РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Утворення Болгарської національної держави - Історія всесвітня - Реферати - Каталог статей

Утворення Болгарської національної держави Квітневе повстання викликало великий резонанс у країнах Європи й насамперед в етнічно близькій болгарам Росії. Російська громадськість чинила значний тиск на царський уряд, вимагаючи активного втручання в балканські справи. Проте, відчуваючи підтримку Англії, Порта не прийняла рекомендацій європейських послів, котрі наприкінці 1876 р. на Константинопольській конференції виступили за надання автономії Болгарії, Боснії та Герцеговині. Відмова турецького уряду дала Росії зручний привід для розгортання воєнних дій. Австро-Угорщина підтримала наміри російського двору: дві країни уклали військову конвенцію, згідно з якою Австро-Угорщина мала окупувати Боснію та Герцеговину. Союзником Росії стала Румунія, яка прагнула покінчити з формальною васальною залежністю від Порти. 27 квітня 1877р. російський імператор Олександр II підписав маніфест про оголошення війни Османській імперії. Російська армія мала діяти на двох фронтах — Балканському та Кавказькому, — але основним вважався Балканський фронт. Сюди, через територію союзної Румунії, перекинули Дунайську армію генерала М. Драгомирова. Не маючи переваги в живій силі (185 тис. у росіян і 206— 220 тис. у турків), М. Драгомиров наприкінці червня стрімко форсував Дунай поблизу Зимниці. Російські війська швидко захопили стратегічно важливі міста Систов, Тирново, а також гірські перевали Стара-Планини. Усю Болгарію охопив патріотичний порив. Скрізь створювалися загони добровольців, чисельність яких сягнула 7,5 тис. вояків (6 батальйонів). Підрозділи болгарських патріотів уливалися до регулярної російської армії її авангард під командуванням генерала. Гурко зробив спробу визволити від турків Південну Болгарію, але мусив відступити до перевалу через чисельну перевагу військ Сулеймана-паші. Стратегічно важливий Шипкинський перевал належало обороняти генералові М. Столєтову, котрий командував 6-тисячним загоном російських солдатів і болгарських ополченців. Протягом 4 місяців у важких зимових умовах цей загін протистояв 20-тисячній турецькій армії, відбивши всі її атаки. Успішна оборона Шипкинського перевалу стала символом російсько-болгарської військової співдружності. Вона не дала змоги Сулейману-паші прорватися до Північної Болгарії і підтримати турецькі корпуси, що там діяли. Все це в результаті сприяло остаточному визволенню Північної Болгарії. Найдовше (4 місяці) тут протримався турецький гарнізон фортеці Плевна. Після трьох невдалих штурмів Плевни розпочалася її тривала облога, яка завершилася в грудні 1877 р. капітуляцією гарнізону. До облоги були залучені й союзні Росії румунські війська. Відразу після падіння Плевни у війну проти Османської імперії вступили Сербія та Чорногорія, але основний тягар боїв, як і раніше, несла Росія. У січні 1878 р. частини І. Гурко та Д. Скобелєва визволили від турків Софію. Підійшовши у важких зимових умовах до Пловдива, вони розгромили тут під час триденного бою корпус Сулеймана-паші. Балканський півострів після Берлінського трактату 1878 р. 1 — кордони держав згідно з Берлінським трактатом; 2 — інші кордони; 3 — автономні князівства, які отримали незалежність у 1878 p.; 4 — території, втрачені Туреччиною; 5 — території, які залишалися за Туреччиною лише номінальне; 6 — кордони Болгарії згідно з Сан-Стефанським договором; 7 — Туреччина з 1878 p.; 8 — південно-західна частина Бессарабії, приєднана до Росії Ця перемога не тільки створила можливість для російської армії розпочати визволення Південної Болгарії, а й відкривала шлях на Стамбул. Однак різкі протести Англії, що погрожувала Росії війною, примусили російське командування відмовитися від захоплення турецької столиці. 31 січня 1878р. Порта підписала перемир'я, а 3березня у зайнятому російською армією містечку Сан-Стефано, за 12 км від Стамбула, сторони уклали мирний договір. За Сан-Стефанським договором Болгарія відновлювала власну державність і проголошувалася автономним князівством — васалом Туреччини, її територія мала включати не тільки північні, а й південні регіони (Македонію, Східну Румелію) з виходом до Егейського моря. Створення такої великої слов'янської держави Австро-Угорщина розцінила як порушення Росією воєнної конвенції. Ні австрійців, ані англійців не влаштовувало посилення російського впливу на Балканах. Лондон та Відень вимагали оголосити Сан-Стефанський договір попереднім. Шляхом політичного тиску й демонстративних військових приготувань вони домоглися від Петербурга скликання міжнародного конгресу, який відкрився 13 червня 1878р. в Берліні. 13 липня був підписаний Берлінський трактат. Під натиском Англії та Австро-Угорщини, котрі погрожували Росії та її балканським союзникам новою війною, основні положення Сан-Стефанського договору зазнали суттєвих змін. Берлінський конгрес зменшив територію Болгарії, надавши автономію лише її північній частині. Вона оголошувалася князівством, глава якого призначався Портою, але його особа узгоджувалася з великими державами. Формально князь Північної Болгарії вважався васалом султана. Македонія залишалася в складі Османської імперії, а Східна Румелія дістала в ній часткову автономію. Таким чином, довільно створивши нові кордони на Балканах, Берлінський конгрес перетворив цей регіон на міну уповільненої дії. Підсумки конгресу викликали різке невдоволення в болгарському суспільстві й призвели до стихійних збройних виступів у південних краях, які не ввійшли до складу Болгарської держави. Однак вплинути на політичну ситуацію ці виступи вже не могли. Болгарія на Берлінському конгресі стала розмінною монетою в тонких дипломатичних іграх великих держав, кожна з яких, безумовно, захищала передусім власні інтереси. Проте, незважаючи на положення Берлінського трактату, що розчаровували, основне значення російсько-турецької війни полягало у відновленні національної державності Болгарії. ЛІТЕРАТУРА Всемирная история: В 24 т. Минск, 1996. Т. 17, 18, 19. Жебокрицкий В. А. Болгарин во время Балканских войн 1912-1913 гг. Киев, 1961. История Болгарин: В 2 т. Москва, 1954. Т. 1. Косев Д. Краткая история Болгарин. София, 1963. Косик В.И. Русская политика в Болгарин, 1879-1886. Москва, 1991. Косик В.И. Время разрыва. Политика России в болгарском вопросе, 1886—1894. Москва, 1993. Краткая история Болгарин: С древнейших времен до наших дней. Москва, 1987. Писарев Ю. А. Великие державы и Балканы накануне Первой мировой войны. Москва, 1985. Погодим А. Л. История Болгарин. Санкт-Петербург, 1909. Улунян А. А. Россия и освобождение Болгарин от турецкого ига. Москва, 1994. Яровий Б. І. Історія західних та південних слов'ян у XX ст. Київ, 1996.
1 2 3 4 5 Категория: Історія всесвітня \| Добавил: DoceNt (24.11.2016)
Просмотров: 369 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: