РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Структура та цільові завдання СНД - Історія всесвітня - Реферати - Каталог статей

Структура та цільові завдання СНД План 1. Рада голів держав-учасниць 2. Рада голів урядів 3. Міжпарламентська Асамблея СНД 4. Рада міністрів закордонних справ 5. Рада міністрів оборони держав-членів СНД (РМО) 6. Рада командувачів Прикордонними військами (РКПВ) 7. Економічний Суд СНД 8. Міждержавний економічний комітет 9. Виконавчий Комітет 10. Економічна Рада СНД 11. Органи галузевого співробітництва 12. Література Згідно із Статутом СНД, цілі та принципи цієї організації викладені у першому розділі. Зокрема, в ст. 2 зазначається таке:— здійснення співробітництва в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших сферах;— всесторонній та збалансований економічний і соціальний розвиток держав-членів у рамках спільного економічного простору, міждержавна кооперація та інтеграція;— забезпечення основних прав та свобод людини відповідно до загальноприйнятих норм та принципів міжнародного права і документів ОБСЄ;— співробітництво між державами-членами з метою забезпечення міжнародного миру та безпеки, здійснення ефективних заходів по скороченню озброєнь та військових затрат, ліквідація ядерної та інших видів зброї масового знищення, досягнення всезагального та повного роззброєння;— сприяння громадянам держав-членів у вільному спілкуванні, контактах та пересуванні в межах Співдружності;— взаємна правова допомога та співпраця в інших сферах правових відносин;— мирне вирішення суперечок і конфліктів між державами Співдружності. Згідно з ст. З для досягнення цілей Співдружності держав-членів, виходячи з загальноприйнятих норм міжнародного права і Хельсінського Заключного Акта, будують свої відносини на основі таких принципів, як:— повага суверенітету держав-членів, невід'ємного права народів на самовизначення і права розпоряджатися своєю долею без зовнішнього втручання;— непорушність державних кордонів, визнання існуючих кордонів і відмова від протиправних територіальних загарбань;— територіальна цілісність держав і відмова від будь-яких дій, направлених на розчленування чужої території;— незастосування сили чи погрози силою проти держав-членів;— вирішення суперечок мирним шляхом задля безпеки і справедливості;— верховенство міжнародного права в міждержавних відносинах;— невтручання у внутрішні та зовнішні справи один одного;— забезпечення основних прав та свобод людини без різниці у расі, етнічній приналежності, мові, релігії, політичних чи інших переконань;— добросовісне виконання прийнятих на себе зобов'язань згідно з документами СНД;— врахування інтересів один одного і Співдружності в цілому, надання допомоги на основі взаємозгоди в усіх сферах їх взаємовідносин;— об'єднання зусиль і надання допомоги один одному з метою створення мирних умов життя народів держав-членів СНД, забезпечення їхнього політичного, економічного і соціального прогресу;— розвиток взаємовигідного економічного та науково-технічного співробітництва, розширення інтеграційних процесів;— духовне єднання всіх народів, ґрунтоване на повазі їх самобутності, тісна співпраця з метою збереження культурних цінностей і культурного обміну [33]. Статут СНД, затверджений на нараді глав держав 22 січня 1993 року, набув чинності 22 січня 1994 року. Згідно із Статутом, всі органи СНД мають суто консультативні та координаційні функції. У межах СНД створюються такі структурні органи: 1. Рада голів держав — учасниць Співдружності; 2. Міжпарламентська Асамблея (МПА): а) Рада МПА СНД; б) Комісії МПА:— з правових питань;— з питань економіки та фінансів;— з питань соціальної політики та прав людини;— з питань аграрної політики, природних ресурсів та екології;— з політичних питань і міжнародної співпраці;— з питань оборони та безпеки;— з питань науки та освіти;— з питань культури, інформації, туризму і спорту;— з питань вивчення досвіду державного будівництва і місцевого самоврядування;— контрольно-бюджетна комісія; 3. Рада голів урядів; 4. Рада міністрів закордонних справ (РМЗС); 5. Координаційно-консультативний комітет держав-учасниць (створений у квітні 1993 року), що працює на постійній основі; 6. Міждержавний економічний комітет (реформований у Виконавчий Комітет); 7. Економічний суд; 8. Рада міністрів оборони держав-учасниць (РМО); 9. Штаб координації військового співробітництва держав-учасниць; 10. Рада командувачів прикордонними військами; 11. Комісія з питань прав людини (ліквідована); 12. Органи галузевого співробітництва. У Статуті вказано, що робоча мова Співдружності — російська, а офіційне місце перебування координуючих органів СНД — м. Мінськ (Білорусь), де знаходяться Виконавчий секретаріат, Економічний суд Співдружності та низка галузевих органів. Витрати з фінансування діяльності органів Співдружності розподіляються на основі пайової участі держав-членів СНД. За рішенням Ради глав держав від 9 вересня 1994 року частка України затверджена у розмірі 14 % від загальної суми. Частка Російської Федерації — 50 %, Білорусі, Узбекистану, Казахстану — по 5, інших семи країн — по 3 % . На 1995 рік кошторис виконавчого секретаріату СНД (м. Мінськ, вул. Кірова, 17) рішенням Ради глав урядів затверджено в сумі 8531 млн. російських рублів та 300 тис. дол. США [24, с. 32]. Рада голів держав-учасниць Головним органом СНД є Рада голів держав-учасниць, що обговорює і вирішує принципові питання, пов'язані з діяльністю держав-учасниць, які стосуються їхніх спільних інтересів, а також розглядає будь-які питання, в яких зацікавлені окремі держави-члени Співдружності, враховуючи інтереси решти учасниць. Рада голів держав-учасниць на своїх засіданнях приймає також рішення щодо:— внесення поправок до Статуту СНД;— створення нових або ліквідації існуючих органів Співдружності;— оптимізації структури СНД, удосконалення діяльності органів Співдружності;— заслуховування доповідей про діяльність органів СНД;— призначення голів органів, що відносяться до її компетенції;— делегування повноважень іншим органам СНД;— затвердження положень про органи СНД, що входять у її компетенцію. Рада голів держав-учасниць збирається на засідання двічі на рік. За ініціативою будь-якого з членів можуть скликатися позачергові засідання Ради. Діяльність Ради голів держав і Ради голів урядів регулюється Договором про створення СНД від 8 грудня 1991 року, Статутом Співдружності від 22 січня 1993 року, документами, прийнятими в процесі їхнього розвитку, а також Правилами процедури Ради голів держав і Ради голів урядів СНД, затвердженими Рішенням Ради голів держав від 17 травня 1996 року. Рішення Ради голів держав і Ради голів урядів приймаються консенсусом. Проте будь-яка з держав-членів може заявити про свою незацікавленість тим чи іншим питанням і це не повинно розглядатись в якості перешкоди для прийняття рішення. Тому прийняті рішення можуть стосуватися не всіх держав-членів. Основною правовою базою міждержавних відносин у рамках Співдружності є багатосторонні і двосторонні договори в різних сферах взаємовідносин держав. Головування в органах СНД здійснюється згідно з рішенням Ради голів держав від 2 квітня 1999 року по черзі кожною державою-членом в особі її представника на основі принципу ротації, терміном не більше одного року. Попередній і наступний голова органу Співдружності будуть його співголовами. Це узгоджується з міжнародною практикою, досвідом функціонування вищих і координаційних органів СНД. Рішенням Ради голів держав від 26 січня 2000 року Головою Ради голів держав був затверджений Президент Російської Федерації В. Путін. На Мінському саміті СНД 1 червня 2001 року голови держав вирішили продовжити головування в своїй Раді Російської Федерації в особі Президента В. Путі на. З 29 січня 2003 року Головою Ради голів держав СНД був обраний український Президент Л. Кучма. 20 березня 1992 року в Києві відбулося засідання Ради голів держав СНД. Особлива увага приділялася військовим питанням. Були вирішені проблеми, пов'язані з повноваженнями вищих органів СНД з питань оборони, командування Об'єднаними Військовими Силами СНД, правових основ діяльності ОВС і принципів їх комплектування. Прийнято такі документи: Договір про групи військових спостерігачів і Колективних сил з підтримки миру в межах СНД, Угода про статус Прикордонних військ СНД, Декларація про незастосування сили чи погрози силою у взаємовідносинах між державами-членами СНД. 15 травня 1992 року в Ташкенті був підписаний Договір про колективну безпеку. 24 вересня 1993 року глави держав СНД підписали Договір про створення Економічного союзу, що базується на концепції трансформації економічної взаємодії в рамках СНД; на порозумінні необхідності: формування загального економічного простору, заснованого на вільному переміщенні товарів, послуг, робочої сили, капіталів; розробки погодженої грошово-кредитної, податкової, цінової, митної, зовнішньоекономічної політики; зближення методів регулювання господарської діяльності; створення сприятливих умов для розвитку прямих виробничих зв'язків. 4 червня 1999 року в Мінську підписано Договір про співробітництво держав-учасниць СНД у боротьбі з тероризмом (учасниці — Азербайджан, Російська Федерація, Таджикистан). 21 червня 2000 року в рамках проведення саміту країн СНД у Москві Рада голів держав СНД затвердила Програму боротьби з міжнародним тероризмом та іншими проявами екстремізму на період до 2003 року. У контексті реалізації цієї Програми 1 грудня 2000 року держави-члени СНД під час проведення саміту у Мінську дійшли згоди щодо створення Антитерористичного центру (АТЦ). 1 червня 2001 року Рада голів держав СНД прийняла рішення про координацію зовнішньополітичної діяльності і доручила Раді міністрів закордонних справ СНД вжити заходів з метою підвищення ефективності координації цієї діяльності, передусім у рамках ООН і ОБСЄ. Азербайджан, Грузія та Україна не координують свою зовнішньополітичну діяльність з іншими державами у форматі СНД. 29—30 листопада 2001 року у Москві відбувся ювілейний саміт СНД. У прийнятій Радою Заяві у зв'язку з 10-річчям утворення СНД подано оцінку історичного шляху Співдружності, підтверджено прихильність держав-учасниць її динамічному розвитку, визначено важливі напрями співробітництва. До порядку денного було включено питання щодо ситуації навколо Афганістану. Було схвалено Положення про порядок організації та проведення спільних антитерористичних заходів на територіях держав-учасниць СНД. Україна приєдналась до цього Положення із застереженнями, що її участь у спільних антитерористичних заходах відповідатиме вимогам національного законодавства. 18—19 вересня 2003 року відбувся Ялтинський саміт, на якому розглядалися актуальні питання співробітництва в соціальній, гуманітарній, військовій та інших сферах взаємодій держав, були проаналізовані результати виконання Програми дій з розвитку СНД на період до 2005 року. Лідери країн СНД визнали безумовний пріоритет формування і функціонування зони вільної торгівлі з поступовим розширенням інтеграції до єдиного економічного простору. Була прийнята відповідна Заява і затверджений План реалізації важливих заходів, спрямованих на розвиток і підвищення ефективності взаємодії держав-членів СНД в економічній сфері на 2003—2010 роки. План складається з 10 розділів і включає більше 70 заходів. У ньому береться до уваги світовий досвід з такими головними напрямками діяльності: нормативно-правова база, раціональне використання паливно-енергетичних та інших видів ресурсів, розвиток транспортних комплексів, технічна модернізація виробництва, підвищення конкурентоздатності продукції, спільні програми з метою витіснення тіньової економіки. Рада голів урядів Рада голів урядів Співдружності координує співробітництво органів виконавчої влади в економічній, соціальній та інших сферах спільних інтересів. Вона вирішує такі питання:— реалізації доручень Ради голів держав, даних Раді голів урядів;— реалізації положень, зафіксованих у Договорі про створення Економічного союзу, а також фактичного функціонування зони вільної торгівлі;— прийняття спільних програм розвитку промисловості, сільського господарства та інших галузей економіки з їх фінансуванням;— розвитку систем транспорту, зв'язку, енергетики;— співробітництва у питаннях тарифікації, кредитно-фінансової і податкової політики;— розробки механізмів, які спрямовані на формування науково-технологічного простору;— створення органів Співдружності в рамках її компетенції;— призначення (затвердження) керівних органів Співдружності, що входять до її компетенції;— фінансового забезпечення органів Співдружності. Ради голів урядів засідають 4 рази на рік, позачергові засідання можуть скликатися за ініціативою уряду однієї з держав-членів. Знову ж таки, рішення приймаються на основі консенсусу за умови, що будь-яка з держав може відмовитися брати участь у вирішенні того чи іншого питання. Рада голів держав і Рада голів урядів можуть проводити спільні засідання. Головою Ради голів урядів є прем'єр-міністр Киргизької Республіки — М. Танаєв. 14 лютого 1992 року на Мінській зустрічі голів держав і голів урядів держав-членів СНД Киргизстан і Таджикистан були представлені головами урядів. На зустрічі прийнято Заяву про недопущення застосування чи погрози застосування сили. 22 січня 1993 року в Мінську відбулось спільне засідання Ради голів держав та Ради голів урядів СНД. Серед прийнятих документів було рішення про створення Міждержавного Суду Співдружності, Договір про заснування міждержавного банку. 24 вересня 1993 року в Москві відбулося спільне засідання, на якому прийнято Рішення про створення Економічного Союзу (Україна приєдналась до Економічного Союзу 15 квітня 1994 року на правах асоційованого члена). 1—2 квітня 1999 року в Москві відбулося спільне засідання. Було розглянуто питання про розподіл повноважень між Радою голів держав і Радою голів урядів СНД, було прийнято рішення про Механізм реалізації їхніх планів. 31 травня 2001 року в штаб-квартирі СНД відбулося засідання Ради голів урядів. Основна увага була сконцентрована на питаннях взаємодії в сфері економіки, охорони здоров'я, освіти, боротьби з злочинністю і тероризмом, військово-технічної співпраці. Прийнято ряд важливих документів, наприклад: Договір про співробітництво в сфері санітарної охорони територій держав-учасниць СНД, Договір про обмін інформацією в сфері освіти держав-членів СНД, Рішення про створення Координаційної ради керівників податкових служб держав-членів СНД. Основні напрямки діяльності Координаційної ради — співпраця між податковими службами держав-членів, розробка пропозицій з удосконалення та гармонізації національних законодавств, сприяння реалізації прийнятих міждержавних та міжурядових угод та рішень у сфері податкової політики. На засіданні був затверджений Перспективний план розвитку військового співробітництва держав-членів СНД до 2005 року. Він передбачав розробку нормативно-правових, інформаційно-аналітичних та інших документів з питань співробітництва у військово-політичній, військовій, військово-технічній, миротворчій діяльності та в гуманітарній сфері. 29—30 листопада 2001 року в Москві відбувся ювілейний саміт СНД. Голови урядів ухвалили проект Рішення Ради голів держав стосовно Аналітичної доповіді "Підсумки діяльності СНД за 10 років і завдання на перспективу"; затвердили: Міждержавну програму створення мережі інформаційно-маркетингових центрів з метою просування товарів та послуг на національних ринках держав-членів СНД на період до 2005 року; Порядок організації взаємодії держав-членів СНД з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру. Рада голів урядів СНД схвалила Програму основних напрямів співробітництва держав-членів СНД у сфері культури на період до 2005 року. Підписано Угоду про координацію робіт у галузі ліцензування освітньої діяльності, атестації та акредитації освітніх установ країн СНД, затверджено Міждержавну програму реалізації Концепції формування єдиного (спільного) освітнього простору СНД (але Україна до неї не приєдналась). Міжпарламентська Асамблея СНД Міжпарламентська Асамблея (МПА) держав-учасниць СНД утворена в результаті Угоди, підписаної в Алма-Аті 27 березня 1992 року Головами Верховних Рад держав-учасниць СНД: Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Російської Федерації, Таджикистану та Узбекистану як консультативний інститут для обговорення питань і розгляду проектів документів, що представляють спільний інтерес. У 1993—1995 роках членами МПА стали парламенти Азербайджанської Республіки, Грузії, Молдови. У 1999 році до Алматинського договору приєдналась Україна. У травні 1995 року голови держав СНД підписали Конвенцію про Міжпарламентську Асамблею, яка вступила в силу 16 січня 1996 року. Згідно з цією Конвенцією, МПА отримала офіційний статус міждержавного органу і зайняла важливе місце в системі органів СНД. Пленарні засідання МПА відбуваються не рідше, як двічі на рік (місце роботи МПА — Санкт-Петербург, Таврійський палац). У них беруть участь парламентські делегації, очолювані керівниками національних парламентів, представники установчих і галузевих органів СНД, спостерігачі міжнародних і громадських організацій. За 1992—2001 роки проведено 18 пленарних засідань. Найбільше значення в діяльності МПА мають питання, пов'язані з гармонізацією і зближенням законодавств країн СНД. Ця робота здійснюється шляхом прийняття МПА модельних законодавчих актів і рекомендацій, при створенні яких береться до уваги досвід парламентів країн СНД і міжнародних парламентських організацій. За роки діяльності Асамблеї було прийнято більше 130 документів, які забезпечують зближення національних законодавств. Рішення МПА та її органів приймаються на основі консенсусу. Зростає роль Асамблеї в розробці спільних підходів до вирішення проблем соціальної політики, дотримання основних прав та свобод людини, гуманітарного співробітництва. Важливим етапом у цьому процесі стало прийняття Хартії соціальних прав та гарантій громадян незалежних держав парламентаріїв-учасників, була досягнена домовленість щодо формування спільного освітнього простору, створення законодавчого механізму, який забезпечив би проведення скоординованої політики в сфері науки, науково-технічної діяльності. Створюються умови для розвитку інтеграційного співробітництва в сфері охорони навколишнього середовища. Асамблея звернулась до міжнародних організацій, урядів та парламентів держав СНД з пропозицією прийняття Конвенції про колективну екологічну безпеку. Розробляється спільна законодавча база для боротьби із злочинністю та корупцією в межах Співдружності, приділяється увага і питанням у сфері правового забезпечення боротьби з міжнародним тероризмом. За участю Європейського Банку Реконструкції та Розвитку (ЄБРР) було розроблено модельний закон "Про ринок цінних паперів". МПА брала участь у розробці багатьох міждержавних програм, серед яких:— Програма дій щодо розвитку СНД на період до 2005 року;— Міждержавна програма для спільних дій у боротьбі зі злочинністю на період 2000—2003 років;— Програма щодо боротьби з міжнародним тероризмом та іншими проявами екстремізму на період до 2003 року. Прийняті МПА модельні законодавчі акти та рекомендації надходять до національних парламентів для їх використання при підготовці нових законів і внесення змін до діючого законодавства. Асамблея бере активну участь у розвитку інтеграційних процесів на території Співдружності, направляючи, згідно з Конвенцією про МПА СНД, свої рекомендації і пропозиції Раді голів держав та Раді голів урядів. З метою демократизації суспільного життя Асамблея посилає в держави СНД своїх спостерігачів на парламентські вибори і вибори голів держав. МПА здійснює апробацію багатьох міждержавних документів. Так, проект Статуту СНД перед його прийняттям Радою голів держав СНД було розглянуто на другому пленарному засіданні Асамблеї. Прапор та емблема Співдружності були прийняті відповідно до результатів проведеного МПА міжнародного конкурсу, а положення — підготовлені Міжпарламентською Асамблеєю і подані на розгляд Ради голів держав. Організаційну діяльність МПА здійснює Рада МПА, яка складається з голів парламентських делегацій. Декілька разів на рік, збираючись на своїх засіданнях, Рада обговорює актуальні проблеми Співдружності, розглядає питання, пов'язані з підготовкою і проведенням пленарних засідань Асамблеї, міжнародних науково-практичних конференцій і семінарів, координує миротворчу діяльність парламентаріїв. Головами Ради МПА СНД в різні часи були Хасбулатов, Шумейко, Строєв. З 2002 року головою Ради МПА є Голова Ради Федерації Федерального зібрання Російської Федерації С. Міронов. Адміністративний орган Ради — Секретаріат. Він займається питаннями аналітичного й організаційно-технічного забезпечення діяльності Асамблеї, Ради і постійних комісій, працює у тісній взаємодії з установчими, галузевими інтеграційними органами, а також з Виконавчим комітетом СНД. Генеральним секретарем Ради МПА СНД є М. Кротов. Важливу роль у розробці і підготовці модельних законодавчих актів, інших документів відіграють постійні комісії МПА: 1) з правових питань; 2) з питань економіки та фінансів; 3) з питань соціальної політики та прав людини; 4) з питань аграрної політики, природних ресурсів та екології; 5) з політичних питань і міжнародної співпраці; 6) з питань оборони та безпеки; 7) з питань науки та освіти; 8) з питань культури, інформації, туризму і спорту; 9) з питань вивчення досвіду державного будівництва і місцевого самоврядування; 10) контрольно-бюджетна комісія. Кожну з них очолює на основі ротації член парламенту тієї чи іншої держави. МПА формує тимчасові комісії, інші органи для попереднього вивчення питань, які потім можуть бути винесені на обговорення. До роботи в тимчасових комісіях залучаються представники різних парламентських організацій. Як свідчить практика, керівниками цих комісій призначаються представники Російської Федерації. З метою обґрунтування модельних законодавчих актів та інших документів Міжпарламентська Асамблея провела більше 140 міжнародних наукових та науково-практичних конференцій, семінарів і зустрічей, які були присвячені конституційним та господарським реформам, міжнародній політиці, екології, боротьбі з організованою злочинністю тощо. В їхній роботі брали участь парламентарії СНД, вчені та спеціалісти з багатьох країн, у тому числі Великобританії, Німеччини, США, Франції та ін. Тільки за останній час під егідою Асамблеї було проведено такі міжнародні науково-практичні конференції та конгреси: "Законодавча та представницька влади: історія та сучасність", "Актуальні проблеми формування спільного освітнього простору держав-членів СНД", "Ринкова економіка і стратегія безпечного розвитку особистості", "Розвиток телекомунікацій та будівництво інформаційного суспільства в країнах СНД". У липні 2001 року Всесвітній банк при сприянні Уряду РФ і при участі МПА СНД провів у Таврійському палаці міжнародну конференцію "Права, захищеність і можливості їх забезпечення на основі закону і правосуддя". Велике значення має розвиток інформаційних зв'язків між парламентами держав-членів Співдружності. У Секретаріаті Ради МПА створено єдиний фонд національних законодавств держав-членів Асамблеї. Комп'ютеризація фонду національних законодавчих актів задовольняє різноманітні тематичні та інші запити користувачів фонду. МПА СНД має доступ до Інтернету, детальну інформацію можна знайти на її сайті . Друкованими органами МПА є "Інформаційний бюлетень" (російською та англійською мовами), в якому публікуються офіційні документи Асамблеї, Ради МПА, міжнародний журнал "Вісник Міжпарламентської Асамблеї". В журналі друкуються матеріали, пов'язані з діяльністю МПА, національних парламентів, доповіді, виступи, заключні документи проведених міжнародних конференцій, семінарів, статті з питань історії парламентаризму, використання досвіду зарубіжної законотворчості, коментарі до законодавчих актів держав-учасниць СНД тощо. На сайті МПА можна отримати інформацію про її успішну миротворчу діяльність, зокрема в Придністров'ї та Абхазії, Нагірному Карабасі, Грузії, Молдові, а також на зовнішніх кордонах Співдружності (Таджикистан). Радою МПА були створені комісії з врегулювання конфліктів у вказаних регіонах СНД. За ініціативою МПА СНД в грудні 1993 року на Аландських островах відбувся семінар, присвячений мирному врегулюванню нагірно-карабаського конфлікту. Вперше з початку бойових дій зустрілися представники конфліктуючих сторін, МПА СНД та МЗС Росії. Були досягнені важливі результати, серед яких — підписання в травні 1994 року Бішкекського протоколу — єдиного політичного документа, що забезпечував припинення вогню в Нагірному Карабасі. Окрім цього, депутати МПА СНД сприяли звільненню 95 військовополонених і заручників з обох сторін конфлікту. У жовтні 1999 року і січні 2000 року група депутатів парламентів-членів МПА працювала в районі Північного Кавказу РФ (Чечня, Інгушетія, Дагестан) з метою отримання інформації про хід антитерористичної операції федеральних сил Росії в Чечні і про стан тимчасово депортованих осіб на територію Інгушетії. Результати роботи депутатської групи були доведені до відома депутатів ПАРЄ, ПА ОБСЄ та Європарламенту. Але не всі члени МПА схвалюють її діяльність у цьому напрямку. Наприклад, представники Азербайджану неодноразово на засіданнях Асамблеї та її комісій висловлювали обурення з приводу допомоги Вірменії своїм карабаським одноплемінникам у збройній боротьбі з урядовими військами Азербайджану. Водночас вірменська делегація намагалася внести до порядку денного МПА питання про недопущення блокади країнами-учасницями СНД одна одної. Ці факти свідчать про глибокі суперечності, які існують між країнами-членами МПА, а відмова розгляду цих проблем — про неможливість їх розв'язання в рамках СНД [25, с. 111]. З першого року своєї діяльності МПА встановила контакти з міжнародними міжпарламентськими організаціями — Північною Радою (березень 1993), Міжпарламентським Союзом (червень 1993), Європарламентом (жовтень 1993). З вересня 1993 року МПА отримала статус спостерігача в Міжпарламентському Союзі (МПС) [31]. З багатьма організаціями взаємовідносини будуються на договірній основі. Так, у червні 1997 року був підписаний Договір про співробітництво між МПА і ПАРЄ. В червні 1998 року підписано Спільну заяву Ради МПА і Бюро ПА ОБСЄ і Меморандум про співробітництво Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) з Секретаріатом Ради МПА. У грудні 1998 року був підписаний Протокол про співпрацю між МПА і ПАЧЕС. У січні 1999 року в Гватемалі — Договір про обмін інформацією між Радою МПА і Центральноамериканським парламентом (ЦАП). У червні 1999 року в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку відбулась урочиста церемонія підписання Меморандуму про наміри між Департаментом ООН з економічних та соціальних питань (ДЕСП) і МПА із співпраці в економічній, соціальній та інших суміжних областях. Та, крім активної діяльності МПА СНД, виникають численні запитання щодо її статусу. З боку Російської Федерації проглядається тенденція розширення повноважень МПА. Головним донором МПА є Російська Федерація, яка хоче використати її як засіб домінування над іншими державами за рахунок гармонізації законодавств держав-членів СНД. Генеральною лінією, яка проводиться ініціаторами створення МПА СНД, є поступова трансформація її з органу міжпарламентської співпраці в наддержавну структуру. Варто звернути увагу і на висловлювання тодішнього Голови Ради Асамблеї В. Шумейка, який вважає, що "у майбутньому роль Міжпарламентської Асамблеї країн-учасниць СНД посилюватиметься, і, цілком можливо, вона буде перейменована в парламентську асамблею з правом приймати закони, обов'язкові до виконання на всій території Співдружності" [25, с. 114]. Згідно з ст. 5 Конвенції від 26 травня 1995 року парламентська делегація кожної держави-учасниці має один голос, якщо МПА не прийме іншого рішення. На практиці це означає, що при вирішенні принципових питань Асамблея завжди голосуватиме в інтересах Росії. Ст. 12 Конвенції фактично ототожнює статус МПА (а значить і СНД) із статусом міжнародної організації, тобто МПА надається статус суб'єкта міжнародного права. Претензії на статус міжнародної організації з правами юридичної особи втілені також у ст. 13—17 Конвенції. Стаття 16, наприклад, передбачає надання МПА, її посадовим особам імунітетів та привілеїв, аналогічних імунітетам і привілеям, що надаються співробітникам секретаріатів міжнародних організацій. Усе це свідчить, що апарат МПА об'єктивно зацікавлений у посиленні її впливу, Рада міністрів закордонних справ Рада міністрів закордонних справ створена Рішенням Ради голів держав Співдружності від 24 вересня 1993 року для здійснення координації зовнішньополітичної діяльності. Рішенням Ради глав держав від 2 квітня 1999 року була прийнята нова редакція Положення про РМЗС, де остання була визначена як головний виконавчий орган, що забезпечує співробітництво у зовнішньополітичній діяльності держав-учасників СНД. РМЗС у своїй діяльності керується цілями і принципами Статуту ООН і Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), основоположними документами СНД, договорами. Основними завданнями РМЗС є:— виконання рішень Ради голів держав і Ради голів урядів Співдружності;— сприяння розвитку співробітництва держав-учасників у зовнішньополітичній сфері;— пошук шляхів мирного врегулювання суперечок і конфліктів, створення підвалин для миру, порозуміння і стабільності;— сприяння закріпленню дружби, добросусідства і взаємовигідного міжнародного співробітництва. Засідання відбуваються не рідше, як раз на три місяці, позачергові — за рішенням Ради голів держав, а також за пропозицією одного з членів, підтриманих двома іншими. У рамках РМЗС і для виконання Угоди про групи військових спостерігачів і колективні сили для підтримання миру в СНД, а також наступних Ташкентських протоколів до цієї Угоди, створена постійна консультативна комісія з миротворчої діяльності. Зараз головою Ради міністрів закордонних справ є К. Грищенко, міністр закордонних справ України. 29 листопада 2001 року в рамках ювілейного саміту відбулося засідання РМЗС. Керівники зовнішньополітичних відомств розглянули 16 питань. Вони затвердили план заходів з підвищення ефективності координації зовнішньополітичної діяльності держав-членів СНД, проаналізували стан виконання плану багаторівневих міжміністерських консультацій у рамках Співдружності на 2001 рік. Була підтримана ініціатива про підготовку проекту документа, який би регламентував порядок організації і проведення спільних антитерористичних заходів на території держав-членів СНД. 26 березня 2003 року відбулося чергове засідання, на якому було розглянуто 30 питань і прийнято відповідні рішення. Питання стосувались співробітництва в сфері боротьби з викраденням автотранспортних засобів і забезпечення їхнього повернення, боротьби з організованою злочинністю та інших небезпечних видів злочинів (зокрема, із незаконним обігом наркотиків), затвердили Положення про Місії наглядачів від СНД на президентських і парламентських виборах, а також на референдумах. Керівники зовнішньополітичних відомств підтримали пропозицію РФ про розгляд на своїх засіданнях проблеми нерозповсюдження зброї масового знищення, а також вирішили розглянути на черговому засіданні питання про підготовку держав-членів СНД до Оглядової конференції 2005 року по Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Також була підтримана ініціатива Російської Федерації про створення регіональної групи на зразок Групи розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF). Рада міністрів оборони держав-членів СНД (РМО) Була створена Рішенням Ради голів держав СНД від 14 лютого 1992 року. Вона є органом Ради голів держав з питань військової політики та будівництва держав-членів Співдружності. Членами РМО е міністри оборони держав-членів СНД (окрім Молдови, Туркменістану та України) і Начальник Штабу з координації військового співробітництва СНД. Штаб з координації військового співробітництва СНД є постійно діючим робочим органом Ради міністрів оборони. При РМО діють Комітет начальників штабів, Координаційний комітет з питань протиповітряної оборони, Військово-технічний та інші комітети. Засідання РМО проводяться в міру необхідності, але, як правило, не рідше, ніж один раз у три місяці. Рада міністрів оборони виконує такі функції:— розглядає концептуальні підходи з питань військової політики і військового будівництва держав Співдружності і при необхідності вносить пропозиції на розгляд Ради голів держав СНД;— здійснює координацію військового співробітництва держав-членів СНД;— розробляє пропозиції щодо координації зусиль, які спрямовані на попередження збройних конфліктів на територіях держав-членів СНД і їхніх зовнішніх кордонів; щодо зближення нормативно-правових баз держав у галузі військового будівництва і соціального захисту військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, і членів їхніх сімей;— здійснює організацію діяльності груп військових спостерігачів і колективних сил з підтримки миру в межах СНД. Головою Ради міністрів оборони є С. Іванов, міністр оборони РФ. На засіданні РМО СНД у червні 2002 року розглянуто питання розширення участі держав-учасниць Співдружності в операціях з підтримки миру в зоні грузино-абхазького конфлікту, пропозиції щодо зміни "мандату миротворців". Військову складову співробітництва характеризує періодичне проведення військових навчань Колективних сил швидкого реагування, зокрема військових навчань "Південний щит Співдружності". Військово-політичне співробітництво ряду країн СНД характеризується підписанням ними Договору про колективну безпеку (ДКБ) 15 травня 1992 року ("Ташкентський договір"). У квітні 1999 року прийнято рішення щодо продовження термінів його дії. Учасниками ДКБ є Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія і Таджикистан. 14 травня 2002 року на засіданні Ради колективної безпеки за участю голів держав-учасниць ДКБ ухвалено рішення про підвищення статусу цієї організації, що перетворило її у повноцінну міжнародну військово-політичну структуру" досягнуто домовленостей щодо прискорення розробки статуту, додаткових правових документів, які б регламентували діяльність ДКБ, а також щодо нової назви організації — "Організація Договору про колективну безпеку" (ОДКБ). Рада командувачів Прикордонними військами (РКПВ) Була створена Радою голів держав СНД від б липня 1992 року. Є колегіальним органом Ради голів держав і Ради голів урядів СНД з питань координації охорони зовнішніх кордонів Співдружності та економічних зон держав-членів СНД. Членами Ради командувачів є начальники Прикордонних військ (або інші повноважні представники) держав-членів СНД (окрім Азербайджану, Молдови й України), а також Голова Координаційної служби Ради Командувачів. Координаційна служба — постійний робочий орган РКПВ, який забезпечує виконання взятих на Раду функцій. Засідання РКПВ проводяться в міру необхідності, але не менше одного разу в квартал. Головою є перший замісник Директора Федеральної служби безпеки РФ, голова прикордонної служби В. Пронічев. Рада командувачів Прикордонними військами виконує такі функції: - узгоджує наміри держав-членів СНД щодо реалізації рішень Ради голів держав, Ради голів урядів і власних рішень, а також положень Статуту СНД, що стосуються прикордонних питань;— координує зусилля Прикордонних військ у сфері охорони зовнішніх кордонів і економічних зон; - розвиває дружні зв'язки між Прикордонними військами держав-членів СНД; - сприяє розвитку і зміцненню Прикордонних військ держав-членів СНД шляхом зближення національних законодавств з питань, що стосуються кордонів та їхньої безпеки, взаємного обміну інформацією, співробітництва в сфері військово-технічної політики і підготовки кадрів. Економічний Суд СНД Був заснований згідно зі ст.5 Договору Ради голів держав СНД про покращення розрахунків між господарськими організаціями країн-членів СНД від 15 травня 1992 року. Основним документом, що визначає статус Економічного Суду, є Договір про статус Економічного Суду СНД від 6 липня 1992 року, а також затверджене цим Договором Положення про Економічний Суд СНД. Країнами-учасницями цього Договору є: Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Росія, Таджикистан і Узбекистан. Відповідно до ст. 2 Договору про статус Економічного Суду СНД встановлена квота числа суддів від країн-членів, що призначаються в склад Економічного Суду, в кількості двох осіб. Головою був обраний А. Керимбаєв. Вищим колегіальним органом визначено Пленум ЕС. Секретар Пленуму — суддя Г. Симонян. До повноважень Економічного Суду відносять вирішення міждержавних економічних спорів: - що виникають при виконанні економічних зобов'язань, передбачених договорами і рішеннями Ради голів держав, Ради голів урядів та інших інститутів; - щодо відповідності нормативних та інших актів держав-членів СНД економічним питанням договорів та інших актів СНД. Більшість розглянутих справ стосувалися тлумачення актів Співдружності, які були прийняті з економічних питань, визнання та забезпечення соціально-економічних прав громадян, що проживають на території держав Співдружності. У 1997—1998 роках Економічний Суд розглянув ряд справ, пов'язаних з неоднозначним трактуванням органами положень про Митний союз і зону вільної торгівлі, що базуються на Договорі про створення Економічного Союзу від 24 березня 1993 року. Рішення Економічного Суду щодо тлумачення надали можливість уточнити статус деяких органів СНД, забезпечити застосування міжнародно-правових гарантій у тій чи іншій сфері їхньої діяльності. Практика діяльності Суду показала, що Суд має великі потенційні можливості для вирішення спірних питань, пов'язаних з діяльністю Співдружності. Але цьому перешкоджає вузькоcпеціалізована юрисдикція Суду, обмеженість кола суб'єктів, які можуть звертатись до Суду, відсутність механізму забезпечення виконання його рішень. Міждержавний економічний комітет Задля координації економічної діяльності у сферах цінової, податкової та бюджетної політики спочатку було створено Економічний союз, в який Україна (і Туркменістан) входила на правах асоційованого члена. Восени 1994 року його було перетворено на Міждержавний економічний комітет (МЕК), до якого повноправно ввійшла Україна. МЕК був постійно діючим виконавчим органом, що мав контрольні та розпорядчі функції, підконтрольні Раді глав держав та Раді глав урядів. Керівними органами Міждержавного економічного комітету були президія та колегія, яка працювала на постійній основі, керувала діяльністю апарату МЕК. Кошторис МЕК затверджувала Рада глав держав, квота України становила 14 %. Згідно з положенням, функції МЕК були дуже широкі: від аналізу здійснення економічних реформ до розпорядчих дій щодо об'єктів транснаціонального характеру. При цьому МЕК надавалося право готувати і виносити на розгляд найвищих органів СНД проекти міждержавних документів, здійснювати експертизу угод, програм та інших документів, підготовлених держава ми-членами СНД. МЕК також мав право приймати рішення розпорядчого характеру, обов'язкові для виконання виконавчими структурами держав за умови отримання від них відповідних повноважень. В угоді про МЕК передбачалося здійснення обстеження на місцях, отримання інформації від державних органів про виконання зобов'язань і вжиття заходів для усунення існуючих ускладнень та вирішення спорів. В угоді про створення Міждержавного банку закладено норму, відповідно до якої розрахунки між членами здійснюються в рублях, що емітуються Центральним банком Росії. Вільні кошти банку повинні зберігатися на кореспондентському рахунку в Центральному банку Росії, що означає автоматичне кредитування країнами СНД російської економіки. Договір про Економічний союз, підписаний 24 вересня 1993 року, виявився відірваним від життя і не підкріпленим правовою базою. При укладанні угоди Україна виступила з заявою про асоційоване членство і набула його у квітні 1994 року. До речі, ці утворення не відбулися. Виконавчий Комітет З метою підвищення ефективності та реформування структури СНД на базі вже існуючих двох таких органів, як Виконавчий Секретаріат (створений у травні 1993 року) та Міждержавний економічний комітет (МЕК) 21 червня 2000 року Радою голів держав СНД було затверджено Положення про Виконавчий Комітет СНД. Відповідно до цього Положення, Виконавчий Комітет є єдиним постійно діючим виконавчим, адміністративним і координуючим органом Співдружності, який забезпечує організацію роботи Ради голів держав, Ради голів урядів, Ради міністрів закордонних справ, Економічної Ради та інших органів СНД. Його основні функції:— забезпечення діяльності Ради голів держав, Ради голів урядів, Ради міністрів закордонних справ, Економічної ради;— надання рекомендацій щодо перспектив розвитку та стратегії СНД;— юридична обробка документів;— аналіз процесу реалізації рішень, договорів;— систематичне інформування вищих органів Співдружності тощо. Комітет підзвітний Раді голів держав, Раді голів урядів, а також (у межах їхньої компетенції) Раді міністрів закордонних справ і Економічній раді. Комітет може подавати на розгляд проекти в сферах: економічного співробітництва, освіти, соціального захисту, культури, екології тощо. Комітет сприяє створенню сучасного інформаційного простору: видає інформаційний вісник Ради голів держав, Ради голів урядів і економічний вісник Співдружності, створив web-сторінку СНД — www.cis.minsk.by Комітет складається з Голови Виконавчого Комітету — Виконавчого секретаря, його замісників, департаментів та інших структурних підрозділів. Голова Комітету є основним адміністративним представником Співдружності, який призначається за пропозицією держави-члена СНД Радою голів держав терміном на З роки рішенням, прийнятим консенсусом. Економічна Рада СНД 25 січня 2000 року рішенням голів держав-членів СНД було засновано Економічну Раду СНД. Знову створений орган — Економічна Рада — головний виконавчий орган, який забезпечує виконання угод, прийнятих у рамках СНД, рішень Ради голів держав і Ради голів урядів про формування і функціонування зони вільної торгівлі та інших питань соціально-економічного співробітництва. У своїй діяльності Економічна Рада підзвітна Раді голів держав і Раді голів урядів, і складається із замісників голів урядів держав-членів СНД. При Раді на постійній основі діє Комісія з економічних питань з місцем перебування в Москві. Комісія складається з повноважних представників держав-членів Співдружності при Економічній Раді СНД, а також замісників Голови Виконкому з правом дорадчого голосу. Комісія забезпечує всесторонню обробку і розгляд проектів документів соціально-економічного характеру, які готуються Виконкомом СНД і галузевими органами. Рішення ЕР приймаються консенсусом із питань формування зони вільної торгівлі та інших стратегічних питань розвитку Співдружності, а простою більшістю — із процедурних питань. Засідання Ради проводяться при необхідності, але не рідше одного разу в квартал, а засідання Комісії — не рідше одного разу в місяць. Та на цьому реформування не закінчено. У майбутньому необхідно акцентувати на вдосконаленні підбору кадрів, створенні ефективного переговорно-консультаційного механізму для реалізації багатостороннього співробітництва. Необхідна гнучка та оперативна система, яка б дозволила приймати рішення консенсусом з ключових питань, при цьому враховуючи позиції держав-членів СНД. Органи галузевого співробітництва Статутом передбачено (розділ б, ст. 34) створення органів галузевого співробітництва [33]. Вони діють відповідно до Загального Положення про міждержавні (міжурядові) органи СНД, прийнятого Радою голів держав 21 жовтня 1994 року. Зараз функціонує більше 70 таких органів. Апарат Виконкому СНД виконує функції робочих органів 32 рад. Решта мають власні апарати або їхні функції виконують відомства головуючої держави. У більшості рад представлені всі держави Співдружності. У роботі деяких органів також беруть участь окремі країни Балтії, Східної і Західної Європи, Туреччини, Пакистану та ін. У склад галузевих органів входять керівники відповідних органів виконавчої влади держав-членів СНД. Ці органи в межах своєї компетенції приймають рекомендації, а також при необхідності виносять пропозиції на розгляд Ради голів урядів. Одним із перших, в грудні 1991 року, був створений Статистичний комітет СНД, який згідно з Рішенням Ради голів урядів від 26 травня 1995 року був перетворений на Міждержавний статистичний комітет Співдружності. Міждержавні та міжурядові ради діють у сфері економіки, науки, екології, транспорту та координують взаємодію у цих сферах. Проаналізувавши ефективність діяльності галузевих органів, 12 травня 2002 року Рада постійних представників запропонувала:— ліквідувати Комісію з прав людини, Спільну консультаційну комісію з питань роззброєння, Раду керівників зовнішньоекономічних відомств та ін.;— реорганізувати і підвищити статус рад з культурного співробітництва та інформатизації держав, Комісії з мирного використання атомної енергії, Міждержавної ради "Радіонавігація". Координаційної ради з бухгалтерського обліку при Виконавчому Комітеті СНД, Міждержавної науково-технічної ради і Міждержавної координаційної ради з науково-технічної інформатизації, Регіональної Співдружності в галузі зв'язку. Незважаючи на велику кількість створених галузевих органів, спостерігаються численні недоліки в їхній діяльності. Зокрема:— засідання рад проходять нерегулярно;— деякі члени рад часто відсутні на засіданнях. У таких випадках засідання проводяться при відсутності кворуму, і прийняті рішення є нелегітимними. Нерідко засідання проводяться за участю посадових осіб, які не мають повноважень приймати рішення з питань, що розглядаються;— важливою проблемою є недостатнє фінансове забезпечення. Діяльність більше ніж половини галузевих органів характеризується інертністю та безперспективністю. Виникає необхідність зменшити кількість існуючих органів і реформувати внутрішню структуру. Крім того, у зв'язку з відсутністю реальної роботи було ліквідовано такі органи СНД, як Міжурядова рада з промисловості. Міждержавна комісія з військово-економічного співробітництва, Рада з антимонопольної політики, ряд інших міжурядових і міждержавних органів. Не розгорнули відповідно до спільних рішень свою діяльність Міждержавний валютний комітет, Міждержавний банк. Не знайшли втілення у життя або були реалізовані лише частково рішення про створення Платіжного союзу, Євразійського об'єднання вугілля та металу, Міждержавної ради з нафти та газу тощо. Тобто, на папері і зараз існують та функціонують органи СНД, але їхня ефективність та життєздатність ставиться під сумнів. Хоча існують і протилежні думки. Зокрема, Бєляєв у своїй статті "Замість СНД — конфедерація?" наводить приклади і переконує нас у реальному втіленні економічної інтеграції (дія Ашхабадської угоди про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей від 23 грудня 1993 року) [2, с. 23]. Але, чи це не єдина угода, яка знайшла реальне втілення? Список використаної літератури 1. Абетка української політики: Довідник / М. Томенко (кер.). ~ К.: Смолоскип, 1998.— 230 с. 2. Вєляєв В. М. Замість СНД — конфедерація? // Політика і час — 1996. — № 6. — С. 21—24. 3. Будкін В. СНД: зміни неминучі // Політика і час — 1997. — № її. — С. 3—9. 4. Васильєва Чекаленко Л. Д. Україна в міжнародних відносинах (1944—1996 pp.). — К.: Освіта, 1998. — 178 с. 5. Гаджієв Ш. На основі далекосяжних і глибоких інтересів. Україна-Азербайджан: три напрями економічного співробітництва // Політика і час. — 1998. — № 6. — С. 10—13. 6. Гайдуков Л., Чекаленко Л. СНД в економічному і політичному просторі України // Віче. — 1998. — № 3. — С. 33—51. 7. Грищенко М. В. Відносини України з державами-республіками колишнього Союзу (1990 — перша пол. 1993 р.) // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. — 1995. — Вип.б. — С. 31—47. 8. Дейвіс Н. Європа: історія / Пер. з англ. П. Таращук, О. Коваленко. — К.: Основи, 2001. — 1463 с.
1 2 3 4 5 Категория: Історія всесвітня \| Добавил: DoceNt (01.11.2016)
Просмотров: 936 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: