур, відкриття нових реакцій та одержання глибоких знань про закономірності будови таких структур та механізми перебігу таких реакцій. Вчені-хіміки у Київському Політехнічному Інституті працюють також і над іншим важливим напрямком – створення дрібнодисперсних матеріалів з розміром частинок 100 нанометрів і нижче – тих, що називаються наноматеріалами й інтенсивно вивчаються в багатьох провідних наукових центрах світу. Їм також вдалося одержати кілька нових матеріалів цього класу, зокрема, нанодисперсний оксид олова з розміром частинок близько 10 нм. [1, 26]. Такий матеріал викликав інтерес у деяких фірм (на жаль, не з України). Ще один важливий напрямок дослідження у неорганічнїй хімії на сучасному етапі базується на розвитку галузі хімії координаційних сполук. В роботах проф. В. В. Удовенка та його учнів і послідовників Л. Г. Рейтера, О. М. Степаненка, Г. Б. Померанца, Т. Ф. Мазанка, А. М. Герасенкової, Н. І. Потаскалової, В. В. Голубкової та інших вивчено величезну кількість комплексів d-елементів з аміноспиртами, відкриті та узагальнені закономірності їх перетворень та властивості. [1, 27]. Ці результати, що опубліковані в багатьох оригінальних та оглядових наукових статтях є прикладом фундаментальної науки. Як і інші фундаментальні природничі науки, хімія в своєму розвитку розгалужувалася в напрямах, що пізніше набували ознак самостійних наук: органічна хімія, фізична хімія, агрохімія, біохімія, колоїдна хімія, електрохімія... Перелік можна продовжувати, але основним “стовбуром” залишається саме неорганічна хімія. 2. Відкриття українських хіміків в сфері органічної хімії У Харківському університеті на факультетах, де вивчалися фізичні та математичні науки читався і курс хімії. Наукові інтереси хіміків у той час були зосереджені на вивченні якісного і кількісного складу руд, мінералів, методів їх аналізу. Курс технічної хімії у Харківському університеті викладав Ф. І. Гізе (1781 – 1821). Він опублікував “Підручник фармації”, “Курс загальної хімії для навчальних закладів” та ін.. [2, 112]. Це був перший підручник з хімії, виданий на Україні. В підручнику Ф. І. Гізе детально виклав питання теоретичної та експериментальної хімії. Книга складалася з 5 книг. В перших чотирьох томах були описані неорганічні сполуки, а в останньому – органічні. У Київському університеті курс по органічній хімії викладав український хімік С. Зенович (1779-1856). Програма курсу складалася з теоретичних і практичних питань вивчення речовин рослинного походження (смоли, цукру, волокна, кислоти, жиру). Другий розділ курсу складався з хімії речовин тваринного походження (крові, молока, шерсті, кісток). [8, 296]. Відомий професор М. І. Коновалов у Київському політехнічному інституті ввів курс лабораторних робіт з органічної хімії. В результаті досліджень, які проводились в Київському політехнічному інституті Коновалов отримав продукт реакції нітрування. До його уваги також припала хімія металоорганічних сполук. Він проводив ряд синтезів з магнійорганічними сполуками. При вивченні природи кавказької нафти М. І. Коновалов розробив методи виділення, очистки і отримання нового класу циклічних насичених вуглеводнів, названих нафтенами. В 1888 році М. І. Коновалов встановив, що розбавлена азотна кислота діє на циклічні вуглеводні з утворенням нітросполук. [2, 218]. Пізніше М. І. Коновалов досліджував реакції нітрування органічних сполук: гексану, гептану, октану, толуолу, пропілбензолу. Було показано, що метод нітрування дозволяє вводити нітрогрупу в побічний ланцюг ароматичних вуглеводнів: раніше це не вдавалося. Вчений відкрив кольорову реакцію між натрієвими і калієвими солями нітросполук з трихлористим залізом (яскраво – червоне забарвлення). Найбільш ефективною була реакція відновлення 2 - фенілнітроетану цинковими ошурками в лужному розчині. Коноваловим були отримані нітросполуки в жиро ароматичному ряді змішаного типу. Механізм дії таких реакцій вивчався на реакції нітрування ізопропілбензолу. Значний інтерес представляють дослідження із нітрування вуглеводнів з двома ізопропільними групами. М. І. Коновалов показав, що направлення і швидкість реакції залежать від будови вуглеводнів. Легше всього заміщався третинний, потім вторинний атом водню, що свідчило про полегшення нітрування при розгалуженій молекулярній структурі. [2, 224]. Відкрита реакція нітрування відіграла велику роль у розвитку органічного синтезу. Вивченням хімії барвників займалися також М. М. Ворожцов та А. І. Кипріанов. М. М. Ворожцов (1881-1941) встановив будову бісульфідних сполук нафтолів, азобарвників нафталінового ряду і механізм бісульфідної реакції. [9, 208]. М. М. Ворожцов – один із організаторів промисловості анілобарвників. Автор монографії “Основи синтезу проміжних продуктів і барвників”. Він є засновником вітчизняної школи хіміків, які працювали в області хімії барвників. А. І. Кипріанов (1896 –1972) працював професором Київського університету. Основні праці вченого відносяться до хімії органічних барвників. Синтезував ряд нових ціанінових барвників. Дослідив залежність кольору барвника від його будови, а також здійснив синтез природного антибіотика іодиніна (1950). [2, 202]. Дослідженням барвників займався хімік В. Г. Шапошніков. У праці “Дослідження в області азинових і амонієвих речовин” він описав повний огляд розвитку технології азинових і амонієвих барвників, їх синтез і застосування, даються енциклопедичні свідчення про 900 важливих сполук цього ряду. Основна частина праці присвячена експериментальним дослідженням по синтезу різних амонієвих сполучень із алкільними радикалами. При вивченні хімізму фарбування прямими і субстантивними барвниками В. Г. Шапошніков запропонував методи кількісного визначення барвників на волокні – за вмістом сульфоксилів азоту і прямим зважуванням зразків на приборі за точного кондиціювання волокнистих речовин. Вивченню будови органічних сполук присвятив свою наукову діяльність український вчений Г. Л. Стадников (1880 – 1973). Він народився в Дніпропетровській області. Основні праці присвячені вуглехімії та будові органічних сполук. Разом з Н. Д. Зелінським відкрив реакцію одержання б – амінокислот (1906). [5, 264]. Розробив метод обезводнення гідроторфу, вивчав колоїдно – хімічні властивості, будову гумінових кислот. Розвинув органічну теорію походження і еволюції вугілля та нафти. Вивченням будови і фізіологічної активності органічних сполук займався І. Я. Постовський (1898 – 1980). Вчений народився в Одесі, працював в Одеській лабораторії. Хімік вивчав таутомерію та теорію кольоровості, досліджував будову природних органічних пігментів. Створив нові протитуберкульозні препарати, брав участь у організації виробництва фторорганічних сполук. В Харківському університеті області, працював у Петроградському технологічному інституті. Основні його дослідження відносяться до хімічної термодинаміки і кінетики. Відкрив закони, які встановлюють залежність відносного складу компонентів у газовій і рідкій фазах розчинів від тиску пари і температури кипіння подвійних рідинних систем ( закони Коновалова). [2, 220]. Створив основи теорії перегонки рідких сумішей. Детально дослідив гетерогенні каталітичні процеси, вперше ввів поняття активної поверхні, сформулював уявлення про автокаталіз. Лев Володимирович Писаржевський (1874 – 1938). В 90-х роках минулого століття він став відомим завдяки дослідженням будови пероксидних сполук. Пізніше досліджував теорію розчинів, зокрема неводних. Обчисливши більше ста констант рівноваги, Писаржевський виявив значний вплив на них розчинника (1903 – 1914); також встановив правило постійності межі добутку молярної електропровідності на в’язкість. Писаржевський висунув гіпотезу, яку пізніше експериментально підтвердив, що атоми металів розкладаються на іони і вільні електрони, а здатність металу переходити у розчин пояснюється дисоціацією металу на катіони та електрони і взаємодію утворених іонів із молекулами розчинника. [2, 347]. Писаржевський, один із перших в колишній Російській імперії, починає займатися радіохімією і показує, що б - частинки вбирають багато електронів із атомів, а під дією електронів радію (в – випромінювання) відбувається їх відновлення. Крім того, Писаржевський запропонував теорію гальванічного елемента, створив електронну теорію каталіза та вивчив дію різноманітних факторів на каталітичну активність металів. Цікаві роботи по боротьбі з корозією і металознавству належать відомому хіміку І. М. Францевичу (1905 – 1983). Основні дослідження відносяться до електрохімії та хімії поверхневих явищ, металургії і металофізики. Ним вперше встановлено дифузійний механізм повзучості металів створена оригінальна теорія електрохімічного окислення сплавів (1936). [9, 675]. Багато робіт Францевича мали практичний характер, зокрема одержання матеріалів методом порошкової металургії, створення соціального сплаву кальцію для проектного захисту систем із питною водою який не утворював би шкідливих домішок. У сфері радіохімії відомим українським дослідником був О. І. Бродський (1895 – 1968). В 20-ті роки він досліджував електродні потенціали. Встановив кількісну залежність електродного потенціалу від діелектричної проникності розчинника. Саме йому, одному з найвідоміших фізико-хіміків, у 30-ті роки доручили одержати важку воду. В 1934 р. важка вода була одержана методом розробленим Бродським. [2, 71]. Бродський виділив ряд важких ізотопів, застосував стабільні ізотопи для вивчення механізмів хімічних реакцій, дослідив ізотопний обмін. Актуальним по нинішній день залишається розроблений Бродським метод термодифузійного розділення ізотопів урану у парах його гексафториду. Він є автором підручника для вищої школи “ Фізична хімія”. На Дніпропетровщині працював Володимир Андрійович Ройтер (1907 – 1973) – відомий спеціаліст в різних галузях фізичної хімії і особливо по каталізу. Він є одним з творців макрокінетики – науки про процеси переносу речовин реакторів із твердим каталізатором. Його дослідження, мають велике практичне значення. Микола Аркадієвич Ізмайлов (1907 – 1961), працював у Харківському інституті. Основні дослідження відносяться до електрохімії розчинів. Розробив метод тонкошарової хроматографії, розвинув теорію кислотно – основних реакцій. Створив нові методи фізико – хімічного аналізу, які застосовуються до неводних розчинів та розвинув теорію дії скляних електродів. Георгій Костянтинович Боресков (1907-1984), працював в Одеському хіміко-реологічному інституті. Основні праці присвячені каталізу. Запропонував спосіб проведення каталітичних реакцій в шарі каталізатора. Встановив дію енергії зв’язку на каталітичну активність реагуючих речовин з поверхнею каталізатора, також встановив дію реакційної суміші на тверді каталізатори і на кінетику гетерогенно – каталітичних реакцій в стаціонарних і нестаціонарних умовах. [4, 54]. Багато українських вчених, дослідження яких є важливими для хімічної науки працювали за кордоном. Серед них Володимир Олександрович Кістяківський (1865 – 1952) – один з корифеїв фізичної хімії, народився у Києві. Він одним із перших об’єднав хімічну і фізичну теорію розчинів, ввів уявлення про сольватацію іонів, зробив значні відкриття в галузі хімічної термодинаміки, створив новий напрямок – колоїдоелектрохімію. [2, 205]. Є автором плівкової теорії корозії, створив таблицю електродних потенціалів і провів дослідження в області електрохімії різних металів, розвинув методи захисту металів від корозії, вивчав електрохімію. В Житомирі народився Анатолій Федорович Капустинський (1906 – 1960), був професором Московського хіміко – технологічного інституту. Основні його дослідження відносяться до кристалохімії, термохімії та хімічної термодинаміки. Йому належить формулювання “другого принципу” кристалохімії та рівняння для енергії кристалічної градки. [2, 190]. Вчений розвинув теорію теплоємності іонів в розчинах, розробив термохімічний метод визначення координаційних чисел іонів у водних розчинах, вивчав теплопровідність водних розчинів електролітів. Фізична хімія на Україні широко розвивається і в останні роки, особливо в області гетерогенного каталізу, адсорбції, фото- і електрохімічних процесів, хімії розчинів, твердого тіла тощо. 4. Розвиток біохімії на Україні. Дослідження хіміків – біологів. В Харківському університеті була відкрита перша на Україні кафедра медичної хімії. На кафедрі у 1885 – 1892 рр. працював уродженець Харкова, всесвітньо відомий біохімік О. Я. Данилевський (1838 – 1923). Ним, зокрема, розроблено метод вибіркової адсорбції на частинках колодію, за яким вченим вперше розділено амілазу і трипсин підшлункової залози (приймають активну участь у процесі травлення), встановлено, що дія цього соку на білки є гідролізом, причому процес є оборотним. [9, 182]. Данилевським також запропоновано теорію білкових молекул, згідно якої вони в основному складаються із амінокислотних залишків (1888). Величезний внесок в розвиток науки зробив Олександр Володимирович Паладін (1885 – 1972), який вивчав біохімію тваринних організмів, особливо м’язову діяльність. Ним детально досліджено значення креатину (бере участь в енергетичному забезпеченні м’язового скорочення), біохімічні процеси стомлювання, відпочинку і тренування м’язів. Із 1919 року вчений першим в колишньому СРСР почав дослідження вітамінів і авітамінозу, синтезував водорозчинний аналог вітаміну К – вікасол, який широко використовується в медицині. [5, 262]. Паладін також вивчав питання біохімії головного мозку. Кафедра біохімії Львівського університету у довоєнні роки (до 1939 року) займалася вивченням процесів, які проходять у м’язових тканинах. Цією проблемою займався Яків Олександрович Парнас (1884 – 1949), родом з Львівської області, працював директором Інституту медичної хімії Львівського університету. Він досліджував тканинний обмін речовини і ферментативні процеси м’язового скорочення. Парнасом було відкрито процес фосфоролізу – розщеплення глікогену за участю фосфорної кислоти (1935). Разом із датськими фізиками вчений запропонував шляхи використання радіоактивного ізотопу фосфору як мітки при біологічних дослідженнях; вчені значно розширили і доповнили картину метаболізму вуглеводів у м’язах, яка зараз насить назву – схема Ембдена – Мейєргофа – Парнаса. [2, 337]. На Тернопільщині народився один з найвидатніших біохіміків Іван Якович Горбачовський (1854 – 1942). Жив і працював він у Відні та Празі. Певний час був міністром народного здоров’я Австрії, викладав в Українських університетах Праги та Відня. За освітою Горбачовський був лікарем, що і визначило шляхи його наукових інтересів. Праці вченого відносяться до органічної хімії та біохімії. Основним дослідженням є синтез сечової кислоти, яка разом з солями - уратами завжди міститься у тканинах, сечі і поті ссавців і при порушенні обміну речовин скупчується у вигляді каміння, падагричних відкладів. Горбачовським також відкрито фермент ксантиноксидазу, який бере участь в утворенні сечової кислоти в організмі; здійснено синтез гліцерину і креатину. [2, 128]. В Золотоноші на Черкащині народився Олексій Миколайович Бах (1857 – 1946). Він був президентом Всесвітнього хімічного товариства ім. Д. І. Менделєєва. Наукові інтереси вченого були зосереджені на вивченні асиміляції вуглецю зеленими рослинами, окисних та ферментативних процесах живих організмів. Ним розроблено методи афінної хроматографії, яка широко використовується для розділення та очистки біологічних речовин. [3, 28]. Максим Федорович Гулий (1905 - 1972), родом із Чернігівської області, працював в Українській сільськогосподарській академії. Основні дослідження присвячені вивченню властивостей білків і їх біосинтезу. Встановив зміну первинної структури та властивості білків, які синтезуються в організмі. Розробив методи виділення і очистки, а також промислового виробництва деяких ферментів – глюкозооксидази і каталази. [5, 114]. Запропонував методи нормалізації обміну при діабеті. Рудольф Йосипович Салганик (1923 - 1984), народився в Києві, працював в Інституті цитології та генетики. Основні дослідження відносяться до біохімії та молекулярної генетики. Запропонував спосіб дії на вибрані гени з допомогою комплементарних РНК та ДНК, які несуть реакційно здатні групи. (1978). [7, 254]. Розробив принцип лікування вірусних захворювань людей і тварин ферментами – нуклеазами. У Києві народився також Сергій Миколайович Виноградський (1856 – 1953). Вчений-хімік був членом французької Академії Наук, працював у Пастерівському інституті (Париж). Займався дослідженнями питань загальної мікробіології, а також ґрунтової, творцем якої вважається. Виноградським відкрито явище хемосинтезу – утворення організмами різних компонентів клітин завдяки енергії окислення органічних і неорганічних сполук. [2, 98]. При дослідженні сіркобактерії він виявив, що окислення сірководню для них аналогічне “диханню”. Отже, разом з біохімією на Україні розвивалась і медицина. Великий внесок у розвиток цих наук здійснили згадані вище вчені, які дослідили позитивну і негативну дію різноманітних речовин на живі організми, зокрема на організм людини. Були відкриті нові антибіотики, вітаміни, ферменти, які беруть участь в утворенні різних речовин в організмі та процесах обміну. 5. Дослідження із колоїдної та аналітичної хімії. Хімічна технологія. У 50-тих роках минулого століття на Україні з’явилися перші дослідження з колоїдної хімії. Дослідження пов’язані з іменем Іллі Григоровича Бощова, який є одним із основоположників в цій області хімії в світі. Вчений, зокрема, стверджував, що одні і ті ж речовини можуть існувати у кристалічній і колоїдній формі. Він також встановив, що між величиною частинок різних колоїдів і швидкістю їх дифузії існує обернена залежність. [6, 293]. В 1968 році створено інститут колоїдної хімії і хімії води АН України імені А. В. Думанського. Антон Володимирович Думанський (1880 – 1967) один з найбільш знаних у світі спеціалістів в цій області. Він був одним із засновників колоїдної хімії на Україні. Серед наукових здобутків українського періоду діяльності вченого є ультрамікроскопічні дослідження розмірів колоїдних частин. Думанський розробив методи кількісного визначення зв’язаної води, пояснив дію цієї води на діелектричні властивості дисперсних систем. [2, 155]. Основні праці вченого присвячені створенню нових методів визначення зв’язаної води та дослідженню умов утворення та осадження колоїдних розчинів. Хімія високомолекулярних сполук є однією з наймолодших галузей на Україні. До 1958 року дослідження проводилось тільки з окремих питань. Важливі роботи з аналітичної хімії і ртуті, фізико – хімічних методів дослідження складу сполук здійснив Микола Сергійович Полуектов (1910 – 1986). Вчений запропонував декілька нових органічних реактивів для виявлення і визначення металів, зокрема широко відомий дипікриламін (реактив на калій). [9, 583]. Полуектов займався вивченням хімії координаційних сполук, їх складом і стійкістю в розчинах, розробив полум’яно – фотометричні методи аналізу для визначення ртуті. Серед хімів – аналітиків, які народилися та працювали на Україні також і Ю. К. Делимарський, В. І. Атрощенко та А. С. Бережний. Юрій Костянтинович Делимарський (1904 - 1972), працював у Київському політехнічному інституті. Вніс значний вклад в термодинаміку та електрохімічну кінетику іонних розплавів. Створив метод полярографії розплавлених солей. [2, 147]. Він є одним з творців нової галузі промисловості – електролітичного виробництва тяжких і легкоплавких металів. Василь Іванович Атрощенко (1906 - 1974), працював в Харківському хіміко – технологічному інституті. Основними напрямками досліджень вченого були: технологія зв’язаного азоту, кінетика хімічних процесів, розробка теоретичних основ хімічної технології. [5, 61]. Атрощенко також вивчав дію тиску на каталітичні та масообмінні процеси. Анатолій Семенович Бережной (1910 - 1985), працював у Харківському політехнічному інституті. Основні праці відносяться до фізхімії силікатів та хімічної технології. Вчений розробив теоретичні проблеми будови багатокомпонентних систем, технологію одержання шпінельних і інших вогнестійких речовин. [2, 43]. Отже, колоїдна, аналітична хімія та хімічна технологія на Україні почали розвиватись аж у XX ст. Вчені, які згадуються вище розвивали ці науки на Україні. Створенням нових хімічних технологій зараз широко займаються у наукових закладах АН України, таких як Інститут фізико – органічної хімії та вуглехімії, а також у інших багаточисленних науково – дослідних центрах, як академічних, так і відомчих. Висновки У першій половині ХІХ ст. в системі АН України створювались нові науково-дослідні інститути хімічного профілю (Інститут фізичної хімії, Інститут загальної і неорганічної хімії, Інститут органічної хімії). Найстаріша з хімічних наук – неорганічна хімія, як наука на Україні сформувалась у XIX – XX ст.. Українськими хіміками - неорганіками були досліджені методи одержання та вивчення різних класів речовин. (В. І. Вернадський, Л. В. Писаржевський, В. О. Плотников, В. О. Ізбектов, В. В. Удовенко). Неорганічна хімія і зараз розвивається дуже динамічно. За кількістю новітніх ідей, генерованих в останні роки, неорганічна хімія поступається лише фізичній хімії, залишаючи далеко позаду електрохімію, органічну хімію, квантову хімію та інші хімічні науки. Досягнення сучасної мікроелектроніки неможливі без новітніх неорганічних матеріалів, що були одержані завдяки досягненням неорганічної хімії за останні десятиліття. Багато нових неорганічних матеріалів з надзвичайними властивостями використовуються в космічній, ядерній, військовій техніці. Загалом всі сучасні досягнення у “високих технологіях” стали можливими значною мірою саме завдяки неорганічній хімії. На сучасному етапі для розвитку власне неорганічної хімії основою залишається створення нових структур та одержання глибоких знань про закономірності будови цих структур, відкриття нових реакцій та механізми перебігу таких реакцій; розвиток досліджень у галузі хімії координаційних сполук. Як і інші фундаментальні природничі науки, хімія в своєму розвитку розгалужувалася в напрямах, що пізніше набували ознак самостійних наук: органічна хімія, фізична хімія, агрохімія, біохімія, колоїдна хімія, електрохімія... Українські хіміки ХІХ-ХХ ст., що працювали у області органічної хімії присвятили свої праці дослідженню будови різних природних органічних речовин, на основі яких синтезували багато органічних речовин з такими ж фізичними та хімічними властивостями (М. І. Коновалов, М. М. Ворожцов, І. Я. Постовський, Н. А. Валяшко, А. В. Богатський). Завдяки цьому вчені-органіки тепер мають можливість синтезувати органічні речовини, яких не існує в природі. Ці органічні сполуки використовуються в медицині, на будівництві, для виготовлення побутової хімії. Фізична хімія на Україні широко розвивається в останні десятиліття, особливо в області гетерогенного каталізу, адсорбції, фото- і електрохімічних процесів, хімії розчинів, твердого тіла (О. І. Бродський, Г. К. Боресков, В. О. Кістяківський, А. Ф. Капустинський). Разом з біохімією на Україні розвивається і медицина. Українські хіміки – О. В. Паладін, Я. О. Парнас, С. М. Виноградський – дослідили позитивну і негативну дію різноманітних речовин на живі організми, зокрема на організм людини. Були відкриті нові антибіотики, вітаміни, ферменти, які беруть участь в утворенні різних речовин в організмі та процесах обміну Колоїдна, аналітична хімія та хімічна технологія на Україні почали розвиватись аж у другій половині XX ст. В Українських науково – дослідних центрах цими хімічними науками займалися вчені: А. В. Думанський, М. С. Полуектов, Ю. К. Делимарський. Створенням нових хімічних технологій широко зараз займаються у наукових закладах АН України, таких як Інститут фізико – органічної хімії та вуглехімії, а також у інших науково – дослідних центрах, як академічних, так і відомчих. Серед усіх галузей природничих наук хімія є особливою, бо створює такі хімічні речовини, яких немає у природі і яких людина в минулому не могла собі уявити. Тому хімії можемо прогнозувати велике майбутнє і можемо бути впевнені в тому, що завтрашній світ буде ще більш хімізованим світом. Використана література Андрійко О. Нові вуглецеві матеріали для енергоперетворюючих електрохімічних систем. //Российский химический журнал. – 2003. – № 2. – С. 24 - 27. Волков В., Якимович В. Выдающиеся химики мира.– М., 1991. – 656 с. Видатні вчені-хіміки. Довідник для вчителів. /Уклав В. Возний. – К., 1993. – 112 с. Енциклопедичний словник юного хіміка: В 2 т.– М., 1990. – Т. 1. – С. 49 - 67; Т. 2. – С 283. Зоммлер. К. Химия: Справочник школьника и студента. /Под. ред. Р. Цеттлер. – М., 1999. – 384 с. Микеле Дж. История химии. /Под. ред. С. Погодина. – М., 1986. – 452 с. Мусабеков Ю. и Черняк А. Видающиеся химики мира. Библиографический указатель. – М., 1989. – 360 с. Химическая энциклопедия: В 5 т. – М., 1988. – Т. 1. – С. 296, 349. Химия: Большой энциклопедический словарь. /Гл. ред. И. Кнунянц. – М., 1998. – 792 с. Яцимирський Н. Химические науки. /Украинская советская энциклопедия: В 12 т. – К., 1985. – Т. 11. – С. 290.
1 2 3 4 5 Категория: Хімія \| Добавил: Aspirant (03.05.2013)
Просмотров: 4340 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: