РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Відродження – доба великих відкриттів - Історія всесвітня - Реферати - Каталог статей

Відродження – доба великих відкриттів План. Вступ. Період Відродження – період великих географічних відкриттів. Винайдення пороху та вогнепальної зброї. Технічні відкриття. Висновки. Ренесанс у Західній Європі охоплює період від останньої третини XIII сто-ліття до кінця XVI століття, а в Англії він тривав ще й на початку XVII століття. За досить короткий, порівняно з середньовіччям, час закладено підвалини нового етапу в історії світової культури, серед яких—реалістична й гума-ністична художня творчість, секулярне світобачення, уявлення про свободу й гідність людської особистості. Залежно від кон-кретних історичних умов у кожній західноєвропейській країні культура Відродження формувалася, розвивалася до-сягала розквіту й переживала кризу пізнього періоду по-різному. Найповніше й найпослідовніше еволюція Відрод-ження проходила в Італії, де чітко вирізняються чотири її етапи: так званий Проторенесанс (остання третина XIII - початок XIV століття, період, під час якого з'явилися перші ознаки якісних змін у культурному процесі) та власне Відродження, в якому розрізняють раннє (початок XIV - 90-ті роки XV ст.). Високе (90-ті роки XV — початок XVI ст.) і пізнє Відродження (40-ві роки XVI — початок XVII ст.). Секуляризація культури цілком відповідала інтересам мо-лодої буржуазії що ставала панівною силою в містах. Проте своєю гуманістичною спрямованістю, героїчним оптиміз-мом, гордою вірою в людину, широкою народністю образів мистецтво Відродження виходило за рамки ідеологи ренесан-сної буржуазії. Філософська думка Відродження створює нову, пантеїс-тичну в засадах картину світу. В ній немає місця для ідей божественного творіння, Бога ототожнено з природою, при-роду й людину обожнено. Внаслідок ревізії філософського змісту цих понять бог філософії Відродження втрачає деякі риси, що ними його традиційно наділяли ортодоксальна релігія, схоластичне богослов'я, і набуває нових. Яскравою рисою філософії Відродження був антропо-центризм. Людина традиційно була важливим об'єктом філософського аналізу й неодноразово в історії філософії ставала центральною ланкою в системі зв'язків універсуму. Згідно з августинівським трактуванням цієї проблеми, що панувало впродовж усього середньовіччя, попри те, що світ існує для людини й вона стоїть на найвищому щаблі в ієрархії істот, що їх створив Бог, людина не є самодостатньою, а має значення тільки у своєму ставленні до Бога, в понятті гріха та вічного спасіння, якого неможливо досягти, спираючись тільки на власні сили. Гуманістична філософія Відродження цікавиться передусім земним призначенням людини. Розпад феодальних устоїв права й моралі, нестабільність, широкий спектр нових суспільних відносин, напружена драматична боротьба класів і станів, зіткнення приватних інтересів — ці обставини сприяли активній участі кожного громадянина в суспільному житті й відкрили простір для енергійної особи. Це «пробудження самотності духа» Геґель вважав провідною рисою Відродження. Класичні ідеали людини середньовіччя — аскета-ченця чи рицаря-воїна — заступає новий ідеал яскравої, сильної особистості, котра, прагнучи досягти щастя на землі, розвиває й утверджує творчі здібності своєї активної натури. Багато хто з діячів Відродження вбачає умову формування нового типу культури в цілковитому розриві з культурою середньовіччя. Досягнення середньовічних наук і культури зазнають часто несправедливої критики у творах філологів та істориків, філософів і природознавців. Три винаходи визначили обличчя нової епохи: друкар-ський верстат, компас і артилерія. Результатами їх застосу-вання були поширення й примноження знань, великі географічні відкриття, ріст національних монархій, що за півтора сторіччя перетворили європейський світ. Глибокі зміни в змісті й у формах духовної діяльності, збільшення обсягу знань викликали велику суспільну потре-бу в книзі, й вона була задоволена, коли Гутенберґ винайшов друкарський верстат. Протягом XV століття друкувалися твори отців церкви, середньовічних схоластів, наукові, літе-ратурні, філософські дослідження східних (єврейських та арабських) авторів, що вже увійшли до західноєвропейської культури, переклади доробку грецьких і римських учених, літературні твори сучасників*} Обсяг церковно-богословської літератури в цей час не перевищує ЗО % видань. Наукова продукція становить приблизно 10 % видань — близько З тисяч книг; серед них найбільше трактатів із медицини, потім ідуть описи рослинного і тваринного світу, праці з арифметики, алхімії, агрокультури, твори древніх, серед-ньовічних і нових астрономів та астрологів, трактати з фізики й геометрії. Половина наукових книг XV століття надрукова-на в Італії. Книгодрукування давало змогу людині далеко повніше пізнати Ойкумену XIV—XV століть. Але її межі стрімко розсувалися, обжитий світ невпізнанно змінювався за життя навіть одного покоління. Великі географічні відкриття (Америки X. Колумбом у 1492 році, шляху з Європи в Індію Баско да Гамою в 1497—1499 роках, океану між Америкою та Азією, а також підтвердження гіпотези про кулясту форму Землі, що його під час першого кругосвітнього плавання зробив Фернан Магеллан у 1519—1522 роках) ущент зруйну-вали стару систему географічних, космографічних, етичних і навіть теологічних уявлень, обмежену традицією античної та середньовічної науки. Значні зміни відбувались у сфері політики, яка поступово вивільнялася з-під тиску релігійних догм і феодальних традицій. Артилерія, що руйнувала стіни колись непри-ступних рицарських замків, разом з тим клала край феодаль-ному роздробленню. На уламках феодальних устоїв роз-вивалися національні монархії, міцні позиції завойовував аб-солютизм, обґрунтування якого стало нагальною потребою XVI століття. Нарешті, гуманістична ідеологія поклала край духовній монополії католицької церкви в Західній Європі. Культура Відродження живила ідеї реформаторів, котрі відкидали пишне богослужіння, шанування ікон, культ святих, церков-ну ієрархію та світську владу римських понтифіків. Передові мислителі XVI століття першими в європейській історії обстоювали право на єресь, вважали віротерпимість обов'язковою умовою нормального людського спілкування. Усі ці зміни в науці й моралі, в релігії й політичному житті відображали складні соціально-економічні процеси в країнах Західної Європи, передусім в Італії, протягом двох сторіч. Як відомо, початки капіталістичного виробництва виникають в окремих містах Середземномор'я вже в XIV і XV століттях. У Флоренції в XIV столітті починає функціонувати перша мануфактура із застосуванням найманої праці. Мануфактури швидко витіснили залишки середньовічного ремісничого виробництва. Боротьба міських верств ремісників і торгівців ліквідувала або великою мірою послабила владу феодального дворянст-ва. Виникають незалежні міські республіки, в яких форму-валися нові соціальні відносини, сповнені нових класових суперечностей. Разом з буржуазією на історичну арену виходить і пролетаріат, і його перші виступи прискорюють появу ідеї справедливого безкласового суспільства —утопіч-ного комунізму. Першою спробою втілити її на практиці була комуна анабаптистів міста Мюнстера (Вестфалія) на чолі з Яном Матісом та Іоанном Лейденським. Під час 14-місячної облоги міста в 1534—1535 роках військами феодалів мюнстерська комуна конфіскувала в інтересах міської бідноти церковно-монастирське майно, скасувала борги, грошовий обіг, запровадила зрівнювальний розподіл предметів ужитку. Проте винаходи епохи Відродження діставали й проти-лежну оцінку. Книгодрукування не залишилося поза увагою католицької церкви. Індекси заборонених книг, які видавали церковні й світські власті в першій половині XVI століття, аби зберегти духовну монополію католицької церкви, скида-ються на мартиролог європейської культури багатьох віків. Бачимо в них трактати засновника середньовічного раціо-налізму П'єра Абеляра, «Захисника миру» Марсилія Падуанського, «Монархію» Дайте Аліґ'єрі, майже всі твори Лоренцо Валли, навіть «Історію Базельського собору» папи Пія II (в миру Енея-Сильвія Пікколоміні, що мав необач-ність належати до плеяди мислителів-гуманістів). Потерпів і трактат «Про католицьку згоду» філософа-кардинала Мико-ли Кузанського. Були заборонені книги Еразма Роггердамського —найпопулярнішого в XVI столітті автора. Богослови з Конгрегації папського індексу, що його затвердив 1559 року Тридентський собор, не забули «Декамерона» Джованні Бокаччо, сонети Петрарки, «Новеліно» Мазуччо, всіх творів П'єтро Аретіно та багатьох їхніх видатних сучасників. Індекс гальмував розвиток культури, накладав окови на думку письменників і вчених. Зв’язки між різними регіонами Європи, що їх колись нав’язали гуманісти, розвивалися, книжкова справа занепадала, гинули науки. Конгрегація індексу заборонених книг щільно співпрацювала з Конгрегацією святої служби – інквізицією. Період Відродження – період великих географічних відриттів. Географічні відкриття, що заслуговують визначення "великі", відбувалися на нашій планеті в усі історичні епохи, зі стародавності і до XX в. Але епохою Великих географічних відкриттів прийнято називати строго визначений історичний період. Його хронологічні рамки вітчизняні історики і географи звичайно обмежують чи серединою кінцем XV - серединою XVII ст. Жодна інша епоха не була настільки насичена географічними відкриттями, ніколи вони не мали такого виняткового значення для доль Європи й усього світу. Зусиллями декількох поколінь мореплавців і землепроходців рубежі ойкумени були розсунуті; світ немов заблискав новими фарбами, став у всій своїй чудовій розмаїтості. У рамках цієї епохи дослідники звичайно виділяють два періоди. - середина кінець XV – середина XVI ст. - період іспанських і португальських відкриттів в Африці, Америці й Азії, що включає найважливіші плавання Колумба, Васко да Гамори і Магеллана; - середина XVI – середина XVII вв. період, основний зміст якого склали вражаючі досягнення росіян землепроходцев на півночі Азії, англійські і французькі відкриття в Північній Америці, голландські відкриття в Австралії й Океанії. Маються й інші точки зору на хронологічні рамки епохи Великих географічних відкриттів, що обмежують її серединою ХV - серединою XVI ст. чи, навпроти, що включають у неї і чудові відкриття XVIII в. У ході Великих географічних відкриттів європейські мандрівники вперше дерзнули перетнути океани (єдине виключення в середньовічній Європі – вікінги, але їхнього досягнення до XV в. були вже давно забуті). Але для того щоб мореплавці наважилися залишити землю за кормою, людству довелося спочатку зробити безліч різних винаходів: такі прилади, як компас і астролябія, без яких не можна було прокласти вірний шлях і визначити широту; астрономічні таблиці, що дозволяли.. визначати довготу; географічні карти, у раннім середньовіччі гранично схематичні, але поступово стають усе більш точними в деталях. Було необхідне друкарство, щоб прискорити поширення зведень про винаходи і відкриття; пушки і порох, щоб зломити можливий опір жителів знову відкритих земель, і багато чого, багато чого іншого. А саме головне, був необхідний (і був дійсно створений) чудо-корабель, без якого відкриття не могли бути зроблені, – каравела – швидка, з легким ходом, маневрена, що володіла дивною здатністю йти потрібним курсом при будь-якому напрямку вітру, до того ж з невеликою командою, що дозволяло взяти на борт досить їжі і води. Велику роль зіграла в епоху Великих географічних відкриттів і ідея, що усе одержувала більше поширення, кулястості Землі; з нею була зв'язана думка про можливість західного морського шляху в Індію через Атлантичний океан. На першому етапі Великих географічних відкриттів вирішальну роль зіграли Іспанія і Португалія, у силу ряду причин що виявилися раніше інших країн готовими до виконання важких задач, висунутих часом. Протягом декількох десятків років мореплавці піренейських країн відкривають південно-східний шлях у країни Сходу навколо Африки і південно-західний – в обхід Америки, у пошуках західного шляху відкривають і досліджують величезний подвійний материк – Америку. Але до середини XVI в. піренейські держави, удоволені захопленими джерелами багатств, поступово відмовляються від нових дослідницьких плавань, прагнучи насамперед зберегти за собою вже придбані землі. Їм на зміну приходять Англія і небагато пізніше Голландія. Ці країни вже досить сильні, щоб почати домагатися свого місця під сонцем, але ще не в змозі витиснути іспанців і португальців з тих шляхів, що ведуть до джерел їхніх багатств. Тому Англія і Голландія повинні були шукати нові маршрути з Європи в країни Сходу: північно-західний – навколо Північної Америки і північно-східний – навколо північного узбережжя Азії. Маючи у виді обоє цих варіанта, мореплавці виходили з вірного припущення, що Азія й Америка розділені протокою, по якому можна потрапити з Північного Льодовитого океану в Тихий. Шлях до берегів Північної Америки проклав у 1497 р. генуэзец на англійській службі Джон Кабот (Джованни Кабото). В експедиції 1498 р., здійсненої Каботом і його сином Себастьяном, англійські судна перетнули Атлантичний океан і, досягши північноамериканського материка в районі острова Ньюфаундленд, пройшли уздовж його східного узбережжя далеко на південний захід. Однак плавання виявилося збитковим (на хутрові багатства країни моряки не звернули уваги). Тому англійці надовго остигнули до досліджень у знову відкритих землях, хоча Себастьян Кабот згодом ще двічі плавав до берегів Північної Америки. У 20-і рр. XVI в. на пошуки Північно-західного проходу кинулися португальські, іспанські і французькі експедиції, що відкрили і нанесли на карту багато тисяч кілометрів атлантичного узбережжя Північної Америки – від східного краю півострова Лабрадор до Флориди. У 1534 – 1536 р. француз Жак Бартье досліджував затоку Святого Лаврентія і пройшов по відкритій їм ріці Святого Лаврентія до впадання в неї ріки Оттави. Плисти далі не дозволяли пороги, але від індіанців Бартъе довідався, що далі до південно-заходу знаходяться великі водяні простори. Так європейці вперше почули про Великі американські озера, відкритих французами вже в XVII в. Місцеві жителі – індіанці – часто називали свої селища «канада», і це слово, що позначало просто населений пункт, стало пізніше назвою всієї північної частини Нового світла – Канади. В останній чверті XVI в. ініціативу в пошуках Північно-західного проходу впевнено захоплює Англія. У 1576 – 1578 р. три плавання в північних водах Америки зробив Мартін Фробишер, що поклав початок відкриттю Баффиновой землі; заливши в її південно-східного краю, помилково прийнятий Фробишером за протоку, і зараз має його ім'я. Кілька плавань у північних водах зробив і Генрі Гудзон, що у 1607 р. досяг небагато на захід Шпицбергена рекордної оцінки 80'23' північної широти, а в 1610 – 1611 р. обігнув півострів Лабрадор з півночі і заходу. Гудзон вирішив, що відкрив жаданий прохід у Тихий океан; насправді він ввійшов у величезну затоку, пізніше названий Гудзоновым (як і проливши, що відокремлює Лабрадор від Баффиновой землі). У пізніших експедиціях 10 – 30-х рр. XVII в. (Байлота і Баффина, Фокса, Джемса) були досліджені і нанесені на карту берега моря Баффина, західної частини Гудзонова затоки і південної частини басейну Фокс. Але після цього невловимий Північно-західний прохід був надовго забутий: кращі полярні мореплавці зійшлися на тім, що знайти його неможливо. Із середини XVI в. англійці, а слідом за ними голландці, почали шукати Північно-східний прохід. У ході цих пошуків англієць Ричард Ченслор установив торгові стосунки з Росією (1553 – 1554 р.), а Стивен Барроу, користаючись указівками російських поморів, досяг острова Вайгач. У 1594 – 1597 р. три плавання в пошуках Північно-східного проходу зробив чудовий голландський полярний мореплавець Виллем Баренц, але і йому не удалося просунутися далі Нової Землі. У XVII в. пошуки Північно-східного проходу, як і пошуки Північно-західного, були визнані безперспективними. Кінець епохи Великих географічних відкриттів ознаменувався видатними плаваннями як на півночі, так і на півдні нашої планети. У 1642 – 1644 р. Абел Тасман робить вирішальні кроки в довгій епопеї відкриття Австралії. А в 1648 р. Федот Попов і Семен Дежнев уперше пройшли з Північного Льодовитого океану в Тихий, обігнувши східний край Азії. Тим самим існування Північно-східного проходу, що так довго шукали мореплавці різних країн Європи в XVI – початку XVII вв., було доведено. Однак відкриття Попова і Дежньова не одержало популярності, і в XVIII в. Витусу Берингу довелося удруге вирішувати ту ж задачу. Важко переоцінити значення Великих географічних відкриттів в епопеї пізнання людиною земної поверхні. Були визначені контури всіх населених материків (крім північних і північно-західних берегів Америки і східного узбережжя Австралії), досліджена велика частина земної поверхні; однак ще не вивченими залишилися багато внутрішніх районів Америки, Африки, Азії й особливо Австралії. Великі відкриття дали новий великий матеріал для багатьох інших областей знання – історії, етнографії, ботаніки, зоології. Саме в результаті Великих географічних відкриттів прийшли в Європу настільки звичні для нас сьогодні картопля і томати, кукурудза і тютюн. Не менш важливим був глибокий вплив відкриттів на соціально-економічні процеси в Європі. Торгові шляхи нестримно переміщалися із Середземномор'я на простори Атлантики. У результаті одні держави занепадали, і на авансцену історії виходили інші. Відкриття зв'язали між собою колись ізольовані континенти в єдине ціле: так народжувався світовий ринок. Безжалісне пограбування колоній стало одним з найважливіших важелів для нагромадження багатств у найбільш розвитих країнах Європи, і в цьому зв'язку процес розвитку капіталізму в Європі невіддільний від Великих географічних відкриттів. Великі географічні відкриття зробили приголомшуюче враження на сучасників, що прекрасно усвідомлювали масштаби що відбувалися, подій. Факти спростовували представлення всіх авторитетів стародавності. Звалила віра в непогрішну досконалість античної мудрості. Перед європейцями відкрилися нові культурні обрії. Мешканці знову відкритих земель жили зовсім інакше, чим європейці, і найбільш допитливі розуми тієї епохи перестали дивитися на європейські порядки як на єдино можливі і стали зв'язувати з Новим Світлом ідеальний суспільний пристрій. Відкриваючи світ, європейці пізнавали себе. Цю історію розповідають\|розказують\| по-різному, і важко вже встановити, що в ній правда, а що вигадка\|вимисел\|. У німецькому\|германському\| місті Фрайбурге на початку XIV століття жив чернець\|монах\| по імені Бертольд Шварц. Займався цей монах алхімією. Одного дня\|одного разу\| він змішував порошок різних хімічних речовин і нагрівав їх в мідній ступі, що стоїть на вогні прикритою замість кришки каменем. Мабуть\|певне\| камінь цей не дуже\|занадто\| щільно закривав\|зачиняв\| горловину ступи: інакше як могла б потрапити в неї іскра? Страшний гуркіт потряс\|приголомшив\| стіни кімнати, що миттєво наповнилася\|виповнялася\| їдким чорним димом. Камінь, підкинутий невідомою силою, врізався в стелю. Що сталося з \|із\|самим Шварцем точно не відомо: чи то він загинув, чи то цей випадок підштовхнув його до подальшого\|дальшого\| дослідження зробленого ним складу. Така середньовічна легенда про винахід пороху. Європейці знали секрет виготовлення пороху багато раніше – у всякому \|усякому\|випадку, відома зашифрована відомим ученим XIII століття\|віку\| Роджером Беконом запис з\|із\| його рецептом. Ще візантійці застосовували у військових\|воєнних\| цілях сполуки близькі пороху. Але і вони, судячи з усього, не були першовідкривачами. Порох(суміш селітри, сірі і кам'яного вугілля) був, мабуть\|певне\|, винайдений китайцями і використовувався ними і для фейєрверків, і для бойових дій. Китайці володіли секретами багатьох подібних засобів\|коштів\|, але\|та\| порох володів двома властивостями, що мали величезне значення: швидке згорання\|згоряти\| на повітрі і здатність\|здібність\| вибухати в замкнутому просторі\|простір-час\|. Визнано що вогнепальна зброя з'явилася\|появлялася\| на рубежі XIII-XIV\| століть\|віків\|. Сама давня відома нам по малюнках і описах вогнепальна зброя називалося “мадфой\|”, і винайшли його араби. У XV столітті\|віці\| з'явилися\|появлялися\| знаряддя які здатні\|здібні\| були декількома пострілами пробити пролом в товстих кам'яних стінах. Герцог Бургундський, непокірний васал короля Франції називав свою артилерію “ ключем\|джерелом\| французьких міст”. Ручна зброя теж \|також\|ставала все більш ефективною, нею озброювалися вже цілі загони воїнів здатні\|здібні\| вирішити результат\|вихід\| бою. Розвивається артилерійська наука. Європейські учені, зокрема знаменитий італійський математик Тарталья, займаються розрахунками траєкторій польоту снарядів, дають рекомендації майстрам\|мастер-штампам\|-ливарникам. Гармат в Європі дуже багато, і застосовуються вони вже не лише\|не те що\| при штурмі і захисті міст але і в польових битвах. Гармати стали маневренішими, оскільки\|тому що\| їх тепер встановлювали на поворотних лафетах. Винайшли розривні снаряди. Було вдосконалено ручна вогнепальна зброя: у піхотинців з'явилися\|появлялися\| важкі\|тяжкі\| рушниці – мушкети. З\|із\| мушкетів стріляли з підставки досить влучно на 150-200 кроків. Жерла\|стволи\| гармат і рушниць почали\|стали\| відливати в спеціальних формах, а отвори в стволах\| робили\|чинили\| на свердлильному верстаті. Рицарська зброя більше не використовувалася – їх легко пробивали кулі. Замки перестали бути неприступними – їх стіни легко руйнували важкі гармати.\|тяжкі\|гармати Книгодрукування\|друкарство\| Розвиток ремесла і торгівлі, великі географічні відкриття \|відчиняти\|виникнення університетів – все це сприяло становленню освіти, зростанню\|зросту\| утвореної. Книг було потрібне все більше і більше. Тоді і виникло книгодрукування\|друкарство\|. Створюючи книгодрукування\|друкарство\|, люди поклопоталися\|потурбувалися\| і про те, щоб\|аби\| всемірно \|всілякий\|спростити і полегшити процес виготовлення друкарської\|друкованої\| форми. Її складали з \|із\|металевих брусків – літер, на кінцях яких відтворені рельєфні дзеркальні зображення букв\|літер\|, цифр і розділових знаків. Перші досліди книгодрукування\|друкарства\| проводив ще в 1041-1048 роках китайський коваль Бі Шен; літери він виготовляв з\|із\| глини. У 12-13 століттях\|віках\| в Кореї використовувалися вже металеві літери. Творцем європейської системи книгодрукування\|друкарства\| став великий німецький новатор Іоганн Гутенберг(1399-1468). Саме він зумів знайти якнайкращі\|щонайкращі\| технічні форми. Виникнення книгодрукування\|друкарства\| зіграло колосальну роль в соціально політичному і культурному життю людства. Книгодрукування\|друкарство\| швидко розповсюдилося\|поширювалося\| по Європі. У 1465 році друкарський верстат запрацював\|заробив\| в Італії, в 1470 році – у Франції, в 1473 року – в Бельгії і Угорщині, близько 1473 року – в Польщі, в 1474 році – в Іспанії, в 1476 році в Чехословакії і Англії. Винахід книгодрукування\|друкарства\| – одне з найбільших відкриттів\|відчиняти\| в історії людства. Металургія і металообробка Розвиток і вдосконалення знарядь виробництва, розробка нових конструкцій вогнепальної зброї і, особливо, артилерійського озброєння, розвиток ремесла і торгівлі – все це значно збільшувало потребу в металі. Феодальний період характеризується подальшим\|дальшим\| вдосконаленням обробки заліза і освоєнням в період мануфактури безперервного доменного процесу виплавки чавуну з\|із\| руди. Завдяки використанню водяного колеса і міхів\|міха\| в домнах досягалася дуже висока температура: залізняк плавилася і з\|із\| неї утворювався рідкий чавун. З\|із\| чавуну відливали різні вироби, а шляхом його переплавлення\|переплавки\| отримували\|одержували\| залізо і сталь. Для плавки \|плавлення\|металів в домнах застосовували не лише\|не тільки\| деревне, але і кам'яне вугілля, якщо поблизу були\|наявний\| його поклади. Метал обробляли на спеціальних верстатах: токарних, шліфувальних, гвинторізних. Технічний рівень металургії початковий період феодалізму був дуже низьким. Виплавка заліза велася в \| горнах \|горнах\| або в невеликих шахтних печах. Процес виплавки відрізнявся величезною\|велетенською\| трудомісткістю\|трудомісткий\| і був малопродуктивний: до 70% металу залишалося в шлаках, добова продуктивність не перевищувала 50 кілограм заліза. Для збільшення продуктивності печей необхідно було збільшувати їх висоту, а це, в свою чергу, висувало необхідність інтенсифікації дуття. Завдання\|задача\| було вирішена шляхом переходу від ручних міхів\|міха\| до міхів\|міха\| з\|із\| приводом від водяних коліс. Важливість безперервної подачі повітря в пекти була встановлена\|установлена\| в процесі багатовікового досвіду\|досліду\| металургійного\| виробництва. Слово “домна” походить від староруського слова “дмение\|” – дуття. Застосування\|вживання\| водяного колеса для приводу повітряних міхів\|міха\| привело до збільшенню висоти печей до 3-4 метрів і дозволило підняти добову продуктивність печі до 1 тонни\|тонна-сили\|, зменшивши при цьому удвічі\|вдвічі\| відходи металу у шлаку. Інструмент для обробки металу все більш спеціалізується; створюються різні металообробні верстати – токарний, свердлувальний, але\|та\| всі вони були вельми\|дуже\| примітивні і малопотужні. Поштовх до створення\|створіння\| простих механізмів дало удосконалення першого автомата – механічного годинника. Перший годинник приводився\|призводив\| в рух тягарем \|тяжкістю\|гирь. Пізніше був створений кишеньковий годинник з\|із\| тугою згорнутою пружиною. \|годинникові\| Зубчасті\|зубчаті\| колеса використовували для передачі рухи і в інших механізмах. З'явилися\|появлялися\| зручні і міцні механізми, що полегшили працю людини при підніманні\|піднятті\| тягарів\|тяжкості\| в гірській\|гірничій\| і будівельній справі\|речі\|: коловороти\|коловороти\|, домкрати, підйомні крани, поршневі насоси. Для прокладки\|прокладення\| і очищення\|очистки\| каналів застосовувалися землерийні машини. Удосконалення водяного двигуна У гірській\|гірничій\| справі\|речі\| і ремеслі почали\|стали\| застосовувати водяний двигун. Водяне колесо використовували на млинах\|вітряках\|: у стрімкий потік води занурювали нижню частину\|частину\| колеса, воно оберталося і приводило\|призводило\| в рух важкі\|тяжкі\| жорна. Таке колесо називалося нижньобійним\|. Пізніше було винайдено верхньобійне\| колесо: воно приводилося\|призводило\| в рух силою\|силою\| падаючої\|падати\| на нього води і оберталося швидше, ніж нижньобійне\|. Річку перегороджували дамбою\|греблею\| і відводили від неї жолоби – вузькі канали для стоку води. Вода спрямовувалася в жолоб і падала зверху на лопаті колеса, прискорюючи його рух. При обробці металу цим колесом приводили\|призводили\| в рух молот вагою до однієї тонни\|тонна-сили\|. У виробництві паперу за допомогою водяного двигуна піднімали\|підіймали\| і опускали преси, в гірській\|гірничій\| справі\|речі\| – піднімали\|підіймали\| і дробили руду, відкачували воду з\|із\| шахт. Це дозволяло рити глибші шахти. Хімічні виробництва В результаті\|унаслідок\| виробничої діяльності людини, що розвивалася, були відкриті\|відчиняти\| і досліджені властивості різних нових речовин і матеріалів, що сприяло розширенню використання раніше прихованих багатств природи. У процесі освоєння металургії, скляного виробництва, виготовлення емалей і фарб\|барв\| були накопичені цілий ряд\|лава\| цінних\|коштовних\| дослідних\|досвідчених\| даних. Широке поширення набули такі виробництва як, як дубильне, фарбувальне виготовлення спиртних напоїв, ліків. Освоєнню нових речовин і матеріалів у великій мірі\|великою мірою\| сприяла алхімія. Будівельна техніка В період становлення феодального суспільства\|товариства\| завдання\|задачі\|, що вставали перед будівельною технікою, визначалися необхідністю спорудження\|спорудження\| укріплених \|зміцнити\|опорних пунктів(фортець\|міцності\|, феодальних замків, фортів, ) правлячого класу. Церковна ідеологія, що панувала в період феодалізму, надавала \|робила\|сильний вплив на розвиток архітектури і будівельної справи\|речі\|: самими величними будівлями були храми, собори, замки. Виконуючи соціальний замовлення правлячого класу, будівельники\|будівники\| епохи феодалізму освоїли методи споруди\|спорудження\| величезних\|велетенських\| будівель. По двох напрямах\|направленнях\| розвивалася техніка транспортного будівництва. Окрім\|крім\| старого напряму\|направлення\| – споруди сухопутних доріг з\|із\| різними методами подолання\|здолання\| водних перешкод(переправи і мости), все більш широкого розвитку набуває\|придбаває\| організація водних шляхів сполучення. Споруджуються судноплавні канали, шлюзи, механізовані перевали судів через гребені вододілів. Починається\|розпочинає\| споруда\|спорудження\| морських портів з\|із\| причальними стінками, хвилерізами; освоюються днопоглиблювальні роботи із\|із\| застосуванням \|вживанням\|спеціальних снарядів. На сухопутних шляхах сполучення значний розвиток отримало \|одержував\|мостобудування. Якщо в мостобудуванні техніка рабовласницького періоду застосовувала тільки\|лише\| арки кам'яної кладки, то протягом феодального періоду(окрім того, що арка отримала\|одержувала\| свій подальший\|дальший\| розвиток, ставши довше, легше, витонченіше) були здійснені принципово нові системи мостів. Ці нові системи ґрунтувалися на використанні металу в мостобудуванні, що дозволив освоїти дві нові конструктивні форми: литі балки(або ферми) і підвісні мости, вперше\|уперше\| здійснені в Китаї. Розвиток науки Батьківщиною таких видатних\|визначних\| творів\|добутків\|, як порох і компас, є \|з'являється\|країна якнайдавнішої\|прадавньої\| культури - Китай. Найбільш широкі узагальнення були зроблені в механіці і в багатьох галузях цієї науки. Статика древніх\|стародавніх\| механіків перш за все\|передусім\| доповнилася динамікою перші основи якої для руху твердих тіл розробив Галілей. Свій подальший\|дальший\| розвиток динаміка твердих тіл отримала\|одержувала\| в роботах французьких учених Декарта, Даламбера і Лагранжа. Найбільш широке узагальнення механіка отримала\|одержувала\| в праці І.Ньютона, що встановив загальність ряду\|лави\| законів механіки. У механіці рідких тіл завдяки праці голландського ученого Стевіна, французького філософа Паськаля, швейцарських учених, що працювали в Росії, членів Санкт-петербурзької Академії наук Д.Бернулі і Ейлера були встановлені\|установлені\| фундаментальні закономірності. Такий розвиток механіки не випадковий. Мануфактурна промисловість з\|із\| її спорадичним застосуванням\|вживанням\| машин з'явилася базою для розвитку, перевірки і формулювання основних положень\|становищ\| механіки. Закони механіки, поширені на сонячну систему, привели до заміни геоцентричної системи Птоломея геліоцентричною системою, створеною польським вченим\|ученим\| Миколою Коперником, підтвердженою працею німецького астронома Кеплера і узагальненою Ньютоном. Висновок Епоха Відродження розглядається дослідниками західноєвропейської культури як перехід від середніх віків до Нового Часу, від суспільства феодального — до буржуазного. Наступає період первинного накопичення капіталу. З'являються перші зачатки капіталістичній промисловості у формі мануфактури. Розвивається банківська справа, міжнародна торгівля. Зароджується сучасне експериментальне природознавство. Формується наукова картина світу на основі відкриттів передусім в області астрономії. Найвидатніші вчені епохи Н. Коперник, Д. Бруно, Г. Галилей обґрунтовують геліоцентричний погляд на світ. Ренесанс (відродження) — це епоха великих відкриттів. Цивілізація середніх віків називалася морською, оскільки розвивалася довкола морів — Середземного і Балтійського. До 1517 року Колумб і інші першовідкривачі зробили головними шляхами світу сталі океанські шляхи. Корабель Магеллана вчинив першу кругосвітню подорож. Два багаті континенти західної півкулі були відкрито для освоєння «старим світом». Темпи розвитку ренесансної культури в країнах Західної Європи різні. Приблизні хронологічні рамки — в Італії ХIV-ХVI століття, в інших країнах ХV-XVI століття. Найвищої точки свого розвитку культура Ренесансу досягає в XVI сторіччі, коли стає загальноєвропейським явищем — це, так зване, Високе, класичне Відродження, за яким послідувало пізнє Відродження останніх десятиріч XVI століття. В культурі епохи відродження відбулося остаточне подолання стереотипних уявлень про простір і час, характерних для культури середніх віків; сформувалося нове ставлення до людської особистості – багатосторонньої, вільної, незалежної від догм і традицій, із розвиненим почуттям власної гідності у стосунках із сучасниками й попередниками в історії; визнано індивідуальність однією з найцінніших людських якостей. Список використаної літератури Історія світової культури: Навч. посібник / Керівник авт. колективу Л.Т. Левчук. – 2-ге вид., перероб і доп. – Київ: Либідь, 1999. – 368с. Українська та зарубіжна культура: Навч посіб. / М.М. Закович , І.А. Зязюн, О.М. Семашко та ін.; За ред. М.М. Заковича. – К. – Т-во "Знання" , КОО, 2000. – 622с. Хоменко В.Я. Українська і світова культура: Підручник. – К.: Україна, 2002. – 333с. Історія української та зарубіжної культури: Навчальний посібник / Б.І.Білик, Ю.А. Горбань, Я.С. Калакура та ін.; За ред. С.М. Клапчука, В.Ф, Остафійчука. – К.: Вища школа: Т-во "Знання" КОО, 1999. - 326с. Дещинський С.Є., Денисов Я.Я., Скапецький М.П., Цубов Л.В., Барановська Н.М., Макарчик О.Г. / Українська та зарубіжна культура. Вид. 4-те, перероб і доп.: Навч. посіб. – Львів: Видавництво "Бескид біт", 2005. – 304с. Всемирная история: (навчальний посібник ). - М: Мысль, Т.2. 1985р. Из истории культуры Средних веков и Возрождения. "Наука", 1976р. История философии. /Пер. з чешського під ред. І.І. Богута - Мысль. 1995р. Мир Философии.-Москва .,1991р. Социально - этические взгляды итальянских гуманистов (II половина XV века), Л.М.Брагіна, МГУ, 1983 р.
1 2 3 4 5 Категория: Історія всесвітня \| Добавил: DoceNt (21.10.2016)
Просмотров: 287 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: